Модель гри «запитання-відповідь»

Реферат на тему:

Модель гри «запитання-відповідь»

Гра — специфічна форма діяльності, притаманна людям та тваринам. Вона протиставляється практичній діяльності, яка носить утилітарний характер. Той, хто грає, зазвичай, нічого не чекає від самого процесу гри, крім відчуття задоволення від її здійснення.

Теоретичне дослідження гри започатковано в роботах Шіллера та Спенсера. Вони вбачали соціальну значущість гри у вправах, направлених на вдосконалення здібностей, властивих людині. Таке утилітарне трактування гри як тренування до суспільного життя було розкритиковане Йоханом Хейзінгою, який вивів формулу Homo Ludens , — людини, що грає. Він доводив, що людські поведінкові архетипи носять ігрове походження. Весь перелік специфічної людської діяльності трактується Хейзингою як постійна і неперервна гра, пошук задоволення від її здійснення.

Ставлення до гри довгий час було досить зверхнім. Вважалося, що гра — вид діяльності, притаманний тільки дітям. Однак, останнім часом ставлення до гри змінилося. Ігрові елементи з’являються в діяльності вчителів. Найбільш інтенсивно в педагогічну практику поступолво проникають рольові ігри. Педагоги усвідомлюють, що гра дозволяє розвивати дитину, має визначальне розвиваюче і навчаюче значення. Гра розвиває розум дитини, пробуджує інтерес до знань, сприяє розвиткові логіки правильних висновків, залучає до суспільних цінностей, уводить у світ дорослих, моделює реальні суспільні взаємодії. Важливою метою гри є формування особливого ігрового співтовариства, яке об'єднує дорослих та дітей. Ігрове співтовариство, власне, це важливий структурний елемент громадянського суспільства, своєрідна субкультура, в яку входить по-справжньому високорозвинена інтелектуальна еліта суспільства. За нашими, досить приблизними підрахунками (враховувалися тільки команди, що реєструвалися в різних турнірах, що проводила Ліга український команд (ЛУК) ат інші суспільні організації, що займаються інтелектуальними іграми, в Україні існує близько чотирьох сотень різного віку. Тільки в Києві дитячих команд, що діють постійно, — близько півсотні.

Безумовно важливою складовою ігрової діяльності людини є орієнтація на емоційне задоволення від неї. Однак, ми не можемо проігнорувати і спрямованість її на виграш, на отримання не тільки позитивних емоцій, але й матеріальних і моральних переваг. Звідсіля — азарт гравців у карти, рулетку, тоталізатор. Цей азарт породжує і досить відчутну конфліктність гри — достатньо згадати конфлікти футбольних фанатів.

Розрізняють ігри, спрямовані на тренування фізичних здібностей людини та ігри інтелектуальні. Серед останніх вирізняють ігри спортивно-логічні - шахи, шашки, спортивні різновиди карт, більярд, нарди, тощо. Крім того, існує ціла серія ігор, які базуються на моделі «запитання-відповідь». Їм і присвячена ця стаття.

Модель гри «запитання-відповідь» відома з давніх часів. Чи не першою згадкою про таку гру є античний міф про сфінкса. Відомі декілька папірусів, в яких містяться єгипетські загадки, яким декілька тисяч років. Такі загадки носили навіть ритуальний характер, допомагаючи відрізнити посвячених — тих, хто знає відповіді, — носіїв таємних знань. Загадка взагалі, — один з найпопулярніших різновидів фольклору, який відомий практично у всіх народів.

В такого типу інтелектуальних іграх розрізняють питання вікторинні - такі, що вимагають демонстрації великого обсягу знань, хорошою пам’яті та врівноваженості. Інший тип питань — «на логіку». Саме розбір такого типу ігор і пропонується тут.

Вперше інтелектуальну гру такого типу запропонував відомий телеведучий Володимир Ворошилов. Вона звалася «О? ДЕ? КОЛИ?». Передачі передував дуже популярний на початку сімдесятих вікторинного типу «Аукціон», який вів все той же Ворошилов. Передачу невдовзі заборонили. Кажуть, що якийсь тоді всесильний член Політбюро заявив, що в країні, де всі мають заробляти чесною працею, неправильно, що «занадто умні» заробляють призи простою відповіддю на поставлені питання.

Пізніше Володимиру Яковичу вдалося «проштовхнути» на телебачення «ЩО? ДЕ? КОЛИ?», яке набуло неймовірної популярності. Замість дорогих призів можна було виграти недорогу книжку від «Общества книголюбов». Популярність передачі не згасла з роками, навіть після смерті її засновника. Вона породила цілу низку «клонів»: «Брейн-ринг», «Своя гра», «Ерудит-квартет».

В гру сьогодні грають представники всіх соціальних верств — від школярів, до журналістів. Правила прості: треба знайти досить нескладну відповідь на питання за короткий термін — одну хвилину.

Гра в цілому носить дозвіллєвий характер. Тут немає професіоналів, які б заробляли на грі великі гроші. Гра тому — прекрасна і чиста, не заплямована меркантилізмом, розвага. Рух тих, хто грає, розповсюджений по всьому світі. Гравці і команди є і в Німеччині, і в Ізраїлі, і в Сполучених Штатах, і в Австралії.

В той же час така гра — прекрасний спосіб тренування інтелектуальних здібностей дітей, підлітків, дорослих. Вона розвиває пам’ять, вміння мислити логічно і послідовно, змушує читати більше, взагалі, провокує допитливість.

Гра формує також комунікативну здібність тих, хто грає. Це — особливий командний дух, відчуття командної взаємодії. В команді важливо правильно розподілити ролі тих, хто грає.

Сильні, зіграні команди завжди мають спеціалістів в різних галузях знань. Однак, оскільки йдеться не про вікторину, глибокі знання в певній галузі та широкий перелік галузей знань — не головне. Власне, ігровий досвід — всього лише інша назва того факту, що в турнірах досить багато старих, вже зіграних питань (свічок), чи питань, побудованих за аналогією із свічками. Важлива також зіграність команд, хоч з власного ігрового досвіду можу сказати, що деякі команди починають професійно грати вже з першої гри. Зіграність необхідна для того, щоб гравці команди могли з переліку версій, що генеруються в ході гри, помітити і не «затоптати» правильну і вірно сформулювати відповідь. Важливу роль «фільтра» правильних питань відіграє капітан команди.

В дитячих турнірах (і в дорослих також) важливо постійно підтримувати в команді особливу дисципліну, позитивну атмосферу взаємної довіри, формувати особливу ігрову етику. В грі бувають різні моменти, які, в основному, пов’язані з неправильною відповіддю, яку згенерував хтось із гравців. Край неприємно дивитись, коли на адресу гравця, який «проштрафився», летять не зовсім приємні звинувачення. Тому під час тренувань, перед грою, під час гри треба постійно нагадувати підліткам-учасникам, що це-гра, що ми всі, хто зібрався сьогодні в залі - товариші, друзі, однодумці, які є представниками одного товариства. І помилка когось з нас — не привід для конфлікту.

Автор один із ініціаторів інтелектуальної гри, що проводиться для школярів Києва. Вона має назву «Розумовський». Засновниками гри є Головне управління освіти і науки м. Києва, Управління освіти Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Будинок Дитячої та юнацької творчості Голосіївського району, видавництво «Шкільний світ».

Проводиться гра за відомим форматом «ЩО? ДЕ? КОЛИ?», який колись вдосконалив Борис Бурда. Ну, а назву «Розумовський» обрано, по-перше, на знак поваги до останнього українського гетьмана, який у віці 19 років став Президентом Імператорської академії наук Росії, а, по-друге, для того, щоб не порушувати Закон «Про авторські та суміжні права»: назва «Щ? ДЕ? КОЛИ?, «Брейн-ринг» «Своя гра» є зареєстрованою маркою та власністю фірми «Гра», якою, після сметі Володимира Ворошилова, володіє Борис Крюк.

Вже другий рік гра проходить в актовому залі ліцея «Голосіївський» № 241. На сьогодні участь в грі беруть 38 команд з різних навчальних закладів міста. Вік тих, хто грає - від 12 до 17 років. Вони розбиті на дві підгрупи: старшу і молодшу. Зрозуміло, що діти та підлітки різного віку не можуть грати в одну силу. В кожній команді по 6 гравців. При цьому питання для обох підгруп однакові. На сьогодні зал для гри заповнеий повністю: адже 38 команд — це, як мінімум, більше, як 200 гравців.

Одною з головних проблем гри — забезпечення питаннями. Незважаючи на те, що гра існує вже багато років, наукового обгрунтування кваліфікованого питання для неї не існує. Інша справа — питання вікторинного типу. Достатньо взяти відомий факт з підручника — і пиання готове. А от згенерувати питання в нашому випадкові - досить проблемна задача. Класифікації методів написання питань не існує. Так, Б. Бурда наводить такий перелік типів питань: мозаїка, етимологія, що сказав…, проблема, алегорія, історичний фон, логічна задача, составний, нонсенс, загадка Леонардо, неявна підказка та каламбур. Евген Понікаров пропонує інший список: алфавітний порядок, антилогіка, биекция, вікторина, доповнення, загадка, іносказання, каламбур, нуль-принцип, загальна ознака, помилка, визначення, відображення, переклад, примітив, проблема, ребус, суміш, «угадайка», универсум-принцип, хіазм, цитата. Очевидно, типи запитань в кожного з авторитетних в русі гравців та композиторів питань не сходяться, так що можна погодитися з вже згаданим Євгеном Понікаровим, що загальних правил не може існувати в принципі. Однак деякі принципові правила існують як в опублікованій літературі, так і в інтернетних форумах. Зрозуміло, у питанні можуть поєднатися кілька методів.

Класифікація питань, безумовно, має допомогти в сторенні питань. Однак, зазначимо, що, за загальним правилом, хороше питання — скоріше проблема творчості, ніж механічного відтворення усталених технологій.

Тим не менше, сформулюємо декілька загальних правил питання, яке придатне для гри, особливо, якщо ця гра дитяча чи підліткова.

1. Питання має бути таким, що «береться». Питання, що не беруться, на внутрішній мові гравців має назву «гроб». Гробів у грі не має бути. Згенерувати «гроб» (за виразом одного з київських гравців Олександра Берещенка продукцію майстра Безенчука) нескладно.- достатньо, щоб питання було занадто складне. Звідсіля — друге правило.

2. Той, хто складає чи підбирає пританнядля турніру, має пам’ятати, що в розпорядженні гравців — тільки одна хвилина. Це правило не розповсюджується на дуже сильні, високоінтелектуальні команди. Такі беруть «гроби» досить високої складності завдяки великому ігровому досвіду, бо пропускають деякі обов’язкові для інших логічні ланки. Найчастіше, однак, командам замало однієї хвилини для того, щоб розколоти питання підвищеної складності.

3. Бажано, щоб питання не були «дитячими». Дитячим називається таке запитання, на яке всі команди відповіли і відповіли правильно. До речі, «дитяче» питання, як і «гроб» ніяк не впливають на результат команд. Деякі проводитори турнірів уводять в регламент правило, згідно з яким обидва типи питань знімаються.

4. Хорошим вважається таке запитання, на яке відповіли, щонайменше, половина команд. Варто, однак, щоб перше питання, особливо в дитячому турнірі, було якщо не дитячим, то таким, яке б взяло максимальне счисло команд.

5. Бажано, щоб у питанні не було зайвої інформації, яка, власне, нічого не дає для відшукання відповіді.

6. Не варто на дитячому турнірі ставити «дорослі» запитання/.

7. Не варто на будь-якому турнірі ставити запитання регіональні.

8. Бажано, щоб запитання містили достатню дозу гумору.

9. Обов’язково, щоб питання було коректним, тобто на нього була відповідь, і при цьому бажано, щоб тільки одна. Якщо в запитання дві відповіді, які автор не передбачив, таке запитання має назву «дуаль».

10. Інформації в запитанні має бути стільки, щоб достатньо освічена людина (в нашому випадкові - підліток) могла її, цю відповідь, знайти.

Хочеться запросити дитячі та студентські команди на гру «Розумовський», яка проводиться останньої суботи кожного місяця. Правила гри, питання та відповіді турів, результати можна також знайти на нашому сайті www.igra.webstyle.com.ua Зареєструватися на гру можна за адресою [email protected].

Джерела.

http://internet.chgk.info.

http://mokrets.hotbox.ru/xenia/mokrets/book/w-ch3a.htm.

http://awas.ws/GAMES/WWWINCIS.HTM.