Економічний аналіз

Зміст Вступ

1. Виробничі функції як інструментарій прогнозування

2. Економічний аналіз і прогнозування на основі виробничої функції

3. Шляхи прискорення темпів економічного зростання в Україні

Висновок Список використаної літератури

Вступ Теорія економічного росту є одним з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої дослідженню ринкового господарства. Як визначити внесок кожного з факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу і землі, тобто які показники можуть відбити ці зміни? Особливе значення аналіз економічного росту має в останні десятиліття. Збільшення потреб, вичерпання традиційних ресурсів, збільшення чисельності населення обумовлюють рішення двоєдиної задачі: економічного росту й ефективності економіки.

Сам по собі економічний ріст суперечливий. Так, можна домогтися збільшення виробництва і споживання, матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов життя. Домогтися тимчасового зростання виробництва можна і за рахунок хижацької експлуатації ресурсів. Такий ріст або хисткий або взагалі небажаний. Тому економічний ріст має сенс тоді, коли він сполучається із соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Такий ріст припускає досягнення ряду збалансованих цілей: збільшення тривалості життя, зниження захворюваності і травматизму; підвищення рівня освіти і культури; більш повного задоволення потреб і раціоналізації споживання; соціальній стабільності і впевненості у своєму майбутньому; подолання убогості і різких розходжень у рівні життя; досягнення максимальної зайнятості; захисту навколишнього середовища і підвищення екологічної безпеки; зниження злочинності. Характер і динаміка економічного розвитку країни є предметом найпильнішої уваги економістів і політиків. Від того, які процеси відбуваються в динаміці і рівні розвитку, які при цьому відбуваються структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в житті країни і її перспектив. В даний час економічний ріст (його зміст, фактори, що на нього впливають) став найбільше обговорюваною темою в Україні. І це зрозуміло, адже ситуація міняється буквально на очах. Уперше за роки реформ наша країна переживає стійкий економічний ріст.

Виникнення виробничої функції (ПФ) як дослідницького інструменту історично було пов’язане з процесом математизації економічної науки. Теорії виробництва та загальної рівноваги з часів робіт основоположників неокласичного напрямку використовували стосовно до опису взаємозв'язків витрат виробничих ресурсів і випуску у окремо взятого економічного агента (підприємства), категорії, зокрема, поняття коефіцієнтів виробництва, еквівалентні категоріями теорії ПФ в її сучасному вигляді.

Сучасні мікроекономічні концепції, що є в переважній більшості прямим продовженням основоположних робіт з теорії загальної економічної рівноваги, трактують ПФ для даної виробничої одиниці як технологічні обмеження, що накладаються на рішення (поведінка) окремого економічного агента, що здійснює виробничий процес. Ці обмеження в самому загальному вигляді визначають межу виробничих можливостей (максимальну виробничу поверхню) підприємства (фірми) у вигляді набору комбінацій всіх елементів витрат, що використовуються в одному виробничому процесі. Число різновидностей цих виробничих витрат спочатку приймається порівняти з кількістю діючих в економіці виробничих одиниць. Тобто в рамках цього товару опис окремого виробничого процесу апріорі розглядається як гранично деталізоване в сенсі числа врахованих елементів цього процесу.

1. Виробничі функції як інструментарій прогнозування Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства. Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону. Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріальність технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв’язку зі значними технічними й технологічними змінами у виробничому процесі.

Е. Денісон дослідив показник не матеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки не інвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.

Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції. Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.

2. Економічний аналіз і прогнозування на основі виробничої функції

виробничий прогнозування ресурс економічний Аналіз економічного зростання становить основну проблему оцінки ефективності будь-якої системи господарювання. І це цілком зрозуміло: темпи і рівень економічного зростання свідчать про можливості суспільства з освоєння досягнень науково-технічного прогресу, використання господарського потенціалу. Економічне зростання характеризує великі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить здебільшого до макрорівня. Основними показниками є валовий внутрішній продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо, які характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для порівняльного аналізу макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад, національних економік, які перебувають на різних рівнях розвитку.

Економічне зростання — це регулярне, стійке розширення масштабів діяльності певної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів використаної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання основною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.

Економічне зростання визначається двома взаємозв'язаними способами: як збільшення обсягу реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той самий період обсягу реального ВВП на душу населення. Важливими є обидва способи. Наприклад, якщо є потреба визначити воєнно-політичний потенціал, тоді прийнятніший перший спосіб. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому способу. Будь-яким із цих способів економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках.

У І кварталі 2002 р. валовий внутрішній продукт України збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 3,8%, що свідчить про існування тенденції до прискорення економічного зростання, яка склалася протягом січня-лютого. Найвищі темпи приросту валової доданої вартості досягнуті у торгівлі та сфері послуг з ремонту автомобілів і побутових товарів (20,3%), сільському господарстві (10,7%). Подолано спад виробництва доданої вартості у добувній промисловості і на транспорті, проте він посилився у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (з 0,7% за січень-лютий до 1,8% за січень-березень).

Важливою складовою наукового аналізу суті політичної економії, дослідження становлення, трансформації та результатів розвитку господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема його чинників.

Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи:

* інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу;

* інвестиційні, пов’язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах.

Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у забезпеченні економічного зростання почали відігравати інтенсивні чинники, серед яких основними є підвищення продуктивності праці і фондовіддачі, зменшення матеріаломісткості. Екстенсивні чинники — розширення експлуатації найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в основному пішли у минуле. Втім, у реальному житті перевага віддається якомусь одному інтенсивному чиннику (наприклад, зростанню продуктивності праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним поєднанням зазначених чинників.

У XVIII — середині XIX ст. переважав капіталомісткий шлях розвитку виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення виробництва засобів виробництва, переміщення основних капіталовитрат (надлишків виробництва) від живої до уречевленої праці і відносного зниження частки витрат живої праці, збільшення частки основного капіталу на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної будови капіталу. Характер економічного зростання почав змінюватися у наступний період, коли відбувся перехід до масового виробництва, заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації компонентів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва, заснованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація праці людей. Основу економічного зростання становили своєрідна технологізація мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залежність робочої сили, людини від засобів праці.

Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції та послуг. До чинників, які можуть призвести до уповільнення економічного зростання, належать окремі законодавчі акти про соціальні питання, безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед інших чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарську злочинність, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, що знижують ефективність сільськогосподарського виробництва.

Аналіз господарської практики показує, що економічне зростання у країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це підвищення досягається завдяки чинникам, пов’язаним передусім із науково-технічним прогресом.

Важливим критерієм економічного розвитку є економічне зростання. Економічне зростання — збільшення якісних та кількісних параметрів виробництва. Швидке, нульове чи навіть негативне економічне зростання не завжди свідчить про темпи економічного розвитку. Економічне зростання може вимірюватися у фізичному виразі (фізичне зростання) та у вартісному (вартісне зростання). Перший спосіб надійніший, оскільки не підлягає впливу інфляції, але не універсальний. Розраховуючи темпи економічного зростання у фізичному виразі, неможливо знайти єдиний спільний показник для виробництва різних виробів. Тому, як правило, використовують другий спосіб, але саме цей показник важко позбавити інфляційного впливу.

На макроекономічному рівні основними показниками динаміки економічного зростання є:

— зростання обсягу ВВП або НД;

— темпи зростання ВВП або НД в розрахунку на душу населення;

— темпи зростання промислового виробництва загалом за основними галузями та на душу населення.

Важливим критерієм економічного розвитку є економічне зростання.

Економічне зростання — збільшення якісних та кількісних параметрів виробництва. Швидке, нульове чи навіть негативне економічне зростання не завжди свідчить про темпи економічного розвитку. Економічне зростання може вимірюватися у фізичному виразі (фізичне зростання) та у вартісному (вартісне зростання). Перший спосіб надійніший, оскільки не підлягає впливу інфляції, але не універсальний. Розраховуючи темпи економічного зростання у фізичному виразі, неможливо знайти єдиний спільний показник для виробництва різних виробів. Тому, як правило, використовують другий спосіб, але саме цей показник важко позбавити інфляційного впливу.

На макроекономічному рівні основними показниками динаміки економічного зростання є:

— зростання обсягу ВВП або НД;

— темпи зростання ВВП або НД в розрахунку на душу населення;

— темпи зростання промислового виробництва загалом за основними галузями та на душу населення.

Економічне зростання визначається певними фактороми. В економічній науці поширилася теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої був Ж.-Б. Сей. Суть її полягала в тому, що вартість продукту створюється працею, землею та капіталом.

Пізніше виробничі фактори отримали ширше тлумачення. Ними вважають: працю, землю, капітал, підприємницьку здатність, науково-технічний прогрес. Одночасно вони є основними комплексними факторами економічного зростання. їх можна перегрупувати за зовніі внутріекономічними елементами й виділити зовнішні та внутрішні фактори (наприклад, капітал може надійти в країну ззовні або може бути мобілізований всередині країни тощо).

Темпи економічного зростання завжди втілюються в динаміці суспільного продукту, яка зумовлена кількісним збільшенням факторів виробництва або їх удосконаленням. Відповідно розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи розширеного відтворення.

Екстенсивний тип відтворення — розширення масштабів виробництва на незмінній технічній основі за рахунок додаткового залучення матеріальних і трудових ресурсів. Екстенсивний тип характерний для країн, які мають резерви трудових і сировинних ресурсів.

У високорозвинутих країнах завжди настає момент, коли кількісне нарощування чинників виробництва стає неможливим, можливості екстенсивного розвитку вичерпуються, виникає необхідність переходу до більш розвинутого та ефективнішого типу відтворення — інтенсивного.

Інтенсивний тип відтворення — зростання масштабів виробництва шляхом якісного вдосконалення чинників виробництва: застосування прогресивних засобів праці, підвищення кваліфікації робітників, удосконалення використання наявних ресурсів. Це новий тип економічного зростання, який має якісно нові орієнтири: підвищення ефективності використання засобів виробництва і збільшення обсягу та якості продукції за незмінних матеріальних і трудових ресурсів.

Аналізуючи інтенсивний тип економічного зростання, необхідно вирізняти:

Фактори інтенсифікації — за їх рахунок відбувається вдосконалення засобів виробництва та робочої сили.

Інтенсивні чинники економічного зростання — результативні показники, що впливають на збільшення суспільного продукту, а саме: зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі, зниження матеріалоємності.

Продуктивність праці — виробництво певного обсягу продукції за одиницю часу. Обернений показник, тобто затрати живої праці в розрахунку на одиницю виробленої продукції є трудомісткістю. Фондовіддача розраховується як відношенням обсягу виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів. Обернений показник — фондомісткість. Матеріаловіддача — це відношення обсягу виробленої продукції до вартості предметів праці або матеріальних витрат. Обернений показник — матеріаломісткість.

Інтенсивний тип економічного зростання означає збільшення виробництва чистого національного продукту внаслідок кращого використання наявних ресурсів, підвищення його якості.

Головним джерелом економічного зростання є фонд нагромадження.

Основною проблемою теорії економічного розвитку є збільшення обсягу виробничих потужностей або ВНП за повної зайнятості. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття.

Безробіття — різниця між кількістю осіб, що на певний момент є робочою силою, і кількістю осіб, задіяних у виробництві.

Виокремлюють фрикційне, структурне та циклічне безробіття. Фрикційне безробіття в кожній економіці неминуче і, деякою мірою, бажане. Пояснюється це тим, що чимало робітників, які добровільно стали безробітними, переходять з низькооплачуваної на вищеоплачувану та кваліфікованішу роботу. Структурне безробіття зумовлюють значні зміни структури споживчого попиту і технології, які, у свою чергу, змінюють структуру сукупного попиту на робочу силу. Циклічне безробіття зумовлює спад, тобто фазу економічного циклу, якій властива недостатність загальних, сукупних видатків. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Серед економістів існує думка, що фрикційне та структурне безробіття є неминучими, а тому суму рівнів фрикційного та структурного безробіття вважають природним безробіттям.

Економіка, в якій відсутнє циклічне безробіття (існує лише природне), характеризується повною зайнятістю. Коли економіка не може створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво товарів та послуг не реалізується. Безробіття не дає змоги суспільству постійно рухатись вперед. Економісти вважають таку втрачену продукцію відставанням ВНП. Це відставання визначається обсягом, на який фактичний ВНП менший від потенційного ВНП, що визначається з урахуванням наявності природного рівня безробіття за нормальних темпів економічного зростання. Відношення між рівнем безробіття і відставанням ВНП визначається законом Оукена, який вказує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%. Це відношення між рівнем безробіття та відставанням обсягу ВНП дає змогу обчислити абсолютні втрати продукції, пов’язані з конкретним рівнем безробіття.

Правильне вирішення цієї проблеми має велике практичне значення, оскільки сприяє подоланню обмеженості ресурсів та розширенню можливості економіки задовольнити потреби суспільства.

Фактори економічного зростання поділяють на три групи:

— фактори пропозиції, які охоплюють задіяні природні та трудові ресурси, обсяг основного капіталу, сучасні технології;

— фактори попиту — рівень сукупних витрат на придбання факторів пропозиції;

фактори розподілу — рівень ефективності використання придбаних ресурсів.

За екстенсивного розвитку зміна співвідношення між факторами відбувається рівномірно, досягнення максимуму виробництва продукції залежить головним чином від стану економічних ресурсів, особливо поєднання затрат праці та капіталу, і лише певною мірою від рівня науково-технічного прогресу, який стає провідним елементом інтенсивного економічного зростання. Про це вперше заявив у 50^ті роки професор Массачусецького технологічного інституту Р.-М. Солоу. З розвитком та освоєнням досягнень НТП інтенсивні фактори стають переважаючими. Та в дійсності чітко вираженого екстенсивного або інтенсивного типу економічного зростання не існує, можна лише виявляти переваги інтенсивного або екстенсивного типу економічного зростання.

Виробничі функції використовуються як спеціальний інструмент ретроспективного аналізу факторів економічного зростання, так і в якості одного зі структурних елементів економетричних моделей, що застосовуються для цілей прогнозування динаміки економічного розвитку.

3. Шляхи прискорення темпів економічного зростання в Україні

Для України вихід на траєкторію економічного зростання після багаторічної кризи є необхідним, з точки зору існування незалежної держави. На цьому шляху Україна має подолати величезні труднощі, пов’язані з стратегічними помилками, що мали місце в ході економічних реформ, недостатністю фінансових ресурсів, браком висококваліфікованих кадрів, структурним дисбалансом в економіці, переважанням інтересів певних груп суспільства над загальнодержавними інтересами, відсутністю загальнонаціональної ідеї економічного відродження держави, усуненням держави від активного зваженого управління економічними процесами.

При цьому роль держави має бути визначальною саме у тих напрямках, де ніхто не зможе її замінити. Як писав всесвітньо відомий економіст Дж. М. Кейнс у роботі «Кінець політики невтручання держави в економіку»: «Держава має братись за те, чого на цей час не робить ніхто інший». Саме до такого завдання належить і розроблення національної стратегії економічного розвитку. Найвищим пріоритетом такої стратегії мають стати національні інтереси.

Необхідно категорично відкинути нав’язаний примітив щодо того, що національний інтерес полягає в максимізації прибутків окремих індивідів чи підприємницьких структур. У ХХІ ст. Україна не може конкурувати, спираючись на погляди XVIII ст., які служать сьогодні прикриттям бездіяльності чи корупції. Проблеми економіки кожної країни, як і шляхи вирішення цих проблем з огляду на історію, культуру, інфраструктуру, політичний і громадський устрій дуже різняться. Спроба сліпо копіювати стратегію і досвід інших країн приречена на невдачу.

Неодмінною складовою успіху економічної політики є соціальна злагода і спільна робота усіх гілок влади. Це допоможе створити відповідну законодавчу базу для реалізації такої стратегії розвитку. При цьому держава має унеможливити або максимально зменшити втручання певних угрупувань, які керуються лише власними клановими інтересами, що суперечать загальнодержавним. Це ж стосується і втручання деяких торгових партнерів України у проведення нею внутрішньої економічної політики.

Держава має обмежити своє втручання в економіку макроекономічним рівнем, а саме: створенням сприятливих умов для розвитку добросовісної конкуренції, оновлення виробничого потенціалу, підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції, розвитку науки, освіти і культури, забезпечення гарантованого захисту життя, здоров’я своїх громадян, навколишнього середовища. Спроба керувати конкретними підприємствами, надавати пільги деяким з них стає чинником корупції, яка позбавляє державу можливості проводити ефективну економічну політику. Важливим завданням держави є проведення зваженої протекціоністської політики по відношенню до конкурентоспроможних галузей. Досвід Південної Кореї, Японії, США, ЄС показує, що гнучкий протекціонізм, визначений у часі, спрямований на досягнення конкретного результату, а саме — виходу на світові ринки, має право на існування. При цьому держава має чітко реагувати на досягнення конкретних результатів і не боятися відмовитись від застосування протекціоністських заходів, якщо вони не дозволили досягти кінцевої мети. В протилежному випадку протекціонізм може перетворитись у ще один чинник корупції.

У світовій економіці відбуваються складні процеси. Фінансова криза 1997;1998 рр. спонукала переглянути основні принципи стратегій економічного розвитку, а також попередню політику міжнародних фінансових інституцій.

Для України, яка є країною з переходною економікою, надзвичайно важливим є правильний вибір стратегій економічного розвитку.

Аналіз стану факторів, що впливають на конкурентоспроможність економіки України показує, що перед економікою України постали складні завдання, серед яких головними є вихід з глибокої економічної кризи, зупинення зниження життєвого рівня, стабілізації та економічного зростання, інтеграції в якості рівноправного члену у світову економічну систему. Вирішення останнього завдання багато в чому залежить від того, яке місце займе Україна в міжнародному розподілі праці, що, в свою чергу, залежить від конкурентоспроможності української продукції на світових ринках, обсягів та структури експорту продукції та капіталів, пов’язаних з виробництвом продукції.

Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність української продукції є: природні, трудові, наукові і виробничі ресурси, умови попиту на внутрішньому ринку, наявність споріднених галузей, пов’язаних з потенційно конкурентоспроможними галузями, стратегія підприємств щодо досягнення конкурентних переваг і характер конкурентної боротьби на внутрішньому ринку. Ще одним вагомим фактором впливу на формування конкурентоспроможності української економіки є роль уряду. Вагомість цього фактора суттєво підвищується на перехідному етапі формування державної економічної політики, спрямованої на подолання кризи, і подальший економічний зріст.

Вивчення згаданих вище факторів конкурентоспроможності економіки України говорить про надзвичайну складність ситуації.

Україна не належить до числа країн багатих на природні ресурси. Україні необхідно щороку імпортувати близько 40 млн. т нафти, 90 млрд.куб.м газу, 35 млн. т коксівного вугілля, 75% лісоматеріалів, майже 100% бавовни та деяких інших видів сировини. Негативно впливають на ситуацію структурні диспропорції, обумовлені переважаючою часткою енергоі ресурсоємних виробництв. Більше 57% промислового виробництва припадає на такі енергоємні галузі як металургія, хімічна та нафтохімічна, паливна промисловість і електроенергетика. Виробництво кінцевої продукції становить 15,5% обсягів всієї промисловості. Лише 22% складає частка продукції харчової, легкої, деревообробної, паперової промисловості та промисловості будівельних матеріалів, здатних забезпечувати швидкий обіг капіталу.

Завдяки досить високій чисельності населення і суттєвому промисловому потенціалу Україна має достатньо ємний внутрішній ринок, здатний забезпечити розвиток багатьох галузей промисловості.

Свого часу лібералізація режиму зовнішньої торгівлі обґрунтовувалась очікуваннями підвищення рівня конкуренції вітчизняних галузей. Економісти, що пропонували і здійснювали відмову від багатьох важелів державного регулювання зовнішньої торгівлі запевняли громадян України у швидкому зростанні конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Проте виявилося, що переписані з підручника тези стали прикриттям для створення цілої системи заохочення імпорту товарів в Україну. Як результат — попит на внутрішньому ринку для багатьох галузей задовольняється переважно за рахунок імпорту і вітчизняні підприємства не можуть в своєму розвитку спиратися на національний ринок.

Процес «відлучення» вітчизняних виробників від українського ринку поглиблюється внаслідок неплатоспроможності населення і підприємств. Це створює ситуацію, коли експорт продукції стає єдиним фактором забезпечення конкурентоспроможності для підприємств. У свою чергу, залежність від зовнішніх ринків при загальній політичній і економічній слабкості України не дозволяє державі забезпечити інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Тому навіть такий позитивний фактор, як експорт продукції, несе в собі певні ризики.

Політика стимулювання підприємств з метою створення конкурентоспроможної продукції залишається недостатньо ефективною, неефективними залишаються державні заходи в сфері демонополізації і запобігання недобросовісній конкуренції на ринках харчової продукції, сировини і матеріалів для легкої промисловості, нафтопродуктів.

Таким чином, аналіз економічного розвитку України за останні роки показує, що в Україні продовжується економічне зростання.

Позитивні тенденції другої половини минулого року продовжуються і в поточному. Ситуація залишається стабільною.

Всі макроекономічні показники перебувають у межах прогнозованих тенденцій, хоча деякі - на дещо вищій траєкторії.

Продовження високої динаміки впродовж трьох місяців поточного року вказує на усталену стабільність макроекономічного середовища.

Динаміка національних рахунків останніх семи років показує стабільний ріст з деякими відхиленнями, що пояснюється зміною світової кон’юнктури.

Для подальшого росту макроекономічних показників необхідне постійне та ефективне державне управління економічними процесами.

Як показує досвід самостійного розвитку національної економіки України, усунення держави від процесів управління економікою приводить тільки до негативних наслідків. Потрібно ефективніше використовувати усі наявні важелі керування, враховуючи світовий досвід, та досвід розвинених країн.

Висновок Розглянувши та дослідивши тему можна зробити наступні висновки.

У сучасній економічній теорії під економічним ростом звичайно розуміються не короткочасні злети і падіння реального обсягу виробництва щодо природного значення, а довгострокові зміни природного рівня реального обсягу виробництва, зв’язані з розвитком продуктивних сил на довгостроковому часовому інтервалі.

Сутність реального економічного росту складається в вирішенні і відтворенні на новому рівні основного протиріччя економіки: між обмеженістю виробничих ресурсів і безмежністю суспільних потреб.

Прагнення основних суб'єктів економіки до економічного росту існує завжди незалежно від того, який рівень розвитку досягнутий у суспільстві.

Найбільш розповсюдженим є розуміння економічного росту як підсумкової характеристики розвитку національної економіки за певний період, вимірюваної або темпами росту реального обсягу ВНП (НД), або темпами збільшення цих показників у розрахунку на душу населення.

Під економічним ростом мається на увазі такий розвиток національної економіки, при якій темпи збільшення реального національного доходу перевищують темпи росту населення.

Рівень економічного розвитку країни характеризують і показники виробництва деяких основних видів продукції, що є базисними для розвитку національної економіки, вони дозволяють судити про можливості задоволення потреб країни в цих основних видах продукції.

Для України вихід на траєкторію економічного зростання після багаторічної кризи є необхідним, з точки зору існування незалежної держави. На цьому шляху Україна має подолати величезні труднощі, пов’язані з стратегічними помилками, що мали місце в ході економічних реформ, недостатністю фінансових ресурсів, браком висококваліфікованих кадрів, структурним дисбалансом в економіці, переважанням інтересів певних груп суспільства над загальнодержавними інтересами, відсутністю загальнонаціональної ідеї економічного відродження держави, усуненням держави від активного зваженого управління економічними процесами.

Список використаної літератури

1. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку.-К., 1998.-392 с.

2. Економіка України: проблеми на шляху перетворень / О. Махмудов, В. Найдьонов, А. Сменковський.-Донецьк: Касіопея, 1999.

3. Офіційний веб-сайт Державного комітету статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Послання Президента України до Верховної Ради України / Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002;2011 роки.

5. Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 297 с.

6. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

7. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 2003. —704с.— Ч. I, П.