Результати теоретичного дослідження

Соціально-педагогічну підтримку можна трактувати як технологію, оскільки вона має всі притаманні їй ознаки: включає певну сукупність взаємозв'язаних суб'єктів її здійснення на різних рівнях; функцій, напрямів, видів, форм діяльності, необхідних для створення цілеспрямовано організованого соціально-педагогічного впливу з метою створення сприятливих умов життєдіяльності, включає в себе командну роботу різних фахівців, супроводження індивіда.

Її метою є допомога у адаптації та розвитку особистості, оволодіння нею нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і уміннями будувати стосунки у ньому, набутті особистістю таких характеристик як творчий характер життєдіяльності, можливість самій проектувати своє майбутнє, прагненні до набуття сенсу життя, ставлення до іншої людини як до самоцінності.

У процесі соціально-педагогічної підтримки розробляються і реалізуються конкретні заходи (діагностичні, організаційні, соціально-педагогічні, організаційні та ін.), дія яких спрямована на сприяння соціальному становленню отримувачів соціальних послуг, розвиваються їхні комунікативні здібності [1, 2].

Поняття «соціально-педагогічна підтримка особистості» розглядається у науковому контексті як: допомога і захист, здійснення виховного впливу на дитину і створення педагогічних умов для її нормального розвитку; процес підтримки і посередництва; надання превентивної й оперативної допомоги дітям самореалізації і самовизначення сприяння; допомога соціального педагога кризовим категоріям учнів; соціальне явище, що відображає надання соціумом своїх ресурсі людині, яка опинилася в складних життєвих обставинах [5].

Функціонування системи соціально-педагогічної підтримки батьків дітей з особливими потребами вимагає взаємодії багатьох фахівців: медичних працівників, соціальних педагогів, корекційних педагогів, психологів, юристів. Допомога дитині в її соціальному становленні стає можливою лише за умови інтеграційного взаємозв'язку державних соціально-педагогічних інститутів з іншими соціалізуючими інституціями суспільства. Роль соціального педагога в забезпеченні взаємодії полягає в координації та спрямуванні дій кожного із суб'єктів такої підтримки [4].

Загалом можна виділити такі характеристики сім'ї, що виховує дитину з особливими потребами, як: наявність почуття страху, самотності, сорому перед оточуючими та перед дитиною, замкнутості на своїх переживаннях, безпорадності, почуття провини, спалахів агресії, депресивних станів. Здебільшого, батькам такої дитини характерні соціальна дезадаптація, порушення соціальних контактів з оточуючими, труднощі у взаєминах між подружжям та зі здоровими дітьми — членами сім'ї, життя у стані постійної тривожності, стресу та невизначеності [5].

Соціально-педагогічна підтримка сімей, що виховують дітей з особливими потребами, повинна бути спрямована не лише на допомогу дитині та її батькам, а й іншим родичам. Зокрема, підтримка повинна бути зорієнтована на подолання негативних впливів на братів і сестер дитини з особливими потребами. Сутність підтримки полягає не стільки в усуненні існуючих у сім'ї проблем, скільки в допомозі батькам дітей з особливими потребами оволодіти засобами виявлення та самостійного вирішення власних проблем. І таке завдання покладається, зокрема, на соціальних педагогів комплексних позашкільних навчальних закладів.