Заняття з батьками: Щира, безумовна любов батьків, яка здатна зробити диво з Вашою дитиною (роздуми над працею Роса Кембела)

Реферат на тему:

Заняття з батьками: Щира, безумовна любов батьків, яка здатна зробити диво з Вашою дитиною.

(роздуми над працею Роса Кембела) Усі ми вивчали в школі різні предмети. Але ніхто не вчив нас того, як бути батьками. Ніхто не казав нам, що це може бут складно й водночас цікаво.

Що іноді батьківство — це творчість, захоплення та задоволення, а іноді - рутина, розпач і безсилля. Що діти приносять радість та здивування, а іноді просто ми не знаємо що нам робити?

Особистість народжується у сім'ї. Вона являє собою соціальну єдність у якій, як у краплі води, відбиваються всі перипетії політичного, економічного і духовного життя нашого суспільства. Саме в сім'ї переплітаються високі, ідеали й повсякденні турботи, романтичні мрії і заповнення суєтою будні.

І ставши дорослими ми з особливою теплотою згадуємо багато сімейних традицій: як відзначали дні народження, куди подорожували, а іноді й просто усмішку матері, голос батька, їх реакцію на наші витівки.

І як важко стати добрим, якщо тебе у дитинстві обдурювали або карали паском, чи любити людей, якщо в ранньому віці дитина не відчувала батьківської любові.

Усі ми знаємо заповідь Христа про любов до ближнього. І в міру своїх слабких сил намагаємося її виконувати, особливо щодо своїх дітей. Тільки кожен з нас найчастіше вкладає в це поняття свій зміст і своє розуміння. Одні розуміють любов до дитин як суворе ставлення, інші - як слухняність, треті - як вседозволеність і потурання. Але всі ми схожі в одному — ми любимо своїх дітей.

А що значить любити дітей? Здавалося б, питання не їх складних. Люби, як підказує серце. Як потрібно любити дітей, щоб виросли вони корисними членами нашого суспільства — працьовитими, доброзичливими, здатними гармонійно будувати свої взаємними з оточуючими, насамперед, з нами батьками. Все це передумови людського щастя. А хто із нас, батьків, н мріє про щастя своїх дітей?

Насамперед не слід забувати, що любов до дітей — це в першу чергу щире співчутливе і доброзичливе ставлення до них. Любов — це могутній фактор виховання, яким потрібно вміло користуватися.

Кожний із батьків згоден з тим, що люблячи свою дитину, ми повинні її відповідно до вчинків і дій хвалити або засуджувати, критикувати чи заохочувати обдаровувати чи вимагати. І все це робити любляче. Якщо ж батьки здатні тільки на щось одне: як наприклад тільки хвалити, або лише лаяти, то їхня любов нерозвинута, однобічна, що по суті недалеко відійшла від простого батьківського інстинкту.

Кожні батько і мати люблять свою дитину, але далеко не всі хочуть цю любов показати, побоюючись виростити її заголубленою, «тепличною», не здатною до прийняття самостійних рішень і дій.

Давайте згадаємо, що радять нам психологи та педагоги.

Виховання дитини повинно здійснюватися з урахуванням ряду важливих вимог.

У психологів, існує поняття тактильного голоду, воно стосується зокрема дітей, яких достатньо годують, але мало пестять. У хвилини, коли вас переповнює любов не стримуйте свій порив, приголубте свою маленьку дитину чи навіть уже молодшого підлітка або й старшого.

У багатьох сім'ях, де побоювання розбестити дітей витіснило батьківську ласку, підкреслено стримані взаємини. У своєму прагненні виховувати правильно батьки ігнорують почуття дитини. Дитяча самітність, незадоволений потяг до спілкування з тими, «хто тебе розуміє» , — явище, у нашому житті досить поширене. А діти дуже вразливі, тонко відчувають, глибше переживають будь-яку дрібницю, більше замислюються про навколишній світ, о-іншому бачать його, а отже, і частіше страждають від нерозуміння, несправедливості, від того, що світ не такий, у якому їм хотілося б жити. А ми дорослі, все-таки дуже часто байдужі у ставленні до своїх дітей.

Книги «Як по справжньому любити свою дитину» Роса Кемп бела, відомого психіатра і глибоко віруючої людини, може допомогти багатьом батькам, які мріють про теплі, довірчі взаємини з своїми дітьми. Автор пише: «Вважається, що батьки природно висловлюють, передають свою любов дитини. Це найбільша омана! Більшість батьків не виявляють своєї любові, прихованої в їхніх серцях, оскільки вони н знають, як це зробити. Отже багато сучасних дітей не відчувають, що їх щиро, безумовно, беззастережно люблять і приймають такими, якими вони є.

Якщо в батьків немає з дитиною довірчих взаємин, заснованих на любові усе інше (дисципліна, взаємини з однолітками, успіхи в школі) формується не неправильній основі і тоді неминуче виникають проблеми" .

Виховання дитини — складний процес, більшість сучасних батьків не в силі впоратися з величезною кількістю проблем.

Отже, шлях до серця дитини не повною мірою відкритий для нас. Визнаймо цей факт, і поки є час, спробуймо виправити наші прорахунки і завоювати серця своїх дітей. Для цього треба цілком віддати себе дітям, зробитися н тільки їх наставниками та вихователями, а й найближчими друзями, поріднитися з їх інтересами і запитами.

Передумовою теплих взаємин з вашою дитиною є безумовна любов. Тільки такий тип любові може гарантувати розвиток усіх потенційних можливостей закладених у дитині. Тільки на основі безумовної любові можна запобігти такій проблемі, як відчуження, появі в дитин почуття, що її не люблять, почуття страху, провини, невпевненості у собі. Безумовну любов можна вважати дороговказом у вихованні дитин. За відсутності безмовної любові наші батьківські обов’язки перетворюються на тягар. Ми постійно чимось роздратовані, незадоволені взаєминами у своїй родині. Наш чоловік і діти є джерелом постійного занепокоєння, переживань і стресу.

Що таке безумовна любов?

Безумовна любов — це любов до дитини незалежно від обставин, від її вад і переваг, від того, що ми від неї очікуємо, і - найголовніше — незалежно від її поведінки. Це не означає, що нам завжди мають подобатися її дії. Безумовна любов означає, що ми все одно любимо дитину, навіть якщо засуджуємо її поведінку.

Це лише ідеал, до якого ми ніколи не досягнемо на всі 100%. Але все-таки, чим ближчі ми до нього, тим більше задоволення й упевненості відчуваємо в собі як у батьках. І тим більше задоволеною, щасливою буде наша дитина.

Коли починається робота батьків над душею дитини?

Про це пише Олександр Єльчанінов: «Чому такі важливі враження дитинства». Чому так важливо сповнити серце і розум дитини світлом і добром ще з раннього дитинства?

У дитинстві - сила довіри, простота м’якість, здатність співчувати, сила уяви, відсутність жорстокості. Потім, коли людина скам’яніє, зачерствіє душа, сприйняте в дитинстві може знову очистити врятувати людину.

Дитина йде у світ зі здатністю пізнавати його емоційно. Дитина така сприйнятлива до почуттів матері! Дивовижне видовище: немовля, яке вперше принесли до матері (якщо, звичайно, мати щиро хоче його бачити), притискається до тіла матері - і його щастя очевидне для всіх.

Від народження діти надзвичайно чутливі до емоцій. Оскільки їхні знання про світ надто малі, їхнє спілкування зі світом відбувається на відчутті. Це є вирішальним фактом. Перші враження дитини про світ народжуються з її відчуттів.

Дитина постійно ставить запитання до батьків: «Ти мене любиш?» .

Вона ставить це запитання частіше своєю поведінкою, а не словами. У відповідь на нього має величезне значення у житті дитини. «Ти мене любиш». Якщо ми любимо дитину безумовно, вона відчуває, що наша відповідь «так». Якщо ми любимо її із застереженнями, вона не почувається в безпеці і непокоїться. Відповідь, яку ми даємо дитині на це найважливіше запитання «Чи любиш ти мене?» — формує її розуміння життя і є головним нашим завданням.