Величальна пiсня для матерi (за поезiєю Бориса Олiйника)

Величальна пiсня для матерi (за поезiєю Бориса Олiйника) Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так i багато творiв, повнiстю присвячених материнськiй темi, та все ж, незважаючи на це, образ матерi дуже помiтний у його поетичному свiтi. Чим це пояснюється?

Перш за все звернiмо увагу на незриму «присутнiсть» образу матерi в багатьох поезiях. Звичайно ж, ця «присутнiсть» не вiртуальна, вона якось вiдбита у словi. Найчастiше цей вiдбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразностi якого достатньо для того, щоб вiдчувалось звучання материнської теми у всьому цiлiсно сприйнятому творi. Як типовий приклад можна навести поезiю «Ялинка». Складний, навiть у чомусь драматичний розвиток поетичного смислу твору завершується у словах «I ми вертаєм… у вiчну казку… до матерiв». Повернутись до казки, до матерi, — це повернутись у свiт дитинства — повернутись до духовної чистоти. Завершивши головний смисл, кiнцiвка твору нiби спалахом освiтила весь його попереднiй розвиток. Тому-то iдея чистоти материнської моралi є такою вiдчутною при читаннi твору.

Досить часто те чи iнше висловлювання поета про матiр набуває такої вагомостi, що починав «тримати на собi» весь твiр:

Вiддай усе, що взяв, i освятись.

Ще бiльше, нiж узяв, зумiй вiддати…

Стоїть на видноколi свiтла мати ;

У неї вчись.

Головна причина вагомостi теми матерi в поетичному свiтi Б. Олiйника полягає в тому, що майже всi поезiї, присвяченi цiй темi, є мистецькими шедеврами. До таких творiв, поза всяким сумнiвом, слiд вiднести «Мати сiяла сон…», «Пiсню про матiр», «Мати наша — сивая горлиця…», «Мамо, вечiр догоря…» (останнiй вiрш iз поеми циклу «Сиве сонце моє»).

Для Б. Олiйника, так само як i для його найвидатнiшого i най-ближчого за часом попередника в розробцi материнської теми, Андрiя Малишка, образ матерi пiдноситься до символiчного значення «Народ». Мати для поета є носiєм зразкової народної моралi. Вiд своєї матерi поет в основному сприйняв багатство народної пiснi:

Спасибi, мамо, що в голодний день.

Ти, мов у казцi, де дарують царства,.

Передала єдине iз багатства ;

Найвищу пробу золотих пiсень.

Образ матерi буквально тисячами природних зв’язкiв пов’язаний iз народом, його iсторiєю, пiснею, рiдним словом.

Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,.

Небо — празниковою хустиною,.

Сивий дуб — прокуреним прадiдом…

Уже з цих перших рядкiв вiдчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навiювання. Тут йдеться про гармонiю Людини i Природи. Щоправда, наше визначення аж надто загальне. Треба точнiше: не Людина, а Мати. Природа-свiт любить матiр. Золота бджiлка горнеться до неї намистиною — i ми її легко розумiємо, бо вона, скромна трудiвниця, тягнеться до такої ж невтомної трудiвницi, якою є сiльська жiнкамати. «Небо» в системi образiв Б. Олiйника завжди пов’язане iз чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матерi празникову хустину. (Тут Б. Олiйник вловив одну iз зворушливих рис наших сiльських матерiв — їхню особливу любов до хустинок, що йде вiд давнiх народних традицiй). Сивий дуб горнеться до жiнки прокуреним прадiдом — i цей образ незмiрне чарiвний i глибокий. Не кажучи вже про точнiсть порiвняння дуба з «прокуреним прадiдом», ця фраза надiлена ще й iншою точнiстю — точнiстю вiдображення народних сiмейпо-побутових традицiй у ставленнi до людей похилого вiку. За ними завжди доглядали матерi. Звiдси i вiдповiдне вдячне ставлення дiдiв i прадiдiв до них.

Образ матерi у Б. Олiйника художньо осягається в трьох основних образах. Досить часто вiн постає гiгантським пам’ятником матерi, що бачиться на тлi далекого горизонту: «Стоїть на видноколi свiтла мати…», «Мати дуже висока, древнiша вiд космосу, На плечi в неї райдуга гнеться коромислом». У таких випадках образ матерi набирає символiчностi. Другий вид образiв — духовне осягнення ролi матерi («Мати сiяла сон…», «Мати наша — сивая горлиця» та iн.). У поезiях цього плану теж небагато живої конкретики.

До третього виду належать поезiї, що побудованi в основному на конкретних реалiях. Треба сказати, що власне окремих вiршiв, посвячених материнськiй темi i написаних у ключi живої образної конкретики, майже нема. Кiлька свiжих виразних художнiх деталей знаходимо в поезiї-притчi «Та було у матерi чотири сини…» :

Мати працювала в городнiй бригадi.

I любила борщ пiсний.

Перед сном, бувало, вмикала радiо,.

Як передавали пiснi.

А роки летiли, мов сивi конi…

Вже й недобачати стала.

Над очима клала дашком долонi ;

Ждала-виглядала.

Фiнал, вершина освоєння цiєї теми — поема «Сиве сонце моє» (1978), пiсля якої поет значно рiдше звертається до теми матерi.

Поема «Сиве сонце моє», так само як i поезiя «Пiсня про матiр», освоює болючу тему вiдходу матерi iз цього свiту — вiдходу «за межу». Але якщо в поезiї йшлось просто про матiр як про образ узагальнюючий, то поему Б. Олiйник присвятив пам’ятi своєї матерi.

В роки вiйни була ще молода. «Вже — солдатка. Iще — не вдова». Вiйна закiнчилась. Вiдсвяткували День Перемоги. Вже почали повертатися iз фронтiв тi, кому випала доля повернутись. А чоловiка все не було. А потiм прийшов лист, з якого дiзналась, що вiн нiколи не повернеться. Знепритомнiла. А далi — доля вдови-солдатки, яких так багато було пiсля вiйни у наших селах.

Чомусь особливо вдячний поету за такi, примiром, рядки, у яких через окремi конкретнi деталi пiзнаєш не тiльки характер матерi лiричного героя, а й той побут, в якому проходило її життя. Лiричний герой йде на могилу матерi:

I раптом радiсно кольнули сльози:

По бiлiй, непорочнiй цiлинi.

До тебе стежка бiгла на морозi.

Хто протоптав її?

Чи родаки,.

Чи, мо', чиясь гiрка вдовина доля?

А може, га, за котру ти рядки,.

Коли вона хворiла, дополола?

Мати для Б. Олiйника є носiєм визначальної людської риси — Доброти. Саме завдяки образовi матерi ця риса стала головною в системi моральних цiнностей, проповiдуваних поетом.