Гігієна хворого та догляд за ним

Повідомлення

з предмету «Основи медичних знань»

на тему:

«Гігієна хворого та догляд за ним»

Виконала:

учениця 11-В кл. Троян Світлана

План

• 1. Загальні поняття
• 2. Загальний та спеціальний догляд за хворим
• 2.1 Постіль хворого та догляд за важкохворим
• 2.2 Догляд за ротовою порожниною
• 2.3 Догляд за вухами
• 2.4 Догляд за носом
• 2.5 Догляд за очима
• 3. Особливості догляду за хворими з високою температурою
• 4. Особливості догляду за хворими дітьми
• 5. Особливості невідкладної допомоги при різних травмах
• 5.1 Особливості допомоги при опіках
• 5.2 Особливості допомоги при обмороженні
• 5.3 Особливості допомоги при поразці блискавкою
• 5.4 Особливості допомоги при непритомності
• 5.5 Особливості допомоги при отруєнні
• 5.6 Особливості допомоги хворому при блювоті
• Список літератури

1. Загальні поняття

Догляд за хворим — це сукупність заходів, що забезпечують всебічне обслуговування хворого, створення оптимальних умов й обстановки, що сприяють сприятливому перебігу хвороби та швидкому одужанню, полегшенню страждань й запобіганню ускладнень, а також виконанню призначень лікаря.

Багато правил й вимоги догляду за хворим були відомі в далекій давнині. На зорі розвитку медицини, коли лікар був неспроможний перед більшістю хвороб, тільки правильний догляд міг повертати хворим та раненим здоров’я. З тих пір наука розкрила причини й механізми розвитку багатьох хвороб, розробила ефективні засобу їхнього лікування. Стрімкий науково-технічний прогрес озброїв медицину сучасною технікою, високоефективними лікарськими засобами, привів до розробки складних методів хірургічного втручання, але це ні в якій мері не знизило значення правильно організованого догляду у відновленні здоров’я й працездатності людей. Значення догляду особливо зростає при різкому збільшенні числа хворих й поранених, наприклад, під час війни. Історія донесла до нас численні свідчення того, як високоорганізований догляд за хворими й пораненими рятував тисячі людських життів. Досвід військової медицини яскраво ілюструє значення догляду, здатного поверненню в стрій поранених та хворих бійців й офіцерів Радянської Армії в роки Великої Вітчизняний війни.

Нерідко люди кажуть: «…хворого не вилікували, а виходили». І це найчастіше буває справедливо. Відомо чимало випадків, коли самовідданість людей, які доглядають хворого, створення найбільше сприятливих умов, строге дотримання гігієнічних вимог й неухильне виконання вказівок лікаря повертали життя, здавалося безнадійним хворим. Відомо й інше: хворі, позбавлені належного догляду, одужували повільно, а нерідко поганий догляд стає причиною важких ускладнень й навіть смерті хворого.

Організація догляду в умовах лікарні - це обов’язок медперсоналу. В домашніх умовах це роблять близькі хворого при консультації й під контролем медпрацівника.

Догляд за хворим вимагає не тільки певних знань й навичок, але й високих моральних якостей. Хвороба, фізичні страждання можуть породжувати підвищену дратівливість, відчуття тривоги, незадоволеності, іноді навіть безвиході, невдоволення своїми рідними та близькими. Переборювати такі негативні відчуття потрібно чуйністю, тактом, вмілою психологічною дією. Правильний догляд припускає створення сприятливої побутової й психологічної обстановки на всіх етапах лікування.

Стримане, рівне й спокійне відношення допомагає підтримати хворого морально, здійснити призначені лікарем режим й лікування. Уміння створи оптимістичний настрой у хворого це досить вагомий внесок у справу його одужання. Одна й та ж хвороба в різних людей протікає по-різному. Важливо пам’ятати, що особисті та психічні фактори істотно впливають на протікання хворобі, на результат її лікування.

На переживання людини під час хвороби впливають не тільки її характер й можливості наслідку, але й домашня й службова обстановка, обмеження й незручності, пов’язані з лікуванням та ін. Тому, правильний догляд припускає знання основ психології хворого.

Найбільш мужньо переносять хвороби люди спокійні, врівноважені, що вміють керувати своїми почуттями, здатні до боротьби з труднощами й перешкодами. Інакше часом ведуть себе люди, слабкі духом, які легко впадають у розпач. Люди, які частіше хворіють, переносять хворобу з більшим спокоєм, ніж ті, що занедужали вперше в житті. Хворі, для яких їхнє фізичне здоров’я грає особливо важливу роль (артисти, спортсмени, військовослужбовці), з великий тривогою відносяться до факту захворювання. Отже, знання психології хворих дозволяє встановити правильні взаємовідносини між хворим і тими, хто доглядає його.

2. Загальний та спеціальний догляд за хворим

Догляд за хворим поділяють на загальний та спеціальний. Загальний догляд включає гігієнічне утримання приміщення, в якому знаходиться хворий, підтримування належного гігієнічного стану самого хворого, турботу про зручну постіль, чисту білизну, організацію харчування, надання допомоги під час туалету та ін. Загальний догляд також включає організацію чіткого і своєчасного виконання всіх медичних процедур, призначень та вказівок лікаря, а також безперервне спостереження за динамікою самопочуття та станом хворого.

Необхідно уважно слідкувати за хворим, щоб при погіршенні його самопочуття вчасно прийти на допомогу і вчасно викликати лікаря. Треба звертати увагу на вираз обличчя хворого, на колір його шкіри, слідкувати за його диханням, появою кашлю, за відходженням мокроти та ін. Необхідно знати який у хворого апетит, чи не страждає він від спраги, чи нема у нього нудоти або блювоти, чи не з’явились болі у шлунку, як працює кишечник (запор, пронос), як виділяється сеча. Необхідно уважно слідкувати за виділенням сечі в слабких хворих і особливо у хворих, що знепритомніли.

Дуже важливо записувати температуру, тому, що за характером її зміни лікар зможе розпізнати захворювання і скласти вірну думку про його перебіг, а це буде сприяти правильному лікуванню. Для цього хворому необхідно щодня міряти температуру завжди в один і той же час (ранком о 8−9 годині, і ввечері о 6−7 год.). В деяких випадках температуру міряють частіше. Температуру міряють в паховій западині, яка повинна бути суха, тому перед процедурою її слід ретельно витерти.

Предмети, які необхідні для догляду за хворим, зображено на рис. 1.

а) б)

в) г)

д) е)

ж) з)

Рис. 1. Предмети догляду за хворим:

а) вдихання кисню з кисневої подушки; б) поїльник, піпетка і мензурка; закритий флакон для мокроти, термометр для ванни і для тіла, газовідвідна трубка; в) киснева подушка; г) кружка Есмарха і резинові груші клізми та спринцювання; д) резинове коло (для запобігання пролежнів), пузир з льодом; е) прощупування пульсу; ж) грілки (водяна та електрична); к) підкладне судно та сечоприймач

догляд хворий гігієна дитина

2.1 Постіль хворого та догляд за важкохворим

В зв’язку з тим, що хворий більшу частину часу знаходиться в ліжку, важливо, щоб воно була зручним й охайним, з рівної поверхнею. Матрац повинен бути без бугрів й западин. Для догляду за хворим дуже зручним є матрац, що складається з окремих секцій.

Матрац повинний бити досить товстим, з рівною, пружною поверхнею, бугри й впадини на ньому недопустимі. Подушки повинні бути достатніх розмірів, м’які (пір'яна, пухова). У залежності від сезону використовують байкові чи вовняні ковдри, обов’язково м’які.

Наматрацник варто частіше чистити й провітрювати, щоб видалити неприємний запах, а при необхідності - дезінфікувати. Постільна білизна простирадла, підодіяльники, наволочки повинні бути чистими, білими. Простирадла на постелях важкохворих не повинні мати грубих швів, а наволочки — вузлів й застібок на боці, зверненому до хворого.

Постіль хворих з мимовільним сечовиділенням й виділенням калу повинна мати спеціальний пристрій. Найчастіше користаються підкладним резиновим судном, а матрац й подушку обшивають клейонкою. Крім того, для таких хворих застосовують спеціальні матраци, що складаються з трьох частин: середня частина має пристосування для судна. Постільна білизна таким хворим змінюють частіше, ніж звичайно, в міру забруднення.

Зміна простирадла під важкохворим вимагає певних навичок. Якщо хворому дозволено повертатись на бік, спочатку, обережно піднявши його голову, забрати з-під нього подушки. Потім допомагають йому повернутися на бік, обличчям до краю ліжка. На половині постелі, що звільнилася, що знаходиться за спиною хворого, згортають брудне простирадло так, щоб воно у вигляді валика лягло уздовж спини хворого. На місце, що звільнилося, кладуть чисте, також наполовину згорнуте простирадло. Потім хворому допомагають лягти на спину й повернутися на інший бік. Після цього він виявиться лежачим на чистому простирадлі обличчям до протилежного краю ліжка. Далі забирають брудну й розправляють чисте простирадло.

Якщо хворому не можна здійснювати активні рухи, простирадло можна перемінити іншим способом (рис.2).

Рис. 2. Заміна простирадла у хворого

Починаючи з голови, згорають брудне простирадло, піднімаючи вдвох голову хворого й верхню частину тулуба. На місце брудної кладуть скачане в поперековому напрямку чисте простирадло й розправляють його на місці, що звільнилося. Потім на чисте простирадло кладуть подушку й опускають на неї голову хворого.

Далі, піднявши таз хворого, брудне простирадло згортають на ділянці ліжка, що під ногами хворого. На місці брудного простирадла розправляють чисте. Після цього, залишається брудне простирадло видалити. Розправивши чисте простирадло до кінця матраца, заправляють простирадло під хворого.

Рис. 3. Спосіб перенесення хворого Обидва способи переміни простирадла неминуче заподіюють багато занепокоєння хворому. Тому, іноді доцільніше перестелити постіль, переклавши хворого на качалку (рис.3). Перекла-дають хворого, як правило, удвох. Один підтримує хворого під плечі та спину, а інший — під ноги. При цьому необхідно бути обережним, щоб не заподіяти хворому шкоду.

Нижня подушка постелі хворого повинна бути з пера, а верхня — з пуху. Їх кладуть таким чином, щоб нижня лежала прямо й видавалась небагато з-під верхньої, а верхня упиралася в стінку ліжка.

Ніжки ліжка хворого забезпечуються коліщатами для зручності пересування. Необхідно також мати особливі підставки, які підводяться під головні й ніжні ніжки ліжка й закріплюються. З їхньою допомогою ліжко трохи піднімають над підлогою й легко пересувають. Такий спосіб пересування ліжка не турбує й не стомлює хворого.

Зміна натільної білизни проводиться після гігієнічної ванни один раз у 7 — 10 днів. Неохайним, пітливим й дуже ослабленим хворим в міру потреби білизну змінюють частіше.

Сорочки важкохворому змінюють у такий спосіб: злегка піднявши верхню частину тулуба, збирають сорочку зі спини до шиї. Піднявши руки хворого, знімають сорочку через голову, а потім звільнюють від рукавів руки. Якщо одна рука в хворого пошкоджена, то рукав знімають спочатку зі здорової руки, а потім із хворої. Чисту надягають у зворотному порядку: спочатку, починаючи з хворої руки, надягають рукава, потім надягають сорочку через голову й розправляють уздовж спини.

Підмивання хворих. Хворих, які тривалий час знаходяться в постелі й не приймають щотижня гігієнічну ванну, необхідно кілька разів у день підмивати, тому що бруд від сечі та кала в області пахових складок може привести до порушення цілості шкіри й утворенню пролежнів. Підмивання роблять слабим розчином калію перманганату чи іншим дезінфікуючим розчином. Розчин повинний бути теплим (30−32°С). Для підмивання потрібно мати глечик, корнцанг й стерильні ватні кульки. Частіше підмивають жінок. При підмивання під сідниці підкладають судно. Хвора повинна лежати на спині, зігнувши ноги в колінних суглобах й незначно розвівши їх в стегнах. У ліву руку беруть глечик з теплим дезінфікуючим розчином й поливають на зовнішні полові органи до заднього проходу (зверху вниз) один раз. Після цього сухим ватним тампоном у тому ж напрямку протирають шкіру. Підмивання можна робити з кухля Есмарха, з гумовою трубкою, затиском й наконечником, направляючи на промежину струмінь слабкого розчину перманганату калію (рис.4).

Рис. 4. Підмивання хворої

Чоловіків підмивати значно простіше. Положення хворого також на спині, ноги зігнуті в колінах, під сідниці підкладають судно й направляють струмінь води на промежину й пахові складки. Ватним тампоном протирають шкіру, потім сухим ватним тампоном витирають її насухо; якщо є попрілість у пахових складках, їх змащують вазеліном або любим жиром.

Рис. 5. Підкладання судна під важкохворого

Підкладання судна. Судно — це один із найнеобхідніших предметів догляду за важкохворим. Судна роблять з фаянсу, з металу з емалевим покриттям або з резини. Вони мають різну форму з великим круглимо отвором зверху й невеликим отвором у трубці, що відходить з однієї сторони судна. Великий отвір зверху має кришку. Чисте судно повинне стояти під ліжком хворого на лавочці.

Якщо в хворого виникає потреба звільнити кишечник, його варто відгородити ширмою. Перед використанням судно обполіскують теплою водою й залишають у ньому небагато води. Відкинувши ковдру, хворого просять зігнути ноги в колінах й допомагають йому, підводячи ліву руку під спину, підняти таз (рис.5).

Дали, тримаючи правою рукою відкрите судно за трубку, підводять його під сідниці так, щоб промежина опинилась над великим отвором, а трубка — між стегнами убік колін.

Прикривши хворого ковдрою, залишають його на час одного. Потім судно виймають з-під хворого, прикривають кришкою й несуть у вбиральню. Після звільнення від вмісту судно випливає ретельно вимивають щіткою, дезінфікують 3% -ним розчином аміну або 1−2% -ним розчином хлорного вапна, обполіскують й ставлять на лавочку під ліжко хворого.

Хворі, що знаходяться на строгому постільному режимі змушені робити в постелі й сечовипускання. Для цього існують особливі сосуди — сечоприймачі. Виготовляються вони з скла або металу й мають овальну форму з витягнутим у коротку трубку отвором. Форми трубки отвору жіночого й чоловічого сечоприймача трохи різні. Жінки частіше користаються не сечоприймачем, а судном. Сечоприймачі, так само, як й судна, повинні бути індивідуальними. Подавати їх потрібно чистими й нагрітими, негайно ж звільняти від сечі і добре вимивати. Робити це необхідно ретельно тому, що сеча часто дає осад, який пристає до стінок сечоприймача у виді нальоту і має неприємний аміачний запах. Час від часу сечоприймач необхідно мить слабим розчином соляної кислоти.

2.2 Догляд за ротовою порожниною

Ходячі хворі щодня чистять зуби чи ранком увечері. Після прийому їжі прополіскують рот підсоленою водою (¼ чайної ложки повареної солі на склянку води) чи слабіємо розчином калію перманганату. Важкохворим, які не можуть самостійно чистити зуби, після кожного прийому їжі потрібно протирати рот. Для цього беруть пінцетом ватний тампон й змочують його в 5% -ном розчині борної кислоти чи 2% -ном розчині натрію гідрокарбонату. Можна використовувати слабий розчин калію чи перманганату теплу кип’ячену воду. Після цього хворий полоще рот.

У важкохворих досить часто розвивається стоматит — запалення слизової оболонки ротової порожнини. З’являються біль при прийомі їжі, слинотеча, а також підвищена температура. Лікування стоматиту проводиться дезінфікуючими розчинами (2% -ний розчин хлораміну або 0,1% -ний розчин фурациліну). Марлеву серветку, просочену розчином, накладають на слизову оболонку на 3−5 хв. Процедуру повторюють кілька разів на день.

Іноді в хворих з’являються сухість губ й хворобливі тріщини в кутах рота. Для полегшення стану на губи накладають марлеву серветку, змочену водою, а потім змащують їх любим жиром. Не дозволяється широко відкривати рот, доторкатися до тріщин й зривати скоринки, що утворилися, користуватись зубною щіткою. Полоскати рот необхідно після кожного прийому їжі.

У хворих із високою температурою або лежачих важкохворих внаслідок порушення кровообігу іноді зустрічається афтозний стоматит, при якому з’являється дуже неприємний запах з рота, який негативно діє на хворого й оточуючих. Боротьба з афтозним стоматитом полягає в лікуванні основного захворювання, а також полосканнях рота речовинами, що знищують запах, а саме: 2% -им розчином натрію чи гідрокарбонату 1% -ним розчином натрію хлориду, або іншими антисептиками й дезодорантами порожнини рота.

2.3 Догляд за вухами

У зовнішньому слуховому проході виділяється жовтувато-коричнева маса — сіра, скупчення якої можуть утворити сірчані пробки й послужити причиною зниження слуху. Догляд за здоровими вухами полягає в регулярному митті вух теплою водою з милому. Ні в якому разі не слід чистити слуховий прохід гострими предметами. Так можна зашкодити барабанну перетинку чи стінки проходу. Сірчану пробку видаляють з вуха струменем води. Хворого саджають, плечі прикривають клейонкою й дають йому тримати лоток. У шприці ємністю 100 мл набирають воду температурою З7^оС.

На наконечник шприца натягають гумову трубку, щоб під час промивання не поранити слуховий прохід. Відтягнувши вушну раковину назад й догори, направляють струмінь води по верхньозадній стінці слухового проходу. Сірчана пробка вимивається цілком чи окремими частинами. Слуховий прохід після промивання висушують ватою й протирають спиртом.

Якщо з вуха виділяється гній, то слуховий прохід варто регулярно очищати сухим чи вологим способом. Для сухого очищення беруть вушний зонд на накручують небагато вати так, щоб вона видавалась над кінцем зонда у виді пензлика. Вату беруть першим й другим пальцями лівої руки, кладуть на неї кінець зонда так, щоб він не доходив до її краю. Злегка стискаючи вату пальцями лівої руки разом із зондом, правою рукою обертають зонд по ходу годинної стрілки.

Намотаний ватяний пензлик обпалюють, проносячи над полум’ям спиртівки. Потім вогонь збивають енергійним рухом руки. Випалюванням досягається стерилізація поверхневого шару вати. Обробленої в такий спосіб ватяним пензликом витирають гній у зовнішньому слуховому проході. Уводити пензлик у слуховий прохід потрібно дуже обережно, відтягнувши вушну раковину назад й догори. Процедур повторюють кожен раз свіжим обпаленим ватяним пензликом, поки слуховий прохід не стане сухим.

Якщо в слуховому проході є гнійні кірки, які сухим способом видалити важко, їх можна вимити так само, як сірчану пробку. Шприц в цьому випадку наповнюють не водою, а слабким дезінфікуючим розчином перманганату калію чи борної кислоти (37°С). Після процедури хворий повинний нахилити голову убік промитого вуха. Після того як з вуха витекли залишки рідини, слуховий прохід ретельно очищають сухим способом і на 2−3 год. вводять у нього стерильну смужку марлі.

2.4 Догляд за носом

Очистити порожнину носа від виділень можна сухим й вологим способом. Слиз й гній видаляють з носових проходів ватяним пензликом, змоченої вазеліном, ментоловою, персиковою чи якою-небудь іншою олією. Якщо в носі багато сухих кірок, то можна його промити зі спеціальної лієчки чи з чайної ложки.

Для промивання беруть слабкі дезінфікуючі розчини (перманганат калію, борну кислоту), які підігрівають перед процедурою. Влитий в одну половину носа розчин витікає через іншу або через рот і стікає в лоток, який хворий тримає в руках.

Хворого необхідно попередити, щоб під час промивання носа він не робив ковтальних рухів й не розмовляв, тому що при цьому інфікована рідина може потрапити в середнє вухо й викликати його запалення.

2.5 Догляд за очима

Очі промивають у випадках, коли є виділення, що склеюють повіки, а також при хімічних опіках. Для промивання голову хворого злегка закидають назад, підставляючи зі скроневої сторони лоток для стікання рідини. Промивання роблять дистильованої чи холодною кип’яченою водою або фізіологічним розчином. При опіках для промивання очей використовують рідина в залежності від дії опіку. Рідину набирають у резиновий балон чи спеціальну судину. Сильним струменем рідини промивають спочатку краї зімкнутих вік, потім першим і другим пальцями лівої руки їх розсовують й промивають очне яблуко, направляючи струмінь від скроні до носа. Для промивання очей можна використовувати просто стерильну вату, яку змочують у відповідній рідині й віджимають над оком.

При захворюваннях очей іноді використовують закапування крапель або втирання мазей. Краплі повинні бути стерильними, тому що введення нестерильних розчинів може привести до інфікування ока. Для закапування крапель існує спеціальна піпетка, що перед уживанням кип’ятять. Перед процедурою медична сестра повинна ретельно вимити руки з милом й щіткою, протерти їх спиртом, щоб не занести інфекцію в очі. Процедура закапування крапель в очі наступна: злегка відтягують нижнє віко лівою рукою й, закотивши хворе око, подивитися в протилежну сторону, повільно капають одну краплю ближче до носа, потім, зачекавши трошки, впускають другу краплю й просять хворого закрити око (рис. 6, а). Після вживання очну піпетку промивають теплою водою й поміщають у спеціальну очну капельницю.

а) б)

Рис. 6. Догляд за очима: а) закапування ока; б) намащування ока маззю

Очні мазі накладають на віка спеціальною скляною лопаточкою. Мазі й лопатки повинні бути стерильними. Віко хворого відтягають униз, закладають мазь й м’якими рухами пальців розтирають її по слизовій оболонці (рис. 6, б).

3. Особливості догляду за хворими з високою температурою

Поява лихоманки — високої температури тіла, обумовленої порушенням й перебудовою процесів терморегуляції, пов’язана з утворенням в організмі хворого специфічних речовин (пірогенів), які змінюють функціональну активність центрів терморегуляції. Найчастіше в ролі пірогенів виступають різноманітні патогенні бактерії й віруси, а також продукти їх розпаду. Тому лихоманка є ведучим симптомом багатьох інфекційних захворювань.

Лихоманкові реакції можуть спостерігатися й при запаленнях неінфекційної природи (асептичних), які викликані механічними, хімічними й фізичними ушкодженнями. Лихоманкою супроводжується також й некроз тканин, що розвивається в результаті порушення кровообігу, наприклад при інфаркті міокарда. Лихоманкові стани спостерігаються також при злоякісних пухлинах, деяких ендокринних захворюваннях, що протікають з посиленням обміну речовин алергійних реакціях, а також при порушеннях функцій центральної нервовий системи та ін.

Штучно викликане підвищення температури тіла (піротерапія) використовується іноді в лікарських цілях, зокрема при ряді інфекцій, що протікають повільно. Однак у багатьох випадках (з урахуванням природи лихоманки, віку хворого) лихоманка може грати крайнє несприятливу роль в ході захворювання та їхньому результаті. Тому оцінка лихоманки в кожній конкретній ситуації вимагає індивідуального й диференційованого підходу.

За ступенем підвищення температури тіла розрізняють субфібрільну (не вище 38°С), помірну (38−39°С), високу (39−41°С) та надмірну (вище 41°С), лихоманку. Лихоманка часто підлягає добовому ритму коливань, коли більш висока температура відзначається у вечірній час, а більш низька — у ранкові часи.

При тривалому протіканні захворювання можна спостерігати різні стадії лихоманки, чи типи температурних кривих. У першій стадії лихоманки, коли спостерігається підвищення температури, у хворого спостерігаються м’язове тремтіння, головний біль, нездужання. В цей період його необхідно зігріти, укласти в постіль й уважно спостерігати за станом різних органів й систем організму.

В другий стадії лихоманки температура постійно підвищена, що характеризується відносною рівновагою процесів теплопродукції й тепловіддачі. В цей період озноб й м’язове тремтіння слабшають, однак з’являється загальна слабість, головний біль, сухість у роті. В цій стадії можуть спостерігатися виражені зміни зі сторони центральної нервовий системи, а також сердечно-судинної системи.

На третій стадії лихоманки можливе марення й галюцинації, а в маленьких дітей — судороги. В цей час необхідний ретельний догляд за порожниною рота хворих, змащування тріщин на губах та ін. Харчування призначають часте, а питво — рясне. При тривалому перебуванні пацієнтів у постелі проводять обов’язкову профілактику пролежнів. Третя стадія лихоманки — стадія зниження або спаду температури — характеризується значним перевищенням тепловіддачі над теплопродукції внаслідок розширення периферичних кровоносних судин та значного збільшення потовиділення.

Швидке, часто протягом 5−8 год., падіння температури з високих цифр (39−40°С) до нормальних й навіть субнормальних значень називається кризою. У результаті різкої перебудови механізмів регуляції серцево-судинної системи криза може нести із собою небезпеку розвитку гострої судинної недостатності, що виявляється різкою слабістю, сильним потовиділенням, блідістю, падінням артеріального тиску, частішанням пульсу й зниженням його наповнення аж до появи нитковидного.

Критичне падіння температури тіла вимагає прийняття енергійних мір: введення препаратів, що збуджують дихальний й сердечно-судинний центр (кордіамін, кофеїн, камфора), та тих, що сприяють посиленню сердечних скорочень й підвищенню артеріального тиску (адреналін, норадреналін, мезатон, сердечні глюкозиди та ін.).

Хворого обкладають грілками, зігрівають, дають йому міцний гарячий чай або каву, вчасно змінюють натільну й постільну білизну. Дотримання усіх вимог, постійне спостереження за станом хворого, насамперед за функціями органів дихання й кровообігу, дозволяє вчасно запобігти розвиток важких ускладнень й сприяє якнайшвидшому одужанню хворих.

4. Особливості догляду за хворими дітьми

Догляд за дітьми вимагає певного мінімуму знань й навичок, турботливого відношення до хворої дитини. Якщо дитина занедужала, потрібно викликати лікаря, зміряти температуру, умити дитину, одягнути на нього чисту білизну й укласти в постіль. Якщо дитина не хоче лягати, потрібно стримати його рухову активність, пересунути на світле місце зручне крісло, поруч поставити столик й покласти на нього предмети для малювання, рукоділля, запропонувати йому книгу чи спокійну, цікаву для неї гру.

Хворій дитині не можна давати ліки без рекомендації лікаря. Особливо небезпечно при болях у животі прикладати грілку й давати проносне. Якщо хвороба починається з блювоти чи поносу, до приходу лікаря годувати хворого не можна, при спразі можна дати лише кип’ячену воду чи злегка підсолоджений чай.

Хворій дитині виділяють окремий посуд, рушник, горщик із кришкою, чистий тазик. Горщик чи пелюшку з випорожненнями дитини зберігають до приходу лікаря. При наявності в родині інших дітей захворілу дитину ізолюють від них. Окрім застосування лік та точного виконання призначень лікаря, догляд за хворою дитиною включає наступне: дотримання правил особистої гігієни; дотримання приміщення й постелі, білизни та одягу в чистоті; повноцінне та своєчасне харчування; надання хворому доступних розваг й іграшок; ласкаве, спокійне й терпляче відношення до хворого. Бажано, щоб за хворою дитиною доглядала мати. При цьому вона повинна особливо строго стежити за чистотою свого тіла, одягу, взуття, частіше митися, носити на голові косинку. Щоранку необхідно умити дитини, перестелити постіль. Якщо хвора дитина не можна ходити, його умивають у постелі, попередньо підготувавши таз, ківш із водою, м’який рушник, зубну щітку та зубний пасту (рис. 7, а).

а) б) в)

Рис. 7 Догляд за хворою дитиною:

а) умивання дитини; б) напування хворої дитини; в) провітрювання кімнати

При ранковому туалеті ніс й вуха прочищають ватними джгутиками, прополіскують рот розчином, рекомендованим лікарем. Полоскати порожнина рота бажано після кожного прийому їжі. Підмивання хворої дитини в залежності від її стану проводять щодня ранком й увечері, для цього використовують тазик, складену в скільки раз пелюшку чи вату, змочивши їх у теплій (не гарячій) воді. З дозволу лікаря хворого можна купати при температурі води 37−38°С не більш 5 хв., щоб не стомлювати його; потім дитини витирають теплим простирадлом й кладуть у зігріту постіль. Після купання їй дають гарячий чай, краще з поїльника (рис. 6. б).

Після ранкового туалету роблять прибирання кімнати, де лежить хвора дитина. На 20-З0 хв. відчиняють кватирку або вікно (в теплу пору року). Малюка в цей час вкривають або виносять в іншу кімнату й стежать, щоб він не розкрився. При прибиранні приміщення спочатку видаляють пил ганчіркою, змоченою в воді.

Для попередження попрілостей шкіряних складок (у паху, під пахвами) після водяних процедур добре обтирають і при червоності, особливо в паху, в області заднього проходу та на сідницях, змащують вазеліном, олією або спеціальними лікувальними мазями, що утримують вітамін А.

Особливо ретельним повинний бути гігієнічний догляд за дитиною грудного віку. Щоб не заподіювати болю і не стомлювати малюка, який болісно реагує на кожний дотик, умивають його ватою, змоченим кип’яченою водою; обережно витирають шию, за вухами, складки шкіри.

При шлунково-кишкових захворюваннях руки дитини миють кілька разів на день і обов’язково перед їжею; кожну руку кладуть у тазик і миють окремо з милом, потім витирають рушником. Нігті повинні бути підстрижені.

При захворюваннях, що протікають в легкій формі, дитину саджають на горщик або дозволяють користатися загальним туалетом; важкохворій дитині підкладають судно. Постільні приналежності необхідно регулярно провітрювати протягом І, 5−2 годин. Дитину в цей час тепло вдягають та поміщають у зручне для нього місце (на диван, у крісло). Батареї опалення, двері, ліжко, предмети догляду також протирають мокрою ганчіркою, паркетну підлогу краще чистити пилососом. Узимку кватирку вікна у кімнаті хворого затягують марлею, щоб холодніли повітря не попадало в кімнату різким струменем, а розподілялось рівномірно.

Усі зайві речі з кімнати хворого бажано винести. Ліжечко ставлять у такому місці, щоб з кватирки чи вікна повітря безпосередньо не попадало на дитину, але не поруч з батареями опалення; не слід також завішувати її ковдрою або простирадлом. Дитина повинна лежати в добре освітленому місці, але не обличчям до світла, тому що яскраве світло стомлює й подразнює око. Складки нерівності в постелі також можуть викликати подразнення шкіри й навіть поява пролежнів. На ліжку не повинне висіти нічого лишнього (одягу, білизни та ін.). Під простирадло кладуть клейонку. Дитину накривають теплою м’якою ковдрою чи простирадлом в залежності від температури.

Необхідно ретельно слідкувати за чистотою ліжка й постелі, щоб виключити можливість інфекції. Постільне й натільна білизна міняється щодня. Біля ліжечка ставлять столик із предметами догляду. Ліки та інші предмети, які можуть викликати неприємні емоції в дитини тримають окремо. Курити в приміщенні, де знаходиться хвора дитина, неприпустимо.

Одяг дитини повинен бути легким, зручним, просторим, щоб не порушувати кровообіг. При домашньому режимі, коли лікар дозволяє хворому ходити, найкраще тепла піжама. Чисту білизну зберігають у призначеному тільки для хворого місці (шафі, тумбочці). Брудну білизну забирають в окремий мішок або шухляду. Білизну, забруднену випорожненнями чи блювотою, складають у спеціальний бачок (можна в відро з кришкою) з дезінфікуючою рідиною — 3% розчин карболової кислоти або 0,25% розчин хлораміну. Перед пранням розчин зливають, а білизну кип’ятять.

Годувати хвору дитину необхідно в ті ж години, що й звичайно (у відповідності із віком), але іноді за порадою лікаря їжу дають частіше, невеликими порціями. Якщо дитина їсть чотири рази в день (сніданок, обід, полуденок й вечеря), можна ввести другий чи сніданок годувати перед сном (терте яблуко, кефір, інша їжа за призначенням лікаря). У хворих дітей з пониженням апетиту насильницька годівля звичайно викликає негативну реакцію, нудоту, блювоту навіть при одному лише вигляді їжі. Під час їжі дитина повинна зручно сидіти. При важкому захворюванні її годують у ліжку, поклавши під спину подушку й створивши упор для ніг.

Хворим, яких морозить, дають легку їжу: молочне, протерті овочеві та м’ясні (відварні) блюда, кефір, фрукти та ін. У зв’язку з підвищенням температури й посиленою втратою води необхідно збільшити кількість споживаної рідини. Це сприяє очищенню порожнини рота й попереджає поразку слизової порожнини шлунково-кишкового тракту, виникнення поносу.

Захворювання значно впливає на весь організм й психіку малюка, та його поводження. Він у більшому ступені, ніж здорова, має потребу відпочинку. Посиленню обміну речовин, поліпшенню кровопостачання, створенню бадьорого настрою сприяє діяльний, активний стан дитини. Для цієї мети можуть служити дитячі ігри, які повинні розважати, але не стомлювати. У залежності від стану здоров’я характер ігор, самі іграшки треба міняти протягом дня. Краще відмовитися від крупних, яскравих й важких іграшок. Вони, як і голосні звуки, яскраві фарби, можуть стати занадто сильними подразниками для нервової системи. Дитині не слід давати відразу багато іграшок. Це створює безладдя в ліжку, стомлює його, розсіює увага. Зручний для ігор, рукоділля, а також для годівлі напостільний столик на ніжках з бортиками по краях.

Рукоділля надовго відволікає дитини, але й тут потрібна допомога дорослих. Треба пам’ятати, що в хворого стомлення від гри настає раніше, ніж він виявить це своїм поводженням. На підлозі краще грати в спокійні ігри, які не потребують багато рухів. На підлогу стелять килим, на якому малюк може сидіти й гратись.

Оцінка відносин дитини до ігор, його поводження можуть бути використані для характеристики плину захворювання й раннього виявлення виникнення чи ускладнень нового захворювання. Зміна в психіці дитини виявляється також у втраті деяких набутих навичок: дитина починає малювати дрібно, не розфарбовує намальованого, перестає робити сюжетні малюнки, нерідко малює одні карлючок та ін.

Під час хвороби важливо охороняти спокій дитини й домагатися, щоб сон був глибоким й досить тривалим (не менш 2−3 разів протягом дня). Корисно затінити лампочки, скоротити до мінімуму шумі в кімнаті (голосні розмови, телевізор та ін.). У той же час не рекомендується створювати у будинку занадто лікарняну обстановку. Батьки повинні зберігати спокій, не обговорювати голосно стан хворого, температуру тіла, висновки й призначення лікаря.

5. Особливості невідкладної допомоги при різних травмах

5.1 Особливості допомоги при опіках

Опіки виникають унаслідок впливу високої температури (термічні опіки), міцних кислот й лугів (хімічні опіки), а також під дією ультрафіолетового й інших видів опромінення (променеві опіки). Найбільш типовими променевими опіками є сонячні опіки.

Термічні опіки шкіри. Від впливу високих температур відбувається коагуляція (руйнування) білків шкіри. Чим вища температура травмуючого агента й довшій його вплив, тим глибше поразка шкіри. Розрізняють чотири ступеня опіків. Опіки І-ІІ ступенів відносяться до поверхневих і заживають порівняно швидко без видимих пошкоджень на шкірі. Опіки III ступені є глибокими, супроводжуються рубцюванням шкіри. При опіках IV ступеня може наступити некроз тканин, що вимагає ампутації кінцівок.

Опіки І ступеня обробляють 33% -им розчином спирту, ІІ, ПІ, IV ступеня — 33% -им спиртом й накладають стерильні пов’язки. Розкривати чи зрізати пухирі не рекомендується. Невеликі опіки рук, ніг площею не більш 1−2% можна лікувати амбулаторно.

Після туалету опікової поверхні накладають стерильну пов’язку з 0,2% фурациліновою маззю й направляють потерпілого в поліклініку. При сильному болі перед накладенням мазі ушкоджені поверхні обробляють 0,5% - им розчином новокаїну зі шприца через тонку голку. Зрошення проводять протягом 5−10 хвилин до стихання болю.

Потерпілих у стані опікового шоку з площею опіків більш 30% чи глибоких — більш 10% госпіталізують у реанімаційне відділення при опіковому центрі. Транспортування — у положенні сидячи чи напівсидячи при опіках верхньої половини тулуба, обличчя, шиї, рук; лежачи на спині - при опіках передньої поверхні тулуба, ніг; лежачи на животі - при опіках задньої поверхні тулуба, ніг.

Хімічні опіки шкіри. Особливістю хімічних опіків є їх тривала дія. Тому опік може істотно поглибитися за 20-З0 хв. При хімічних опіках рідко виникають пухирі, тому що здебільшого вони відносяться до опіків III й IV ступенів. При опіках кислотами утвориться струп, а при опіках міцними лугами — некроз тканин шкіри.

Невідкладна допомога при хімічних опіках полягає в тому, що обривки одягу, просякнуті хімічним агентом, негайно видаляють. Шкіру рясно миють проточною водою. При опіках кислотою накладають стерильні серветки, змочені 4% -ним розчином гідрокарбонату натрію, при опіках лугом серветки змочують слабким розчином хлористоводородної, лимонної чи оцтовий кислоти. Для зменшення болючих відчуттів вводять знеболюючі засобу (анальгін, промедол, пантопон).

5.2 Особливості допомоги при обмороженні

Відмороження настає при тривалому впливі холоду на яку-небудь ділянку тіла (частіше) чи кінцівок. Вплив на весь організм викликає його загальне охолодження. Під впливом холоду настають порушення кровообігу, а потім омертвіння спочатку шкіри, а потім й глибоких тканин.

Невідкладна допомога полягає в тому, що потерпілого вносять у тепле приміщення, знімають взуття й рукавички. Відморожену кінцівку спочатку розтирають сухою тканиною, потім поміщають у таз з теплої (32−34°С) водою. Протягом 10 хв. температуру доводять до 40 — 45 °C. Якщо біль, що виникає при відігріванні, бістро проходить, пальці приймають звичайний вигляд, чутливість відновлюється, то кінцівки витирають насухо, протирають 33% -ним розчином спирту й надягають сухі шкарпетки, а зверху вовняні шкарпетки (чи рукавички, якщо відморожені руки). Потерпілому рекомендують звернутися до хірурга. Якщо відігрівання супроводжується болем, що підсилюється, пальці залишаються блідими й холодними, то це ознака глибокого відмороження, а потерпілого варто направити у відділення термічної травми, травматологічне або гнійно-хірургічне відділення.

При загальному охолодженні постраждалого необхідно тепло укрити, обкласти грілками, напоїти гарячим чаєм. При неможливості бістро доставити в стаціонар постраждалого найкраще помістити в теплу ванну (40°С) на 30−40 хв.

5.3 Особливості допомоги при поразці блискавкою

Блискавкою, як правило, уражаються люди, що знаходяться на відкритому місці під час грози. Вражаюча дія блискавки обумовлена в першу чергу дуже високою напругою та потужністю розряду, але, крім того, поряд зі електротравмою потерпілий може бути відкинутий повітряною хвилею й одержати травматичні ушкодження, зокрема черепа. Можуть також спостерігатися опіки до IV ступеня. Незважаючи на короткочасність впливу, при поразок блискавкою стан постраждалого часто буває важким, що обумовлено в першу чергу поразкою центральної й периферичної нервовий системи.

При поразок блискавкою можлива непритомність, яка може продовжуватися від декількох хвилин до декількох доби й супроводжуватися судорогами. Після відновлення свідомості хворі збуджені, неспокійні, кричать від болю в кінцівках й у місцях опіків, марять.

Невідкладна допомога. Якщо в потерпілого наступила зупинка серцевої діяльності, необхідно негайно почати непрямий масаж серця й штучне дихання з рота в рот чи з рота в ніс. Це необхідно також у тому випадку, коли серцева діяльність збережена, але розвилися важкі порушення дихання.

Транспортувати постраждалого в лікарню необхідно на носилках, краще в положенні на боці через небезпеку виникнення блювоти, в відділення реанімації де є хірург, невропатолог, терапевт.

5.4 Особливості допомоги при непритомності

Непритомність це раптово виникаюча короткочасна втрата свідомості з ослабленням діяльності серцевої й дихальної систем. Непритомність є легкою формою гострої судинно-мозкової недостатності. Непритомність може виникнути в результаті психічної травми, побачивши кров, болючому роздратуванні, при тривалому прибуванні у задушливому приміщенні, при інтоксикаціях й інфекційних захворюваннях.

Як правило, непритомність характеризується раптовим виникненням легкого затуманення свідомості в сполученні з запамороченням несистемного типу, дзенькотом у вухах, нудотою, позіханням, посиленням перистальтики кишечнику. Відзначаються різка блідість шкіряних покривів, похолодання рук й ніг, краплі поту на обличчі, розширення зіниць. Пульс слабкого наповнення, артеріальний тиск знижений. Приступ триває декілька секунд.

У більш важкому випадку настає повна утрата свідомості і хворий повільно осідає. Приступ триває кілька десятків секунд, а потім настає швидке й повне відновлення свідомості без явищ амнезії. Після непритомності зберігаються загальна слабість, нудота, неприємне відчуття в животі.

Невідкладна допомога при непритомності полягає в тому, що хворого укладають на спину з трохи опущеною головою, розстібають комір, щоб забезпечити доступ свіжого повітря. До носа піднести ватку, змочену нашатирним спиртом, оббризкують обличчя холодною водою. При більш стійкому непритомному стані варто підшкірно ввести 1 мол 10% -го розчину кофеїну чи 2 мл кордіаміну. Хворий повинний бути оглянутий лікарем.

5.5 Особливості допомоги при отруєнні

Причинами отруєння можуть бути неякісні харчові продукти, різноманітні хімічні речовини, які використовують в побуті й на виробництві, лікарські препарати та ін.

При всіх гострих отруєннях невідкладна допомога повинна переслідувати наступні цілі:

1) максимально швидко вивести отруту з організму;

2) знешкодження отрути, що залишилась в організмі за допомогою протиотрут;

3) боротьба з порушеннями дихання та кровообігу.

При влученні отрути через рот необхідно невідкладне промивання шлунка; доцільно очистити кишечник, для чого дають проносне, ставлять клізму. При влученні отрути на шкіру треба негайно видалити його механічним шляхом.

Харчові отруєння починаються гостро — через кілька годин після їжі з’являються нудота, різка слабість, почуття розпирання й біль у підшлунковій області; незабаром приєднується рясна блювота, що приносить хворому деяке полегшення. Блювота супроводжується з поносом. Нерідко спостерігаються підвищення температури, головний біль, ломота в тілі.

Невідкладна допомога повинна починатися з промивання шлунка за допомогою товстого зонда до повного очищення від залишків їжі, тобто до чистої води. У тих випадках, коли неможливо ввести зонд, хворому дають пити склянками воду з наступним механічним подразненням пальцями горла до появи блювоти. Хворого варто укласти в постіль, покласти на живіт грілку. При болях можна дати 5−7 крапель 0,1% -ного розчину сульфату атропіну, іноді атропін (0,5−1 мл 0,1% -ного розчину) можна ввести підшкірно. Одночасно необхідно увести внутрівенно 10−20 мл 10% -ного розчину хлориду натрію.

При харчових отруєннях в перші 1−2 дні хворому рекомендують утриматися від їжі, можна давати не гарячий чай. Надалі харчовий режим поступово розширюється по вказівці лікаря.

5.6 Особливості допомоги хворому при блювоті

Рис. 8. Догляд за хворим при блювоті

Блювота — рефлекторний акт порушення моторної діяльності шлунка й дихання, що супроводжується ненавмисним викиданням їжі зі шлунка назовні. Іноді блювота починається з різкої слабості, збліднення шкіри, а потім настає акт блювоти.

До харчових мас при сильній блювоті приєднується жовч із дванадцятипалої кишки, куди вона посилено надходить унаслідок здавлювання жовчного пухиря й ходів.

Блювотні маси містять залишки неперетравленої їжі і мають кислий запах. Натще до рвотних мас приєднуються жовч й офарблює їх у жовтуватий чи жовтувато-зеленоватий колір.

Догляд за хворим при блювоті полягає в тому, щоб максимально полегшити стан хворого при акті блювоти: його потрібно зручно посадити, закрити груди рушником чи клейонкою, піднести до рота чистий лоток чи поставити відро (рис.8).

Необхідно надати хворому таке положення, при якому зручніше виконується блювотний акт; повернути голову набік, так щоб вона була трохи нижче тулуба, й піднести до рота великий лоток з тієї сторону, на якій хворий лежить, можна підкласти рушник щоб охоронити хворого від забруднення. Під час блювоти необхідно знаходитись біля хворого.

Після блювоти хворому треба дати прополоскати рот теплою водою й витерти йому губи й кути рота. Для припинення блювоти можна дати трохи м’ятних крапель, ковток охолодженої води, шматочок льоду або 5 мл 0,5% -го розчину новокаїну.

Блювота кольору кавової гущавини або чистою кров’ю вказує на шлункову кровотечу. Кривава блювота супроводжується різкою блідістю обличчя, холодним липким потом, зниженням артеріального тиску й нитковидним пульсом. Вона є грізним симптомом, і потребує невідкладних заходів. Хворий треба негайно покласти у постіль у горизонтальним положенні, а на область шлунка кладуть пузир з льодом, який повинний бути не дуже важким. Лід у міру таїння міняють. Необхідно негайно викликати швидку допомогу.

Список літератури

1. Домашний медицинский справочник / Сост. Преображенский В. — Донецк: ООО ПКФ, «БАО», 2004. — 384 с.

2. Популярная медицинская энциклопедия / Гл. редактор Б. В. Петровский. — М.: Советская энциклопедия, 1987. — 704 с. с илл.

3. Популярная медицинская энциклопедия / Гл. редактор А. Н. Бакулев, Ф. Н. Петров. — М.: Советская энциклопедия, 1965. — 1039 с. с илл.