Оцінка інноваційної активності ТОВ «Укр-Вереск»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економічної теорії і маркетингу

ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ

Оцінка інноваційної активності ТОВ " Укр-Вереск"

Виконала: студентка групи 1561

Тімощук Ю.І.

Перевірила: Деркачова В.В.

Луганськ — 2012

Зміст

• Вступ
• 1. Загальні відомості про ТОВ «Укр-Вереск»
• 2. Характеристика інноваційної активності підприємства
• 3. Цілі інноваційної діяльності
• 4. Проект інноваційного розвитку ТОВ «Укр-Вереск» і його економічна ефективність
• 4.1 Економічна ефективність впровадження виробництва нових видів хлібобулочних виробів
• 4.2 Заходи щодо підвищення економічної ефективності переробки зерна у борошно
• 4.3 Економічна ефективність застосування теплової обробки зерна
• 5. Фактори, які сприяють чи перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності
• Висновки і пропозиції щодо вдосконалення управління інновацій на підприємстві
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується істотним прискоренням темпів науково — технічного прогресу, що обумовлює постійні зміни в структурі й динаміці суспільних потреб, і як наслідок, загострює конкуренцію в пропозиції нових товарів і послуг, а також покращенні їх якісних характеристик. У цьому зв’язку стійкість економічного положення більшості суб'єктів господарювання значною мірою визначається темпами і масштабами здійснення інноваційної діяльності, що дозволяє своєчасно і швидко реагувати на умови конкурентної боротьби, що постійно змінюються, шляхом використання різноманітних нововведень, забезпечуючи більш якісне й повне задоволення потреб ринку.

Інноваційна діяльність підприємства — це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств.

Науково — технічні розробки виступають як проміжний результат науково — виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково — технічні інновації, тобто кінцевий результат. Отже, науково — технічні інновації підприємства повинні:

· нести в собі новизну;

· задовольняти ринковий попит;

· приносити прибуток підприємству виробнику.

Таким чином, розвиток інноваційної сфери, через яку просуваються у виробництво досягнення науково — технічного прогресу, є особливо актуальною областю, що потребує серйозної уваги з боку галузевих органів управління та інших суб'єктів господарювання, що приймають участь у інноваційних процесах. Разом з тим необхідно відзначити, що ще недостатньо вивчено і розроблені теоретичні й методологічні підходи, а також практичні рекомендації, спрямовані на системне управління інноваційними процесами. Зазначені тенденції підкреслюють необхідність і пріоритетність удосконалення механізму управління інноваційними процесами. Вище викладені положення визначили вибір теми й основний напрямок дослідження.

Мета роботи — дослідити та оцінити: рівень інноваційної активності підприємства, фактори, що перешкоджають чи сприяють здійсненню інноваційної активності, розробити інновації та оцінити витрати та ефективність їх впровадження.

Об'єктом дослідження є ТОВ «Укр — Вереск» .

Інформаційною базою є дані річної бухгалтерської звітності ТОВ «Укр — Вереск» за 2008, 2009, 2010 роки, літературні видання по темі дослідження, періодичні видання, методичні рекомендації.

Структура і обсяг роботи: проектна робота складається із вступу, 5 розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатку.

1. Загальні відомості про ТОВ «Укр-Вереск»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр-Вереск» створене як корпоративне підприємство за рішенням учасників даного підприємства шляхом об'єднання їх майна та участі у підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, у зв’язку з перетворенням Спільного підприємства «Укр — Вереск» (зареєстрованого 01.02.1995 р.), відповідно до законодавства України й зареєстровано 2 лютого 2006 р.

ТОВ «Укр — Вереск» є підприємницьким товариством. В своїй діяльності товариство керується Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України «Про господарські товариства», «Про власність», іншими нормативними актами України.

Місцезнаходження товариства: Україна, м. Луганськ, м. Олександрівськ, сел. Тепличне, вул. Степна, буд.13.

Із статуту видно, що метою створення і діяльності товариства є задоволення споживчого попиту в товарах, продукції та послугах для отримання прибутку.

ТОВ «Укр-Вереск» — зернопереробне підприємство Луганської області. Підприємство займається закупівлею зерна пшениці і жита, виробництвом муки пшеничної в/г, 1 г, 2 г, крупи манної, муки житньої обдирної. Для зручності покупців мука розфасовується по 50 кг в мішкотару і по 2 кг в паперові пакети.

Підприємство виготовляє широкий асортимент хліба та хлібобулочних виробів.

ТОВ «Укр. — Вереск» підтримує високу якість продукції, що підтверджено дипломами конкурсу «100 кращих товарів України» і стабільним попитом на продукцію підприємства. Якість вхідної сировини і готової продукції контролює власна акредитована лабораторія.

інноваційний хлібобулочний обробка зерно Ринок сільськогосподарської продукції з кожним роком росте, свою діяльність на ньому здійснюють як великі підприємства, так і дрібні, організовані в основному, індивідуальними підприємцями. Серед відносно великої кількості існуючих фірм, що займаються подібною діяльністю, можна виділити основних конкурентів, що здійснюють подібний ТОВ «Укр — Вереск» спектр послуг. Такими є:

Рис. 1. Основні конкуренти ТОВ «Укр — Вереск» по мукомельному виробництву.

Рис. 2. Основні конкуренти ТОВ «Укр. — Вереск» по хлібобулочному виробництву.

Підприємство має свою торгівельну мережу кіосків, які розташовані:

· м. Луганськ, кв. Комарова;

· сел. Ювілейне, ринок;

· сел. Петрівка, пер. Петровського;

· кв. Южний;

· м. Луганськ. привокзальна площа;

· м. Олександрівськ, вул. Красная площа;

· м. Луганськ вул. КІМа.

Розглянемо основні фонди.

Основні фонди — це сукупність виробничих, матеріально-речових цінностей, які діють в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігаючи при цьому впродовж всього періоду натурально-речову форму і переносячи свою вартість на продукцію по частинах у міру зносу у вигляді амортизаційних відрахувань. Згідно системі бухгалтерського обліку, до основних фондів відносяться засоби праці з терміном служби більше 12 місяців і вартістю (на дату придбання), що перевищує 100-кратний розмір мінімальної величини місячної плати праці за одиницю.

Основні фонди діляться на основні виробничі і основні невиробничі фонди Таблиця 1.1

Показники розміру, руху і стану основних фондів

В результаті проведеного аналізу можна зробити висновок, що протягом аналізованого періоду коефіцієнт зростання основних фондів був вище 1, що говорить про те що основні фонди щорічно зростали. Проте зниження цього показника за три роки говорить про те, що темпи зростання основних фондів зменшились. Щодо якості основних фондів слід зазначити, що коефіцієнт придатності за три роки зменшився і на кінець 2010 р. склав 0,46. Коефіцієнт зносу відповідно зріс і на кінець 2010 р. склав 0,54.

Далі розглянемо показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів.

Таблиця 1.2.

Показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів

За досліджуваний період фондоозброєність у 2010 році у порівнянні з 2008 роком зросла на 20,1%, а фондовіддача по валовій продукції навпаки — знизилась на 5,2%. Фондомісткість по валовій продукції. зросла на 8%. Рентабельність основних засобів за період з 2008 по 2010 рік поступово зросла з 22,7% до 28,8%.

Проаналізувавши основні фонди підприємства розглянемо оборотні кошти.

Оборотні кошти — це кошти виробництва, які приймають участь тільки в одному виробничому циклі, в ході якого повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Оборотні фонди — це грошовий вираз предметів праці, які знаходяться на стадії виробничих запасів та незавершеного виробництва, які беруть участь тільки в одному циклі виробництва та повністю переносять свою вартість на знову створену продукцію.

Фонди обігу не приймають безпосередньої участі в виробничому процесі та не приймають участі в створенні вартості, а лише обслуговують його, являючись одночасно результатом цього виробництва.

Знаючи, що в створенні додаткової вартості приймають участь лише оборотні фонди, а фонди обігу лише обслуговують цей процес, важливим моментом є визначення структури оборотних коштів.

Під структурою оборотних коштів розуміють кількісні співвідношення окремих елементів в загальному обсязі оборотних коштів, виражених у відсотках до підсумка.

Таблиця 1.3

Структура оборотних коштів

Оборотні фонди за досліджуваний період збільшилися на 1726,5 тис. грн. у 2008 р. вони складали 1332 тис. грн., а у 2010 р. — 3058,5 тис. грн. за рахунок збільшення обсягів виробничих запасів, водночас фонди обігу у 2008 р. склали 920 тис. грн., а у 2010 р.1630,5 тис грн., в структурі оборотних коштів їх питома вага за період зросла на 6,08%. Такі зміни викликані зростанням обсягів готової продукції на 461,5 тис. грн., дебіторської заборгованості за товари, роботи на 257,5 тис. грн.64 тис. грн., дебіторської заборгованості за розрахунками на64 тис. грн. Всього оборотні кошти за період з 2008 р. до 2010 р. збільшилися на 2437 тис. грн.

Проаналізувавши структуру оборотних коштів розглянемо показники оборотності оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

У наслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

Таблиця 1.4

Показники оборотності оборотних коштів

За досліджуваний період коефіцієнт оборотності оборотних коштів поступово зменшився на 30%, такі зміни виникли через збільшення виручки від реалізації на 44% і середньорічного залишку оборотних коштів, більше ніж на 100%, так як у 2008 році він склав 2252 тис. грн. а у 2010 році 4689 тис. грн. Через зменшення коефіцієнту оборотності оборотних коштів тривалість 1 обороту зросла з 60,8 дня до 86,9 днів. Коефіцієнт закріплення коштів в обороті за період збільшився на 41,2%, тобто зріс з 0,16 до 0,24. Через зростання виробничих запасів коефіцієнт оборотності виробничих запасів за період з 2008 р. по 2010 р. зменшився з 10,4 до 6,4, тобто на — 38,5%. Також збільшився обсяг готової продукції: у 2008 р. він склав 395 тис. грн., а у 2010 р.856,5 тис. грн., це призвело до зменшення коефіцієнту оборотності готової продукції на — 33,6%.

Визначивши значення показників оборотності оборотних коштів розглянемо показники ефективності використання оборотних фондів.

Одним з найважливіших показників ефективності, що характеризує швидкість оборотності капіталу, який розраховується як частка відношення виручки від реалізації продукції до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Зворотна величина коефіцієнта обігу називають коефіцієнтом завантаження оборотного капіталу, який характеризує його суму, що приходиться на одну гривню реалізованої продукції.

Для оцінки та аналізу ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівняних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу.

Для оцінки використання спожитих оборотних фондів розраховують показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломісткості (зворотна величина показника матеріаловіддачі).

Далі проаналізуємо ефективність використання трудових ресурсів.

Продуктивність праці - це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу. Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Таблиця 1.6

Ефективність використання трудових ресурсів

За період з 2008 — 2010 рік середньорічна кількість працівників на підприємстві збільшилась на 20,8%. Кількість відпрацьованих за рік людино-годин збільшилась на 20,3%, що призвело до зменшення коефіцієнту використання трудових ресурсів на 0,4%. Так як у 2008 р. цей коефіцієнт складав 0,980, у 2009 р. знизився до 0,969 і у 2010 р. знову збільшився до 0,976. Виробництво товарної продукції в розрахунку на 1 люд. — год за аналізований період зросло на 20,4%, якщо у 2008 р. було вироблено на 1 люд. — год 49,3 гн., то вже у2010 р. — 50,0 грн. Це зростання викликано тим, що темп зростання товарної продукції значно перевищує темп зростання витрат праці. Якщо товарна продукція збільшилась на 44%, то витрати праці зросли на 20,3%. Продуктивність праці у 2008 році склала 94,73 тис. грн. /люд, у 2010 р. зросла до 112,93 тис. грн. /люд. Такі зміни викликані зростанням обсягу товарної продукції на 44% і збільшенню середньорічної кількості працівників В залежності від ступеню впливу кожного з названих факторі на приріст валової продукції розрізняють такі економічні типи розвитку підприємств:

інтенсивний — приріст продукції підприємство отримує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу;

екстенсивний — підприємство отримує приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів;

переважно — інтенсивний (інтенсивно-екстенсивний) — питома вага приросту продукції за рахунок покращення використання авансованого капіталу перевищує питому вагу її приросту, отриманого завдяки збільшенню його розміру;

переважно — екстенсивний (екстенсивно — інтенсивний) — питома вага приросту продукції за рахунок збільшення розміру авансованого капіталу перевищує питому вагу її приросту, отриманого завдяки покращенню його використання.

Таблиця 1.7.

Визначення долі приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

У результаті проведеного аналізу можна зробити висновок, що підприємство розвивається переважно за екстенсивним типом розвитку, для якого характерно те, що приріст продукції відбувається тільки за рахунок збільшення розміру авансованого капіталу.

Розглянемо склад і структуру товарної продукції

Таблиця 1.8.

Склад і структура товарної продукції

Найбільшу питому вагу у структурі мукомельного виробництва у 2008р. має мука в/г 49,2, у 2010 р її питома вага знизилась до 45%, а у вартісному виразі зросла на 2 142 981 грн, питома вага муки 1/г у 2008 р. склала 27,9%, а у 2010 р. знизилась до 25%, хоча у вартісному виразі зросла на 1 096 352 грн. Всього питома вага мукомольно-круп'яного виробництва у 2008 р складала 84,8% а у 2010 р. — 82%. У структурі хлібобулочного виробництва найбільшу питому вагу у 2008 р. має батон нарізний — 3,7% а у 2010р. його питома вага знизилась до 2,5%, хліб український подовий 1/г і рж. у 2008 р. мав питому вагу — 3,2%, а у 2010 р. його питома вага зросла до 4,9%. У 2008 р. хліб Кишинівський у 2008 р. його питома вага склала 3,4%, а у 2010 р. знизилась до 2,2%.

Визначимо показники ліквідності та платоспроможності, на їх основі проведемо оцінку фінансової стійкості підприємства.

1. Показники ліквідності та платоспроможності:

Ліквідність показує здатність підприємства терміново погасити свої короткострокові борги (зобов'язання) за рахунок власних поточних активів (оборотних коштів).

Платоспроможність характеризує показники ліквідності. Платоспроможність — це здатність підприємства сплачувати рахунки, які виставляються йому підрядчиками, податки та інші зобов’язання Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) характеризує ступінь покриття поточних зобов’язань і ДМП за рахунок поточних активів і ВМП. Оптимальним є співвідношення 2: 1, а критичним 1. Воно показує, у скільки разів поточні активи і ДМП перевищують поточні зобов’язання (борги). Чим більший коефіцієнт загальної ліквідності, тим привабливіше підприємство для потенційних кредиторів.

Коефіцієнт термінової ліквідності - оптимальною величиною коефіцієнту є 1, критичною — 0,5. Чим вище цей коефіцієнт, тим нижче фінансовий ризик і більше потенційних можливостей для залучення додаткових фінансових коштів.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (абсолютної) — оптимальне значення коефіцієнту — 0,5, критичне значення коефіцієнту — 0,2.

Коефіцієнт ліквідності запасів — показує, в якій мірі матеріальні цінності покривають поточні зобов’язання.

Коефіцієнт ліквідності коштів к розрахунках — показує, в якій мірі очікувані надходження від дебіторів будуть використані для погашення поточних зобов’язань.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості - показує, який розмір кредиторської заборгованості приходиться на 1 грн. дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт мобільності активів — показує, яку частину у валюті балансу займають оборотні активи (?0,5).

Коефіцієнт співвідношення активів — показує рівень співвідношення між оборотними і необоротними активами.

2. Показники оцінки фінансової стійкості підприємства за показниками фінансової стабільності і структури капіталу.

Найважливішою характеристикою фінансового стану підприємства є його автономність (інвестиційна незалежність від зовнішніх джерел). Характеризується фінансова стійкість показниками:

Коефіцієнт незалежності (автономії) — показує, скільки одиниць власного капіталу приходиться на одинцю авансованого капіталу. Критичне значення цього показника 0,5. Якщо воно менше 0,5, то підприємство підпадає під ризик банкрутства.

Коефіцієнт заборгованості доповнюється коефіцієнтом автономії. Коефіцієнт автономії і коефіцієнт заборгованості в сумі дорівнюють 1.

Коефіцієнт фінансового ліверіджу — характеризує величину позичкового капіталу, яка приходиться на одиницю власного капіталу. К<1 — добре, К =1 — задовільно, К>1 — дуже погано.

Коефіцієнт маневреності - показує, здатність підприємства своєчасно здійснювати поточні платежі, задовільнювати потреби в ресурсах. Маневрувати можна тільки високоліквідними оборотними коштами, причому власними. Коефіцієнт маневреності показує, скільки власних поточних активів приходиться на одиницю власного капіталу.

Коефіцієнт довгострокового фінансового ризику. Чим вище цей коефіцієнт, тим нижче привабливість підприємства для інвесторів.

Коефіцієнт фінансової стійкості - показує, в якій мірі підприємство може покрити за рахунок власних коштів поточні зобов’язання і доходи майбутніх періодів.

3. Показники рентабельності:

Рентабельність продажу розраховується відношенням операційного прибутку на виторг від реалізації продукції, відображена у відсотках.

Рентабельність основного капіталу визначається відношенням чистого прибутку на основний капітал, відображена у відсотках.

Рентабельність основної діяльності визначається відношенням операційного прибутку на собівартість реалізованої продукції, відображена у відсотках.

Таблиця 1.9.

Аналіз показників фінансового стану підприємства

Коефіцієнт загальної ліквідності у 2008 р. склав 0,94 при нормативному значенні цього показника 2 — 3, а у 2010 р. — 1,407, тобто збільшився на 0,467. Таке значення показника говорить про помірну ліквідність активів підприємства, чим більше значення коефіцієнту, тим привабливіше підприємство для потенційних кредиторів. Коефіцієнт термінової ліквідності у 2008 р. склав 0,392, а у 2010 р.0,491, тобто збільшився на 0,099, при оптимальній величині 1, що говорить про критичний рівень термінової ліквідності активів. Коефіцієнт миттєвої ліквідності у 2008 р. дорівнював 0,036, а у 2010 р.0,0015. Значення цього коефіцієнту залишається критичним при оптимальному значенні - 0,5. Коефіцієнт ліквідності запасів показує в якій мірі матеріальні цінності покривають поточні зобов’язання. За аналізований період 2008 — 2010 рр. коефіцієнт зріс на 0,485. Коефіцієнт ліквідності коштів в розрахунках показує в якій мірі очікувані надходження від дебіторів будуть використані для погашення поточних зобов’язань. У 2008 р. цей коефіцієнт склав 0, 207, а у 2010 р.0, 202. Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості - показує, який розмір кредиторської заборгованості приходиться на 1 грн. дебіторської заборгованості. У 2008 р. цей коефіцієнт складав 1,978, а у 2010 р — 2,026. Коефіцієнт мобільності активів показує рівень співвідношення між оборотними та необоротними активами. У 2008 р склав 0,505, а у 2010 р.0,628.

Фінансова стійкість характеризується співвідношенням власного та позичкового капіталу. Коефіцієнт автономії у 2008 р. склав 0,463, а у 2010 р.0,551, що говорить про зникнення ризику банкрутства для підприємства. Оптимальне значення цього показника 0,5, якщо він є меншим, то підприємство підпадає під ризик банкрутства. Коефіцієнт автономії та коефіцієнт заборгованості у сумі дорівнюють 1 і в 2008 р. і в 2010 р. (доповнюють один одного). Коефіцієнт фінансового ліверіджа у 2008 р. — 1,159, а у 2010 р. — 0,814, характеризує величину позичкового капіталу. Показник 2010 р. говорить про критичний рівень даного показника. Коефіцієнт маневреності - показує скільки власних поточних активів приходиться на одиницю власного капіталу. У 2008 р. цей показник дорівнював — 0,069, а у 2010 р.0,325. коефіцієнт довгострокового фінансового ризику, говорить про те, що чим вищий показник, тим нижче привабливість підприємства для інвестора. На даному підприємстві дорівнював у 2010 р.0,004. Коефіцієнт фінансової стійкості - показує в якій мірі підприємство може покрити за рахунок власних коштів поточні зобов’язання та доходи майбутніх періодів. У 2008 р. цей показник дорівнював 0,863, а у 2010 р.1,235. Коефіцієнт фінансового ризику у 2008 р. склав 0,863, а у 2010 р. збільшився до 1,235.

Рентабельність продажу за досліджуваний період зменшилася з 7,3% у 2008 р. до 7% у 2010 р. Рентабельність основного капіталу за аналізований період зросла з 22,7% до 28,8%. Рентабельність основної діяльності за досліджуваний період зменшилась на 0,9%.

Проведемо оцінку стану підприємства з точки зору можливості банкрутства.

Для оцінки стану підприємства з точки зору можливості його банкротства розраховуємо індекс Альтмана. Розрахунок даного індекса здійснюється на основі п’яти показників, які є індикаторами фінансово-економічного стану підприємства:

· норма прибутку на авансований капітал;

· віддача авансованого капіталу по товарній продукції;

· співвідношення власного та запозиченого капіталу;

· питома вага власних оборотних коштів в авансованому капіталі;

· величина реінвестованого прибутку на одиницю вартості авансованого капіталу.

Індекс Альтмана розраховується за формулою:

Z = 3,3K1 + 1,0K2 + 0,6K3 + 1,4K4 + 1,2K5

Z — індекс Альтмана;

К1 — норма прибутку на авансований капітал;

К2 — віддача авансованого капіталу по товарній продукції;

К3 — коефіцієнт фінансового ліверіджу;

К4 — величина реінвестованого прибутку (це прибуток спрямований на збільшення статутного капіталу підприємства, а також його резервного фонду) на авансований капітал;

К5 — питома вага власних і оборотних коштів в авансований капітал.

Коефіцієнти 3,3; 1,0; 0,6; 1,4; 1,2 відображають значимість кожного показника у формуванні величини показника Z.

Коефіцієнт К1 розраховується діленням прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на величину авансованого капіталу.

Коефіцієнт К2 розраховується діленням товарної продукції (грн.) на величину авансованого капіталу.

Коефіцієнт К3 розраховується діленням власного капіталу на позиковий капітал.

Коефіцієнт К4 розраховується діленням реінвестованого прибутку на авансований капітал.

Коефіцієнт К5 розраховується діленням реінвестованого прибутку на авансований капітал (власні оборотні кошти визначаються шляхом віднімання від оборотних коштів позикового капіталу, цей показник відображає скільки оборотних коштів було створено за власний рахунок).

Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом складає 2,675. З ним порівнюється його фактичне значення. Якщо Z фактичне < 2,675, то в недалекому майбутньому можливе банкрутство підприємства за умови, що не будуть прийняті необхідні заходи по укріпленню його фінансово-економічного стану. Якщо фактичне значення вище критичного — стан підприємства задовільне або ж стабільне в залежності віт ступеня перевищення фактичного значення коефіцієнту Z над його критичним значенням.

Таблиця 1.10.

Розрахунок Індекса Альтмана за 2010 р.

У ході розрахунку індекса Альтмана бачимо, що даний індекс на підприємстві значно перевищує критичний рівень цього показника. Тому можна зробити висновок що підприємству не загрожує банкрутство.

2. Характеристика інноваційної активності підприємства

Детально розглянемо інноваційну діяльність ТОВ «Укр — Вереск». Логіка розвитку бізнесу вимагає підвищення рентабельності виробництва й розширення асортименту. Обидві мети, або одну них можна досягти за допомогою введення у виробництво та збут продукції. Зрозуміло, це не єдиний інструмент для досягнення зазначених цілей, але дуже важливий. Доцільним вважається у рамках цієї роботи обґрунтування необхідності формування й впровадження інновацій у діяльність ТОВ «Укр — Вереск» .

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, інновація, що цілком з’ясовано. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що нововведення використовується. З моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість і стає інновацією.

Насамперед необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни — кольори, форми і т.д.); незначних технічних або зовнішніх або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріалів і компонентів.

Проблему активізації інноваційної діяльності найчастіше пов’язують з проблемою формування та ефективного використання інноваційного потенціалу.

Інноваційна активність суб'єкта господарювання визначається його спрямованістю на реалізацію стратегічних цілей розвитку в умовах ринкової конкуренції з метою забезпечення стійкості функціонування підприємства та його успішності у довгостроковій перспективі.

Зважаючи на зазначене вище, методичний підхід до оцінювання інноваційної активності підприємства повинен ґрунтуватися на таких принципах:

1. Визначення високого рівня інноваційного потенціалу як необхідної, але недостатньої умови для забезпечення максимальної інноваційної активності підприємства;

2. Розгляд інноваційного потенціалу не лише як основи, «опорної бази» для формування майбутньої стратегії підприємства, але й як продукту стратегічного управління, результату реалізації чинної стратегії;

3. Розмежування функцій оперативного управління та управління стратегічним розвитком організації з окремою оцінкою кожної складової. Рівень інноваційної активності підприємства визначається конкурентоспроможністю та адаптивністю його потенціалу, які, у свою чергу, є характеристиками чинної на підприємстві системи управління стратегічним розвитком;

4. Обов’язковість врахування впливу зовнішніх можливостей і загроз на рівень інноваційної активності підприємства. Здатність організації швидко адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні є однією з необхідних умов її інноваційного розвитку;

5. Спрямованість на розробку практичних рекомендацій щодо підвищення та забезпечення високого рівня інноваційної активності через залучення додаткових інвестицій для розвитку інноваційного потенціалу та системи управління ним.

Інноваційна активність підприємства визначається двома основними чинниками: станом його інноваційного потенціалу та ефективністю системи управління інноваціями. Зовнішнє середовище, яке може як створювати обмеження, так і сприяти інноваційному розвитку, вимагає оцінки адаптивних можливостей підприємства через відповідні показники його інноваційного потенціалу. Достатність фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства на інноваційних засадах слід аналізувати окремо як чинник, який визначає здатність підприємства ефективно використовувати та поступово нарощувати свій потенціал.

Запропонована методика оцінки рівня інноваційної активності підприємства може бути використана як метод стратегічного аналізу, який дозволяє оцінити сильні і слабкі сторони організації та характер впливу чинників зовнішнього середовища на її інноваційний розвиток. Ступінь оптимальності капіталовкладень в інновації характеризує здатність організації до розширеного відтворення свого потенціалу та здійснення інноваційної діяльності, тому питання визначення оптимального рівня фінансування інноваційного розвитку потребує подальшого вивчення як окремий аспект проблеми підвищення інноваційної активності підприємств України.

Для ТОВ «Укр — Вереск» характерним є здійснення інноваційної діяльності пов’язаної в першу чергу з введенням нових видів продукції, нової технології розмелу і просіву борошна та технології водо — теплової обробки зерна у холодну пору року.

3. Цілі інноваційної діяльності

Основною метою інноваційної діяльності є створення системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечують науково-технічний прогрес: наукового, технічного та виробничого потенціалів. Організаційно-управлінські цілі. Довгострокові організаційно-управлінські цілі: — побудова саморегульованої цілісної регіональної інноваційної системи; - вироблення системи управління інноваційними процесами, яка максимально пристосована до конкретних умов та завдань; - формування принципово нової системи управління економікою регіону; - створення якісно нової територіальної організації виробництва. Середньо — та короткотермінові організаційно-управлінські цілі: — створення єдиного інформаційного середовища; - вироблення системи оцінки ефективності діяльності інноваційної системи та її структурних підсистем; - розробка системи контролю та зворотнього зв`язку; - розробка механізмів модифікації структури діяльності; - розробка ринкових механізмів взаємодії суб`єктів діяльності між собою та із зовнішніми системами; - якісна перебудова зв`язків у ланцюгу освіта-наука-виробництво. Соціально-економічні цілі. Довгострокові соціально-економічні цілі: — завоювання стабільних позицій у відповідних сегментах світової ринкової системи; - корінне оновлення основних фондів; - переорієнтація економіки на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції;

вирівнювання балансу «імпорт-експорт»; - накопичення критичного технологічно-фінансового та інформаційного потенціалу для здійснення «технологічного прориву». Середньо — та короткотермінові соціально-економічні цілі. — формування позитивного соціально-економічного іміджу регіону; - створення привабливого інвестиційного клімату; - оптимізація ресурсоспоживання; - формування здорового конкурентного середовища у сфері НДЕКР. Соціальні та культурні цілі. Довгострокові соціальні та культурні цілі: — підвищення життєвого рівня населення; - побудова «відкритого суспільства»; - переорієнтація суспільства на загальнолюдські цінності; - корінна перебудова системи освіти на всіх рівнях; - закріплення демократичних засад у всіх сферах життя; - інтеграція у європейське співтовариство. Середньо — та короткотермінові соціальні та культурні цілі. — підвищення кваліфікаційного рівня трудових ресурсів; - підвищення ринкової грамотності населення; - підняття рівня ділової активності в регіоні; - скорочення безробіття.

4. Проект інноваційного розвитку ТОВ «Укр-Вереск» і його економічна ефективність

4.1 Економічна ефективність впровадження виробництва нових видів хлібобулочних виробів

Хліб є основним продуктом харчування, споживаним щодня. За все життя людина з'їдає в цілому 15 тон хліба, причому основна його частина споживається не окремо, а заодно з іншими продуктами харчування, тобто хліб виступає як необхідна добавка майже до будь-якої їжі. Але нажаль не всі люди можуть споживати у повсякденному житті звичайні сорти хліба. Окремі категорії людей дотримуються дієт за станом здоров’я, займаються спортом або слідкують за фігурою, тому повинні споживати призначені для лікувально-профілактичного харчування так звані «здорові» сорти хліба.

Такими є: хліб білково-пшеничний, хліб білково-отрубний, хліб ахлоридний (без солі).

Продукти дієтичного харчування (дієтичні продукти) — харчові продукти, призначені для лікувального і профілактичного харчування. Під цим терміном маються на увазі продукти, спеціально призначені для лікувального і профілактичного харчування з метою заміни традиційних продуктів, що рекомендуються для окремих груп населення за медичними показниками. Вони відрізняються від звичайних продуктів харчування по хімічному складу, енергетичній цінності чи фізичним властивостям. Їх лікувальна і профілактична дія обумовлена різким обмеженням, чи навпроти, підвищеним змістом визначених нутрієнтів. Дієтичні продукти, дозволяють змінювати хімічну структуру раціону харчування і привести її відповідно до факторів ризику або вже з порушеними метаболічними процесами.

Далі розглянемо характеристику окремих видів дієтичного хліба.

Білково-пшеничний і білково-отрубний хліб зі збільшенням вмісту білків до 21−23% і зменшенням вуглеводів відповідно до 21 і 11%. У білково-отрубному хлібі мається збільшений зміст харчових волокон, вітамінів групи В, мінеральних речовин, знижена энергоцінність — 216 ккал. Ці види рекомендуються в дієтах при цукровому діабеті, ожирінні й інших захворюваннях з обмеженням вуглеводів.

Хліб безсольовий з пшеничного чи житнього борошна містить у 100 г тільки 19 мг натрію замість 250−400 мг в інших видах хліба, його включають у дієти при гіпертонічній хворобі, недостатності кровообігу, хворобах нирок.

Ринок виробництва вітчизняних дієтичних продуктів має великий потенціал для росту. Розроблено значну кількість різноманітних хлібобулочних виробів для лікувального харчування, необхідних людям, що страждають різними захворюваннями. Аналіз асортиментної політики підприємств хлібопекарської галузі свідчить про те, що практично на всіх підприємствах випускаються лише вироби, призначені тільки для профілактичного харчування. До їхнього числа відносяться: вітамінізовані хлібобулочні вироби, виробу з біологічно активними добавками і йодовані вироби. Вироби для лікувального харчування на території країни практично не виробляються.

Виробництво хлібобулочних виробів для лікувального і профілактичного харчування в розрізі економічних регіонів країни характеризується великою нерівномірністю. У зв’язку з цим виникає необхідність розширити виробництво визначених груп дієтичних хлібобулочних виробів у рамках розвитку використання виробничого потенціалу хлібопекарської галузі. Найважливішою умовою розвитку виробництва дієтичних хлібобулочних виробів є інформованість покупців про переваги пропонованої хлібобулочної продукції. Як інструмент інформування споживачів про дієтичні сорти хліба необхідно використовувати маркетингові комунікації.

Після введення нових продуктів підприємство має розробити стратегію їх збуту. У процесі формування стратегії збуту підприємство змушене враховувати наступні фактори:

1. Наявність повної інформації про кількість і концентрацію покупців, величини разової закупівлі, рівні доходів, закономірності поведінки у момент покупки;

2. Фінансові можливості свого підприємства, конкурентоздатність, основні напрямки ринкової стратегії, масштаби виробництва і наявність потужностей;

3. Повна характеристика товарів — вид, середня ціна, сезонність виробництва і попиту;

4. Ступінь конкуренції і збутова політика конкурентів, їхня чисельність, збутова стратегія і тактика;

5. Особливості ринку, його фактична місткість, торговий досвід;

6. Порівняльна вартість різноманітних збутових систем.

Головною метою вибору методів і каналів збуту є скорочення сумарної величини збутових витрат, що залежить від рівня комерційної роботи і служби збуту.

Нові сорти хліба будуть продаватися у власній торговій мережі. На кожному кіоску буде розміщено плакат з фотографіями дієтичного хліба, його детальним описом і властивостями.

Вивчивши попит на дієтичний хліб можна буде зробити висновки про доцільність виробництва цих продуктів. Можливо необхідно буде виключити один із видів з виробництва, або ж залишаться всі сорти хліба. Якщо на дієтичні сорти хліба буде попит і він зростатиме, то буде доцільним розширити їх виробництво і продавати в інших торгівельних мережах із 100% поверненням у разі не реалізації, що дасть можливість розширити ринок збуту за рахунок інших суб'єктів ринку. Звичайно, що такі заходи щодо 100% повернення не реалізованої продукції на першому етапі сприятимуть підвищенню витрат.

Іншим важливим фактором розвитку потенціалу галузі у виді виробництва дієтичних сортів хліба є правильно розроблена цінова політика. Хлібопекарські підприємства повинні прагнути різними способами знизити ціну на хлібобулочні вироби, призначені для лікувального і профілактичного харчування. Таким чином, можна зробити висновок, що розвиток виробництва дієтичних хлібобулочних виробів — важливий резерв використання виробничого потенціалу хлібопекарської галузі на сучасному етапі її розвитку.

Розрахуємо калькуляції виробничої собівартості одиниці продукції лікувально-профілактичного хліба в цінах 2011 року.

Для проведення розрахунку виходу хліба необхідно розрахувати кількість муки та іншої сировини на приготування тіста. Це визначається з рецептури на 10 кг муки. Вихід розраховується по кількості і вологості затраченої сировини, вологості тіста і хліба та витрат при технологічному процесі. Віхід хліба — це кількість хліба (в кілограмах або процентах), отримане з 10 кг муки и додаткової сировини.

Вихід хліба визначається за формулою:

(1.4)

де — загальна кількість сировини (за виключенням води), кг;

W_СР — середньозважена вологість сировини, %;

W_Т — вологість тіста, %

— витрати відповідно при бродінні, випічці (упік) і на усушку при охолодженні та зберіганні хліба, %.

Середньозважена вологість сировини у тісті визначається за формулою:

(2.4)

де М, G₁, G_2, G_n — маса сировини за рецептурою;

W_М — вологість муки;

W₁, W₃, W_n — вологість сировини, %

Вологість тіста визначається по вологості м’якиша хліба з урахуванням різниці між вологістю хліба і вологістю м’якиша, яка для хліба із пшеничної муки складає 0,4 — 0,5%. Вологість тіста на 0,5% вище вологості м’якиша і складає 61,5%.

Отже проведемо аналіз калькуляції виробничої собівартості одиниці хліба ахлоридного.

Таблиця 4.1.

Калькуляція виробничої собівартості одиниці хліба ахлоридного (без солі)

У рецептуру хліба ахлоридного входять: житнє й обдирне борошно. Хліб масою 500 грамів у виді батончиків.

Його готують із суміші житнього обдирного і пшеничного борошна (90: 10) з додаванням дріжджів (0,5%) і молочної сироватки (60% до маси борошна).

Спочатку розрахуємо середньозважену вологість сировини у тісті для хліба ахлоридного:

WСР = (1*0,4+0,4*75+9*0,5) /10,5 = 4%;

де 0,4, 75 і 0,5 — процент вологості сировини відповідно. Визначимо вихід хліба: Вх = 10,5* (96/38,5) *0,975*0,9*0,97=22 кг або 44 булки по 0,5 кг кожна. Таким чином розрахувавши вихід хліба і визначивши всі витрати на виробництво визначаємо виробничу собівартість одиниці хліба ахлоридного яка складає 1,63 грн.

Другий вид хліба який пропонується до виробництва є хліб білково-відрубний.

Таблиця 4.2.

Калькуляція виробничої собівартості одиниці хліба білково-відрубний

Хліб білково-відрубний у вигляді батона масою 200 грамів; у рецептурі його — сира клейковина (80%), відруби пшеничні (20%), дріжджі, сіль, вершковий маргарин, сахарин харчовий.

Середньозважена вологість сировини:

WСР = (8*28+2*10+0,4*75+0,3*34+0,21*64+0,001*2) /8,9 = 33,4%.

Розрахуємо вихід хліба:

Вх = 8,9* (66,6/38,5) *0,975*0,9*0,97 = 13 або 65 булок масою 0,2 кг.

Таким чином виробнича собівартість одиниці продукції складає 0,95 грн.

Останній із запропонованих до виробництва видів хліба є хліб білково пшеничний. Розглянемо калькуляцію виробничої собівартості одиниці продукції хліба білково-пшеничного.

Таблиця 4.3.

Калькуляція виробничої собівартості одиниці хліба білково — пшеничного

Хліб білково-пшеничний у вигляді формових виробів масою 200 грамів; у рецептуру його входять пшеничне борошно І сорту (25%), сира пшенична клейковина (75%), дріжджі і сіль.

Визначимо середньовзвішену вологість сировини:

WСР = (7,5*0,4+3*28+0,3*34+0,07*64) /10,87 = 9,4%.

Визначимо вихід хліба: Вх = 10,87* (90,6/38,5) *0,975*0,9*0,97 = 22 або 110 булок хліба масою 0,2 кг кожна. Так, виробнича собівартість одиниці продукції складає 0,6 грн. Наведемо приклад розрахунку економічної ефективності виробництва лікувально-профілактичних видів продукції.

Таблиця 4.4.

Економічна ефективність виробництва лікувально-профілактичних видів продукції

У результаті проведеного аналізу бачимо, що прогнозна рентабельність продажу запропонованих до виробництва сортів хліба має бути у межах 33,3 — 34,8%, а прогнозний рівень рентабельності 50,0 — 53,3%.

Розглянемо прогнозний склад і структуру товарної продукції.

Таблиця 4.5.

Склад і структура товарної продукції, прогноз