Суть малого бізнесу та його форми, спрощена система оподаткування

Реферат на тему:

Суть малого бізнесу та його форми, спрощена система оподаткування Малий бізнес є органічним структурним елементом рин­кової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового се­редовища. Він був первинною вихідною формою ринкового гос­подарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме то­му дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення ма­лого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує у число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі. Підтвердженням значимості малого бізнесу є прийнята 29 січня 1997 р. Кабінетом Міністрів України «Програма розвитку мало­го підприємництва в Україні на 1997;1998 роки», яка містить цілий комплекс заходів правового характеру і заходів фінансово-кредитного, інноваційного, кадрового, науково-методичного та організаційного забезпечення.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізне­су обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характе­ром спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибо­ром технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес — це самостійна, систематична господарсь­ка діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на влас­ний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на ре­алізацію власного економічного інтересу.

Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру можливостей ринку, що усклад­нює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється в зв’язку з відмінностя­ми в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень да­ють більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки стати­стики, чи ж для обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характерис­тик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і ме­тоди виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданого вартістюобліковці мо­жуть вказувати на загальне число працюючихторговці підкрес­люють максимальний рівень обсягу продажобслуговуючий пер­сонал може використовувати загальну кількість клієнтіввироб­ники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т.д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути «дрібним»: наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися «великим» у країні, яка розвивається, але «дрібним» — у кращі, промислове розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні мо­менти:

визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і те­риторіями;

будь-яке визначення дається залежно від практичних по­треб і служить визначеним цілям;

більша диференціація визначень є реальним відображен­ням речей і показує, що малі підприємства не. мають чіткоі'о визначення меж. В іноземній статистиці для визначення належності.

підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використо­вуються такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробни­чих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використо­вується практично всюди, але його величина варіюється" не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірськорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв’язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхуван­ня, операції з нерухомістю — чисельність працюючих не повинна перевищувати 300 чоловік, в оптовій торгівлі - менше 100 чо­ловік, в роздрібній — до 50 чоловік, виробництво тощо — 20 чи мен­ше зайнятих, комерція, послуги — 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємст­ва з зайнятістю до 500 чоловік. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 50 чоловік, до середніх — фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200 працівниківу будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості - не більше 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства, зайнятість на яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд з загальним поняттям малого і середнього підп­риємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єдну­ють практично всі кустарні виробництва. До них відносять фірми з зайнятістю до 200 чоловік. Малими вважаються фірми з зай­нятістю 100 чоловік. В цілому для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства — 10−100 зайнятих, середні підприємства — 100−500 чоловік і великі підприємства — з зайнятістю понад 500 чоловік.

Організація спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва Спрощена система оподатковування, обліку і звітності вводиться для таких суб'єктів малого підприємництва:

— фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх родин, протягом року перебуває не більш 10 осіб і розмір виручки яких від реалізації продукції (то­варів, робіт, послуг) за рік не перевищує'500 тис. гривень;

— юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не переви­щує 50 осіб і розмір виручки яких від реалізації продукції (то­варів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Виторгом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий чи рахунок (і) у касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб' єкти малого підприємництва — фізичні особи — ма­ють право самостійно вибрати спосіб оподатковування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідчення про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприєм­ництва — фізичних осіб — установлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може складати менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць.

У випадку, якщо фізична особа — суб'єкт малого підприємництва — здійснює кілька видів підприємницької діяль­ності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, їм здо­бувається одне свідчення і сплачується єдиний податок, що не пе­ревищує встановленої максимальної ставки.

У випадку, якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої чи праці за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що сплачує єдиний податок, звільняється від обов’язку нараху­вання, відрахування і перерахування в державні цільові фонди зборів, зв’язаних із виплатою заробітної плати працівникам, що знаходяться з ним у трудових відносинах, включаючи членів йо­го родини.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, що перейшла на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності, самостійно вибирає одну з наступних ставок єдиного податку:

— 6 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) без обліку акцизного збору у випадку сплати податку з до­даткової вартості відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» ;

— 10 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення подат­ку з додаткової вартості до складу єдиного податку.

Спрощена система оподатковування, обліку і звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися по­ряд з діючою системою оподатковування, обліку і звітності, пе­редбаченої законодавством, на вибір суб'єкта малого підприєм­ництва.

Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний по­даток, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

— податку з доданої вартості, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподатковування доходів за єдиним подат­ком за ставкою 6 відсотків;

— податку з прибутку підприємств;

— податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів малого підприємництва);

— плати (податку) за землю;

— збору на спеціальне використання природних ресурсів;

— збору у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

— збору в Державний інноваційний фонд;

— збору на обов’язкове соціальне страхування;