Методика роботи з наркозалежними

Вступ

Історія знайомства людей з наркотиками нараховує кілька тисячоріч. Використання галюциногенних та транквілизуючих рослинних засобів у релігійних, ритуальних і медичних цілях було відомо з дописьменного періоду. Однак саме в XX столітті уживання наркотиків перетворилося в проблему, що прийняла цивілізаційний характер глобально-планетарного масштабу. Із проблемою наркоманії в тому або іншому ступені зштовхнулися практично всі країни миру, всі народи, що їх населяють. У різних суспільствах і державах ця проблема вирішується по-різному. От легалізації споживання деяких наркотиків у Європі до повної заборони в Ірані, Китаєві. Варто визнати, що тверді заборонні міри дають непоганий результат. Проте, проблема наркоманії як і раніше залишається актуальною, оскільки її причини не викоренені. Попит на наркотики у світі не падає.

Економічний, політичний, демографічний і географічний фактори не впливають на ступінь поширення наркоманії, хоча до деякої міри виявляються пов’язаними з нею. Очевидно, що проблема наркоманії має екзистенціальний характер. Лікування, реабілітація, карне переслідування споживачів наркотиків ніяк не позначаються на викорінюванні причин наркоманії. Найбільших успіхів у боротьбі з наркоманією домоглися країни, де існує розвинена система профілактики цього недуга, у тому числі комплексна робота з родиною.

Соціально-економічні труднощі в Україні привели до того, що поширення наркоманії набуло катастрофічного розмаху, а його пік, імовірно, попереду. Існує безліч способів боротьби з наркоманією: посилення жорсткості законів, що передбачають покарання за поширення й споживання наркотиків, розширення реабілітаційної бази, посилення профілактичної роботи серед молоді й ін. Важливо, щоб боротьба з наркоманією велася одночасно на всіх напрямках. Однак в умовах економічної, політичної й правової кризи домогтися успіху в роботі хоча б по одному з перерахованих напрямків непросто, не говорячи вже про результативність комплексних, багатобічних дій.

1. Наркотики та їх вплив на організм людини

Що таке «наркотик»? Виходячи з визначення, даного Всесвітньою організацією охорони здоров’я, наркотиком потрібно вважати будь-яку речовину (що має або що не має законного застосування в медицині), яке є предметом зловживання в інших цілях, крім медичних.

Вчені, що стараються проникнути в таємницю дурману, приголомшені надзвичайною вірулентністю наркотиків, здатних прокрадатися в саму глибину почуттів і думок своїх споживачів. Тривалі і поглиблені дослідження, що проводилися цілими поколіннями вчених, не були безплідними. Отрута, прихована в більшості «райських» засобів, була виявлена. Ще в 60-х роках фахівці встановили, що надмірне вживання галюциногенних речовин викликає психічні розлади, важкі патологічні стани. Фізіологічні властивості наркотиків, залучених до складного хімічного процесу, що відбувається в людському організмі, володіють притягальною силою і примушують жертву звертатися до них повторно або безперервно після того, як звичка або залежність міцно вступила в свої права. Наркотики, в залежності від їх впливу на організм людини, умовно можна розділити на дві великі групи:

— збудливі;

— що викликають депресію.

При цьому потрібно мати на увазі, що кожний з наркотиків володіє великою різноманітністю прихованих властивостей, що по-різному впливають на нервову систему. Є наркотики, які заспокоюють і знеболюють (їх називають депресивними), і є інші, що надають стимулюючий вплив, збуджуючі організм. Галлюциногенні засоби викликають екстаз і буйство, кошмари або почуття болісного неспокою. При цьому кожна з цих речовин, навіть сама небезпечна з точки зору зловживання, може надавати цілющу, благотворну дію, але тільки в тому випадку, якщо її застосовують абсолютно правильно. Індійські коноплі, листя коки, сім'я маку вважається одним з самих древніх природних наркотичних речовин. Опіум і його похідні: морфій, героїн — надають болезаспокійливу дію і усувають стан тривоги і страху, зменшують, часто до повного зникнення, відчуття голоду і спраги, ослабляють статевий потяг, знижують сечовиділення, повергають людину в сонливий стан або, у випадку з героїном, в буйство. Кокаїн викликає звичайно самі буйні реакції, що супроводяться галюцинаціями або дивною ейфорією, змішаною з параноїдальними імпульсами. Часом криміногенний характер цього наркотика породжує насильство і стимулює психічну активність людини. У 60-х роках минулого століття на горизонті з’явився ЛСД, диетиламід лізергінової кислоти, напівсинтетична речовина, похідна лізергінової кислоти, взята з гриба ріжок жита. ЛСД, далеко не самий останній нащадок сім'ї наркотиків, відкрив шлях ще більш сильнодіючим речовинам. Щоб зрозуміти небезпеку, яку несе з собою такий вибух наркотиків, нагадаємо, що досить прийняти мільйонну частку грама ЛСД на кожний кілограм ваги, щоб він став галюциногувати.

Нині встановлено, що внаслідок вживання наркотиків розвиваються три основні клінічні феномени:

— Психічна залежність. її суть полягає в тім, що без прийому наркотиків людина перестає почувати себе більш-менш «вписаною у життя». Наркотик стає

найважливішою умовою сприйняття людиною власного життя, себе самої, контактів з іншими

— Фізична залежність. Вона виражається в тому, що поступово наркотик порушує ланцюг обмінних процесів в організмі. Якщо наркоман не приймає відповідну кількість наркотику, він зазнає різних за ступенем вираженості фізичних страждань: ломота, тремтіння, розлади в діяльності травного тракту, сухість шкіри (чи, навпаки, рясна пітливість) тощо. Це явище має назву «абстинентний синдром». Для його зняття необхідне прийняття наркотику, дози якого постійно збільшуються.

Толерантність. Поступове звикання наркомана до наркотичних речовин виявляється у необхідності для досягнення звичної дії постійно збільшувати їх дозу.

Всі наркотики незалежно від шляху введення в організм у більшому чи меншому ступені обов’язково ушкоджують нервову систему (у тому числі головний мозок), імунну систему, печінку, серце, легені. Вживання наркотиків виражено негативно впливає на поведінку людини, призводить до зниження її професійної активності, виключення із суспільної діяльності, частих прогулів і низької продуктивності праці, і припинення навчання в школі або вузі, відсутності бажання піклуватися про дітей, дружину, батьків, зневаги до домашніх справ. Отже, наркоман деградує як особистість, перетворюючись у байдужого обмеженого егоїста, який перебуває лише в очікуванні чергової дози Незважаючи на те, що напевно вже немає жодної людини, яка б не була обізнана про смертельну небезпеку наркотиків, кількість людей, які їх вживають, зростає кожного дня. Дійових результатів, на жаль, не дає ні діяльність правоохоронних структур, ні відповідне законодавство, ні постійне залякування населення жахливими наслідками вживання наркотиків. Проблемою лікування наркоманії займаються вчені багатьох країн, але радикальних заходів поки що не запропоновано. Однак усі визнають безперечний факт — хворобу легше і надійніше попередити, ніж потім усе життя лікувати. Необхідні серйозні дослідження стратегій ефективної профілактики вживання, психоактивних речовин, особливо серед молоді.

2. Наркоманія в сучасному суспільстві

наркоманія реабілітаційний програма суспільство Наркотизм як суспільне явище сформувався в нашій країні впродовж останнього десятиріччя. Широка наркотизація відбувалася на тлі загострення кризи різних сфер суспільного життя, посилення соціальної напруги між різними групами населення.

На 1 липня 2008 року, за даними МВС України, у нашій країні зареєстровано 178 039 споживачі наркотиків, 124 627 з них встановлено діагноз «наркоманія». Реєстрація наркозалежних здійснюється медичними закладами після звертання пацієнта та встановлення відповідного клінічного діагнозу комісією лікарів. За останні п’ять років кількість зареєстрованих наркоманів збільшилася на 50%. Щодо реальної кількості споживачів наркотиків, то оцінки, що їх дають різні відомства, значно різняться. Зокрема, у результаті дослідження, проведеного Українським науково-дослідним інститутом клінічної та експериментальної неврології та психіатрії (м. Харків) і Науково-методологічним та клініко-реабілітаційним центром проблем хімічних залежностей (м. Київ), було встановлено, що в Україні на початок 2002 року 155 тисяч осіб мали залежність від опіатів, а загальна кількість осіб, які вживали опіати із немедичною метою, становила 210−220 тис. осіб. На думку експертів МВС України, загальна кількість споживачів наркотиків у нашій країні перевищує 1 млн. осіб. За оцінкою експертів Служби безпеки України, загальна кількість споживачів наркотиків усіх видів у нашій країні сягає - близько 720 тис. осіб, а загальний обсяг наркоринку — близько 500 млн. доларів США на рік. Прибуток на українському наркоринку становить від 300 до 600%.

За статистичними даними, найбільш уражена наркоманією Дніпропетровська область — 21,3 тис. наркоспоживачів. Лише у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на обліку перебуває 9% усіх зареєстрованих у країні споживачів наркотиків. Гостро проблема наркоманії стоїть у таких регіонах, як Автономна Республіка Крим, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Луганська, Харківська області. Водночас незаконне виробництво наркосировини, насамперед макової соломи, найбільш поширене в західних і південно-західних областях.

З початку 1990;х років кількість наркозалежних щорічно зростає на 10−12%, із цього числа лише 27% припадає на дорослих, 60% - на підлітків, 13% - на дітей віком від 11 до 14 років. Характерною ознакою останніх років стало те, що в середовищі наркоспоживачів починають переважати особи віком 20−30 років, що відповідає загальноєвропейській тенденції.

Понад половина споживачів наркотиків почали вживати ці речовини неповнолітніми, інші - у віці від 18 до 30 років. Незважаючи на те, що рівень наркотизації найвищий серед осіб із низьким освітнім рівнем, у цій категорії він дещо вищий, аніж серед осіб, які скоюють злочини насильницького характеру. Дві третини наркоспоживачів мають середню освіту, близько 20% - незакінчену середню, 10% - середню спеціальну.

Майже всі наркозалежні - особи працездатного віку, понад 79% - віком до 30 років. Середній вік наркоспоживача щорічно зменшується на 0,1−0,15 року. За останні п’ять років кількість наркоманів серед осіб віком до 16 років зросла на 45%, у тому числі із діагнозом «наркоманія» — на 25%.

Характерною ознакою наркоманії в Україні є те, що здебільшого споживач дістає наркотик не в результаті купівлі-продажу, а як плату за певні послуги, переважно кримінального характеру.

Отже, наркоманія в Україні, можливо, навіть більше, ніж у багатьох інших країнах світу, пов’язана зі злочинністю. Щорічно особи у стані наркотичного сп’яніння скоюють від 10 до 18 тис. злочинів загальнокримінального характеру, тобто безпосередньо не пов’язаних із незаконним обігом наркотиків.

Окрім того, наркомани беруть активну участь у незаконному розповсюдженні наркотиків — у середньому кожний з них залучає до наркоспоживання до 10 осіб.

Нині роботу, спрямовану проти розповсюдження наркотиків в Україні, проводять лише правоохоронні органи та заклади охорони здоров’я. У нашій країні, так само як і у більшості пострадянських країн, соціальна робота в цьому напрямку практично не проводиться, а отже, й успіхи у цій області досить невеликі. Значною мірою це пов’язано з економічними аспектами цієї проблеми: наркобізнес є однією із прибуткових галузей, що забезпечує робочими місцями значну кількість людей. Специфіка споживання наркотику як товару пов’язана з тим, що суб'єкт споживання — молодь, яка часто є соціально та фінансово неспроможною, а форма залежності робить споживання та затрати неконтрольованими.

3. Заходи боротьби з наркоманією

Досягнення прогресу у сфері протидії наркотикам залежить від низки факторів. По-перше, стратегія розв’язання цієї проблеми має бути невід'ємної складовою соціальної політики держави і враховувати інтереси як окремих осіб, так і ширших спільнот і суспільних інститутів, передусім родин. Індивідуалізація підходу має бути ключовим моментом у розробці державної політики в цій галузі.

Профілактична робота із протидії наркоманії має бути спрямована як на осіб, які проходять етап ресоціалізації, так і на ширші верстви населення з метою запобігання вживанню наркотиків, формування внутрішнього захисту особи від наркотиків, усталеної установки проти їх вживання. Це завдання потребує проведення спеціального навчання населення, насамперед через засоби масової інформації, методик контролю та профілактики наркоманії. Робота з особами у стані ресоціалізації передбачає формування у них психологічних механізмів жорсткого самоконтролю.

Заходи, яких вживають для лікування наркохворих, мають базуватися, передусім, на реабілітаційній терапії. Заходи, націлені на зменшення шкоди, хоча й їх слід розглядати як важливий елемент антинаркотичних програм, не повинні витісняти заходи реабілітаційного характеру. При цьому їх реалізація має враховувати й потенційну небезпеку втрати суспільством «відчуття небезпеки» наркотиків за умови занадто активної пропаганди методик «безпечного вживання» цих речовин.

Заходи, спрямовані на вироблення такої політики, мають базуватися на постійному аналізі інформації, який в жодному разі не повинен обмежуватися збиранням даних щодо зареєстрованих наркоманів і притягнутих до кримінальної відповідальності осіб. Розробка заходів соціального характеру передбачає врахування як медичного, так і правоохоронного аспекту, що дасть змоги впровадити та реалізувати узгоджену програму для розв’язання цієї проблеми. Однобічний підхід чи оцінка не зможе адекватно відобразити комплексну природу проблем, пов’язаних із зловживанням наркотиків.

У процесі вироблення такої стратегії потрібно брати до уваги також і міжнародний аспект. Важливо не лише вивчити та використати досвід інших країн, а й виробити спільну стратегію як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні. Якщо ми не будемо зважати, з одного боку, на транснаціональний характер сучасного наркобізнесу, а з іншого — на взаємозалежність та взаємопов'язаність різних країн і народів, то намагання впровадити й реалізувати занадто «оригінальну» стратегію буде приречене на поразку.

4. Лікувально-реабілітаційна Програма «Антинар»

Паралельно з ростом кількості наркозалежних росте й кількість медичних установ, що пропонують допомогу в рішенні даної проблеми.

Усе більше знаходить розуміння серед фахівців точка зору, що наркозалежність — це, насамперед, особистісний розлад, що виникає й формується під впливом цілого ряду факторів (генетичних, психологічних, соціально-економічних й ін.) і у своєму розвитку проходять через декілька послідовно змінюючи один одного етапів, де початкова крапка відліку — перше вживання наркотику, а кінцева — смерть наркомана. Цей процес може бути розтягнутий у часі, але його завжди відрізняє соціальна й моральна деградація особистості наркомана. Можна припустити, що й процес лікування наркоманії, іншими словами, «розформування» залежності, також повинен бути поетапним і тривалим, з однієї сторони й максимально враховуючим індивідуальні особливості особистості хворого й особливості перебігу хвороби — з іншої.

Всім цим вимогам відповідає програма «Антинар» — лікувально-реабілітаційна, комплексна програма допомоги наркозалежним, основні принципи якої були запропоновані в 1992 р. групою вчених наркологічної клініки Стенфордського університету США, які отримали велике визнання серед фахівців в Америці й Західній Європі.

У програмі «Антинар» чітко сформульовані й докладно обґрунтовані принципи лікування й реабілітації наркозалежних, які по роздільності широко використаються багатьма лікувальними програмами, але тільки «Антинар» має універсальний характер, що дозволяє легко адаптувати їх під конкретний випадок, місцеві умови, особливості хворого і його оточення. Програма «Антинар» являє собою єдиний стандарт принципів надання допомоги. Перелічимо ці принципи.

1. Добровільність. Кожна людина має право вибору. Уживати наркотики або від них відмовитися — це невід'ємне право кожної людини. Якщо насильно можна «підсадити» людину на наркотики, то змусити відмовитися від них при сформованій залежності зовсім неможливо. Звідси виходить принцип добровільності лікування, заснований на усвідомленні пацієнтом проблеми залежності й бажанні від неї позбутися.

2. Анонімність. Принцип анонімності лікування заснований на праві кожної людини на збереження закритості інформації, пов’язаної зі станом її здоров’я, і на обов’язку лікаря зберігати лікарську таємницю. Дотримання цього принципу дуже важливо для багатьох пацієнтів при прийнятті ними рішення про початок лікування.

3. Індивідуальний підхід. Кожен наркозалежний — це особистість. Відповідно в процесі лікування необхідно максимально враховувати особистісні особливості пацієнта, тобто лікувати не хворобу, а хворого.

4. Етапність. Принцип поділу процесу лікування на етапи обумовлений необхідністю послідовного рішення медичних і соціально психологічних проблем, що виникають у процесі лікування. Так, наприклад, неможливо переборювати психологічну залежність до наркотику, не переборовши фізичну, точно так само, як не можна починати процес детоксикації, не відмовившись повністю від наркотику.

5. Комплексність. Принцип комплексного підходу до лікування обумовлений різноманіттям порушень у стані здоров’я пацієнта, що виникають як при систематичному тривалому прийомі наркотику, так і при відмові від нього. Цим виправдане залучення до процесу лікування фахівців різного профілю — наркологів, психіатрів, психотерапевтів, медичних і соціальних психологів, терапевтів, фізіотерапевтів, фахівців з лікувальної фізкультури й ін. Комплексний підхід до лікування має на увазі сполучення медикаментозних і немедикаментозних методів лікування, різноманітних лікувальних процедур і психотерапевтичних прийомів, які мають взаємопотенциюруючу дію.

6. Відновлення адаптації. Цей принцип містить у собі як реабілітацію пацієнта й лікування передхворобних розладів, так і роботу із созалежними.

Програма «Антинар» умовно може бути розділена на кілька частин.

Основні частини програми Теоретичною основою біологічної частини програми є уявлення про эндорфині недостатності, що формується під впливом систематичного прийому наркотиків, які викликають перепорушення рецепторів. У результаті цього різко знижується чутливість рецепторів як до наркотиків, так і до эндорфинів — росте толерантність, розвивається відносна недостатність эндорфинів. Як наслідок тривалого систематичного прийому наркотиків — свої эндорфини перестають вироблятися, і за рахунок механізму біологічного зворотного зв’язку розвивається абсолютна недостатність. Порушується механізм заохочення біологічно й соціально «правильного» поводження. Втрачається базисне почуття комфорту, що приводить до появи хворобливого потяга по механізму компенсації. Відповідно до цих подань ставляться наступні завдання біологічного підходу до лікування:

1. Закрити доступ наркотиків до рецепторів.

2. Підвищити чутливість рецепторів до эндорфинів.

3. Активізувати роботу організму по виробленню своїх эндорфинів.

Закриття доступу здійснюється прийомом блокаторів опіатних рецепторів — препаратів налтрексонової групи. Підвищення чутливості можна досягти за рахунок тривалої перерви, підкріпленої прийомом блокаторів опіатних рецепторів, прийомом антидепресантів. Активізація своїх эндорфиних механізмів здійснюється фізіотерапевтичним впливом, іглорефлексотерапією, масажем і т.д.

У психологічній частині програми проблема прийому наркотиків і відмови від них прямо пов’язана з утворенням мотиву цих дій. Процес формування залежності проходить кілька стадій: подолання природного страху перед наркотиком (мотивація першого вживання), поява психічного потягу (зі зміною мотиву прийому наркотику), поява фізичної потреби (при цьому мотив знову може змінитися). Процес видужання йде у зворотному порядку — переборюється фізична залежність — абстиненція (при недостатній мотивації відбувається відмова від подальшого лікування й неминучий зрив), нормалізується психічний стан — постабстинентний синдром. Провідним мотивом стає поява інших цінностей, більше значимих для особистості, чим наркотики. І як останній етап — відновлюється природний страх перед наркотиками. Лікувальна програма на психологічному рівні ставить перед собою завдання формування й зміцнення мотивації відповідно до поточного етапу.

На першому етапі досить домогтися згоди на добровільну відмову від прийому наркотиків. На другому етапі формуються мотиви, що втримують від повернення до вживання наркотиків. На третьому етапі повинен відновитися природний страх перед наркотиками. Це своєрідний «сторожовий пункт», що не дозволяє хворобливому потягу перебороти заслін свідомості. Допомогу у формуванні мотивів робить раціональна психотерапія й пряме вселяння в сполученні з аутотренінгом і медитативними техніками.

Нейрофізіологічним механізмом потягу є утворення домінантного вогнища порушення потреби в наркотиках, що за принципом домінанти поглинає всі інші вогнища порушення, займаючи вершину ієрархічної градації. Досягти повного руйнування домінантного вогнища практично неможливо без утворення іншої, більш сильної домінанти (захоплення, страсті, одержимості). Можливим варіантом є «інкапсуляція» хворобливої домінанти й підтримка її в неактивному стані (попередження рецидивів).

Тривале систематичне вживання наркотиків супроводжується цілим рядом дій (планування, пошук, одержання, уживання), які формують хворобливий стереотип, що найчастіше має характер нав’язливості. Спроба ухилитися від виконання нав’язливих дій приводить до виражених явищ дискомфорту.

Один з механізмів потяга пов’язаний з наявністю міжпівкульної асиметрії, що спричиняється двоїсте відношення до хворобливого потяга — розуміння неадекватності (протиприродності) потяга на раціональному рівні й непереборну «тягу» — на почуттєвому. Почуттєвий рівень, як правило, виявляється більше сильним, що й приводить до повторюваних зривів. Завданням лікування є зміна співвідношення сил на користь раціоналізації потяга з наступним повним блокуванням почуттєвого компонента.

Це завдання вирішується за допомогою створення спеціального комп’ютерного аудіо — і відеоряду, що роздільно впливають на півкулі головного мозку за допомогою окулярів віртуальної реальності. Моделювання особливих станів свідомості за допомогою окулярів віртуальної реальності дозволяє змінити співвідношення сил: послабити почуттєвий компонент потяга й підсилити раціональний.

Реабілітація наркозалежних може проходити у двох варіантах. Перший — з ізоляцією й другий — без ізоляції.

Перший варіант. У ряді випадків у хворих із наркозалежністю є глибокі порушення соціальних зв’язків, після лікування розвивається неповна або нестійка компенсація, тобто залишається той або інший дефект, що вимагає проведення тривалої реабілітації в стаціонарі або створення особливих умов життя (життя в комуні, монастирі). До позитивних моментів реабілітації в умовах ізоляції можна віднести «перепочинок», що одержують родичі хворого, на деякий період, знімаючи із себе тягар відповідальності, і можливість створення для хворого умов, що щадять. Недоліком даного підходу є збереження й закріплення дефекту, що утворився. Преморбидні особливості особистості є істотним чинником у формуванні залежності й нерідко визначають якість і тривалість ремісії. Хворі, наркотична залежність яких розвилася на тлі невротичних розладів, психопатій, органічних змін особистості або «стертих» форм процесуальних психічних розладів у період утримання від наркотиків, виявляються в стані декомпенсації, що без належного лікування неминуче приводить до «зриву», тобто до повернення вживання наркотиків.

Другий варіант. У тих випадках, коли процес активного лікування закінчується без вираженого дефекту і є гарні, позитивні мікроі макросоціальні умови, реабілітацію доцільно проводити в амбулаторних умовах, зберігаючи пацієнта у звичному для нього середовищу, але міняючи його якісно. Даний вид реабілітації передбачає обов’язкову роботу із созалежними.

Робота з «созалежними». Поява наркотичної залежності в одного з членів родини порушує сформовану систему відносин і часто приводить до порушення адаптації в інших родичів. У позитивному плані це — усвідомлення своєї ролі й своєї відповідальності за появу й плин наркозалежності в родичів хворого, а також вплив на хворого найближчого оточення; формування конструктивного підходу до проблеми з метою створення сприятливої атмосфери для звільнення від наркозалежності, тобто створення мікросоціальних умов, що сприяють видужанню й перешкоджають рецидиву. У такий спосіб програма «Антинар» є оптимальною моделлю повноцінної допомоги наркозалежним, та дозволяє використати весь сучасний потенціал наркології й психотерапії.

Висновки

Профілактика наркоманії є однією з найбільш пріоритетних соціальних проблем і на її вирішення мають бути спрямовані скоординовані зусилля державних органів, медичних установ, силових структур, громадських організацій тощо. Боротьба з наркоманією сьогодні є дуже неефективною, і особливо це стосується профілактичних заходів. Серед причин малоефективної боротьби з наркоманією можна назвати:

— розпорошеність зусиль, відсутність окремої державної установи, яка б займалася виключно профілактикою та допомогою людям у позбавленні від наркотичної залежності та одночасно координувала б дії інших державних і громадських організацій у цьому напрямі;

— неефективність боротьби силових структур з наркобізнесом;

— нестачу кваліфікованих спеціалістів;

— невідповідність різноманітних держаних та громадських програм, спрямованих на профілактику і подолання наркоманії, реаліям сучасного суспільства;

— недостатню ефективність більшості із вказаних програм та окремих заходів, які застосовуються з цією метою.

Основні зусилля по боротьбі з наркоманією мають зосереджуватись на заходах первинної профілактики, найбільш поширеними з яких є наступні: профілактична робота в сім'ї і в навчальних закладах, діяльність служб і консультативних пунктів соціально-психологічної допомоги, комплексна робота з групами ризику, використання ЗМІ та різних видів рекламної продукції для антинаркотичної пропаганди і популяризації здорового способу життя, профілактика на основі діагностики генетичної схильності.

При плануванні застосування будь-якого профілактичного заходу слід враховувати наступні моменти:

— на який цільовий контингент цей захід спрямований;

— вікові, статеві та соціально-психологічні особливості його застосування;

— дані про ефективність заходу;

— наявність детальних психологічно обґрунтованих рекомендацій щодо його застосування;

— можливості модифікації застосування заходу в залежності від особливостей певного цільового контингенту.

Оскільки найчастіше наркотики починають вживати у підлітковому та юнацькому віці, основні зусилля профілактичної роботи слід спрямувати на цю вікову категорію. Ефективна профілактика вживання наркотиків серед молоді неможлива без широкого залучення до цієї роботи батьків, вчителів (викладачів), психологів навчальних закладів, їхні зусилля, серед іншого, мають бути спрямовані на раннє виявлення початку вживання молоддю психоактивних речовин. Для цього слід застосовувати поведінкові та фармакологічні тести.

Список використаної літератури

1. Демушкина О. П. Социальная работа. Курсовые и рефераты. — Ростов н/Д: «Феникс», 2004. — 352 с.

2. Как избавиться от наркотической зависимости: Скажи наркотику «прощай» / Авторы-составители М. С. Прусс, Л. Л. Кельин, Ю. Л. Мучник, В. М. Володин. — СПб: Издательский дом «Нева», 2002. — 160 с.

3. Коробки на З.В., Попов В. А. Профілактика наркотической зависимости у детей и молодежи: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академія», 2002. — 192 с.

4. Нагорна А. М. Профілактика наркоманії серед підлітків: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл. — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001. — 167 с.

5. Оцінка можливостей розвитку в Україні програм профілактики ВІЛ в середовищі споживачів ін'єкційних наркотиків / О.М. Балакірєва, М. Ю. Варбан. — К.: Центр «Соціальний моніторинг», 2003. — 230 с.

6. Пакин Ю. Наркомания и алкоголізм: проблемы и новые возможности лечения. — К.: ИНСАТ, 2000. — 43 с.

7. Потапов Л. В. Профілактика ВІЛ — СНІДУ, наркоманії й алкоголізму: Підручник для вищих навчальних закладів, — Запоріжжя, 2003. — 108 с.

8. Максименко С. Д. Актуальні питання профілактики наркоманії // Практична психологія та соціальна робота. — 2004. — № 10. — с. 1 — 3

9. Бондаренко В. Втеча з пекла // Іменем закону. — 2002. — № 41. — с. 5

10. Иванова Е. А., Фролов С. А. Семья наркомана. Типы семей с повышенным риском формирования наркозависимой личности. // Вестник Московского университета. — 2002. — № 1. — с. 98 — 108

11. Журавлева Л. А. Факторы и условия наркотизации молодежи // Социс. — 2000. — № 6. — 43−48