Зміст і функції економічної політики держави

Зміст і функції економічної політики держави

Навряд чи викликає сумнів те, що держава покликана відігравати активну роль в регулюванні економічних процесів і вживати заходи з соціального захисту населення. Йдеться не про те, чи повинна держава втручатися в економічне життя суспільства, а лише про те, яким чином і в яких масштабах це потрібно робити.

Для виконання цих основоположних цілей держава у сфері економіки діє в декількох напрямах. По-перше, створює саму інфраструктуру і середовище економічної діяльності. По-друге, формує інституційну структуру, що забезпечує основні норми і правила економічної діяльності. По-третє, створює сприятливе соціальне середовище. По-четверте, розробляє і реалізує певну економічну політику, покликану, наприклад, визначати пріоритетні напрями економічного розвитку. По-п'яте, здійснює власну економічну діяльність як активного суб'єкта економічної політики. По-шосте, встановлює державне замовлення і здійснює державні закупівлі.

Виходячи із означених позицій, актуальність наукових пошуків даного напрямку є очевидною та своєчасно.

Відомі економісти К. Макконнелл і С. Брю до однієї з найважливіших економічних функцій держави відносять функцію економічної стабілізації. Як відзначають науковці, ця «…найновіша, в деяких випадках найбільш важлива функція уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати економіці забезпечувати повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін» [1, с. 84].

Нобелівський лауреат, американський економіст Дж. Бьюкенен виділяє дві головні функції держави — захисну (protective) і продуктивну (productive) або виробничу. Тобто держава як інститут політичної організації суспільства може сприяти спільній діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин і підвищувати рівень економічного добробуту країни двома шляхами:

• а) забезпечувати захист життя людей, їхньої свободи і власності, якщо їхня власність набута законним шляхом, без застосування сили, шахрайства або крадіжки;
• б) забезпечувати певні суспільні блага, які мають специфічні властивості, що не дають змоги отримати їх за допомогою ринкових механізмів [2, с. 34].

Захисна функція держави полягає в гарантуванні внутрішньої і зовнішньої безпеки та правопорядку, включаючи контроль за дотриманням законодавчих норм. Держава має монопольне право застосовувати силу з метою захисту громадян один від одного, а також для захисту від зовнішніх загроз. Іншими словами, держава запобігає збиткам, яких суб'єкти суспільних відносин потенційно можуть завдати один одному, і стежить за дотриманням законодавства, в рамках якого громадяни отримують можливість мирно співіснувати і ефективно взаємодіяти.

Економічне значення захисної функції надзвичайно важливе. Якщо держава не виконує функцію економічного захисту, це призводить до серйозних і глибоких суспільних зрушень. Так, за умов, коли чітко не визначені, не захищені і не дотримуються права приватної власності, в суспільстві поширюється тенденція деформації соціальних цінностей і норм, пригнічуються стимули до ініціативності і чесної праці. В умовах, коли одні можуть змушувати платити за себе інших, ринок не може нормально функціонувати, оскільки механізм визначення реальних витрат виробництва товарів, на якому він заснований, не діє. Крім того, ресурси, права власності, які нечітко визначені або не достатньо захищені, піддаються надмірній експлуатації. Класичним прикладом такої ситуації є забруднення довкілля.

Друга найважливіша функція держави — продуктивна — полягає в забезпеченні громадян так званими суспільними благами, які мають дві характерні риси:

• * Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших;
• * Дуже важко, а іноді й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них заплатив [2, с. 36].

Тому приватним підприємствам дуже складно виробляти і продавати суспільні блага, які неможливо справедливо розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи суспільних благ, встановити безпосередні зв’язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть заплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно.

Класична економічна теорія і механізми ринкового саморегулювання базуються на принципі, що зміна стимулів впливає на людську поведінку таким чином, що її можна передбачити, оскільки людина вибирає той спосіб дій, який забезпечує їй найбільше вигоди і найменше витрат. Але у випадку створення суспільних благ, цей принцип призводить до суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами, які неможливо узгодити ринковими механізмами. Тому виникає потреба в застосуванні зовнішнього регулятора — держави, яка повинна в таких випадках застосовувати регуляторне втручання і таким чином знаходити «точку рівноваги» індивідуальних і суспільних інтересів. Суспільство виграє, коли процес планування і виробництва суспільних благ є об'єктом державного регулювання. І саме таку функцію держави визначав А. Сміт в своїй тезі про «три функції корони». Держава має законне право робити те, що люди поодинці, без її втручання, або взагалі не можуть зробити, або зроблять це не дуже добре [3, с. 357].

Метою даної роботи є здійснити аналіз основних теоретичних поглядів на зміст, форми та структуру функцій та завдань економічної політики держави.

Виходячи з поставленої мети, основними завданнями даної статті є:

• — обґрунтувати основні функції сучасної економічної політики нашої держави;
• — зважаючи на пріоритети економічної політики нашої держави, виділити її основні завдання.

На нашу думку, зміст основних функцій економічної політики держави визначається відповідно до її пріоритетів, які служать реалізації основної цілі - забезпечення економічної безпеки, до них відносяться:

• а) забезпечення реалізації економічних прав і свобод господарюючих суб'єктів;
• б) державний контроль за дотриманням «правил гри» між суб'єктами ринкових відносин, забезпечення вільної конкуренції, недопущення протиправних дій у даній сфері;
• в) забезпечення конкурентного середовища за допомогою державної антимонопольної політики.

Одна з основоположних функцій держави полягає в правовому захисті інтересів виробників і споживачів. Економічна свобода тих або інших найбільш ефективним чином забезпечується інститутом приватної власності. Її непорушність гарантується Конституцією України. Так, у ст. 13 Конституції України сказано: «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом» [4].

По-друге, держава як гарант дотримання «правил гри» між господарюючими суб'єктами.

Важливість даної ціннісної установки визначається, перш за все, тим, що в процесі виробництва бере участь значна кількість суб'єктів, які мають різні економічні інтереси. Для досягнення визначеної мети, держава встановлює правила, якими повинні керуватися виробники як в своїх відносинах із споживачами, так і між собою (наприклад, держава визначає спільні умови укладання договорів купівлі-продажу, оренду, поставки тощо). В той же час. вона визначає стандарти якості, контролює їх дотримання, вимагає відповідальності за дотримання умов контрактів тощо.

Вагомою перешкодою для досягнення даної мети є традиційна для нашої країни практика постійних змін в «правилах гри», що є наслідком нестабільності як нормативного регулювання, так і самої політичної еліти.

По-третє, держава — гарант конкурентного середовища. Важливість конкуренції для нормального функціонування ринкової економіки, для економічного і соціального прогресу не підлягає сумніву. Головний зміст конкуренції полягає у виробництві товарів з мінімальними витратами і їх продаж за ціною якомога вищою для того, щоб відшкодувати витрати виробництва і реалізації продукції з метою отримання максимального прибутку.

Конкуренція являє собою найбільш ефективний важіль зростання добробуту, вона забезпечує можливість всім членам суспільства користуватися технологічними досягненнями, вона знищує всі привілеї, що не є наслідком зростання продуктивності праці. Саме конкуренція створює необхідні умови для економічної свободи споживачів, забезпечує пріоритет споживача. Саме конкуренція підштовхує виробників до необхідності зниження витрат виробництва, а отже, і до використання досягнень науково-технічного прогресу. Конкуренція виступає потужною рушійною силою в механізмі розподілу і перерозподілу ресурсів між підприємствами, галузями і регіонами.

Разом з цим, ринкові відносини, засновані на конкуренції, створюють умови для організації монополій. Одна з цілей учасників конкурентної боротьби — усунення конкурентів — призводить до монополізації економіки, внаслідок чого ціни і прибутки стають вищими за конкурентні, порушується механізм перерозподілу ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами. В істотній мірі звужується база реалізації економічної свободи в цілому (свободи цін, контрактів тощо) і споживачів зокрема. Тому в сучасній ринковій економіці забезпечення вільної конкуренції — одне з найважливіших завдань економічної політики держави. З цією метою в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, прийняті і діють закони про обмеження монополістичної діяльності.

Державне регулювання економіки як система найтіснішим чином пов’язана із зовнішнім середовищем, під яким можна розуміти всі сфери і структури життєдіяльності суспільства, з одного боку, і завдання та напрями діяльності держави — з іншого. Чіткого розмежування чисто економічних завдань економічної політики держави взагалі неможливо провести.

Завдання економічної політики держави можна визначити як обумовлені об'єктивними умовами соціального розвитку, найбільш спільні і типові напрями економічної політики держави.

Основними чинниками, що історично визначають специфіку структури і зміст економічних завдань держави в конкретний історичний період є: тип економічної системи, цілі розвитку економіки в даній системі, економічний потенціал і система форм власності, розвиненість ринкових відносин, характер міжнаціональних стосунків і рівень розвитку регіонів, місце держави в світовій системі господарювання і міжнародному розподілі праці.

Як додаткові чинники, що визначають, зокрема, особливості економічних завдань України в сучасних умовах слід виділити: реальний стан справ в економіці країни, необхідність переходу від централізованого регулювання економіки до різних форм власності та форм господарювання, становлення і розвиток ринкових відносин. З урахуванням визначених чинників можна сформулювати ту або іншу типологію державних функцій в рамках ринкової економіки.

Враховуючи названі вище обставини, вбачається можливим віднести до економічних завдань сучасної української держави наступні напрями економічної політики України:

• 1. Чітка взаємодія всіх гілок влади з метою подолання впливу світової фінансової кризи.
• 2. Створення умов для розвитку ринкових відносин, ринкової інфраструктури.
• 3. Визначення місця держави в сучасних господарських системах, вибір шляхів забезпечення інтеграційної взаємодії державних і ринкових регуляторів.
• 4. Правове забезпечення функціонування змішаної економіки — визначення спільних умов ефективного господарювання.
• 5. Проведення політики макроекономічної стабілізації.
• 6. Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, стратегічними об'єктами (ВПК, дорогоцінні метали тощо);
• 7. Розробка і проведення активної промислової політики, участь в ключових інвестиційних, структурно-технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги.
• 8. Участь в розподілі і перерозподілі ВВП через державний бюджет, активне використання таких інструментів макроекономічного регулювання, як податки, акцизи, тарифи, мито, антимонопольний контроль за цінами тощо.
• 9. Проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики, направленої, з одного боку, на поступове входження країни в систему міжнародних економічних відносин, а з іншої - на захист основних галузей національної економіки за допомогою протекціоністських заходів, поки вони не зможуть успішно конкурувати на світовому ринку.
• 10. Запобігання витоку національного капіталу і заохочення його репатріації з-за кордону.
• 11. Організація виробництва суспільних товарів і послуг.
• 12. Раціональний перерозподіл ресурсів і доходів.
• 13. Забезпечення функціонування соціальної сфери, механізму соціального захисту населення.
• 14. Охорона довкілля.
• 15. Реалізація національних інтересів в світовій економіці.
• 16. Розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни, структурно-технологічних та інституційних перетворень, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин.
• 17. Забезпечення соціальної орієнтації ринкової економіки.
• 18. Цілеспрямоване формування державного сектора економіки.
• 19. Участь в ключових інвестиційних, структурно-технологічних програмах.
• 20. Розподіл і перерозподіл значної частини ВНП.
• 21. Проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики.

В умовах укріплення ринкового господарства, визначення основних напрямів економічної політики держави здійснюється під впливом ряду обставин, основними з яких є:

• — пошук співвідношення державного регулювання економіки і саморегулювання, а також визначення нових кордонів втручання держави в економіку держави;
• — збільшення ролі саморегулювання економіки;
• — визначення оптимального рівня централізації і децентралізації в управлінні економікою;
• — подальше вдосконалення форм прямого і непрямого впливу на економіку держави;
• — різке збільшення ролі нових ринкових інститутів;
• — пошук найбільш раціонального поєднання адміністративних і економічних методів управління економічними процесами;
• — вдосконалення економічної політики держави на науковій основі з врахуванням особливостей розвитку держави;
• — вдосконалення правових форм реалізації економічного механізму.

Оскільки вся економічна діяльність носить цілеспрямований характер, існує необхідність вдосконалення і оптимізації її розвитку за допомогою системи економічної політики, в рамках якої виокремлюються її цілі, пріоритети та завдання з метою формування оптимального напрямку розвитку економіки. Принцип економічної оптимальності набуває у такому разі загального, універсального значення, оскільки само національне виробництво стає організованим і направленим на реалізацію єдиної і спільної мети соціально-економічного розвитку.

Вдосконалення економічної системи є максимізацією економічного добробуту суспільства поряд з досягненням макроекономічних цілей — повної зайнятості, стабільності цін, рівноваги платіжного балансу, оптимального економічного зростання.

Поняття оптимальності, як зазначав В. Парето, виражає такий розвиток структурних зрушень в економіці, коли сукупні якісні і кількісні їх характеристики покращуються, а значить інтереси господарюючих суб'єктів реалізуються і потреби задовольняються найкраще [5, с. 41]. Практично це означає відмову від здійснення розрізнених структурних зрушень в економіці і раціоналізацію всієї системи зрушень в економічній структурі на всіх її рівнях: від окремого індивіда до світового господарства в цілому.

Стосовно національної економіки, її оптимальна структура повинна сприяти вирішенню центральної проблеми — здобуття максимальних результатів, що задовольняють всілякі потреби людей при мінімальних витратах трудових, матеріальних і природних ресурсів. Основу такої структури утворюють, перш за все, досягнення передової науки, покликані постійно перетворювати виробничі чинники, їх організацію і механізм господарювання.

Таким чином, оптимальна структура економіки — це така структура, яка забезпечує задоволення особистих і суспільних потреб, раціональне використання природних і економічних ресурсів, максимальне впровадження досягнень науково-технічного прогресу, створення економічної основи національної безпеки країни.

До основних меж, що визначають суть оптимальної структури національного виробництва можна віднести наступні:

• ? можливість створення потрібного асортименту товарів в достатній кількості і відповідного рівня якісних і споживчих характеристик;
• ? максимально повна відповідність структури виробництва структурі потреб;
• ? досягнення високої конкурентоспроможності товарів, що випускаються, для реалізації як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках;
• ? швидке реагування структури виробництва на зміни, що відбуваються в продуктивних силах, розподілі праці і ринковій кон’юнктурі;
• ? постійне вдосконалення структури виробництва відповідно до змін, як його матеріальної основи, так і суспільних потреб, створення умов, що сприяють конкуренції, спеціалізації і комбінуванню виробництва, прогресивним поєднанням використовуваних економічних ресурсів, кількісній і якісній відповідності праці і капіталу.

Висновки

Задоволення суспільних та індивідуальних потреб є кінцевою метою структурних зрушень в економіці нашої держави на сучасному етапі. Проте, через неоднорідність потреб (матеріальні, духовні, соціальні тощо), міра їх задоволення в умовах ринкової економіки залежить від цілої системи різних показників. Так, на народногосподарському рівні - це збільшення розмірів національного доходу, оптимізація його структури розподілу і перерозподілу. На рівні окремої організації, підприємства — це показники прибутковості і рентабельності. Але, оскільки масштаби економічного розвитку, а також рівень життя в країні визначаються розміром і структурою валового внутрішнього продукту, то в народногосподарському аспекті цей показник є основним при оцінці ефективності економічної структури.

Оскільки головною метою процесу вдосконалення структури економіки є досягнення стійкого економічного зростання суспільного виробництва і підвищення його ефективності, зміст економічної політики держави складають наступні елементи:

• 1) встановлення цілей структурної перебудови, зорієнтованих на вирішення економічних питань, які пов’язані з ринковим реформуванням економіки;
• 2) визначення вихідного ресурсного потенціалу суспільного виробництва за галузями, групами виробництв, економічними регіонами. Важливим критерієм при цьому мають бути економічність і вигідність даного ресурсу;
• 3) виділення галузей, виробництв, регіонів, розвиток яких необхідно стимулювати в першу чергу, оскільки в умовах тривалої економічної кризи неможливий одночасний підйом всіх видів виробництв галузей економіки;
• 4) визначення об'ємів ресурсів необхідних для прискореного розвитку пріоритетних галузей і видів виробництв, розробка заходів щодо їх мобілізації і концентрації на пріоритетних напрямах економічного розвитку;
• 5) формування механізмів регулювання процесів узгодження і послідовності проведення структурної перебудови.

До основних функцій економічної політики держави, зважаючи на виділені елементи, слід віднести:

• — забезпечення правопорядку в країні в цілому, без чого неможливе ефективне функціонування будь-якої сфери суспільного життя, у тому числі й економічної;
• — гарантія дотримання всіма членами суспільства, у тому числі і учасниками ринку, загальноприйнятих «правил гри»;
• — створення і підтримка інфраструктури, на основі якої повинна ефективно функціонувати економіка країни;
• — створення і підтримка соціального фону, що сприяє нормальному функціонуванню економіки.

Список використаних джерел

• 1. Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: пер. с англ. — 16-е изд. — М.: Инфра-М, 2007. — XXXVI, 939с. — Перевод изд.: Economics/ Campbell R. McConnell, Stanly L. Brue. — 16th ed., 2005.
• 2. Бреннан Дж., Бьюкенен Дж. Причина правил. Конституционная политическая экономия. — СПб.: Экономическая школа, 2005. — 272 с.
• 3. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — М.: Эксмо, 2007. — (Серия: Антология экономической мысли) — 960 с.
• 4. Конституція України вiд 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
• 5. Парето Вильфредо. Компедиум по общей социологии / Государственный ун-т Высшая школа экономики / А. А. Зотов (пер.с ит.). — 2-е изд. — М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2008. — 512с. — Перевод изд.: Compendio di sociologia generale/ Vilfredo Pareto. Firenze, 1920.