Галицькі педагоги про драматизацію в школі

Реферат на тему:

Галицькі педагоги про драматизацію в школі.

Драматизація в школі.

…драматична творчість дитини повинна зайняти дуже поважне місце в життю дітей, але тільки з тим змістом і з тими формами, котрі близькі душі ди­тини і стоять у взаїмному відношенню з усею складною й многосторонною працею школи. Це положення зв’язане з тим значінням, котре має в життю ди­тини забава, і з тими особливостями дитячої психіки, котрі найбільше проявляються в забавах дитини.

Згідно з новішими дослідами дитячі забави вважаються природною шко­лою фізичного, інтелектуального й морального розвитку, правдивою школою життя.

Трохи парадоксально, але глибоко правдиво висловив ту думку знаний до­слідник забав звірів і людей К.Ґросс: «Смисл існування в молодих літах заключається в забаві» … А дальше: «Звірятка бавляться не через те, що вони молоді, але й молодість дана на те, щоби вони бавилися». В забавах проявляється й од­на з центральних особливостей дитини: її стремління до наджиття, її пристрасть до перевтілення. «Забави маленьких дітей, — говорить Вундт, — в більшості - перевтілення дитини в старших: хлопці представляють козака, візника, ріль­ника, морякадівчата — маму, кухарку, сидуху і т. д.» … її притягає не тільки переживання радості наджиття, але й зворушення своїм перевтіленням глядача, приневолення його сміятися або плакати, радіти або негодувати.

Самостійні драматичні забави дітей є найпростішою формою їх драматичної творчості. Вже в забавах маленьких дітей дошкільного віку ми зустрічає­мо окремо або разом ті або інші елементи драми: монолог і діалог, міміку й жести, грім у широкому значінню цього слова (переодягання, бутафорії в ви­гляді шабель, луків, мішка жебрака, кошика кухаркиприправу вусів і фарбу­вання лиця на подобу індійців і т. д.) і сцену хоть би в вигляді поперевертаних крісел, їло мають представляти валку. З літами драматичні забави ускладню­ються, збагачується гра і діалог, обстановка забави стає також складніша. До забав, що діти знають їх із спадку й наслідування (ловецькі, воєнні й промисло­ві забави), прибуває втілення розказаних їм байок або вичитаних ними пригод (сценки з Робінзона) або пригоди серед дикунів. Значно пізніше переходять ді­ти до гри готових п'єс або до своєрідних інсценізацій вичитаних уривків. Од­ним словом, дитяча драматична творчість, оскільки її старші не заколочують своїм вмішуванням, переходить знаний шлях розвитку, при чому вихідна точка цього шляху — драматичні забави — більше або менше покривається з історичними коріннями драматичного мистецтва різних народів. Найпростіші й найдавніші форми драматичної творчості дитини находять собі незвичайно близьку аналогію в народних драматичних забавах, обрядах і піснях, таких як, наприклад, хороводи, весільні й похоронні пісні, веснянки, купальні пісні й об­жинкові або народні побутові пісні.

Про це все належало б тямити всім тим запальним театралам, що спокушуються починати драматичну працю з вистави складних п'єс навіть уже в дитячих садках із дітьми дошкільного віку, при чому їх вистави виблискують усім антуражем сучасної театральної техніки, — сценою з рампою і старанно вималюваними кулісами, прекрасно виконаними костюмами, різного роду сценічними ефектами і такий вираз лиця, якому міг би позавидувати правдивий театр. Найелементарніше знання психології дитини скаже нам певно, що все це — «от лукавого» .

Кожний дитячий вік має свої права й свої особливості, і коли говорити про вік 8−11 літ, то необхідно рахуватися з його нескладною психологією, кот­ра вимагає простого, навіть примітивного представлення і примітивного пере­живання, котра ставить вище звичайних маріонеток і «Діда Панаса» понад усі красоти «дитячих» спектаклів офіціальних театрів, спектаклів надмірно склад­них, що незвичайно томлять більшість дітей того віку.

Треба рахуватися також і з тим явищем, що в своїх свободних драматич­них забавах дитина цього віку з її живою уявою по більшій части не шукає де­корацій і реальної обстановки і волить задоволення натяками й символами за­мість натуральної сцени: ліжко легко переміняється в неї на корабель, попере­вертані крісла в стадо або в валкувона п'є неіснуючий чай або горілку і кри­виться від гіркоти уявленого лікуі тільки 12−14 літні підлітки виходять із під чаруючої власти дитячої фантазії і вимагають осторожного й постепенного переходу від символів до простого здорового реалізму — в декораціях, ко­стюмах, обстановці й бутафорії.

Викладені тут факти й погляди, що торкаються самостійних дитячих дра­матичних забав, позволяють зробити ряд важних виводів. Коли гра взагалі, а драматична зокрема, займає таке поважне місце в життю дітей, коли прямуван­ня до наджиття, до перероджування являється з основних особливостей дитя­чої природи, — то, очевидно, школа й виховання не мають права ні проходити мимо цієї особливості, ні, тим більше, викреслювати з дитячого життя і з про­грами виховання всего, що має з нею яке-небудь споріднення. Навпаки, вико­ристати педагогічне драматичний інстинкт дитини, визначити драматичній творчості дітей те становище в школі, на яке ця творчість заслуговує по своєму значінню для дитини, — це завдання педагогії, основаної на психології…

Ось через що сучасна педагогічна думка вводить на місце перестарілого й вузького поняття шкільного театру новий термін, що більше відповідає суті справи і зв’язаний із поняттям драматичного мистецтва філологічно й істори­чно. Коли основною суттю драматичного мистецтва являється діяльність, ви­ведення сього або того образу чи сюжету через матеріал живої особистості людини (актора), то під драматизуванням або драматизацією в школі належить ро­зуміти всі форми представлення в особах — від драматичних забав до правдивої художньо сценічної діяльності, з одної сторони, і від імпровізації до відігрівання готової п'єси — з другої.

Таким чином, драматизація виразно означає не тільки те, що звичай зв’язується з поняттям шкільного театру, т. є. старанно підготовану виставу з сценою, декораціями, бутафорією, костюмами, виразом, але й такі твори, котрі відбуваються без попереднього наміру, без усякої підготовки, в котрих учасники — діти можуть свобідно, по-творчому передавати даний тексткотрі відбуваються де хочете (в вільному від лавок кутику класу, на дворі, в коридорі, на леваді, в лісі і т. д.) і без помочі з верхніх засобів, що допомагають сценічній ілюзії (без декорацій, сцени, костюмів і т д.). Зате з поняття драматизації виключаються рішучо такі твори, як малювання, ліплення, музика і т.д. Рисунки малярство, ліплення, музичні ілюстрації можуть тільки підбичовувати драмати­зацію, але ніколи не повинні стати її ядром.

Праця в ділянці драматизації має величезне значіння в усій широкій ца­рині виховання, головно естетичного виховання.

Драматизація як окрема ділянка естетичного виховання розвиває здіб­ність розуміння пластичного образу подій, пластичного відчування життя вза­галі і себе в цьому життю, відтворювання життя в діяльності і через діяльністьдраматизація як ділянка мистецького виховання, мистецької активности до­помагає створенню нової «вимовної» людини, людини активного переживання та яркого вираження свого «я» в «життю» й праці. Драматизація є найкращою школою естетичного виховання, бо вона органічно об'єднує рисунок, малярст­во, пластику, музику, живе слово й драматичне мистецтво.

Значіння драматизації в вихованню не обмежується самими тільки есте­тичними моментами. Вона дає дитині велику кількість різнородних практич­них привичок і відомостей, знайомить її з природою і пожитком предметів навколишнього світу. Дитина в своїх драматичних забавах шиє, ріже, рубає, мі­сить тісто, замітає підлогу, білить, торгує і т д. Перше знання життя черпає ди­тина з наслідуваних і драматичних забав.

Драматизація розвиває і вправляє в творчому змісті найрізноманітніші здібності й функції: мову, інтонацію, уяву, пам’ять, зоркість, увагу, асоціацію, технічні й мистецькі здібності (роботи коло сцени, бутафорії костюмів, декорацій), руховий ритм, пластичність і т. д., та через те розширює творчу особистість дитини.

Драматизація розвиває емоціональну й афективну сферу, тим самим збагачує й вигладжує особистістьрозвиває симпатію, спочуття, моральне почу­вання, виховуючи здібність перевтілюватися в других, жити їх життям, чувати їх радість і горе.

Драматизація як метода навчання дає дитині активне, правдиве добування знання, що відповідає прагнучій чинів природі дитини. Живий і яскравий образ, глибоке й радісне переживання ставить вона на місце сухого засвоювання. За­мість односторонньої праці розуму вона притягає до праці всю особистість ди­тинирозум, почування, уява, воля беруть участь, у складному творчому проце­сі драматичної діяльності…

В спробі класифікації основних форм драматизації належить взяти під розваг) чотири вирішальні фактори: біологічний, соціологічний, психологічний та історичний.

Біологія й соціологія вияснюють джерела походження драматизації, а психологія й історія оправдують шлях її генетичного розвитку в історичній пе­рспективі.

Опираючись на біологічних і соціологічних підставах походження драматизації, можна ствердити, що драматизація в своєму історичному розви­тку переходила в усіх народів від найдавніших віків аж до найновіших часів чо­тири етапи: імпровізацію, інсценізацію, драматичну, композицію, і на кінець, драматизацію, що від часів Шекспіра й Мольєра перейшла безпосередня в найвищий степінь театрального мистецтва.

Релігійні обряди з танцями й піснями (наприклад, «Купало») належить за­числити до інсценізаціїобжинки й весільні забави — це і м про ер­заці ямонументальні епопеї (наприклад, «Слово о полку Ігоревім») належать, без сумніву, до вищої категорії драматичної композиції, а на кінець наш славетний «Вертеп» — це вже драматизація в повному його слова розумінню, що дала безпосередній почин народній драмі.

Ті ж самі етапи розвитку ми можемо обсервувати в драматизації дітей. В перших роках свого духового життя 3−7 літ, вони все імпровізують, в віці від 8−11 літ дітям припадає найбільше до вподоби інсценізація, на вершку дитинства, 11−14 літ, коли духові сили починають уже сягати по «трансцендентальне», діти віддаються залюбки примітивним драматичним композиціямпо 14 літах притягає вже дітей «сцена», «шкільний театр», вони прагнуть уже сценічної діяльності, драматично­го мистецтва.

Бажаю також звернути увагу читача на великого значіння національ­ний елементу драматизації в школі, що в епоху найтяжчого нашого полі­тичного поневолення та змагання ворожих сил до денаціоналізації нас у кліщах офіціальних наукових програм, може відіграти велику роль у бо­ротьбі за збереження національного «я» в малих дітей. — Головний матеріал драматизації в школі - переважно глибоко національний: народні об­рази, пісні, байки, оповідання, сцена з побутового життя і т. д. Це матеріал, що своїм духовим змістом в’яже дитину з життям, мислями й змаганнями її предків сорок тисяч літ, розказує про минуле рідного народусцени ж із сучасного побутового життя, географічні ілюстрації, збагачуючи знання про укра­їнський народ і його землю, викликають у дитячій душі і серцю тривалу симпа­тію і любов до цього народу та його землі. От тут-то й спочивають міцні зав’язки патріотичних почувань малого громадянина. Систематичне плекання їх у ділянці драматизації в школі - невідхильний обов’язок кожного українсь­кого народного вчителя!