Діяльність психологічної служби в школі

ЗМІСТ психологічна служба школа початкова ВСТУП РОЗДІЛ 1. Методологічні основи діяльності психологічної служби у сфері освіти

1.1 Принципи діяльності психолога в школі

1.2 Ціль діяльності психолога в школі

1.3 Види діяльності психолога в школі

РОЗДІЛ 2. ПЛАН РОБОТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Складання плану роботи практичного психолога в початковій школі на поточний рік ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Додаток. Лекція для батьків з адаптації дітей у першому класі

ВСТУП Посада психолога з’явилася в загальноосвітніх школах приблизно 10 років тому, але зараз це вже звичайне явище. У деяких школах створені психологічні служби, де працюють кілька психологів.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що формування особистості відбувається, перш за все, в шкільні роки. Саме тому перед школою вперше так виразно і різко були поставлені завдання — приділяти головну увагу розвитку особистості учнів, поважати і вивчати їх індивідуальні особливості, створювати умови, які забезпечують становлення творчих здібностей кожного конкретного школяра.

Саме компетенція практичного шкільного психолога дозволяє своєчасно фіксувати якісні зміни в психічному розвитку учнів, знати їх вікові та індивідуальні особливості та допомагати на основі цього педагогічному колективу школи максимально ефективно використовувати засоби і методи навчально-виховної роботи. Психологічна служба школи, заснована на фундаментальних дослідженнях з вікової та педагогічної психології, істотно допомагає поліпшенню виховання та навчання дітей.

Сучасна історія вітчизняної дитячої практичної психології як шкільної психологічної служби починається з 80-х рр. минулого століття і пов’язана з іменами таких вчених як, А. Г. Асмолов, А. А. Бодальов, В. В. Давидов, І.В. Дубровіна, В.С. Мухіна, А. М. Прихожан, Д.Б. Ельконін.

Об'єктом дослідження курсової роботи є психологічна служба.

Предметом виступає: діяльність психолога в школі.

Мета курсової роботи: вивчити діяльність психологічної служби в школі.

Виходячи з викладеної мети, завданнями даної курсової роботи є наступне.

1. Розглянути принципи діяльності психологічної служби школи;

2. Ознайомитися з метою діяльності психолога в школі;

3. Вивчити види діяльності психолога в школі;

4. Розробити річний план роботи психолога в початковій школі.

Теоретичні методи:

— Аналіз нормативних документів про освіту, психологічної, педагогічної, методологічної літератури;

— Аналіз психологічної та педагогічної літератури.

В емпіричній частині ми займались розробкою річного плану діяльності психологічної служби в школі.

РОЗДІЛ 1. Методологічні основи діяльності психологічної служби в школі

1.1 Принципи діяльності психолога в школі

Психологічна служба освіти — інтегральне явище, що являє собою єдність чотирьох його складових, або аспектів, — наукового, прикладного, практичного та організаційного. Кожен з аспектів має свої завдання, вирішення яких вимагає від виконавців спеціальної професійної підготовки.

Психологічна служба є функціональним підрозділом, який виконує соціальне замовлення школи — забезпечення інформацією, необхідної для прийняття управлінських рішень на рівні вчителя, класного керівника, керівництва школи. Вона розробляє об'єктивні психологічні критерії оцінки вихідних, проміжних і остаточних результатів педагогічної діяльності.

Практичний психолог освіти має подвійне підпорядкування. За адміністративній лінії він, як і всі члени педагогічного колективу, підпорядковується директору школи. За фаховою — районному методичному центру освіти, де працюють фахівці-психологи і який не тільки здійснює функції контролю за діяльністю психолога в освітньому закладі, а й надає йому методичну, організаційну допомогу та забезпечує співпрацю та професійне спілкування з іншими практичними психологами району, округу, міста і пр.

План роботи на місяць, чверть, квартал, рік психолог складає самостійно, але обов’язково враховує при цьому побажання керівників установи, вчителів. План бажано погоджувати з працівниками районного методичного центру освіти.

Практичний психолог, працюючи в школі, має справу з дітьми різного віку: з дошкільнятами, молодшими школярами, підлітками, старшокласниками. При цьому він бачить вік дітей в динаміці - на його очах діти ростуть, дорослішають, переходять з одного ступеня онтогенезу на іншу, більш складну і змістовну. Зарадити цьому переходу — одне з найскладніших завдань психолога. Тому в центрі його уваги — психологічна готовність дитини до нових поступальним віковим етапам його життя і як підсумок — до самовизначення.

Працює психолог з дітьми, вчителями, адміністрацією освітніх установ, органами опіки і міліції, батьками дітей та їх родичами та ін. При цьому головне, щоб у центрі всієї його роботи перебували інтереси дитини як особистості, що формується.

Етика роботи психолога ґрунтується на загальнолюдських моральних і етичних цінностях. Передумови вільного і всебічного розвитку особистості та її поваги, зближення людей, створення справедливого гуманного, процвітаючого суспільства, є визначальними для діяльності психолога.

Етичні принципи та правила роботи психолога формулюють умови, за яких зберігаються і встановлюється його професіоналізм, гуманність його дій, повагу до людей, з якими він працює, реальна користь від його зусиль.

20 грудня 1999р. в Києві прийнятий кодекс психолога на І установчому з'їзді психологів в Україні, виділено 7 основних принципів.

1. Відповідальність

2. Компетентність

3. Захист інтересів клієнта

4. Конфіденційність

5. Етичні правила психологічного дослідження

6. Кваліфікована пропаганда психологи

7. Професійна кооперація Таким чином, слід зазначити, що етична сторона професійної діяльності шкільного психолога характеризується насамперед глибоким психологічним розумінням сутності явищ, які відбуваються в школі, їх взаємозв'язків і обумовленості, особливостей поведінки людей, що оточують шкільного психолога, їх взаємин і поведінки, а головне — розвиненою рефлексією своїх дій і вчинків, які повинні бути підпорядковані прагненню здійснити основну свою мету — формування особистості школяра, психологічну підготовку дітей до життя і праці.

1.2 Ціль діяльності психолога в школі

Провідне становище в професійній діяльності психолога освіти займає пряму взаємодію з дітьми.

Основна мета психологічної роботи в освітній установі - сприяння повноцінному та своєчасному розвитку дитини, забезпечення його психологічного здоров’я та емоційного благополуччя.

Крім того, психолог здійснює опосередкований вплив на дітей через осіб які беруть участь в їх розвитку.

І все-таки головна мета шкільної психологічної служби пов’язана з перспективним напрямком її діяльності. Причому ця мета реалізується тільки тоді, коли практичними психологами досягається стиковка початковій і кінцевій цілей діяльності по відношенню до дитини.

Початкова мета взаємодії психолога с дитиною — це визначення (і в разі необхідності формування) його готовності до школи (її інтелектуальних, мотиваційних, поведінкових характеристик), виявлення індивідуальних особливостей на будь-якому рівні їх розвитку як основи пошуку оптимальних для даної дитини засобів навчання і виховання.

Кінцева мета взаємодії психолога зі школярем — формування його психологічної готовності до життєвого самовизначення, що включає особистісне, соціальне і професійне самовизначення.

Таким чином, науковий аспект шкільної психологічної служби задає головну мету її діяльності, яку ми сформулювали як максимальне сприяння психічному, особистісному та індивідуальному розвитку школярів, забезпечує їм до моменту закінчення школи психологічну готовність до самовизначення в самостійному дорослому житті.

1.3 Види діяльності психолога в школі

Основними видами діяльності психолога є: психологічне просвітництво, психологічна профілактика, психологічне консультування, психологічна діагностика, психологічна корекція.

У будь-якої конкретної ситуації кожен вид роботи може бути основним в залежності від тієї проблеми, яку вирішує психолог, і від специфіки тієї установи, де він працює.

У педагогічних колективах, як і в сім'ях, часто трапляються різні конфлікти, в основі яких — психологічна глухота дорослих людей, невміння і небажання прислухатися один до одного, зрозуміти, пробачити, поступитися, поспівчувати. Тому практичному психологу дуже важливо підвищити рівень психологічної культури всіх тих людей, які працюють з дітьми.

Психологічне просвітництво — це залучення дорослих — вчителів, батьків та дітей до психологічних знань.

Основний сенс психологічної освіти полягає в наступному:

— знайомити вихователів, вчителів та батьків з основними закономірностями й умовами сприятливого психічного розвитку дитини;

— популяризувати і роз’яснювати результати новітніх психологічних досліджень;

— формувати потребу в психологічних знаннях, бажання використовувати їх в роботі з дитиною або в інтересах розвитку власної особистості;

— знайомити учнів з основами самопізнання, самовиховання;

— досягти розуміння необхідності практичної психології і роботи психолога.

Форми психологічної освіти можуть бути самими різними: лекції, бесіди, семінари, виставки, добірка літератури та ін. При цьому зовсім необов’язково всю цю роботу проводити самому психологу — можна запрошувати інших фахівців.

Психопрофілактика — це спеціальний вид діяльності практичного психолога, спрямований на збереження, зміцнення і розвиток психологічного здоров’я дітей на всіх етапах дошкільного та шкільного дитинства.

Психопрофілактична робота — мало розроблений вид діяльності практичного психолога, хоча важливість її визнається всіма вченими і практиками, які мають відношення до психологічної службі освіти.

У психопрофілактиці виділяють три рівні.

I рівень — первинна профілактика. Психолог працює з дітьми, що мають незначні емоційні, поведінкові і навчальні розлади і здійснює турботу про психічне здоров’я і психічних ресурсах практично всіх дітей. На цьому рівні в центрі уваги психолога знаходяться всі учні школи, як «нормальні», так і з проблемами.

Багато авторів відзначають, що саме школи є оптимальними системами для профілактики психічного здоров’я, і розглядають шкільних психологів як основних фахівців, які проводять в життя таку первинну профілактику.

II рівень — вторинна профілактика. Вона спрямована на так звану «групу ризику», тобто на тих дітей, у яких проблеми вже почалися. Вторинна профілактика передбачає раннє виявлення у дітей труднощів у навчанні та поведінці. Основне її завдання — подолати ці труднощі до того, як діти стануть соціально або емоційно некерованими. Тут психолог працює вже не з усіма дітьми, а приблизно з 3 із 10. Вторинна профілактика включає консультацію з батьками і вчителями, навчання їх стратегії для подолання різного роду труднощів і т. п.

III рівень — третинна профілактика. Увага психолога концентрується на дітях з яскраво вираженими навчальними або поведінковими проблемами, його основне завдання — корекція або подолання серйозних психологічних труднощів і проблем. Психолог працює з окремими учнями (приблизно з 1 із 10), спрямованими до нього для спеціального вивчення.

Одним з перспективних методів роботи практичного психолога є психолого-педагогічний консиліум.

Завдання психолога в педагогічному консиліумі - допомогти вчителям з різних сторін підійти до оцінки інтелектуального розвитку дитини, основних якостей його особистості, показати складність і неоднозначність проявів її поведінки, відносин, розкрити проблеми самооцінки, мотивації, особливостей пізнавальних та інших інтересів, емоційного настрою, а головне — забезпечити підхід до дитини з оптимістичною гіпотезою щодо перспектив його подальшого розвитку і намітити реальну програму роботи з ним.

Педагогічний консиліум допомагає уникнути суб'єктивізму в оцінці можливостей дітей, дозволяє об'єктивно їх зрозуміти і побудувати спільну програму дій, спрямовану на розвиток певних якостей або на усунення виявлених проблем і недоліків.

Консультативна діяльність — суттєвий напрямок роботи практичного психолога. До цих пір чимала плутанина наголошується в розумінні того, що таке психологічна консультація. Почасти це викликано вживанням терміна «консультація» стосовно до стількох контекстів і в ставленні до різних типів служби, що він майже втрачає значення.

Перш за все необхідно розвести поняття «психолог-консультант» і «психолог, який займається консультуванням як одним з видів своєї практичної роботи». В даний час спостерігається тенденція запозичення основних принципів, підходів, положень діяльності психолога освіти з близьких, споріднених областей практичної психології, перш за все з консультацій для батьків з проблем сім'ї. Водночас кожна з цих областей має свою специфіку, ігнорувати яку без шкоди для справи не можна.

Консультативна робота в школі має принципову відмінність від тієї, яку здійснює психолог у районних чи інших консультаціях з питань навчання і виховання дітей і школярів.

Психолог освіти знаходиться безпосередньо всередині того соціального організму, де зароджуються, існують, розвиваються як позитивні, так і негативні сторони взаємин педагогів і дітей, ті чи інші їх якості, їх успіхи і невдачі і т. д. Він бачить кожну дитину або дорослого не самого по собі, а в складній системі міжособистісної взаємодії і здійснює консультування у єдності з іншими видами роботи і при аналізі всієї ситуації в цілому.

Консультації проводяться для вчителів, адміністрації освітньої установи, учнів, батьків: вони можуть бути індивідуальними або груповими.

Психологічну консультацію психолог проводить тоді, коли до нього прийшли з проблемою, т. е. проблема вже є, попереджати її появу вже пізно, потрібно надавати допомогу. При цьому необхідно спочатку уточнити і осмислити проблему, знайти путі її рішення і лише потім намагатися попередити, запобігти виникненню подібних проблем у майбутньому.

У компетенцію і обов’язки практичного психолога входить виявлення особливостей психічного розвитку дитини, формування певних психологічних новоутворень, відповідності рівня розвитку вмінь, знань, навичок, особистісних та міжособистісних особливостей віковим орієнтирам, вимогам суспільства та ін.

Тому саме психодіагностика як діяльність з виявлення психологічних причин проблем, труднощів у навчанні і вихованні окремих дітей, за визначенням особливостей розвитку їх інтересів, здібностей, формування особистісних утворень знаходиться в центрі уваги психологічної служби освіти і має свою специфіку.

Завдання психодіагностики — дати інформацію про індивідуально-психічні особливості дітей, яка була б корисна їм самим і тим, хто з ними працює, — вчителям, батькам.

Психодіагностика в освітньому закладі повинна бути тісно пов’язана з педагогічною проблематикою, в цьому її основний зміст. Вона завжди передбачає в кінцевому рахунку вибір найбільш підходящого педагогічного впливу, а також створення тих чи інших психологічних умов.

Науковий аналіз проблем та узагальнення досвіду роботи практичних психологів показує, що в рамках психологічної служби освіти мова не може йти окремо про діагностику, окремо про розвиток або корекцію. Тут має існувати діагностично-коррекційний і розвиваючий напрямки роботи, єдине за самою своєю суттю.

Д.Б. Ельконін зазначав, що необхідна спеціальна діагностика, спрямована не на відбір дітей, а на контроль за ходом їх психічного розвитку з метою корекції виявлених відхилень. Він підкреслював, що контроль за процесом розвитку повинен бути особливо ретельним, щоб виправлення можливих відхилень у розвитку починалося можливо раніше. Більш того, шкільний психолог не просто ставить діагноз і розробляє програму подальшого розвитку тих чи інших сторін особистості, здібностей учня, а й стежить за виконанням даних їм рекомендацій і значною мірою сам здійснює частину корекційної (розвиваючої), виховної роботи.

Діагностично-корекційний (діагностично-розвивальний) напрям роботи психолога — одне з найбільш складних, вона вимагає спеціальної психологічної підготовки психолога-практика.

У діагностиці необхідно вміння виділяти психологічну проблему, правильно поставити питання, отримати потрібну інформацію від учителів, батьків, дітей, проаналізувати цю інформацію і сформулювати висновок, що має не просто практичну спрямованість, але спрямованість на аналіз конкретного, одиничного випадку.

Л.С. Виготський попереджав: «Дослідник повинен пам’ятати, що, вирушаючи від даних, від ознак, від симптомів, він повинен вивчити і визначити особливості та характер процесу розвитку, який безпосередньо не дано йому, але який насправді лежить в основі всіх спостережуваних ознак.

Таким чином, в діагностиці розвитку завдання дослідника полягає не тільки у встановленні відомих симптомів і їх перерахування або систематизації і не тільки в угрупованні явищ за їх зовнішнім, подібним рисам, але винятково в тому, щоб за допомогою розумової обробки цих зовнішніх даних проникнути у внутрішню сутність процесів розвитку.

РОЗДІЛ 2. ПЛАН РОБОТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Складання плану роботи практичного психолога в початковій школі на поточний рік

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

ВИСНОВКИ Шкільна психологічна служба — необхідний компонент системи народної освіти на сучасному етапі розвитку суспільства і в перспективі. Доцільність її функціонування визначається загальною потребою школи в такій організації своєї діяльності, яка б забезпечила розвиток індивідуальних особливостей і творчого ставлення до життя кожного учня.

Наукова підстава шкільної психологічної служби базується на фундаментальних положеннях радянської психології про закономірності психічного розвитку і формування особистості та індивідуальності в онтогенезі.

Слід зазначити, що етична сторона професійної діяльності шкільного психолога характеризується насамперед глибоким психологічним розумінням сутності явищ, які відбуваються в школі, їх взаємозв'язків і обумовленості, особливостей поведінки людей, що оточують шкільного психолога, їх взаємин і поведінки, а головне — розвиненою рефлексією своїх дій і вчинків, які повинні бути підпорядковані прагненню здійснити основну свою мету — формування особистості школяра, психологічну підготовку дітей до життя і праці.

Таким чином у курсовій роботі ми, вивчили мету психологічної служби в школі, розглянули завдання і принципи діяльності психолога у навчальному закладі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2 т. — М., 1982.

2. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. (Мастера психологии). Изд. 7-е. Пер. с англ. С-Пб. Питер. 2002. — 688с.

3. Божович Л. И. Этапы формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии.-1978.-№ 4; 1979. — № 2, № 4.

4. Божович Л. И. О мотивации учения // Возрастная и педагогическая психология: Хрестоматия.- М.: Академия, 2001. — 368 с.

5. Все про адаптацію // Психолог. Шкільний світ. -№ 25−26 липень, 2004. — 87с.

6. Выготский Л. С. К вопросу о динамике детского характера //Собр. соч.: В 6 т.-М., 1983. Т. 5.

7. Дубровина И. В., Акимова М. К., Борисова Е. М. «Рабочая книга школьного психолога» — Москва: Просвещение, 1991 — с.303

8. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. — Практикум по сказкотерапии — СПб.: ООО «Речь» — 2000 — 310с.

9. Изотова Е. И. — М.: Издательский центр «Академия», 2007. — 288с.

10. Коробко С. Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. — К.: К68 Летра ЛТД, 2006. — 416 с.

11. Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. — М.: Педагогика, 1991. — 145с.

12. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — 2-е изд. — М., 1977.? 226с.

13. Маркова А. К. Формировании мотивации учения в школьном возрасте. — М.: Просвещение, 1983. — 96 с.

14. Матюхина М. В., Михальчик Т. С. Психология младшего школьника. — М.: Просвещение, 1976. — 212 с.

15. Мухина В. С. Возрастная психология. — М.: Академия, 1999. — 456 с.

16. Овчарова Р. В. Практическая психология образования. — М.:Академия, 2003. — 240с.

17. Проскура О. В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками. — К.: Освіта, 1998. — 199с.

18. Самоукина Н. В. Игры в школе и дома: Психотехнические упражнения и корекционные программы. — М.: Интор, 1995. — 95с.

19. Практическая психология образования; Учебное пособие 4-е изд. / Под редакцией И. В. Дубровиной — СПб.: Питер, 2004. — 592 с.

20. Эльконин Д. Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // Вопросы психологии, 1971. — № 4.

Додаток Лекція для батьків з адаптації дітей у першому класі

психологічна служба школа початкова Початок навчання дитини в першому класі - складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки.

Змінюється соціальна позиція: був дитиною, тепер став школярем; змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов’язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов’язки дитини, її зв’язки з навколишнім середовищем. Зі вступом до першого класу змінюється життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5−6 тижнів поступово підвищуються та стають стійкішими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність. Залежно від стану здоров’я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

Безумовно, першокласники, що відвідували дошкільні начальні заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж ті діти, які перебували вдома, не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі, певного сталого режиму. Починаючи з перших тижнів навчання у 1 класі, діти поступово віддаляються від батьків, хоча постійно відчувають потребу в підтримці та допомозі дорослої людини.

Стосунки з батьками, склад сім'ї та взаємини між її членами мають значний вплив на учня. Зі вступом дитини до першого класу в батьків з’являється новий статус — батьки першокласника, а відповідно й ті проблеми, що вирішують батьки спільно з дитиною, і її радощі успіху, що переживаються спільно. Часто в розмові з батьками учнів 1 класу доводиться чути: «Ми пішли до першого класу…», «Нам задали вивчити вірш…» тощо. Вживання займенників «ми», «нам», свідчить про те, що всі питання шкільного життя є для батьків і дитини спільними.

Переживаються разом і перші шкільні труднощі - адаптація дитини до навчання в школі. Як допомогти їх подолати? Як знайти спільну мову з учителем і однокласниками? Що зробити для того, щоб першокласник не втратив інтерес до навчання? На ці та інші питання ми спробуємо відповісти, подавши певні поради для батьків першокласників. Почнемо з розкриття першої проблеми — у чому полягає сутність поняття «адаптація до школи», які рівні адаптації існують. Згідно з педагогічним словником, адаптація — це пристосування дитини до умов і вимог школи, які для неї є новими порівняно з умовами дитячого навчального закладу і сім'ї в дошкільному дитинстві. У психолого-педагогічних дослідженнях визначаються та характеризуються три рівні адаптації. З метою визначення того рівня, на якому перебуває ваша дитина, подаємо їх зміст і основні показники.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв’язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв’язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.

Щоб першокласнику легше навчалося, а Вам легше було допомагати в цьому, пропонуємо поради для батьків. Перші 4 — 6 тижнів у школі для першокласників найважчі, тому батьки повинні допомогти своєму маленькому учневі адаптуватися до нових умов. Уранці будіть дитину спокійно. Прокинувшись, вона повинна побачити усмішку на вашому обличчі та почути ваш лагідний голос. Не потрібно смикати дитину через дрібниці та підганяти її з самого ранку. Щоб не виникало поспіху, розрахуйте час, необхідний для того, щоб зібратися першокласнику до школи. Якщо він не встигає, наступного дня розбудіть його трішки раніше. Бажано погодувати дитину сніданком, але, якщо чомусь вона не хоче їсти, примушувати не варто. Краще дайте сніданок з собою. Дорогою до школи не говоріть фраз на зразок: «Дивись, не бешкетуй!» чи «Щоб сьогодні не було поганих оцінок!». Краще побажайте дитині успіхів та підбадьорте її добрим словом. Зустрічаючи зі школи, не закидайте запитаннями: «Що ти сьогодні отримав?» або «Сьогодні без поганих оцінок?». Дайте дитині змогу розслабитися. Якщо ж вона хоче поділитися з вами чимось важливим, не відмахуйтесь від неї, вислухайте, адже це не забере багато часу. Якщо маленький школярик чимось засмучений, не допитуйтесь про причину. Можливо, він розповість пізніше, або обережно поцікавтеся через деякий час самі. Ніколи не торгуйтесь, говорячи: «Якщо зробиш гарно уроки, я дам тобі…». Дитина може неправильно зрозуміти мету навчання, вона подумає, що, навчаючись, робить вам послугу, за яку отримує винагороду. Прийшовши зі школи, дитина повинна пообідати та обов’язково відпочити. Не примушуйте її одразу сідати за уроки. На думку психологів, найкращий час для навчання — з 8 до12 години та з 16 до 18 години. Привчіть першокласника займатися саме в цей час. Пам’ятайте, що є періоди, протягом яких йому навчатися складніше: маленький школярик втомлюється, у нього знижується працездатність. Для першокласника це перші 4−6 тижнів навчання, кінець першого семестру, перший тиждень після зимових канікул та середина другого семестру. Присвячуйте своїй дитині хоча б півгодини в день, щоб вона відчувала, що ви її любите та цінуєте. Не забувайте, що першокласники — це ще маленькі діти, які люблять погратися, послухати казку чи колискову на ніч, або щоб їх просто потримали на руках. Все це допоможе їм зняти напруження, почуватися спокійно та впевнено.