Забезпечення трудовими ресурсами та ефективність їх використання в СВК «Нива»

Зміст

аграрний економіка трудовий ресурс

Вступ

1.ТРудові ресурси аграрних підприємств

1.1 Поняття і склад трудових ресурсів

1.2 Сезонність використання трудових ресурсів і шляхи її подолання

1.3 Відносне і абсолютне зменшення сільського населення і працюючих у сільськогосподарському виробництві

1.4 Ринок робочої сили і проблеми безробіття

2.Забезпечення трудовими ресурсами та ефективність їх використання в СВК «НИВА»

2.1 Коротка природно-економічна характеристика підприємства

2.2 Динаміка забезпеченості, складу і структури трудових ресурсів підприємства

2.3 Основні показники використання трудових ресурсів підприємства

3. Резерви та шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів СВК «НИВА»

3.1 Шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів

3.2 Резерви ефективності використання трудових ресурсів Висновки Список використаної літератури

Вступ

В сучасних умовах аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв’язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

Трудові ресурси — особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Планування і аналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи на підприємстві, мета якого — виявити підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, що безпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високого рівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення її кількості на виробництво одиниці продукції. Тому значну увагу в даній роботі буде присвячено саме цьому показнику.

Одним із резервів підвищення продуктивності праці є мотивація праці, а отже неможливо провести діагностику трудових ресурсів без аналізу стимулювання праці. Мотивація праці є соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності. Необхідність формування нової мотиваційної системи пов’язана з тим, що в умовах колишнього соціально-економічного механізму, який протягом тривалого часу діяв в аграрній сфері, утворилась суперечність між інтенсивними перетвореннями матеріально-майнових факторів виробництва та екстенсивними змінами у відновлення робочої сили. Це суттєво підірвало мотиваційну основу трудової поведінки і діяльності працівників сільського господарства.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності ефективності використання трудових ресурсів та шляхів її поліпшення на прикладі СВК «Нива» на основі даних статистичної і бухгалтерської звітності та планування можливих заходів, які сприяли б розширенню сфер діяльності підприємства та підвищенню її прибутків.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти підвищення ефективності діяльності аграрного підприємства в умовах ринкової економіки.

Під час виконання курсової роботи були використані методиформалізація, економіко-математичний, графічний методи, а також метод порівнянь.

Курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі досліджуються теоретичні аспекти аналізу ефективності використання трудових ресурсів підприємства, фактори, що впливають на ефективність використання трудових ресурсів. Другий розділ присвячений безпосередньо аналізу стану використання трудових ресурсів в господарстві. У третьому розділі роботи на основі теоретичного матеріалу першого розділу і практично розрахованих показників другого розділу роботи наведені шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів у СВК «Нива». У кінці курсової роботи надані висновки, зроблені у ході виконання роботи.

До курсової роботи додаються матеріали, на основі яких були зроблені необхідні розрахунки — фінансова звітність СВК «Нива» Гайсинського району Вінницької області. Період дослідження 2007;2009 роки.

Даний курсовий проект надрукований на 43 сторінках друкованого тексту.

1.ТРудові ресурси аграрних підприємств

1.1 Поняття і склад трудових ресурсів

Трудові ресурси — це частина населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. До їх складу включають передусім населення працездатного віку .

Необхідні для здійснення корисної діяльності психофізіологічні і інтелектуальні якості людини залежать від віку, який виступає свого роду критерієм, що дозволяє виділити зі всього населення власне трудові ресурси. Згідно статистичній практиці, що склалася, трудові ресурси складаються з працездатних громадян в працездатному віці і працюючих в економіці країни громадян молодше і старше за працездатний вік.

Межі працездатного віку визначаються законодавчо в кожній країні. В України вони складають 16−59 років для чоловіків та 16−54 роки для жінок. Для окремих категорій працівників верхні межі знижуються (наприклад, шахтарям до 55 років, дояркам — 50 років).

Таким чином, відповідно до чинного законодавства України трудові ресурси — це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями та практичним досвідом для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять все працездатне населення у працездатному віці за винятком непрацюючих інвалідів війни та праці 1 та 2 групи, непрацюючих осіб у до пенсійному віці, котрі отримали пенсію за віком на пільгових умовах. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, та підлітки, які з тих чи інших причин працюють у сфері виробництва.

Згідно з законодавством України на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл та коледжів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

В будь-якому суспільстві населення складається з двох груп: економічно активного й економічно пасивного, співвідношення між якими залежить від соціальних, економічних та демографічних процесів.

Економічно активне населення — це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход.

Частка економічно активного населення залежить від кількості людей у працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей у до пенсійному та після пенсійному віці.

Економічно пасивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

Рух трудових ресурсів відбувається під впливом соціальних, економічних і біологічних чинників. Приріст трудових ресурсів — це різниця між чисельністю населення, яке вступає в працездатний вік, і чисельністю, яка переходить до пенсійного віку. Рівень народжуваності позначається на чисельності трудових ресурсів тільки через певний час. Суттєвий вплив на зміну якісного складу трудових ресурсів має вступ до працездатного віку нових поколінь молоді, рівень їхньої підготовки та професійної зайнятості. Існує поняття загальної працездатності, тобто наявності у людини фізичних та психофізичних даних, які визначають здібність до праці й не вимагають спеціальної підготовки. 16, c.158]

За характером виконуваних функцій трудові ресурси підприємства поділяється на такі категорії: керівники, спеціалісти, службовці та робітники.

Керівники — це працівники, що обіймають керівні посади на підприємстві та в його структурних підрозділах: директор, головний інженер, головний бухгалтер, начальники цехів, завідувачі, виконроби та ін.

Спеціалісти — це працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та деякі інші роботи: економісти, бухгалтери, юристи, соціологи та ін.

Службовці — це працівники, які готують і оформлюють документацію, здійснюють господарське обслуговування: працівники архівів, секретарі, діловоди, стенографісти та ін.

Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайняті ремонтом, переміщенням вантажів та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, гардеробників, кур'єрів.

Усіх робітників поділяють на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

За специфікою і складністю виконуваних робіт працівники підприємства групується за професіями, спеціальностями і кваліфікацією. 1, c.48]

Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність — це комплекс знань у межах професії.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від:

специфіки галузі діяльності,

характеру продукції чи послуг, що надаються,

— рівня технічного розвитку, Кваліфікація — ступінь і рівень підготовки працівника, що характеризує його здатність до виконання роботи певного рівня складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді.

Розрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та деяким практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади — інженерні, економічні, але не мають спеціальної освіти). 16, c.159]

Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими категоріями:

1. Постійні працівники — ті, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення. Засновники (учасники) приватних підприємств — виробничих кооперативів, ТОВ, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств, а тому їх правомірно відносити до даної категорії працівників.

2. Тимчасові працівники — ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.

3. Сезонні працівники — ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт. 1, c.47]

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані, які виконую різну за складністю роботу.

1.2 Сезонність використання трудових ресурсів і шляхи її подолання

Зростання зайнятості трудового потенціалу в підприємствах має супроводжуватися підвищенням ефективності його використання. Одним зі стратегічних напрямів вирішення даної, надзвичайно важливої соціально-економічної проблеми в умовах надлишку та неповного використання робочої сили виступає формування раціональної продуктивної зайнятості у виробництві, за якої забезпечувалися б нормальна працезавантаженість, продуктивність і оплата праці в усіх формах господарювання на селі .

Напрямом забезпечення повного використання трудового потенціалу підприємств передусім виступає його рівномірне працезавантаження протягом року. Якщо в липні-серпні трудова активність працівників знаходиться практично на оптимальному рівні, то в зимовий період вона становить лише 60−70% потенційно можливої величини фонду робочого часу. Звичайно, що через особливості сільськогосподарського виробництва досягти рівномірного використання трудового потенціалу, наприклад як у промисловості, тут практично неможливо. Проте завдяки удосконаленню галузевої структури аграрних підприємств можна значно пом’якшити вплив сезонного фактора на повноту завантаження аграрних працівників. 5, c.143]

Важливе значення для забезпечення рівномірного використання трудового потенціалу в аграрному секторі має удосконалення виробничої структури галузі рослинництва, оскільки використання набору сільськогосподарських культур, що мають не співпадаючі періоди пікових потреб у робочій силі, деякою мірою згладжує сезонність. У даному аспекті сільськогосподарським товаровиробникам вважається за доцільне в першу чергу зосередити увагу на вирощуванні цукрових буряків, бо більшість господарств мали досвід ефективного його виробництва. В існуючій технології їх вирощування відмічаються два пікові періоди потреби в робочій силі - формування густоти рослин і збір урожаю. Однак ці періоди не збігаються з періодами найбільшої потреби в інших галузях рослинництва (у першу чергу — виробництво зерна).

Зазначимо, що відновлення в структурі сільськогосподарських підприємств галузі буряківництва повинно супроводжуватися підвищенням економічної ефективності галузі. Завдяки ефективному функціонуванню вона здатна забезпечити не лише більш повне та рівномірне використання трудового потенціалу, але й суттєвий економічний ефект для аграрного підприємства.

Позитивний вплив на забезпечення рівномірного використання трудового потенціалу в аграрних підприємствах має розвиток виробництв з промислової переробки сільськогосподарської продукції. Це стосується млинів, крупорушок, олійниць, міні-пекарень, ковбасних цехів тощо. Вирішуючи задачу забезпечення більш рівномірної зайнятості людей, такі виробництва забезпечують більші грошові надходження для аграрних формувань, оскільки готова продукція реалізується за значно вищою ціною порівняно з сировиною.

Зниження сезонності та зростання трудової участі працівників в аграрному виробництві має важливе соціальне значення: забезпечує їм значно більший та рівномірний протягом року розмір оплати праці, що позитивно впливає на зростання матеріального добробуту сільського населення.

1.3 Відносне і абсолютне зменшення сільського населення і працюючих у сільськогосподарському виробництві

Характерною особливістю відтворення трудового потенціалу українського села є зменшення абсолютної та відносної чисельності осіб, що вступають у працездатний вік, і зростання питомої ваги осіб передпенсійного віку — чоловіків у віці 55−59 років і жінок — 50−54 років, що свідчить про посилення процесу старіння українського села. Цьому також сприяє невпинний міграційний відплив сільської молоді.

Природною основою формування трудового потенціалу села виступає життєвий потенціал сільського населення. Його абсолютна величина залежить від чисельності по стійного населення сільських територій і середньої очікуваної тут тривалості життя людей при народженні. За 1979;2008 роки життєвий потенціал сільського населення України зменшився на 31,8%'. Таким чином, за 28 років, тобто практично протягом одного покоління, життєвий потенціал мешканців села скоротився більше ніж на третину. Це означає, що за сучасних темпів скорочення життєвого потенціалу через 3,5 покоління українське село втратить свою людність, тобто його як такого може не стати. При цьому слід зазначити, що життєвий потенціал сільського населення в основному має жіноче обличчя, а зменшення його абсолютної величини відбувається як внаслідок скорочення чисельності жителів села, так і зменшення середньої тривалості їхнього життя. Однак динаміка сили впливу цих факторів на величину життєвого потенціалу неоднакова. Якщо за 1979;1989 роки зниження життєвого потенціалу відбувалося тільки внаслідок скорочення сільського населення, а середня очікувана тривалість життя зростала і на 7,2% навіть компенсувала зниження життєвого потенціалу, то починаючи з 1990 року останній фактор зумовлений як зменшенням сільської людності, так і скороченням очікуваної тривалості життя селян. Причому сила впливу середньої очікуваної тривалості життя на зниження життєвого потенціалу зростає, що свідчить про наростання трагізму щодо виживання українського села.

1.4 Ринок робочої сили і проблеми безробіття

В аграрній сфері України, як і в інших галузях відбувається посилення диференціації ринку праці та поглиблення його сегментації в зв’язку із становленням ринкової економіки в країні.

Потреба в робочих місцях за регіонами вимагає внесення суттєвих корективів в механізм формування аграрного ринку праці з урахуванням специфічних особливостей розвитку окремих регіонів і суб'єктів господарської діяльності в них.

Формування ринку праці та становлення економіки ринкового типу в країні відбувається одночасно, але не завжди ефективно та узгоджено. На цей процес впливають такі основні фактори: попит і пропозиція робочої сили в різних регіонах та секторах економіки, зміна демографічної структури населення, організація сфер бізнесу, рівень оплати праці тощо.

Ринок праці - це система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто купівлею її і продажем; це також економічний простір сфери працевлаштування, де взаємодіють продавець і покупець праці; нарешті, це механізм, що забезпечує узгодження цін і а умов праці між роботодавцем і найманим працівником. У результаті функціонування ринку праці підприємства забезпечують виробництво і сферу послуг робітниками, виконавцями робіт, а робітники, продаючи свою працю, отримують засоби для життєдіяльності. 2, c.156]

Головним регулятором ринкових відносин стає закон вартості, який забезпечує еквівалентність обміну товарів (в даному випадку — робочої сили) на. вартість фонду життєвих благ, що забезпечують відтворення.

Система відносин на ринку праці складається з трьох основних компонентів: відносин між найманими працівниками та роботодавцями; відносини між суб'єктами ринку праці і їх представниками (профспілки, асоціації працедавців, служби зайнятості); відносини між суб'єктами ринку праці і державою.

Ринок праці виконує слідуючі функції:

організовує співпрацю роботодавців і найманих працівників;

забезпечує конкуренцію на ринку праці між роботодавцями і найманими працівниками;

встановлює рівноважні ставки заробітної плати;

сприяє вирішенню питань зайнятості населення;

здійснює соціальну підтримку безробітних.

Основна функція ринку праці полягає у забезпеченні, через сферу обігу, перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва і забезпеченні роботою незайнятого населення.

Робоча сила — основний елемент продуктивних сил суспільства, проте товаром вона стає при наявності певних соціально-економічних умов. По-перше, носій робочої сили повинен бути вільною особою, власником своєї здатності до праці, що передбачає продаж робочої сили лише у тимчасове користування, на певний строк. По-друге, власник робочої сили повинен бути позбавлений засобів виробництва і тому змушений продавати свою робочу силу роботодавцю, тим самим перетворюючись у найманого працівника. Характерною ознакою робочої сили є те, що вона завжди продається у кредит. Це зумовлено тим, що вартість товару оплачується не в момент купівлі, а тільки після його споживання, тобто після використання в процесі виробництва.

Вартість робочої сили змінюється залежно від рівня економічного розвитку країни, природно-кліматичних, соціально-культурних умов життя, рівня продуктивності праці, тривалості робочого дня тощо.

Основною відміною ринку праці від інших є те, що наслідки функціонування ринку робочої сили повинні постійно перебувати у полі зору держави, яка фінансує систему соціального захисту.

Ринок праці праці є сферою реалізації економічних інтересів власників засобів виробництва і робочої сили на взамоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У трудовому процесі проявляється і ефективність (результативність) праці. В масштабі суспільства ринок праці є сукупним ринком праці (СР). Складовими частинами якого є:

сукупна пропозиція;

сукупний попит (як загальна потреба в робочій силі).

Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці складає його кон’юнктуру. Кон’юнктура ринку буває дефіцитною, надлишковою і рівноважною.

Конкуренція ринку праці являє собою надлишкову наявність незалежних покупців, або продавців робочої сили.

Сезонний характер сільськогосподарського виробництва зумовлює великі коливання місткості ринку праці. Все більше користуються попитом сезонні, тимчасові, залучені працівники (у фермерських та інших приватних господарствах).

Одночасно на селі збільшується чисельність працівників, зайнятих у несільськогосподарських видах діяльності: будівництві, транспорті, промисловій переробці продукції, соціальній сфері та ін.

В той же час необхідно враховувати, що формування ринку робочої сили на селі є складовою частиною аграрної політики. Вона орієнтує законодавчу і виконавчу владу на створення Формування ринку робочої сили в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективності її структури, значної залежності від зовнішнього забезпечення енергоносіями та ін. Все це негативно впливає на сучасний ринок праці України, якому властиві такі ознаки, як: перевищення пропозицій робочої сили над попитом; низька ціна робочої сили, що не відповідає її вартості; низький рівень зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання прихованого безробіття; наявність значних регіональних диспропорцій між наявністю і потребою у робочій силі; низька професійна і особливо територіальна мобільність трудових ресурсів; еміграція висококваліфікованої робочої сили.

Сучасна ситуація на ринку робочої сили в Україні характеризується посиленням негативних тенденцій скорочення чисельності економічно активного населення і його зайнятості. Стрімко зростає незайнята частина населення, рівень і тривалість явного та прихованого безробіття, знижується життєвий рівень і гарантії соціального захисту громадян. Особливо різко і наглядно ці тенденції відчуваються в сільській місцевості, де розруха у виробництві і зубожіння жителів доведені до крайності. В усіх сферах виробничої і суспільної діяльності обмежуються інвестиційні можливості створення нових робочих місць, розширюється тіньовий ринок праці, нерегламентованої зайнятості.

В сучасних умовах ключовими проблемами всіх територіальних рівнів є: досягнення оптимальної територіально-галузевої структури зайнятості населення, стабілізація ринків робочої сили, підвищення рівня професійно-територіальної мобільності і розвитку ринкової інфраструктури, розробка ефективної системи заходів по впровадженню активної політики зайнятості в державі, відповідно до потреб регіональних ринків робочої сили та інтересів працездатного населення.

Особливого значення набуває оцінка відповідної кон’юнктури ринку робочої сили. На регіональних ринках кон’юнктура робочої сили формується під впливом сукупності факторів і умов, які впливають на процеси використання робочої сили і характеризуються обсягами та структурою попиту на неї з боку суб'єктів господарювання різних форм власності і відповідною пропозицією з боку працездатного населення у працездатному віці. 9, c.7]

2.Забезпечення трудовими ресурсами та ефективність їх використання в СВК «НИВА»

2.1 Коротка природно-економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Нива» розташований у селі Гранів Гайсинського району Вінницької області у 115 кілометрах від обласного центру. СВК є правонаступником КСП «Нива» і було зареєстровано 22 березня 2000 року у місті Гайсин.

Землекористування господарства входить до лісостепової зони. Загальна площа підприємства складає 2980 га, в тому числі сільськогосподарських угідь — 2980 га, з них ріллі — 2980 га.

Клімат помірно континентальний. Середня температура повітря найтеплішого місяця липня +18 +20, найхолоднішого — січня 4 — 6 морозу.

Середня тривалість безморозного періоду 165 — 175 днів.

Атмосферні посухи та суховій середньої інтенсивності спостерігаються майже щороку, інтенсивні та дуже інтенсивні - лише в окремі роки (1 раз на 10 років).

Зимовий період характерний нестійкою погодою, з частими відлигами. Стійкий сніговий покрив спостерігається в 60% років.

Середні річні суми опадів становлять 590- 650 мм в холодний період року (ХІ - ІІІ) випадає 155 — 205, в теплий період року 435 — 445 мм.

Рельєф представлений у вигляді хвилястої рівнини і має загальний нахил на північний захід. Загалом рельєф дозволяє проводити механізовані роботи різними видами агрегатів. На території підприємства протікає річка Вербич.

Основними ґрунтами, що знаходяться на території господарства є чорноземи та дерново-підзолисті. В цілому ґрунти характеризуються досить високою природною родючістю. 3, c.5]

Оскільки у сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, і основа виробничої діяльності без якої неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва, то доцільно розпочати загальну характеристику досліджуваного підприємства з аналізу складу і структури його земельного фонду, а саме земель сільськогосподарського призначення (таблиця 2.1). Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність має рілля — з підвищенням її частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів. Враховуючи вищесказане, проаналізуємо стан земельного фонду СВК «Нива».

Таблиця 2.1 Наявність та структура земельних угідь в СВК «Нива» Гайсинського району Вінницької області

Аналіз даних таблиці 2.1 показує, що в 2009 році загальна земельна площа склала 2980 га, площа сільськогосподарських угідь 2980 га і площа ріллі теж 2980 га. У порівнянні з 2007 роком відбулося зменшення по всім трьом показникам на 47 га. Це обумовлено тим, що окремі члени СВК «Нива» виявили бажання самостійно господарювати на своїй землі, а не здавати її в оренду, оскільки, мають достатньо оборотних коштів для здійснення такої діяльності.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональне співвідношення. Збільшення активної частини основних фондів і раціональне використання оборотних фондів забезпечують підвищення їх ефективності. Стан матеріально-технічної бази СВК «Нива», його забезпеченість виробничими фондами характеризується збільшенням середньорічної вартості основних і оборотних фондів. Про це свідчать дані таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Забезпеченість основними засобами та ефективність їх використання в СВК «Нива» Гайсинського району Вінницької області

Аналіз вищенаведеної таблиці показує, що у досліджуваному господарстві відбувається помітне збільшення фондозабезпеченості на 35,2%, так як у 2007 р. становила 107,4 тис.грн., а в 2009 р. 145,2 тис. грн. Також відбувається і збільшення фондоозброєності 16,8 тис. грн. у 2007 р. в порівнянні з 38,6 у 2009 р. більше ніж у 2 рази.

Характерним є збільшення як основних так і оборотних засобів. Оборотні засоби збільшилися на 60,4% у 2009 р. в порівнянні з відповідним періодом 2007 р., а основні на 33,1%.

Показники економічної ефективності використаня основних засобів фондовіддача і фондоємкість ілюструють те, що дане підприємство ефективно використовує наявні основні засоби.

В цілому, в досліджуваному підприємстві спостерігається оптимальна структура основних виробничих фондів, їх належного співвідношення з оборотними фондами, відповідної норми прибутку. Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація — конкретна форма суспільного розподілу праці. Спеціалізація — динамічний процес, який постійно розвивається і удосконалюється. В своєму конкретному прояві спеціалізація відображує виробничий напрямок і галузеву структуру господарства, району, області, держави та показує, які галузі чи виробництво яких видів продукції переважає.

Ціль спеціалізації сільськогосподарських підприємств — створення умов для збільшення прибутку, досягнення більш високої продуктивності праці, збільшення продукції і підвищення її якості.

Для визначення спеціалізації розглянемо структуру товарної продукції СВК «Нива» (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Структура товарної продукції в СВК «Нива» Гайсинського району Вінницької області

За даними таблиці видно, що підприємство має зерновий та технічний напрямок частка яких відповідно складає 40,6% (1794,3 тис. грн.) та 29,7% (1312,6 тис. грн.) також розвинутим є тваринництвоВРХ, частка якого складає 11,3% (498,7 тис.грн.).

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Показники економічної ефективності виробництва характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, рівень рентабельності виробництва.

Усі зазначені показники розраховано і наведено в таблиці 2.4. Її аналіз свідчить про зменшення одних фінансових результатів підприємства, тоді як інші показують помітне збільшення. Зокрема, слід відзначити збільшення вартості валової продукції в розрахунку на 1 га угідь, на 1 працівника, (у 2009 році порівняно з 2007 роком підвищення склало відповідно 25%, і 133,9%,).

Спостерігається значна динаміка чистого прибутку починаючи з 18,3 тис.грн. у 2007 році і до 1136 тис. грн. у 2009 році.

Більш яскраве уявлення про фінансово-економічний стан досліджуваного господарства можна одержати за допомогою показників рівня рентабельності. Рівень рентабельності значно зріс і склав у 2009 році 0,26% у порівнянні з 2007 роком. Цей показник є високим свідченням того, що господарство може здійснювати розширене відтворення, оскільки виробництво окупає себе. Це найвірогідніше пов’язано із перевищенням закупівельних цін над собівартостю виробництва продукції.

Таблиця 2.4 Основні економічні показники господарської діяльності у СВК «Нива» Гайсинського району Вінницької області

2.2 Динаміка забезпеченості, складу і структури трудових ресурсів підприємства

Головним джерелом багатства суспільства і головним фактором виготовлення матеріальних і духовних благ є праця. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і кінцеві результати праці безпосередньо залежать від рівня кваліфікації кадрів і ступеня використання трудових ресурсів.

Достатня забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці відіграють важливу роль у підвищенні ефективності підприємницької діяльності. Основними завданнями аналізу слід вважати вивчення та оцінку забезпеченості підприємства (у розрізі його структурних підрозділів) персоналом в цілому, а також за категоріями і професіями; визначення та дослідження показників плинності кадрів, продуктивності праці тощо; визначення резервів підвищення ефективності використання трудових ресурсів, розроблення програм реалізації виявлених резервів.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця — вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основними показниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих людино-днів (людино-годин) за рік одним працездатним та коефіцієнт використання трудових ресурсів. Останній визначають з відношення фактично відпрацьованого в суспільному виробництві робочого часу до можливого його річного фонду.

Таблиця 2.5 Склад, чисельність та ефективність використання трудових ресурсів в СВК «Нива» Гайсинського району

Виходячи з даних таблиці 2.5 можна говорити про зменшення чисельності працівників на підприємстві (за досліджуваний період вона зменшилась на 42,3%). В рослинництві середньорічна кількість працівників зменшилась на 52,1%, тоді як у тваринництві на — 66,7%. Отже спостерігається негативна динаміка. Валова продукція рослинництва у 2007 році становила 1108,5, а у 2009 році - 2445,8, відбулося збільшення на 120,6%. У тваринництві спостерігається зменшення валової продукції на 45% у 2009 році в порівнянні з 2007 роком.

Найповніше рівень використання трудових ресурсів відображає продуктивність праці, яка визначається відношенням виробленої продукції (в натуральній або вартісній оцінці) до затрат праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Річна продуктивність праці у рослинництві у 2007 році становила 9,3 тис. грн., а в 2009 році відбулося збільшення до 39,4 тис.грн., тоді як у тваринництві спостерігається навпаки зменшення з 15,8 тис. грн. у 2007 році і до 13,0 тис.грн. у 2009 році.

Також важливо розрахувати зміну чисельності робітників на 100 га сільськогосподарських угідь.

Таблиця 2.6 Динаміка чисельності робітників на 100 га. сільськогосподарських угідь в СВК «Нива» Гайсинського району

2.3 Основні показники використання трудових ресурсів підприємства

Рівень ефективності та раціональності використання трудових ресурсів в аграрному секторі характеризується системою показників, серед яких одним з найважливіших виступає кількість відпрацьованого часу одним працівником за рік. Річна величина відпрацьованого впродовж року часу в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від статевої, вікової, та професійної структури трудових ресурсів, обсягів та галузевої структури аграрного виробництва, кліматичних умов, розмірів особистого селянського господарства та ряду інших факторів.

На основі даного показника визначають коефіцієнт використання річного фонду робочого часу — це відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин одним працівником за рік до нормативної.

Також для визначення ефективності використання трудових ресурсів застосовують показники:

Обліковий склад працівників — це загальна кількість постійних, тимчасових і сезонних працівників на відповідну дату, прийнятих на робо ту на один і більше днів незалежно від того, де вони знаходяться (на робо ті, у відпустці, на лікарняному, у відрядженні тощо).

Середньооблікова чисельність працівників — визначається за кожний місяць підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці.

Середньорічна кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, — показник, що визначається множенням середньооблікової чисельності працівників за рік на питому вагу затрат живої праці в сільському господарстві в усіх затратах живої праці підприємства.

Середньоявочна кількість працівників — це середня кількість виходів на роботу за добу в певному звітному періоді. 4, c.145]

Специфічною особливістю сільського господарства виступає сезонний характер аграрного виробництва. Для оцінки рівня сезонності використання трудових ре сурсів використовуються наступні показники:

Коефіцієнт сезонності праці - це відношення затрат праці за кожний місяць до середньомісячних затрат праці за рік.

Розмах сезонності використання трудових ресурсів -відношення максимальних затрат праці у певному місяці року до мінімальних.

При цьому затрати праці можуть бути виражені як у людино-годинах так і у середньомісячних працівниках.

З-поміж усіх показників, за допомогою яких визначається рівень використання трудових ресурсів найважливішим є показник річної продуктивності праці (виробництво валової продукції з розрахунку на середньорічного працівника у вартісному виразі). Адже важливою є не лише кількість часу відпрацьованого кожним працівником сільського господарства, але й обсяг виконаних робіт або кількість продукції, що її вироблено за одиницю відпрацьованого часу. Саме в цьому відображається професійний рівень працівника, рівень механізації, передові технології та інші фактори, що забезпечують високу продуктивність праці.

Продуктивність праці - це здатність конкретних робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, декаду, місяць, квартал, півріччя, рік). Цей показник характеризує досягнутий рівень прогресу в кожному конкретному господарстві або трудовому колективі, районі, області.

Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

Обсяг валової продукції, який припадає на 1 людино-годину, -це годинна продуктивність праці, на 1 людино-день — денна і на 1 середньорічного працівника — річна продуктивність праці. У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

3. Резерви та шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів СВК «НИВА»

3.1 Шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів

Вирішальна роль трудових ресурсів у процесі сільськогосподарського виробництва обумовлює те, що саме від підвищення ефективності їх використання значною мірою залежатиме подаль ший розвиток аграрного сектора економіки України. В умовах значного рівня відкритого та прихованого безробіття підвищення ефективності використання трудових ресурсів вимагає формування раціональної продуктивної зайнятості в аграрному виробництві. Для цього необхідно забезпечити:

пріоритетний розвиток на ефективній основі трудомістких галузей (буряківництво, овочівництво, тваринництво тощо) та різного роду підсобних підприємств і промислів. Це дозволить не лише забезпечити роботою значну кількість трудових ресурсів, але й сприятиме рівномірному та більш повному їх використанню, підвищенню продуктивності праці, позитивно позначиться на загальноекономічних показниках функціонування аграрних підприємств;

запровадження дієвого мотиваційного механізму ефективної праці в аграрній сфері та перегляд існуючої системи оплати праці. На сьогодні за рівнем оплати праці сільське господарство займає останнє місце серед усіх галузей економіки країни;

оновлення і ефективне використання матеріально-технічної бази аграрних підприємств, залучення у виробництво нової техніки та передових наукових і практичних досягнень, перехід до комплексної механізації виробничих процесів та індустріальних технологій;

зростання професійно-кваліфікаційного та освітнього рівня працівників аграрного сектора;

суворе дотримання працівниками аграрних підприємств трудової та технологічної дисципліни;

відродження та подальший розвиток соціальної сфери села, вирішення проблем житлового будівництва, забезпечення сіл об'єктами соціальної інфраструктури, поліпшення торгівельного, медичного, транспортного та інших видів соціально-побутового обслуговування сільського населення. 1, c.55]

3.2 Резерви ефективності використання трудових ресурсів

Резерви — це невикористані, але реальні можливості підвищення продуктивності праці, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані протягом певного часу. Внутрішньовиробничі резерви виявляють безпосередньо на підприємстві. Це — вдосконалення та ефективне використання техніки й робочої сили, скорочення втрат робочого часу, економія сировини і матеріалів, раціональне використання обладнання. Внутрішньовиробничі резерви включають також резерви зниження трудомісткості, поліпшення використання робочого часу, вдосконалення структури персоналу, економії предметів та засобів праці. 16, c.58]

У кожному господарстві резерви підвищення продуктивності праці визначаються конкретною агрозоотехнічною та організаційно-економічною ситуацією: досягнутим рівнем культури землеробства і тваринництва, механізації та електрифікації виробництва, спеціалізацією сільського господарства, наявністю трудових ресурсів, їх віковим, статевим, професійним складом тощо. На рівень продуктивності праці впливають також і природні умови — якість грунтів, кількість опадів, температурний режим, тривалість вегетацій ного періоду і т. ін.

Велика різноманітність факторів, що впливають на продук тивність праці, може бути кваліфікована в окремі напрями. Еконо мічною підставою для такого поділу є кількісна залежність рівня продуктивності праці від обсягу виробленої продукції, з одного боку, і розміру трудових затрат, з іншого. Це співвідношення виглядє так:

Валова продукція в натуральному або вартісному обрахуванні (кг, ц, т, шт., грн.)

Продуктивність праці =

Затрати праці в люд.-год., люд.-днях або середньорічній чисельності робітників Перший — резерви збільшення валової продукції за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських куль тур і продуктивності худоби та птиці, збільшення кількості поголів'я на 100 га відповідних земельних угідь, удосконалення структури посівної площі та структури стада тощо.

Другий — резерви економії (скорочення) робочого часу та вивільнення трудових ресурсів із виробничої сфери шляхом підвищення рівня механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів, освоєння прогресивних технологій виробництва продукції, нових прогресивних форм управління та організації праці.

Третій — резерви комплексного впливу, які одночасно забезпечують збільшення виробництва продукції та зменшення витрат робочого часу (спеціалізація і концентрація виробництва, міжгосподарська кооперація, впровадження досягнень науки та передової практики, матеріальне і мораль не стимулювання праці, кваліфікація кадрів, розвиток соціальної інфраструктури і т. п.).

Ці групи резервів підвищення продуктивності праці є по стійними, закономірними та загальними для всіх госпо дарств незалежно від зони розташування, спеціалізації або досягнутого рівня економіки.

Розвиток сільського господарства (як і всього матеріального виробництва) супроводжується впровадженням найновіших засобів механізації, високоврожайних сортів сільськогосподарських куль тур та високопродуктивних порід тварин, нових видів добрив і герб-ііидів, удосконаленням технології та організації виробництва продукції, способів її заготівлі, зберігання, переробки тощо. Такі резервує і в економічно відсталих господарствах, і в найбільш розвину тих. Різниця лише в тому, що деякі невикористані виробничі резерви в економічно відсталих підприємствах вже були використані в розвинутих. Але навіть і в передових господарствах не можна повністю вичерпати всі резерви підвищення продуктивності праці, бо це означало б застій виробництва, що в свою чергу суперечить об 'єктивному розвитку продуктивних сил суспільства.

Кожне підприємство зацікавлено в підвищенні продуктивності праці, тому що меншою кількістю працівників можна виробляти більше продукції, забезпечувати більш високий рівень оплати праці, зменшувати (при інших однакових умовах) собівартість продукції, а отже і збільшувати суму прибутків. Але підвищення продуктивності праці не завжди є виправданим, сприятливим для економіки певної галузі.

В таблиці 3.1 розглядаються можливі варіанти підвищення продуктивності праці, які мають місце в різних сільськогосподарсь ких підприємствах або в окремі роки в одному і тому ж підприємстві.

Таблиця 3.1. Варіанти підвищення продуктивності праці в сільському господарстві

Загальна тенденція розвитку сільськогосподарського ви робництва полягає в тому, що кількість трудових ресурсів та розмір затрат живої праці постійно зменшуються, а обсяг валової продукції збільшується. Отже, перший варіант підвищення продуктивності праці є найбільш бажаним і він характерний для більшості господарств. Другий і особливо третій необхідно оцінювати як тимчасові для окремих господарств. Четвертий і п’ятий варіанти (за винятком над звичайних обставин) неприпустима в будь-якому господарстві, районі, області, тому що таке зростання продуктивності праці не сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції.

Таким чином, аналіз наведених варіантів дозволяє зробити висновок: підвищення продуктивності праці є економічно прогресивним лише в тому випадку, якщо воно забезпечує збільшення виробництва валової продукції сільського господарства. У деяких країнах (Франція, США) свідомо здійснюються заходи щодо скорочення надмірних обсягів виробництва деяких видів продукції сільського господарства. У таких країнах підвищення продуктивності праці відбувається в умовах зменшення обсягів виробництва продукції. Але агропромисловому комплексу України в своєму розвитку ще належить наблизитися до такого рівня. Тому підвищення продуктивності праці обов’язково повинно супроводжуватись збільшенням виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

Система стимулювання праці повинна бути заснована на таких принципах: зацікавленості кожного працівника підприємства в підвищенні ефективності використання виробничих ресурсів; збільшенні прибутковості; відповідності між особистими інтелектуальними і фізичними зусиллями працівників і розміром індивідуального отриманого доходу (оплати праці); обґрунтованості співвідношень в оплаті праці різних груп і категорій працівників, виходячи з кваліфікації, досвіду та складності виконуваних робіт і функцій. 10 c. 155]

Для реалізації цих принципів у господарстві доцільно запровадити наступне:

прибуток (оплату праці) працівників первинних підрозділів можна визначати шляхом відрахування з виручки від реалізації продукції (послуг) матеріальних і прирівняних до них витрат, тобто за результативно-залишковим принципом;

комбінувати індивідуальні і колективні форм стимулювання праці із спрямованістю зусиль працівників підрозділу на отримання максимального прибутку;

встановити надбавки і доплати у загальному обсязі особистих доходів працівників, що мають стимулюючий вплив, на рівні не менше 50%;