Кольорофоносемантичний аналіз віршів А. Ахматової та їх перекладу українською мовою

Курсова робота

Кольорофоносемантичний аналіз віршів А. Ахматової та їх перекладу українською мовою

Вступ

кольорофоносемантика ахматова вірш Перекладознавство вважається одним з найдавніших занять людства. Першими теоретиками перекладу були стародавні римляни — філософ Марк Туллій Цицерон (106−43 рр. до н.е.) та поет Квінт Горацій Флакк (65−8 рр. до н.е.). Саме вони сформулювали одну з основних концепцій теорії перекладу — еквівалентність, застерігаючи своїх нащадків від перекладу «слово в слово», протиставляючи йому змістовий переклад. Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна. [6, с. 18−19].

Перекладач є не лише людиною, котра перекладає тексти з однієї мови на іншу, він виступає у якості посередника між культурами. Це засвідчує і професор А. Д. Швейцер, який вважає, що переклад — це не лише взаємодія мов, але й взаємодія культур; процес перекладу перетинає не тільки кордони мов, а й межі культури різних країн. [26, с. 18]

Мова і культура взаємопов'язані, адже усі процеси, які відбуваються в культурі, знаходять своє відображення у мові. Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати […]. Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов’язаний з культурою […]. Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [22, с. 323−336].

Картини світу, які відображені різними мовами, завжди мають спільні ознаки і відмінності. Розбіжності між мовними картинами світу відображаються у фразеології, яку майже неможливо перекласти на інші мови, і яка містить у собі специфічні для кожної мови концепти.

Мовна картина світу — «це спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу; інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами» [28, с. 34].

Усі сучасні мови відображають навколишній світ, але найголовніше в тому, що це відображення для кожної мови є своєрідним. У багатьох мовах система іменників пронизана явищем категорії роду, але поділ за цією категорією буде різним. Візьмемо до прикладу людину, котра з дитинства вивчала російську мову, тому звикла вважати стіл поняттям чоловічого роду, а ті люди, які вивчали італійську, латинську, болгарську мови — сприймають це поняття як жіночий рід.

Проте, своєрідність мовних картин світу не є перешкодою для взаєморозуміння народу. Одним з найважливіших доказів цього є факт взаєморозуміння народів на основі перекладу з однієї мови на іншу. Ніколи в історії (окрім біблійського Вавилона) мовні перепони не були перешкодою для спілкування народів. Ознайомлення з культурою інших народів — одна з найважливіших соціальних функцій перекладу.

У нашій курсовій роботі ми розглянемо не лише кольорофоно семантичний аналіз російських поетичних тестів, але й застосуємо його до їх перекладу українською мовою.

Об'єкт нашого дослідження — оригінал та переклад українською поезії А. Ахматової.

Предмет курсової роботи — порівняння результатів кольорофоносемантичного аналізу віршів А. Ахматової та їх перекладу.

Актуальністьтеми полягає в тому, що мова є формою мистецтва і типом естетичної словесної структури, тому її вивчення полягає не лише в лінгвістичній стилістиці. Для того, щоб зробити стилістичний аналіз тексту, потрібно розглянути його за допомогою різних підходів, одним з яких є кольорофоносемантика.

Новизна курсової роботи — поезію А. Ахматової ще ніколи не аналізували за допомогою кольорофоносемантичної методики.

Мета дослідження — проаналізувати за методикою О. П. Журавльова вірші А. Ахматової та їх переклад українською, а потім порівняти отримані результати.

Завдання курсової роботи:

1. Опрацювати літературу провідних лінгвістів, які займалися вивченням даної теми.

2. На основі опрацьованої літератури дослідити зв’язок між кольором та звуком.

3. Застосувати методику кольорофоносемантики при аналізі поетичних текстів та їх перекладу.

4. Проаналізувати та порівняти отримані результати.

У ході курсового дослідження нами були використані такі методи: зіставний, описовий, порівняльний, узагальнення та метод аналізу.

Структура курсової роботи визначається логікою досліджень, що випливає з поставленої мети та основних завдань.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Використані матеріали: поезія А. Ахматової «Сероглазый король», «Древний город словно вымер», «Клеопатра» та їх переклад українською.

1. Звук і значення: теорія питання

Кожна мова відображає певний спосіб сприйняття і організації світу народом. Усі значення, які існують в конкретній мові, об'єднуються у єдину систему поглядів, свого роду колективну філософію, зображаючи свою картину світу дещо інакше, ніж інші мови. Наприклад, в українській і російських мовах існують відтінки блакитний і синій (голубой и синий — рос.), а в англійській це значення передається лише одним словом blue. Польський лінгвіст А. Вежбицька досліджувала важковловимі відмінності між англійським словом happyі російським счастливый (та близькими до нього за змістом польським, французським і німецьким прикметниками). А. Вежбицька помітила, що хоча слово счастливыйє еквівалентом англійського happy, в російській культурі воно має більш вузьке значення (зазвичай це слово вживається для позначення рідкісних станів повного блаженства чи досконалого задоволення, а в англійській мові це слово може означати просто хороший настрій). [7, с. 230]

Колір є одним з унікальних феноменів кожної культури, її ключова категорія. Однак даний феномен неоднозначний: у першому випадку його можна віднести до фізичних властивостей реальності, а в другому випадку колір — це суб'єктивне психофізіологічне відчуття, яке відбивається в емоційних станах, що різноманітно проявляються у кожної людини. Такий двобічний характер кольору дозволяє вважати його універсальним поняттям і в той же час вказує на національно-культурну специфіку кольору, яка відображена в мові.

У своїй дисертації Л.П. Прокоф'єва писала, що кольорова картина світу є дещо динамічним поняттям. Вона формується і передається як у часі, так і в процесі комунікації, може бути виявлена ??і зафіксована, але її зміни можуть з’явитися лише на досить значному часовому відрізку. Універсалізована кольорова картина світу, безумовно, має національно вмотивовані пріоритети, які пов’язані з багатьма умовами, починаючи від екстралінгвістичних (наприклад, колір ґрунту в місці проживання народу), закінчуючи внутрішньомовними особливостями. Лінгвокольорова картина світу має всі ознаки національно-зумовленої системи, так як вона відносно стійка, формується і функціонує на базі національної мови і, відповідно, має своєрідну специфіку, яка відображає особливості когнітивних структур національної свідомості. Порівнюючи отримані нами дані по звуко-кольоровій асоціативності носіїв російської та англійської мов, не можна не прийти до думки, що саме кольори, які «запрограмовані» на фоносемантичному рівні, складають ту саму універсальну матрицю, що знаходиться в початковій стадії кодування кольору вже на рівні несвідомого. При цьому ахроматичні кольори є відправною і кінцевою точкою кольорового відрізка: білий колір характеризується завершеністю, як кінцевий пункт яскравості, а чорний — як кінцевий пункт темряви. Розвиваючи ідею, логічно припустити, що будь-яка мова має глибинну кольорову матрицею, яка зафіксована у національній системі звуко-кольорової асоціативності, при чому набір основних кольорів є не лише соціально і культурно детермінованим, але він і відображає картину світу на рівні фоносемантики. Ймовірно, що значимість кольорів (так само як і пов’язаних з ними емоцій) варіюється залежно від національної мови, тому виявлення специфічних систем кольорової символіки звуку дозволить доповнити наші знання про узагальнену картині світу ще однією важливою складовою, яка зафіксована в мовній свідомості.

Таким чином, синестетично зумовлена?? звуко-кольорова картина світу складається з декількох компонентів, провідними в яких є універсальна (несвідома) здатність людини асоціювати звуки і кольори, та національна (підсвідома) здатність відображати специфіку погляду на світ через конкретну мову в образно-логічному і естетичному сприйнятті. А переломлення цієї картини в індивідуальній мовній свідомості, її функціонування і своєрідність дослідник може зафіксувати за допомогою спеціальних методів виявлення даної специфіки в тексті, а потім інтерпретувати отримані результати і продовжити вивчення своєрідності звуко-кольорової асоціативності, залежно від індивідуального наповнення кожного мовного твору.

Факт існування універсальної і національно зумовленої системи звуко-кольорової асоціативності дозволяє виробити методи аналізу явища на рівні тексту. Безумовно, що є можливим дослідження усного дискурсу в даному аспекті, але тут виникають деякі складнощі, які пов’язані, по-перше, з труднощами фіксації і розшифрування великого обсягу усної індивідуально-інтонованої спонтанної мови; по-друге — з різною результативністю і цінністю аналізу, який проводиться, по-третє - принципова орієнтація на звукову мову висуває на перший план звук, а не графон, що в якійсь мірі нівелює зорову складову явища яке досліджується. Тим не менш, дані по колірній символіці звуків російської мови, які були отримані в ході експериментів 1985;1995 рр., дозволили перевірити, чи знаходить відображення власне звукова складова колірної асоціативності в усному дискурсі, а також намітити інтерпретаційні моделі аналізу в даному аспекті. [21, с. 118−120]

Також Л.П. Прокоф'єва у одній зі своїх робіт зауважувала, що О. О. Блок розробив свою чітку концепцію кольору і послідовно реалізовував її у творчості. Він вважав, що певним словам, поетичним настроям і поглядам відповідають певні фарби і відтінки. Поет надавав величезного значення навіть кольорам титульних аркушів своїх книг, бо вважав за необхідне привести їх у відповідність до змісту. Колір обкладинки є ключем і одночасно ілюстрацією його поетичних текстів.

Здатність звуків стимулювати певні асоціації прийнято називати фоносемантикою. При цьому, якщо фонетика і фонологія вивчають звуки і фонеми, а семантика — значення, то фоносемантика розглядає зв’язок між звуком і значенням. [11, с. 35]

Як зазначає сучасний дослідник проблеми фоносемантики поетичного тексту Ю. Казарін, «поети і письменники взагалі схильні вбачати в звуках (частіше йдеться про звукобукви, як про складні фонографічні знаки) наявність двох типів ассоціатівно-псіхологічного значення: кольорово-колористичного (кольорофоносемантика) та оцінно-емоційного (власне психофоносемантика). [12, с. 180]

Психофізіологи доводять, що колір є найголовнішим з усіх факторів (колір, запах, смак, тощо), які впливають на психіку та емоційний стан людини. Кожна історична епоха своєрідно трактувала значення кольору мови. Саме явище кольорового сприйняття тексту було відоме ще з часів ранньої цивілізації. Ще Платон стверджував, що звуки, так само як і предмети, характеризуються такими ознаками як форма, обсяг, колір і динаміка. Наприклад, Артюр Рембо у своєму сонеті «Голосні» ось так розмалював звуки:

А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О, — про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків, Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І - пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене, Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій ;

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий, Мовчання Янголів, Світів безмовний простір, Омега, блиск його фіалкових Очей.

(Переклад Григорія Кочура) Зовсім іншими кольорами позначив голосні літери французький мовознавець К. Ніроп: І - синій, У — яскраво-жовтий, А — червоний [20, с. 142−146].

В свою чергу О. Бєлий стверджував, що голосні мають трохи інші кольори: А позначало у нього білий колір, Е — жовто-зелений, І - синій, У — чорний, О — яскраво-помаранчевий [2, c. 205].

Інакше цю ж теорію розглядав М. В. Ломоносов, який помітив, що часте вживання в тексті літери, А може сприяти зображенню пишноти, великого простору, глибини і висоти; велика кількість Е, И, Ю — може передавати почуття ніжності, ласки, сліз; за допомогою Я — передаються приємності, ніжності і веселощі; а літери О, У, Ы — можуть показати нам страшні речі: гнів, заздрість, біль і печаль. [19, c. 154].

Загалом, якщо продовжувати розглядати різні відомості про кольори голосних, то кожен звук буде розмальованим усіма кольорами веселки. Через це зв’язок кольору і звуку є доволі нестійким, тому виникає багато питань і суперечок щодо цієї теорії.

Для того, щоб знайти зв’язок між кольором і звуком, в одному з університетів Калінінграду під керівництвом О. П. Журавльова був проведений асоціативний експеримент: опитування інформантів на предмет асоціювання того чи інакшого звуку з тим чи інакшим кольором. Для більшого ступеню надійності Л.П. Прокоф'єва повторила цей експеримент через 10 років, а для з’ясування національної специфіки звуко-кольорового сприйняття привернула російськомовних і англомовних інформантів. Техніка проведення експериментів була різноманітна — піддослідному надавалися звуки, до яких потрібно було підібрати кольори, він отримував різнокольорові картки, на яких потрібно було написати звуки, або ж йому давали завдання розкласти звуки по кольору, наприклад, від найбільш червоного відтінку, до найменш червоного.

Велика кількість таких експериментів з тисячами інформантів показала, що в переважній більшості піддослідні забарвлюють голосні звуки цілком виразно. Особливо одностайні думки щодо трьох голосних — А, Е, И. Звук і літеру, А цілком впевнено називають червоною, Е — чітко зелена, а И — безумовно синя. Звук О всі одноголосно вважають світлим і яскравим, але хоча більшість піддослідних назвали його жовтим, все-таки досить часто зустрічаються відповіді: «білий». Отже, виходить, що він сонячний.

Зауважте, що лінгвісти вважають голосні А, О, Е, И основними в російській мові, опорними для мовного апарату людини і головними у всіх мовах. А фізики головними вважають відповідні цим голосним кольори, тому що їх комбінації дають всі інші кольори і відтінки. Чим і користується кольорова фотографія, кольорове телебачення. Чи не дивно, що і в мові відповідності найголовнішим кольорам виявилися найбільш чіткими?

Завдяки дослідам стало відомо, що літера Ё, яка за написанням схожа на Е, а за звучанням схожа на О, у кольорову співвідношенні знаходиться між жовтим[О] і зеленим[Е], тому що половина піддослідних сприймають її жовтою, а друга половина зеленою. Літера Я по кольору нічим не відрізняється від, А (червона), але сприймається з більш яскравим відтінком. Літера Ы має свої особливості, про неї варто говорити не в кольорових термінах, а в світлових — оскільки О є звуком світла, то Ы представляє собою звук темряви, тому вона позначається темно-коричневими та чорними кольорами. Якщо ж розглядати йотовані звуки, то стає очевидним, що звук Й робить голосний світлішим — звук У — темно-синій, а звук Ю — блакитний.

Отже, якщо опиратися на дослідження О. П. Журавльова, то звуко-кольорові відповідності для голосних російської мови можна охарактеризувати так:

А — насичено-червоний;

Я — яскраво-червоний;

О — світло-жовтий, або білий;

Е — зелений;

Ё — жовто-зелений;

И — синій;

У — темно-синій, темно-синьо-зелений, ліловий;

Ю — блакитний, бузковий;

Ы — темно-коричневий, чорний.

З приголосними все було набагато складніше, оскільки існує багато звуків, і робота через це дуже ускладнюється. Зараз з цілковитою упевненістю можна сказати лише те, що Р чітко сприймається як темно-червоний.

Важко зрозуміти, від чого залежать ці «кольорові» властивості звуків.

Можливо, що, А і Р в російській мові асоціюються з червоним кольором тому, що входять в слово красный. Враховуючи те, що звук, А в цьому слові наголошений, таксамо як И в слові синий, а О в слові желтый. Але чому тоді У — синьо-зеленый, а Ы — коричневий? Можливо, це сталося через те, що У та Ы — «найтемніші» з голосних, отже для них вибираються темніші кольори?

Хоча, можливо, що все навпаки — слово красный стало позначати колір, тому що в ньому був наголошений А? Адже колись це слово не мало ніякого стосунку до кольору, а означало прикметник красивий. Тоді відповідний колір називався червонный, та в цьому слові немає ні однієї літери А. Слово синий колись теж не означало «небесний колір», його значенням було — блискучий. Чи не синій И надав цьому слову кольорове значення? [10, с. 102]

Однак, зв’язок кольору і звуків — це ще не головне. Відомо, що кольори дуже сильно впливають на психіку і емоційний стан людини, оскільки сприйняття кольору — це щось на кшталт обміну енергії людських органів з космічною енергією. Конкретні кольори і їх відтінки резонують з відповідними частотами того чи інакшого енергоцентру, тому колір може виявитися цілющим, у випадку, якщо він очищую цей центр, або ж руйнуючим, якщо колірний промінь використовувати не за частотою центру. А сам поет чи письменник, так само як і художник, створює свою кольорову картину, але за допомогою звуків, адже кожен з них забарвлений у свій відтінок, який несе нам відповідний зміст.

Найголовніший та найсакральніший для усіх народів і культур є білий колір, який асоціюється зі звуком О. Миронова Л. М. у своєму курсі колористики зазначає, що у поезії символістів він має традиційну семантику — символ чистоти, невинності, непорочності, святості і божественного. Також це символ всесвіту, з якого зникло усе — матеріальні цінності, кольори, все живе. Цей світ знаходиться так високо над нами, що звідти не чутно ніяких голосів — велична тиша, яка здається нам неприступною, непорушною, холодною і безкінечною стіною. В той же час білий колір є найенергійнішим, він заряджає людину бадьорістю, спонукає до діяльності. Світло дня розсіює нічні жахи, проганяє похмурі сни і химерні бачення. Він доброчинний і для людей, і для тварин. Білий навіює думки про чистоту, про вільний і пустий простір; ототожнення з білим кольором при медитації створює відчуття спокою, відчуженості від пристрастей і турбот, направляє думки на піднесене, божественне. Білий колір нівелює емоції і в результаті заспокоює всяке збудження.

Частіше всього білий колір поєднують з його антиподом — чорним, який в російській кольорофоносемантиці пов’язаний зі звуком Ы. Чорний колір асоціюється зі смертю, нещастям і негативом. Миронова Л. М. зазначає, що чорний, подібно білому, заспокоює психічну діяльність та знімає напруження. Але, одночасно з цим, якщо білий приносить нам радість, то чорний навіює печаль і депресію. У білому — активність, а в чорному — пасивність. Білий закликає до життя, чорний нагадує про смерть. Перший стверджує, а другий заперечує. Білий кінь з Махабхарати (епос народів Індії) одягнений в колір амріти — напою безсмертя; чорний кінь Бродського — посланець царства пітьми і смерті. Ці два кольори нерозлучні. У природі вони змінюють один одного або співіснують, а у свідомості людини супроводжують безперервну зміну роздратування і гальмування. Символіка чорного у більшості народів в основному негативна. У чорному небі, в глибині печер, ям, колодязів, в глибокій тіні ховається щось таємниче і небезпечне. Чорне робить безсилим зір людини, що саме по собі загрожує небезпекою.

Суміш білого і чорного дають нам ще один колір — сірий. «Слід розрізняти принаймні три відтінки сірого: світлий, середній і темний. Їхній психологічний вплив виявляється по-різному. Світло-сірий близький до білого і майже аналогічний йому по емоціям і відчуттям, які він викликає. Темно-сірий близький до чорного і відповідно схожий на нього за впливом на психіку. Середньо-сірий відрізняється від цих двох відтінків особливим характером. Він найбільше приглушує і загальмовує збудження, зменшує напруження емоцій, вселяє в нас нудьгу, тугу, безнадію. Навіть у міському середовищі, в якому присутні великі сірі фасади, тротуари і похмуре небо, цей колір діє дуже гнітюче.» [18, c. 184] В. Кандинський також оцінює сірий колірз негативного боку: «Сіре є невтішною нерухомістю. І чим воно стає темніше, тим більше зростає перевага безутішного і цей відтінок виступає задушливим.». [13, c. 115]

Червоний — теплий колір, який асоціюється зі звуками, А і Я, це дуже жива і рухлива фарба. Це колір не лише кохання та пристрасті, але й колір крові та війни. В індійській поетиці червоним кодується гнів і лють. За даними В. Тернера у його праці «Проблема цветовой классификации в примитивных культурах» червоний позначає «червоні речі», які зроблені з крові або червоної глини. Цей колір володіє силою. Навіть первісні люди вважали червоний лікувальним кольором, який здатен загоювати рани і повертати здоров’я. З цією метою до уражених ділянок тіла прикладалися червоні ганчірки або глина. Також вони наносили кров на предмети, які хотіли оживити [14, c. 20].

В. Кандинський в книзі «О духовном в искусстве» пише про цей колір: «Червоне… впливає внутрішньо, як життєва, жива, неспокійна фарба,… яка містить ноту майже планомірної незвичайної сили. У цьому кипінні і паланні… позначається якась мужня зрілість. Світло-тепло-червоне (Сатурн)… збуджує почуття сили, енергії, прагнення, рішучості, радості, тріумфу… Його поглиблення з допомогою чорного кольору є небезпечним, оскільки мертвее чорне легко гасить полум’яність, через це може виникнути тупий, жорсткий, і майже неспроможний до руху коричневий.», також він вважав, що червоному кольору відповідає звук фанфар. У поєднанні з білим кольором червоний складає «Життєстверджуючу пару», якасимволізує добрі сили, могутність, пошану, владу і багатство. У парі з білим знищуються негативні значення червоного, а поєднання червоного і чорного навпаки посилює негативні сторони червоного кольору, надає йому зловісний характер, і, з точки зору давньої магії, символізує злі сили. За теорією колірної класифікації типів особистостей Люшера, червоний характеризує негативні якості людей: «гуляка», «бретер», «Дон Жуан» або «жадібний хвалько», а протилежним йому є синій, який за цією методикою характеризує тип аскета, ченця, своєрідного «небесного янгола»

Синій — типово небесний колір, за результатами експериментів О. П. Журавльова він мав зв’язок зі звуками И, У та Ю (залежно від відтінку). В. Кандинський вважав, що дуже поглиблений синій висловлює спокій, а опущений (ще один термін Кандинського) до чорного — печаль. Чим світліше синій, тим він беззвучніший. У той же час, середньо-синій, по Кандинському, символізує звук флейти, темно-синій — віолончель, а найбільш поглиблений відтінок цього кольору — орган. Гете писав, що синій «як колір це — енергія: однак він знаходиться з негативного боку, і в своїй найбільшій чистоті є чимось на подобі хвилюючого ніщо». [8, c. 295].

Символіка синього виходить з очевидного фізичного факту — синяви безхмарного неба. У міфологічній свідомості небо завжди було житлом богів, духів предків, янголів; звідси головний символ синього — божественність. Пов’язані з ним значення — таємничість, містицизм, святість, шляхетність і чистота (духовність), сталість (у вірі, відданості, в коханні), досконалість, високе походження (блакитна кров), правосуддя (боже діло). Синім зображують: предмети культу богів в Єгипті, Стародавній Греції і Римі (Зевс, Гера, Юпітер, Юнона); одяг Ісуса і Богоматері в іконописі і живописі; У Псевдо-Діонісія синій позначає незбагненні таємниці. У християнських храмах сині куполи символізували небо, так само як і стелі в храмах Давнього Єгипту. У середньовічній Європі в лицаря, який бажає продемонструвати своїй дамі вірність у коханні, костюм був синього кольору; «Синя панчоха» — прізвисько жінки, яка займається наукою (виникло у Венеції в ХV столітті). У Європі Нового часу (Англія, Росія) ордени і нагороди підвішували на синіх стрічках — «Орден Підв'язки», нагороди на скачках, призи за швидкість тощо. (знаки доблесті, переваги). Знак високого походження — «блакитна кров». Негативна символіка синього виходить з близькості цього кольору до чорного, тобто кольору смерті і зла. Крім того, синій — антипод червоного і жовтого, символів життя, радості і цвітіння. У Китаї це колір злісних демонічних істот (Міфи стародавнього Китаю), в Японії - колір лиходіїв і Дияволиця (театр Кабукі).У мусульманській Індії - колір смутку, жалоби, а в творчості А. Блока синій — колір сутінків, таємниці, холоду і печалі. Дещо інший характер має символіка блакитного. У наш час вона чи то сумнівна, чи то відверто негативна. Найчастіше цим кольором позначають сентиментальність, еротизм (содомітського спрямування), маніловщину (порожні мріяння), легковажність і безпроблемність (в гіршому сенсі), міщанство. Блакитний протилежний рожевому фізично, але тотожний йому символічно. Так сходяться крайності. [18, c. 130]

При аналізі жовтого колоративу перш за все увага концентрується на його найактивніших відтінках — жовтому і золотому. В часи раннього християнства поширеним було позитивне символічне значення жовтого, який вважався кольором Святого духа, божественного одкровення, просвітлення і т. п. Але пізніше, жовтий набуває негативний зміст, який нерідко приписується цьому кольору і в наші дні. В епоху готики його починають вважати кольором зради, брехливості тощо. Гете писав: «Якщо дивитися крізь жовте скло, то це тішить погляд, серце розшириться, на душі стане веселіше, здається, що… віє теплом.», але водночас він говорив про те, що чисто жовтий відтінок є приємним приємний. Однак при його забрудненні, забарвленні холодними тонами (колір сірки), або нанесенні на «нешляхетну» поверхню, жовтий набуває негативного звучання і символічного змісту. Як повідомляє Гете, такий жовтий відтінок символізує боржників, рогоносців і приналежність до єврейської нації. Через «охолодження» жовтий стає хворобливим, тому є барвистим виразом (символом) припадку яскравого божевілля, сліпого сказу, але не меланхолії. Жовтий, за висловом Кандинського — «земна фарба», оскільки її не можна поглибити. «Загальновідомими є такі вирази — жовта преса, жовті профспілки, жовтий будинок; „Йеллоу Джек“ — прапор, який піднімали на кораблях в знак карантину. У середньовічній Іспанії одягали в жовте єретиків, яких спалювали на вогнищах інквізиції. Юду Іскаріота зображали в жовтому плащі, як зрадника Христа. Ряд негативних значень жовтого відтінку пов’язаний з кольором осіннього вмираючого листя й сумним настроєм з приводу закінчення літа.» [18, с. 138]

Суміш синього і жовтого дає нам ще один колір — зелений. Він є найбільш спокійним у палітрі, а за методикою О. П. Журавльова асоціюється зі звуками Е та Ё. У своїх дослідженнях Кандинський описував, що: «Абсолютно-зелене є найспокійнішою серед усіх фарбою: вона нікуди не рухається і не має відтінку ні радості, ні печалі, ні пристрасті. Цей колір нічого не хоче, нікуди не кличе. Це постійна відсутність руху позитивно діє на стомлених людей і їхні душі, але з часом може і набриднути… Пасивність є найхарактернішою властивістю зеленого, причому ця властивість ніби приправлена якоюсь жирністю, самовдоволенням. Тому зелений колір в царстві фарб є тим самим, що в царстві людей буржуазія: це є нерухомий, цілком собою задоволений, з усіх боків обмежений елемент. Зелений колір схожий на товсту, дуже здоровезну, нерухому корову, яка здатна лише жувати та дивитися на світ дурним і тупим поглядом». Миронова Л. М. зазначає, що цей колір листя і трави позитивно діє на нервову систему: він заспокоює роздратування, знімає втому, бадьорить, дає розрядку нервової напруги, іншими словами, його психологічний вплив є протилежним дії червоного. Кожна людина може відчути це, коли буде знаходитись в лісі, в саду, на лузі. Якщо зелений стає тепліше і темніше, перетворюючись на болотний, тютюновий, торф’яної - він сприймається як колір гниття, розпаду, і в цій якості справляє неприємне враження.

2. Кольорофоносемантичний аналіз поетичного тексту у російській та українській мовах

2.1 Опис методики та етапів роботи дослідження кольорової картини тексту та підтексту

Перш ніж розпочати роботу, я досліджувала літературу, яка необхідна мені для проведення аналізу віршів. З’ясувала, як характеризується звук з точки зору фізики, фізіології, лінгвістики та психології. Після цього я спробувала описати фонетичне значення деяких віршів А. Ахматової, опираючись на звукокольорові дослідження О. П. Журавльова і використовуючи його праці як зразок у своїй курсовій роботі. За допомогою його теорії ми можемо зробити висновок, що голосні звуки в нашому сприйнятті досить виразно і, в основному, однаково забарвлені, хоча самі ми цього не усвідомлюємо.

Результати своєї праці над віршами Ахматової «Сероглазый король», «Древний город словно вымер», «Клеопатра» я описую в практичній частині роботи.

Вибір віршів зумовлений необхідністю представити різні теми і мотиви лірики Анни Ахматової, різні по часу створення, а отже і по настрою, які можуть показати нам різноманіття кольорових малюнків у поезії поетеси.

Проте, я вирішила не обмежуватись лише звуко-кольоровим розбором віршів, а застосувати методику О. П. Журавльова до перекладу поезії А. Ахматової на українську мову, а потім порівняти отримані результати. Таким чином можна зрозуміти, чи зміг перекладач відтворити не лише сам вірш, але і його підсвідомий сенс, котрий можна розкрити за допомогою кольорофоносемантичного аналізу.

Методика О. П. Журавльова складається з декількох етапів: 1. Встановлюються конкретні взаємозв'язки між звуком і кольором: А — насичено-червоний колір; Я — яскраво-червоний; О — світло-жовтий, білий; Е — зелений; Ё — жовто-зелений; И — синій; У — темно-синій, темно-синьо-зелений, ліловий; Ю — блакитний; Ы — темно-коричневий, чорний. 2. У тексті, який досліджується, підраховується кількість кожного звуку. Для того, щоб врахувати особливу роль наголошених голосних, при розрахунках вони подвоюються. Літери Ё, Я, Ю пов’язуються лише з відтінками основних кольорів, тому вони додаються до голосних (Е+О, Я+А, Ю+У). 3. Підраховується кількість кожного голосного окремо, а потім ділиться на кількість звуків у тексті (всі наголошені рахуються за дві). 4. Це число ділиться на частки звукобукв, які відповідають нормі. В результаті ми отримуємо співвідношення звукобукв в тексті до норми.

2.2 Дослідження звукового складу віршів А. Ахматової з точки зору кольорофоносемантики

Вірш «Сероглазый король», який входить до першої збірки поетеси, котра носить назву «Вечір», містить у собі пряму вказівку на сірий колір, про це свідчить не лише назва, але й постійні згадки про цей відтінок («За ночь одну она стала седой», «В серые глазки ее погляжу»), також тут присутній натяк на жовте і червоне забарвлення («Вечер осенний был душен и ал»). Сірий колір згадується у вірші чотири рази, отже, ми мали б зробити висновок, що цей відтінок повинен бути домінуючим. Але, отримані результати звукокольорового аналізу показали нам, що підтекст вірша забарвлений темно-синім, темно-синьо-зеленим, або ж темно-ліловим кольорами, як це показано у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Варто зазначити, що ліловий (фіолетовий) колір містить у собі натяк на формальну належність вірша до любовної лірики, водночас він несе у собі дещо сумне, оскільки цей відтінок утворюється завдяки змішуванні холодного синього, який витісняє гарячий і пристрасний червоний. Ліловий — це ніби згаслий червоний, на який накинули синій покрив темряви. Завдяки поєднанню емоційного ефекту червоного і синього, цей відтінок одночасно висловлює повноту життя і навіює журбу та сум. Те саме ми можемо зустріти у вірші, з одного боку ми бачимо емоційне збудження («Слава тебе, безысходная боль!»), а з іншого боку яскраво відчувається спокій, тиша і печаль («Муж мой, вернувшись, спокійно сказал», «А за окном шелестят тополя»).

Для того, щоб застосувати методику О. П. Журавльова до українського перекладу вірша А. Ахматової, який здійснив М. Москаленко, довелося внести в ній деякі зміни: оскільки в українській мові немає букви Ё, її довелося виключити з таблиці, а йотовані Є та Ї поєднати з Е та І, у зв’язку з тим, що кожна з них розкладається на два звук (Є = Й+Е; Ї = Й+І). В результаті цього ми отримали наступну картину, результати якої зображені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

В звуковій структурі перекладу вірша «Сероглазый король» домінуючим виявився блакитний колір. Перекладач зміг зберегти відтінок синього, проте в нього він представлений світлим кольором, який несе в собі зовсім інші емоції та почуття. Якщо темно-синій і ліловий відтінки оригіналу відображали сумні настрої письменниці, то блакитний колір вселяє в нас спокій, мир, безтурботність, відчуття легкості і вільного простору. Це божественний колір, який асоціюється з небом і духовністю.

Наступним у моєму дослідженні став вірш «Древний город словно вымер». Виявилося, що в цій поезії А. Ахматової, де є тонкий натяк на темні та чорні кольори («Поднял черный крест», «По садам темны»), саме вони стали домінуючими під час кольорофоносемантичного аналізу вірша. Не дивно, що саме темні кольори стали провідними у підтексті - вірш просякнутий журбою.

Таблиця 2.3

Темні, майже чорні кольори проходять тонкою лінією через весь вірш. Це колір безнадії, тиші і смерті. Він ідеально характеризує підтекст цих рядків, оскільки показує нам мертве місто і емоції поетеси, коли вона сюди приїхала. Чорний колір вселяє печаль і депресію, нагадує про смерть і страждання. Блакитне забарвлення третього рядка характеризує чисту воду ріки, про яку тут йдеться, а останній рядок, в якому йдеться про кохання героїні, забарвлений ліловим кольором, який допомагає нам здогадатися про нещасливі почуття героїні.

Наступним моїм кроком став аналіз перекладу на українську цього вірша, який здійснив вже відомий нам М. Москаленко. Варто зазначити, що в цьому випадку перекладач влучно передав домінуючий у підтексті вірша колір, переклавши на українську не лише текст, а й підсвідомі емоції, закладені в ньому.

Таблиця 2.4

Також можна зазначити, що п’ятий рядок, у якому йдеться про сад, забарвлений у цьому перекладі у жовто-зелений колір, адже саме він є відтінком природи, молодої Землі, яка вкрита рослинністю. Сьомий рядок, де ми бачимо згадку про Бога і світло, характеризується блакитним кольором, який здавна є відтінком божественності. В буддизмі, стародавньому Єгипті та Іудеї цей колір символізував сакральність, чесність і духовність, так само як і в християнстві блакитний асоціювали з Дівою Марією, котра була майбутньою Царицею Небесною.

Ще однією поезією А. Ахматової, яку я вирішила дослідити за методикою О. П. Журавльова, став вірш «Клеопатра» зі збірки «Тросник». Кольорофоносемантичний аналіз показав, що домінуючим у підтексті вірша є жовто-зелений і темно-синій кольори, які змішуються і створюють спокійний зелений колір (таблиця 2.5).Проте, в цьому випадку зелений не містить у собі позитивних емоцій, а несе зовсім інакший сенс.

Таблиця 2.5

Зазвичай зелений колір асоціюється у нас з природою, життям і юністю. Але, одночасно з цим, це є відтінок байдужості, серйозності і задуманості. Спокій, байдужість і своєрідну прохолодність ми можемо помітити і в рядках вірша («шеи лебяжьей все так же спокоен наклон», «равнодушной рукой»). Та й взагалі, весь вірш від бурхливих емоцій плавно переходить до спокою і повної відсутності емоцій. Якщо детальніше розібрати історію Клеопатри, опираючись на відомі факти, можна зрозуміти, чому саме такого відтінку набув цей вірш. Перший рядок — найособистіший, забарвлений чорним кольором, оскільки віщує нам про останній поцілунок і мертві вуста загиблого коханого. Другий рядок характеризується жовто-зеленим кольором, і якщо зрівнювати його з душевним станом людини, то це можна назвати чимось схожим на божевілля; те саме ми бачимо і у вірші - героїня, котра втратила все, царство і коханий якої загинули, принижується перед переможцем, проливаючи свої сльози. Третій рядок знову чорний, і це легко пояснити — слуги зрадили її, а римляни сурмили про перемогу, що означало неминучу втрату влади правительки. Четвертий рядок жовто-зелений: «и вечерняя стелется мгла» — яка могла означати як закінчення дня, так і закінчення життя, ось через це рядок має таке хворобливе забарвлення. З кожним словом ми ніби бачимо, як погляд героїні стає все більш відстороненим і відчуженим, хоча не втрачає своєї королівської гордості і величності.

Але, застосувавши кольорофоносемантичний аналіз до перекладу цього вірша, який здійснив В. Герасим’юк, я отримала зовсім інші показники динаміки кольору (таблиця 2.6). Найбільший показник виявився у літери И, яка відповідає темно-коричневому і чорному кольорам, які асоціюються з негативними емоціями та думками.

Таблиця 2.6

Можна зробити висновок, що перекладач зрозумів підтекст цього вірша трохи інакше — він не побачив байдужість, стомленість і згасання емоцій героїні, а зрозумів ці рядки як внутрішнє горе, тугу і біль. Темно-синій і ліловий кольори займають у підтексті перекладу друге місце, можливо, що це вказує на те, що перекладач хотів пов’язати печаль героїні з втратою коханої людини, а отже смерті кохання. Також варто зазначити, що і в оригіналі і в перекладі у 9 рядку «А завтра детей закуют. О, как мало осталось» домінуючим кольором є яскраво-червоний, котрий асоціюється не лише з коханням і почуттям, але й з кров’ю — дітей закують, а отже від кайданів на їхніх руках і ногах буде кров.

Висновки

Займаючись дослідженням кольорофоносемантичного аспекту, я дійшла до висновку, що існує тісний зв’язок не лише між словом і його значенням, але й між звуком та його кольоровою оболонкою.

Ці дослідження не є новими та оригінальними підходами до вивчення фоносемантики, але вони допомагають по-новому поглянути на творчість улюбленого поета, зрозуміти підтекст його віршів та дізнатися, які саме почуття він відчував, коли писав ці рядки. Адже автор зображує не лише реальну дійсність, але і ту, яку називають духовним світом.

Читаючи вірші А. Ахматової, можна помітити, що майже всі вони несуть у собі якусь внутрішню трагедію, душевний біль. Не дивлячись на те, що на перший погляд усі її героїні зовсім різні, у них є щось спільне — пристрасть, душевна оголеність, переживання і страждання. Життя поетеси не було легким, тому й вірші віють трагічністю і сумом.

Усі ці емоції відображаються і в палітрі кольорозвукових відповідностей віршів — велика кількість чорного, темно-синього, лілового та жовто-зеленого кольорів, які впливають на нас на рівні підсвідомості, допомагаючи зрозуміти справжні почуття А. Ахматової в момент написання поетичних рядків.

Також варто зазначити, що слова з семантикою кольору відіграють дуже важливу роль — дуже часто можна помітити, що рядки, в яких є пряме або метафоричне позначення якогось відтінку, на рівні кольорофоносемантики забарвленні саме цим кольором. Отже, можна зробити висновки, що слова, які позначають певні кольори, активно взаємодіють одне з одним, утворюючи систему кольорів і звуків, яка відображає підсвідому ідею поетичного тексту.

Застосувавши методику О. П. Журавльова до перекладів українською віршів А. Ахматової, ми теж змогли зробити певні висновки. По-перше — кольорофоносемантичний аналіз можна застосовувати у дослідженні україномовних віршів, проте його структура повинна зазнати певних змін, оскільки, не дивлячись на спільне виникнення і розвиток української та російської мов, у них є суттєві відмінності у буквах та звуках. По-друге — перекладач не завжди може передати забарвлення підтексту, яким зробив його автор, тому що він може зрозуміти цей поетичний текст по-своєму, відчути зовсім інші емоції та почуття, тому при перекладі саме враження від вірша стануть головними, а отже, колір підтексту може набути зовсім іншого відтінку. Тому можна припустити, що забарвлення підтексту перекладу повністю залежить від сприйняття оригіналу перекладачем.

Список використаної літератури

1. Бахилина Н. Б. История цветообозначения в русаком языке. — М.: Наука, 1975. -287 с.

2. Белый А. Священные цвета // Белый А. Символизм как миропонимание. — М.: Республика, 1994. — с. 201−210.

3. Бидерманн Г. Энциклопедия символов. — М.: Республика, 1996. — с. 336.

4. Брунер Дж. Текст как психологическая реальность. — М.: Прогресс 1982.

5. Василевич В. И. Цветонаименования как характеристика языка писателя // Уч. Зап. Тартус. ун-та. Linguistika. — Тарту, 1983. — Вып. 585.

6. Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). — М.: ИОСО РАО, 2001. — 224 с.

7. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики; пер. с англ. А. Д. Шмелева. — М.: Языки славянской культуры, 2001. — с. 218−272.

8. Гете И. В. К учению о цвете (хроматика) // Психология цвета. — М.: «Релф-бук» «Ваклер», 1996. — с. 281−349.

9. Григорьев А. Д. К вопросу об анализе язика поэтического текста // Вопросы языкознания. — 1978 № 3, с. 8−14.

10. Журавлев А. П. Звук и смысл. — М.: Просвещение, 1981 — 158 с.

11. Журавлев А. П. Фонетическое значение. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. — 214 с.

12. Казарин Ю. В. Поэтическое состояние языка (попытка осмысления): Монография. — Екатеринбург: Изд-воУрГУ, 2002. — 448 с.

13. Кандинский В. О духовном в искусстве // Психология цвета. — М.:Релф-бук; К.: Ваклер, 1996. — с. 85−210.

14. Керлот Х. Э. Словарь символов. — М., 1994.

15. Левчук Л. Т. Психоанализ и художественное творчество. — К.: Вища школа, 1980.

16. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. — М.: Мысль, 1993. — 959 с.

17. Миллер-Будницкая Р. З. Символика цвета и синэстетизм в поэзии на основе лирики Блока // Изв. Крымского пединститута. — Симферополь, 1930. — Т.3. — с. 78−144.

18. Миронова Л. М. Цветоведение. — Минск: Наука, 1984. — 184 с.

19. Миницкий Н. И., Толочко А. Ф. Информационные технологии структурного анализа исторического текста // Информационный бюллетень Ассоциации «История и компьютер». — 2003 № 31, с. 151−159.

20. Нироп К. Звук и его значение /Нироп К. // Воронин С. В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — с. 142−146.

21. Прокофьева Л. П. Звуко-цветовая ассоциативность в языковом сознании и художественном тексте: универсальный, национальный, индивидуальный аспекты. — Саратов: Изд-во Сарат. мед. ун-та, 2007. — 280 с.

22. Сепир Э. Об одном исследовании в области фонетического символизма // Э. Сепир. Избранные труды по языкознанию и культурологи. М.: Прогресс-Универс, 1993. с. 323−336.

23. Тернер В. У. Проблема цветовой классификации в примитивных культурах // Семиотика и искусствометрия. — М., 1972.

24. Флоренский П. Небесные знамення (размышление о символике цветов) // Собр. Соч. В 4 т. Т.2. — М.: Мысль, 1996. — с. 414−418.

25. Фрумкина Р. М. Цвет, смысл, сходство: аспекты психолингвистического анализа. — М.: Наука, 1984, — 175 с.

26. Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика. — М.: Воениздат, 1973. — 280 с.

27. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. Л.: Наука, 1974. — 107 с.

28. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: енциклопедичний словник // І. Б. Штерн. — К.: АртЕк, 1998. — с. 156.