Екологічне землеробство

Зміст Вступ Розділ 1. Екологічне землеробство як альтернатива традиційному землеробству

1.1 Початок та особливості екологічного землеробства

1.2 Досвід землеробства в Європі

Розділ 2. Поширення екологічного землеробства в Європі

2.1 Етапи впровадження екологічного землеробства

2.2 Сертифікація екологічних ферм Розділ 3. Проблеми розвитку екологічного землеробства в Європі та його перспективи

3.1 Розвиток екологічного земельного господарства

3.2 Проблема ринку екологічних продуктів

3.3 Економічні результати екологічного господарства

3.4 Перспективи екологічного землеробства Литви у зв’язку з інтеграцією в ЄС Розділ 4. Оцінка екологічного стану ферм Європи

4.1 Охорона атмосферного повітря на екологічних фермах

4.2 Утилізація відходів сільськогосподарського виробництва

4.3 Використання водних ресурсів

4.4 Способи очистки стічних вод на екологічних фермах Розділ 5. Охорона праці в сільськогосподарському виробництві

5.1 Санітарні правила по зберіганню, транспортуванню і застосуванню пестицидів (отрутохімікатів) у сільському господарстві

5.2 Охорона харчових продуктів

5.3 Охорона атмосферного повітря

5.4 Охорона джерел водопостачання

5.5 Охорона ґрунту Розділ 6. Спонсорство екологічних ферм

6.1 Спонсорство ферм екологічного вирощування Висновки та рекомендації

Використана література Додатки

Вступ Дуже важливою умовою закріплення політичної незалежності в Європі є економічний розвиток у всіх можливих сферах, в тому числі і в сільському господарстві. В даний час для пожвавлення європейської економіки може стати фактор розвитку сертифікованому екологічного сільського господарства і реалізація його продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для цього на даний час в Європі є всі необхідні умови. Майже в 10 разів зменшилось використання хімічних препаратів і забруднення ними середовища. В селі багато не повністю зайнятих, кваліфікованих і бажаючих працювати людей. Створені і успішно працюють спілки фермерів екологічного сільського господарства та їх спонсорів «ГАЯ», суспільна сертифікована установа «Екоагрос». Почав працювати внутрішній ринок/, початий експорт екопродуктів за кордон. Державами визначені прямі виплати перші 5 років для екологічних господарств перехідного періоду. Визнання і оцінка руху екологічних господарств в світі. Деякі країни є членами Європейського Союзу і узгоджують свої правові акти з регламентом суспільства та іншими правовими документами. Останнім часом особливу увагу надають фінансуванню сільського господарства та охороні навколишнього середовища. Отже, здається, що для розвитку сучасного господарства в Європі склалися всі необхідні умови.

Але потрібно акцентувати, що більшість європейських авторів досліджують лише технологічні аспекти екологічного господарства, в той час, коли економічний бік ще зовсім мало досліджений. Можливо, це і є основна причина того, що кількість екологічних господарств і сертифікованих земельних площ так мало в порівнянні з деякими розвинутими європейськими країнами. До цих пір ринок екологічних продуктів майже не був досліджений, не вистачає даних про результат екологічного господарства.

Отже, мета цієї роботи — вивчення проблем розширення екологічного землеробства в Європі.

Основні напрямки роботи:

вивчити аспекти відмінності (економічних та технічних) в екологічних та традиційних господарствах;

встановити роль екологічного господарства в Європі;

з ясувати систему начислення до екологічних господарств;

з ясувати причини і цілі виникнення екологічних господарств;

з ясувати і оцінити надану державам допомогу;

з ясувати головні проблеми екологічного господарства;

провести аналіз результатів екологічного господарства в Європі;

встановити перспективи екологічного землеробства в процесі інтеграції країн в ЄС.

Об єкт дослідження — екологічне сільське господарство.

Методи дослідження — загальноосвітні досліджувані методи в сфері спеціальної літератури — логічний аналіз і синтез; індукція та дедукція; порівняльний аналіз, логічні і графічні методи.

Період дослідження 1990 -2004 рр., так як 1990 році почалось розширення екологічного господарства в Європі. Вивчаючи праці різних авторів, закони і періодичну літературу про особливості екологічного господарства в Європі, у цій роботі вивчаються проблеми розширення і запроваджуються перспективи у зв’язку з інтеграцією країн в ЄС.

Розділ 1. Екологічне землеробство як альтернатива традиційному землеробству

1.1 Початок та особливості екологічного землеробства Початківці екологічного землеробства дали різні назви того, що вони робили і тому у світі використовувались різні назви екологічного землеробства. Англійські вчені називали його органічним, в Європі органічним, екологічним і біологічним землеробством. На даний час всі ці назви визнані рівноправними і є синонімами. Проблема назви стала менш важливою, коли екологічний рух досяг суспільної згоди, що ж таке екологічне господарство. Це було досягнуто зусиллями Міжнародної Федерації руху органічного сільського господарства (IFOAM) у 1972 році.

В європейських країнах затверджені «правила екологічного сільського господарства: виробництво, переробка, реалізація, маркерування», в яких екологічне сільське господарство (органічне, біологічне, біоорганічне), зображене, як господарство, в якому не використовуються синтетичні, хімічні препарати (добрива, пестициди, ліки, стимулятори росту та ін.) їх заміна натуральними та мінеральними матеріалами.

Всесвітні вчені по — різному трактують за змістом рівносильні екологічні господарства. Американські вчені Ю. Д. Максфельт, Дж. П. Реганольд, Р. І. Папендік, Дж. Ф. Пар, акцентують збалансованість сільського господарства, яке охоплює деякі варіанти не традиційного сільського господарства, звичайно назване органічним, альтернативним, регенеративним, екологічним, однак «органічним» або «альтернативним» не значить збалансоване. Для того щоб господарство могло називатися збалансованим, воно повинно виробляти високоякісні продукти харчування, зберігати свої ресурси, не завдавати шкоди навколишньому середовищу і бути прибутковим. Для того щоб збалансоване господарство не було залежало від добрив, воно повинно використовувати, на скільки це можливо, корисні природні ресурси і відновлюючі джерела. Таке господарство допомагає вирішити більшість серйозних проблем, від яких залежать виробництво продуктів харчування у всьому світі: високі ціни на енергоносії, забруднення підземних вод, ерозія грунтів, зниження врожайності, виснаження природних ресурсів, нижчий рівень доходів фермерів, погіршення умов навколишнього середовища та збільшення захворюваності не лише людей, але й рослин та тварин різними хворобами.

Вчений Н. Лампскін підкреслює фундамент екологічного землегосподарства — земля, як жива система в якій відображаються суть між землею, рослинами, тваринами і людиною. Як в природі взагалі, так і в землеробстві зміна одного компоненту такої системи може сильно відобразитися на інших.

За твердженнями інших авторів — екологічне сільське господарство (альтернативне, шкодуюче) — це система господарювання, яка спирається на обмінні, на накопичувальні в господарстві органічні добрива (залишки рослин, гній, зелена маса) і методи нехімічного контролю бур’янів, шкідників, хвороб. У системі екологічного господарювання відмовляються від синтетичних добавок, для продовженння зберігання продуктів харчування і кормів. Структура грунту і покращення родючості - це основа рослинної продукції в екологічному господарстві. Розвиваючи рослинництво, переслідується мета зберегти різносортність і екологічний баланс у середовищі, так зменшуючи спалахи хвороб та число шкідників. Розвиваючи тваринництво, головне звернути увагу на умови утримання тварин, аспекти годування, звертаючи особливу увагу на забезпечення тварин достатньою кількістю екологічних кормів хорошої якості і відповідним ветеринарним доглядом. Досягаючи гармонічного зв’язку між рослинництвом та тваринництвом, дуже важливо знайти правильні співвідношення між вирощуваними в господарстві кормами і кількістю утримуваних тварин. Екологічне сільське господарство це господарство, яке опирається на передові доступні для середовища технології, гарантована висока якість продуктів харчування, їх виробництва, економно використовуючи природні ресурси, підтримуючи природний баланс [4,5,6,41].

Таке господарювання далекоглядне в порівнянні зі звичайною хімізацією в кількох аспектах :

природоохоронний — зберігаються від забруднення поверхневі та підземні води, зберігається життєдіяльність та родючість грунту, не руйнується його структура, зберігається верхній врожайний ярус, в дерні живучи мікроорганізми, збільшується їх різновидність.

економічний — використовуються місцеві ресурси, зменшуються виробничі витрати.

соціальний — екопродукти не шкодять людському здоров ю, створюються нові робочі місця, зберігаються малі господарства.

Культурний — зберігається етнокультура, зберігається самобутність видів краю.

Цілі екоземлеробства зображені на рис.1

Вивчення наукової літератури про розширення екологічного господарювання поділяється на 2 аспекти :

технологічний, який встановлює різницю між екологічним і традиційним землеробством;

економічний, який оцінює результати господарювання між екологічним і традиційним господарствами.

Необхідно звернути увагу, що автори менш розвинутих європейських країн в основному вивчають технологічну сторону господарювання, в той час як економічні питання мало вивчені. На даний час, вивчаючий економічні аспекти екологічного господарювання А. Александравічус відмічає, що ринок екологічно чистих продуктів в Литві вивчений лише частково і не вистачає достовірних документів про прибутковість екологічних продуктів. Дані про доходи екологічних господарств і їх витратах накопичуються, однак широкій масі поки не повідомляється. Проведені лише в декількох господарствах не систематичні дослідження, з яких було б не вірно формулювати результуючі висновки про стан всіх екологічних господарств в Литві.

В цьому розділі описані як технологічні, так і економічні сторони екологічного землеробства. Так як різниця в екологічному і традиційному землеробстві і розкривають суть екологічного землеробства, будемо вивчати їх в першу чергу.

Рис. 1. Концепція розвитку екологічного господарства в контексті розвитку регіонів.

Екологічне землеробство охоплює усі системи сільського господарства. Так зберігається середовище, повноцінність в економічних і соціальних сферах, в екологічному виробництві промислових і харчових продуктів. В цій системі за основу продуктивності береться життєдіяльність грунту, генетична спадковість рослин, тварин, ландшафту. Отже екологічного господарювання оптимізує залежність всіх факторів якості один від одного. Оптимально, коли створюється закритий цикл енергетичного обміну. Ця система знищує чи в більшій мірі обмежує використання комплексних синтетичних добрив, пестицидів, гербіцидів, стимуляторів росту, збільшуючи цим життєстійкість продуктів харчування та кормів.

Основа рослинної продукції, обгрунтована підтримка врожайності та структури грунту. Це досягається виконанням екологічної політики, досягненням екологічного балансу, з метою збереження різновидності видів і цим зменшуючи наплив шкідників та хвороб. В альтернативному землеробстві замість легко засвоюваних продуктів підживлення передбачено їх поповнення із 3 джерел :

різних органічних матеріалів;

важкорозчинних мінералів;

азотфіксуючих рослин;

За цими принципами землеробства необхідно удобрювати не рослини, а корисні мікроорганізми, для того щоб вони переробляли продукти повернення (органічні, рослинні) в продукти гумусу, також переробкою в придатні для рослин матеріали з мінеральних ресурсів дерна. Це досягається правильним підбором добре розробленої землі та сівозміною. Основні джерела органічних добрив — гній, компост. Гній використовується свіжий або компостований. Він складається в маленькі купи, в нього додається сіно, паперові відходи, трава, листя, залишки віджимки фруктів і деколи спеціальні препарати. Для підготовки компосту більше значення мають черви. Для цього згрібаються в купи листя, бур’яни інші рослинні відходи і зволожуються. Купа нагрівається, починає проростати насіння бур’янів яке щільно росте. В щільній масі коріння заводяться черви і швидко розмножуються. В добре закритій купі черви розмножуються і взимку. Зрілий компост використовують як добриво, а також для створення нового компосту. В альтернативному землеробстві обов’язково або бажано використання сидератів. Для зелених добрив використовується однорічні або багаторічні трави та деякі інші культури. Першість надається бобовим, оскільки їх не лише не потрібно піддобрювати азотом, але й цим елементом вони збагачують грунт, а також сприяють зниженню розповсюдження шкідників на полях, в садах та овочевих площах.

Ще в цьому землеробстві визнається неглибока обробка грунту. Так досягається екологічна активність грунту. Рослинні рештки, гній, поглинаються у верхній ярус, стимулюють розвиток мікроогранізмів, покращують фізичні властивості грунту. Неглибока оранка, до 10 см., знижує зараження грунту бур' янами, тому що їх насіння і коріння залишаються в більш глибшому ярусі, а не викидаються на поверхню. Інколи неглибока оранка, до 15−20 см., необхідна коли треба перевернути верхній ярус. В інших випадках замість оранки використовується культивація, фрезерування. Створюється «живий грунт» багатий на мікроорганізми та черви.

Використовуючи системи альтернативного землеробства, для знищення бур' янів придатні деякі традиційні методи: чисте насіння, механічне знищення бур' янів між рядками, сінозбір бур’янів, а на пасовищах, кормління скота. В наслідок необхідно широко використовувати біологічні способи знищення бур' янів (генетичні сорти, які спроможні конкурувати з бур’янами; чи виділяючи фітотоксини, зупиняючи ріст бур’янів, витісняючи їх), а також використання проти бур’янів шкідників, збудників хвороб.

В господарствах активного землеробства підбираючи сорти рослин, необхідно рахуватися з особливостями удобрення, специфікою засобів від хвороб, бур’янів, шкідників. Для вирощування овочів у таких господарствах є рекомендації характеристик в різних умовах вирощуваних культур окремо (детально). В умовах великої різновидності грунтів та інших умов (підвищена кислотність, сирість, посушливість) рекомендується мати і вирощувати відповідні сорти рослин.

За кількістю врожаю, фермери альтернативних господарств, в більшості випадків, не можуть конкурувати з фермерами традиційних господарств. Задовільна кількість врожаю абсолютно залежить від кількості використання гною та компосту, а також від площі, яку фермери можуть виділити для бобових культур.

В основі тваринництва необхідно звертати увагу на фізіологію тварин, поведінку, та генетичну спадковість. Це запроваджується шляхом достатньої кількості якісних екологічних кормів, відповідним ветеринарним наглядом, при лаштуванням систем виробництва рослинної продукції до генетично — спадкових умов утримання тварин. В умовах екологічного тваринництва потребується ряд недостатніх організму тварин поживних матеріалів. Це гашене вапно, кісткова мука, фосфат кальцію та ін. В альтернативному тваринництві максимальна користь не ціль, а для лікування тварин використовуються лікарські трави, заборонено використовувати антибіотики, синтетичні препарати та препарати, які стимулюють ріст — гормони. Тваринам необхідно надати оптимальні умови утримання: температура не повинна шкодити здоров ю, а все середовище існування має відповідати умовам для продуктивності та здоров я тварин. Необхідні безстресові умови. Основи натурального природно — екологічного балансу — це гармонічний зв’язок між рослинництвом та тваринництвом. Це досягається регулюванням між кількістю вироблених в господарстві кормів та кількістю тварин. Ці специфічні пропорції мають бути дотримані постійно.

Екологічне господарювання потребує не малих змін в системі господарювання, тому тут необхідний 2 — 3 річний перехідний період. Екогологічне господарювання відрізняється від інших способів ведення господарства тим, що господарюючи екологічно необхідно дотримуватися строгих правил, встановлених міжнародними інструкціями, а для їх продукції відповіні сертифікати про походження продуктів. Саме сертифікація та маркерування визначають більшу частину попиту на ринку. Діяльність таких господарств, постійно контролюється спеціальними установами, які і видають сертифікати господарству та вирощуваній ними продукції. Сертифікується і інші матеріали, які дозволено використвувати в екологічних господарствах, на підприємствах переробки та реалізації, а також їх продукція.

Відповідно до міжнародних правил лише сертифіковані господарства та підприємства можуть реалізовувати екопродукти. Сертифікація екогосподарства дуже важливий етап в системі реалізації екопродуктів.

За В. Рутповенес, екогосподарювання — це зовсім нова філософія господарювання, новий образ життя, нові технології переробки і виробництва, суворо регламентований процес виробництва сільськогосподарських продуктів. Для впровадження цієї діяльності необхідні наукові знання, практичний досвід, впертість ісамопожертва. Однак, американські вчені Дж. П. Рейганольд, Р. І. Паспендик, Дж. Пара джерела такого господарства пов’язують зі східно — азіатськими народами (Китай, Корея, Японія) 4 тис. років тому. Екологічним збалансованим господарством вони називають повернення до стародавніх методів землеробства, разом із сучасними технологіями і негативною дією хімічних речовин, що робить сільське господарство екологічно якісними та економічно прибутковими. Автори підкреслюють, що це не повернення до методів землеробства, існуючого до індустріалізації.

Вивчаючи екологічне землеробство в економічному аспекті, будемо використовувати матеріали і документи закордонних авторів — С. Падель, Дж. П. Рейганольда, Р. І. Папендика, Дж. Ф. Пара, Л. Еліота, А. Анджерома та ін.

С. Падель піднімає дилему: чи можна з'єднати екологію та економіку? Вона підтверджує, що екологічне господарство спрямоване формувати таке сільське господарство, яке на довгий час стало б основою життя та виробництва, зміцнювало б усі живі організми і було б стабільною системою. Ці задачі, за оцінкою автора, не протистоять економіці, хоча, дуже часто здається, що між вивчаючими науками існує багато протирічь. Вони виникають, тому що не оцінюються зовнішні витрати. Для того, щоб розрахувати недоліки або переваги якого — небудь способу господарства у економічному розумінні, необхідно в цей розрахунок внести такі фактори як, вплив на навколишнє середовище та людей. Таким чином результати якої - небуть господарської діяльності повинні оцінюватись у зв’язку з оточуючим середовищем і сільською земельною площою. Наприклад, якщо б до стічних каналізаційних вод було б введено принцип матеріальної відповідальності за зроблену шкоду, то прогрес зараження питної води нітратами збільшило б витрати (та відповідальність) тих підприємств, які через неекологічні господарства забруднюють грунтові води. Якщо всі витрати, пов’язані із захистом від забруднення води, були б компенсовані, то використання гербіцидів, які використовують у сільському господарстві стали б відразу нерентабельними.

Автор підтверджує, що більш конкретна оцінка витрат, показала б неперевершені переваги екологічного землеробства як для навколишнього середовища, так і для економіки. Можна розрахувати витрати не поглиблюючись до конкретних вчень. Сучасне поняття економіки спрямоване на дослідження діяльності окремо взятих підприємств, тому зовнішні витрати не враховуються, хоча екологічні зв’язки з ними не такі ж малі. Що вірно з екологічної точки зору, може бути і корисно з економічної. Пошук способів зниження витрат на природоохоронні заходи привів до органічного землеробства, використання екологічних матеріалів. У всьому світі, вже 50 років тому, положення в екологічному господарстві було зазначено як збереження природних ресурсів.

С. Падель виконала, в своїй більшості, середні економічні розрахунки, не враховуючи загальні витрати екологічних господарств. Але й таке вивчення екологічного землеробства не втрачає змісту, так як екологічні господарства повинні забезпечувати своїх господарів. Приймаючи виробничі рішення, наприклад, перейшовши в екологічне землеробство, можна використовувати виконані розрахунки [27,стор.191 -192]. Кожний з перехідних етапів повинен бути оціненим за результатами економічної діяльності, які існують у європейських країнах в сучасному сільському господарстві, які дозволять уникнути серйозних помилок, при прийнятті рішень та інвестиції. Для цього потрібні нормативні показники, які б могли бути отримані в результаті економічних досліджень. С. Падель, виконавши аналіз, акцентує, що в економічному аспекті, екологічне землеробство, зменшуючи витрати та знижуючи ціни, може стати альтернативою традиційному. Внутрішньогосподарська перебудова та початкова реалізація продуктів, дає змогу раціонально використовувати робочу силу та збільшити чистий дохід та прибуток господарства. Але автор спостерігає, що між економічних поглядів на екологічні господарства, структури посівів, знань фермерів, місця де воно знаходиться. Без сумніву, всебічному вивченню всіх систем господарств,(тільки економічних показників; таких як загальний прибуток та дохід), недостатньо. Далі розширення залежить тільки від того, чи прибуткове господарство в різних способах господарювання. Ланцюги на продукти харчування та засоби сільського господарства виробництвом визначають не тільки попит і пропозиції, але й регулювання ринкових відносин та виплати. Тому, згадані фактори мають велике значення для економіки різних господарств [27 стор. 198 — 200].

Американські вчені, Дж. Рейганольд, Р. І. Папендик, Дж. Ф. Пара [30, стор. 60−65] вивчають економічні питання збалансовано-екологічне сільське господарство і знову ж піднімають питання; чи може бути таке господарювання стабільним, продуктивним та прибутковим? Порівнюючи системи збалансованого та традиційного господарства, один з авторів статті (Дж. П. Рейганольд), працюючи разом з Л. Еліотом та А. Анджеромом з Вашингтонського університету, вивчали дві ферми, які займалися вирощуванням пшениці (стан грунту — родючий). На збалансованій фермі (площа 320 га), починаючи з 1909 р., коли вперше була зорана земля, не використовувались синтетичні добрива та органічні пестициди. На сусідній фермі (520 га) земля оброблялася традиційно з 1908 р. Автори звернули увагу, що врожайність озимої пщениці у 1982;86 рр. була в середньому на 8% меншою в сільському господарстві, але залишалася середньою в цьому регіоні, а показники деяких традиційних ферм були навіть до 13% меншими, ніж на збалансованій. Згадані автори, як і С. Падель, роблять такі висновки, про те, що всі додаткові витрати для охорони навколишнього середовища, здоров’я людини були б занесені до виробничого плану, тоді б збалансовані господарства насправді, стали б прибутковими та корисними для суспільства.

1.2 Досвід землеробства в Європі

Це виробництво почало розвиток у різних країнах. Початок сучасного екологічного сільського господарства в світі був введений у 1920;х рр., хоча більш докладніше практичну зацікавленість цими ідеями примітили з 1960 р. У 1972 році була створена Міжнародна Федерація руху органічного сільського господарства (IFOAM), яка працює, створюючи зразкове стандарти світового екологічного сільського господарства. Розвиток екологічного господарства може бути відмічено збільшенням кількістю членів IFOAM. Почавши з 5 членів, з трьох континентів, зараз нараховується до 100 членів (за 15 років) з 25 держав по усіх континентах. З 1970 року виробництво екологічних продуктів почало швидко зростати. За останній час IFOAM нараховує близько 500 організацій в більше 100 державах. 34, стор.32].

У 1991 р. різні суспільні організації створили Всесвітню асоціацію шкодуючого землеробства (WSAA). Цією та іншими організаціями зусиллями підготовлений план всесвітніх дій у XXI столітті, який підписали 170 країн, в тому числі і Англія. (1992,червень; Ріо де Жанейро, на нараді зібраній ООН) [31,стор.18].

Сектор екологічних господарств один з динамічних. Якщо у 1985 р. в Єропі було 0,1 млн. га площі екологічного господарства, то у 2000 р. ці площі досягли вже 3,5 млн. га. Дуже швидкий розвиток екологічного сільського господарства спостерігають за останні десятиріччя. (рис.2).

Поширення екологічного сільського господарства пояснюють два головних фактори: розширення ринку та сільськогосподарська політика. З початку фінансової підтримки екологічних господарств їх площа (в ЄС) збільшилася з 0,5% у 1993 р. до 2% корисної сільськогосподарської площі у 2002 р. і тенденція до розширення продовжується. Хоча загальна площа в Європейському Союзі порівнено невелика, однак, вражують темпи росту екогосподарства (в середньому за рік 25 — 30%), які значно відрізняються від росту інших секторів сільського господарства [37,стор.192 — 193].

Екологічно сільськогосподарчий промисловий об'єм у всіх країнах збільшується, однак в кожній різний. А більш помітно швидко кількість екологічних господарств збільшується в скандинавських та середиземноморських країнах. За останні 5 років кількість господарств у Швеції збільшилася у 2 рази, Фінляндії - 3 рази, Данії - 4 рази, Італії - 6 раз, а в Іспанії, навіть, у 12 разів [37, стор.194 — 195].

Важливу роль у виробництві екологічних продуктів, його розширення, в тому числі і ринку зіграла державна допомога. В тих країнах, де субсидії були порівняно великими (у Австрії та Швейцарії)екологічне господарство досягло значних результатів. В Германії господарствам, які переходять на екологічне господарство сплачували по 400 євро за га.

Австрія, одна з самих передових країн в екологічно-сільськогосподарському середовищу, де в період 1991 до 2000 рр. еклогічних господарств кількість збільшилось з 2 до 20 тис. В даний час в Австрії екологічно господарюють біля 8,41% від усіх господарств країни, площа 288 тис. га. Біля 5000 господарств сертифіковано і в Швейцарії, площа 7,8% корисної площі господарств країни. У 1995 р. в Данії було біля 1000 екологічних господарств, в даний час сертифіковано 3,100 екологічних господарств, сертифікованих площ досягають 147 тис. га (6% від загальної площі сільського господарства). Тут більше розвинуто екологічне тваринництво. Сама велика кількість екологічних господарств в Італії (біля 50 тис.), площа яких складає 6,24%.

На першій конференції по стратегії розширення екологічного господарства, яка відбулася у 1999 р. в Бадені (Австрія) представники різних країн визнали, що екологічне сільське господарство — це модель майбутнього і розвитку екологічного господарства повинно приділятися більше уваги та підтримки. На конференції відмічено, що екологічне сільське господарство і його розширення ринку в Центральній і Східній Європі допомагає покращіти експортний потенціал та укріплення місцевого ринку цих країн. 37, стор.192 — 194].

В Західних країнах, екологічні та інші такого плану документи відносять до числа необговорюваних наукових документів, які показують, що пестициди, які використовуються в традиційних інтенсивних хімічних господарствах, забруднюючи воду, повітря, а головне продукти, приносять великий знос людству та іншим живим істотам, і навіть ставлять під загрозу їх існування.

Узагальнюючи, можна відмітити головні причини, чому екологічне господарювання все більш відоме у всьому світі:

сільське господарство виробництво з використанням хімічних речовин, за декілька десятиліть, починаючи із середини XX століття, нанесло значний знос навколишньому середовищу (виснажені природні ресурси, знизилася родючість грунту, ерозія грунтів);

висока ціна на енергію — оцінюючи з економічної точки зору — суми, використані на штучні мінеральні добрива і синтетичні пестициди, не окуплюється врожаєм;

знизились прибутки фермерів;

змінився суспільний погляд у відношенні загроза забруднення навколишнього середовища, розповсюджеий інтенсивно у хімічному сільському господарстві та можливості знизити цю загрозу;

збільшився попит на екологічно чисті, безпечні для здоров’я продукти, так як люди замислилися про своє майбутнє [2, стор.8];

Тому, хотілось б відмітити, що Англія в ЄС, співвідносить свою екологічну сільськогосподарську політику і стратегію з його вимогами. Теперішнє сільське господарство Англіі потребує змін, у відповідності з новими ринками сільськогосподарської продукції, процесом ціноутворення та соціальними змінами. Зміна структур сільського господарства вимагає і обрана країною політика та економіка (напрямок). Екологічному сільському господарству необхідно приділяти більше уваги, так як екологічне господарство — це господарство майбутнього, в ньому комплексно вирішується економічні, екологічні та соціальні аспекти.

Розширення екологічного землеробства в Англії розглядає рішення усіх питань в цій сфері.

Розділ 2. Поширення екологічного землеробства в Європі

2.1 Етапи впровадження екологічного землеробства За останні десятиліття в Європі у сільському господарстві використовують все більше хімічних речовин. Так була індустрийована рослинність і тваринність, їх розвиток, тому і змінилися властивості. Так вдосконалюючи рослинний і тваринний світ в природі зменшується кількість існуючих мікро та макроорганізмів, змінюється структура ґрунтів, забруднюються поверхневі та підземні води. Якщо 30 років тому на Заході було актуально досягнути більшу кількість продукції, так на сьогодні важливо отримати екологічно якісну продукцію. Так у всьому світі шукають шляхи в сільському господарстві, які б допомогли запобігти пошкодження природи та продукції. По цьому питанню за останні роки зменшилась кількість використання синтетичних речовин. Вчений П. Лазауско казав:"Ця методика зробить на один крок ближче Європу та екологічне землеробство.

На даний час існує проблема зацікавленості сільських мешканців у екологічному вирощуванні, оскільки на 20−30% більше витрачається фізичної сили людей і часу. Таким чином можна було б отримати лідерство країн Європейського Союзу. З пори діяльності Д. Станікунаса в Литві виникла одна проблема з екологічного землеробства — це родючі ділянки землі, які займають 360 тис. га або 11% усієї площі.

Держава розширюючи фермерське господарство вирішує проблеми економічної, екологічної та соціальної сфер. Ці ланки необхідно розглядати разом, оскільки вони являють собою цілий комплекс.

А. Шведас вважає, що також необхідно ввести екологічне землеробство тому, що дуже велику кількість складають збіднені землі. Найбільша кількість таких земель знаходиться у Південно-Східних частинах Європи.

Впроваджуючи сівозміну, невелику розораність земель, з врахуванням рельєфу, дає нам можливість зменшити ризик пошкодження надр. Тому такі ділянки необхідно ідентифікувати та передбачити в них трансформацію речовин, підготувати окрему екологічну чутливість ґрунту, використаної програми.

Впровадження екологічного вирощування можна вважати на сьогоднішній день економічною проблемою, оскільки багато фермерів, які займаються власним бізнесом не отримують вкладені гроші. Еродовані землі вважаються взагалі непридатними для вирощування, тому Д. Станікунас запропонував 610 тис. га або 19% таких земель «законсервувати», тобто 400−500 тис. га перетворити у насадження лісів, а решту використовувати в інших напрямках.

Важливе місце на ринку займають родючі землі, які розташовані в певних регіонах, в яких існують сприятливі умови для традиційного вирощування .

В Європейських країнах тепер менше оброблюється збідненої землі, оскільки вигідно провести ланцюг заходів, щодо запровадження екологічного вирощування на родючих землях, а решта підлягає залісненню. Схожа ситуація відбувається на збережених землях (хоча і на родючих землях) лімітовані роботи. Для того, щоб утриматися на ринку збуття, на сьогоднішній день потрібно збільшити кількість екологічної якісної продукції. Оцінюючи в наш час землеробство і знаючи склад землі і не маючи можливості займатися дешевою індустрійованою продукцією, яка не порівнюється з продукцією на ринку, можна говорити, що широке використання екологічного землеробства розглядається в Європі є унікальна можливість мобілізувати наші ферми для нових ідей і покращити їх економіку і дати гарну перспективу в роботі і житті.

Європейський Союз спонсорує кожну країну цієї єдності, яка хотіла б запровадити екологічне землеробство, тому усі економічні витрати допомагає вирішувати загальний бюджет Європейського Союзу. Також П. Лазаускас та В. Крівіцкєнє запропонували підвищити місце країни в Європі, запровадивши агротехнічний туризм. Саме головне, покращиться економічне положення землеробство, а споживачі країн отримали б якісну продукцію. Як негативну сторону можна відразу побачити екологічного вирощування, зменшення кількості продукції на 15−30%, але й це можна перемогти, тому що зменшується використання хімічних речовин і продукція буде дорожча.

А що отримує фермер, вирощуючи екологічну продукцію? Він відразу починає розвиток екологічної земельної системи; його відвідують інспектори і консультанти, які контролюють і радять як отримати екологічну якісну продукцію. Вже перші ярмарки, що відбулися, показали, що споживачі зацікавлені використовувати якіснішу і дорожчу продукцію. Найбільшою перемогою є такою, що стічні та поверхневі води менш забруднені, а люди живуть на менше ризикуючи хімізованої землі, так як на маленькій ділянці точно розрахувати дозу хімічної речовини не можливо. Екологічна статистика показує, що продукція має більше вітамінів і тварини не хворіють.

2.2 Сертифікація екологічних ферм Сертифікація — це процедура, яка свідчить, що продукція (послуга) відповідає стандарту або іншої нормативної вимоги. Цю процедуру можна віднести:

перша сторона — виробник або поставщик;

друга сторона — покупець;

третя сторона — незалежна організація, фізична або юридична особа.

Часто сертифікує третя сторона, яка визнана незалежно від виробника та покупця. Сертифікування продукції має напрямок підтвердити, що вона відповідає стандартам або іншої нормативної вимоги, підтверджуючи її користь здоров’ю, природі та оточуючому навколишньому середовищу вцілому. Сертифікація буває добровільною або примусовою. Наприклад, у Литві для місцевого споживання та експортована продукція сертифікується примусово, для того щоб вона відповідала правовим актам Литовської республіки. Добровільно продукція сертифікується в тому випадку, коли сам виробник або постачальник виявляє бажання [46,стор80−81].

Сертифікація екологічного вирощування — це процес перевірки усіх земель та продуктів вирощування для збереження природи, обробка землі, підбір технологій для того, поки ця продукція не буде реалізованою. Сертифікація екологічного вирощування відрізняється від інших тим, що перевіряється весь процес вирощування, а не кінцева продукція. 7.стор.9]

В Європі 1999р. 14 березня з’явилася організація, яка без податків «Екоагрос» у 2000 році отримала акредитацію, яка не тільки інспектувала та сертифікувала ферми, реалізовані організації та продукцію, але й контролювала екологічне землеробство, переробку, правила реалізації, консультувала по новим питанням і дає інформацію у використання. 22.стор.6]

Якщо фермер почав займатися екологічним землеробством, то він повинен:

отримати сертифікацію «Екоагрос» та ознайомитись з правилами екологічного землеробства;

заповнити анкету-запит на сертифікацію екологічного землеробства;

усі необхідні документи необхідно здати до 1.05 наступного року;

сплатити за картку вступу вартістю 60 фунтів;

класифікувати сертифіковані роботи;

допрацювати або в той самий час необхідно сплатити 25%сертифікаційного податку;

оскільки відомий сертифікований податок, тому після перевірки його перераховують і він може змінитися, оскільки міняється об'єм праці і співробітництва. Ця різниця перераховується на наступний рік;

Той об'єкт, який сертифікується перший раз, підлягає перевірці з 1.04 -1.06. Причина перевірки: впевнитися, що якість продукції та порядок робіт відповідає сертифікації. По протоколам експертної сертифікації, вирішують статус екологічного землеробства. Цей термін залежить від насадженої культури, який складає 1 — 3 років. Після експертизи зроблено висновок:

Позитивний: видається сертифікат письмово, який ознайомлює з вирішенням та всі виявлені недоліки, коли була перевірка продукції;та пункти на які потрібно звернути увагу.

Негативний: пояснюється причина неотримання сертифіката. Між тим, сертифіковані ферми та будь — які підприємства внесені до каталогу пройдених сертифікацій на певній території. Термін Ії складає 1 рік від видачі. Якщо людину не задовольняє вирішення комітету, то він має право оскаржити або звернутись до суду.

Фермер, у якого на території знайшли неекологічну продукцію, але працюючи за вірними технологіями, маючи всю документацію разом з членами комітету можуть провести дисертифікацію, але при цьому звернувшись в «Екоагрос» та отримати позитивний результат.

Причини анулювання сертифікації :

коли порушена вимога «Екоагрос»;

невірно використана лейба «Екоагрос»;

змінений склад продукції або технології виробництва;

в продукції знайдено більша кількість токсичних речовин, ніж дозволяють містити нормативні акти.

Виробник, який втратив сертифікацію навмисно, то він не має право 5 років подавати анкету на сертифікацію.

Кожна екологічна продукція має право характеризуватися своїм екологічним знаком. У системі екологічної сертифікації присутні такі вимоги:

— повинна бути конфіденційно секретною;

довіреною;

об'єктивною;

незалежною;

нескладною;

відкритою;

фінансово-ефективною;

інформаційною;

Деякі критерії протидіють один одному, наприклад: відвертість, конфіденційність. Але так не проходить, оскільки важко вести паралельно відверту та конфіденційну документацію одночасно.

Відверта інформація — інспекторів, членів вищої організації спілки, сертифікаційні документи продукції вирощування та списки, але вся інша документація є конфіденційною і доступною тільки для вищих органів.

Що стосується власної думки, то я можу сказати, що екологічна сертифікація ферм країн Європейського Союзу, які нещодавно вступили, буде займати довгий час, для того, щоб запровадити цю систему. Оскільки вона є складною і довгою у прогресі, необхідно залучити найбільше зусиль. Тобто, перший рік, наприклад, може бути безрезультатним, тому фермерам просто необхідна допомога зі сторони держави. На прикладі даної англійської ферми «Home fruit farm», теперішній менеджер, на протязі 4 років чекав результат після впровадження екологічного землеробства як в якості продукту, так і повернення фінансових затрат (400 тис. фунтів за весь термін).

Розділ 3. Поблеми розвитку екологічного землеробства в Європі та його перспективи

3.1 Розвиток екологічного земельного господарства Ще в 1934 р. один з видатних Єропейських агрономів Р. Катней в журналі «земельне господарство», оголосив велику та вичерпуючу статтю, в якій широко і всебічно показав читачам біодинамічне землеробство [20,стор.19].

Сучасне європейське екологічне земельне господарство почалося 15 років тому, разом із поверненням акта незалежності. Перший імпульс загального етапу, прийшовший в Європу із Варшавського земельногосподарського університету, професор М. Гурнй, який відвідувавши наш університет прочитав лекцію про перспективі екологічного землеробства в Європі. М. Гурнй запросив двох наших викладачів нашого університету приїхати на конференцію екологічного землеробства. Після цієї конференції відкрились широкі можливості спілкування з різними організаціями екологічного землеробства європейських країн і цікавившися екологічним земельним господарством за кордоном. Познайомившися з рухом екологічного землеробства у Польші, 1999 р. восени зусиллями викладачами нашого університета була створено суспільство екологічного землеробство Європейського «Gaja», яка через рік, була прийнята членом в організацію міжнародного органічного землеробства IFOAM. Разом з цим «Gaja» зіткнулася з важливими фінансовими проблеми. Приймати участь у конференції екологічного землеробство європейських країн скрізь і IFOAM членам необхідно уплатити перший внесок, оскільки іншим країм потрібні були кошти. Наприклад, литовському екологічному господарству різними способами допомогли Голандія, Швейцарія, Данія, Германія, США, Швеція, окремі організації. Активісти «Gaja», подорожуючі по регіонам з допомогою преси розповсюдили ідеї екологічного господарства, (20,стор.19). У 1993 р. суспільство почало сертифікацію екологічного господарство. В ті роки 9 господарствам було представлено статус перехідних в екологічні. Перший сертифікат екологічного господарства отримали проживаючі в південних районах. Вперше вирішивши фермерам екологічно господарювати та вести екологічно чистий спосіб життя. Вони хотіли б ці ідеї використовувати на практиці і не вагались новинки. Хоча їм не вистачало теоретичних знань та досвіду. Після 3 років від створення «Gaja» 1993 р. англійське правління підтвердило «Tatulos», проекту підземної водоохорони регіону і початку його фінансування. Хоча «Tatulos» був створений фонд підземній водоохороні.

Аналізуючи екологічні та перехідні періоди господарств кількість в Англії, можна відмітити, що середня величина екологічного господарства у 2000 р. досягло 20 га, в той час традиційного, 12 га, хоча розділяючи господарство за величиною та інтервалом більшість господарств (44% від загальної кількості господарств) потрапило вперше, наприклад, від 0,1 до 10,0 га. Господарства, розміри яких перевищують 30 га складають 15% від загальної кількості господаств (Рис. 7.).

Досліджуючи розвиток екологічного землеробства районів, необхіно відокремити райони Алитуса, Клапейди та Паневежиса. 2000 р. дані у порівнянні з 1999 р., потрібно примітити, що в районі Таураге, сертифікована земельна площа збільшилася 2,6 разів, а Утенос — 1,9 (рис. 4).

За сертифікованою земельною площою 2000 р. перемагає Клайпедський район, після Варенос, Молету, Диржу (6к). Інші виробники екологічної продукції розділили різні райони Литви. Тільки в 5 районах (Вилкавшикіо, Траку, Шальчининку, Рокмикіо, Пакруоє) 2000 р. не було екологічного господарства. Саму найбільшу частину сертифікованої землі 2000 р. становили зелені луки (пасовища) — 50,8% та зернові культури — 39,7% (7к). На решті площі землі, яка складає 9,5% вирощується овочі, бобові культури, картопля, фрукти, ягоди та інші. Порівнюючи посіви екологічного та хімізованого господарства можна спостерігати дуже схожу структуру сівозмін. Тільки у хімізованих овочевих господарствах, Зернових та картопляних площ частина менше на 2%, а екологічних господарств ці культури займають 7% земельних площ [36,п 1−2].

Екологічні господарства, як і хімізовані, в основному змішані, виробляють різноманітну продукцію; зерно, картопля, тваринну продукцію та ін. Тільки невелика кількість господарств спеціалізується на вирощуванні овочей, фруктів, ягід, грибів, лікарських трав. Саму велику кількість екологічної продукції складають зернові - 40%, картопля — 25%, овочі - 12% від загальної кількості екологічної продукції. Саму велику частину екологічної продукції складає молоко (90%), але нажаль, ця продукція в основному продається без знаку сертифікованої екологічної продукції [36,стор.1−2]. Крім того, необхідно додати, що в країні ще немає ні одного сертифікованого підприємства по переробці тваринної продукції. Значить, це нова ніша для розвитку підприємства у цій галузі.

Яке місце Литва займає на світовій картві екологічного землеробства можна побачити на рис. 8, на якому зображено, яку частину продуктів займають в деяких Європейських країнах екологічні землеробні господаства у 2000 р., в тому числі і в Литві.

Коротко узагальнюючи, необхідно звернути увагу, що кожний рік в Литві кількість екологічних господарств збільшується на 20 — 30%. Якщо площа сертифікованої землі і далі буде збільшуватись в такій прогресії, то до 2007 р. вона буде складати тільки 0,5% землегосподарських корисних площ і буде набагато менше, ніж зараз в іних країнах. Такий розвиток господарства В. Рутовенес, Р. Земяцко та ін. автори за оцінкою, незадовільнить попит на продукцію. Потрібно досягнути, щоб через 5 років екологічне господарство займало хоча б 1% використованої площі земельного господарства. Для цієї мети повинен бути набагато більше швидший річний приріст екологічних господарств. Екологічне земельне господарство повинне зайняти важливі позиції у розвитку земельного господарства Литви [37,стор.199].

3.2 Проблема ринку екологічних продуктів Кожний рік екологічні продукти отримують все більшу популярність в Європі і у всьому світі. Самим великим, у сітовому масштабі, ринок екологічних продуктів спостерігається в таких країнах: ЄС, США, Японія. Пропизиції щодо екологічних продуктів на ринку за останні 10 років збільшилися до 10% [25,стор. 10]. Такий швидкий розвиток — це дуже великий о’бєм праці не тільки для фермерів, переробці продуктів, продавцям, але й дослідникам та споживачам.

Ринок екологічних продуктів в Прибалтийських країнах робить перші кроки: в основному тут торговля непереробленими харчовими продуктами: зерном, молоко, фруктами, ягодами, овочами, медом. Іноді можна зустріти перероблені продукти: сир, хліб, чай з лікарських трав. Така ситуція склалася, тому що фермери продають екологічну продукцію як просту — тільки біля 10% екологічної продукції відмічено відповідними знаками (відмітками). Більшість екологічних продуктів Балтийськихкраїн продається відкрито, наприклад на господарстві, на базарах, в містах на різних ярмарках і під час свят. Ці продукти можна знайти в невеликих магазинах і (дуже рідко) в великих торгівельних центрах. В основному кількість продуктів в магазинах недостатньо, постачаються неперіодично.

Дивлючись табл.1. (країни ЄС) можна підтвердити, що в Австрії сама велика кількістьекологічних господарств і дуже добре організований ринок місцевих екологічних продуктів. В цій країні продаж екологічних продуктів складає 5% всіх реалізованих продуктів харчування, що через найближчі 5−10 років збільшиться до 10%. В Австрію імпортується 30% екологічних продуктів. Планується, що в майбутньому ця кількість збільшиться, так як споживачі бажають все більше різноманітних продуктів.

Ринок екологічних продуктів в Європі. Таблиця 1.

У Бельгії ринок екологічних продуктів порівняно невеликий. В країну імпортують 50% всіх продаючих екологічних продуктів і ця кількість у майбутньому буде зростати, тому що відчувається недолік готових продуктів для споживання харчових продуктів, і зараз продажа екологічніо харчових продуктів сладає 1% від загальної кількості.

У Данії у порівнянні з іншими країнами, ринок екологічної продукції невеликий. Він складає близько 3% від загального ринку продовольчих товарів. Реалізовані в країні продукти складають близько 1,5% від загального ринку харчових товарів.

У Німеччині самий великий у ЄС ринок екологічних продуктів, з яких 50% складає імпорт.

У Голандії сформувався ринок порівняно не великий, хоча в цій країні глибокі традиції використання екологічних продуктів харчування, як і все інше, що пов’язане із охороною навколишнього середовища. Голандії ринок дуже важливий, тому що традиційно ця країна переекспортує (80% усієї продукції, імпортуючих в Голандію, експортується далі в інші країни), не виключно і екологічні харчові продукти.

У Швеції добре розвинута сітка продажу харчових продуктів. Дві торгівельних компанії займають майже 50% ринку екологічних продуктів, оскільки мешканці країни активні, як учасники охорони навколишнього середовища, планується, що ринок у Швеції сильно розшириться.

В Англії ринок екологічних продуктів оцінюється в 445млн.дол., з яких 70% складають імпортовані продукти. Як пише голова сільського та торгівельного дому Естонії відділу маркетингу П. Ліівааук [25,стор.10], починаючи пошук ринку екологічних харчових продуктів у ЄС, необхідно звернути увагу на такі речі як: кожна країна має свої особливості розвитку харчової промисловості та екологічного земельного господарства, традиції споживання і специфічні бажання споживання. Планується, що попит на екологічні продукти ще хоча б 5−10 років буде перевищувати пропозиції, хоча існує така ситуація, коли в деяких країнах є продукти, попит на які відповідає пропозиції. Автор вважає, що не дивлячись на різні згадані причини, ринок екологічних продуктів буде розширюватись, тому що покупці турбуються за якість споживаючих продуктів, все частіше звертають увагу на їх походження. Не менш важлива довіра споживачів екологічним знакам, призначені для маркеровки екологічних продуктів, гарантуючих походження продуктів.

В Литві ринок екологічно чистих продуктів практично досліджений [1,стор.204]. У 1994 р. в Литовському інституті аграрної економіки співробітники виконали дослідження на попит в регіоні виробленої екологічної продукції - пропозиції, а конкретно Вільнюсі, Паневежисі, Шяуляй, Биржяй і ін. городах в дошкільних закладах, школах, лікарнях, санаторіях, торгівельних організаціях. Вже в ті роки (див. табл.2) екологічно чистих сільськогосподарських продуктів попит був більше, ніж було виготовлено. Роблячи висновок з даних цих досліджень, в Литві необхідно не тільки збільшувати виробництво екологічно чистих харчових продуктів, але й переробку (зараз нема ні одного підприємства по переробці тваринної продукції).

Як вже згадувалоля, у попередньому розділі, екологічна продукція виробляється в багатьох районах Литви. За реалізацією екологічних продуктів по групам, майже половину екологічно торгівельно продукції складають зернові, немало вирощується і картоплі. Вище згадані продукти вирощуються екологічно фрукти та ягоди, лікарські рослини і спеції [36,стор.2].

Поки об'єм виробленої продукції невеликий, екологічні продукти в магазині роздрібної торговлі доставляють самі фермери. З такою формою доставки, фермери самі знайомляться з доставкою продуктів в магазини, їх порядком, розміщенням на вітринах, їх конкурентно здібними серед інших товарів.

Таблиця 2.

Попит екологічно чистої продукції і пропозиції в північному Литовському регіоні 1994 р.

У дорослих потребах екологічних продуктів, працівники торгівельних центрів не встигають працювати з зростаючою поставкою екологічної продукції. Зараз, за словами Г. Жижо, важко прогнозувати, яку структуру моделі торговлі могли б бути більш зручними як фермерам, так і торговлі. Це може бути створення кооперативів, створення сітки торгових посередників або інші форми вже існуюючі в закордонних країнах.