Хто з героїв окрадений найбiльше? (за драмою Iвана Франка «Украдене щастя»)

Хто з героїв окрадений найбiльше? (за драмою Iвана Франка «Украдене щастя»).

Драма «Украдене щастя», написана I. Франком 1891 року — це шедевр свiтової драматургiї, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. Ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєї драматичної сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героїв любовного «трикутника» окрадений найбiльше?

Важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть їхнiх. Бо кожен з цих героїв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має правоале всi вони самотнi у своїй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за їхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: Франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. Отже, i Анна, i Микола, i Михайло — жертви всеосяжного зла. Мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати їх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. Цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв.

Перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i страждають, поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. I весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору — найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю.

Ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин Миколи Задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. Скривджена гiднiсть проривається гнiвом! У цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед «ворогом» потаємну добросердечнiсть Михайла Гурмана: зарубаний Миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе.

Особливе ставлення у мене до Анни, на долю якої випадають найтяжчi муки у цьому «трикутнику». Зраджена братами, найрiднiшими їй людьми, вона упродовж свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неї вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибельвбита горем, без любовi одружується. I раптом — повернення «загиблого» коханого! Щастя нарештi усмiхну лося їй! Але — воно украдене… забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. Бо над усе — сердечна клятва i почуття обов’язку перед Михайлом: «Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга.» Так заявити може тiльки сильна жiнка.

Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це «щастя», виявляється сильнiшим за чистi людськi почуттявоно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. У цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання «Хто з героїв окрадений найбiльше?» Зло — немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.