Характеристика товарного ринку на прикладі ТОВ «Галинка»

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРНОГО РИНКУ

1.1 Поняття та економічний зміст ринку

1.2 Передумови і умови функціонування ринкових відносин

1.3 Класифікаційні ознаки та види ринків

1.4 Особливості товарного ринку

1.5 Форми та методи регулювання товарного ринку

1.6 Види ринкових процесів на товарному ринку РОЗДІЛ 2 ТОВАРНОГО РИНКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «ГАЛИНКА»

2.1 Загальна характеристика підприємства ТОВ «Галинка»

2.2 Аналіз фінансових результатів та фінансового стану ТОВ «Галинка»

2.3 Аналіз ефективності товароруху ТОВ «Галинка»

2.4 Шляхи удосконалення товарного ринку торговельного підприємства ТОВ «Галинка»

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Підґрунтя розвитку людського суспільства становить матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, людям потрібні їжа, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні блага, вони мають виробляти їх. Усе необхідне для виробництва їх дає природа. Щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб людині треба працювати. В межах кожного суспільства здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом виступає людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи й пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що охоплює три головні елементи:

працю людини;

предмети праці;

засоби праці.

Якщо процес праці розглядати з позиції його результату — продукту, то він виступає як процес виробництва, а засоби й предмети праці — як засоби виробництва. Отже, жодне виробництво неможливе без засобів виробництва. Забезпечення виробництва засобами й предметами праці як речовими чинниками процесу відтворення є загальною й обов’язковою умовою його функціонування.

Функціональне призначення процесу виробництва — створити продукти, які задовольняють потреби людини, тобто призначені для споживання. Як без виробництва не може бути споживання, так і без споживання виробництво втрачає сенс. Між виробництвом і споживанням існують тісний взаємозв'язок та певні залежності, що виявляються й опосередковуються процесами розподілу та обміну. Економічним підґрунтям будь-якого виробництва є суспільний поділ праці та взаємний обмін його результатами (продуктами праці). За певних умов обмін продуктами набуває форми обміну товарами. Він пов’язаний із відокремленням конкретних виробництв одне від одного, а також торгівлі — від виробництва.

Таким чином, проблема полягає не тільки в теоретичному обґрунтуванні розвитку взаємопов'язаних процесів сутності товарного ринку, але і у ринковій адаптації вітчизняних торговельних підприємств до цих процесів. Особливу гостроту набула ця проблема в торгівлі.

Теоретико-методологічні засади товарного ринку у різних галузях і сферах економіки висвітлені у працях зарубіжних і українських вчених: Абалкіна Л., Геєця В., Еванса Дж., Леві М., Котлера Ф., Ємельянова А., Никонова А., Лукінова І., Онищенко О., Кент Т.

До числа науковців, у працях яких досліджені окремі теоретичні і прикладні аспекти безпосередньо в сфері торгівлі, можна віднести В. Апопія, С. Бабенка, М. Байдакова, А. Бренвальда, Н. Голошубову, І. Королькова, Л. Лігоненко, А. Мазаракі, І. Маринич, Ш. Опельбаума, Г. Панкратова, С. Саркісяна, А. Фрідмана, Ю. Хомяка, Л. Фролову.

Таким чином, наукового обґрунтування потребують теоретичні положення сучасного розвитку процесів товарного ринку підприємств торгівлі, методичні засади забезпечення їх ефективності і оптимальності, прикладні аспекти організації цих процесів із врахуванням особливостей ринку і перспектив соціально-економічних перетворень.

Мета і завдання дослідження полягають в обґрунтуванні науково-теоретичних засад процесів товарного ринку та дослідження факторів формування попиту в роздрібній торгівельній мережі.

Досягнення поставленої мети обумовлено вирішенням таких завдань:

— розкриття суті, цілей та завдань вивчення і форми попиту споживачів на товари в роздрібному торгівельному підприємстві;

— з'ясування принципів вивчення та форм попиту в роздрібній торгівельній мережі;

— виявлення та критична оцінка факторів, що впливають на формування попиту споживчих товарів у роздрібній торгівельній мережі;

— аналіз практики вивчення та форм попиту споживачів на товари роздрібного торгівельного підприємства;

— обґрунтування необхідності і напрямів удосконалення попиту споживання на роздрібному торгівельному підприємстві.

Об'єктом дослідження є торговельне підприємство ТОВ «Галинка» на основі його фінансової звітності.

Предметом дослідження є процеси товаропостачання в роздрібній торгівлі і теоретико-методологічні засади формування сучасних моделей роздрібних торгівельних підприємств на споживчому ринку.

Теоретичною і методологічною основою дослідження э наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, сучасні теорії товаропостачання в різних сферах економіки.

Дослідження грунтується на сукупності методів наукового пізнання. Абстрактно-логістичний та інституціонально-еволюційний методи використано для розкриття сутнісних характеристик процесів товаропостачання, виявлення та оцінки тенденцій і соціально-економічних наслідків їх розвитку.

Методи економічного, економіко-статистичного, економіко-математичного аналізу, математичного моделювання та прогнозування застосовано для оптимізації процесів спеціалізації і концентрації, прогнозування структурних змін у роздрібній торгівлі, оцінки динаміки і тенденцій їх розвитку.

Структурно робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРНОГО РИНКУ

1.1 Поняття та економічний зміст ринку Головні питання суспільного виробництва: що виробляти (які товари та послуги й скільки), як виробляти (за допомогою яких засобів виробництва) та для кого виробляти (хто їх споживатиме) в кожній економічній системі розв’язують по-різному. Світовий досвід вирізняє дві основні форми організації економіки: командну та ринкову.

У ринковій економіці, за висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам. Це зумовлює необхідність чіткого усвідомлення сутності категорії «ринок», передумов та умов його формування та функціонування, механізму дії.

Розвиток суспільного поділу праці, економічна відокремленість суб'єктів господарювання за різних форм власності, необхідність обміну продуктами праці стали об'єктивними причинами виникнення ринку.

Поняття «ринок» формувалося та змінювалося разом із розвитком суспільного виробництва. Спочатку це був базар, площа, де відбувався обмін. Поглиблення поділу праці, розвиток товарного виробництва спричинюють ускладнення й розширення міжгосподарських зв’язків, формування самостійної сфери товарного обігу.

Ринок виступає як форма господарських зв’язків між товаровиробниками та споживачами шляхом купівлі-продажу товарів. Здійснення цих актів пов’язане із певними організаційно-правовими й економічними відносинами.

Як економічна категорія ринок — це сукупність відносин, що виникають у сфері обігу внаслідок купівлі-продажу товарів.

Товарно-грошові відносини, здійснювані за допомогою ринку, передбачають господарські зв’язки з доведення товару до споживача (виробництво-ринок-споживач) та зворотні (споживач-ринок-виробництво). Зворотний зв’язок характеризується рухом грошових коштів і відповідної інформації про потреби й платоспроможний попит споживачів.

Матеріальним підґрунтям ринкових відносин є рух товару і грошей, що відбувається на засадах вільної взаємовигідної угоди за умов конкуренції.

Наслідком ринкових відносин є задоволення платоспроможного попиту споживачів (покупців), відшкодування витрат і отримання прибутку продавцями (товаровиробниками і посередниками).

Конститувальними параметрами ринку виступають попит, пропозиція, ціна, кон’юнктура, рівновага.

Кон’юнктура (лат. conjunctura, від conjungo — з'єдную) — це економічна ситуація на ринку, яка характеризується співвідношенням між попитом і пропозицією, рухом цін і товарних запасів у кожен момент часу. Оптимальним станом кон’юнктури є рівновага, тобто такий рівень кон’юнктури, за якого досягнуто рівність між попитом і пропозицією за обсягом і структурою товарів, у межах яких виробник і споживач мають намір продовжувати поставки і закупівлі, причому лише за такою рівноважною ціною.

Обов’язковими атрибутами ринку є конкуренція, монополія, олігополія.

Під конкуренцією розуміють змагальність між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва й збуту товарів. Це та сила, що змушує виробництво і ринок досягати рівноваги. Взаємодія попиту, пропозиції й ціни за умов конкуренції визначає виникнення механізму ринкового саморегулювання.

Рівень конкуренції залежить від кількості суб'єктів ринку: товаровиробників, продавців, покупців (споживачів).

Монополія означає такий стан ринку, на якому є один постачальник певних товарів і послуг.

Олігополія характеризується груповою монополією, коли панівне становище на ринку або в окремій галузі виробництва посідає значна кількість великих фірм (підприємств), що ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію.

Ринок виконує важливі економічні функції, до яких належать:

узгоджувальна — узгоджує асортиментну структуру виробництва та споживання економічних ресурсів; балансує попит та пропозицію за обсягом і товарною структурою;

регулювальна — регулює пропорції між виробництвом і споживанням шляхом встановлення цінових еквівалентів для обміну товарів;

оцінювальна — виявляє цінність товару за допомогою визначення не лише кількості витраченої праці, а й її віддачі, порівнює витрати і результати;

стимулювальна — мотивація виробників до підвищення ефективності виробництва, створення товарів із найменшими витратами та отримання прибутку, реалізації у виробництві науково-технічних досягнень;

ощадна — забезпечує економічність споживання, скорочення витрат обігу як у сфері виробництва, так і в сфері споживання.

Завдяки виконанню цих функцій ринок формує структуру й обсяг пропозиції та попиту, врівноважує їх, забезпечує збалансованість економіки, «викидає» неконкурентоспроможні підприємства, морально застарілі вироби та виробництва.

1.2 Передумови й умови функціонування ринкових відносин За адміністративно-командної економічної системи, із характерними для неї централізованим управлінням на всіх рівнях, монополією державної власності та жорстким розподілом товарних ресурсів, про функціонування повноцінного ринку годі було й казати.

Щоб подолати наявні в економіці деформації й розбудувати соціально-зорієнтоване ринкове господарство, в Україні треба розв’язати низку проблем.

Першочерговим завданням є роздержавлення та демонополізація економіки, зокрема й товарного обігу. Це дасть змогу впровадити різні форми власності й господарювання та вільну конкуренцію між суб'єктами господарювання.

Формування конкурентного середовища вимагає наявності достатньої кількості продавців та покупців, насиченості ринку товарами. Для розв’язання цієї проблеми потрібна структурна перебудова економіки, подолання її дефіцитного характеру та незбалансованості.

Важливим є поступовий відхід від затратної моделі ціноутворення, формування механізму ринкового ціноутворення, створення умов для суб'єктів ринку самостійно встановлювати ціни, вільно маневрувати ресурсами та капіталами.

Безперешкодний рух товарів можливий за умови створення ринкової фінансово-кредитної та грошової інфраструктури, гарантування рівних умов для вливання капіталів у будь-яку сферу інвестування.

Розв’язання цих завдань сприятиме створенню умов для функціонування ринку як невід'ємної частини національної економіки.

Серед таких найсуттєвіших умов виокремлюють:

1) рівноправність усіх форм власності та господарювання, економічну незалежність суб'єктів господарювання, їхню економічну свободу та рівність стосовно всіх питань господарювання;

2) наявність і доступність достовірної й повної інформації про ринок;

3) здатність контрагентів ринкових відносин впливати на рівень цін;

4) наявність достатньої кількості продавців і покупців на ринку товарів, можливість вибору для суб'єктів ринкових відносин і конкуренції між ними;

5) існування розвиненої системи підприємництва, а також горизонтальних, зокрема й зовнішньоекономічних зв’язків, що переважатимуть над вертикальними;

6) наявність законодавчої бази функціонування ринку, зокрема антимонопольного, податкового, торгівельного законодавства;

7) створення сучасної ринкової інфраструктури.

Наявність та дотримання цих загальних умов забезпечують нормальне функціонування ринкових відносин, стабільність усієї ринкової системи.

1.3 Класифікаційні ознаки та види ринків

Сучасний ринок є складною інтегрованою системою для аналізу й характеристики структури якої використовують різноманітні класифікаційні ознаки та критерії. Класифікація ринків необхідна також для глибшого розуміння закономірностей та особливостей організації ринкових процесів, функцій їхньої інфраструктури.

Тому з огляду на мету дослідження обирають конкретні класифікаційні ознаки і розробляють відповідну класифікацію. У теорії маркетингу вирізняють ринок ресурсів (ринки сировини, валютні ринки та ринки праці); ринок товарів та послуг; ринок виробників; ринок споживачів; ринок посередників.

Іншу класифікацію використовують у політичній економії. Розширені класифікації пропонують професори А. В. Войчак і В. Я. Кардаш. Незважаючи на певні відмінності й розбіжності в цих класифікаціях, їх поєднує спільність найістотніших класифікаційних ознак: економічне призначення об'єктів ринку, географічне розташування, суб'єкти ринку, характер співвідношення попиту і пропозиції, рівень розвитку конкуренції тощо (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація ринків

У таблиці 1.1 наведено класифікацію ринків за найвживанішими класифікаційними ознаками.

Більшість із перелічених ознак характеризує особливості об'єкта ринкових відносин. Найдетальніше диференційовано ринок товарів та послуг (у подальшому — товарний ринок). Це зумовлено як значними обсягами цього ринку, так і його впливом на стан інших ринків. Адже саме на цьому ринку здійснюється обіг речових чинників виробництва, задовольняється попит людини в предметах споживання. Саме тут відбувається інтеграція ринків сировини, робочої сили та капіталу, закладаються підвалини розвитку продуктивних сил. Визначаючи потреби в товарах та послугах, цей ринок впливає на розподіл інвестиційних ресурсів, виявляє найпривабливіші галузі для залучення капіталів, сприяє створенню нового або вдосконаленню наявного виробництва. Разом із тим на його розвиток справляють вплив інші ринки, перш за все ринок капіталів, робочої сили тощо. Цей взаємозв'язок формує певну структуру інтегрованої ринкової системи, порушення якої веде до зміни ситуації у загальній економічній системі.

1.4 Особливості товарного ринку Економічне призначення об'єктів ринку товарів і послуг полягає у забезпеченні попиту людини в предметах особистого споживання та суспільного попиту в речовинних чинниках виробництва. Це зумовлює суттєві відмінності товарного ринку від інших видів.

Об'єкти товарного ринку представлені в конкретній матеріально-речовій формі, характеризуються певними фізико-хімічними та якісними показниками, мають кількісну та вартісну оцінку. За умов ринкової економіки виробник (постачальник, продавець), з метою реалізації своєї продукції, звертає увагу на ті товарні властивості її, що найбільше цікавлять споживача. Утім, ці властивості далеко не завжди є показниками якості й безпеки продукції. У такому разі держава покладає на себе функції посередника між виробником (постачальником, продавцем) і споживачем стосовно питань безпеки продукції для життя, здоров’я та майна людей або довкілля, які законодавчо перебувають під її контролем. Ці показники й вимоги зафіксовано в державних і галузевих стандартах України, технічних умовах, санітарних нормах та правилах, інших нормативних документах. Загальноприйнятим засобом підтвердження відповідності продукції або послуг встановленим до них вимогам стандартів або інших нормативних документів є сертифікація продукції та послуг. За допомогою цієї процедури третя, незалежна від виробника і споживача сторона письмово засвідчує, що продукція (послуга) відповідає необхідним вимогам.

Завдяки сертифікації вдається наблизити до прийнятного рівня усувний ризик, що є джерелом завдання шкоди здоров’ю людей, збереженню майна й довкіллю, а також створити умови для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародній, економічній, науково-технічній співпраці та міжнародній торгівлі. Без сертифіката, що засвідчує відповідність потенційно небезпечної продукції встановленим нормативним вимогам, неможливо торгувати нею в економічно розвинених країнах світу.

Товарний ринок за допомогою власних механізмів саморегулювання впливає на техніко-економічні показники товарів, що надходять до сфери обігу. Акумулюючи попит споживачів, вивчаючи їхні запити, товарний ринок справляє тиск на виробників з метою формування відповідної пропозиції.

Взаємодія регулювального впливу держави й ринкового механізму на якісні та кількісні показники об'єктів ринкових відносин розширює можливості товарного ринку. Його діяльність виходить за межі сфери обігу, поширюється на процеси виробництва та споживання.

З огляду на функціональне призначення об'єктів товарного ринку їх поділяють на товари особистого споживання й товари виробничо-технічного призначення. Особливості індивідуального та колективного споживання зумовлюють розбіжності в поведінці індивідуальних та організованих споживачів. Відповідно до цих особливостей складається споживчий ринок і ринок товарів виробничо-технічного призначення. В теорії маркетингу ринок товарів виробничо-технічного призначення асоціюється із поняттям «ринок підприємств». Порівняно зі споживчим ринком останній вражає своїми розмірами, адже охоплює величезну грошову масу та кількість одиниць товару. Щоб виготовити кінцеву продукцію підприємства укладають чимало угоди стосовно закупівлі речовинних чинників виробництва зі своїми постачальниками. Тобто здійснення однієї купівлі кінцевим споживачем передбачає спершу виконання великої кількості окремих закупок підприємствами.

Ці ринки становлять водночас єдиний товарний ринок, на якому здійснюються акти купівлі-продажу товару в матеріально-речовій формі й одночасно реалізуються супутні послуги, видовий склад яких зумовлює характер споживання товару та функціональне призначення його. Надання цих послуг найчастіше є продовженням процесу виробництва у сфері обігу.

Попри подібність споживчого ринку та ринку товарів виробничо-технічного призначення між ними існують суттєві відмінності. Головні з них зумовлені структурою попиту та пропозиції, організацією ринкових процесів, різновидами рішень та процесом їх прийняття.

Товарний ринок, на відміну від інших видів ринку, охоплює надзвичайно різноманітний і широкий асортимент товарів, так званий торговельний асортимент. Торгівельний асортимент характеризує сукупність товарів виробничо-технічного призначення й особистого споживання, що перебувають у сфері обігу, незалежно від місця збереження їх.

Найповніший систематизований і класифікований асортимент містить державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП). Як складова Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації він набув чинності в Україні 1998 року. Розгорнений асортимент товарів та послуг, які перебувають в обігу, налічує близько 20 млн найменувань.

Торгівельний асортимент складається з товарних груп і товарних одиниць, які пропонують покупцям і називають товарним асортиментом. Під останнім розуміють групу однойменної продукції, конкретизованої у назвах, видах, ґатунках, розмірах, артикулах тощо. Наприклад, продукція «вугілля кам’яне» характеризується аналогічними функціонально-корисними властивостями, особливостями виготовлення, продажем певній цільовій групі покупців, реалізацією однотипними каналами розподілу в межах встановленого діапазону цін. Змістовно товарна група відповідає однойменному класифікаційному угрупуванню ДКПП, яке послідовно поділяється на класи, категорії, підкатегорії, типи. Товарна одиниця торгівельного асортименту відповідає класифікаційному угрупуванню «тип».

Питома вага окремих товарних груп і товарних одиниць у загальному обсязі торговельного асортименту характеризує його структуру.

Сучасному товарному ринку притаманний значний динамізм структури торговельного асортименту, і найбільше це стосується ринку товарів виробничо-технічного призначення, бо невідповідність його структури споживчому попиту спричинює накопичення зайвих товарних запасів, штучний дефіцит на інші потрібні споживачам товари. Наявний у сфері обігу торговельний асортимент, власне, є пропозицією товарів. Він має бути ширшим за попит, який фактично склався на ринку, щоб задовольнити всі потреби споживачів і сприяти просуванню на ринок нових товарів. Фіксуючи зміни в структурі торговельного асортименту, товарний ринок сигналізує підприємцям про задоволення потреб у конкретних товарах, падіння попиту на них та необхідність виведення на ринок нових товарів.

Товарний ринок найуспішніше функціонує за умов відкритої економічної системи, яка передбачає вільне переміщення товарів і капіталів як усередині держави, так і за її межі. Водночас він є сферою, в якій державне регулювання є найефективнішим. Саме через товарний ринок держава акумулює й вилучає кошти та матеріальні ресурси на розв’язання загальнодержавних, і зокрема, соціальних завдань.

2.5 Форми та методи регулювання товарного ринку Створення соціально зорієнтованого ринкового господарства можливе лише за умови гнучкого поєднання регулювального впливу держави із дією механізму ринкового саморегулювання. Державне регулювання здійснюється з метою створення сприятливих умов для ефективного функціонування всіх суб'єктів ринкових відносин і реалізації державної економічної політики.

Конкретні умови соціально-економічного розвитку, стан кон’юнктури ринку та стратегічні орієнтири держави зумовлюють необхідність використання різноманітних методів регулювання (рис. 1.1). Теорія державного регулювання економіки класифікує їх за формами та засобами впливу і поділяє за:

формами впливу — методи прямого та непрямого впливу;

засобами впливу — правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Кожен із названих методів ґрунтується на використанні сукупності певних важелів (інструментів) регулювання.

Інструментом прямого економічного впливу на суб'єктів ринкових відносин є державне замовлення.

Державне замовлення визначає обсяг виробництва та закупок певних товарів за кошти державного бюджету, розміщується серед виконавців на конкурсних засадах та оформлюється у вигляді державного контракту. Водночас державне замовлення є інструментом адміністративного регулювання. Воно є обов’язковим для підприємств, які цілком або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів.

Рис. 1.1. Класифікація методів державного регулювання До важливих інструментів прямого впливу належать товарне квотування обсягів виробництва та продажу окремих видів товару й ліцензування певних видів діяльності.

Останні мають адміністративно-правовий характер. У законодавстві України та відповідних нормативних актах визначено види діяльності, що підлягають ліцензуванню. Так, Закон України «Про підприємництво», ухвалений у 1991 році, передбачає 11 видів діяльності, для здійснення яких потрібна ліцензія. Але впродовж наступних років кількість їх зросла до 112, до того ж ліцензування поширилося майже на 1000 видів робіт. Це стало істотною перешкодою на шляху розвитку малого й середнього бізнесу, гальмом ринкових перетворень. З огляду на це у 1997 році було ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво», згідно з яким кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, скоротилася до 42. Закон визначає, що ліцензуються лише ті види діяльності, які становлять потенційну небезпеку здоров’ю людини, довкіллю та безпеці держави. Наприклад, «виробництво, ремонт та реалізація спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та боєприпасів до неї», «виробництво та реалізація лікарських препаратів» тощо.

Товарне квотування означає встановлення для суб'єктів ринку певної долі у виробництві й реалізації товару і здійснюється з метою створення конкурентного середовища, запобігання монополізації ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Суттєвим важелем економічного впливу є норми та нормативи, які визначають органи державного управління. Під нормою розуміють певну міру (взірець), наприклад, науково обґрунтовану міру суспільно-необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції певної якості. Норматив — поелементна складова норми, що характеризує відносну кількість використаних у виробництві (споживанні) товарів (ресурсів) на будь-яку одиницю виміру, скажімо на одну гривню виготовленої продукції, на душу населення тощо. За допомогою норм і нормативів здійснюють планово-економічні розрахунки у сферах виробництва, товарного обігу, споживання.

Невиконання суб'єктами господарської діяльності встановлених норм і правил тягне за собою застосування до них штрафних санкцій у вигляді штрафів, пені, неустойки тощо. Санкції — це передбачені нормативними актами заходи примусового впливу, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують встановлені правила діяльності.

Важлива роль у регулюванні товарного ринку належить стандартам і сертифікатам.

Стандарт — це нормативно-технічний документ, який встановлює єдині обов’язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості норм та інших основних властивостей товару. Сертифікат (від лат. certus — безсумнівний і facio — роблю) — документ, що посвідчує той чи той факт (наприклад, сертифікат якості). Дотримання державних стандартів є обов’язковим для всіх суб'єктів товарного ринку; не сертифікований відповідно до встановлених правил товар вилучається з обігу.

Інструментом прямого адміністративного регулювання також є ціни. Таке регулювання має на меті запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку, а також соціальний захист людини. Державне регулювання здійснюють шляхом встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів підвищення їх, запровадження механізму декларування зміни цін тощо.

Для розвиненої ринкової економіки характерним є застосування економічних інструментів регулювання ринку. Надаючи суб'єктам ринку право самостійного і вільного господарювання, держава створює такі економічні умови, що спонукають їх діяти в руслі загальнодержавних інтересів.

Економічне регулювання здійснюють через відповідну фіскальну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, амортизаційну на інші напрями державної економічної політики.

Суттєвим важелем фіскальної політики є державні закупівлі товарів та послуг, а також податки.

Державні закупівлі здійснюють з метою забезпечення державних потреб у продукції (роботах, послугах) за рахунок бюджетних коштів. Бюджетні видатки також йдуть на фінансування охорони здоров’я, потреб науки й освіти, оборони, соціальних та інвестиційних програм.

Податкова політика має на меті наповнення державного бюджету й стимулювання науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, реалізацію інноваційних стратегій. Її здійснюють за двома напрямами:

визначення видів податків і встановлення ставок оподаткування;

надання податкових пільг окремим суб'єктам господарювання.

Види податків, порядок обчислення та сплати їх регулює Податковий Кодекс України, а також відповідні нормативні акти.

У регулюванні товарного ринку особливу роль відіграє грошово-кредитна політика, що охоплює грошову емісію, операції із державними цінними паперами, зміни норми обов’язкових резервів та облікової ставки.

Завдяки цим інструментам держава збільшує або зменшує грошову масу, що перебуває в обігу, й у такий спосіб безпосередньо впливає на ділову активність суб'єктів ринку.

Конче важливим для розвитку товарного ринку є здійснення ефективної амортизаційної політики. Запровадження механізму прискореної амортизації сприяє розвитку нових видів ринкових процесів, швидшому оновленню виробничого обладнання й устаткування.

Взаємодію держави як регулювальної системи й товарного ринку як об'єкта регулювання схематично можна зобразити так (див. рис. 1.2).

Рис. 1.2. Взаємодія механізмів регулювання товарного ринку де В_Т — важелі впливу на кількість, якість та безпеку товарів;

Т — обсяг товару, що надходить в обіг;

В_у — важелі державного впливу на стан товарного ринку;

І — інформація про стан і тенденції зміни товарного ринку;

В_гк — важелі впливу на обсяг грошової маси на товарному ринку;

В_з — вплив зовнішнього середовища;

Г — вихід керованої системи, матеріальні та фінансові ресурси на державні потреби.

Досвід ринкових перетворень в Україні свідчить, що державне регулювання товарного ринку має чітку межу й за певних обставин може стати суттєвою перешкодою на шляху його розвитку. Це зумовлює потребу в оптимальному поєднанні регулювального впливу держави із дією механізмів ринкового саморегулювання. Серцевиною цього механізму є ринкове ціноутворення за умов конкуренції.

В економічній теорії та практиці ринкового господарювання відомо чимало моделей і методів ціноутворення. Так, В. Я. Кардаш аналізує чотири моделі ціноутворення: «середні витрати плюс прибуток», «забезпечення цільового прибутку», «ціна відчуття цінності товару», «ціна за аналогією».

За всієї різноманітності методів ціноутворення вони мають спільну рису — ціна має відшкодувати витрати виробництва та обігу й забезпечити створення прибутку власникові товару. Важливою характеристикою ринку є те, що ринкова ціна формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції за умов конкуренції. За наявності великої кількості покупців і продавців кожен із них не в змозі помітно вплинути як на загальний обсяг пропозиції, так і на ринкову ціну. Тож для отримання прибутку, товаровиробник змушений шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності власної продукції, скорочення витрат на її виготовлення. Завдяки цьому конкуренція стає могутнім стимулом технічного прогресу, виведення на ринок нових видів товарів, зниження витрат виробництва.

Щоб вистояти у конкурентній боротьбі, товаровиробник має пропонувати продукцію, якій віддають перевагу покупці й яка забезпечує йому вищий і стабільний прибуток. Саме останній спонукає підприємця розширювати виробництво одних товарів і скорочувати пропозицію інших. З метою отримання більшого прибутку виробники запроваджують ресурсозберегальні технології. Коригування за допомогою цінового механізму обсягу пропозиції різних товарів уможливлює встановлення на ринку на деякий час балансу виробництва й споживання, певного оптимуму в розподілі ресурсів між сферами та видами виробництва.

За цих умов задоволення суспільних потреб забезпечується за ефективного використання обмежених ресурсів, тобто досягається мета взаємодії регулювального впливу держави та ринкового механізму саморегулювання.

1.6 Види ринкових процесів на товарному ринку Предметом ринкових відносин є взаємовигідні угоди, що їх самостійно і вільно укладають суб'єкти ринку стосовно купівлі-продажу об'єктів ринку.

Багатоманіття угод зумовлює наявність різних видів ринкових процесів. Це дістає відображення у класифікації ринків (див. табл. 2.1) та механізмі укладання й здійснення угод.

Під ринковим процесом розуміють сукупність дій з підготовки та здійснення актів купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) та укладання ринкових угод.

Для кожного з видів ринку, виокремлених за певними класифікаційними ознаками, характерні конкретні види ринкових процесів. Наприклад, на оптовому ринку провідним видом ринкового процесу є оптова торгівля, відповідно для роздрібного — роздрібна торгівля тощо.

Суттєве значення для характеристики ринкових процесів мають функціональне призначення та фізико-хімічні й конструктивні особливості об'єктів товарного ринку. Так, процес купівлі-продажу турбіни для атомної електростанції значно відрізняється від купівлі-продажу автомобіля. Відповідно, купівля-продаж товарів виробничо-технічного призначення різняться від купівлі-продажу споживчих товарів.

Найпоширенішими видами ринкових процесів є оптова та роздрібна торгівля.

Оптову торгівлю традиційно вирізняють за обсягом партій продажу й економічним призначенням об'єктів ринку. Вельми поширеним є визначення оптової торгівлі, запропоноване М.М. Ліфіцом та Г. Л. Рубінштейном 1939 року у підручнику з економіки й організації торгівлі: «Оптовою торгівлею називають продаж товарів з метою перероблення або подальшого перепродажу, здійснюваний великими партіями».

Розвиток ринкових відносин зумовив виникнення нових підходів до визначення сутності оптової торгівлі. Їх ми розглянемо далі.

Роздрібну торгівлю визначають як сферу підприємницької діяльності з продажу товарів чи послуг на підставі усного або письмового договору купівлі-продажу безпосередньо кінцевим споживачам для особистого некомерційного використання.

Разом із цими процесами на сучасному товарному ринку поширено й інші форми обміну.

Доволі відомим у світовій і вітчизняній практиці є бартер, що означає прямий обмін товарами або послугами. Європейський ринок бартеру оцінюється в 200 млн дол. США на рік, зокрема на 2000 рік прогнозували зростання його обсягів до 1 млрд дол. Загалом у світі обмінюють товари та послуги на суму 275 млрд дол. на рік.

Твори мистецтва, антикваріат, раритети, майно неплатоспроможних боржників тощо часто продають на аукціонах. Аукціон (від лат. aucto — продаж під час публічного торгу) — форма продажу товарів на засадах конкурсу покупців. При цьому товар (або його зразки) попередньо виставляють для огляду, а ціну продажу встановлюють у процесі торгу.

У торгівлі новими товарами неабиякого поширення набула ярмаркова торгівля, а також торгівля на ярмарках-виставках.

Ярмарка — це нетривала й періодична форма реалізації товарів та здійснення актів купівлі-продажу шляхом огляду зразків товарів особистого вжитку та продукції виробничо-технічного призначення. Ярмарки проводять у заздалегідь визначений час і в зазначеному місці, приміром, Сорочинський ярмарок у Сорочинцях Полтавської області.

Продаж товарів масового виробництва — кількісно та якісно стандартизованих, взаємозамінних та транспортабельних — зазвичай здійснюють у формі біржової торгівлі. Біржова торгівля проводиться за зразками або стандартами, в яких указано найновішу й найдостовірнішу інформацію стосовно якості продукції. У процесі біржового торгу узгоджується ціна продажу й укладається біржова угода.

На ринку товарів виробничо-технічного призначення, які застосовують для виготовлення інших товарів і мають тривалий термін використання, поширеним є такий вид ринкового процесу, як оренда або лізинг. Під лізингом розуміють надання одним суб'єктом (лізингодавцем) у користування іншій стороні (лізингоодержувачу) майна на визначений термін і за певну плату. Лізинг дає можливість лізингоодержувачу отримати в користування нову дорогу техніку, високі технології без значних одноразових витрат, тобто налагодити сучасне виробництво за обмежених фінансових витрат.

Прискорений розвиток інформаційних технологій і телефонних мереж, формування глобальної комп’ютерної мережі Інтернет сприяли появі й бурхливому поширенню нових ринкових процесів, які на загалі дістали назву «електронна комерція». Електронні магазини дають споживачеві змогу обрати товар, замовити його, сплатити й отримати не виходячи з дому. За допомогою суперпотужних комп’ютерів здійснюють віртуальне тестування продукції, яку потім продають в електронних магазинах. Це результат досягнень сучасних технологій, які, безумовно, впливають на всі аспекти ринкової діяльності.

товарний ринок фінансовий

РОЗДІЛ 2 ТОВАРНОГО РИНКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «ГАЛИНКА»

2.1 Загальна характеристика підприємства ТОВ «Галинка»

Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є товариство з обмеженою відповідальністю «Галинка». Ця форма власності проста у здійснення і зручна. Учасники даного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згод їх акціонерів. У разі банкрутства, а також за укладеними договорами, кожний учасник відповідає в розмірі вартості належних їм акцій. Статутний капітал складається з номінальної вартості акцій товариства придбаних акціонерами.

ТОВ «Галинка» було створено в 1998 році в м. Київ. Поступово підприємство розширило свою діяльність і на сьогоднішній день має свої філії в Тернопільській, Житомирській областях, а також у місті Києві. Підприємство зарекомендувало себе на цільовому ринку збутових і посередницьких послуг. У 2007 році уклало прямий договір з Житомирською компанією «Рудь», в рамках якого на базі дочірньої компанії було збільшено асортимент товару. Результатом якого стало збільшення обсягу основного продукту — морозива. Плюс до цього, дане партнерство дозволило посилити роботу відділу доставки. Зокрема, було оновлено парк машин відділу доставки з чотирьох автомобілів-рефрижераторів до восьми в кожній області.

Також за характером посередницьких послуг підприємство є дистриб’ютором багатьох провідних компаній на Українському ринку заморожених напівфабрикатів (ЗНФ):

— «Маршалок»: пельмені, котлети, фрикадельки, млинці;

— «Геркулес»: пельмені;

— «Левада»: пельмені, фарш;

— «Дригало»: пельмені;

— «Vichi»: крабові палички, крабове м’ясо;

— «Бауер»: овочеві суміші та фрукти заморожені.

Не дивлячись на те, що асортимент ТОВ «Галинка» широкий, але він складений таким чином щоб задовольнити потреби (попит) покупців у різних областях.

Керівництво підприємством здійснюється за затвердженою організаційною схемою, яка представлена на рис. 2.1, на підприємстві створена лінійна структура управління.

Рисунок 2.1 Організаційна структура підприємства

На сьогоднішній день організація зростає і розширюється за кількістю партнерів. З’являються нові види продукції, розробляються нові методи реалізації для більш ефективного просування товару.

Основи лінійних структур складають так званий «шахтний» принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу по функціональним підсистемам організації (маркетинг, виробництво, дослідження і розробки, фінанси, персонал тощо). По кожній підсистемі формується ієрархія служб («шахта»), що пронизує всю організацію від верху до низу. Результати роботи кожної служби оцінюються показниками, що характеризують виконання ними своїх цілей і завдань.

Переваги лінійної структури:

— особиста відповідальність керівника за кінцеві результати підприємства та інші;

— чітка система взаємних зв’язків функцій і підрозділів;

— чітка система єдиноначальності - один керівник зосереджує у своїх руках керівництво всією сукупністю процесів, що мають загальну мету;

— швидка реакція виконавчих підрозділів на прямі вказівки вищестоящих.

На чолі підприємства стоїть генеральний директор, який здійснює загальне керівництво підприємства (наприклад, укладає договори на постачання продукції в організації та установи, відвідує конференції, відповідає за постачання обладнання в разі їх зносу, технічного старіння). Йому безпосередньо підпорядковуються заступник з кадрів, комерційний директор і головний механік, які в свою чергу завідують довіреними їм підрозділами.

Головний механік підприємства підпорядковується генеральному директору. Він здійснює безпосередньо керівництво відділом ремонту транспортних засобів. Основними функціями головного механіка є:

— забезпечення роботи автотранспорту підприємства;

— організація випуску рухомого складу на лінію;

— контроль за дотриманням водіями правил технічної експлуатації автотранспортних засобів;

— контроль за забезпеченням паливно-мастильних матеріалів, за своєчасним обслуговуванням та правильним зберіганням рухомого складу.

Заступник генерального директора з комерційних питань підпорядковується генеральному директору підприємства. Його основними функціями є:

— керівництво ввіреними підрозділами;

— керівництво фінансово-господарською діяльністю підприємства;

— контроль за матеріально-технічним забезпеченням підприємством, фінансовими та економічними показниками діяльності підприємства, за правильним використанням банківського кредиту, виконання договірних зобов’язань щодо постачання продукції;

— координація роботи підпорядкованих йому служб і підрозділів;

— взаємодія з іншими підприємствами в процесі виконання функціональних обов’язків.

У його підпорядкуванні знаходяться 3 структурні підрозділи. Розглянемо основні функції цих підрозділів.

Бухгалтерія.

До складу бухгалтерії входять бухгалтера і касир, керівництво бухгалтерії здійснює головний бухгалтер.

Основними функціями бухгалтерії є:

— організація бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності і контроль за економним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереження власності підприємства;

— формувати відповідно до законодавства про бухгалтерський облік облікову політику, виходячи зі структури й особливостей діяльності підприємства, необхідності забезпечення його фінансової стійкості;

— організація обліку майна, зобов’язань і господарських операцій, що надходять, основних коштів. Товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з їх рухом, облік витрат обігу, виконання кошторисів витрат, реалізації продукції, виконання послуг, результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства, а так само фінансових, розрахункових і кредитних операцій;

— забезпечення складання балансу й оперативних зведених звітів про доходи і витрати коштів, про використання бюджету, іншої бухгалтерської та статистичної звітності, подання їх у встановленому порядку у відповідні органи.

Начальник відділу постачання здійснює керівництво оптовим відділом.

Основними функціями менеджерів є:

— здійснювати роботу щодо забезпечення підприємства всіма необхідними для його діяльності товарами та їх раціонального використання;

— визначати потребу підприємства в товарах і послугах;

— вести договірну роботу з формування і розширення господарських зв’язків з постачальниками і покупцями;

— відстежувати кон’юнктуру ринку, асортименту виробів, конкурентного середовища;

— здійснювати контроль за виконанням постачальниками договірних зобов’язань, кількістю та якістю вступників товарів;

— брати участь у формуванні цін на товари і послуги;

— вести оперативний облік руху матеріальних ресурсів, наявності товарних запасів.

Виробничий відділ знаходиться в головному офісі в Вологді, основні функції якого закупівля сировини для виробництва морозива, підтримку потокових ліній виробництва, взяття проб, відправка товару по областях.

Відділ маркетингу складається з начальника відділу маркетингу, що здійснює загальне керівництво відділом, і маркетолога. Основними функціями відділу маркетингу є:

— відстежувати кон’юнктуру ринку, асортименту виробів, конкурентного середовища;

— розробка рекламної політики.

Кожна область має у своєму штаті менеджера з продажу, який займається організацією діяльності торгових представників, транспортного цеху, складських робітників, формуванням заявок на склади своєї філії. Також у його функції входить складання бюджетного плану на місяць робіт, в який включені різні витрати для транспортного відділу, торгового відділу.

Торгові представники займаються розширенням території збуту товару шляхом підписання договорів поставки з оптовими відділами та роздрібними торговельними мережами. Кожна територія закріплена за певним торговим представником, який здійснює доставку товару, а також займається збором коштів з дебіторської заборгованості.

Мерчандайзери закріплені за певним торговим представником, функцією яких є забезпечити грамотну викладку товару в холодильному обладнанні.

Оператори участь у зборі та обробці заявок, що надходять від торгових представників, займаються формуванням прайсового листа, цін на товар.

Відділ кадрів веде роботу з приймання кадрів, а також займається підвищенням кваліфікації працівників.

Необхідно відзначити, що деякі функції, такі як атестація персоналу, підвищення його кваліфікації здійснюються не на належному рівні і не регулярно. Оцінка персоналу здійснюється в основному при прийомі на роботу, під час співбесід та оцінці анкетних даних. Оцінка здійснюється, як правило, менеджером з кадрів і є суто суб'єктивною. Витрати на здійснення функцій управління персоналом незначні, тому що всі функції реалізуються власними силами, але від цього страждає якісний рівень їх виконання.

На підприємстві працює метод непрямого впливу. Начальник створює умови для здійснення цілей, а службовці досягає результатів. Мета організації - задоволеність клієнтів в якісному продукті, відмінному сервісі і при цьому одержання прибутку.

У компанії застосовуються такі методи управління персоналом: адміністративні, економічні та соціально-психологічні.

— адміністративні - видання наказів, розпоряджень; відбір і розстановка кадрів, розробка посадових інструкцій; встановлення адміністративних санкцій і заохочень;

— економічні - техніко-економічний аналіз, планування; ціноутворення, оподаткування; економічний метод управління, коли існує матеріальна зацікавленість менеджерів. Менеджер застосовує різні методи для досягнення результативності, економічний метод при цьому є найефективнішим, оскільки існує пряма залежність: чим більше продукції продав, тим більше отримав прибутку.

— соціально-психологічні - соціальний аналіз у колективі, створення творчої атмосфери в колективі, участь працівників в управлінні; створення нормального психологічного клімату, розвиток у працівників ініціативи.

Адміністративні методи використовують у своїй роботі генеральний та комерційний директор, а також начальники служб і відділів при відборі кадрів.

Економічні методи використовують в основному працівники фінансового відділу та бухгалтерії.

Соціально-психологічними методами користуються всі керуючі, а також самі працівники компанії.

Кадри є найбільшою цінністю компанії. Компанія прагнути створити всі умови, а кадри прагнуть працювати, найбільш ефективно.

Управління в компанії побудовано на демократичному стилі. Він має на увазі:

— колективне участь працівників у прийнятті рішень компанії;

— чітка взаємодія між працівниками;

— орієнтація на вироблену стратегію компанії;

— кращі можливості для прояву особистих здібностей і творчого потенціалу;

— розвиток відповідальності і самоствердження виконавців;

— забезпечення самоконтролю в ході виконання завдань.

Організаційна структура Рівненської філії побудована на принципах, аналогічної загальної стратегії компанії, тобто має лінійно-функціональну структуру управління. На рис. 2.2 представимо організаційну структуру Рівненської філії компанії.

Рисунок 2.2. Структура управління Рівненської філії ТОВ «Галинка»

Керівництво діями компанії в Рівненській області здійснюється централізовано з міста Рівне, весь персонал компанії знаходиться там же, у підприємства є великі складські приміщення та значний автомобільний парк.

Доставку продукції по містах і інших населених пунктах Рівненської області здійснюється силами працівників Рівненської філії, доставка продукції компанії здійснюється за рахунок головного офісу, розташованого в місті Рівне.

Таким чином, ТОВ «Галинка», можна розглядати як самостійне підприємство і тому подальший аналіз буде проводитися саме по Рівненській філії компанії.

2.2 Аналіз фінансових результатів та фінансового стану ТОВ «Галинка»

Найбільш детальну характеристику комерційної діяльності ТОВ «Галинка» можна отримати, проаналізувавши основні техніко-економічні показники за 2008 — 2010 рр. за даними наведеними в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Основні техніко-економічні показники підприємства за 2008;2010 рр.

З даної таблиці видно, що дохід від реалізації найбільшим був у 2010 році (179 549,5 тис. грн.). Також можна сказати, що його величина зросла на 93,84%, у порівнянні з попереднім роком.

На збільшення доходу від реалізації вплинуло зростання рівня фондовіддачі.

Так у 2010 році цей показник збільшився на 20,22%, порівняно з 2009 р., тобто у 2010 році на 1 одиницю наявних у підприємства основних фондів, середньорічна вартість яких збільшилась на 62,90%, припадало більше товарної продукції, ніж у попередніх роках, що є позитивним явищем.