Десять парадоксів соціальної трансформації

Десять парадоксів соціальної трансформации

Станислав Катаев Понятие «трансформація» широко застосовується для позначення стану сучасного української спільноти. Вже сама слово «трансформація» містить у собі зародок парадоксу. Якщо процес трансформації відбувається який досить довго, а терміни його Україні не визначено, то трансформація набуває стійкий стабільний характер, набуває рис сталості. Люди звикають до трансформації, як ні галасу моря, пристосовуються і живуть у суспільстві як і стабільному. Приклад того період нашій країні, коли інфляція сягала 10 000. З боку здавалося, як у такі умови можна жити? Однак жили. Пристосовувалися, примудрялися примножувати капітал. Гроші не зберігали, бо як лише отримували, відразу витрачали, що збільшувала оборотність від грошей і стимулювало економіку. Це з прикладів, але таке становище кожному етапі змін. Зміни необов’язково були на краще. Але сталість змін змушувало не сприймати як щось тимчасове, навпаки, із самою фактом мінливості свыкались. Вони почали елементом побуту, по-своєму стабільного та сталого. Криза стає перманентної характеристикою нашого суспільства та особистості. Але це викликає відчуття безвиході, а стимулює вироблення нових способів пристосування до змінюваним умовам існування. Отже, перший парадокс: мінливість як головний чинник устойчивости.

Трансформация в розвинених країн пов’язується, зазвичай, микросоциальными і духовними процесами, т. е. зі змінами в особистості сім'ї, в релігії, цінностях і поглядах життя. Ми ж трансформація пов’язується, передусім, з макросоциальными процесами. Використовуючи термін «трансформація» у західних джерелах звертаються до проблемам зміненого стану свідомості, пов’язаного, наприклад, із застосуванням наркотиків, медитацією тощо., т. е. про те, що проблеми окремого людини. Ідеолог наркотичних мрій Тімоті Лірі, проповідник природного початку Іванов є представниками цього виду трансформації. Під впливом хімічних коштів чи слів проповідника людина прагне вийти межі, обмежені рамками реального, змінитися досягти особистісної трансформації та мріяв стати адекватним сучасності. Йде дискусія у тому, щоб у процесі особистісної трансформації не вдаватися до збоченим і що руйнує здоров’я засобам. Але принцип залишається один: змінити світ змінюючи себе. А в нашій країні інша модель: змінити світ, змінюючи зовнішні умови існування. Другий парадокс у тому, що трансформація ми — це очікування змін ззовні без готовності змінити себя.

Изменение психічного, духовного характеру можна нашій країні проблемою невеличкий частини духовної еліти столиці та у містах. На щодо невеличкому, обмеженому просторі столиці, як і лабораторії відбуваються досліди з духовної трансформацією, яку багато говорять на Западе.

Здесь позначається третій парадокс: справжня особистісна трансформація сприймається як извращение.

Одним із головних моментів трансформації суспільства є. Криза відбилося у відсутності б у процесі діяльності, в некерованості соціальної системи, в регресії до більш раннім формам існування системи. У деяких сферах люди починають користуватися більш примітивними способами під час досягнення цілей. Але паралельно формуються новоутворення зі складною структурою. Виробляється нова знакова система, інша парадигма, що прагне направити розвиток будь-якому іншому напрямі, переструктурировать ситуацію. Джерелом цього процесу є новий спосіб існування. Тобто криза містить у собі як негативні аспекти. Позитивний аспект у тому, що криза можна як перехід системи у нову фазу, освіту якісно нової виборчої системи, тобто криза — постає як момент розвитку. Криза іноді сприяє зростанню нових відкриттів. Отже, четвертий парадокс — криза є джерелом позитивних изменений.

На створення нової стилю життя і нового образу суспільства витрачається багато енергії, що породжує певною мірою хаос. У хаотичних змінах трансформирующегося суспільства потенційно закладено різні компоненти і стають можливими незвичайне застосування обох. Криза розхитує стереотипи соціального поведінки. І базі ослаблених старих норм створюється новий порядок. Отже, п’ятий парадокс: нового стану поступово вибудовується з хаоса.

Ослабление нормативної основи суспільства, притаманне кризи, пов’язують із наявністю аномії. Однією з причин їхнього аномії є ідентифікації, коли людина неспроможна впевнено віднести себе на певної соціальної спільності. Аномія насправді перешкоджає трансформації. Подолання аномії, поява правил, властивих трансформації, забезпечує її ефективніше здійснення. Але правила ці особливі, оскільки трансформація соціальних норм — це іманентна характеристика трансформируюшегося суспільства. Те, що як аномія, насправді є перехід у таку нормативне стан, що характеризується модифікацією норм, з урахуванням постійно змінюються моделей раціональності. Норми різноманітні у різних ситуаціях, у різних співтовариствах і за реалізації різноманітних практик. Для трансформируюшегося суспільства характерний нормативний плюралізм. Аномія справді є, але він властива періоду трансформаційного кризи. Для умов трансформації щодо аномії необхідний інший дослідницький інструментарій й інший теоретичний підхід, ніж для умов стабільного суспільства. Отже, трансформаційний криза закладає основи якісно нового нормативного стану суспільства, що дозволяє йому виходити нового рівня розвитку. Шостий парадокс залежить від тому, що аномимя, є насправді ознакою нового специфічного нормативного строя.

Трансформирующееся суспільство існує одночасно відповідно до різними парадигмами: традиційними, модерними і постмодерними. Це позначається на багатьох аспектах життя суспільства, особливо у відносинах еліти й маси. Зміни, які відбуваються у суспільстві, багато в чому викликані прагненням до модернізації суспільства зі боку еліти: політичної, культурної економічної. Про це можна судити з змісту запропонованих реформ у різних сферах життя суспільства, по численним публічних заяв, передвиборних програм. Модернізаційні заяви політичної та економічної еліти які завжди і в усьому відповідає масовим настроям, менталітету великої частини суспільства. Традиционалистские компоненти менталітету залишаються широко поширеними. Розбіжність позиції еліти й маси відбилося у різноманітних формах: явному чи неявному опір, інформаційних бар'єри. Виникають сфері соціокультурного невідповідності еліти й значній своїй частині суспільства. Наприклад, виникає протиріччя між слабкістю передумов про модернізацію й запитами на результати модернізації. Запити формуються не внутрішніми можливостями їхнього задоволення, як і буває закритих суспільствах чи державах, що випереджають інші країни, а завдяки інтенсивному інформаційному обміну між відсталими країнами й іншим світом. Тому з’являються потреби, які необеспеченны внутрішніми економічними можливостями країни. Звідси, потреби може задовольняти відповідно новому їх рівню лише еліта. Існує й протиріччя між централізацією і децентралізацією у економічній і політичною сферах. Еліта прагне централізації, а провінція пручається цього процесу, так як обмежені неможливо задовольнити запити населення регіонів. З іншого боку, саме від центру ініціюються трансформаційні зміни, що у певною мірою й у різного рівня пручаються регионы.

Дальше можна назвати протиріччя між авторитарної формою державних устроїв на різноманітних його рівнях і демократичними компонентами. Хоч як парадоксально, еліта, передусім зацікавлена в авторитаризмі, найчастіше й активніше висловлює демократичні интенции.

Итак, сьомий парадокс — засобом розвитку демократизму за умов трансформації є авторитаризм.

На побутовому рівні криза суспільства сприймається, передусім, внаслідок скорочення споживання. Неможливість задовольняти соціально типові стандарти споживання викликає в людини страждання, почуття незадоволеності жизнью.

Перспективы розвитку на близький період не обіцяють вирішення питань подолання матеріальних труднощів більшість населення. Тому слід готувати себе до бідності, а чи не до багатства. Важливим є морально-психологічний чинник зустрічі з бідністю. Як немає втратити волю у житті й щастя, будучи бідним? Досягнення цього потрібні, хоч і цинічно звучить, формувати культуру бідності. У цьому основна спрямованість особистісної трансформації: навчитися бідували бути щасливою і самодостатнім. Отже, восьмий парадокс: трансформація обіцяє нам не достаток і задоволення потреб у відповідність до нинішніми запитами, а бідність. А для трансформації не у цьому, щоб стати багатими, суть у тому, щоб вижити, зберегти народ, націю, держава й втрачена особистісного гідності за умов бідності, постійних техногенним катастрофам й екологічної депрессии.

Девятый парадокс трансформації формулюється без обгрунтування через її очевидності. Джерелом інтеграції суспільства є спільна біда. Парадокс у тому, що негативний компонент є джерелом позитивного аспекти соціальної динаміки, саме становлення нової інтеграції. Усвідомлення єдності загальної тяжкої долі згуртовує суспільству й так мобілізує її нових трансформаций.

Однако суспільство потребує позитивних цінностях і цілі, навіть коли вона перебуває у стані кризи. Особливо у цьому потребує молодь, на яку все життя попереду, що не б стані суспільство перебувало. Соціологи, поруч із представниками деяких інших професій, беруть участь у целеполагании. На виконання цієї важливою соціальної і світоглядної функції потрібна відповідна теорія. На думку, теорія трансформації може бути позитивної концепцією соціальної динаміки за умов кризи. І це заключний десятий парадокс — джерелом позитивної мети є інтерпретована відповідним чином ідея кризи і катастрофы.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.