Корекція асоціальної поведінки дітей дошкільного віку

Корекція асоціальної поведінки дітей дошкільного віку

Никитенко Д.С. та Поліщук О.В.

Студентки 26 групи ННІ Педагогіки

Актуальність теми. Проблема асоціативної поведінки недостатньо досліджена в теоретико-методичному плані і не знайшла ще належного висвітлення в літературі. Однак широке коло досліджень у галузі виховання неадекватних дітей проводилося педагогами, психологами, медиками (Б.Г. Ананьєвим, І.С. Дьоміною, М.М. Фіцулою, В. Г. Слюсаренком та ін.) [4, 7].

Видатні педагоги С. Т. Шацький, В. М. Сорока — Росинський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та інші внесли величезний вклад у справу всебічного розвитку особистості. Вони не припускали думки, що виховання безсиле виправити неадекватних дітей; виступали проти реакційної ідеї дефективності дітей, згідно з якою велика кількість дошкільників зачислялася до категорії невиправних, приречених, непотрібних суспільству.

Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки дітей, актуальність якої безсумнівна, потребує, більшої значимості в суспільстві.

Мета дослідження: проаналізувати засоби роботи з дітьми для профілактики і запобігання проявів у них девіантної поведінки.

Виклад матеріалу. Нормативна поведінка — вид поведінки, що відповідає соціальним нормам. Основне значення нормативної поведінки полягає у влаштуванні людської активності та використання в людських взаємовідносинах найбільш раціональних методів та засобів.

Проте людина, а тим паче дитина, не завжди дотримується адекватної поведінки. Можливість неадекватної поведінки пояснюється тим, що людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і освоювати нові, раніше не існуючі варіанти поведінки. Ця поведінка може навіть спричиняти рух суспільства вперед, а є й інша ненормативна поведінка, що є шкідливою для соціуму, перешкоджає його розвитку.

Прояви неадекватної поведінки у дітей можуть перебігати по-різному. Вони можуть бути нестриманими, агресивними, зухвалими, жадібними, можуть говорити неправду, не реагувати на зауваження дорослих. І чим більше проблем виникає у роботі з таким малюком, тим більшої уваги він потребує. Адже в результаті найгірше почувається сама дитина.

Дошкільник, який має асоціативну поведінку, у цілому може бути нормально розвиненим: і інтелектуально, і фізично. Він може із задоволенням рахувати на заняттях з математики, любити і вміти малювати, найкраще у групі переказувати казки. Він може бути допитливим, розумним, багато чого вміти робити. Справжні проблеми виникають у такої дитини, коли вона вступає у взаємини з людьми, які її оточують. Дитячий садок — це перше соціальне середовище у яке потрапляє дитина. Стосунки, які виникають у ньому, регулюються існуючими моральними нормами. Діти їх засвоюють як правила поведінки.

У віці п’яти-шести років дитина не задумуючись скаже, що дорослих треба поважати, що битися — погано, що не можна обманювати, треба ділитися, допомагати меншим за себе. Однак між правилами і справжньою поведінкою дитини — велика відстань. Щоб її подолати, недостатньо знати моральні норми. Необхідно їх прийняти, відчути, усвідомити значення і цінність дотримання правил для самої дитини та для оточуючих.

Причини проявів неадекватної поведінки можуть бути різні. Впливають як біологічні, так і соціально-психологічні фактори, а саме:

Ш Особливості сімейного виховання.

Ш Неформальність взаємостосунків з іншими дітьми та умови навчально-виховного процесу в ДНЗ.

Ш Взаємини з батьками.

Ш Особливість нервової системи.

Ш Покарання.

Ш Тип темпераменту та інші.

В.О. Сухомлинський розробив систему піклування про дитяче здоров’я, що передбачає правильний режим, повноцінне харчування, фізичне загартування. Головне у правильному режимі - чергування праці та відпочинку, неспання і сну.

На основі багаторічного досвіду він установив, що чимало дітей ходять до ДНЗ з травмованою психікою, і це вкрай негативно позначається на їхній поведінці. Незадовільний стан здоров’я, травмовану психіку, «важковиховуваності» дітей В. О. Сухомлинський пов’язував з недоліками сімейного виховання. Вивчивши понад дві тисячі сімей, де діти мали негативний вплив батьків, він дійшов до висновку, що важка дитина — це результат вад батьків, сімейного життя, це квітка, що розквітла в атмосфері безсердечності, неправди, обдурювання, неробства, презирства до людей, зневаги до громадського обов’язку. Цьому слід протиставити світлу, життєрадісну силу, що здатна вплинути на дану дитину [3, 6].

Причиною девіантної поведінки часто є неправильно визначені індивідуальні особливості дитини. Необхідно в процесі становлення індивідуальності вчасно переборювати виникаючі психологічні та педагогічні труднощі, шукати правильний підхід до кожної дитини, усувати фактори, що негативно впливають на його розвиток, враховувати вікові, індивідуально-типологічні особливості, розуміти протиріччя, що він сам не в силах визначити.

Виховати адекватну поведінку у дітей складний процес, який вимагає копіткої щоденної праці батьків та вихователів. Для того, щоб усунути проблему асоціативної поведінки, насамперед, потрібно визначити ступінь неадекватності, причини такої поведінки, та знайти правильний метод ліквідації.

Ліквідувати неадекватну поведінку можна за допомогою різних методів:

Формування у дитини почуття сорому за прояв такої поведінки.

1. Знайти причину девіантної поведінки та усунути її.

2. Корекція відношень в сім'ї.

3. Створення для дитини безпечної атмосфери.

4. Суворий розпорядок дня.

5. Організація правильного харчування.

Вихователь має неабияку роль в корекції асоціальної поведінки. Чим раніше спробувати позбавити дитину від проявів неадекватної поведінки, тим більш успішні будуть результати. Однак для цього необхідно дотримуватися певних умов: насамперед — порадитися з лікарем і з’ясувати, який стан здоров’я дитини; налагодити контакт з батьками і разом з ними боротися за нормалізацію психічного стану малюка; пам’ятати, що різні форми неправильної поведінки дитини вимагають різного підходу до нього. Так при прояві капризів і впертості треба забезпечити спокійне, доброзичливе відношення, діяти методом відволікання і не заохочувати неправомірні вимоги, але і не вдаватися до покарань. Краще перестати деякий час контактувати з дитиною. Без відповідної реакції дорослого йому стає нецікаво вередувати. Тоді потрібно підійти до нього і спробувати залучити його в будь-яку діяльність або гру, при цьому треба зберігати спокійне і доброзичливе ставлення до дитини. Правильні виховні підходи призводять до бажаного результату.

При плаксивості доцільно відвернути дитину, приголубити, залучити до спільної гри з дітьми, дати доручення, щоб він виконав їх самостійно.

Велике значення для профілактики порушень поведінки має єдність дій персоналу дошкільного закладу та батьків.

Якщо дитина налаштована агресивно, впершу чергу слід з’ясувати причини такого стану: обстановка в сім'ї, стан здоров’я малюка, стан його нервової системи. Уважно стежити за поведінкою дитини, не допускати ситуацій, що сприяють прояву агресії. Іноді доцільно перевести таку дитину до групи більш старших дітей. Дитину з проявами агресії слід постійно тримати в полі зору, займати індивідуальною грою, давати цікаві для нього доручення, стежити, щоб він був зайнятий грою або цілеспрямованою діяльністю.

Профілактика неадекватної поведінки полягає у створенні для дитини оптимальних умов розвитку, забезпечення достатньої, але не надмірної фізичної та психічної активності, повноцінного спілкування з дорослими, правильної організації колективнх ігор, систематичного перебування на свіжому повітрі, чергування активності і відпочинку, зміни різних видів діяльності. Виховна робота повинна включати індивідуальний підхід до дітей. Так, у нерішучих дітей потрібно пробуджувати активність, стимулювати їх діяльність, даючи завдання зростаючої складності.

Всі ці фактори допоможуть ліквідувати та попередити виникнення неадекватної поведінки.

Висновок. Отже, потрібно приділяти велику роль вихованню дітей дошкільного віку, щоб сформувати в них стійку звичку дотримуватися у своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли виховні цілі та завдання, що їх ставить перед собою педагог, відповідають потребам та інтересам вихованців, тобто коли він сам прагне досягти певного виховного ідеалу і хоче бути адекватною особистістю.

Життя підтвердило, що велику складність у розв’язанні завдання раннього запобігання відхиленням неадекватності в поведінці школярів становить незадовільна підготовка педагогів та батьків.

асоціальна поведінка дошкільний вік

Список використаної літератури

1. Кудрявцев В. Н. Социальные отклонения и их предупреждение. Механизмы социальной деформации // вопросы философии — 1989. — № 3 — с.17−21 — М.: Наука 1982. — 287 с.

2. Кошелівська О. В. На шляху до морального вибору дитини. Науково-методичний збірник/ Ред. кол.Н. Софій (голова), І. Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор), та ін. — К.: Контекст, 2000. — 336 с.

3. Запобігання відхиленням у поведінці школярів / за ред. Б. С. Кобзаря, Е.І. Петухова. — К.: Вища школа, 1992. — 143 с.

4. Немов Р. С. Психология: В 3-х кн. Кн.2.: Психология образования. — 2-е изд. — М.: Просвещение, Владос, 1995. — 486 с.