Використання технік декоративного розпису у формуванні творчої особистості на уроках образотворчого мистецтва

Вступ

декоративний розпис образотворчий мистецтво

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елементу духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.

Народне декоративне мистецтво — це багатий, справедливий гармонійний світ, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної, живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічні надбання, художній геній української нації.

Види декоративно — прикладного мистецтва — це і художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка шкіри і рогу, художня кераміка, художнє скло, художнє плетіння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів, декоративний розпис і ін. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва. Кожний з видів унікальний за специфікою матеріалів, технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів.

Значення творів декоративного — прикладного мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби таких видів зображувального мистецтва як живопису, графіки, скульптури, архітектури. Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного мистецтва пояснюються наступними важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школяра певну культуру сприйняття матеріального світу, виховують національну свідомість, патріотизм, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, та творчій реалізації, допомагають глибше пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Об'єкт дослідження: декоративний розпис на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження: використання технік декоративного розпису у формуванні творчої особистості на уроках образотворчого мистецтва.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити використання декоративного розпису на уроках образотворчого мистецтва на формування творчої особистості молодшого школяра.

Гіпотеза дослідження: у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що використання системи занять образотворчого мистецтва сприятиме розвитку умінь і навичок з декоративного розпису, підвищать творчу активність, будуть сприяти розширенню творчих здібностей учнів.

Завдання дослідження:

· на основі аналізу методичних джерел з теми дослідження розкрити сутність понять: декоративний розпис, його види, прийоми петриківського розпису;

· розкрити історичний розвиток декоративного мистецтва;

· теоретично обґрунтувати необхідність використання декоративного розпису, як одного з видів декоративно-ужиткового мистецтва під час проведення занять з образотворчого мистецтва;

· експериментально перевірити на уроках образотворчого мистецтва вплив декоративного розпису на формування творчих здібностей учнів;

· розкрити специфіку зображень природних об'єктів у декоративному розписі, зокрема у петриківському.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, спостереження, вивчення робіт майстрів, педагогічний експеримент, вивчення учнівських робіт, вивчення декоративних термінів, узагальнення статистичних даних за результатами експерименту.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів: у першому розділі розкривається історія розвитку декоративного мистецтва, специфіка зображення природних об'єктів та відомості про роботк видатних майстрів петриківського розпису, у другому розділі експериментально перевіряється вплив використання техніки петриківського розпису на формування творчої особистості школяра.

1.Теоретичні основи декоративного розпису як складової у формуванні творчої особистості

1.1 Історія розвитку декоративного мистецтва

Сучасний стан розвитку нашого суспільства прикметний зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної давнини, усвідомленням необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності. Народне мистецтво в Україні є складником національного способу життя, виразником його етнічних ідеалів. Любов до рідної мови, обряду, традиційного ремесла і в цілому — до розуміння сутності національних цінностей плекає і формує любов до рідного краю, до своєї Батьківщини. Важливим сьогодні є засвоєння цілісності та різноманітності культурного досвіду й набутку народу, що дає розуміння закономірностей розвитку народного мистецтва.

Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів і жанрів — це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, це відродження українського народу.

Народне мистецтво є складним, багатогранним явищем культури. Воно охоплює всі види народної творчості — музику, танці, пісні, фольклор, будівництво, прикладне мистецтво, що розвиваються як єдиний комплекс і органічно входять у життя народу протягом усієї історії людства. Воно відображає його смаки та вподобання, поняття про красу, морально-етичні норми її у своєму загальному значенні виступає «як ідеологія життєтворення» .

Декоративне мистецтво — це особлива галузь художньої творчості, яка підпорядкована своїм законам розвитку, має свою особливу художньо-образну мову. Основна його мета — естетичне освоєння матеріального світу, художнє оформлення довкілля. Митці своїми творами намагаються естетично прикрасити побут людини, її життєдіяльність, сповідуючи основний принцип єдності краси і доцільності. Водночас декоративне мистецтво стає образною основою життя, формує естетичні погляди людини, активно впливає на її емоції, думки й почуття.

Про те, якою сприйнятливою є душа народу до всього прекрасного, писав Олесь Гончар. Він зазначав, що будь-яка вжиткова річ у руках народного художника чи художниці стає мистецьким витвором. Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо прикрашувала життя, заполонена одвічним, нестримним бажанням творити. Адже саме сільське середовище було мистецьким: одяг, хати, знаряддя праці, предмети побуту — все було «не просто оздоблене, а прилучене до космологічного макрокосмосу народної культури» .

Декор у перекладі з латини означає «прикрашати». «Декоративність — якісна особливість мистецького твору, що визначається його композиційно-пластичним і колористичним ладом і виступає як одна з форм краси… Тією чи іншою мірою декоративність проявляється в усіх видах просторових мистецтв, а в декоративно-прикладному слугує головною формою вираження змісту і художньої образності… Якість декоративності вимагає особливих прийомів, типу художньо-образного мислення, міфопоетичного ставлення до дійсності» .

Цікаву етимологію слова «декоративне» знаходимо у працях видатного українського філософа й письменника XVIIЙ ст. Григорія Сковороди. Він стверджує, що справжньою є «сокровенная красота», яка в стародавні часи визначалась словом «decorum». [11,с.10]

Декоративне мистецтво є однією з найдавніших галузей художньої діяльності людини, адже людство здавна оточувало себе виробами з кераміки, дерева, різноманітно прикрашеними побутовими речами. Саме їх художній рівень, образне начало зумовлювали розвиток цивілізації і рівень культури того чи іншого народу, були тісно пов’язані зі звичаями, національними та етнічними особливостями. Їх естетична цінність залежить від конструктивних пластичних і фізичних можливостей матеріалу, різноманітностей та особливостей прийомів обробки, технологічних секретів.

Усвідомлення того, що декоративне мистецтво є особливою галуззю художньої діяльності, яка функціонує за своїми законами творення, має особливі засоби художньо-образної виразності та емоційного впливу, свої закономірності розвитку, певні важелі творення навколишнього середовища, сформувалося в естетичній думці лише наприкінці XIX ст. В цей час відбувається перегляд стереотипу мислення щодо специфіки декоративного мистецтва, подолання застарілого ставлення до нього як до другорядного стосовно образотворчого — живопису, графіки, скульптури. Нагадаємо, що принцип поділу мистецтв на «головні» та «другорядні» види був офіційно засуджений у Франції, де знайшов своє втілення принцип «єдності всіх мистецтв», який став основоположним для формування стилю «модерн». Починаючи з 1891 р. твори декоративного мистецтва, навіть його промислові зразки, щороку брали участь у всесвітньо відомому Салоні національного товариства красних мистецтв на рівні з оригінальними творами живопису та скульптури. Повсюдно з’являються професіональні художники, чітко формується естетична думка, критерії оцінки, народжуються ідеї про роль і значення як народного, так і професіонального декоративного мистецтва в загальному культурному поступі людства.

Саме в цей чає відбуваються бурхливі дискусії щодо ролі і значення народного мистецтва, негативного ставлення до технічного прогресу, що нівелює і поглинає рукотворні вироби. В багатьох країнах Європи, зокрема в Україні, з’являються діячі культури, які опікуються народними ремеслами, дбають про їх відродження і збереження, розробляють заходи щодо співіснування з машинним виробництвом. Проходить кілька стадій осмислення тогочасної ситуації — від негативного ставлення до технічного прогресу, повного його заперечення та абсолютизації рукотворності виробів народного мистецтва до формування нового стилю на основі вивчення кращих традицій ремесла. Цей патріотичний рух розпочався в Англії і його ідеологами виступили філософ Джон Рескін та художник Уїльям Моріс. Вони організували в Лондоні майстерні, де за ескізами митців вручну створювалися гобелени, тканини та різноманітні речі для оздоблення інтер'єру. Це була утопічна ідея в час розвитку «промислової» революції зберегти рукотворне ремесло і протидіяти наступу машинного виробництва. Значення діяльності Дж. Рескіна та У. Моріса полягає в тому, що вони привернули увагу суспільства, прогресивних діячів культури до такого самобутнього явища, як народна культура, до проблеми збереження ручного ремесла.

Невдовзі епіцентром руху «машина і ремесло» стає Німеччина. Тут створюється художньо-промислова спілка «Веркбунд», яка в основу своєї програми поклала завдання всілякими засобами ліквідувати різницю між тиражованими, низької якості виробами масового вжитку й високохудожніми творами мистецтв, проблему подолання суперечності між промисловістю та естетикою, між світом техніки й мистецтвом. Митці намагаються імітувати тиражовані вироби машинного виробництва під вироби ручної праці. Саме ця ситуація спонукала художників звернути увагу на народне мистецтво, визнати його важливе значення, оскільки в основі виробів майстрів лежить передусім рукотворність, змушувала активно вивчати орнаментику й залучати її в оформлення виробів. Ідеологи «Веркбунду» усвідомлювали необхідність художнього впливу на промислову продукцію, яка формує мистецьку культуру побуту, тому перед ними постали і нові завдання піднесення художнього рівня виробів масового вжитку, необхідності творення нового стилю декоративного мистецтва.

Велику роль у формуванні сучасного стилю декоративного мистецтва, художнього проектування промислових виробів відіграла створена в Німеччині Вища художня і архітектурна школа «Баухауз», яку очолив архітектор Вальтер Гропіус. «Баухауз» об'єднав творчі зусилля багатьох відомих митців того часу (Л. Міс, Ван дер Роз, В. Кандинський, П. Клее), тут ішли активні пошуки проектування зразків масового вжитку — посуду, меблів, створення малюнків для тканин промислового виробництва. Саме в «Баухаузі» відбувалося цілеспрямоване формування нового, сучасного стилю, заснованого на принципах функціоналізму та доцільності, який би відповідав завданням індустріального машинного виробництва і був виконаний на високому художньому рівні.

Пошуки нового стилю знайшли свою інтерпретацію в Росії і на території України. Тут виникає глибокий інтерес до декоративного мистецтва, усвідомлюється його роль і значення в художній культурі, в процесах формування художнього, естетично наснаженого середовища. Цей процес зацікавленості народним мистецтвом, його витоками, національною своєрідністю захопив багатьох скульпторів, живописців, графіків, які звертаються до художньої мови народного мистецтва. Так, М. Врубель захоплюється керамікою, К. Сомов створює фарфорові скульптури, О. Поленова працює над різьбленням і розписом на дереві, М. Реріх та С. Малютін розробляють цікаві зразки кахлів.

Підвищений інтерес у колах художників сприяв відродженню народних промислів, збереженню призабутих технічних прийомів виконання. В контексті загальноєвропейського руху відбувається створення художніх майстерень, у яких одночасно з селянами працюють відомі митці. Так, навколо художніх майстерень Сави Морозова в Абрамцеві об'єднуються В. Васнецов, В. Серов, М. Врубель, а в іншому центрі, утвореному М. Тенішевою в Талашкіно, гуртуються М. Реріх, О. Поленова, І. Білібін, С. Малютін та ін. Саме в цих центрах відроджувалися традиційні вили народної творчості, а також створювалися стилізовані вироби «під народне». Головне — в цих осередках ішли цілеспрямовані пошуки поєднання народного мистецтва та індивідуальних інтересів професіональних художників. Тут народжувався варіант російського модерну.

Схожі процеси творення нового стилю відбувалися на території України. В осередках народного мистецтва виникали художні майстерні, в яких митці вивчали традиції рукомесла, відроджували його, підносили на вищий рівень розвитку. Йшли пошуки національної моделі українського мистецтва.

Україна за весь період свого розвитку мала складну історичну долю. Навіть назва її змінювалась кілька разів: була Малоросією у складі Російської імперії, на дуже короткий час (1918 -1919) відчула себе самостійною і незалежною державою під час утворення УНР, потім упродовж 70 років була Українською Радянською Соціалістичною Республікою у складі СРСР, нарешті стала у 1991 р. незалежною, самостійною державою — Україною. За кожною з цих назв стояли кардинальні зміни історичного шляху, складні долі митців і в цілому всього мистецтва. Складність посилювалася ще й тим, що територіально землі України були роз'єднані як адміністративно, так і духовно. На початку століття Східна Україна підпорядковувалась Російській імперії. Західна входила до складу Польщі, Австро-Угорщини, 1939 р. відбулося об'єднання цих земель у складі УРСР. 9, с.17]

Декоративне мистецтво як галузь, що охоплює творчість художників-професіоналів, народних майстрів і майстрів художніх промислів, є найчутливішою, найдинамічнішою стосовно нових тенденцій часу. Ця галузь мистецтва найтісніше пов’язана з життям суспільства, його економікою, смаками та вподобаннями.

Початок століття ознаменований яскравими проявами таланту митців на шляху формування національного стилю, який у різних частинах України мав свої відмінності і свої джерела інспірації. Прогресивно налаштована частина творчої інтелігенції свідомо й цілеспрямовано працювала на «національну ідею»: у Західній Україні, формуючи варіант сецесії, митці зверталися до мистецтва Гуцульщини, вбачаючи в ньому основи національного мистецтва, натомість художники Центральної України, формуючи варіант модерну, звертаються до героїчної епохи Гетьманщини XVII—XVIЙЙ ст., інтерпретуючи орнаменти стилю бароко.

На початку століття відбуваються творчі контакти народних майстрів Г. Собачко, П. Власенко, В. Довгошиї і провідних митців авангарду К. Малевича, О. Екстер, Н. Давидової, розробляються творчі ідеї творення орнаменту, формується лексика супрематизму, нові принципи моделювання одягу, предметного середовища. Саме початок століття демонструє різні підходи та уявлення митців про взаємозв'язки професіонального і народного мистецтва, про національний стиль декоративного мистецтва. Митці школи М. Бойчука, спираючись на традиції народного мистецтва, формальні принципи візантійської художньої системи, створили свій варіант національного стилю і втілили його в гобелені, ткацтві, кераміці, сповідуючи принципи універсалізму.

У 30-х — першій половині 50-х років відбувається чіткий розподіл між офіційним декоративним мистецтвом, спрямованим у руслі настанов соцреалізму, й народним мистецтвом, яке зберігає притаманні йому традиційні риси. Приєднання західних земель значно розширило панораму народного мистецтва, творчі взаємоконтакти та взаємовпливи. На цей період припадають трагічні часи Вітчизняної війни, коли були повністю зруйновані осередки народного мистецтва і відбувалося їх поступове відновлення. Офіційне декоративне мистецтво 30-х — першої половини 50-х років формувалося в основному на засадах соцреалізму. Йшло цілеспрямоване ірраціональне формування і становлення «великого стилю» 30—50-х років. Він виробив низку пропагандистських штампів, які кочували у творах образотворчого мистецтва й механічно переносились у твори декоративного. Саме в трагічні 30-ті роки — час голодомору та колективізації — створювались етапні роботи, що прославляли колгоспний лад. Ці стильові ознаки оптимістичного міфу про щасливе життя з його еклектичністю, станковізмом актуальні аж до 40 — 50-х років. Важливою прикметою мистецтва доби тоталітаризму було звернення до неокласики як стильового орієнтиру, що лягло в основу всього офіційного декоративного мистецтва. Час 30—50-х років — це структурований континіум, не співвіднесений із реальним історичним розвитком світового мистецтва. 11, с.12]

Декоративне мистецтво 60—80-х років розвивається в сфері традиційного народного мистецтва, системи художніх промислів, де працюють народні майстри і численний загін художників-професїоналів. У цей час широкого розвитку набуває художня промисловість, де митці створюють як речі широкого вжитку, так і виставкові твори, позначені рисами індивідуальності. Якщо в попередні роки основним завданням декоративного мистецтва були пошуки сучасної пластичної мови предметного оточення, його оновлення, піднесення рівня масових робіт, звільнення від рис станковізму, то тепер поряд зі створенням побутових речей воно звертається до вільного формотворення, до унікальної творчості.

Вже 60-ті роки позначені новим розумінням народних традицій. Художники відчули негативність механічного повторення, «цитування» образотворчого фольклору. Намітилась тенденція до глибшого вивчення його основ, уважнішого ставлення до специфіки. 70-ті роки проходили під знаком нового осмислення народного мистецтва, глибокого проникнення в його образно-естетичну систему, принципи композиційної побудови. 80-ті роки є найпліднішими в розвитку художніх промислів. Упроваджуються нові організаційні методи роботи, формується новим тип народного майстра. В 80-х роках у в межах загальної спрямованості до виразності образної різноманітності паралельно розвиваються і взаємодіють «натурстиль» та «дизайн-стиль», посилюється інтерес до історичного минулого, до традицій народного мистецтва.

У XX ст. українське декоративне мистецтво активно заявило про себе як мистецтво високої естетичної наснаженості, мистецтво, яке дає можливість відчути живий суперечливий і водночас яскраво цілісний процес художнього життя. Зберігаючи зв’язок із традиціями народної творчості минулого, сучасне декоративне мистецтво набуває нового змісту, нових властивостей і рис.

Отже, на різних етапах історії митці знаходили нові шляхи, шукали різноманітні засоби художньої та емоційної виразності, вирішували загальні формально-художні завдання пластичних мистецтв: новаторське формотворення, взаємодію з навколишнім середовищем, звернення до новітніх технологій.

Українське декоративне мистецтво завжди відповідало соціальним вимогам часу, розвивалося від матеріально-практичної сфери до духовно-культурної, зберігаючи при цьому взаємодію із загальною проблематикою та сталевим напрямом усього образотворчого мистецтва. Воно тримало тісний зв’язок з історичними традиціями, з народним мистецтвом. Саме завдяки цьому мистецтво зберегло свою духовність, самобутність, яскраво виражену національну своєрідність.

Сьогодні народне декоративне мистецтво не лише демонструється на виставках та в музеях, а й використовується у книжковій графіці, оформленні інтер'єру й екстер'єру споруд, у ткацтві, виробництві фарфору та фаянсу. Отже, сьогодні декоративне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції — пізнавальну, комунікативну, естетичну та ін. 8, с. 110]

Життя підтверджує, що народне декоративне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його краса потрібна людині, в наш час зростає не лише його художньо-культурна цінність, а й навчально-виховна, що сприяє формуванню в людей творчих поривів, любові до мистецтва свого народу, до Батьківщини.

1.2 Специфіка зображення природних об'єктів у декоративному розписі

Аналізуючи самобутню станкову графіку петриківців, ми бачимо у захоплюючих декоративних малюнках і міцну традиційну основу, і школу Тетяни Пати, й індивідуальні особливості кожного художника-творця. У цьому велика цінність неповторної станкової графіки народних майстрів Петриківки.

На розвиток декоративного розпису впливали багаті й щедрі місцеві флора і фауна, які народні майстри стилізували, створюючи фантастичні форми півоній, дерев, зозуль, лисиць.

Тонкий окомір і надзвичайна віртуозність руки народних майстрів допомагають їм без попереднього контуру та вимірювальних інструментів створювати декоративні композиції.

Характерна особливість традиційної композиції петриківського букета — розміщення в центрі трьох великих квіток, від яких відходять дрібні квіти, бутони і листя. Завершується композиція букета тоненькими вусиками, стеблинами лугових рослин. 12, с. 131]

Головна ознака образної мови петриківського розпису — це прийоми виконання його елементів і способи поєднання кольорів. Народні майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті, фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало змогу накладати мазок будь-якої сили натиску і змінювати цю силу натиску, не відриваючи «котикового» пензлика від поверхні паперу, досягати різних відтінків одного кольору, збагачувати малюнок тонально і в кольоровому відношенні, виконувати оригінальний прийом одночасного накладання двох кольорів одним пензлем, так званий перехідний мазок — наслідком його є найтонші переходи від одного кольору до іншого без змішування їх. Учням необхідно навчитися тримати пензлик трьома пальцями так, щоб він «крутився», і тримати його перпендикулярно до площини картини, забезпечуючи вільний мазок.

Для опанування техніки петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок» .

" Гребінчик" — мазок, що починається з потовщення, яке робиться натиском пензля, і закінчується «тоненьким вусиком», що малюється легким дотиком кінчика пензля (додаток, А а). Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець. Гребінчиковий мазок може бути і коротким, і видовженим, тому він найпоширеніший у роботі петриківців. Ним малюють пелюстки, листя і трави різноманітної форми.

" Зернятко" — мазок, який починається з найлегшого дотику і закінчується найсильнішим натиском (додаток Аб). Якщо мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрям назовні, зображення нагадує колосок, звідси і назва мазка — «зернятко» .

" Горішок" складається з двох гребінчикових мазків, вигнутих півлунками і покладених один проти одного (додаток Ав). Заповнивши між півлунками порожнє місце гребінчиковим або двома-трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха, звідки й назва його. Без «горішка» не можна намалювати зав’язі, пуп’янка чи квітки.

" Перехідний мазок" накладається одним пензлем, але двома фарбами (додаток Аг). При цьому фарби розмішуються до густоти сметани, сухий пензель умочають в одну фарбу (наприклад, у зелену), а потім у другу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений без змішування їх. Фарби не рідкі, розведені на яєчному жовтку, тому вони не зливаються, а лише проглядають одна з-під однієї, створюючи дивовижно тонкі переходи від одного кольору до іншого, яких не можна досягти іншими технічними прийомами. 3, с.58]

Оволодіваючи технікою виконання традиційних мазків петриківців, учні поступово ускладнюють виконання кожного з чотирьох мазків (додаток Б, В), вчаться аналізувати форму квітів, листя, плодів, а пізніше і тваринного світу; перетворювати її в декоративні форми і самостійно створювати декоративні композиції, навчаючись у народних майстрів, у природи, у професійних художників.

Вивчаючи петриківський народний декоративний живопис, його давні традиції, учні повинні глибше оволодіти і деякими прийомами, які слід використовувати в роботі (додаток Г).

До цих прийомів належить, наприклад, нанесення на папір плям пальцем. Умочивши кінчик пальця у фарбу, доторкаються ним до паперу.

На ньому залишається кругленька пляма, трохи світліша в центрі з немовби темнішим контуром довкола. Поклавши в певному порядку подібні плями, можна зобразити гроно винограду, горобини, калини, смородини (додаток Га).

Цікавий прийом — накладання кольорових плям і смужок за допомогою зрізаного навскіс стебла рогози. Покладені ритмічно, у певному порядку кольорові смужки дають можливість зобразити квіти майорів, айстр, грона ожини (додаток Гб).

Широко використовують і прийом продряпування по сирій фарбі прожилок на листках і пелюстках квітів загостреним кінцем палички або держальцем пензля (додаток Гв).

Уже намальовані листочки або квіти ефективно і швидко прикрасити невеличкими випуклими цяточками, накладеними кінцем держальця пензля, вмоченого в густу фарбу. Накладені в ряд випуклі цяточки збагачують і малюнок, і колорит відповідних рослинних форм (додаток Гг).

Тим, хто звертається до малювання на кольоровому тлі, яке часто приглушує фарби нанесеного зверху малюнка, корисно знати такий старовинний прийом: народні майстри (зокрема П. Глущенко) у відповідних місцях поверх тла накладали білилами плями певної форми, а по них малювали квіти, пуп’янки, які потім вражали яскравістю і чистотою кольору.

Використовуючи прийоми народних майстрів, слід пам’ятати, що вони працювали відразу фарбами, без попереднього контуру олівцем, не робили ні етюдів, ні ескізів, свій творчий задум до дрібних деталей виношували в уяві, а з’ясувавши все, втілювали задум у відповідному матеріалі, не допускаючи правок і переробок. У цьому і полягає висока майстерність народних художників, чия творчість радує і збагачує нас.

Традиції українського народного декоративного розпису розвиваються й нині. Це давнє мистецтво вивчає молодь, зокрема петриківська, яка прагне продовжити справу своїх батьків. У багатьох школах нашої країни діють гуртки, відвідуючи які, учні опановують техніку декоративного розпису, вчаться створювати власні композиції.

1.3 Петриківський розпис у роботах видатних майстрів

Неможливо уявити українське декоративне мистецтво 60—80-х років без петриківського підлакового розпису. На всіх міжнародних виставках вироби петриківців мають незмінний успіх, вони стали символом українського орнаменту 1958 р. було організовано цех підлакового розпису, що згодом перетворився на фабрику художніх виробів «Дружба». Тут випускають тарелі, шкатулки, невеличкі скриньки. Соковитий петриківський орнамент по-новому зазвучав на чорному тлі виробів. Великого поширення набуло в Петриківці створення виточених із дерева ваз найрізноманітніших форм, кухонних наборів, дощок, ложок. Природний теплий колір дерева служить фоном, який покривають червоно-чорним, зелено-коричневим, жовтогарячим розписом. Завдяки цьому посилились колірні та виражальні засоби малюнка. Над удосконаленням їх працюють учні Тетяни Пати — Ф. Панко, В. Соколенко, художники О. Пікуш, Г. Самарська та ін.

Майстри-петриківці Марфа Тимченко, Галина і Віра Павленко, Віра Клименко-Жукова утвердили в українській фарфоровій промисловості самобутній та оригінальний стиль, що сформувався на основі петриківського розпису. 1, с.91]

Поступово утверджувалося індивідуальне мистецтво талановитих майстрів «мальовок», зокрема Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Надії Тимошенко, які все своє творче життя присвятили цьому виду народного мистецтва, зберігаючи і розвиваючи його традиційні риси. Вони одні із перших відчули мистецькі можливості нового матеріалу — паперу і тонкотертих анілінових фарб. В їхніх роботах насамперед привертав до себе увагу збереження природної чистоти, яскравості анілінових барвників. Мазки тонкого пензля, нанесені ледь помітним рухом, дають можливість створювати своєрідні ажурні композиції. Загадковий світ барв і образів, тонке відчуття кольору бачимо в роботах Ярини та Софії Гоменюк. Привертають увагу фантастичні квіти Я. Гоменюк у розписах «Квітка, що розкрилась», «Квіти, що танцюють», «Осінній віночок». її роботи — це своєрідне сприйняття навколишнього світу та відтворення його в образах.

У творах С. Гоменюк відображені казкові фольклорні враження, передані через небачені, народжені уявою майстрині квіти. Це «Осіння квітка», «Голубочки», «Красуня», «Закосичена» тощо. Далеко за межами нашої країни відомі імена народних художниць Параски Власенко, Ганни Собачко-Шостак, Марії Приймаченко, Лизавети Миронової та ін. [3, с. 66]

Для тих, хто хоче серйозно опанувати основи петриківського розпису, просто необхідно досконало вивчити особливості творів відомих майстрів старшого покоління таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко. Їхні твори характеризуються композиційною злагодженістю рослинних мотивів, безпосередністю художньої мови і, найголовніше, наполегливим збереженням типових елементів настінного малювання.

Мистецтво петрикiвських народних умiльцiв — це гордiсть Дніпропетровського краю. В їх композицiях часом можна побачити химернi, фантастичнi форми рослин, квiтiв, ягiд, овочiв, метеликiв. У великих панно трапляються зображення птахiв, яких немає в природi.

В кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. У Надії Білокінь — цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, грона винограду. У Параски Павленко — пташки, квіти… Дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й краси.

Композиції Марфи Тимченко з початку її творчості мали характер дуже близький до традиційних петриківських розписів. Це були, в основному, квітково-рослинні орнаменти. Колірна гама теж не виходила за межі традицій: червоний, зелений, оранжевий, жовтий. Та поступово майстриня розширює палітру: ускладнюється колірна гама, в композиціях з’являються птахи та інші персонажі («Два півники горох молотили», «Купаються качаточка»). 3, с.63]

А тематика творів свідчить про те, що думки її весь час повертаються до рідного села (станкові роботи «Коло млина, коло броду два голуби пили воду», «На подвір'ї», «Ранок»; вази «Вітряки на полі», «Дари землі», «Хлюпочуться качаточка»).

Вся її творчість в різні періоди життя грунтується на народній основі. Стилізовані реально існуючі рослини, квіти, птахи, тварини, прикрашені фантазійними квітами та типовими для народного декоративного розпису мотивами кучерявок, кручеників, цибульок тощо; людські постаті — узагальнені, позбавлені психологічної індивідуалізації, іноді дещо гумористичні. Станкові роботи будуються за своєрідною перспективою: то трохи згори, то — як театралізовані декорації, найчастіше — багатопланово, коли пейзаж розгортається вгору («Дівчино, дай води напитись») або вглибину. Звичні квіти, птахи, тварини, буденні сюжети («Ланка», «Хазяйка») трансформуються у незбагненне багатій уяві художниці, перетворюються на диво, що вражає невичерпною фантазією, оригінальністю образного мислення і світосприйняття. Василь Іванович Соколенко випускник Петриківської школи декоративного малювання. Мотиви для своїх орнаментальних композицій він бере як традиційні, так і стилізовані ним квіти та злаки. Охоче малює також птахів — реальних і фантастичних. Працює на папері, віддає перевагу стриманому, контрастному тональному вирішенню. Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне з'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі. 3, с.68]

2.Експериментальна робота по використанню технік декоративного розпису у формуванні творчої особистості школяра

2.1 Використання техніки розпису на уроках з образотворчого мистецтва

Петриківський розпис — це своєрідне мистецтво українського народу, яке насамперед ознака нашої культури. Звичайно обов’язок кожного українця знати і берегти свою культуру. Починати цей процес слід з дитинства. Ще в дитячому садку дошкільнята своїми крихітними пальчиками щось створюють, малюють, ліплять. І саме в цей час вже доцільно познайомити їх з Петриківським розписом, адже його техніка проста не потребує великих зусиль і багато часу. Вже в шкільному віці учнів слід ближче познайомити з цим мистецтвом розпису. Учнів знайомлять з основою Петриківського розпису — чотирма мазками, за допомогою яких можна побудувати будь-яку композицію: «зернятко», «гребінчик», «горішок», «перехідний». За допомогою найлегших вправ учні вчаться поєднувати елементи, утворюючи прості композиції. В ході подальшої роботи вправи ускладнюються через використання важчих композицій, в яких велика кількість поєднань елементів вже більш складних.

Після засвоєння основ петриківського малювання подальше вивчення розпису пов’язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій.

Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку — рослинних, у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова, що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином «бігунець» досить динамічний цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.

Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів композиції, наприклад, ажурного сірого листя, з маленьких краплеподібних мазків, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього іншою фарбою (блакитною) замальовують середину листка, сполучають листки хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками — «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки, билинки.

Поступово виконують інші варіанти «бігунців». Основою таких орнаментів є ритм. Мета завдання — засвоїти стрічковий орнамент. При цьому слід пам’ятати про співвідношення складових елементів композиції, намагатися працювати без попереднього малюнка. Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського розпису. Основним елементом композиції є велика квітка. Якщо провести вертикальну вісь, то майже дві третини цього зображення міститиметься праворуч від неї. Разом з тим за допомогою таких другорядних елементів, як інша квітка, широке і пірчасте листя, композиція врівноважується.

На основі композиції вітальної листівки слід спробувати створити свої варіанти, змінюючи форми рослинних елементів, їх кольорове вирішення. Необхідно звертати увагу на розмір усіх складових частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваженість кольорів. Мета завдання — досягти рівноваги в композиціях.

Також можна спробувати побудувати композиції на основі квадрата та його діагоналей, які є віссю симетрії. У центрі, в місці перетину діагоналей малюють основне зображення, потім, підкреслюючи діагональну будову, симетрично від квітки розташовують листки та інші допоміжні елементи: пуп’янки, билинки тощо. Дві квітки, розташовані у взаємно протилежних кутах симетрично від лінії центрального зображення, урівноважуючи композицію, підкреслюють її закінченість. Цей орнамент є прикладом динамічної симетрії. Такий тип композиції можна застосувати для оформлення книжок, заставок в альбом, а також для серветок до святкового столу тощо.

Поєднуючи в одній роботі стрічковий орнамент, що будується на основі ритму, і асиметрично врівноважену композицію, можна створити надзвичайно цікаві художні твори. Дуже вдале гармонійне поєднання кольорів, з яких червоний, жовтий та вохристо-коричневий надають твору настрою святковості, радості. Це досягається органічним взаємозв'язком загального яскравого колориту, ажурної техніки виконання з основою — папером; білий фон світиться, мерехтить, створює цей настрій. Мета завдання — після ретельного копіювання наведеного малюнка зробити кілька власних варіантів.

Вітальну листівку можна намалювати й на кольоровому фоні. Композицію «Квіти на зеленому фоні» будують на основі центрального зображення. Це може бути пишна квітка з трьох «цибульок». Зразу, ніби підтримуючи її, розміщено два широких листки. Форма кожного з них підкреслює положення основного елемента. Далі поступово доповнюють інші деталі — два листочки, пуп’янки, з таким розрахунком, щоб кожен елемент був необхідним, але другорядним. Мета завдання — на основі цієї композиції виконати кілька листівок на площинах різного кольору.

Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника. Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів.

Саме на основі робіт видатних майстрів учні виконують копії, але тільки після ряду вправ, що дають основні поняття «як виконують цей розпис?». Треба дещо урізноманітнювати завдання, щоб, по-перше, учень не втрачав інтересу до цієї роботи, по-друге, отримував нові вміння, що досягаються шляхом спостережень за особливостями робіт петриківських майстрів, по-третє, в ході самостійної роботи проявляв творчість і фантазію. Коли учень бачить складну композицію вперше, він не може одразу її скопіювати. Для цього потрібно детально проаналізувати роботу визначити її композиційне рішення, віднайти особливості, адже кожна робота різна і неповторна, а вже потім виконувати. Учні часто проявляють ініціативу, і це є знак того, що вони починають глибше пізнавати це мистецтво і робити головне — виявляти свою творчість, чого ми — вчителі сьогодення і намагаємось досягти.

Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках, в побуті, і речей, що створені нами.

2.2 Розвиток умінь декоративного розпису в ході навчального процесу

Під час проходження практики в 3-Б класі НВК № 3 було проведено експеримент, мета якого поширити уміння і навички декоративного розпису як засобу розвитку творчості учнів. Перед початком експерименту, вже на перших уроках образотворчого мистецтва, в період знайомства з самим класом, їх рівнем умінь і навичок малювання, визначенням найбільш здібних учнів, було виявлено, які ж вже знання учні мають з даної теми з попередніх класів чи можливо з особистого досвіду.

В класі є багато обдарованих учнів, що виявляють свою творчість не тільки на уроках образотворчого мистецтва, а й з інших предметів. Рівень знань учнів з основ Петриківського розпису було виявлено за допомогою бесіди. Учням задавались окремі запитання, що визначали основні знання. Були питання типу: «Чи знаєте ви, що таке петриківський розпис?», «Чи бачили ви предмети оформлені таким розписом?», «Що в основному зображають Петриківським розписом?», «Чи бажаєте навчитись малювати таким розписом?», «Чи малювали ним в попередніх класах?» та інші. Паралельно було проведено подібну бесіду в 3-А класі, де теж було визначено досвід учнів і знання з даної теми.

Вслід за бесідою, що визначала рівень знань з цього виду мистецтва було проведено вступний урок на якому дано основні поняття про взагалі народне декоративне мистецтво, його види: килимарство, гончарство, витинанку, декоративний розпис, зокрема Петриківський (додаток Д). Дано його коротку історію виникнення, а також головне — поняття про основу петриківського розпису — чотири мазки: «гребінець», «зернятко», «перехідний», «горішок», на основі яких будується будь-яка композиція (додаток А). В ході пояснень учні виконували тренувальні вправи, на яких вчились виконувати мазки і поєднувати їх в елементарні малюнки (з «зерняток» — колосок, з «горішків» — квітку і т. д.). Учні виконували вправи і саму композицію пензликами з котячої шерсті, що є дуже важливим, бо тільки такими пензликами можна досягти плавності, гармонійності в композиції. Адже, використовуючи звичайні пензлики, що не мають тонкого кінчика, не досягти плавного закінчення елементу, він вийде роз'єднаний ніби розірваний. До того ж учням, що використовували звичайні пензлики Петриківський розпис не сподобався, бо їм було важко виконувати прості елементи композиції. Тому якщо ви хочете навчити дітей цьому мистецтву і прищепити до нього інтерес, краще виготовити для кожного «котячий» пензлик середнього розміру.

Також на уроці учні виконали композицію досить нескладну, вони малювали квіти. Так як це був ще перший урок виконання декоративного розпису учні перед створенням композиції виконували ескіз олівцем: позначали колами місця де знаходитимуться квіти, і легкими лініями позначали стебла і «завитушки». На наступних уроках слід досягати того, щоб учні, особливо здібніші, намагалися не використовувати олівець, бо справжні майстри не використовують попередній ескіз олівцем. І взагалі чим менше учні використовуватимуть олівець, малюючи декоративний розпис, тим більше буде розвиватись їх творчість, уява, фантазія. По закінченню уроку учні виконали тест, за яким було визначено рівень їх знань після бесіди, першої практичної роботи і з попереднього досвіду (додаток Е).

Даний урок був проведений в обох класах: 3-А і 3-Б. В ході аналізу відповідей в анкетах за правильну вважалась повна правильна відповідь. Також було проаналізовано і роботи учнів, в яких враховано композиційне розміщення, вирішення композиції, її складність, цілісність, гармонійність, використання основних елементів Петриківського розпису, застосування кольору, творчий підхід у виконанні роботи.

На основі цих даних побудовано графіки в яких визначено рівень знань і вмінь учнів виконувати петриківський розпис на початковому етапі. Спочатку окремо кожен клас, а потім в порівнянні (мал. 1,2,3).

Мал. 1

Мал. 2

Мал. 3

З цих графіків випливає, що загальний рівень знань учні обох класів мають середній (після бесіди), а в техніці виконання розпису середньо-низький. Аналізуючи графіки і роботи можна побачити, що в тестових завданнях, саме в закритих тестах, більший відсоток учнів дали правильну відповідь, звичайно в тестах присутній фактор вгадування, можливо це відзначилось на результатах. Завдання відкритого типу, де потрібно було висловити свою думку чи згадати відповідь, дали менший результат. Але відповіді учнів на останнє запитання, де вони писали для чого розфарбовувати предмети петриківським розписом, дали високий результат в обох класах (3-Б — 73,6%, 3-А- 68,1%). Ці цифри говорять про те, що в учнів розвинений мистецький смак, також розвинена фантазія, творчість мислення, і це дає надію на досягнення високих рівнів в творчій діяльності в ході наполегливої праці.

Після проведеного першого уроку на основі того, що учні вміють і знають я вивела задачі, які повинна реалізувати в ході формувального експерименту:

— мотивувати учнів до художньої творчості за допомогою використання кращих зразків для виконання робіт, пояснювальних схем, яскравої наочності;

— практично розвинути навички виконання елементів Петриківського розпису;

— використовувати різні форми роботи, а також ігрову;

— диференціювати завдання, заохочувати до творчої, пошукової діяльності і т. д.;

— розкривати творчий потенціал.

В ході практики було проведено серію уроків, на яких учні виконували роботи Петриківським розписом. Метою було досягти високих результатів практичних робіт і головне досягти творчості у їх виконанні.

На наступних уроках учні засвоювали основні елементи петриківського розпису, виконували тренувальні вправи, де вчились поєднувати головні елементи в прості малюнки, а вже на основі цього виконувати більш складні композиції. З кожним уроком композиції, які виконували учні, ускладнювались більшою кількістю елементів, їх поєднань, застосовувались нові прийоми і т. д.

Учні в ході роботи проявляли свою творчість, вони не просто змальовували із зразка, а доповнювали свої роботи додатковими елементами: хвилястими лініями, різнокольоровими крапочками, маленькими квіточками, зірочками із «зерняток».

Велике значення відіграли тренувальні вправи. За допомогою них можна легко пояснити важкий елемент, виконуючи його поступово з простих елементів. В ході вивчення на кожному уроці по хоча б одному елементу в тренувальних вправах, можна досягти високих результатів у роботах учнів. У своїй практиці я також використовувала диференціацію. Більш здібним учням давались композиції складніші, вони мали вибір — з арсеналу робіт петриківських майстрів, що в мене були, вони виконували ті, що забажають. Учні працювали як індивідуально, так і в парах, групах. Це допомагає організувати роботу, згуртувати учнів, дати їм висловити свою думку. Немалого значення відіграє і пошукова діяльність: учні приносили до класу вироби прикрашені петриківським розписом, знаходили у додаткових джерелах інформації роботи виконані цим розписом. Це формувало в них інтерес, заохочувало до роботи.

Також в ході уроків образотворчого мистецтва учні ознайомились з різними прийомами розпису. Наприклад, один з них — малювання пальцями. За допомогою цього прийому малюють калину, яку часто зустрічаємо у роботах видатних майстрів.

Кожного уроку на вступній бесіді учні дізнавались про історію виникнення цього розпису, значення його, про видатних майстрів, розглядали їхні роботи, деякі учні навіть брали додому репродукції, щоб спробувати скопіювати. Звичайно великий виховний вплив має спочатку розповідь про значення петриківського розпису, а потім його виконання, це можна помітити у роботах учнів. Також розвитку творчості безумовно сприяє наочність, яку застосовувала на цих уроках. Репродукції картин розвивають уяву, допомагають зрозуміти, які кольори краще використати у своїх роботах на основі цих репродукцій.

На передостанньому уроці петриківського розпису було застосовано групову форму роботи. Учні серед запропонованих зразків орнаментів і композицій обирали ті, які їм підходять, визначалися для якого предмета побуту використати такий орнамент: тарілки, шкатулки, ложки, дощечки, потім обирали командира, доповідача, який буде презентувати роботу і втілювали у життя свій спільний проект. Така форма роботи дала високий результат. В учнів виховувався командний дух, кожен висловлював свою думку і виконував свою частину роботи. Цей урок узагальнив їхні знання і дав найвищий результат (додаток Є).

Серія таких уроків сприяла розвитку теоретичних знань про петриківський розпис та практичних вмінь його виконувати; розвитку творчих здібностей учнів на основі застосованих прийомів, принципів, методів і форм роботи.

2.3 Контрольний експеримент. Порівняльний аналіз констатувального і контрольного експериментів

На останньому уроці присвяченому цій темі було проведено контрольний експеримент. Це був звичайний урок на якому учням давалося декілька зразків, з яких вони обирали який виконувати, дозволялося створювати власну композицію по бажанню. Структура уроку не змінювалася. Головною метою цього уроку було досягти якнайглибшого розкриття творчого потенціалу учня в його роботі. Даний урок було проведено і в паралельному 3-А класі.

В кінці уроку учням було запропоновано тест з питаннями відкритого і закритого типу, а також проведено аналіз робіт учнів (додаток Е). Критерії оцінки так як і на початку дослідження. Головне перевірити чи допомогли ці уроки розвинути творчість, збагатити знання учнів, виховувати мистецький смак, в порівнянні з класом в якому протягом часу формувального експерименту було проведено лише один урок з даної теми.

Проаналізувавши дані, було побудовано графіки рівня знань і умінь з петриківського розпису на кінець експерименту у кожному класі окремо і в порівнянні (мал. 4,5,6).

Мал. 4

Мал. 5

Мал. 6

З даних контрольного експерименту можна визначити, що середній показник з теоретичних знань по темі у експериментальному класі 3-Б — вищий, ніж у контрольному класі 3-А на 16,6%, а показник практичного завдання в 3-Б вищий, ніж в 3-А на 18,4%.

Порівнюючи отримані дані, з даними констатуючого експерименту бачимо, що показник теоретичних знань у 3-А за час експерименту підвищився лише на 11%, а у 3-Б — на 31,8%, а щодо робіт учнів їх якість і творчість у 3-А підвищилася на 21,7%, а у 3-Б — на 32,4%.