«Кіт у сапогах» — мій улюблений твір Миколи Хвильового

" Кiт у чоботях" - мiй улюблений твiр Миколи Хвильового Микола Хвильовий — людина трагiчної долi. Власною рукою вкоротив вiн собi вiку, не змирившись iз невiдповiднiстю реального життя iдеалу, у який вiн вiрив. Але живуть його твори, оригiнальнi, самобутнi, стилiстично незвичнi, часом навiть важкi для сприйняття. Його талант не схожий на iншi, й саме цим особливо цiнний.

Читаю його поезiї, оповiдання… I раптом: «Кiт у чоботях». Початок:

" Гапка — глухо, ми її - не Гапка, а товариш Жучок. Це — так, а то — глухо.

А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати, вишивати золотом або срiблом." .

Яке дивне вiдчуття слова! А яка поезiя свiтосприйняття! Та щось не схоже на початок казки. Так воно й є: перед нами не казковий кiт, а жива, конкретна людина, жiнка, куховарка i воїн, мати i секретар парт’ячейки. Ось як виразно й оригiнально змальовує Хвильовий її портрет:

" Кiт у чоботях — це товариш Жучок. От.

От її одiж.

Блуза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи…

Блуза колiр «хакi», без гудзикiв…

Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо…" .

Цитату, звiсно, можна продовжити, але й цих рядкiв достатньо, щоб зрозумiти, яка вона. Ще ми можемо дiзнатись, що очi у неї «теж — жучок», що голова — голена «не для люди, а для походу, для простору», а носик — кирпатенький.

" Це тип: «Кiт у чоботях». Знаєте малюнки з дитинства: «Кiт у чоботях» ?" .

Трагiчна доля цiєї жiнки. Бандити повiсили на лiхтарi її дитину, тодi «товариш Жучок» залишилась у вiйськах революцiї.

В радянськi часи було створено багато образiв героїв революцiї, справжнiх i фальшивих. Хвильовий дає свiй, зовсiм iнший варiант образу. Вiн не iдеалiзує свою героїню, але й не хулить огульно, вiн пiдходить до теми саме як чесний художник, а не iдеолог, що вдає з себе письменника i зображує персонажiв «хорошими» або «поганими» згiдно зi своїми полiтичними переконаннями.

" А втiм я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, а хочу написати правду про неї - уривок правди, бо вся правда — то цiла революцiя" .

М. Хвильовий називає таких, як Гапка Жучок, «муравлями революцiї», надiляє їх епiтетом «сiренькi», але не зневажає їх. На його думку, кiт у чоботях з казки комiчний, «Але вiн дуже теплий» .

М. Хвильовий — прихильник неоднопланового сприйняття подiй i явищ. В усьому вiн прагне бути об'єктивним. Його дратує бюрократизм Жучка, як секретаря парт’ячейки, безглуздiсть дискусiй, що проводяться мало не щодня i в примiтивнiй формi, але вiн i поважає прагнення «кота у чоботях» до знань (хай у невдалiй формi). «Нам треба за рiк-два, три вирости не на вершок, а на весь сажень», бо поки що «у нас — темнота» .

Не слiд забувати, коли саме це писалося. Навiть просте бажання сказати правду, вiдмовитись вiд iдеалiзацiї революцiї та усього, що було пов’язане з нею, не кажучи вже про образи комунiстiв, було ризиком, часто — смертельним. Це — смiливий твiр. Лише для того, щоб процитувати народний афоризм «…треба бути начеку i не забувати про чеку» (чк), необхiдно було мати неабияку мужнiсть.

Ми можемо мати рiзнi полiтичнi переконання, можемо не погоджуватися з переконаннями i самого письменника, але поважати його за бажання правдиво передати власне бачення — необхiдно. Одне це робить цiкавим «Кота у чоботях», але цим не вичерпуються якостi цього твору. Бо крiм iдейного змiсту є ще й високий талант (чи не вiн спонукав Хвильового шукати правду?).

Читаючи його твiр, ми можемо вiдчути i холод зимових ночей у степу, коли зупиняється паровоз i треба шукати дрова, i нiжнiсть теплих лiтнiх вечорiв. I горе Жучка ми вiдчуваємо, i її моральну чистоту. Особисту, бо душа людини, як правда, теж стоїть над усiма обмежени ми полiтичними переконаннями.

А ще менi подобається, що автор не повчає, а розмовляє з читачем, як з рiвнею, вiн весь час закликає: «Думайте!» .

Отже, скажу вiд щирого серця — це хороший твiр, «степова бур’янова пiсня цим сiреньким муравлям». Тому я можу назвати його своїм улюбленим твором Миколи Хвильового.