Професійний та соціальний імідж керівника

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Методологічні засади формування професійного та соціального іміджу керівника
• 1.1 «Імідж керівника» як центральне поняття дослідження
• 1.2 Історія розвитку поняття «імідж керівника»
• 1.3 Підходи, принципи та методи дослідження
• Висновки до 1 розділу
• Розділ 2. Теоретичні аспекти дослідження процесу формування іміджу керівника навчального закладу
• 2.1 Позитивний імідж керівника: сутність, зміст, фактори впливу
• 2.2 Професійний та соціальний імідж керівника навчального закладу
• 2.3 Методи оцінки професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу
• Висновки до 2 розділу
• Розділ 3. Удосконалення професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу київського професійно-педагогічного коледжу імені макаренка
• 3.1 Аналіз іміджу керівника київського професійно-педагогічного коледжу імені а. Макаренка
• 3.2 Пропозиції щодо удосконалення професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу
• Висновки до 3 розділу
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Будь-який педагогічний колектив володіє певними соціальною, професійною, демографічною, міжособистісною структурами, і його очолює керівник. Нове покоління керівників повинно бути здатним творчо розв’язувати завдання, поставлені ринковими умовами діяльності. Це зумовлює необхідність мати своє «обличчя», запам’ятовуватися людям, а отже мати власний привабливий імідж. Вивчення іміджу пов’язано з пошуком шляхів підвищення ефективності діяльності нового управлінця, з оптимізацією професійного спілкування та взаємовідносин із людьми.

Успіх того чи іншого нововведення в організації залежить як від діяльності підлеглих, так і від особистості керівника цієї організації. Керівник в силу своєї соціальної ролі стоїть в центрі організації, на ньому концентрують увагу оточуючі його люди. Така особливість ролі керівника закономірно приводить до необхідності вивчення психологічних факторів утворення образу (іміджу) керівника. Актуальність теми випливає ще й з необхідності опрацювання стратегій підготовки нових управлінських кадрів, з прагнення психологів виявити внутрішній зміст такого складного соціально-психологічного поняття, яким є поняття іміджу.

Демократичні перетворення, здійснювані в нашій країні, призвели до відмови від командно-адміністративних методів управління. На зміну їм прийшли методи, засновані на переконанні та інших засобах соціально-психологічного впливу.

Серед цих засобів важливе місце займає імідж організації, керівника, державного службовця. У зв’язку із підвищенням ролі господарських суб'єктів, масштабу прийнятих рішень суб'єктами управління, розширення простору міжкультурних комунікацій відбувається збільшення значимості інтерсуб'єктної взаємодії, її ролі та соціальній цінності в різних сферах соціальної дійсності: управлінні, педагогіці, рекламі, маркетингу, психології. Будучи одним з могутніх засобів соціального впливу, імідж одночасно з цим виконує і функцію самовираження, самопрояву відображуваного в ньому суб'єкта, а також тісно зв’язаний з нею функції самопізнання, саморозвитку, самовдосконалення.

Проблемна ситуація полягає у тому, що умови формування професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу дотепер не були предметом цілеспрямованого, комплексного вивчення, хоча в реальній практиці керівники навчальних закладів є однією із самих масових управлінських професій.

Стан наукової розробки проблеми. Аналіз управлінської літератури свідчить, що теоретичні положення щодо формування професійного іміджу висвітлені в працях відомих управлінців. Сформовані певні напрямки досліджень, присвячених вирішенню зазначеної проблеми. А саме: соціально-філософський феномен поняття іміджу є предметом дослідження І. Черемушнікова; теоретико-методологічні основи формування: зміст, функції та мотивацію побудови іміджу особистості - С. Яндарової; самоідентифікацію особистості та професійний імідж менеджера-підприємця малого бізнесу вивчала А. Бірюкова. Визначені стратегічні напрями реалізації поставленої проблеми, концептуальні засади та практичний інструментарій іміджології Г. Почепцовим.

Також теоретичною основою дипломного дослідження виступають основні положення: психології управління (Т. Базаров, Т. Кабаченко, P. Кричевський, Б. Ломов, А. Філіппов, А. Донцов, А. Журавльов, Е. Клімов, С. Сергієнко, В. Шадриков, А. Бодалев, А. Деркач, В. Зазикін, Л. Лаптєв, К. Абульханова-Славська, Г. Андрєєва, А. Асмолов, А. Бодалев, A. Столяренко, А. Биков, У. Подвойський, Е. Орлова та ін.); підходи до формування індивідуального іміджу (Е. Манякіна, Е. Перелигіна, Г. Почепцов, А. Федоров, В. Шепель та ін.); соціально-перцептивний підхід про індикативну роль зовнішнього вигляду в міжособистісному пізнанні (А. Бодалев, О. Кукосян, В. Лабунська, В. Панфьоров, Е. Петрова та ін.).

Мета роботи — визначити шляхи удосконалення професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу.

Для досягнення мети в роботі поставлені і вирішені наступні завдання:

1. Визначити «імідж керівника» як центральне поняття дослідження.

2. Дослідити історію розвитку поняття «імідж керівника» .

3. Визначити підходи, принципи та методи дослідження.

4. Визначити сутність, зміст, фактори впливу на позитивний імідж керівника.

5. Розкрити складові позитивного, професійного та соціального іміджу керівника.

6. Зазначити методи оцінки та вдосконалення професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу.

7. Проаналізувати імідж керівника професійно-педагогічного коледжу імені А. Макаренка.

8. Надати пропозиції щодо удосконалення професійного та соціального іміджу керівника навчального закладу.

Об'єкт дослідження — діяльність керівника професійно-педагогічного коледжу імені А. Макаренка.

Предмет дослідження — професійний та соціальний імідж керівника професійно-педагогічного коледжу імені Макаренка.

Основна гіпотеза дослідження полягає в тому, що імідж керівника навчального закладу — успішного керівника — відбиває професійно значимі з позиції суспільної свідомості особливості його особистості, діяльності, спілкування, поведінки й зовнішнього вигляду і є позитивним при дотриманні ряду основних соціально-психологічних умов.

Допоміжні гіпотези:

1. Сприйняття керівника максимально наближене до пануючого в масовій свідомості стереотипу «ідеального керівника» .

професійний соціальний імідж керівник

2. Керівник має високий рівень успішності діяльності, соціальної зрілості й розвитку ряду професійно важливих соціально-психологічних якостей.

Структура роботи. Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, літератури.

Розділ 1. Методологічні засади формування професійного та соціального іміджу керівника

1.1 «Імідж керівника» як центральне поняття дослідження

Сучасна соціальна ситуація розвитку нашої держави залежить від змін у різних сферах життя суспільства в цілому й функціонуванні різних організацій, зокрема. Діяльність будь-якої організації визначається професіоналізмом його персоналу й у першу чергу — її керівника. Не випадкове вивчення психологічних і соціально-психологічних основ професіоналізму сучасних керівників різного рівня викликає підвищений інтерес вітчизняних дослідників (А. Биков, А. Шестаков та ін.). Численні публікації, виконані в рамках психології управління (Е. Блажнов, Ф. Ємельянов, А. Кузін, Р. Кричевський, І. Ладанов, І. Нефедова, Е. Уткін, А. Пелих, Е. Петрова, Н. Коропцева, Е. Штрабинський, Л. Фалько, В. Шепель та ін.), соціальної психології (Н. Кузьміна, А. Реан та ін.); організації (І. Алехіна, Е. Шришина, І. Криксунова та ін.), відображають рівень розробленості даної проблематики й переконливо свідчать, що саме від професіоналізму керівника залежать не тільки зовнішня конкурентоспроможність організації на ринку, але й рівень корпоративної культури, міра прихильності співробітників до своєї організації, мотивація трудової діяльності, імідж організації та ін. Важливою складовою професіональнізму є імідж. Саме імідж дозволяє створювати перше враження про людину як про керівника. Імідж у цьому випадку — його фірмовий знак, його зовнішня вивіска. Найчастіше, чим він привабливіше, тим вище професійний авторитет, вище суспільна репутація організації, що він представляє. Вище сказане дозволяє стверджувати, що імідж є складовою частиною управлінської діяльності, а володіння їм — істотна професійна характеристика керівника будь-якого навчального закладу. У роботах вітчизняних дослідників, виконаних в останні десятиліття минулого століття, представлені різні аспекти іміджу, що мають принципове значення для теми нашого дослідження: імідж політика (Е. Глущенко, Б. Паригина, Е. Єгорова-Гантман, А. Жмиріков, А. Колесников, А. Єфремов, Г. Почепцов, Е. Жаріков, Г. Зайцева та ін.); підприємця (Е. Блажнов, Ф. Ємельянов, А. Кузін, Р. Кричевський, І. Ладанов, І. Нефедова, Е. Уткін, А. Пелих, Е. Петрова, Н. Коропцева, Е. Штрабинський, Л. Фалько, В. Шепель та ін.); педагога (Н. Кузьміна, А. Реан та ін.); організації (І. Алехіна, Е. Шришина, І. Криксунова та ін.); засобів масової інформації (Т. Адамьянц, І. Алехіна, Н. Амелін, П. Гуревич, О. Феофанов та ін.).

З боку представників менеджменту і маркетингу підсилюється інтерес до такого явища, як імідж, про що свідчить різке збільшення в останні роки числа наукових публікацій на теми, пов’язані з іміджем, або тих, що стосуються тих чи інших його сторін чи аспектів. Ці роботи містять цілий ряд цінних науково-практичних ідей, зв’язаних з конкретними аспектами формування і функціонування іміджу.

Досить складно дати точне визначення іміджу. Поняття імідж неоднозначно й трактується по-різному. Це й характер або репутація, і ідея, концепція, а також вид, вигляд і багато чого іншого. Його джерела сходять до часів Древнього Єгипту й утворенню перших держав на території Європи. Тоді імідж сильного правителя багато в чому визначав хід історії. У XX ст. «батьками» поняття імідж стали В. Гарденер і С. Леві, визначивши його як сукупність знань, уявлень і передбачень людини про об'єкт із його оточення. Надалі інтерес до іміджу інтенсивно зростав. Фахівці PR, реклами, маркетингу, соціології й психології видавали величезну кількість книг і статей, що концентрувалися на проблемі іміджу. Їхні дослідження охоплювали різні сфери діяльності - від окремої людини до організації [19, 14].

У перекладі з англійської «імідж» — це образ, зображення. Насправді - це безпосередньо або навмисно створюване візуальне враження про особистість або соціальну структуру. Саме враження, а не оцінка. Імідж найчастіше закінчується такою попередньою операцією нашого пізнання, якою визнане уявлення. Імідж, як правило, «розташовується» у нижчих поверхах нашої психіки — у підсвідомій її сфері, або в шарах повсякденної свідомості, у чому й складається його надзвичайна доступність для сприйняття людьми й чіпкість присутності в їхній свідомості. Якщо про імідж говорити як про конкретну психологічну продукцію, то він виступає як соціальна установка, як ціннісний стереотип, як модний символ. Не виключена можливість його одночасного прояву у всіх названих сферах психіки людини [30, 27].

Якщо звернутися до «Тлумачного словника» В. Даля, то в ньому поряд з поняттям «образ» дається й поняття «вигляд»: «оклад и черты лица, внешность вида и выражение лица, физиономия» [13, 244]. Таким чином, у російському тлумаченні поняття образу як вигляду більш змістовне, ніж його закордонна інтерпретація.

У політичній рекламі й шоу-бізнесі імідж часто виступає як образ, наділений характеристиками, які лежать за межами душевної сутності особистості. Не випадково імідж розуміють як «легенду» або як ідол часу [14, 17−18].

Проблемою іміджу й технологій його реалізації займається науково-прикладна галузь людинознавства за назвою іміджологія. Головне призначення іміджології - науково обґрунтувати, як створювати привабливий імідж, як вибирати моделі гідної поведінки, адекватні тим життєвим ситуаціям, у яких ми опиняємося [12, 33].

Імідж — це цілеспрямований образ кого-небудь. Таке загальноприйняте визначення іміджу ми знаходимо у словниках. Дещо перегукується із ним дефініція дослідника А. Головченка: «Імідж — це цілеспрямований образ якого-небудь явища, обличчя, предмета, який втілює визначені ціннісні характеристики, призначені для емоційно-психологічного впливу на кого-небудь з метою популяризації, реклами, пропаганди тощо». Як бачимо, визначення вченого А. Головченка, котре, хоча і стосується виключно освітніх закладів, цілком прийнятне і для організації. До того ж, як показує практика, саме за допомогою іміджу, або ж «визначених ціннісних характеристик, організації намагаються привернути увагу споживачів, здобути популярність, пропагандувати щось» [31, 47−48].

Сучасні словники трактують «імідж» як цілеспрямовано сформований образ, покликаний надати емоційно-психологічний вплив на кого-небудь з метою популяризації, реклами. Звернемо увагу на кілька ключових слів: «цілеспрямовано» — тобто, імідж — це те, що можна планувати і створювати; «емоційно-психологічний вплив» — тобто, він «працює» з почуттями, а не тільки з логікою; «вплив на кого-небудь» — тобто, необхідно виокремити тих суб'єктів, заради яких діяльність розпочинається.

Сьогодні поняття «імідж» (в пер. з англ. «образ») міцно ввійшло не тільки в політичний, а й у сучасний освітній лексикон, головним чином тому, що імідж впливає на взаємини з людьми і на ефективність спільної роботи в освітньому закладі. У маркетинговій літературі для характеристики іміджу використовуються різні визначення — бажаний, реальний, традиційний, сприятливий, позитивний, ідеалізований, новий (оновлений). Найбільш часто зустрічаються з них — бажаний імідж, сприятливий імідж. Згадані назви слід відносити не до розряду окремих видів іміджу, а розглядати як характеристики іміджу, грані однієї призми, нову якість об'єкта. Зазначені характеристики іміджу не виключають, не суперечать і не заперечують одна одну, тоді як імідж може переходити з однієї якості в іншу [31, 48].

За допомогою дефініції Ю. Єлісовенка спробуймо з’ясувати, якими саме характеристиками вони зазвичай користуються, або можуть користуватись. За словами науковця, «імідж — це сукупність соціальних оцінок і вражень, викликаних учинками і висловами, характером і діями, якостями і вадами, а також способами життя і діяльності, їх результатами та іншими, у тому числі іманентними, характеристиками окремих людей, колективів, соціальних груп, націй, народів.». Як бачимо, ціннісними характеристиками, а точніше засобами створення іміджу автор Ю. Єлісовенко називає:

1. Вчинки.

2. Дії.

3. Спосіб життя.

4. Якості.

5. Вади [15, 94].

Як бачимо, усі три дефініції визначають імідж як цілеспрямований образ, що формується за допомогою відповідних іміджотворчих засобів, або визначених ціннісних характеристик.

Але, адаптуючи ці визначення до організації, не можна з упевненістю сказати, що імідж — це повноцінний образ компанії, оскільки поняття «імідж» — це лише зовнішня оболонка, один з атрибутів успіху того чи іншого підприємства.

Підтвердженням цьому слугує дефініція автора посібника «Іміджологія» Г. Почепцова, який розглядає імідж не як «цілеспрямований сформований образ». На його думку, «імідж — це лише частина процесу, іноді дуже важлива, але все одно лише частина, за якою мають стояти реалії, а не лише той чи інший символ» [53, 81].

Продовженням та підтвердженням цієї думки може слугувати робота російського дослідника П. Гуревича «Приключение имиджа», в якій поняття «імідж» розглядається як синонім до «персоніфікації»: «Поняття „імідж“ синонімічне „персоніфікації“, але узагальнене, що включає не лише природні властивості людини, а й спеціально напрацьовані, створені, пов’язані як із зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, його психологічним типом, риси якого мають відповідати запитам часу та суспільства» [11, 58]. З його точки зору, утворення та функціональних особливостей імідж є соціально-психологічною категорією. Введення поняття соціально-психологічного іміджу спонукає до вивчення саме соціально-психологічних механізмів його утворення та розвитку. Соціально-психологічний імідж керівника об'єднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні зв’язки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості.

Первинні фактори діють при першій зустрічі з керівником, йдуть раніше вторинних за часом і складають первинну, або перцептивну, стадію утворення іміджу. Вторинні фактори продовжують утворювати імідж при тривалій взаємодії з керівником, пов’язані з більш глибоким пізнанням підлеглими його особистості і складають вторинну, або діяльнісну, стадію утворення іміджу.

Первинна стадія включає такі елементи: первинну інформацію про особистість (зовнішність, одяг, жести, манери), перше враження і галоефект, які є пов’язаними між собою. Елементи первинної інформації в процесі цілеспрямованого формування іміджу комплексно входять в структуру самопрезентації. Необхідність в презентації себе іншим людям зростає з кожним днем, особливо для тих керівників, які бажають досягти успіху. До ефективної самопрезентації схильні впевнені в собі люди, які мають адекватно-позитивну самооцінку. Складність феномену самопрезентації полягає в тому рівні зрілості керівника, який дозволяє, спираючись на реальну оцінку власних якостей та здібностей, довести свою корисність для організації.

Стадія вторинного утворення іміджу відбиває характерні риси управлінської діяльності і включає такі елементи: професійні та особистісні якості, здібності, знання, уміння, навички керівника, система його спілкування та поведінки. Вплив елементів первинної стадії поширюється на елементи вторинної, діяльнісної стадії, коли характер першого враження або ефекту ореолу продовжує впливати на загальний характер образу, який складається на вторинній стадії.

Що стосується мотиваційної сили іміджу, то, на думку В. Шепеля [81], вона зумовлена специфікою ролі керівника, як центральної постаті в організації, взірця для наслідування.

Отже, для організації важливим є імідж керівника.

Розглянемо далі поняття репутації, престижу, брендінгу та іміджу з метою виявлення найбільш інформативних дефініцій.

Створення позитивного іміджу й високої репутації організації є складним і тривалим процесом, головною умовою якого є активність організації на ринку. У наш час реальними стають потреби у виділенні в масі собі подібних, завоюванні певної популярності, придбанні репутації, забезпеченні фінансового успіху й позитивного іміджу організації. Тому ці категорії й визначають високий суспільний рейтинг підприємства, що є гарантом вигідного положення організації в ринковому середовищі.

Відомі вітчизняні дослідники в області корпоративної культури й паблік рілейшнз (надалі ПР) (Е. Глущенко, Б. Паригина, А. Жмиріков, А. Колесников, А. Єфремов, Г. Почепцов, Е. Жаріков, Г. Зайцева та ін.) визначають ці категорії в такий спосіб: репутація — це придбана об'єктом суспільна оцінка його якостей, достоїнств, недоліків по засобах формування іміджу; престиж — це повага статусу, що склався в суспільній, діловій думці.

Престижність формується PR-засобами, некомерційними інформаційно-довідковими матеріалами, спрямованими на завоювання в громадськості сприятливого враження й закріплення у свідомості цільових аудиторій моделі позитивного іміджу (образу) фірми, товару, послуги, ділової репутації; брендінг — це мистецтво створення довгострокової купівельної переваги до певної торговельної марки.

Термін «branding» походить від латинського слова brand — «клеймо», тобто брендінг представляє образ марки товару (послуги) у свідомості покупця, що виділяє його в ряді конкуруючих. Далеко не кожна товарна марка зможе стати брендом — для цього вона повинна придбати популярність на ринку й довіру в покупців; імідж — це цілеспрямовано сформований образ (зображення), покликаний здійснювати емоційно-психологічний вплив на кого-небудь своїм стійким представленням про об'єкт із метою його популяризації.

Отже, можна побачити із вищевикладеного, що визначення «престиж» і «репутація» ґрунтуються на формуванні іміджу, а сам імідж характеризується як образ, що здійснює емоційно-психологічний вплив.

Важливою складовою позитивного іміджу людини є професіоналізм. Професіоналізм — це передусім здатність державного службовця визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень [15, 58].

Професійний імідж, на думку А. Омарова — це уявлення про людину як про спеціаліста чи професіонала. Зокрема, педагогічний імідж — це імідж педагогічних працівників (вчителя, вихователя, викладача, працівника органів освіти).

Соціальний імідж — це уявний образ певного об'єкту, предмету, явища, що виникає у процесі виявлення соціального ефекту (суспільної корисності чи соціальної ефективності) від їх діяльності [50, 45].

На нашу думку, педагогічний імідж тісно пов’язаний з соціальним іміджем, оскільки імідж — не лише образ людини, а набір, комплекс певних соціальних якостей, які більшість із нас асоціює з індивідуальністю людини, якій ми довіряємо важливе завдання державного значення — виховання підростаючого покоління.

Таким чином, імідж керівника навчального закладу є гармонійною сукупністю зовнішніх характеристик і внутрішніх якостей, інтегральним професійно-психологічним утворенням, що сприяє його успішності в спілкуванні з колегами, учнями, батьками, продуктивності в управлінській взаємодії з партнерами, конкурентами, споживачами освітніх послуг і визначає його професійно-психологічний розвиток.

1.2 Історія розвитку поняття «імідж керівника»

Отже, успіх діяльності організації певною мірою залежить і від її іміджу, який можна розглядати як систему уявлень людей про організацію та її співробітників.

У ході перетворення українського суспільства, виходу України на світовий рівень взаємин, усе більшого значення набуває зовнішній вигляд, тип поведінки й взаємодії ділових людей у сфері політики, економіки, мистецтва і т.д. У науковій і публіцистичній літературі все частіше для опису таких людей стало вживатися слово «імідж». Сьогодні термін «імідж» міцно ввійшов в управлінський, політичний, соціологічний, психологічний, лексикон і має свою історію. Для більш глибокого розуміння цього феномена необхідне проведення історико-логічного аналізу становлення іміджу як соціально-психологічного явища.

Імідж не є сьогоднішнім винаходом і має свою передісторію й науковий шлях становлення. На відміну від поняття, яке сформувалося недавно, імідж, як явище суспільного життя, існувало, імовірно, на всіх етапах розвитку людського суспільства.

Непрямим підтвердженням того, що турбота про належний імідж була властива людині в різні епохи, можуть служити збережені прізвиська історичних осіб: Я. Мудрий, І. Грозний.

Прадавні царства, що мали складну суспільну структуру, залишили у своїй культурній спадщині не тільки величні твори мистецтва й літературні пам’ятники, але й нарочито створені, ретельно продумані образи правителів. Соціальна визначеність образа, як відзначає М. Мат'є, є найважливішою особливістю культури Прадавнього Єгипту [10, 54].

В основу царського портрету ліг образ свідомо звеличений, позбавлений усього випадкового й несуттєвого, із чітко відібраними й ретельно проробленими рисами. У парадному одязі фараона кожна деталь, символ, колір працює на створення ідеї божественної влади. Тут усе продумане до дріб'язків. Кожний, хто дивиться на фараона, не повинен сумніватися, що перед ним живий бог, син Осіріса. Золота маска фараона, що має риси портретної подібності, царський плат, інкрустований вставками із суміші блакитного скла й лазуриту, нагрудна прикраса у вигляді сокола з розпростертими крилами й золота діадема у вигляді змія — усе це знаки царської відмінності, що ототожнюють царя із сонячним світлом, що легко читаються сучасникам.

" Тексти пірамід" і «Тексти саркофагів», що зберегли опис найскладнішого палацового етикету й коронаційних торжеств, не залишають сумнівів у тому, що значимість іміджу правителя чітко усвідомлювалася й процес створення іміджу був цілеспрямованим процесом. Уже в цей час існують загальноприйняті канони краси, яким прагнуть відповідати й рядові громадяни. Щоб підкреслити свою природну обдарованість, єгиптянки за допомогою фарби й голки зі слонячої кістки підфарбовували брови й кінчики вій, застосовували рум’яна й білила, використовували блакитну фарбу, щоб яскравіше відтінювати жилки на шкірі.

Еволюція дефініції «імідж» може бути представлена в такий спосіб. Поняття «імідж» у найбільш частому трактуванні близьке до відомого грецького слова «харизма», що у Древній Греції означало обдарованість, авторитетність, мудрість і святість. Люди, що володіють сукупністю подібних якостей, за всіх часів мали силу впливу на навколишніх, тому керівників, наділених харизмою, звичайно називали харизматичними лідерами [60, 33].

Античне суспільство внесло величезний вклад в уявленні людини про важливість власного вигляду. Природно, що проблеми іміджу, у сучасному розумінні цього слова, не були, та й не могли бути предметом спеціального дослідження мислителів минулого й у їхніх роботах ніяк не виділені. Найбільші мислителі стародавності - Сократ, Платон, Арістотель — створили теорію гармонічного розвитку особистості, порушили питання про співвідношення природного й соціального в людині, про зв’язок душі й тіла, питання про те, яке виховання робить людину досконалою. Ці проблеми розглядаються у зв’язку з такими основними філософськими категоріями, як «людина», «держава», «суспільство», «душа» і «тіло», «краса» і «гармонія», «почуттєве сприйняття», і розкриваються в їхньому контексті. Роботи античних філософів також намічають світоглядно-методологічні підходи до аналізу феномену іміджу.

Античні філософи сформулювали цілий ряд загальних положень і зауважень, які й сьогодні лежать в основі етики суспільних відносин. Так, Арістотель радить «при обходженні з людьми тримати себе як рівний з рівними. і вшановувати кожного по гідності». Він засуджує «надмірність» і «показний блиск», називаючи його «несмачною пишністю» і вводить поняття «належного», як основного критерію оцінки поведінки й зовнішнього вигляду. «Належне, стало бути, співвідноситься з обличчям, умовами й предметом». Людина ж, «бажаюча бути шанованою за свою вдачу (ethos), повинна дотримуватися середини» і мати почуття міри [20, 47].

Платон надавав поняттю «гармонія» соціальний зміст, визначив її «як сукупність гідностей людини-громадянина», яка проявляється «у її фізичному вигляді, вчинках, мовах» [3, 45]. Тобто, із часів античних філософів проблема іміджу людини стала поступово входити в розкриття сутності людської особистості. Платон відзначав, що фізичний вигляд, вчинки, мова повинні відбивати внутрішній зміст особистості (гідності людини-громадянина). Ця думка Платона, яка розглядається філософами більш пізнього періоду як єдність внутрішнього й зовнішнього змісту людини, повинна бути прийнята за основу суті позитивного іміджу й за орієнтир у процесі формування іміджу людини.

Середньовіччя, на перший погляд, важко назвати епохою, яка могла збагатити й розвинути теорію іміджу. Однак це враження оманне.

Досить згадати, що «образ» і «подоба» були надзвичайно значимими поняттями для середньовіччя. Цей час створив масу образів, що стали символами епохи: лицар-хрестоносець, чернець, цеховий ремісник, купець, бюргер, дама серця. Можна сміло говорити про те, що середньовіччя — період панування типових іміджів.

Існує, щонайменше, дві особливості середньовічного світогляду й середньовічної культури, які визначають значимість іміджу для цієї епохи. Це символізм та ієрархічність. Середньовіччя створило символічне образотворче мистецтво, символічну поезію, складно й тонко розроблений релігійний культ, «алгоритми» світського й повсякденного життя. Усе, що бачить середньовічна людина, він витлумачує символічно. Так, вино символізує кров Христа, а пшениця, звернена в хліб — його тіло. Символічними знаками відзначений одяг, прикраси, предмети побуту. Увесь соціальний уклад середньовічного суспільства проникнутий ієрархічними образами. Відносинами панування й підпорядкування пов’язані не тільки люди, але й усі тварини, земля й вода, предмети, що оточують. У цьому бачиться впорядкованість і єдність Всесвіту. Навмисне підкреслення соціального статусу робить критерій «знатності й шляхетності» застосовним не тільки до людей, але й до всіх предметів.

Епоха Відродження висунула ідеал гармонічно розвиненої людини, яка почасти збігалася з тим, що описував Платон, і який став ознакою гуманізму. Людина стає єдиним достовірним явищем у світі. Відмова від середньовічного аскетизму, звільнення всього природного, почуттєвого, від обвинувачень у первородному гріху приводить до відновлення у всіх сферах життя не тільки суспільного, але й особистого.

З’являється не тільки «нове небо», створене Коперніком, але й «нова земля», створена великими географічними відкриттями. Новою стає сама людина, її зображення, одяг, середовище проживання, їжа, і в остаточному підсумку, відношення до свого образу.

Естетика Відродження бачила гармонію в ідеальній пластичній організації людського тіла, у взаємопроникненні зовнішнього й внутрішнього, у погодженості частин і цілого. На думку Леонардо да Вінчі,". гармонія складається, не інакше, як загальний контур обіймає окремі члени, із чого породжується людська краса" [43, 44].

Особливий інтерес в історії становлення іміджу представляють роботи італійського політичного мислителя Н. Макіавеллі «Государ» і «Історія Флоренції», у яких уявлення про роль іміджу в системі суспільних зв’язків одержали найбільш закінчений і послідовний характер. Саме Макіавеллі зафіксував той момент в історії, коли процес створення іміджу був перетворений у свідомо регульований процес, коли була усвідомлена роль іміджу в успішній соціальній адаптації.

Новий час вніс нові акценти в розуміння ролі й місця особистості в житті суспільства. У центрі уваги епохи виявилася індивідуальна людина, її особистісні якості, автономність, суверенність. Відношення до людини як головної цінності виразилося в тому, що на перший план у ряді моральних цінностей була висунута людська гідність. Ф. Бекон, всебічно розглядаючи «людину суспільного», формулює тезу про те, що імідж людини не є приватною справою окремого індивіда. Дотримання норм пристойності, володіння навичками спілкування — це втілена повага до суспільства, складова частина сучасної культури. Багато концептуальних положень, що допомагають розкрити природу й генезис іміджу, сформульоване в роботах І. Канта.

Досліджуючи феномен почуттєвого сприйняття, він звертає увагу на те, що вид сприйманого об'єкта зливається потім у деяке «цілісне уявлення» про нього. І. Кант також викладає своє бачення процесу виникнення образа в уяві. Він описує «динамічний ефект», який виникає з «багаторазового схоплювання фігур органом внутрішнього почуття» [15, 56].

Уява, вважає він, уміє накладати один образ на іншій і одержувати щось середнє, що служить загальним мірилом, ідеалом або «ідеєю норми», що можна назвати типовим іміджем. На думку А. Шопенгауера, тільки дурні вважають, що вид і зовнішність людини не мають ніякого значення. Навпаки, душа й тіло настільки нерозривно зв’язані, що в «зовнішності зображується й відбивається внутрішній зміст, а обличчя розкриває внутрішню сутність людини» [22, 63].

А раз так, то фізіогноміці слід приділяти особливу увагу. Людське обличчя можна розглядати як «ієрогліф природи», піддавати його «дешифруванню», тому що воно говорить навіть більше, ніж вуста людини. Оцінку по зовнішньому вигляду він вважає досить об'єктивною й правдивою, і пояснює це фізіологічними законами: «думки й бажання людини накладають на обличчя певне вираження», яке запам’ятовують дрібні м’язи обличчя, «ці сліди внаслідок багатьох повторень, глибоко урізаються» і стають характерними. Він також вважає, що піддавати аналізу й дешифруванню варто не тільки обличчя, але так само й «ходу, і всякий інший рух, жест» [46, 24].

У XVIII столітті Г. Лейбніц вкладав у поняття «гармонія» відповідність душі й тіла. Кант, переносячи джерело гармонії в людський суб'єкт, розумів гармонію, насамперед, як погодженість між розумом і чуттєвістю.

Поняття гармонії містить у собі проблему погодженості природи, суспільства й людини, припускає взаємну відповідність, домірність, рівновагу, порядок, пропорційність різних предметів і явищ навколишнього світу.

Пізніше формується поняття іміджу, що споконвічно відносилося до особистості. Імідж особистості пов’язаний із зовнішністю, поставленим голосом, умінням триматися й виступати перед публікою, вести діалог і т.д. Всі ці характеристики іміджу настільки міцно закріпилися в суспільстві, що пізніше їх перенесли й на організацію, що привело до появи нового поняття: «імідж організації». А активний розвиток ринкової економіки корпорацій допомогло дефініції «імідж організації» трансформуватися в «корпоративний імідж». Корпоративний імідж, безумовно, має здатність залучати, тобто має характеристику, що має пряме відношення до харизми, і, отже, пов’язаний з нею.

З початку ХХ століття наукові уявлення про процеси, пов’язані з виникненням і формуванням іміджу, формуються головним чином у категоріальному полі двох наук: соціології й психології, які намагаються науково, а не емпірично пояснити поведінку людини, розбудовують поняття особистості і її структури, досліджують механізми сприйняття людину людиною. Цим пояснюється те, що дотепер іміджологія використовує, головним чином, понятійний і методологічний апарат соціології й соціальної психології. На формування іміджології вплинули також досягнення в області теорії мистецтва, естетики, етнографії, антропології, аксіології й інших областей знання.

Аж до ХХ століття поняття «імідж» не існувало, воно не було структуровано, але окремі складові іміджу були відомі завжди, зокрема, опис зовнішніх характеристик і їх відповідність внутрішньому світу людини.

Одяг людини завжди був важливою ознакою, що дозволяє визначити її приналежність до групи відповідно до особливостей ситуації. Це джерело, так само як манера поведінки, реально значиме тому, що в ньому закладена інформація відповідна історично складеним стереотипам.

За давніх часів це було настільки важливо, що певний одяг не тільки міг носитися людьми, але й мав носитися ними. Наприклад, у середині XIX, початку XX століття церква диктувала в одязі певного статусу або суспільного становища, практично все, аж до найменших деталей. Цей диктат закріплювався певними едиктами, які висікалися на камені, що встановлювався посередині міста. Зрозуміло, що будь-який житель середньовічної Європи, тільки глянувши на людину, розумів, хто (у соціальному плані) перед ним. Існували періоди, коли система подібних приписань розроблялася до дрібних подробиць.

У Китаї, наприклад, аж до XX століття найпоширенішим одягом був халат, причому чоловічі й жіночі халати відрізнялися лише деталями. Соціальний стан визначався лише фасоном (їх було всього два) і кольором. Так, халат жовтого кольору міг носити тільки імператор, коричневого й білого — старі сановники, червоного й синього — герої, студенти носили халати блакитного кольору, селяни — білого, бідняки — чорного.

Разом з демократизацією суспільства офіційна роль одягу змінюється. Зараз, наприклад, немає заборон або правил, кожний може одягти все, що захоче. Проте, зв’язок одягу з тим або іншим видом переваги залишається досить сильним. Дослідження показують, що майже всі дорослі люди можуть по одягу визначити соціальний статус людини, а також приблизно вказати рід занять.

І в одязі, й у манері поведінки людини завжди присутні елементи, що дозволяють судити про статус людини («Що личить Юпітеру, то не личить бику» , — говорить прадавня приказка). Саме тому, по манері поведінки можна визначити соціальну рівність або нерівність між людьми.

Історія показує, що за всіх часів приділялася досить пильна увага поведінці людини. У манерах відтворюється образ індивідуальності людини, зорово проявляються ті її якості, які оцінюються людьми як позитивні або негативні.

Як складений елемент образу людини, протягом тривалого історичного часу й сьогодні, розглядається зовнішній фізичний вигляд, який включає пози, ходу, жести й красу тіла. Ще Сократ говорив, що людиною визнається той, хто здатний володіти своїм тілом [4, 58].

Серед багатьох зовнішніх характеристик особливе значення має погляд.

Протягом багатьох століть людство замислювалося над значенням погляду й про його вплив на поведінку людей. Погляд може викликати замилування, страх, бажання коритися і т.д. Погляд, як невербальний засіб спілкування, підсилює, підтверджує або спростовує те, що сказане людиною. Але й сама мова має не менше значення.

Уже вчені й мислителі стародавності відзначали, що недосконале володіння мовою, її засміченість не дозволяє людям прийти до взаєморозуміння. Так, відоме висловлення Цицерона: «Адже буває, що людей судить здорово, але виразно викласти свої думки не може» [71, 55].

Говорити красиво, чаруючи людей своєю переконливістю, — доля деяких. Такі люди завжди користувалися популярністю. Їм властива приваблива чарівність, вільні манери, гарна мова. Не менш важливо й інше: володіння словом по справедливості піднімає його власника над іншими людьми. Мова подає певну інформацію про партнера по спілкуванню [8, 65].

При описі людини, яка повинна управляю іншими, впливати на них, велике значення мав рівень її комунікативних здібностей — як вербальних, так і невербальних. І це було необхідною складовою певної групи людей. Не користуючись терміном «імідж», історики, філософи, психологи описували те, якою повинна бути людина, що займає те або інше місце.

Розвиток уявлень про явище іміджу керівника, усвідомлення його значення та функцій пройшли ряд етапів, але й на сьогодні процес ще не завершився. Розвиток цих уявлень ми вирішили розглядати з двох сторін — стосовно наукових уявлень про імідж і стосовно побутових, точніше суспільних уявлень про нього.

Перший етап формування уявлень про імідж охоплює значний період часу від початку 60-х до кінця 80-х років. Головна особливість цього етапу стосовно вітчизняної науки полягає у тому, що поняття «імідж» ще не було поширеним. Його заміняли розглядання особистісних якостей керівника, управлінських функцій планування і контролю, психологічного клімату колективу, питання ідеологічної та професійної підготовки керівників. Підготовка кадрів керівників для країни була одним з головних завдань і напрямків діяльності відповідних структур держави. Таке визначення державного завдання висувало на перший план дещо «ідеальний» тип керівника, який був підібраний точно за існуючими критеріями [14, 55].

Тільки на початку 90-х років з’явилася література, де вивчався більш адаптований до вітчизняних умов тип керівника і приділялась увага таким факторам, як одяг, манери, зовнішність та привабливість керівника. Серед вчених, які займалися цими питаннями, можна назвати В. Шепеля, А. Омарова, В. Лебедєва, І. Бізюкову та інших.

В цей же час за кордоном з’явилося дослідження Р. Баумейстера із самопрезентації, яке базується на припущенні, що кожна людина зацікавлена у тому враженні, яке вона справляє на оточуючих. Поняття самопрезентації, безпосередньо пов’язане із системою міжособистісного сприймання, закономірно наближало науку до розгляду іміджу. До цього напрямку слід віднести й дослідження різноманітних особливостей керівника, без яких вивчення іміджу як суттєвої характеристики надалі було б неможливим. На рівні суспільної свідомості поняття «імідж» тільки почало входити до активного лексикону, але в побутовому розумінні його зміст варіював у дуже широких межах. У цей час під іміджем розумілися лише його зовнішні атрибути без уваги до внутрішніх факторів.

Після 1992 року розпочався другий етап, для якого було характерно збільшення видань, що розглядають імідж, обговорення змісту поняття в наукових колах. На другому етапі інтерес до психологічних проблем управління різко зростає. Цей інтерес пов’язаний із соціально-психологічним питанням практики управління в організаціях, фірмах, компаніях. За останнє десятиліття психологія як наука стала не просто модною, а і необхідною. Все більше уваги приділяється психологічним проблемам взаємовідносин в колективі, психологічним питанням спілкування між людьми і бар'єрам, які перешкоджають оптимальному взаєморозумінню, а керівник опиняється в центрі уваги психологів. Серед вітчизняних дослідників, які працювали над розкриттям психологічних особливостей керівника, досліджували процеси міжособистого сприймання та становлення іміджу керівника можна назвати О. Бодальова, Н. Любимову, Р. Кричевського, Є. Соловйова, а серед зарубіжних — Л. Браун, М. Вудкока, Д. Френсіс, Д. Фрасера та інших. Цей етап, що триває і зараз, закріпив необхідність не тільки зовнішніх атрибутів у самому явищі іміджу керівника, а й почав додавати до них ще внутрішні, суттєві характеристики іміджу, пов’язані з особистістю керівника. Але не дивлячись на зростаючу кількість видань управлінського характеру, проблема визначення факторів, конкретних психологічних механізмів, які беруть участь в утворенні іміджу або в процесі його цілеспрямованого формування залишається невирішеною [8, 50].

Отже, узагальнимо, що поняття «імідж» у найбільш частому трактуванні близько до відомого грецького слова «харизма», що у Древній Греції означало обдарованість, авторитетність, мудрість і святість. Пізніше формується поняття іміджу, що споконвічно відносилося до особистості.

1.3 Підходи, принципи та методи дослідження

Методи наукових досліджень — це ті прийоми і способи, за допомогою яких вчені одержують достовірні відомості, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій.

Методологічну основу дослідження склали аксіологічний і гуманістичний підходи, що є найбільш загальними стосовно гуманістичної проблематики, що розглядають людину як вищу цінність соціального розвитку й що дозволяють вивчати процес формування іміджу керівника з погляду його гуманізації (В. Петровський, І. Котова, В. Сластьонін та ін.); провідні методологічні принципи (детермінізм, розвиток, єдність свідомості й діяльності), що дозволяють розглядати імідж як динамічне утворення, що формується в професійній діяльності в єдності з розвитком особистості (Б. Анан'єв, А. Леонт'єв, C. Рубінштейн та ін.).

Одна з важливих особливостей наукового пізнання в порівнянні з буденним полягає в його організованості і використанні цілого ряду методів дослідження. Під методом при цьому розуміється сукупність прийомів, способів, правил пізнавальної, теоретичної та практичної, перетворюючої діяльності людей. Ці прийоми, правила в кінцевому рахунку встановлюються не довільно, а розробляються, виходячи з закономірностей самих досліджуваних об'єктів.

Тому методи пізнання настільки ж різноманітні, як і сама дійсність. Дослідження методів пізнання і практичної діяльності є завданням особливої дисципліни — методології.

При всій відмінності і різноманітті методів вони можуть бути розділені на кілька основних груп:

1. Загальні, філософські методи, сфера застосування яких найбільш широка. До їх числа належить і діалектико-матеріалістичний метод.

2. Загальнонаукові методи, що знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність від загальних методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція відіграє провідну роль на емпіричному, а дедукція — на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез — на заключній і т.д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій вияв і заломлення вимоги загальних методів.

3. Приватні або спеціальні методи, характерні для окремих наук або областей практичної діяльності. Це методи хімії або фізики, біології чи математики, методи металообробки або будівельної справи.

4. Нарешті, особливу групу методів утворюють методики, що представляють собою прийоми і способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, приватної проблеми. Вибір вірної методики — важлива умова успіху дослідження.

Для рішення поставлених у дипломній роботі завдань у роботі використовувалися як теоретичні, так і емпіричні методи дослідження: теоретичний аналіз (у розділах 1 та 2 для з’ясування дефініції «імідж», «імідж керівника», «професійний імідж», «соціальний імідж»), зіставлення й узагальнення результатів досліджень по проблемі іміджу (у висновках та узагальненнях до розділів 1 та 2), тестування і анкетування (у розділі 3 при аналізі іміджу керівника досліджуваного навчального закладу).

Серед усього масиву діагностичних методів ми обрали наступні методи дослідження:

1. Тестування, як той метод, який є найпридатнішим — не насторожує, не втомлює. Достовірність результатів дослідження зумовлюється [13, 45]:

1. Валідністю, надійністю і апробацією стандартизованих методик.

2. Сукупністю діагностичних методик, що використані.

3. Статистичною обробкою результатів діагностування.

Будемо використовувати у третьому розділі дослідження при аналізі іміджу керівника досліджуваного навчального закладу.

2. Опитування.

Опитування являє собою метод, при використанні якого людина відповідає на ряд запитань.

Будемо використовувати усне та письмове опитування.

Усне опитування застосовується в тих випадках, коли бажано вести спостереження за поведінкою і реакціями людини, яка відповідає на запитання. Цей вид опитування дозволяє глибше, ніж письмовий, проникнути в психологію людини, проте потребує спеціальної підготовки, навчання і, як правило, великих витрат часу на проведення дослідження. Відповіді, одержувані при усному опитуванні, істотно залежать від особистості тієї людини, яка веде опитування, від індивідуальних особливостей того, хто відповідає на питання, і від поведінки обох осіб у ситуації опитування.

Письмове опитування дозволяє охопити більшу кількість людей. Найбільш поширена його форма — анкета. Але її недоліком є те, що, застосовуючи анкету, не можна заздалегідь врахувати реакції відповідаючого на зміст її питань і, виходячи з цього, змінити їх.

4. Анкетне дослідження — один із способів психологічного опитування. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінювання. Будемо використовувати у третьому розділі дослідження при аналізі іміджу керівника досліджуваного навчального закладу.

Отже, можемо узагальнити, що основними методами дослідження у дипломній роботі будуть виступати тестування та опитування.

Що стосується принципів нашого дослідження, то варто зазначити, що до загальнонаукових принципів дослідження належать: об'єктивності, історизму, принцип сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв'язку історичного та логічного, загального зв’язку та розвитку, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), та ін.

Ми будемо спиратися на принцип об'єктивності, оскільки наше дослідження повинно бути абсолютно безпристрасним. На його виконання не повинні впливати загальні враження про досліджуваного керівника; симпатії або навпаки, антипатії, власний настрій чи стан.

Висновки до 1 розділу

Отже, з даного розділу можна зробити наступні висновки та узагальнення:

1. З’ясовано, що про імідж як умову успішності керівника говорять все частіше й серйозніше. Необхідність володіння ним стає усе більш очевидною. Досвід керування освітою переконливо доводить, що без створення позитивного іміджу наївно розраховувати па успішне ведення справ і користуватися гідною репутацією в суспільстві.

У даному розділі визначено, що професійний імідж — це уявлення про людину як про спеціаліста чи професіонала. Зокрема, педагогічний імідж — це імідж педагогічних працівників (вчителя, вихователя, викладача, працівника органів освіти). Соціальний імідж — це уявний образ певного об'єкту, предмету, явища, що виникає у процесі виявлення соціального ефекту (суспільної корисності чи соціальної ефективності) від їх діяльності. На нашу думку, педагогічний імідж тісно пов’язаний з соціальним іміджем, оскільки імідж — не лише образ людини, а набір, комплекс певних соціальних якостей, які більшість із нас асоціює з індивідуальністю людини, якій ми довіряємо важливе завдання державного значення — виховання підростаючого покоління.

2. Досліджуючи історію розвитку поняття «імідж керівника», було визначено, що у найбільш частому трактуванні близько до відомого грецького слова «харизма», що у Древній Греції означало обдарованість, авторитетність, мудрість і святість. Пізніше формується поняття іміджу, що споконвічно відносилося до особистості.

3. Було визначено підходи, принципи та методи дослідження. Так, серед усього масиву діагностичних методів ми обрали наступні методи дослідження: тестування, опитування, бесіда, анкетне дослідження.

Розділ 2. Теоретичні аспекти дослідження процесу формування іміджу керівника навчального закладу

2.1 Позитивний імідж керівника: сутність, зміст, фактори впливу

Позитивний імідж підвищує привабливість організації для потенційних працівників, що допомагає їй швидше й з меншими витратами знаходити необхідних їй співробітників, у тому числі переманюючи їх у своїх конкурентів. Особливо велике значення має створення й підтримка позитивного іміджу на ринку праці для тих організацій, фінансові можливості яких обмежені, внаслідок чого вони не можуть пропонувати потенційним працівникам більш високу фінансову винагороду в порівнянні з конкурентами.

Розглянемо сутність позитивного іміджу.

Позитивний імідж — це позитивний образ людини, будь-якої фірми, що формує стабільну конкурентну перевагу через створення загального образу, репутації, думки громадськості, споживачів, оточуючих, партнерів про образ людини, престиж організації, його товари та послуги, післяпродажний сервіс.