Менеджмент експортно-імпортних операцій

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ Українсько-Російський інститут менеджменту та бізнесу

Ім. Б. Хмельницького Кафедра управління бізнесом Спеціальність: Менеджмент організацій Спеціалізація: Економіка та управління бізнесом Освітньо-кваліфікаційний рівень: магістр ДИПЛОМНА РОБОТА на тему

«МЕНЕДЖМЕНТ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ»

Студент групи М — 10−05 МУБ (1,6) з Шаль Едуард Альбертович Науковий керівник ___________ д-р економ. наук, проф. О. М. Поляков

(підпис)

Допущено до захисту в ДЕК ____________ «______ «_______ 2009 р.

(підпис зав. кафедри) Завідувач кафедри __________ д-р економ. наук, проф. О. В. Куроченко

(підпис) Київ 2009

ЗМІСТ ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ЯК СКЛАДОВОЮ ЧАСТИНОЮ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Сутність та види імпортно-експортних операцій

1.2 Правове регулювання імпортно-експортних операцій

1.3 Стратегія фірми на зовнішньому ринку

1.4 Висновки до розділу 1

2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІМПОРТНО-ЕКСПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ТОВ «СЕА Електронікс»

2.1 Характеристика техніко-економічного стану підприємства

2.2 Структура ТОВ «СЕА Електронікс» та організація її управління

2.3 Аналіз фінансово-господарського стану ТОВ «СЕА Електронікс

2.4 Висновки до розділу 2

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІМПОРТНОЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «СЕА Електронікс»

3.1 Техніко-економічне обґрунтування удосконалення імпортних операцій

3.2 Стратегічне співробітництво із іноземними виробниками та українськими клієнтами у проектах постачання

3.3 Підвищення якості управління персоналом

3.4 Висновки до розділу 3

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

імпортний експортний зовнішній торгівля Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння.

Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.

Формування ринкової економічної системи в Україні потребує її інтегрування до світового економічного простору. Це можливо тільки за умов створення високоефективного механізму функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, належної підготовки фахівців у даній галузі.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю — це системний вплив на відповідні структури та колективи людей з метою підвищення їх життєдіяльності і досягнення бажаного наслідку у міжнародному бізнесу.

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності у країнах з ринковою економікою набув логічного оформлення відносно недавно. Дослідження у цій сфері знань, їх викладення у школах та центрах підготовки фахівців Японії, США, Німеччини, Англії, Франції та інших країн підвищують результативність роботи як окремих структур, так і в цілому світового господарства.

Підготовка інтелектуальних і професійних кадрів із зовнішньоекономічної діяльності була сформована у колишньому СРСР. Проте така діяльність не була пов’язана з реальним ринком та дією законів товарно-грошових відносин із-за державної монополії на зовнішню торгівлю.

Ситуація кардинально змінилася у кінці ХХ століття. З набуттям незалежності в Україні розвивається зовнішньоекономічна діяльність на засадах міжнародного бізнесу. Це було обумовлено такими обставинами:

· переходом до відкритої для міжнародного бізнесу економіки;

· потребою України у входженні в міжнародну економічну співдружність;

· використанням переваг у зовнішній торгівлі та їх реалізацією;

· адаптацією специфічного національного стилю, організації та поведінки для досягнення бажаних результатів власними та іноземними фірмами.

Мною обрана тема даної дипломної роботи в зв’язку с необхідністю розкриття проблем управління імпортно-експортною діяльністю як складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності підприємств в умовах вступу України у світове економічне співтовариство.

Об'єктом даної роботи є експортно-імпортні операції.

Предметом даної роботи є вивчення правової основи експортно-імпортної діяльності українських підприємств і кооперації з іноземними учасниками світового співтовариства в умовах вступу України в ринкові відносини, вивчення теоретичних основ міжнародної діяльності країни, та практичних прикладів застосування міжнародної торгівлі на прикладі досліджуваного приватного підприємства СЕА.

Метою виконання даної роботи є визначення на прикладі ТОВ «СЕА Електронікс» шляхи управління імпортно-експортною стратегією фірм.

Дипломна робота складається із трьох основних розділів:

— перший — теоретичний, присвячений розгляду тематики зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

— у другому аналітичному розділі розглядається стан бізнесу на досліджуваному підприємстві;

— у третьому практичному розділі досліджуються шляхи поліпшення імпортної діяльності підприємства.

У даній роботі були використані нормативні документи по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності, міжнародні термінологічні правила проведення зовнішньоторговельних операцій, роботи українських і російських авторів в області досліджень керування міжнародним бізнесом і менеджменту, періодичні видання по проблематиці імпортно-експортних операцій.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ЯК СКЛАДОВОЮ ЧАСТИНОЮ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Сутність та види зовнішньоекономічних операцій Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор. До причин міжнародної торгівлі належать такі:

1. Використання надлишкових потужностей — коли компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному або довгостроковому періодах, що не користуються внутрішнім попитом.

2. Зменшення витрат виробництва — покриття умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищення ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями.

3. Підвищення прибутковості - у зв’язку з відмінністю конкурентного середовища на закордонному від вітчизняного компанії можуть продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома .

4. Розподіл ризику — виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн перебувають у різних фазах.

Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає дешевші й високоякісні сировинні та інші комплектуючі матеріалів, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або сама може більш ефективно конкурувати на експортних ринках.

У таблиці 1.1. надані обсяги експорту-імпорту товарів в Україні за 5 останніх років [28, c.107].

Отже, як бачимо із таблиці, в Україні спостерігається постійний зріст як експортних, так і імпортних статей. Це свідчить про активну зовнішньоекономічну діяльність держави. За останні два роки розміри імпорту перевищують експорт.

Табл. 1.1. Обсяги експорту-імпорту товарів в Україні за 5 років

В Україні тривають довгострокові структурні тенденції в експорті й імпорті товарів і послуг:

· орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість, що здебільшого складається продукції чорної металургії - 32%, хімічної промисловості - 12%, харчової промисловості - 10%, машинобудівної - 10%;

· орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію — нафту, газ — 52%, продукцію машинобудування — 13%, медикаменти, продукти харчування;

· нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 із 25 регіонів дають більш ніж 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська та Одеська області);

· висока орієнтованість зовнішньої торгівлі від республік СНД.

Зовнішньоекономічна діяльність — це сукупність напрямів, форм і методів торгівельно-економічного, науково-технічного співробітництва, а також кредитних і валютно-фінансових відносин даної країни із зарубіжними державами з метою ефективного використання переваг міжнародного поділу праці.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю — це системний вплив на об'єкт (виробничі структури, фірми, організації, колективи людей) для забезпечення їх життєздатності, узгодження в роботі і досягнення кінцевого результату. Важливим елементом управління зовнішньоекономічною діяльністю є формування цілей, котре виступає як передбачення результатів управлінської діяльності.

У напрямку управління зовнішньоекономічною діяльністю розрізняють поняття керуючої та керованої ланок. Керуючу ланку представляють спеціальні органи управління, працівники апарату управління, що безпосередньо здійснюють розробку і реалізують рішення з метою кращого використання потенційних можливостей, закладених у керованій ланці, і досягнення поставленої мети. Керована ланка є елементом системи, що сприймає керований вплив від керуючої ланки.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності, якщо інше не передбачене законом.

Перелік видів зовнішньоекономічної діяльності наведений у статті 4 Закону про ЗЕД, серед яких найпоширеніші:

· експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

· надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

· науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

· кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, проведення аукціонів, торгів, конференцій та інших подібних заходів, що здійснюються суб'єктами ЗЕД;

· спільна підприємницька діяльність;

· підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

· товарообмінні (бартерні) операції;

· орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

· роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· інші види ЗЕД, не заборонені законодавством України.

Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік зовнішньоекономічних операцій, здійснюваних на території України, умови й порядок їхнього здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для імпорту й експорту, визначається законом.

Реалізація права на заняття зовнішньоекономічною діяльністю може залежати й від спеціального дозволу (ліцензії). Чинним законодавством України передбачаються такі ліцензовані види діяльності, як транспортування природної нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного й нафтового газу трубопроводами, експорт, імпорт устаткування й дисків для лазерних систем зчитування, які можуть здійснюватися тільки при наявності ліцензії, виданої компетентним державним органом.

У випадках, передбачених законом, на окремі товари можуть уводитися обмеження у випадку їхнього переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів уповноважених органів державних органів державної влади, що виконують відповідні контрольні функції. Переліки товарів, переміщення яких через митний кордон здійснюється на підставі дозволів органів державної влади, а також порядок видачі таких дозволів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Під митним режимом розуміється сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, які залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. У зв’язку із цим існують наступні види режиму:

Експорт — продаж товарів (робіт, послуг) українськими суб'єктами ЗЕД іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивозом або без вивозу цих товарів (робіт, послуг) за митну територію України, включаючи реекспорт. Реекспорт — продаж іноземним суб'єктам господарчої діяльності й вивіз за кордон України товарів, раніше імпортованих на територію України [1, ст. 1].

Експорт із України можна умовно розділити на наступні основні стадії:

· реєстрація фірми-експортера як учасника зовнішньоекономічної діяльності;

· переговори за узгодженням комерційних, технічних і інших умов контракту;

· перед контрактна підготовка й підписання контракту;

· одержання необхідних ліцензій, сертифікатів, дозволів;

· підготовка товару до поставки: упакування, маркування, підготовка відвантажувальних документів;

· оформлення паспорта угоди;

· експортне митне очищення;

· поставка товару, на умовах, певних у контракті відповідно до правил Інкотермс;

· розрахунки за поставлений товар відповідно до умов платежу.

Вивіз товарів за межі митної території України в режимі експорту передбачає:

— подачу митному органу документів, що засвідчують підстави й умови вивозу товарів за межі митної території України;

— сплату податків і зборів, установлених на експорт товарів.

Розрахунок загальної суми митних платежів при експорті:

(1.1) ;

де С — загальна сума платежів за митне оформлення; - сума вивізного (експортного) мита для товарів, оподатковуваних вивізним митом; - митні збори й збори за митне оформлення; - сума у розмірі нарахованого акцизу для підакцизних товарів.

Згідно п. 6.2.1. Закону про ПДВ по операціях по поставці товарів, вивезених (експортованих) за межі митної території України, податок обчислюється по нульовій ставці.

При незначному обсязі зовнішньоекономічних операцій і реалізації основної частини продукції на зовнішньому ринку для здійснення зовнішньоекономічних операцій фірма використовує торговий апарат, який розрахований для роботи на внутрішньому ринку. При збільшенні зовнішньоторгових операцій створюється спеціальний експортний відділ. Замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи у закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом.

Імпорт — придбання (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) українськими суб'єктами ЗЕД в іноземних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг) із ввозом чи без ввозу таких товарів (робіт, послуг) на територію України, включаючи покупку товарів, призначених для власного споживання установами й організаціями України, розташованими за її межами. Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари походженням з України й вивезені за межі митної території України відповідно до митного режиму експорту не пізніше встановленого законодавством строку увозяться на митну територію України для вільного обігу [18, с. 184].

Для здійснення імпорту товарів покупець-імпортер (резидент України) повинен пройти наступні основні етапи:

· зареєструватися як учасник зовнішньоекономічної діяльності;

· підписати контракт на імпорт;

· одержати необхідні ліцензії, сертифікати, дозволи;

· оформити паспорт імпортної угоди;

· зробити необхідні платежі за контрактом;

· прийняти товар у погодженому з експортером (продавцем, нерезидентом) пункті або порту призначення;

· зробити митне оформлення імпортованих вантажів, витрати по сплаті імпортних мит, плати за митне оформлення, ПДВ.

Розрахунок загальної суми митних платежів при імпортному митному очищенні при випуску для вільного обігу провадиться в такий спосіб:

(1.2) ;

де С — загальна сума платежів за митне оформлення; - сума ввізного (імпортного) мита для товарів, оподатковуваних ввізним митом; - митні збори й збори за митне оформлення; - сума у розмірі нарахованого акцизу для підакцизних товарів; - сума податку на додану вартість.

Імпорт послуг має наступні відмінності від імпорту товарів: ніякого митного оформлення не провадиться, митні збори й платежі не сплачуються. Документом, що свідчить про фактичне одержання послуг або результатів робіт, є акт або інший подібний документ.

Транзит — митний режим, відповідно до якого товари й транспортні засоби переміщаються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органа без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України [18, с. 189].

Тимчасовий ввіз (вивіз) — митний режим, при якому товари ввозяться на територію України або вивозяться за її межі з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зносу або втрат при нормальних умовах транспортування.

Митний склад — митний режим, відповідно до якого завезені через кордон митної території України товари зберігаються під митним контролем без стягнення податків і зборів і без застосування до них мер нетарифного регулювання й інших обмежень у період зберігання, а товари, які вивозяться за межі митної території, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їхнього вивозу за межі митної території України.

Спеціальна митна зона — це митний режим, відповідно до якого до товарів, що ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон через кордон митної території України, а також до товарів, які вивозяться з території зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються митне тарифне або нетарифне регулювання.

Магазин безмитної торгівлі - митний режим, при якому товари, а також супровідні роботи, не призначені для споживання на митної території України, перебувають і реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, інших зонах митного контролю, зазначених митними органами, без стягнення мита, податків, установлених на експорт і імпорт, і без застосування мер нетарифного регулювання.

Переробка на митній території - митний режим, за якого завезені товари, які походять із інших країн, піддаються у встановленому порядку переробці без застосування до них мер нетарифного регулювання за умови вивозу за межі митної території України продуктів переробки відповідно до режиму експорту.

Переробка за межами митної території України — митний режим, відповідно до якого товари, які находяться у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування мер тарифного й нетарифного регулювання з метою їхньої переробки за межами митної території й наступного повернення в Україну.

Знищення або руйнування — митний режим, при якому товари, завезені на митну територію України, знищуються під митним контролем або приводяться в стан, що виключає їхнє використання, без стягнення податків по імпорту товарів, а також без застосування мер нетарифного регулювання.

Відмова в інтересах держави — митний режим, при якому власник відмовляється від товарів, які знаходяться під митним контролем, без будь-яких умов у свою користь.

У зовнішньоекономічній практиці використовуються два основних методи здійснення експортно-імпортних операцій: прямий експорт і імпорт; що передбачає поставку товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачу або закупівлю у нього відповідних товарів, і непрямий експорт та імпорт, який полягає у продажі та купівлі товарів через торгових посередників.

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій використовується:

· при продажі та закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

· при експорті дорогого та габаритного обладнання;

· при експорті стандартного обладнання через закордонні філії;

· при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

· при державному продажі та закупівлі.

Непрямий експорт та імпорт продовжує зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою торгових посередників у світовий товарооборот втягується близько половини всіх товарів. Метод використовується:

· при збуті стандартного промислового обладнання;

· при збуті споживчих товарів;

· при реалізації другорядної продукції;

· на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

· при просуванні нових товарів;

· при відсутності власної збутової мережі;

· за умови, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.

Організація експортних операцій. При незначному обсязі зовнішньоекономічних операцій і реалізації основної частини продукції на зовнішньому ринку для здійснення зовнішньоторгових операцій фірма використовує торговий апарат, який розрахований для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторгових операцій створюється спеціальний експортний відділ.

Замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи у закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом.

З метою реалізації продукції всіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральну контору у вигляді юридично самостійного акціонерного товариства чи дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна фірма повністю відділяється від виробничої.

Великі фірми створюють власний зовнішньоторговий апарат за кордоном. До його завдань належать: вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів, використання цього підрозділу у взаємостосунках із іноземними контрагентами у випадках, коли законодавство даної країни не дозволяє прямих стосунків із ними.

За кордоном створюються і фірми, які займаються не тільки оптовою, але й роздрібною торгівлею.

Організація імпортних операцій. Імпорт здійснюють тільки великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.

Для проведення операцій вони створюють імпортні відділи, що включають, як правило, два сектори — закупівельний і адміністративний.

У великих центрах, де переважно закуповується товар, засновуються постійні представництва.

В окремих країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які займаються експортом або імпортом окремих товарів, котрі виробляються на державних підприємствах або скуповуються в окремих приватних осіб.

1.2 Правове регулювання імпортно-експортних операцій Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 р. Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона діє з лютого 1991 р.

Головна мета Конвенції - зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі викликані розбіжностями у правових системах.

Також укладено п’ять головних міжнародних актів щодо перевезення товарів:

1. Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924 р. (Гаазькі правила). Гаазькі правила широко застосовуються як типовий договір морського перевезення товарів. У 1968 р. до конвенції було внесено зміни. Нова редакція отримала назву «Правила Гаага-Вісбі».

2. Гамбурзька конвенція 1978 р. Про морські перевезення вантажів. Конвенція набрала чинності, але на практиці не застосовується.

3. Варшавська конвенція 1929 р. для уніфікації деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень. Вона доповнюється декількома додатковими протоколами та угодами:

· Гаазький протокол 1955 р. про поправки до конвенції про уніфікацію деяких правил щодо повітряних перевезень;

· Монреальська угода 1966 р.;

· Гватемальський протокол 1971 р.;

· Монреальські протоколи 1975 р.

4. Конвенція 1956 р. Про контракти міжнародних автомобільних перевезень товарів (Конвенція CMR);

5. Угода про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. (Конвенція КОТІФ).

В Україні зовнішньоекономічні зв’язки регулюються Законом про ЗЕД, Митним Кодексом, законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України, та міжнародними договорами України.

Акти, що стосуються торгівлі та інших видів підприємницької діяльності, приймають різні органи. Наприклад, в Україні їх видають такі державні органи: Міністерство економіки та питань європейської інтеграції; Державна митна служба; Національний банк; Кабінет Міністрів; Верховна Рада.

Майже постійним супутником експортних процесів є антидемпінгове розслідування. З 1990 р. до 30 червня 2000 р. У світі було розпочато 2719 антидемпінгових розслідувань, з яких у 1254 випадках вжито антидемпінгових заходів. Ці заходи проти української продукції, за даними міністерств економіки та промислової політики, провадяться в 10 країнах за 16 товарними групами.

Імпорт можна обмежувати:

· через митні тарифи. Чим вищі митні тарифи, тим вищою буде ціна імпортованого товару. Якщо мито буде дуже високим, то це може змусити імпортера відмовитися від ввезення товару в країну. Для імпортера важливо заздалегідь знати і своєчасно одержувати інформацію про зміни в ставках ввізного мита. Бажано, щоб всі відомості про імпортні мита, у тому числі про зміни в їхніх ставках, публікувалися заздалегідь, ще до його введення в дію. За характером мито буває:

Ю сезонне — застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською;

Ю антидемпінгове — застосовується у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну;

Ю компенсаційне — застосовується при імпорті тих товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера.

· нетарифними засобами обмеження імпорту вважають:

Ю ліцензування імпорту. Ці інструменти використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках:

— в разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25% від загальної суми валютних вимог України;

— в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

— в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктов рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

— за необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

— в разі порушення суб'єктом ЗЕД правових норм цієї діяльності, встановлених законом (як санкція запроваджується режим ліцензування);

— відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).

В Україні використовують такі види експортно-імпортних ліцензій:

— генеральна — відкритий дозвіл на експортно-імпортні операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару;

— разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для кожної конкретної операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для здійснення експортно-імпортної операції;

— відкрита — дозвіл на експорт або імпорт протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу;

— антидемпінгова — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару, який є об'єктом антидемпінгового розслідування та антидемпінгових заходів;

— компенсаційна — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару, який є об'єктом антисубсидиційного розслідування та компенсаційних заходів;

— спеціальна — право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару, який є об'єктом спеціального розслідування.

Ю квотування здійснюється шляхом запровадження режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту або імпорту за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Під митним контролем розуміють сукупність заходів, які здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення дотримання норм, установлених митним кодексом України, законами, і іншими підзаконними актами.

Митний контроль здійснюється шляхом:

· перевірки документів і відомостей, необхідних для митного контролю;

· митного огляду (огляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);

· обліку товарів і транспортних засобів, які переміщаються через митний кордон України;

· перевірки системи звітності й обліку товарів, які переміщаються через митний кордон України, а також своєчасності, вірогідності, повноти нарахувань і сплати податків, і зборів, які відповідно до законів стягуються при переміщенні товарів через митний кордон України;

· огляду територій і приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі й інших місць, де знаходяться або можуть перебувати товари й транспортні засоби, які підлягають митному контролю, або здійснюється діяльність, контроль покладений на митні органи законом.

У випадку вивозу за межі митної території України товарів і транспортних засобів митний контроль починаються з моменту пред’явлення товарів і транспортних засобів для митного оформлення і їхнього декларування в установленням порядку.

У випадку ввозу на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль починається з моменту перетинання ними митного кордону України.

1.3 Стратегія фірми на зовнішньому ринку Поведінка організації на зовнішньому ринку істотною мірою визначається внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку при досягнутому рівні стратегічного управління. Водночас стратегія зовнішньоекономічної діяльності є однією з важливих складових стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління. Вона передбачає співставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування прийняття оптимального рішення.

Вироблення ринкової стратегії має шість етапів:

1. Всебічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності фірми:

· становище фірми на ринку товарів та послуг, що поставляються підприємством за теперішньої структури виробництва і збуту;

· діяльність фірми з позицій споживача товарів та послуг;

· діяльність фірми з позицій ринку.

2. Аналіз ринку майбутнього:

· співставлення ставища фірми з ємністю майбутнього ринку;

· аналіз коливання кон’юнктури ринку на потенційні обсяги і умови збуту товарів і послуг.

3. Аналіз можливостей фірми:

· очікуваний обсяг зовнішньоекономічної діяльності;

· доцільність переорієнтації на нові ринки збуту;

· діяльність у новому середовищі та доцільність скорочення її в традиційних сферах і сегментах ринку.

4. Аналіз бюджетно-податкової політики:

· бюджетно-податкова політика всередині країни та її вплив на фірму;

· бюджетно-податкова політика за рубежем та її вплив на фірму.

5. Тенденції розвитку світової економіки і зовнішньоекономічних зв’язків і оцінка очікуваного впливу на умови функціонування організації:

· прогнозні зміни в зовнішньоекономічної політиці різних країн, у їх загальногосподарській кон’юнктурі, тенденції розвитку світового ринку.

· Результати всебічного аналізу зовнішньоекономічних зв’язків, прогнозних оцінок і перспективних умов розвитку на всіх п’ятьох етапах слугують вихідною базою для формування довгострокової стратегії поведінки організації.

6. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності передбачає:

· формування глобальної довгострокової цілі (місії) зовнішньоекономічної діяльності;

· розробку альтернативних варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності;

· поділ (декомпозицію) глобальної цілі зовнішньоекономічної діяльності на кілька взаємозалежних під цілей;

· порівняння варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності, вибір стратегічних альтернатив, оцінювання можливостей і наслідків їхньої реалізації і формування стратегії поведінки підприємства на зовнішньому ринку.

В залежності від того, займається підприємство експортом чи імпортом використовують різні варіанти стратегії.

Стратегія експорту. Фірми, що починають свою міжнародну діяльність, часто віддають перевагу тим ринкам, для яких потрібні мінімальні зусилля щодо адаптації продукту і коригування маркетингової стратегії.

В цілому процес вибору закордонних ринків здійснюється на базі наростаючого за ступенем деталізації аналізу (рис. 1.1).

Модель «чотирьох фільтрів», яка вперше була запропонована Р. Волвурдом, дає змогу з великої кількості країн вибрати декілька найбільш перспективних з погляду не лише загального ринкового потенціалу, а й конкретних особливостей фірми, а також цілей її закордонної діяльності.

Компанії, що займається чи планує займатися експортною діяльністю, варто вирішити, хто саме буде виконувати у зв’язку з цим деякі важливі функції - співробітники компанії чи інші фірми за контрактом. Мова йде про такі функції:

Ю дослідження ринку;

Ю стимулювання збуту, одержання замовлень;

Ю виконання кредитних досліджень, здійснення платежів та інкасація надходжень;

Ю організація перевезення вантажів за кордон;

Ю підтримка персоналу фірми, що займається збутом, і розподілом.

При експорті фірма вибирає сама варіанти продажу товарів — або це буде прямий, або непрямий продаж.

Варіант прямого продажу вибирається експортером заради встановлення більш жорсткого контролю над функціями маркетингу й одержання більш високого прибутку. Він може продавати її представнику своєї фірми з питань збуту або агенту в справах продажу, що працює за комісійні, іноземному оптовику, що одержує право власності на продукцію й отримує прибуток на кінцевому етапі всього процесу, тобто продаючи товари споживачам.

Рис 1.1. Аналіз зарубіжних ринків (модель «чотирьох фільтрів» Р. Волвурда) Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу. Це можна зробити декількома способами — від створення спеціального міжнародного відділу до формування самостійної міжнародної діяльності, пов’язаної з експортом.

Непрямий продаж означає, що виробник діє через іншу фірму-посередника в країні базування, спрямовуючи свою продукцію на міжнародний ринок.

Стратегія імпорту. Фірми найчастіше віддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основних причин: ціна, якість; не доступність певних матеріалів у своєї країні; прискорення і безперервність поставок, більш ефективне технічне обслуговування; сучасна технологія; досягнення визначених маркетингових цілей (особливо у зв’язку з офсетними угодами, коли від фірми вимагають імпортувати якісні товари з країни, у якій вона хоче збувати свою продукцію); зв’язок з іноземними підприємствами, що є іноземними Філіями головної фірми. Важливу роль в імпорті відіграють такі документи:

· розписки за товари, передані транспортно-експедиційній компанії для перевезення до місця кінцевого призначення;

· контракти на надання послуг з боку транспортно-експедиційній компанії;

· документи, що засвідчують право власності на товар.

Найважливішою стратегічною проблемою є імпорт товарів, вироблених іноземними підприємствами, пов’язаними з головною фірмою. Стратегічні переваги фірми частково зумовлені її спроможністю визначати, коли саме вона може забезпечити вищі прибутки за рахунок створення своїх виробничих потужностей за кордоном для обслуговування місцевих ринків, на противагу укладенню субконтракту на реалізацію цих функцій зі сторонніми (зовнішніми) фірмами. Найважливішим чинником, який зумовлює внутрішньо фірмовий імпорт, є технологічна досконалість продукції.

Незважаючи на вигоди, з послугами іноземними постачальників пов’язані й деякі труднощі:

Ц вибір за кордоном місця розташування постачальника з хорошою репутацією;

Ц час підготовки до випуску продукції і терміни поставок; труднощі експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, і безпосередніх контрактів з іноземним персоналом;

Ц політичні проблеми і труднощі встановлення нормальних відносин із персоналом іноземного підприємства;

Ц коливання обмінних курсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема повернення дефектної продукції;

Ц митні тарифи і мита; витрати на оформлення на додаткові документації, необхідної для митного очищення;

Ц транспортно-логістичні операції; мова; культурні і соціальні традиції.

Послідовність здійснення імпортної стратегії підприємства складається із декількох етапів (рис 1.2):

Рис. 1.2. Процес реалізації імпортної стратегії підприємства Етап I. Планування потреб у закупівлі певних товарів. На цьому етапі йде аналіз потреб ринку, конкуренції усередині галузі та появлення нових конкурентів, товарів-субститутів. На базі цього аналізу, а також на основі аналізу закупівель і продаж за попередні роки визначається потреба закупівлі.

Етап II. Аналіз ринку постачальників. Джерела інформації - реклама, спеціалізовані видавництва, Internet-видання та каталоги, інформація зі спеціалізованих виставок, та інформації від клієнтів та від посередників. Визначення потенційно важливих постачальників та встановлення контакту з ними може здійснюватись через конкурентні торги чи письмові переговори між постачальниками та фірмою-споживачем. Поширеною формою пошуку потенційних постачальників є конкурентні торги (тендери) [7, с. 98]. Вони проводяться у разі, коли передбачається налагодження довгострокових зв’язків між постачальником та споживачем, і вигідні обом сторонам угоди. Постачальник одержує чітку уяву про умови роботи зі споживачем. Споживач, у свою чергу, з одного боку вирішує проблему одержання пропозиції, що відповідає його вимогам, а з другого — вибір найкращого постачальника.

Етап III. Перевірка постачальників щодо надійності постачання та фінансових відносин з ними. На допомогу можуть прийти як Торгово-Промислова Палата, так і банківська установа імпортера (яка може перевірити існування банківських реквізитів експортера), консультації юридичних осіб, інформаційні агенції, поручительства від шановних клієнтів та постачальників.

Етап IV. Встановлення контакту з постачальником та процес переговорів. Переговори ведуться як щодо ціни товару, якості, умов постачання, умов оплати, та необхідних документів. Важливим елементом являється укладення контракту на постачання.

Міжнародна діяльність передбачає активний пошук партнерів за рубежем. Перспективні взаємовигідні відносини завершуються укладанням відповідного контракту.

На світовому ринку, за деякими підрахунками, діють понад 10 мільйонів типових контрактів. Складання контракту — нелегка справа, що вимагає значних затрат, зусиль і часу з боку контрагентів. Завдання уніфікувати, стандартизувати контракти, зробити їх типовими назріло уже давно. Ще наприкінці ХХ століття в Англії вперше з’явилися типові контракти.

Контракт — договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі. Цей документ містить письмову домовленість сторін про поставку товару: зобов’язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму чи зобов’язання сторін виконати умови товарообмінної операції.

Складання контракту — дуже важлива складова зовнішньоекономічної угоди, оскільки саме цей документ регламентує умови угоди, права й обов’язки, а також відповідальність сторін у випадку невиконання договірних умов.

На відміну від угоди внутрішнього характеру зовнішньоторговельна операція відрізняється значним ступенем складності. У цьому зв’язку, укладаючи зовнішньоекономічну угоду, необхідно приділити особливу увагу виконанню партнером узятих на себе зобов’язань. Із цією метою текст зовнішньоекономічного договору (контракту), на відміну від контрактів усередині держави, необхідно постачати широким набором гарантій виконання сторонами своїх договірних зобов’язань.

За українським законодавством, права та обов’язки сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту чи в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої згоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра виступає: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення.

Зміст контракту складають його умови, про які сторони, що укладають угоду, договорились у процесі укладання контракту.

До обов’язкових умов укладення контракту належать:

1. Преамбула;

2. Предмет контракту;

3. Якість та кількість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);

4. Базисні умови поставки;

5. Ціна та загальна вартість контракту;

6. Умови платежів;

7. Умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг);

8. Упаковка та маркування;

9. Форс-мажорні обставини;

10. Арбітраж;

11. Юридичні адреси.

У пункті «Преамбула» визначається повне найменування сторін-учасників імпортно-експортних операцій, під якими вони офіційно зареєстровані, подається скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», та ін.) та

«Предмет контракту» визначає вид контракту і містить інформацію про конкретний товар (роботи, послуги), який один із контрагентів зобов’язаний поставити іншому із зазначенням точного найменування марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується. Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною контракту.

«Кількість та якість товару» — залежно від номенклатури, кількісна одиниця товару, характерна для певного виду (тони, барелі, штуки, комплекти, мішки). Сторони можуть домовитися щодо методів визначення якості товару і це, передусім:

1) відповідність стандартам;

2) визначення якості за зразками:

а) для покупця;

б) для продавця;

в) для торгової палати чи іншого органу, який видає сертифікат якості;

3) опис товару.

Ці вимоги до товару мають бути однаковими і для продавця, і для покупця.

Базисні умови поставки визначають, яким чином продавець і покупець розподіляють відповідальність, витрати і ризик при здійсненні контракту.

З метою однакового розуміння сторонами контрактів термінів Міжнародною торговою палатою України розроблено правила їх тлумачення, які вперше було опубліковано у 1936 р. У збірнику під назвою «Інкотермс». З розвитком ЗЕД до сих правил вносились зміни і доповнення. Нову і чинну в даний час редакцію «Інкотермс» було прийнято у 2000 р. Указом Президента України від 04.10.1994 р. встановлено обов’язковість додержання правил «Інкотермс» суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Всі умови можна розділити на чотири групи: E, F, C, D (додаток 1).

Група Е включає умову EXW (ex works). Ця умова забезпечує мінімальний ризик для продавця. Продавець лише надає товар покупцеві на своєму заводі чи складі і несе відповідальності за його навантаження. Усі витрати і ризик, пов’язані з доставкою товару до місця призначення, несе покупець.

Група F включає такі умови:

· FCA (free carried at…) — франко-перевізник — обв’язки продавця вважаються виконаними після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, вказаного покупцем, у визначеному місці і пункті. Якщо щодо укладення контракту з перевізником потрібна допомога продавця, то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця. Умова FCA діє для будь якого виду транспорту.

· FAS (free alongside ship) — умова, яка визнає виконаними обов’язки продавця, коли товар розміщується вздовж борту судна на причалі чи на ліхтерах у зазначеному порту відвантаження. За умовами терміна FAS на продавець має обов’язок по митному очищенню товару для експорту.

· FOB (free on board) — умова, яка означає, що обов’язок продавця щодо доставки виконано після того, як товар передано через поручні судна у визначеному порту відвантаження і вимагає від продавця митного очищення товару на експорт від продавця.

До групи С входять чотири умови:

· CFR (cost and freight) — вартість і фрахт — умова, яка визнає, що продавець повинен відшкодувати витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до визначеного порту, але ризик втрати чи пошкодження товару, а також любі додаткові розходи, виникаючі після відвантаження товару переходять від продавця до покупця. На продавця покладається обов’язок по митному очищенню товару.

· CIF (cost, insurance, freight) — умова, що означає, що продавець має такі самі обов’язки, як і у CFR, крім цього він забезпечує морське страхування проти ризику покупця від втрати товару при перевезенні. Продавець складає договір страхування і оплачує страхову премію.

· CPT (cost paid to) — умова, щодо якої продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення. Ризик пропажі або пошкодження товару, а також додаткові витрати, обумовлені обставинами, які виникли після поставки товару перевізникові, переходять від продавця до покупця після поставки товару на зберігання перевізникові.

· CIP (cost, insurance paid to…) — умова, при якій продавець додатково до попередніх умов повинен забезпечити страхування вантажу проти ризику покупця від втрати або пошкодження товару від перевезення. Продавець укладає договір страхування та сплачує страхову премію.

До групи D входять такі умови:

· DAF (delivered at frontier) — умова, що означає, що обов’язок продавця щодо доставки виконаний, коли товар, очищений від мита, передається на експорт у визначеному пункті і місті на кордоні, але до митного кордону сусідньої країни. Треба щоб кордон, про який йдеться, був конкретно визначений із зазначенням найменування пункту і місця.

· DES (delivered ex ship) — обов’язок продавця виконаний після того, як товар передається покупцеві на борту судна не очищеним від мита на імпорт у визначеному порту призначення (використовується для морського і річкового транспорту).

· DEQ (delivered ex quay) — обов’язок продавця виконано після того, як він подає товар у зазначеному порту призначення очищеним від мита на імпорт.

· DDU (delivered duty unpaid) — обов’язок продавця виконано після того, як він надає товар у розпорядження покупцеві у зазначеному місці в країні імпорту. Застосовується незалежно від виду транспорту.

· DDP (delivered duty paid) — обов’язок продавця виконано після того, як він надав товар у зазначеному місті країни імпорту. Продавець надає максимальні зобов’язання, тобто всі ризики, пов’язані із транспортуванням товару, включаючи будь-які збори (митне очищення, а також оплату митних формальностей, мит, податків та інших зборів) для імпорту в країну призначення.

Ціна та загальна вартість контракту. Суб'єкти ЗЕД мають бути обізнані передусім із рівнем і базисом цін, знати способи розрахунку цін на товари та фіксації цін у контракті, визначитись, у якій валюті буде встановлена ціна товару і в якій проводитимуться платежі, як уникнути валютних ризиків.

Якщо, згідно з контрактом, постачаються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю кожного сорту, марки, а окремим пунктом контракту вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бути вказані у специфікації, на яку робиться посилання у тексті контракту.

Умови платежів визначають за моментом оплати товарів стосовно часу поставки. Виділяють три способи платежу:

1) платіж готівкою — це та форма оплати, яка здійснюється в порту упродовж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця, до моменту переходу до нього прав власності на даний товар;

2) авансовий платіж — виплата покупцем обумовлених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення;

3) платіж у кредит — здійснення розрахунків за угодою через певний час після поставки товару, тобто на основі наданого експортером імпортеру комерційного кредиту.

Умови здачі. Приймання — здача проводиться за кількістю відповідно до товаросупроводжувальних документів, за якістю — відповідно до документів, що засвідчують якість товару. Також у цьому пункті контракту термін та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупроводжувальних документів.

Упаковка і маркування товару у практиці міжнародної торгівлі залежить від її призначення: з рекламною метою, для розфасування, зберігання товарів. Вимоги до упаковки товарів можна умовно поділити на:

— загальні (визначають зобов’язанням усіх експортерів забезпечити фізичне зберігання вантажу при доставці за базовими умовами);

— спеціальні (вимоги, як правило імпортерів — особливі вимоги до маси та габаритів вантажів, ураховуючи наявні підйомні та транспортні засоби).

Обов’язковим застереженням зовнішньоекономічних контрактів є пункт «форс-мажор», або непередбачені обставини непереборної сили, через яку виконання зобов’язань однією зі сторін, що уклали угоду, стає повністю або частково неможливим. Цей розділ містить відомості про те, в яких випадках умови контракту можуть бути не виконаними частково, або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. При цьому сторони звільняються від відповідальності на термін дії цих обставин або можуть відмовитися від виконання контракту частково, або в цілому без додаткової фінансової відповідальності.

Пункт «Санкції та рекламації» встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов’язань.

Включаючи пункт «Арбітраж» до зовнішньоекономічного контракту, необхідно визначити за законодавством якої країни будуть розглядатися дані суперечки та який вид арбітражу буде використаний у тому чи іншому випадку. Існують постійно діючи та тимчасово діючи арбітражні суди. Постійно діючи суди розглядають суперечки відповідно до регламенту, прийнятого даним судом. Вони існують при Торгово-промислових палатах або при міжнародних біржах. Тимчасово діючи арбітражні суди створюються під час виникнення суперечки за конкретним контрактом. Тому в контракті або додаткових документах має бути зафіксовано, хто буде виступати в ролі арбітра.

Законодавство практично всіх країн світу допускає звернення іноземних юридичних і фізичних осіб до судів загальної компетенції зі скаргою на будь-яку фізичну або юридичну особу, що знаходиться під юрисдикцією цієї країни. При цьому треба дотримуватися таких основних вимог: