Розробка основних напрямків розвитку короткострокового банківського кредитування підприємств аграрного сектора

Зміст

Вступ Розділ 1. Економічний зміст та сутність короткострокового банківського кредитування

1.1 Сутність, види та принципи банківського кредитування

1.2 Етапи кредитного процесу

1.3 Сутність короткострокового кредитування підприємств Розділ 2. Оцінка кредитної діяльності Лебединського відділення ВАТ «Ощадбанк»

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку

2.2 Оцінка фінансового стану банку

2.3 Оцінка кредитоспроможності ТОВ «Крук» по методиці ВАТ «Ощадбанк»

Розділ 3. Удосконалення короткострокового кредитування підприємств

3.1 Удосконалення кредитної політики ВАТ «Ощадбанк»

3.2 Рекомендації щодо удосконалення короткострокового кредитування підприємств «Ощадбанком»

Висновки Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Вирішення проблем стабілізації аграрного сектора економіки України в умовах формування ринкових відносин об'єктивно пов’язано із системою забезпечення сільськогосподарських підприємств необхідними фінансовими ресурсами.

Одним із джерел цих ресурсів мають стати кредити комерційних банків. Звісно, що сільськогосподарське виробництво носить сезонний характер, тому своєчасне і достатнє забезпечення сільськогосподарських товаровиробників короткостроковими кредитами комерційних банків є актуальним.

Фактична ситуація, як показали дослідження, характерна тим, що більшість сільськогосподарських товаровиробників не є кредитоспроможними через відносно низьку рентабельність ведення господарства. Ризик несвоєчасного повернення кредиту дуже високий, що робить аграрний сектор непривабливим для комерційних банків та інших фінансових структур.

Однак робота в ринкових умовах без залучення коштів для покриття сезонної потреби у фінансових ресурсах неможлива і неефективна. Своєчасне і достатнє забезпечення сільськогосподарських товаровиробників короткостроковими кредитами, що необхідно через специфіку сільського господарства, сьогодні має першорядне значення.

Однак система забезпечення сільськогосподарських товаровиробників короткостроковими кредитами банків, роль яких зараз підсилюється, ще недостатньо сприяє вирішенню економічних проблем у галузі.

Короткострокові кредити видаються підприємствам на загальних підставах, що в більшості випадків впливає на їхній фінансовий стан. Сформована економічна ситуація вимагає удосконалення організації кредитних відносин комерційних банків і сільськогосподарських підприємств. Вирішення даної проблеми зумовлює необхідність активізації вивчення теорії та практики короткострокового кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Методичні підходи до формування ефективного організаційно-економічного механізму кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств, особливо на рівні регіону, у вітчизняній економічній науці та практиці господарювання розроблені недостатньо.

Мета і завдання дослідження. Метою є розробка основних напрямків розвитку короткострокового банківського кредитування підприємств аграрного сектора на основі дослідження й удосконалення існуючих теоретичних, методичних і практичних підходів.

Реалізація поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

— дослідити тенденції розвитку економічних відносин у сфері кредитування, уточнити визначення сутності банківського кредиту в сучасних умовах і визначити принципи, які лежать в основі удосконалення забезпечення підприємств аграрного сектора короткостроковими банківськими кредитами;

— розробити пропозиції щодо поліпшення механізму короткострокового банківського кредитування аграрних підприємств України.

Предметом дослідження є сукупність фінансових відносин, пов’язаних із процесом короткострокового кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств.

Об'єктом дослідження виступає Лебединське відділення ВАТ «Ощадбанк».

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дипломної роботи складає діалектичний метод пізнання, котрий став основою логічної послідовності досліджень, системний підхід до вивчення економічних явищ, стан економічної науки, теоретична спадщина класиків економічної науки, теоретичні положення вітчизняних і зарубіжних учених з питань кредиту як економічної категорії, практичні розробки місця і ролі банківського кредиту в формуванні фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств.

У процесі роботи над бакалаврською роботою, залежно від конкретних цілей і завдань, використані відповідні методи аналізу економічних процесів: монографічний, аналізу і синтезу, економіко-статистичний, графічний, експертних оцінок та інші.

При написанні курсової роботи використовувалася наукова та періодична література, законодавчі та нормативні акти і статистична звітність установи.

Розділ 1. Економічний зміст та сутність короткострокового банківського кредитування

1.1 Сутність, види та принципи банківського кредитування

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

1. За терміном використання розрізняють кредити:

— короткострокові;

— середньострокові;

— довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є поточні грошові надходження. З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.

2. За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів — стандартні і з підвищеним ризиком. До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними. Кредити з підвищеним ризиком - це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані позички бувають двох видів:

— з попередньо обумовленою датою видачі;

— з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов’язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

— поступово (в розстрочку);

— водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

— відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

— на вимогу кредитора;

— з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії. Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок. На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов’язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов’язання третьої особи.

1. За строком повернення банківські позички поділяються на:

— строкові;

— до запитання;

— прострочені;

— відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Відстрочені, або пролонговані - це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

2. За характером визначення процента банківські позички бувають:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

— з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

— з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це — звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички.

9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

— надаються одним банком;

— є синдикованими (або консорціальними);

— є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

1. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички.

2. Принцип забезпеченості позичок означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

3. Принцип платності. Означає, що віддача позикових коштів здійснюється на визначених кредитним договором умовах оплати банку процентного доходу за користування кредитними ресурсами. Вартість, надана кредиторам у позичку, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позичку.

4. Принцип повернення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов’язується в обумовлений термін повернути позичені кошти в повному обсязі, включаючи плату за користування ресурсів і всі можливі нараховані штрафні санкції.

5. Принцип цільового використання. Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Для фізичних осіб це потреби:

1) купівля товарів довгострокового користування (меблі, побутова техніка);

2) купівля транспортних засобів;

3) купівля товарів народного споживання;

4) цільові потреби (лікування, навчання, відпочинок);

5) будівництво;

6) благоустрій дачних ділянок, житлових будинків, квартир);

7) купівля:

— індивідуальних житлових будинків;

— дач;

— гаражів;

— квартир;

8) реконструкція і капітальний ремонт:

— індивідуальних житлових будинків;

— гаражів;

— дач.

9) купівля обладнання для інженерного обладнання будинку, квартири;

6. Принцип територіальності. При кредитуванні фізичних осіб використовується територіальний принцип, згідно з яким рішення про видачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) приймається на уповноваженому рівні, а виконання рішення здійснюється на локальному рівні в підрозділах банку.

1.2 Етапи кредитного процесу

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій.

І етап. Формування портфеля кредитних заявок. Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заяви, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

1) паспорт громадянина України чи тимчасове посвідчення особи-резидента з вклеєним фото (25, 45 років), з пропискою в межах області, з підписом власника, без виправлень і підтирань;

2) довідка (можлива копія чи дублікат) про присвоєння ідентифікаційного коду з ДПА. Якщо коду не присвоєно з певних релігійних, культурних мотивів і є відповідний запис у паспорті, довідка не потрібна;

3) довідка про доходи — з місця роботи, декларації, корінці систем переказу коштів — за останні 6 місяців. При необхідності - довідки членів сім'ї. Довідка повинна бути обов’язково зареєстрована (мати номер і дату), з підписами керівника та головного бухгалтера.

ІІ етап. Безпосередня співбесіда з потенційним позичальником.

Кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з’ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами.

1. Загальні відомості про позичальника;

2. Питання щодо кредиту:

— яку суму клієнт планує отримати у позику;

— на що і як буде використана дана сума;

— процентна ставка;

— засоби надання кредиту.

3. Питання, пов’язані з погашенням кредиту:

— запланована сума заробітної плати;

— чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан.

4. Питання щодо забезпечення кредиту:

— яке забезпечення може бути передано у застану;

— хто є власником забезпечення;

— де воно зберігається;

— чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;

— як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;

— які витрати на зберігання забезпечення.

5. Питання щодо зв’язків клієнта з іншими банками:

— з якими банками співпрацює клієнт;

— чи отримував він кредит від інших банків;

— чи с непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

ІІІ етап. Оцінка кредитоспроможності.

Кредитоспроможність — це здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями. Основними критеріями високої кредитоспроможності фізичної особи є:

— стійкі грошові потоки, які підтверджено документально з врахуванням перспективи на 6 місяців;

— високі моральні якості;

— стабільність відносин у сім'ї та на роботі;

— якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта, з точки зору його платоспроможності, повинно бути віднесення позичальника до даного з класів (А, Б, В, Г, Д).

ІV етап. Підготовка до складання кредитного договору.

Четвертий етап можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички. У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо. Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти.

V етап. Кредитна угода.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов’язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс. У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов’язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування. Уклавши кредитний договір, економіст формує кредитну справу позичальника.

VІ етап. Моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

В ході кредитного моніторингу працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

— порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та процентів;

— негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

— несвоєчасне надання поточної інформації.

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня доходності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.

1.3 Сутність короткострокового кредитування підприємств

Як відомо, необхідність короткострокового кредиту параметри для промислових підприємств пов’язана, в першу чергу, з особливостями кругообігу обігових коштів.

В рамках загального кругообігу обігових коштів залежно від конкретних причин, мети і призначення її окремих частин, можна визначити наступні складові, які мають відносно самостійний рух: частину обігових кошті в, які обслуговують поточний кругообіг; частину коштів, які обслуговують суміжні кругообіги, тобто плавний перехід попереднього циклу в послідуючий; частину коштів, які обслуговують підприємства з випуску нових видів продукції, поліпшення якості виробів, що випускаються, вдосконалення технологій тощо.

Призначення першої з них, найзначнішої за величиною — забезпечення безперервності даного поточного циклу виробництва. Вона охоплює як резерв грошових коштів, так і запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення неперервності ходу виробництва і реалізації окремого індивідуального кругообігу на період сфери обігу.

Виділення другої частини обігових коштів обумовлене не сезонністю виробництва, як це має місце у промислових підприємств сезонних галузей виробництва, а пов’язане, головним чином, з достроковою поставкою сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що приводить до утворення запасів понад потребу поточного циклу виробництва. Рух коштів, які авансовані в дані запаси, переривається, оскільки сформовані запаси товарно-матеріальних цінностей виробничо споживаються не в поточному виробничому циклі, а в подальших циклах виробництва. Не беручи участі в поточному виробничому циклі, призупиняючи свій рух на стадії виробництва, вони, тим не менше, створюють необхідні умови для початку наступного циклу, а значить, забезпечують неперервність кругообігів авансованої вартості. Ці дві складові авансованої вартості об'єднує те, що вони обслуговують потребу поточного виробництва.

Третя частина авансованої вартості пов’язана із забезпеченням підприємств по випуску нових видів продукції, поліпшенням якості виробів, що випускаються, вдосконаленням технологій, в той же час впливає на зниження долі коштів, необхідних для обслуговування поточного виробництва. Як показує практика, дана частина авансованої вартості стає постійним компонентом обігових коштів і її питома вага в їх об'ємі може відносно змінюватися. На кругообіг цієї частини впливає специфіка і характер технологічних операцій. Потреба промислових підприємств в джерелах формування обігових коштів, а, відповідно, і участь кредиту визначається на підставі загальної потреби в обігових коштах і участі в їх формуванні обігового капіталу.

Внаслідок великої мобільності обігових коштів загального кругообігу, відбуваються часові коливання (відхилення) як в обсягах обігових коштів, їх елементів, так і їх фінансових джерел. Вони виникають на різних стадіях індивідуальних кругообігів і зрештою знаходять своє узагальнене відображення у невідповідності по часу величинами грошових коштів, авансованих в кругообіг і вивільненими вданій формі в результаті закінчення кругообігу, тобто реалізації товарів. Такі постійні коливання, незалежно від причин їх виникнення, відображаються в формі тимчасових неспівпадань між величинами грошових коштів на початковій і кінцевих стадіях індивідуального кругообігу цих коштів.

У тих випадках, коли така невідповідність виникає в результаті перевищення суми необхідних термінових платежів над сумою надходжень, виникають умови для потреби (попиту) на грошові кошти, і. відповідно, на банківський кредит. У протилежному випадку відбувається тимчасове вивільнення і осідання грошових коштів на рахунках в банку або погашення кредиту.

Величина обігових коштів є досить мобільною величиною і визначається не тільки потребами виробничого процесу, але і випадковими факторами. Тому прийнято поділяти обіговий капітал на постійний та змінний. Величина постійного обігового капіталу характеризується частиною грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом всього виробничого періоду (операційного циклу). Категорія «змінного обігового капіталу» відображає додаткові поточні активи, які необхідні в пікові періоди, або в якості страхового запасу.

Однак проведені дослідження показали, що не вид потреби визначає вибір підприємствами того чи іншого джерела. Основна причина полягає в ціні грошових коштів на ринку кредитних ресурсів, і промислові підприємства самі вибирають стратегію формування обігових коштів: або агресивну версію, або консервативну. При агресивній версії переважаючим джерелом фінансування обігових коштів є короткострокові позики, при цьому вона є досить ризикованою з точки зору ліквідності, хоча при ній досягається висока прибутковість. При консервативній версії, навпаки, переважаючим джерелом є власні кошти і довгострокові пасиви, які призвеш і, зрештою, до низьких фінансових ризиків і низького прибутку. Але через невизначеність поведінки активів і процентів на кредитні ресурси ідеальної ситуації в фінансуванні обігових коштів досягнути практично неможливо. На практиці найчастіше використовують компромісну модель, при якій половина змінної частини поточних активів покривається короткостроковими пасивами, а інша половина змінної частини обігового капіталу та його постійна частина фінансується за рахунок чистого оборотного капіталу (ЧOK-ПOK+0,53ЧOK). Схема співвідношення активів і пасивів при компромісній моделі фінансування обігових коштів має наступний вигляд:

ДП (BK+ДK)=ПЛ+ПOK+0,53ЧOK, (1.1)

де ПА — позаобігові активи;

ПОК — постійний обіговий капітал;

ЧОК — змінна частина обігового капіталу;

ДК — довгострокові джерела коштів;

ВК — власний капітал.

Використання позичкових коштів дозволяє забезпечити промислове підприємство грошовими коштами, які необхідні йому в даний момент для безперебійної роботи. В цьому і виявляється перевага в участі кредиту перед власними коштами.

Виникнення потреби в позичкових коштах, враховуючи аналіз кругообігу обігових коштів, проходить внаслідок внутрішніх і зовнішніх факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних. Внаслідок недостатності власних коштів або різних термінів індивідуальних кругообігів, несвоєчасність надходження виручки від реалізації та інші причини внутрішнього і зовнішнього характеру викликають потребу в додаткових джерелах фінансування.

Участь кредиту як джерела фінансування обігових коштів пов’язане із співпаданням інтересів і боржника, і кредитора, які полягають в дотриманні умов кредитування, зокрема: наявність кредитних ресурсів у кредитора і можливість їх повернення боржником. Якщо перша умова пов’язана з роботою банку, його фінансовим станом, то друга залежить від платоспроможності та фінансового стану боржника, ефективного та цільового використання ним джерел формування обігових коштів. Таким чином, падаючи позику, банк перш за все повинен розраховувати на їх поверненість, яка в значній мірі залежить від суми та терміну позики, та особливостей її надання.

Використання позичкового капіталу як джерела авансування обігових коштів має як свої переваги, так і недоліки. До переваг слід віднести: проценти за користування позикою відносяться на собівартість, на відміну від дивідендів, що є атрибутом власного, акціонерного капіталу, не оподатковуються, крім того, кредит є мобільним джерелом фінансування, тобто за рахунок кредиту підприємство може швидко збільшити авансовані кошти відповідно до поточних потреб кругообігу, а також заборгованість вигідна у період підвищення темпів інфляції, оскільки виплати за борговими зобов’язаннями здійснюються коштами меншої купівельної спроможності.

Недоліками у використанні кредиту як джерела фінансування обігових коштів є те, що із збільшенням його питомої ваги підвищуються суми сплати процентів, а це в значній мірі зменшує прибутковість господарюючих суб'єктів. З іншої сторони, чим більша частка позичкових коштів у загальній структурі авансованого капіталу підприємства, тим більша сума відстрочених платежів і. відповідно, ймовірність неспроможності сплати основного боргу та процентів по ньому. Отже, масштаби участі кредиту в джерелах фінансування обігових коштів повинні бути співставленні із обсягом власних коштів.

Одним з основних методів банківського короткострокового кредитування промислових підприємств є овердрафт.

Овердрафт — це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

Багато банків надають «овердрафтні» кредити разом з іншими банківськими послугами своїм постійним клієнтам. Кредити за «овердрафтом» надаються в національній та іноземній валюті як юридичним, так і фізичним особам — останнім, як правило, із застосуванням банківських платіжних карток, при цьому клієнт подає до банку клопотання та анкету клієнта на овердрафт.

Кредит у формі овердрафту надається виключно фінансове стійким підприємствам та організаціям сфери торгівлі або виробництва, які не допускали випадків прострочення термінів повернення кредитів та несвоєчасної сплати відсотків, господарська діяльність яких характеризується швидким обігом коштів, стабільними місячними надходженнями на поточний рахунок, які мають постійні замовлення на виробництво і реалізацію продукції.

Ліміт за «овердрафтом» визначається залежно від потреб позичальника. При цьому враховуються надходження грошових коштів від основної діяльності. Тобто із загальної суми надходжень на рахунок виключаються суми отриманих кредитів, фінансової допомоги, надходжень від продажу основних засобів та інших разових операцій або транзитних оборотів. Як правило, банки розглядають розмір ліміту «овердрафтного» кредиту виходячи з 1/3 або ¼ від суми середньомісячних надходжень на поточний рахунок клієнта за останні З-6 місяців. Такі умови дозволяють з високим ступенем вірогідності говорити про погашення позички у строк. Кредити надаються клієнтам банку, які мають поточні рахунки в цьому банку, по яких проходять основні обороти підприємства. Якщо рахунок відкритий у банку менше ніж б місяців, то необхідно надати довідки про рух коштів по поточних рахунках в інших банках. У такому випадку первинно загальний термін надання кредиту «овердрафт» коротший, ніж для давніх клієнтів банку (як правило, — 3 місяці).

У разі значного коливання виручки протягом останніх б місяців у розрахунок потреби позичальника в кредиті приймаються мінімальні (гарантовані) обсяги надходжень.

Загальний строк дії договору за «овердрафтом» не може перевищувати 1 рік. За необхідності після закінчення терміну дії договору може укладатися новий договір на новий термін.

Термін, на який надасться кожна частина (транш) кредиту, зазвичай — 7−14 днів. Деякі банки з метою стимулювання позичальника до повернення кредиту встановлюють прогресивну шкалу відсоткових ставок за кредитом. Наприклад, при поверненні кредиту протягом 10 днів відсоткова ставка — 35% річних, від 11 до 14 днів — 40% річних, від 14 до 20 днів — 50%, більше 20 днів — кредит вважається простроченим, і до позичальника застосовуються штрафні санкції.

Надання короткострокових кредитів за «овердрафтом» здійснюється шляхом оплати розрахункових документів позичальника з його поточного рахунка понад суми пасивного залишку, але в межах встановленого ліміту кредитування за «овердрафтом» .

Практика надання овердрафтного кредиту промисловим підприємствам почалась з 1995 року з введенням в дію Положення «Про кредитування».

Варто зауважити, що практично невідомий на теренах України новий вид кредиту досить швидко почав набирати популярності. На перших порах висока ставка кредитування і незвичайний характер овердрафту робив його неконкурентоспроможним на українському ринку кредитних послуг.

Вже кредитування укрупненого об'єкту здійснюється в межах кредитної лінії - це видача кредитів під різноманітні промислові об'єкти, які об'єднані в один (загальний, сукупний) об'єкт. Особливість кредитної лінії в практиці розвинутих країн полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом, обов’язковим для банку. Останній може анулювати кредитну угоду до закінчення строку, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта суттєво погіршиться або не будуть виконані окремі умови контракту.

За формою кредитна лінія — це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов’язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієнта істотно погіршав і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком у разі раптової зміни кон’юнктури ринку або у зв’язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20 — 30% від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого «періоду очищення» — 30 — 60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників просто не мають змоги «очистити» лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв’язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Відповідно до різновидів кредитної лінії укладаються наступні угоди:

— договір про надання не відновлювальної кредитної лінії;

— договір про надання відновлювальної кредитної лінії.

В банківській практиці часто трапляються випадки, коли розміри кредиту, рівень кредитного ризику та інші об'єктивні причини не дають можливості одному банку повністю задовольнити потребу в кредиті одного крупного позичальника.

За таких обставин для акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті й необхідних для кредитування промислових програм із значними обсягами, для забезпечення гарантії повернення «великих кредитів», зменшення кредитних ризиків, дотримання комерційними банками нормативного показника максимального кредитного ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми. Порядок створення банківських консорціумів регламентується Положенням НБУ «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» від 21 лютого 1996 р.

Банківський консорціум — це тимчасове об'єднання, засноване (створене) банками на паритетних засадах для координації дій з приводу кредитування однієї, але великої кредитної угоди.

Кількість членів консорціуму не обмежується.

При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми зможуть створюватись на постійній основі (стануть стабільними) не тільки для виконання кредитних чи гарантійних операцій, але й операцій з цінними паперами на фондовому ринку, для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на кредитному ринку.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є їх зобов’язання, що виникають на підставі укладеного договору.

У консорціумній угоді можуть брати участь не лише клієнти банків, але й клієнти позичальників, якщо вони причетні до заходу, що кредитується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які одержує від інших учасників консорціуму. За організацією консорціуму головний банк одержує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Як правило, банком-лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалізації проекту потрібні кошти в значних обсягах (великий кредит). Разом з тим, промислове підприємство, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов’язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку.

Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту, що підлягає кредитуванню, визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення операції.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією.

Всі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальником.

Характерною особливістю є те, що в Україні за період незалежності траплялись лише поодинокі випадки кредитування з утворенням банківського консорціуму. Основною причиною цього є невеликі розміри українських банків порівняно з світовими стандартами та обмеженість капіталу.

Ще однією формою банківського короткострокового кредитування, що активно розвивається останнім часом, є кредити з використанням векселів. В основному це операції врахування вексельних зобов’язань та онкольне кредитування (під заставу векселів).

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов’язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов’язана за векселем особа. Тому подібні кредити називають позиками, що самоліквідуються.

Економічна суть даної операції полягає у достроковій грошовій реалізації векселя його тримачем банкові та перетворенні комерційного кредиту на банківський.

Банківський кредит у вигляді врахування векселів — короткостроковий, не більше ніж на 90 днів.

Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з’ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення з клієнтом укладається договір врахування векселів і відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредитоспроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, здійснюється виключно в межах установленого ліміту, працівники банку провадять облік заборгованості клієнта, вираховуючи вільний залишок заборгованості.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів). Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

С = (Н*Д*П)/(360*100), (1,2)

де С — сума дисконту;

Н — номінальна вартість векселя;

Д — число днів, які залишаються до строку платежу за кожним векселем;

П — дисконтна ставка банку.

Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, однак зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом. При цьому слід враховувати, що фактична ставка банківського відсотка при дисконтуванні суми векселя буде вищою за номінальну ставку процента.

Надання облікового кредиту відбувається після підписання Договору про врахування векселів, в якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов’язки, основні параметри угоди. Договір врахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавця векселя такій особі підтверджена документально.

Операції банків з векселями мають документарний характер, а тому вимагають строгого обліку та контролю. Основними документами, котрі відображають операції банку з урахування векселів, є згадувана вище книга врахованих векселів, а також книга обліго-вексельних позичальників і термінова відомість урахованих векселів.

На мою думку, врахування векселів є різновидом класичної кредитної операції, тобто йому притаманні кредитні ризики. Водночас врахування належить до категорії найприбутковіших операцій, тож банки, незважаючи на ризики, зацікавлені у збільшенні його обсягів.

3 метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

— строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

— кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими.

Розмір плати за кредит, частки банківського кредиту в номінальній вартості забезпечення визначаються банком залежно від кредитоспроможності позичальника та надійності наданих у заставу векселів.

Строк кредиту встановлюється відповідно до терміну погашення векселя (векселів).

Онкольні кредити (англ. onkol — за вимогою) під заставу векселів призначені для задоволення постійної потреби клієнтів в обігових коштах. Даний вид кредиту ще називають ломбардним кредитом під векселі чи позичкою за вимогою. Надання вексельного онколю, облік заборгованості, її погашення здійснюються за допомогою спеціального позичкового рахунку, котрий є аналогом контокоренту. Цей рахунок є рахунком до запитання, що надає банкові право у будь-який момент вимагати від клієнта повного чи часткового погашення кредиту або внесення додаткового забезпечення векселями.

Кредит під заставу векселів — короткостроковий і триває не більше ніж один рік.

Кредит надається у звичайному порядку. За бажанням клієнта йому може бути відкрита чекова книжка, з якої провадитиметься видача позики.

Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов’язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користування кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.

Розділ 2. Оцінка кредитної діяльності Лебединського відділення ВАТ «Ощадбанк»

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку

ВАТ «Ощадний банк України» — одна з найбільших фінансово-кредитних установ країни. Близько 7 тис. структурних одиниць, майже 60% персоналу, зайнятого в банківському секторі країни, та загальні активи обсягом понад 3,0 млрд. грн. становлять міць та потужність найбільшого державного банку України.

Сьогодні Ощадний банк України — це багаторівнева структура з найбільшою мережею філій і відділень та широким спектром напрямів банківської діяльності. Так, за організаційною структурою з ним не зрівняється жоден вітчизняний банк. Ощадбанк має 8156 установ, у тому числі 25 регіональних управлінь, 447 відділень, 7670 філій та 14 агентств. У його установах працює понад 38 тис. чоловік. Банк надає широкий комплекс банківських послуг і здійснює всі види операцій у національній та іноземній валютах. Через Ощадний банк проводиться основна сума комунальних платежів, інших перерахувань громадян. У банку одержують пенсії понад 1,5 млн. пенсіонерів, а заробітну плату через вкладні рахунки — близько 900 тис. працівників бюджетних установ, громадських та інших організацій, підприємницьких структур. Як і раніше, Державний ощадний є одним з лідерів на ринку залучення коштів населення.

Ощадний банк — це соціально відповідальний інститут, його завданням є надання банківських послуг широким верствам населення й гарантування фінансової стабільності та економічної захищеності своїх клієнтів — суб'єктів ринкової економіки.

Банк традиційно діє на вимогу різних верств суспільства, що підтверджується збереженням мережі у віддалених районах, сільській місцевості, виконує життєво необхідні для суспільства послуги, незважаючи на низький рівень рентабельності.

Ощадбанк тісно співпрацює із суб'єктами господарювання, які посідають важливе місце у структурі української економіки — обслуговування вітчизняного оптового ринку електроенергії.

Потреби підприємств реального сектора економіки в коштах не завжди відповідають спроможності позичальників надати банку необхідне забезпечення і гарантії повернення позичок. Низький рівень кредитної дисципліни та наявний у цій справі ризик враховуються банком при визначенні оптимальних темпів нарощування кредитного портфеля, особливо з огляду на те, що повернення вкладів населення в Ощадбанк гарантовано державою.

Розробленою правлінням концепцією розвитку Державного ощадного банку України передбачено перетворити його в універсальну кредитно-фінансову установу з оптимальною структурою, високою прибутковістю капіталу, стабільною позицією на різних сегментах фінансового ринку. Банк прагне Ії матеріалізувати у своїй повсякденній діяльності. Все це в підсумку — робота на клієнта з метою задоволення його потреб.

Ощадбанк приймає від населення різноманітні платежі, кошти на вклади до запитання і строкові, здійснює розрахунково-касове обслуговування, валютні операції, обслуговує міжнародні пластикові картки тощо.

Центральний апарат банку знаходиться в м. Києві. Ощадний банк — велике підприємство, де зайнято близько 35 тис. працівників. Обласне управління філій — Лебединське відділення ВАТ «Ощадний банк України» знаходиться в м. Суми.

Ощадбанк контролює значну частину ринку особистих вкладів населення, оперує більш як 90 мільйонами рахунків. Банк має тісні зв’язки з іноземними банками в багатьох країнах світу. Вже не один рік Ощадбанк підтримує добрі відносини з німецькими ощадкасами, які мають багаторічний досвід ощадної справи, а також Фондом міжнародного співробітництва, Комітетом ТАСІ8 Європейської Комісії. На правах членства банк входить до всесвітньо відомих організацій Visa International, Europay International. Ощадбанком встановлено прямі кореспондентські відносини з провідними іноземними банками.

ВАТ «Ощадний банк України» з 1997 року є принциповим членом міжнародної платіжної системи Master Card та з 1998 року принциповий член Visa International, та пропонує майже весь спектр карткових продуктів цих двох найбільших платіжних систем. Починаючи з 26 серпня 1998 року (випуск першої міжнародної платіжної картки) і до 1 жовтня 2002 року Ощадбанк емітував більш ніж 144 тисячі міжнародних платіжних карток.

Міжнародні платіжні картки Ощадбанку обслуговуються більш ніж у 20 тисячах банків по всьому світі. Ощадбанк має понад півтори тисячі пунктів обслуговування карток по всій території України та постійно розширює мережу обслуговування карток.

Слід визнати, що ВАТ «Ощадний банк України» ще суттєво відстає від інших банків щодо залучення на депозити коштів корпоративних клієнтів, а також коштів в іноземній валюті; має ряд невирішених питань технологічного, фінансового та кадрового характеру. Система обслуговування пластикових карток також потребує певного удосконалення, зокрема збільшення кількості банкоматів.

Незважаючи на все це, банк залишається єдиною юридичною особою, що зосереджує свою діяльність на наданні повного комплексу банківських послуг населенню у його щоденних потребах — платежах, заощадженнях, кредитах: фінансово підтримує розвиток підприємництва і на цій основі стає базовим кредитним інститутом населення, малих і середніх підприємств, державного та місцевих бюджетів України.

Отже, ВАТ «Ощадний банк України», як ніхто, співпрацює із фінансовими органами та бюджетними організаціями сьогодні й спроможний посісти провідне місце в банківських артеріях державної фінансової системи України.

Організаційна структура відділу типова: на чолі стоїть начальник відділу, свою роботу здійснює по довіреності, має двох замісників, які очолюють операційний відділ та відділ по перевезенню та інкасації грошових коштів.

Що стосується бухгалтерії, то вона складається з чотирьох секторів:

1-й — сектор бухгалтерського обліку та статистики, здійснює обробку інформації, складає щоденний баланс та формує всі дані і складає статистичні звіти.

2-й — пенсійний сектор — веде всі справи відомчих пенсіонерів — МВС, МВВС, СБУ та інших, які отримують пенсії з державного бюджету.

3-й — сектор по обробці вкладних документів. Займається прихідними та видатковими ордерам, здійснює контроль по рахунках, нарахування відсотків та перевіряє правильність і законність їх видачі.