Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Ми вже вияснили, що гра,ігрова діяльність — це дуже значуща діяльність в житті кожного дошкільника і не тільки. Ігрова діяльність різноманітна за своїми функціями і однією з таких є корекційна. Ця функція є універсальною і проявляється це в тому, що цю діяльність можна впроваджувати за допомогою гри. Отже, гра і корекційна робота — це два поняття, які досить позитивно об'єднуються в одне ціле… Читати ще >

Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку (реферат, курсова, диплом, контрольна)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КВНЗ «ДОНЕЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

Предметна комісія психолого-педагогічних дисциплін

Курсова робота

з психології

Ігрова діяльність як фактор психічного розвитку дітей дошкільного віку

Тєлєбєнєвої Олени

Керівник Буланкіна І.Г.

2011;2012 н.р.

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичний та практичний аналіз проблеми організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку

1.1 Загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку

1.2 Поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу

1.3 Гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників

1.4 Особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника

1.5 Значення іграшки для організації ігрової діяльності дошкільника

1.6 Значення гри у корекційній роботі з дітьми

1.7 Особливості організації ігрової діяльності в умовах дитячого навчального закладу

1.7.1 Використання музично-дидактичних ігор та посібників в умовах дошкільного закладу

1.8 Роль дорослого у організації ігрової діяльності дітей та її керуванні

1.9 Ігрова діяльність дошкільника у сучасних умовах ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Обираючи тему своєї курсової роботи, ми спирались на ті факти, з якими ми зіштовхнулись на практиці в дошкільному закладі. Ми дійсно зрозуміли, що гра, ігрова діяльність — це невід'ємна частина життя у дітей дошкільного віку. Гра має виняткове значення для психічного розвитку дитини і являється ведучою діяльністю в дошкільному віці. Це змушує деяких дослідників переглянути статус гри в житті дітей дошкільного віку. Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б. Ельконіна[5], відбуваються основні прогресивні зміни в психіці та особистості дитини-дошкільника, гра визначає його відношення з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності. Про першорядне значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини. Як дитинство має свій внутрішній зміст і не є просто підготовкою до дорослого життя, так і гра має внутрішню цінність і значення. На відміну від роботи, гра не залежить від заохочення зовні. Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі.

Аналізуючи літературно-наукові данні, ми вважаємо, що одним з головних фактів було визначення, насамперед, суті самої гри, її значення та змісту. Таким чином, сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О.Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими [3, 5,6]. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін. Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. Головним компонентом гри є іграшка — річ, призначена дітям для гри. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, розвиває психічні, фізичні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам’ять, організованість, спритність тощо), сприяючи освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, задіює його творчий потенціал. На підставі того, якими іграшками грається і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про її задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку в найближчій і віддаленій перспективі. Отже, дослідження і вивчення ігрової діяльності у психологічному та особистісному розвитку дітей дошкільного віку, є дуже актуальним у наш час, бо як було зазначено вище, це питання вивчають багато сучасників психологічної галузі і у наш час. Мета даного дослідження — з’ясувати роль ігрової діяльності у психічному розвитку дітей дошкільного віку. Об'єкт дослідження — процес ігрової діяльності у дітей дошкільного віку. Предмет дослідження — вплив на психічний та особистісний розвиток дітей дошкільного віку.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені такі завдання:

· розглянути загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку;

· дослідити поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу;

· вияснити, що таке гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників;

· розглянути особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника;

· дослідити значення іграшки для організації ігрової діяльності дошкільників;

· вияснити значення гри у корекційній роботі з дітьми;

· розглянути особливості організації ігрової діяльності в умовах дитячого навчального закладу;

· дослідити використання ігрових методів і прийомів музичного виховання дітей в умовах дошкільного закладу;

· музично-дидактичні ігри та посібники;

· проаналізувати роль дорослого в організації ігрової діяльності дітей та її керуванні;

· розглянути ігрову діяльність дошкільника в сучасних умовах.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО

1.1 Загальні закономірності розвитку дитини дошкільного віку

Психологія — багатогалузева наука. Однією з її галузей є вікова психологія — наука, що вивчає закономірності навчання і виховання людей різних вікових груп. Суттєва частина вікової психологічної проблематики стосується навчання, розвитку і виховання дітей дошкільного віку. Саме на цьому проблемному поліфункціонує одна із складових вікової психології — дошкільна психологія. Дошкільна психологія — наука про закономірності виховання, навчання і розвитку дітей. Центром інтересу дошкільної психології є дитина віком до 6—7 років і чинники, що впливають на її розвиток у сім'ї, дошкільних закладах, суспільстві загалом. Використовуючи загальнонаукові, загально-педагогічні методи дослідження дошкільна психологія досліджує закономірності й особливості розвитку, навчання та виховання дитини від її народження і до вступу у школу. На основі теоретичних пошуків, аналізу реальної практики дошкільна психологія розробляє, вдосконалює засоби, методи і прийоми виховання дітей у сім'ї, дошкільних установах, прогнозуючи тенденції їх розвитку. Дошкільна психологія тісно пов’язана з іншими галузями психології. Активно взаємодіє вона із сімейною психологією. Отже, дошкільна психологія досліджує специфічну сферу суспільної діяльності щодо виховання та розвитку дитини від народження і до першого в її житті шкільного дзвоника[12]. Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з’являється коло елементарних обов’язків. Змінюються взаємини з дорослими. Набуваючи нових форм, спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого. З’являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини. Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного «Я» та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин. Також, в цьому віці відбувається розвиток самосвідомості, а саме явище соціальної категоризації. Це уявлення про себе, як ставляться до нього навколишні, проявляє себе в самооцінці. Для дітей цього віку характерний такий термін, як тривожність. І ми можемо стверджувати, що тривожність пов’язана з нестійкістю самооцінки. З дитиною повинні бути рівні спокійні відносини. Невмотивовані обмеження потреб дитини, призводить до обмеження його пізнавальної активності (оборонна активність — агресія), або до пасивного типу, коли дитина ні в чому не хоче брати участь. Дитина під впливом найменших невдач або успіхів занижує або завищує самооцінку. При нестійкій самооцінці вони вимагають похвалу. Для правильної оцінки себе, треба спочатку навчитися оцінювати інших. Кращий розвиток особистості дитини — це робота з казками. Неодмінно хотілося б звернути увагу на розвиток волі - встановлення відносин між цілями дії і мотивом. У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків. Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов’язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання. Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості. Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як «хорошої» або ж невдоволення від її оцінки як «поганої». Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника. Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту.

При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування. Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо. Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо («як хочеться») чи діяти відповідно до вимог дорослого («за зразком»). З’являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов’язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети. Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам. На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов’язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії. Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини. Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості.

Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у грі (найкраще розкривається це у сюжетно-рольовій грі), яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу. У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги. Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок. Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах.

1.2 Поняття про ігрову діяльність як своєрідний спосіб пізнання дітьми навколишнього світу

ігровий навчальний дошкільний пізнання Недарма, мабуть, вважають, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. Тому не варто зверхньо ставитися до дитячих ігор і вважати, нібито гру та роботу відділяє прірва, звісно, у розвивальному значенні. Адже і ми, дорослі, не завжди помічаємо той момент, коли в нас під руками гра перетворюється на роботу, а робота — на гру: це чудово, якщо людина здатна перетворити на захоплення трудові обов’язки. Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії, — відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити. За допомогою ігрової діяльності діти мають своєрідний спосіб пізнання навколишнього світу.

Гру недарма називають дев’ятим валом дитячого розвитку. Те, на що дитина здатна в процесі гри, ще недоступно їй в будь-якій іншій діяльності. Граючись, вона швидше поділиться з однолітком, поступиться йому, допоможе, виявить витримку та терпіння. В ігровій формі легше запам’ятати, вивчити, зрозуміти новий матеріал. Розвиток самостійності, відповідальності, уміння стримувати свої бажання, зважати на інших — усе це виникає насамперед під час гри [3,5]. Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність зразка поведінки, який наслідує дитина, і контролю. Під час гри зразком є не моральні норми або інші вимоги дорослих, а образ іншої людини, чию поведінку копіює дитина. Самоконтроль з’являється тільки в період завершення дошкільного віку, тому спочатку дитина потребує зовнішнього контролю — з боку її товаришів по грі. Спочатку діти контролюють одне одного, а потім — кожний сам себе. Поступово зовнішній контроль зникає із процесу керування поведінкою, і образ починає регулювати поведінку дитини безпосередньо. У цей період дитині ще складно перенести механізм довільності, що формується під час гри, на неігрові ситуації: те, що легко вдається дитині в процесі гри, значно гірше виходить на вимогу дорослих (наприклад: під час гри дошкільник може тривалий час перебувати у позі вартового, але стояти прямо і не рухатися за наказом дорослого йому важко). У процесі гри дитина не тільки пізнає властивості предметів, але й, маніпулюючи ними, розвиває креативні здібності, уяву та здібності до вирішення проблем. Адже всі ми, мабуть. спостерігали, як маля простими дерев’яними кубиками може гратись і в «машинки», і в «будування», і в інші ігри.

Граючись, дитина уявляє та створює нові іграшки, придумує все нові й нові деталі своїх ігор. У процесі ігрової діяльності малюк засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки. Вона вчиться розуміти «що таке добре і що таке погано», вчиться взаємодіяти з людьми, особливо у ході так званих рольових ігор, в яких дитина грає певну роль. Такі ігри також сприяють розвитку пам’яті та мислення, адже в процесі гри дитина повинна пам’ятати свої завдання, свій рольовий образ, приймати рішення про свою поведінку у конкретних ігрових ситуаціях. Коли дитина грається, вона випробовує себе, таким чином пізнаючи, на що вона здатна. Адже відкриті можливості та здібності вона зможе використовувати для майбутніх ігор, прагнучи їх розвивати.

Граючи, дитина пізнає себе як індивідуальність, випробовуючи себе в різній якості, в різних ролях, приймаючи різні позиції і погляди, але при цьому залишаючись собою. Граючись, діти переживають певні почуття, повґязані з ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями. Підсумовуючи, роль ігрової діяльності у житті дитини можна звести до таких основних пунктів:

Ш пізнання світу навколо себе;

Ш розвиток моторики та м’язів;

Ш розвиток креативності, уяви та ініціативності;

Ш вивчення стосунків між людьми та правил поведінки;

Ш пізнання себе та своїх можливостей, здібностей;

Ш отримання задоволення та розвиток емоційної сфери.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, вважаємо за потрібне ще раз повернутися до цього питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера «Культура», субсфера «Світ гри»), чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку «Малятко», «Дитина», «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки», «Зернятко». На виході «Базова програма розвитку дітей дошкільного віку», спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення. Проблема гри широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л.П.Усової, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та інших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах «Дошкільне виховання», «Палітра педагога» та інших педагогічних виданнях. Незважаючи на це організація ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох садках не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо. Щоб усунути ці недоліки, необхідно подбати про доцільну організацію ігрової діяльності в дошкільних навчальних закладах. При цьому варто пам’ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини.

1.3 Гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників

М. Горький: «Гра — шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінити». Сутність, психологічна природа, вплив гри на розвиток особистості здавна цікавили філософів, педагогів, психологів, математиків, соціологів, демографів. Фізіолог І. Сечєнов убачав причину гри в особливостях дитячої психіки. Театральний педагог і режисер Костянтин Станіславський (1863—1938) закликав акторів учитися у дітей, які граються, щирості почуттів. Засновник кібернетики американський учений Норберт Вінер (1894—1964) схвалював спроби розроблення моделі гри математичним способом. Попри те що гра супроводжує людину протягом усього життя, головне значення її все-таки пов’язують з дошкільним віком. Гра — провідний вид діяльності в дошкільному віці, вона надає значний вплив на розвиток дитини. В ігровій діяльності найбільш інтенсивно формуються психічні якості й особистісні особливості дитини. У грі складаються інші види діяльності, які потім мають самостійне значення. Гра впливає на всі сторони психічного розвитку, це неодноразово підкреслювали як педагоги так і психологи. Так, А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те ж значення, як у дорослого має діяльність, робота, служба». Ігрова діяльність впливає на формування довільності психічних процесів. Так, в грі у дитини починає розвиватися довільна увага і довільна пам’ять. В умовах гри діти зосереджуються краще і запам’ятовують більше. Свідома мета виділяється для дитини раніше і легше всього в грі. Самі умови гри вимагають від дитини зосереджування на предметах, які входять в ігрову ситуацію, на змісті розігрування дій і сюжету.

Якщо дитина не хоче бути уважним до того, що вимагає від нього майбутня ігрова ситуація, якщо не запам’ятовує умови гри, то він просто ігнорується однолітками. Вплив гри на розвиток особистості дитини полягає в тому, що через неї він знайомиться з поведінкою і взаєминами дорослих людей, які стають зразком для його власної поведінки, і в ній прививаються основні навички спілкування, якості, необхідні для встановлення контакту з однолітками. Захоплюючи дитину і змушуючи її підкорятися правилам, що містяться у взятої на себе роль, гра сприяє розвитку почуттів і вольовому регулюванню поведінки. Дуже великий вплив гра має на розвиток мови. Ігрова ситуація вимагає від кожної дитини певного рівня розвитку мовного спілкування. Необхідність порозумітися з однолітками стимулює розвиток зв’язного мовлення. У грі діти вчаться повноцінного спілкування один з одним. Молодші дошкільнята ще не вміють по — справжньому спілкуватися з однолітками. У середньому і старшому дошкільному віці діти, незважаючи на властивий їм егоцентризм, домовляються один з одним, попередньо розподіляючи ролі, а також у процесі самої гри. Якщо з якоїсь серйозної причини розпадається спільна гра, розпадається і процес спілкування. Гра як і інші види діяльності, вимагають від дошкільника прояви певних морально — вольових якостей, встановлення контактів з однолітками. Для того, щоб гра відбувалася успішно, дитина повинна володіти навичками, які були охарактеризовані А. П. Усовою, як якості «громадськості». До таких вмінь вона відносила уміння діяти спільно, встановлювати зв’язки з іншими дітьми, вміння знайти своє місце серед гравців, проявити ініціативу і переконати інших. Ці якості формуються і проявляються в процесі спілкування в спільних іграх дітей. У грі при вирішенні комунікативних організаційних питаннях можуть виникати сварки, конфлікти.

Гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку рефлексивного мислення. Рефлексія сприяє адекватної поведінки дитини в світі людей. Гра веде до розвитку рефлексії, оскільки в грі виникає реальна можливість контролювати те, як виконується дія, що входить в процес спілкування. Подвійна позиція граючого — виконавець та контролер — розвиває здатність співвідносити свою поведінку з поведінкою якогось зразка. У рольовій грі виникають передумови до рефлексії, як чисто людські здібності осмислювати свої власні дії, потреби і переживання з діями, потребами і переживаннями інших людей. Гра сприяє становленню довільної поведінки дитини. До 7 років дитина все більше починає орієнтуватися на норми і правила; регулюючі його поведінку, образи стають більш узагальненими. При найбільш сприятливих варіантах розвитку дітей, до моменту вступу в школу вони здатні управляти своєю поведінкою в цілому, а не тільки окремими діями. У грі розвивається мотиваційно — потребова сфера дитини. Виникають нові мотиви діяльності та пов’язані з ними цілі. Тепер, у грі з однолітками, йому легше відмовитися від своїх швидкоплинних бажань. Його поведінка контролюється іншими людьми, він зобов’язаний дотримуватися певних правил, що випливають з його ролі, і не має права ні змінювати загальний малюнок ролі, ні відволіктися від гри на щось марне. Таким чином, в дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю дитини, вона освоює різні види ігор, за допомогою ігор дошкільник «входить в різні сфери соціальної дійсності, розширюючи можливості пізнання цих сфер» .

1.4 Особливості ігрової діяльності на різних етапах розвитку дошкільника

Гра — головний вид діяльності дошкільника. Більшу частину свого часу діти цього віку проводять в іграх. За роки дошкільного дитинства, від трьох до шести — семи років, дитячі ігри проходять досить значний шлях розвитку: від предметно-маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових ігор з правилами. В старшому дошкільному віці можна зустріти майже всі види ігор, які знаходяться у дітей до вступу до школи. З цим віком також пов’язаний початок двох інших важливих, для розвитку, видів діяльності: праця, навчання.

Дошкільне дитинство ділиться на три етапи: молодший дошкільний вік (3−4 роки), середній дошкільний вік (4−5), і старший дошкільний вік (5−6).

Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започатковується в найдоступніших для дошкільнят формах поведінки. Вона ще не є сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на набутті первинних сенсорних, рухових навичок. У виховному процесі і іграшка має бути представлена у всій багатоманітності, а її використання слід пов’язувати з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників. Поступово до середнього періоду дошкільного дитинства ігри стають спільними, і в них включаються все більше дітей. Головне в цих іграх імітація певних відносин між людьми, частково — рольових. Діти виділяють ролі і правила, на яких будуються ці взаємовідносини. Дитячі сюжетно-рольові ігри мають різні теми, з якими дитина достатньо добре знайома з власного життєвого досвіду. Ролі, які діти відтворюють у грі, це як правило сімейні ролі, або виховні, або професійні, або казкові.

В середньому і старшому дошкільному віці сюжетно-рольові ігри розвиваються, але в цей час вони відрізняються більшою різноманітністю тематики, ролей, ігрових дій і т.д. Особлива роль відводиться у грі точному притриманню правил і відносин, наприклад субординаційних. Тут вперше з’являється лідерство, у дітей починає розвиватися організаторські уміння і навички. Крім ігор, які включають реальні практичні дії з уявленими предметами і ролями, символічною формою ігрової індивідуальної діяльності є малювання. В певний клас виділяють ігри-змагання, в яких найбільш привабленим моментом для дітей є перемога або успіх.

В старшому дошкільному віці конструкторська гра починає перетворюватися в трудову діяльність, в ході якої дитина створює, будує щось потрібне в житті. Серед різноманітних видів творчої діяльності велике місце займає образотворче мистецтво (дитяче малювання). Сюжетно-рольова гра — це співставлення ігрової діяльності зі спілкуванням, які імітують певну соціальну ситуацію і характерні для неї форми рольової поведінки учасників. У грі відбувається розвиток всіх сторін дитини, його фізичного розвитку, поведінки, пізнавальних процесів і особистості. Основу такої гри складає роль і пов’язані з нею дії по її реалізації. Зміст сюжетно-рольової гри відображає розуміння дитиною діяльності і міжособистісних відносин, які дитина спостерігає у дорослих. Якщо в грі дитини відображається лише зовнішня сторона людських відносин, то на цій основі можна зробити висновок про те, що дитина дуже поверхнево сприймає і розуміє соціальну дійсність. Важливе значення дитячих сюжетно-рольових ігор заключається в тому, що з їх допомогою діти глибше проникають в індивідуальний світ людини, навчаються користуватися і оперувати людськими символами і знаками. Серед розмаїття ігор, які проводяться в дошкільному закладі, значне місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що створюються дорослими й пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і супроводжуються певними правилами. Це — навчальні ігри, й педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв’язується в ході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дарує малим велику радість.

Тож дидактична гра — «одна з форм навчального впливу педагога на дитину». Вона стане йому в добрій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого матеріалу, передбаченого програмою, та має проводитися на заняттях; може входити до музичного заняття, бути одним із елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності. Друга мета дидактичної гри — суто ігрова, задля якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти грають самостійно, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.

Дидактичні ігри й заняття дуже важливі для розумового виховання маленьких дітей. Під час занять у дитини виробляються важливі якості, необхідні для успішного розумового розвитку. У малюків поступово формується здатність зосереджуватися на тому, що їм показує і говорить дорослий. Використовуючи схильність маленьких дітей до наслідування, вихователь спонукає їх відтворювати побачені дії, почуті слова. «Розвиток зосередженості і здатності до наслідування — необхідні умови засвоєння дітьми відомостей і вмінь. Це — одне з важливих завдань, яке має розв’язуватися під час занять, тим більше, що не всі діти однаковою мірою оволодівають цими якостями». Дидактична гра ефективно допомагає долати відставання у розумовій діяльності в деяких дітей. Організовуючи індивідуальну гру з дитиною, педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з’ясовує причини недостатньої сформованості певних розумових дій і за допомогою багаторазового вправляння піднімає рівень її розвитку; сприяє формуванню правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої інтереси інте­ресам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів інших. Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото, доміно тощо використовуються самостійно й позитивно впливають на розвиток організаторських здібностей.

1.5 Значення іграшки для організації ігрової діяльності дошкільника

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення. Розмаїття іграшок вимагає від дорослих, педагогів та батьків, виваженого підходу до їх підбору. Матеріали для гри повинні створювати оптимально наповнене (без надлишку і недостачі) цілісне ігрове оточення, безпечне і комфортне для дитини. Створення педагогічно доцільної системи іграшок неможливе без врахування вікового принципу та принципу діяльності. З одного боку, властивості та якості іграшок повинні бути близькими і зрозумілими дитині певного віку, з іншого — кожна іграшка у взаємодії з системою іграшок в цілому, повинна сприяти виникненню ігрових цілей та способів дії, притаманних наступному, вищому етапові розвитку ігрової діяльності (за Л. С. Виготським — зона найближчого розвитку).

Необхідно враховувати інші аспекти педагогічної класифікації іграшок, відповідно до якої іграшки розрізняють за:

— ступенем готовності (готові, збірно-розбірні, напівфабрикати, матеріали для виготовлення іграшок-саморобок);

— матеріалом (іграшки з деревини, тканини та хутра, паперу, гуми, пластмаси, металу та інших матеріалів);

— розміром (дрібні (до 10см), середні (співрозмірні руці дитина), великогабаритні (від 35 см));

— за художньо-образним рішенням (умовні, прототипові, реалістичні).

За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор. Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо.

Матеріал для створення іграшок дає великі можливості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, «розбивають» у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо. Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості. До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.09.2002 № 509 затверджено Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок у дошкільних навчальних закладах, який пропонує загальну схему підбору іграшок за видами, а також їх орієнтовну кількість на групу дітей. Методичними рекомендаціями від 17.03.2006 № 1/9 — 153 «Підбір і використання іграшок для дітей раннього віку у дошкільних навчальних закладах» запропоновано асортимент іграшок для дітей 2-го та 3-го року життя, який повинен забезпечувати удосконалення сенсорного досвіду малюків, підготувати їх до засвоєння сенсорних еталонів, розуміння призначення предметів, засвоєння способу дії з ними, виховання культури взаємодії з ігровими партнерами як передумови виникнення сюжетно-рольової гри. Дошкільний вік знаменується становленням та розвитком сюжетно-рольової гри, яка є провідним видом діяльності в цьому віці. Розширене коло знань конкретного та більш загального характеру, розмаїття вражень від навколишнього світу, багатший порівняно з раннім віком особистий досвід дитини потребує ширшого асортименту іграшок. Кількість однакових або подібних іграшок зменшується, оскільки діти поступово оволодівають спільними сюжетно-рольовими іграми.

В молодшому дошкільному віці іграшка спочатку є підказкою, як то кажуть — «пусковим механізмом» ігрового сюжету. Спостерігається досить помітна залежність дитини 3−4 років від запропонованого дорослим ігрового оточення. Для розгортання сюжету молодші дошкільники потребують всієї сукупності сюжетних іграшок, що задають ігрову ситуацію. Це іграшки, які вказують на місце події (будиночки, кухонне обладнання тощо), на ігрових персонажів, а також іграшки, що імітують засоби людської діяльності. Старші дошкільники, розігруючи складні сюжети, розгортаючи режисерські ігри, є менш залежними від предметно-ігрового оточення, від тих чи інших іграшок. Ігрові дії набувають узагальненості, стають більш згорнутими, відбувається перехід до внутрішнього або мовного плану дій. Іграшки відіграють роль стимулу, підтримки одного чи декількох компонентів ігрової ситуації, служать для актуалізації життєвого досвіду дітей, який негайно задіюється у грі. Старші дошкільники потребують, з одного боку, реалістичних, досконалих іграшок, що максимально передають ознаки та властивості прототипу. Вони реалізують потяг дітей 5−6 років до «справжніх» предметів. З іншого боку, високий рівень розвитку творчої гри, необхідність подальшої активізації фантазії дитини вимагає наявності максимально умовних іграшок. Педагогічно цінними в цьому контексті є ігрові модулі, великогабаритні набори будівельних матеріалів. Такі іграшки та ігрове обладнання стають сюжетними, починають «працювати» на ігровий задум після творчого втручання дитини, намагання максимально задіяти ігровий простір для відображення уявної ігрової ситуації [5,7].

1.6 Значення гри у корекційній роботі з дітьми

Ми вже вияснили, що гра,ігрова діяльність — це дуже значуща діяльність в житті кожного дошкільника і не тільки. Ігрова діяльність різноманітна за своїми функціями і однією з таких є корекційна. Ця функція є універсальною і проявляється це в тому, що цю діяльність можна впроваджувати за допомогою гри. Отже, гра і корекційна робота — це два поняття, які досить позитивно об'єднуються в одне ціле. Ігрові корекційні роботи проводяться для абсолютно різноманітних цілей та напрямів. Проводяться ці ігри для загального розвитку, для надолуження якихось особистісно-психологічних якостей індивіда або ж, безпосередньо, корегувати неправильно сформовані вади дітей тощо. Вашій увазі хочемо представити такі види корегування з використанням гри, як корекційна робота з дітьми у яких присутні відхилення у особистісно-психологічному процесі їх розвитку. Одними з таких дітей є діти-аутисти. Корекційна робота повинна вестись в декількох напрямах одночасно, серед яких одним з пріоритетних є ігрова діяльність (уміння і бажання дитини грати). Як стверджує М. Рождественська[11], у нормі існують такі форми ігрової поведінки: — маніпулятивна гра (дитина катає, крутить, підкидає іграшку, не звертаючи уваги на її «функції»); - упорядкування (розкладання предметів у певному порядку — один на одного, в ряд, один в інший і т.д.); - функціональна гра (використання предметів і іграшок відповідно до їх функцією (наприклад, причісування ляльок іграшкової гребінцем); - символічна гра (дитина використовує об'єкт, заміщаючи їм інший об'єкт (наприклад, дитина скаче на паличці, як на коні); дитина наділяє об'єкт властивостями, якими той не має («У цієї ляльки брудне обличчя»), дитина відноситься до відсутнього об'єкту так, ніби він присутній («Якщо чашка порожня, грає, ніби вона наповнена водою»). Робота з аутичними дітьми починається з найелементарніших завдань:1. Вчити дітей спостерігати за предметно-ігровими діями дорослого і відтворювати їх за підтримки дорослого, наслідуючи його дій.2. Вчити дітей обігравати іграшки.3. Виховувати у дітей інтерес до виконання предметно-ігрових дій по наслідуванню і показу дій дорослим.4. Виховувати у дітей емоційне ставлення до обіграємо предмету або іграшці.5. Виховувати у дітей інтерес до рухливих ігор.6. Вчити дітей брати участь в інсценуваннях епізодів знайомих казок.7. Вчити дітей грати поруч, не заважаючи один одному. Гра дітей в колективі тісно пов’язана з їх уявленнями про взаємини між людьми. Тому необхідно постійно формувати і збагачувати уявлення дітей про роль кожного члена сім'ї, про способи спілкування людей між собою. Гра виховує соціально прийнятні норми взаємин між людьми, навчає підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації і нормам моралі [11,12]. Також, однією з актуальних проблем, яка стоїть перед педагогами та психологами, є проблема агресивності дітей.

Психологи-дослідники дедалі більше приділяють уваги вивченню самого феномена агресії, агресивним проявам і тенденціям поведінки, питанням профілактики агресивності. В. С. Сухомлинський категорично заперечував такий шлях виправлення, як виставлення назовні недоліків з надією, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Таке виховання вражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Тому в роботі з агресивним дітьми необхідно використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які б не викликали в них реакції внутрішнього опору на дії педагога. Крім використання вправ корекційно-виховного характеру використовуються завдання для розвитку мислення, уваги, пам’яті, сприймання. Вікові психологічні особливості дітей дошкільного віку такі, що для підтримання в них постійної уваги, необхідної працездатності під час занять їм потрібно добирати різноманітні вправи та змінювати форми роботи. На кожному заняття 2−3 серйозні вправи або гри на корекцію агресивної поведінки та ще 4−5 невеличких завдання на розвиток пізнавальних процесів. Кожне заняття має таку структуру: 1. Розминка (рухливі ігрові вправи). 2. Велика гра (розвивальні ігри). 3. Розслаблення (рухливі ігри). Для корегування розвитку таких дітей можна використовувати такі типи вправ: 1. Бесіда. 2. Рольове програвання. 3. Самопізнання. 4.Самовиховання. Також, дуже ефективним засобом корекції агресивної поведінки дітей є так звана «терапія мистецтвом». Вона дає змогу виразити агресивні почуття у соціально прийнятій манері. Малювання, ліплення є безпечними засобами розрядити напруження.

Велике значення мають ігри для подолання емоційних труднощів дошкільнят. Важливе значення в плані корекції негативних емоційних станів мають дослідження К. Левіна та його співробітників про роль уявної ситуації в подоланні бар'єрів. Часто заміщення одного предмета іншим неможливо поза ігрової ситуації, це означає, що динаміка емоційних станів у реальній дійсності і умовах гри — різна. Стійкі афективні бар'єри, що виникають у житті дитини, долаються їм набагато легше в грі. На цю властивість ігрової діяльності вказував і Л. С. Виготський [3], кажучи про те, що саме в умовах «уявної» ситуації дитині легше взяти на себе роль іншого. Ігрова діяльність представляє особливі можливості для вивчення і перебудови емоційної сфери дітей з труднощами в розвитку. Перш за все, гра є діяльністю привабливою і близькою дошкільнятам, оскільки виходить з їхніх безпосередніх інтересів і потреб, з їхніх контактів зі світом, опосередкованих усіма людськими відносинами, в які діти включені з самого початку. Як провідна діяльність, визначає психічний розвиток дитини дошкільного віку, гра є і найбільш адекватним засобом для корекції різних порушень не тільки в розвитку емоційної сфери, а й у психічному розвитку особистості в цілому. Різні види ігор з успіхом використовуються в корекційних цілях у роботі з дошкільнятами.

Цікава спеціальна ігрова методика, розроблена А.І. Захаровим, спрямована на подолання дітьми страхів. Ігри широко застосовуються в роботі як зі страждаючими неврозами дітьми, так із здоровими. Предметом корекції ігрової психотерапії можуть бути і бідність емоційного світу дошкільника, емоційне запізнювання розвитку вищих почуттів, неадекватне реагування. Відомий фахівець у галузі психокорекції дошкільнят А. С. Співаковська, відзначаючи специфічність використання гри в корекційних заняттях, звертає увагу на її поліфункціональність. За допомогою гри можна вирішувати найрізноманітніші завдання: одна й та ж гра для однієї дитини може бути засобом підвищення самооцінки, для іншого — надавати тонізуючий ефект, а для третього стати шкалою колективних відносин. Багаті корекційні можливості не тільки сюжетних ігор, але й ігор-драматизацій. В іграх зустрічаються важкі ситуації - драматизація типу «Яка Я», «Яка наша група», діти отримують можливість виплеснути почуття, придушувані в конфліктних ситуаціях. Корекційним цілям сприяє і «перенесення» негативних якостей власної особистості дитини на ігровий образ. «Відсторонившись», таким чином від них, дошкільник отримує можливість як би позбутися на деякий час від своїх власних недоліків, з боку оцінити їх, вияснити своє ставлення до них.

Особливу цінність представляють ігри — драматизації за спеціально-підібраним в корекційних цілях творів, перш за все казок. Шляхів корекції на сьогоднішній день дуже багато. Наприклад, сім'я Снайдеро вважає найбільш важливим поважати право дитини бути таким, який він є. Е. В. Титова впевнена, що дітей не можна оберігати навіть від самих важких випробувань, цим і доводячи свою любов до них. Д. Ч. Добеон вважає за необхідне, перш за все встановлення чітких правил і суворо їх дотримуватися, тощо. А. В. Запорожець і Л. З. Неверович виділяють як метод корекції - літературу. Література на їхню думку є невичерпним джерелом самих різноманітних емоцій. Отже, проаналізувавши деяку літературу, можемо зробити висновок, що корекційна робота в ігровій формі дуже ефективна та має важливе значення в розвитку дошкільників.

1.7. Особливості організації ігрової діяльності в умовах дитячого навчального закладу

Хочемо звернути увагу на те, що в кожному з дитячих навчальних закладів відбувається активна організація ігрової діяльності. В кожному закладі є свої особливості організації, але відносно можемо відмітити, що структура та логічна послідовність однакова.

Передусім, протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5−40 хв), між сніданком та заняттями (5−7 хв), на відкритому повітрі (1 год.-1 год. 30 хв), після денного сну (20−40 хв). Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до початку занять. У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний матеріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі.

У вихованців середньої групи досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється. Вихованцям старшої групи надаються широкі можливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно. Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з характером та змістом подальших занять. Так, перед заняттями з рідного мовлення, математики, малювання доречними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття потребують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав’язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них супротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації. Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м’ячем, нескладним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухатися. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено.

Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися.

Організовуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов’язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров’ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров’я кожного вихованця, погодних умов.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою