Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Кафедра соціальної роботи

КУРСОВА РОБОТА

з технології соціальної роботи на тему: Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини

м. Луганськ, 2013 рік

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Усвідомлене батьківство як актуальна проблема соціальної роботи
• 1.1 Сутність феномену усвідомленого батьківства
• 1.2 Складові та компоненти усвідомленого батьківства
• 1.3 Напрями соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства
• 1.4 Висновки за розділом 1
• Розділ 2. Технології соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства
• 2.1 Соціально-просвітницький тренінг як технологія формування усвідомленого батьківства
• 2.2 Технологія соціальної терапії у профілактиці девіантного батьківства
• 2.3 Технологія соціального консультування у формуванні усвідомленого батьківства
• 2.4 Висновки за розділом 2
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Характерна риса цільності будь-якої системи — здатність до самозбереження в процесі постійного руху, змін та розвитку. Все це в повній мірі можна віднести до батьківства як до комплексного утворення, яке являє собою систему. Батьківство є базовою життєвою місією, важливим станом та значною соціально-психологічною функцією кожної людини. Якість цих проявів, їх соціально-психологічні та педагогічні наслідки мають завжди актуальне значення. Можна стверджувати, що майбутнє суспільства завтра — це стан батьківства сьогодні, адже забезпечення сприятливих умов розвитку дитині раннього віку, на порозі життя, сприяє формуванню гармонійної особистості у майбутньому.

Сучасна ситуація в Україні характеризується соціально-економічною та політичною нестабільністю, значним спадом виробництва, зниженням рівня життя більшості населення, посиленням розшарування населення за рівнем доходів, девіацією моральних норм і цінностей у суспільстві, зростанням злочинності та насильства, всі ці чинники, поруч з іншими призвели до втрати сучасною молоддю орієнтирів на створення повноцінної сім'ї, народження дитини та на усвідомлене батьківство. Усвідомлене батьківство — одна з найбільш складних та мало розроблених областей сучасної науки.

Актуальність її вивчення обумовлена протиріччями між гостротою демографічних проблем, які пов’язані з падінням народжуваності, великою кількістю сімей, які розпадаються, лавиноподібним збільшенням кількості дітей-сиріт при живих батьках, зі зростанням кількості випадків жорстокого ставлення до дитини та не розробленістю програм соціальної та психологічної допомоги молоді, яка є потенційними батьками.

Аналіз соціологічної, психологічної, демографічної, соціально-педагогічної літератури свідчить про наполегливі пошуки механізмів соціально-психологічної, та соціально-педагогічної роботи з майбутніми батьками, спрямованої на формування усвідомленого ставлення до народження і виховання майбутньої дитини.

Так, у демографічних та соціологічних дослідженнях розглядаються проблеми сім'ї, їх причини, закономірності розвитку; ціннісні орієнтації майбутніх батьків (О. Баланірєва, О. Яременко, В. Бойко, Ю. Якубова, В. Береговий та ін.).

У соціально-психологічній літературі достатньо глибоко розкриті проблеми пов’язані з психологічною готовністю чоловіка та жінки стати батьками, вплив психологічної атмосфери сім'ї на психологічний розвиток плоду, на формування позитивного ставлення матері до майбутньої дитини (А. Буттєва, А. Брусиловський, Р. Овчарова, Г. Філіпова та ін.).

Аналіз наукових робіт показав, з одного боку — багатьох проблем (психологічних, медичних, фізіологічних, побутових) у сім'ї, у чоловіків і жінок, які вирішили, стати батьками; з іншої - відсутність цілеспрямованої соціальної роботи з формування у підлітків і молоді необхідних якостей для сімейного життя, народження і виховання дітей, формування навичок усвідомленого батьківства (подружжя).

Актуальність даної проблеми і зумовила вибір теми курсової роботи: «Усвідомлене батьківства к умова повноцінного розвитку дитини».

Об'єкт дослідження - усвідомлене батьківство.

Предмет - технології соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства.

Мета дослідження - теоретично проаналізувати проблему формування усвідомленого батьківства як умови повноцінного розвитку дитини та визначити основні технології його формування в соціальній роботі.

В процесі дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Провести теоретичний аналіз літератури з проблеми дослідження.

2. Визначити сутність та зміст, феномену усвідомленого батьківства.

3. Проаналізувати складові та компоненти усвідомленого батьківства.

усвідомлене девіантне батьківство дитина

4. Здійснити аналіз напрямів соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства.

5. Визначити та проаналізувати основні технології формування усвідомленого батьківства, які використовуються в соціальній роботі, а саме: соціально-просвітницький тренінг, технологію соціальної терапії та технологію соціального консультування.

В процесі дослідження використовувалися теоретичні методи такі, як дослідження психолого-педагогічної, демографічної, соціологічної літератури з проблеми дослідження, синтез та узагальнення.

Теоретична значущість курсової роботи полягає в тому, що теоретично здійснено аналіз феномену усвідомленого батьківства як актуальної проблеми соціальної роботи та охарактеризовано основні технології соціальної роботи з його формування, а саме: соціально-просвітницький тренінг, технологію соціальної терапії та технологію соціального консультування.

Практична значущість полягає в тому, що теоретичний аналіз технологій формування усвідомленого батьківства може бути використаний різними соціальними службами, соціальними працівниками, соціальними педагогами, вчителями, студентами і волонтерами в своїй діяльності і для розробки власних програм і технологій.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Усвідомлене батьківство як актуальна проблема соціальної роботи

1.1 Сутність феномену усвідомленого батьківства

Батьківство — базове життєве призначення, важливий стан і значна соціально-психологічна функція кожної людини. Поява дитини в сім'ї є серйозним випробуванням для батьків, але їм необхідно навчитися жити з урахуванням того, що вони відповідальні за життя і благополуччя маленької людини, яка на початку життя повністю від них залежить. Саме з цієї причини важливо, щоб подружжя, яке ухвалило рішення про народження дитини, було до цього готове. Але однієї тільки психологічної готовності замало. Повинна бути ще і педагогічна готовність, як сукупність знань, умінь, навичок і соціальна готовність. Все це припускає усвідомлений підхід до батьківства.

Батьківство як психологічне явище, є складною структурою, Р. Овчарова розглядає феномен батьківства з погляду системного і феноменологічного підходів.

Використовуючи принципи системного підходу можна констатувати наступне:

1) феномен батьківства є відносно самостійною системою, одночасно є підсистемою по відношенню до системи сім'ї;

2) феномен батьківства багатогранний, його можна розглядати на двох рівнях: як складну комплексну структуру індивіда та як надіндивідуальне ціле. Обидва цих рівня одночасно є етапами формування батьківства;

3) феномен батьківства одночасно виявляється в декількох планах, різні сторони яких розкривають складну структуру його організації: план індивідуально-особистісних властивостей жінки або чоловіка, що впливають на батьківство; план, що охоплює подружжя в єдності їх ціннісних орієнтацій, батьківських позицій, почуттів, тобто аналізує батьківство по відношенню до сімейної системи; план, що фіксує батьківство у взаємозв'язку з батьківськими родинами; план, що розкриває батьківство по відношенню до системи суспільства;

4) чинники, що впливають на формування батьківства, ієрархічно організовані і представлені на декількох рівнях: макрорівень - рівень суспільства; мезорівень - рівень батьківської родини; мікрорівень - рівень власної родини і рівень конкретної особистості.

Таким чином, батьківство як складний психологічний феномен має складну структуру. А сам феномен батьківства — явище динамічне, таке, що включає процес становлення і розвитку.

Усвідомлене батьківство — багатогранний феномен, який можна розглядати як на рівні особистості, так і на надіндивідуальному рівні, які одночасно є етапами його формування.

Те, що розглядається на першому рівні, тобто на рівні окремої особистості, ще материнство і батьківство. А саме батьківство це вже надіндивідуальне ціле, яке виходить за межі індивіда. Батьківство як надіндивідуальне поняття припускає перетин з поняттями «материнство» і «батьківство», які є феноменами, які стосуються індивіда.

Материнство як індивідуальний феномен, вивчено в літературі більш ніж батьківство. Узагальнюючи основні напрями досліджень, Л. Шнейдер виділяє дві позиції розгляду материнства, як психосоціального феномену: материнство, як забезпечення умов для розвитку дитини, і материнство як особистісної сфери жінки.

На фоні повного вивчення материнства, батьківство залишається маловивченим. Достатньо часто в спеціальній літературі батькові відводиться другорядна роль, яка йде після ролі матері. А. Співаковська говорить про те, що формування виховної позиції батька, десь відстає від материнської позиції, оскільки найбільшу прихильність до дитини батько починає відчувати тоді, коли дитина вже доросла.

Таким чином, рівень індивіда — це первинний рівень формування батьківства. Він складається ще до початку сімейного життя. У його формуванні беруть участь чинники макрорівня, чинники мезорівня і чинники конкретної особистості. Під впливом всіх цих груп чинників на рівні особистості відбувається становлення і формування компонентів батьківства, які будуть розглянуті нами далі. На початку спільного життя чоловіка і жінки, батьківство починає складатися на надіндивідуальному рівні. Становлення надіндивідуального рівня характеризується нестійкістю компонентних структур подружжя. Саме на надіндивідуальному рівні формується батьківство як більш менш організована система, яка може змінитися з часом.

Впродовж обох етапів формування батьківства, відбувається усвідомлення батьківства, його ролі для себе, як для особистості, для дитини, для родини. Тобто як успішний результат процесу формування батьківства, повинне сформуватися усвідомлене батьківство, як сукупність батьківських якостей, почуттів, знань і навичок. Але з часом батьки можуть розвиватися як особистості і підвищувати свою компетентність в питаннях виховання дитини, тобто підвищувати рівень своєї батьківської компетентності і, відповідно усвідомленість свого батьківства.

З поняттям батьківства часто пов’язують готовність до цього кроку. У визначенні поняття готовності дослідники йдуть різними шляхами: одні акцентують увагу на його структурних складових, інші на його сутності. Але всі вони згодні з тим, що готовність є складним і інтегрованим за своїм змістом поняттям. У науковій літературі існують три підходи у визначенні структурних складових готовності:

1. Готовність як функціональний стан (А. Ковалев, М. Левітов);

2. Готовність як сукупність знань, умінь і навичок (Г. Винославська);

3. Готовність як складна особиста організація (М. Дьяченко).

Р. Овчарова розглядає готовність як процес, який включає два моменти [12]:

1. Оцінка власної готовності стати батьком або матір'ю, тобто готовність раз і назавжди прийняти на себе відповідальність за життя і благополуччя іншої людини — дитини;

2. Оцінка готовності свого партнера в шлюбі. З погляду деяких авторів, перехід від шлюбних відносин до сім'ї є вищим ступенем довіри своєму чоловікові.

Таким чином, для розуміння повноти змісту феномену усвідомленого батьківства його необхідно розглядати з позиції системного підходу, тобто як відносно самостійну систему, яка одночасно є підсистемою по відношенню до системи сім'ї. Усвідомлене батьківство — багатогранний феномен, який можна розглядати на двох рівнях: на рівні особистості і надіндивідуальному рівні, які одночасно є етапами формування усвідомленого батьківства. Також усвідомлене батьківство тісно пов’язане з такими феноменами, як материнство, батьківство, батьківська любов, уявлення про ідеальне батьківство і поняттями готовність, довіра, відповідальність.

1.2 Складові та компоненти усвідомленого батьківства

Розвинена форма батьківства характеризується стійкістю і стабільністю реалізується в узгодженості уявлень подружжя про батьківство.

Р. Овчарова виділяє такі компоненти батьківства, як: батьківські установки і очікування; батьківські цінності; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківська відповідальність; стиль сімейного виховання.

Батьківські установки і очікування. Батьківські установки — це певний погляд на свою роль батька або матері. В першу чергу, це репродуктивна складова установки.

По-друге, це установка на спілкування з дитиною, підтримку дитини і ставлення до дитини. Батьківські очікування тісно пов’язані з батьками з батьківськими установками. Це припускає право чекати визнання іншими їх ролевої позиції батьків і відповідне ставлення до них. Також можна сказати про певні очікування батьків від дитини. Можна виділити три рівні презентації установок і очікувань: «ми — батьки»; «ми — батьки нашої дитини»; «це — наша дитина».

Оскільки поняття «батьківство» включає двох осіб — матір та батька, то у зв’язку з цим усвідомлення себе батьками, прийняття батьківської ролі передбачає наявність установок і очікувань не тільки по відношенню до дитини, але і по відношенню до чоловіка і дружини. Ухвалення рішення про народження дитини припускає осмислення довіри по відношенню до свого шлюбного партнера.

Таким чином, батьківські установки і очікування означають відносини в родині, як між чоловіком і дружиною, так і між дітьми та батьками.

Батьківські почуття. Батьківські почуття емоційно насичують батьківські стосунки. Вони специфічні, і, перш за все це відбивається в тому, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А потреба в батьківській любові є взагалі життєво необхідною для маленької дитини.

Зміст, наповненість батьківських почуттів є суперечливою і амбівалентною. Окрім батьківської любові значною мірою виявляється справжня сутність такого почуття, як любов. Так вважається тому, що сутність цього почуття виражається в безкорисливості. Батьки люблять дитину не за щось, а всупереч усьому. Дитина повинна думати «Я улюблена, тому що це Я» .

Батьківська любов є складною структурною організацією, і як і всі батьківські почуття її можна розглядати в трьох аспектах: когнітивний — це знання і уявлення про необхідність батьківської любові, про ідеальний і реальний образ батьківства і дитини; емоційний — це вся гамма почуттів, домінуючий емоційний фон, який супроводжує оцінку образу дитини, свого партнера і себе, як одного з батьків; поведінковий — це батьківське ставлення, батьківські позиції, прояв почуттів в різних ситуаціях спілкування в родині.

Батьківські позиції. Батьківські позиції - це ще один компонент усвідомленого батьківства. А. Співаковська дає таке визначення цьому терміну: «реальна спрямованість в основі якої лежить свідома або несвідома оцінка дитини, що виражається в способах і формах взаємодії з нею» .

Тобто, батьківські позиції виражаються у взаємодії з дитиною і є з'єднанням усвідомлених і неусвідомлених мотивів. Батьківська спрямованість — це внутрішнє прагнення діяти певним чином, те, що диктує наш погляд на поведінку. Спрямованість складають ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Вона багатоаспектна: на себе, на ситуацію, на суспільство і т.д. деякі батьки дуже себе жаліють, хочуть самостверджуватися за рахунок дитини; іноді батьки примушують дитину робити те, чого їм не хочеться; іноді основна увага приділяється тому, яке враження дитина справляє на оточуючих людей. Помітно, що всі приведені вище типи спрямованості не є оптимальними.

Батьківська відповідальність є лише однією з граней відповідальності в цілому, тобто як спрямованості особистості. Ми розглядаємо батьківську відповідальність як явище, яке за своєю природою дуалістичне: це відповідальність перед соціумом і перед своєю совістю.

Відповідальність належить до найбільш складних понять в психології особистості і соціальній психології. Як правило, автори, кажучи про відповідальність, розглядають її соціальний аспект. К. Муздибаєв визначає соціальну відповідальність як схильність особистості дотримуватися в своїй поведінці загальноприйнятих в даному суспільстві соціальних норм, виконувати ролеві обов’язки і її готовність дати звіт в своїх діях. Важливою сферою прояву відповідальності є область сімейно-побутових відносин. Це відповідальність у відносинах між подружжям, відповідальність батьків за виховання дітей, відповідальність дітей за долі старезних батьків.

Педагогічні знання і уміння. Батьки повинні бути психологічно і педагогічно освічені, тобто батькам для виконання батьківських функцій необхідні психологічні і педагогічні знання.

Саме педагогіка зв’язує проблеми вибору форм і шляхів, методів і способів ефективного впливу на дитину. Батьки повинні не просто впливати на дитину в конкретних ситуаціях, а вибудовувати цілісну, логічно виправдану виховну систему. Тому, по-перше, дуже важливо, знати які умови і чинники впливають на виховну систему. По-друге, корисно ознайомитися з досвідом виховання в інших родинах. По-третє, необхідно володіти технікою застосування виховних прийомів.

Стиль сімейного виховання - останній компонент структури усвідомленого батьківства.

Стиль взаємодії батьків і дитини є найбільш очевидним, доступним для зовнішнього спостереження. Він є своєрідним з'єднанням всіх інших структурних компонентів усвідомленого батьківства. Стиль сімейного виховання через свою очевидність є дуже важливим, передусім, для своєї дитини, оскільки він детермінує батьківську роль і в цілому впливає на її особистісне становлення і розвиток.

Дослідники дитячо-батьківських відносин дотримуються різних підходів до аналізу стилів сімейного виховання. Традиційно в психологічній літературі виділяють такі стилі сімейного виховання: авторитарний, демократичний і ліберальний. Р. Крайг пропонує класифікацію стилів сімейного виховання, виділених на основі двох параметрів: контролю і теплоти.

Найбільш сприятливим для розвитку дитини є демократичний стиль, який є прийнятним для усвідомленого підходу до батьківства.

Таким чином, усвідомлене батьківство є складною, динамічною структурою, яка включає батьківські установки, батьківську відповідальність, педагогічні знання і уміння батьків, стиль сімейного виховання. Зв’язок компонентів між собою здійснюється через пересічення їх складових елементів: когнітивного, емоційного і поведінкового аспектів, які є критеріями реалізації цих компонентів. Сумарним виразом всіх компонентів і найбільш доступним для зовнішнього спостереження, є стиль сімейного виховання.

1.3 Напрями соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства

Аналізуючи науково-практичну літературу, яка присвячена висвітленню соціально-педагогічної діяльності щодо формування у молоді усвідомленого батьківства, можна констатувати, що комплексна соціальна робота з формування усвідомленого батьківства молоді в Україні на сьогодні майже відсутня. Формування усвідомленого батьківства молоді здійснюється частіше за все в рамках окремих її складових. Українські дослідники В. Кравець О. Кікінеджі, О. Кізь, які вивчали структуру формування усвідомленого батьківства у молоді, виділили такі складові даного процесу, як: демографічне виховання молоді (спрямоване на формування правильної репродуктивної установки), формування контрацептивної культури, підготовка до прокреативної діяльності (інтимні стосунки як засіб відтворення потомства, дітонародження), психолого-педагогічна підготовка майбутніх батьків (отримання знань, розвиток умінь, навичок з приводу виконання батьківської ролі). На нашу думку, до даного переліку складових формування усвідомленого батьківства молоді слід додати ще такі складові, як: статеве виховання та підготовка молоді до сімейного життя.

Вважаємо за доцільне розглянути кожну зі складових формування усвідомленого батьківства молоді більш детально.

На думку І. Мезері статеве виховання — це довготривалий процес свідомого цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування навичок статевої свідомості, статевої поведінки і засвоєння особистістю визначених стандартів, норм психосексуальної культури, що домінують у суспільстві на сучасному етапі його розвитку.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів. Але до сфери статевого виховання входять не тільки лише такі специфічні стосунки між представниками чоловічого і жіночого роду, але й будь-які інші: у суспільному житті, праці, відпочинку та ін.

В Україні цілеспрямоване статеве виховання дітей та молоді здійснюється переважно загальноосвітніми закладами, їхньою метою є на основі знань про анатомію та фізіологію генеративної системи людини та її функцій сформувати в учнів вірне розуміння сутності моральних норм та установок в галузі взаємостосунків статей та потребу керуватися ними в усіх сферах діяльності. Шляхом статевого виховання у молоді закладаються основи майбутніх гармонійних шлюбних стосунків — важливого фактора повноцінної сім'ї, високої активності в соціальному плані та передумови формування усвідомленого батьківства у представників обох статей.

Наступною складовою формування усвідомленого батьківства є демографічне виховання молоді (В. Кравець, А. Антонов).

В. Кравець розглядає демографічне виховання як один із напрямів формування усвідомленого батьківства. Він зазначає, що «формування у юнаків та дівчат орієнтації на усвідомлену багатодітність має виступати, як своєрідне узгодження прокреативних (відтворення потомства) та репродуктивних (відтворення населення) потреб». На думку вченого, демографічне виховання — це формування правильної репродуктивної установки, «…яке повинно починатися ще в дитинстві, поступово посилюючись емоційно і раціонально у відповідності зі зміною віку. Це виховання і почуття поваги до сім'ї взагалі, до матері, батька, братів, сестер тощо».

У науці виділяється два відносно незалежних, але послідовно взаємопов'язаних напрямів у реалізації демографічного виховання молоді: перший — ознайомлення молоді з існуючою демографічною ситуацією та її численними наслідками; другий — формування і піднесення емоційно-особистісної цінності дітей як фундаменту духовної близькості подружжя і розвитку їх особистості.

Демографічне виховання в Україні здійснюється переважно загальноосвітніми, спеціальними та вищими навчальними закладами, а також представниками державних та громадських організацій, і підсумки демографічного виховання конкретизуються, перш за все в установці молоді відносно кількості дітей у своїй майбутній сім'ї. Тобто, якщо прагнення людини мати дитину є природнім, то прагнення мати кілька дітей — явище, швидше за все соціальне.

Не менше значення, на нашу думку, у формуванні усвідомленого батьківства молоді має формування репродуктивного здоров’я та підготовка молоді до прокреативної діяльності (В. Кравець, А. Антонов, Г. Бєленька, М. Машовець та ін.).

На думку А. Антонова, під репродуктивною поведінкою розуміється система дій та відносин, результатом якої є народження визначеної кількості дітей в сім'ї (у шлюбі чи поза шлюбом). Як будь-яка людська поведінка, репродуктивна поведінка є обмеженою визначеними рамками, які задають нижні та верхні межі її дії, а також межі втручання людини в природний цикл дітонародження. Ці межі задані, з одного боку, потенціалом народжуваності: максимально можлива кількість дітей, яку може народити жінка протягом всього свого життя в заданих умовах, до яких можуть бути віднесені демографічна структура, стан здоров’я, перш за все репродуктивного, рівень смертності та ін. З іншого боку, ці межі задані системою соціального контролю, яка визначає, в якому конкретно ступені буде реалізований цей соціально-біологічний потенціал народжуваності, яка конкретно кількість дітей буде народжено конкретною жінкою.

Отже, одним з аспектів формування усвідомленого батьківства молоді є озброєння її знаннями про планування сім'ї, про використання засобів контрацепції. Правильне, грамотне застосування контрацептивів — запорука збереження здоров’я жінки та чоловіка, запорука забезпечення нормального протікання наступних вагітностей, шлях до усвідомленого батьківства.

В. Кравець говорить про те, що молодь повинна, плануючи сім'ю та майбутнє батьківство, «…володіти певною інформацією про правильне зачаття дитини, протікання вагітності, пологи та породовий період, труднощі кожного з цих етапів прокреативної діяльності людини». Дослідник робить висновок про те, що для народження дитини молоді потрібно мати три необхідні умови:

1) дитина має бути бажаною;

2) дитина має народжуватися від коханої людини;

3) дитину можна мати лише тоді, коли сам твердо стоїш на ногах.

На сьогодні питанням підготовки молоді до прокреативної діяльності займаються переважно жіночі консультації та пологові будинки, і лише з особами жіночої статі, чоловіки, нажаль залишаються менш задіяними у процесі підготовки до зачаття та народження дитини, що негативно впливає на батьківсько-дитячі та сімейні стосунки.

Деякі автори вважають, що стійкість сімейних стосунків, у тому числі й батьківсько-дитячих стосунків, залежить від ступеню готовності до шлюбу та створення сім'ї. Саме наступною складовою формування усвідомленого батьківства молоді є підготовка до сімейного життя (З. Зайцева, В. Постовий, Н. Верещагіна, Н. Феоктистова, О. Ільяна С. Ковалев та ін.).

На думку Т. Поспілого та Т. Трапезнікова, готовність до шлюбу — це «…система соціально-психологічних установок особистості, яка визначає емоційно-позитивне ставлення до сімейного образу життя, цінностей шлюбу» .

Вивчаючи питання підготовки молоді до подружнього життя як важливого напряму ґендерної соціалізації В. Кравець визначив, що дошлюбна підготовка молоді має містити готовність до різних аспектів сімейного життя: соціально-економічну готовність (можливість молодих людей самостійно матеріально забезпечити себе і свою сім'ю); соціальну готовність (усвідомлення молоддю того, що вони беруть на себе відповідальність один за одного, за сім'ю, за дітей); моральну готовність (орієнтацію на шлюб); правову готовність (відомості про елементарні норми сімейного законодавства); господарсько-економічну готовність (вміння будувати свій дім, вести домашнє господарство, правильно розподіляти обов’язки між членами сім'ї, планувати і дотримуватись сімейного бюджету), естетичну підготовку (рівень розуміння естетичних цінностей сім'ї, а також їх реалізація в повсякденному житті), психологічні готовність до створення сім'ї та виконання подружніх ролей.

Останньою складовою формування усвідомленого батьківства є соціально-педагогічна просвіта молодих батьків, тобто підготовка їх до виконання батьківських та материнських функцій, формування педагогічної культури (В. Постовий, Т. Алєксєєнко, І. Трубавіна, Т. Кравченко, Д. Луцик, Д. Романовська та ін.)

Завданнями соціально-педагогічної просвіти молодих батьків (у тому числі майбутніх) на сучасному етапі, на думку І. Трубавіної, є:

1) допомога батькам у пошуку необхідної інформації з розвитку і виховання дитини, в орієнтації в цій інформації, розумінні потреб дитини, створенні умов, які б ці потреби задовольняли, навчанні практиці догляду за дітьми, ефективному використанні існуючих установ, які займаються здоров’ям, харчуванням і психосоціальним розвиток дитини;

2) формування впевненості батьків у своїх силах; покращання стосунків між чоловіком і дружиною, дитячої дисципліни;

3) допомога батькам у формуванні в дітей життєвих навичок.

Зазначені завдання соціально-педагогічної просвіти батьків досягаються завдяки використанню різноманітних форм та методів просвітницької роботи, таких, як: лекції, семінари, диспути, практичні заняття, консультації, аналіз ситуацій, відеоматеріалів, брошури, буклети, методичні посібники, збірки інформаційних матеріалів, тренінги, тематичні ефіри на радіо, ТБ, та ін.

Отже, роблячи висновок можна сказати, що проблема формування усвідомленого батьківства молоді є багатоаспектною, має складний характер і об'єднує в собі цілий ряд відносно самостійних наукових напрямів, які в сукупності дають змогу скласти цілісну уяву про проблему формування усвідомленого батьківства молоді в Україні.

1.4 Висновки за розділом 1

Теоретичний аналіз сутності усвідомленого батьківства як актуальної проблеми соціальної роботи дозволив нам зробити висновок, що «усвідомлене батьківство» — це сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості. А також показав, що, по-перше, феномен батьківства має складну структуру основними компонентами якого є: ціннісні орієнтації подружньої пари (сімейні цінності), батьківські установки та сподівання, батьківське ставлення, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання; по-друге, всі компоненти батьківства пов’язані між собою в єдину структуру за допомогою когнітивного, емоційного та поведінкового елементів; сукупним образом всіх компонентів та найбільш доступним для спостереження є стиль сімейного виховання; по-третє, кожен компонент містить певну формовану частину — педагогічний компонент, впливаючи на який можливо здійснювати формування усвідомленого батьківства; по-четверте, фактори, які впливають на формування батьківства, організовані ієрархічно та представлені декількома рівнями.: макро-, мезо-, мікрорівнем, а також індивідуальним рівнем конкретної особистості.

Розкриваючи структуру організації феномену батьківства, ми дійшли висновку, що, перш за все, це план індивідуально-особистісних властивостей жінки або чоловіка, які впливають на батьківство; наступний план охоплює батьківство по відношенню до сімейної системи; третій план фіксує батьківство у взаємозв'язку з батьківськими сім'ями, і, нарешті, четвертий план розкриває батьківство по відношенню до системи суспільства.

Розділ 2. Технології соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства

2.1 Соціально-просвітницький тренінг як технологія формування усвідомленого батьківства

Найбільш оптимальним видом технології формування усвідомленого батьківства, на нашу думку, є соціально-просвітницький тренінг, який визначається, як «…запланований навчальний процес, що спрямований на надання знань, удосконалення навичок, які вже є, та придбання нових на основі власного досвіду та знань з метою зміни поведінки» .

Навчання у формі тренінгу має складну технологічну структуру, реалізуючі яку тренер створює умови для багаторівневої комунікації між усіма учасниками. Особливість тренінгового процесу полягає у тому, що він реалізується в межах шести тісно пов’язаних між собою компонентів. Схема педагогічної взаємодії була запропонована В. — Д. Вебером [15; 17].

Від цільової групи (учасників) залежить мета, визначається зміст тренінгового процесу у відповідності до якого підбираються методи тренінгу. Реалізація мети здійснюється через взаємодію суб'єктів освітньої діяльності (учасників та тренера), яка обмежена рамковими умовами (врахування особливих умов просторової організації навчального процесу: стан приміщення, підбір необхідного роздаткового матеріалу, час початку та завершення, тривалість тренінгу тощо). Разом з тим, успіх тренінгового процесу залежить від умінь та кваліфікації соціального педагога-тренера.

У загальному вигляді алгоритм технології соціально-просвітницького тренінгу передбачає три основні частини, які містять у собі декілька етапів: вступну, основну та заключну [15; 6, с.39].

До вступної частини входить:

1. Етап відкриття тренінгу, вступне слово тренера — етап, в який входить вирішення організаційних питань, а також повідомлення про мету, завдання та зміст тренінгу.

2. Знайомство — проходить (продовжується) знайомство або презентація учасників тренінгу.

3. Прийняття (повторення) правил роботи групи — етап, в ході якого на першому занятті учасники приймають, а надалі - повторюють, визначені норми поведінки, яких повинні дотримуватися під час тренінгу усі його учасники.

4. Очікування - на цьому етапі учасники визначаються відносно своїх очікувань від тренінгу, що надає можливість учасникам визначити свої цілі та взяти на себе відповідальність за їх реалізацію.

Важливо відмітити, що всі ці етапи (вони мають назву структурних вправ, тому, що вони утримують структуру тренінгу) є обов’язковими для проведення кожного заняття та проводяться з притримуванням цієї послідовності.

Основна частина містить:

1. Етап визначення рівня інформованості та актуалізація проблеми - на цьому етапі тренер і учасники визначають рівень знань й інформованості відносно теми, яка обговорюється; визначають актуальність і важливість даної проблеми для них та суспільства.

2. Надання інформації - під час проведення заняття інформація надається на різних етапах та у різних формах.

3. Надбання практичних навичок — приймаючи участь в різноманітних формах роботи учасники отримують практичні уміння та навички в безпечних умовах групи.

Заключна частина передбачає:

1. Підведення підсумків - обговорення результатів роботи, рефлексія, аналіз досягнень очікувань від тренінгу, закріплення учасниками отриманих знань та визначення перспектив на майбутнє. Кожний день тренінгу починається зі структурних вправ та закінчується підведенням підсумків.

Структура соціально-просвітницького тренінгу складається із перерахованих структурних елементів. Однак за об'ємом співвідношення цих елементів може бути різним. Це залежить від мети тренінгу, цільової групи, тривалості тренінгу, рівня підготовленості групи.

Тренінг є груповою формою роботи, головною перевагою якої у формуванні усвідомленого батьківства є здобуття учасниками особистісного досвіду батьківської поведінки. При цьому група не пропонує еталонів поведінки, вона лише допомагає усвідомити емоційний стан, почуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за свою сім'ю та майбутнє життя дитини. Кінцевою метою роботи групи є формування усвідомленого батьківства кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях, поведінці.

Оскільки соціально-просвітницький тренінг є різновидом навчального процесу, то важливим інструментом підвищення ефективності навчання у ньому є використання активних методів навчання: методу моделювання, рольових ігор, драматизації, метода конкретної ситуації, метод «мозкового штурму» та ін. Активні методи, які використовуються у соціально-просвітницькому тренінгу, на нашу думку забезпечують найвищу результативність занять щодо формування усвідомленого батьківства.

2.2 Технологія соціальної терапії у профілактиці девіантного батьківства

Слово «терапія» у перекладі з грецької значить «турбота, піклування, лікування». Догляд за дитиною, її виховання накладають на батьків додаткове навантаження, що може викликати психологічну втому та роздратованість, створювати конфліктні ситуації та навіть провокувати жорстоке, агресивне ставлення до дітей. Тому молодь, яка готується до батьківства та молоді батьки мають потребу у терапевтичній підтримці, а також у формуванні навичок регулювання почуттів, імпульсів, думок, стосунків та зняття психологічних симптомів, які викликають напруження.

Соціальна терапія тісно зв’язана з психотерапією, яка використовує методи впливу на психіку. Відомі чотири основні моделі психотерапії [21]:

1). психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний та психологічний стан клієнта (медична модель психотерапії);

2). психотерапія як метод маніпулювання, який носить характер інструменту та служить меті суспільного контролю (соціологічна модель);

3). психотерапія як метод, який призводить у дію процес навчання особистості (психологічна модель);

4). психотерапія як комплекс явищ, які виникають у ході взаємодії між людьми (філософська модель).

Одним з психотерапевтичних методів, який можна використовувати в соціальній роботі з формування усвідомленого батьківства є психодрама.

Психодрама — це метод групової психотерапії, де використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов’язані з важливими для нього проблемами. Формуючи усвідомлене батьківство за допомогою психодрами створюються умови для переосмислення молодими людьми власних проблем і перешкод у створенні благополучної сім'ї та народжені здорової дитини; розуміння причини конфліктів, які виникають у взаєминах; подолання неконструктивних поведінкових стереотипів і способів емоційної реакції на стресові ситуації, які можуть виникати у майбутньому батьківстві; формування адекватних прийомів батьківської поведінки. Під час участі у рольовій грі учасники моделюють складні, емоційно напружені (зокрема конфліктні) ситуацій взаємодії батьків і дітей, а також шлюбних партнерів між собою для відпрацювання стратегій подолання труднощів у вихованні дітей і зняття напруженості в сімейному спілкуванні. Рольова гра дає можливість змоделювати та програти різні стилі батьківської поведінки й відстежити доцільність та адекватність їхнього застосування в конкретних ситуаціях сімейної взаємодії.

Ще один метод соціальної терапії, який можна використовувати у формуванні усвідомленого батьківства молоді - арт-терапія [24; 26; 16]. Даний метод соціальної терапії є ефективним засобом розвитку емоційно-ціннісного компоненту батьківства.

Арт-терапія — це метод впливу на психоемоційний і фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва. Даний метод сприяє підвищенню адаптаційних здібностей молодих людей до майбутнього батьківства, надає можливість у процесі включення до різних видів художньо-мистецької діяльності (малюнок, ліплення, колаж, написання есе, статті для преси, сценарію театральної постанови) проявити й відрефлексувати, наявність «Я-образу» батьків, ідеального образу дитини та наявність вже сформованих батьківських якостей. Уживання арт-технології надає можливість проецирувати наявний психоемоційний стан молодої людини, образно виразити власне ставлення до батьківства (до сім'ї, до себе як матері або батька, до процесу взаємодії батьків і дітей), візуалізувати позитивний образ майбутнього батьківства. Участь у творчому процесі підвищує самооцінку молоді й адаптивні можливості до батьківства, стимулює суб'єктність, забезпечує релаксацію та зняття захисних бар'єрів.

У структурі арт-терапевтичного заняття виділяють дві основні частини. Одна — невербальна, творча, неконструйована, основним засобом самовираження учасника є образотворча діяльність (малюнок, скульптура). Використовуються різноманітні механізми невербального самовираження та візуальної комунікації (до 70% сесії). Друга частина — вербальна, передбачає словесне обговорення виконаної роботи та її результатів, зворотній зв’язок від учасників та тренера з приводу вражень, що виникають, асоціацій від сприйняття намальованого (створеного) та всього процесу роботи (30% сесії).

Арт-терапевтична сесія містить наступні етапи:

1). настрой (розминка, включення у роботу, межа, яка оформлює її початок);

2) актуалізація візуальних, аудиальних, кінестетичних відчуттів; формування запиту або теми роботи;

3) індивідуальна образотворча або творча діяльність;

4) вербалізація (комунікація);

5) доопрацювання малюнку, продовження роботи для мультимодальних технік або колективна робота (в парах, малих групах);

6) рефлексивний аналіз, висновки.

Ще одним методом, який використовується в технології соціальної терапії є терапія самовиховання.

Самовиховання — це активний процес формування людиною себе як особистості у відповідності до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал особистого «Я» .

За допомогою терапії самовиховання, в рамках формування усвідомленого батьківства молоді, у молодих людей можна виробити стійке позитивне ставлення до батьківства як до життєвої цінності, формувати ідеальний образ «Я-батьків» з метою допомогти молоді побачити перспективу власного батьківства, розвивати здібності самим визначати життєві цілі, удосконалювати свою чоловічу/жіночу індивідуальність у батьківстві.

У формуванні усвідомленого батьківства молоді метод самовиховання найбільш ефективний, якщо використовується на базі аутогенного тренування. У технологічному аспекті цей метод містить наступні прийоми:

1) самовивчення, самооцінка майбутніх батьків;

2) оцінка молоддю своєї особистості як шлюбних партнерів та батьків;

3) самоаналіз, виявлення індивідуальних «психологічних бар'єрів» до створення сім'ї та батьківства;

4) створення бажаного образу «Я-батька»;

5) формування індивідуальних формул намірів;

6) формування прийомів самопереконання, самозаохочення, самонавіювання;

7) сюжетна сенсорна репродукція поведінки «Я-образу» у різноманітних ситуаціях майбутнього батьківства;

8) «накладання» стереотипів «Я-образу» на реальну поведінку у процесі повсякденного життя та діяльності.

Отже технологія соціальної терапії є однією з найбільш ефективних технологій формування усвідомленого батьківства та для більшої ефективності повинна використовуватися соціальними працівниками у комплексі з іншими технологіями.

2.3 Технологія соціального консультування у формуванні усвідомленого батьківства

Консультування — це технологія соціально-педагогічної роботи, яка полягає в дослідженні проблеми клієнта, находженні разом з ним позитивних шляхів її вирішення, наданні порад і рекомендацій щодо наявності для цього соціальних ресурсів.

Особливість консультування з питань усвідомленого батьківства молоді полягає у тому, що акцент робиться на ресурси молодої людини, яку орієнтують на знаходження необхідної інформації щодо вироблення когнітивної, емоційної та поведінкової складових батьківства.

Метою консультування молоді щодо усвідомленого батьківства є ліквідація дефіциту інформації про сутність поняття «батьківство», «усвідомлене батьківство», формування ґрунтовних соціально-медичних, психолого-педагогічних та морально-правових знань з цього питання; озброєння молодих людей новими підходами, інноваційною інформацією щодо вироблення навичок усвідомленого батьківства.

Результатами консультування з питань усвідомленого батьківства молоді можуть бути: отримання необхідної інформації щодо усвідомленого батьківства; покращання розуміння (себе в ролі батьків, свого шлюбного партнера, своєї дитини); зміна емоційного стану, своєї мотивації на батьківство; здатність до прийняття рішення народження та виховання дитини у сім'ї; здатність до здійснення даного рішення; підтвердження своїх думок, почуттів, рішень; отримання підтримки з боку спеціалістів та громади; пристосування до ситуації реального батьківства; пошук і вивчення умов для гармонійного розвитку дитини; отримання практичної допомоги у виконанні батьківських функцій через прямі дії (консультанта й інших представників територіальної громади, яких залучив консультант); розвиток наявних умінь і навичок з усвідомленого батьківства, набуття нових; реагування на безвідповідальні батьківські дії інших людей та ситуацію у територіальній громаді.

Проведення будь-якої консультації, у тому числі й консультації з питань усвідомленого батьківства, вимагає дотримання наступних принципів [21]:

Доцільність та цілеспрямованість — консультація повинна мати конкретну мету, вирішувати строго визначені завдання, проблему. В рамках формування усвідомленого батьківства — це вироблення конкретних знань та поведінкових навичок усвідомленого батьківства.

Добровільність та ненав’язливість — молоді батьки мають право в будь-який час відмовитися від допомоги консультанта. Ефективність консультації визначається цінністю ідей усвідомленого батьківства, а не статусом консультанта.

Методична грамотність та компетентність - ядром технології консультування є встановлення довірливих стосунків консультанта та того, хто консультується. Консультант повинен мати широку ерудицію та бути компетентним у питаннях формування усвідомленого батьківства молоді, вміти методично правильно, переконливо вести консультацію, що вимагає спеціальної підготовки та навчання.

Консультування як технологічний процес також має свій алгоритм, який має декілька етапів, кожен з яких спрямований на вирішення конкретного завдання та досягнення визначеної мети з формування усвідомленого батьківства [25]: вияв причин, що спонукали клієнта звернутися за консультацією; аналіз, оцінка і діагностика проблеми, ситуації клієнта; формулювання проблеми і визначення цілей консультації; встановлення стратегії і плану дій; здійснення відповідних дій; оцінка результатів консультації і висновки.

У практиці соціальної роботи зустрічається і широко використовується декілька типів консультування, які можуть входити до технологічного комплексу з формування усвідомленого батьківства молоді в діяльності територіальної громади: загальне консультування молоді з питань усвідомленого батьківства спеціалістами соціальної роботи; спеціальне консультування молоді з питань усвідомленого батьківства за направленням соціальних педагогів, працівників спеціалістами медичних, психологічних, педагогічних, юридичних та ін. служб чи закладів; навчальне консультування з питань технології формування усвідомленого батьківства молоді спеціалістів служб і організацій соціального спрямування територіальної громади. Воно включає роботу з персоналом, роз’яснення змісту законів, соціальної політики, програм, технологій, процедур, спрямованих на формування усвідомленого батьківства молоді в територіальній громаді; договірне консультування спеціалістами соціальних організацій з різних організаційних, професійних і інших питань.

Таким чином, технологія соціального консультування також є однією з ефективних та найбільш використовуваних технологій формування усвідомленого батьківства, але як нами зазначалося раніше, для більшої ефективності процесу формування усвідомленого батьківства молоді необхідно використовувати комплексну програму, до якої будуть входити такі технології соціальної роботи, як: соціально-просвітницький тренінг, технологія соціальної терапії та соціальне консультування.

2.4 Висновки за розділом 2

Вивчення технології соціальної роботи з формування усвідомленого батьківства дає нам можливість зробити висновки узагальнюючого характеру.

По-перше, найбільш оптимальним видом технології формування усвідомленого батьківства, у загальному вигляді алгоритм технології соціально-просвітницького тренінгу передбачає три основні частини, які містять у собі декілька етапів: вступну, основну та заключну

По-друге, оскільки соціально-просвітницький тренінг є різновидом навчального процесу, то важливим інструментом підвищення ефективності навчання у ньому є використання активних методів навчання: методу моделювання, рольових ігор, драматизації, метода конкретної ситуації, метод «мозкового штурму» та ін. Активні методи, які використовуються у соціально-просвітницькому тренінгу, на нашу думку забезпечують найвищу результативність занять щодо формування усвідомленого батьківства.

По-третє, технологія соціальної терапії також є однією з ефективних технологій формування усвідомленого батьківства, психотерапевтичні методи, які можна використовувати в соціальній роботі з формування усвідомленого батьківства — це психодрама, арт-терапія та терапія самовиховання.