Структурний психологічний аналіз казкової героїні Попелюшки

Аналіз казки «Попелюшка» :

Найголовніші архетипи за Юнгом: Самість, Тінь, Аніма, Анімус, Персона.

Тип матері - Мачуха Попелюшка: Архетип героя в рівній мірі властивий чоловіку і жінці. Але у жінки не даний архетип частіше пригнічується, оскільки жінка в своєму поведінковому патерні остерігається чогось руйнувати. Несформований архетип героя в жінці сприяє прояву постійної агресії як результат конфлікта особистого несвідомого з колективним несвідомим.

Л.І. Кірсанова розглядає архетип сирітства в епосі і казках. Як правило носієм цього архетипу є дівчина — підліток, що пройшла стадію сепарації-індивідуалізації. На символічному рівні вона вбиває свою матір. Функція сирітки дозволяє дистанціюватися від матері для того, щоб знайти себе в чоловічій культури і відбутися в архетиповому патерні Аніми як Великої Матері. Інакше їй загрожує нарцисичний спадок /риси «старої діви», неприйняття чоловічої культури. Так йдучи з жіночої культури в чоловічу, Сирітка знову повертається в жіночу культуру, але вже на новому рівні. Через власну перемогу над страхом, розпачем, стражданням, зазнаючи, віруючи і беручи реальність, Сирітка з допомогою Мачухи виходить на дорогу життя. А улюблена дочка Мачухи нарцисично бореться із нею в сліпій задушливій любові. Можна припустити, що архетип Аніми представлений декількома патернами поведінки: з одного боку — архетипом Великої Матері, з іншого — архетипом Сирітки. Найбільш яскраво архетип Сирітки відображено в казці Ш. Перро «Попелюшка»

Архетип героя (Попелюшка) Нойманн виділяє три мети дій героя в ситуаціях змагань і боротьби:

1. Герой — Его намагається відокремитися від матері і від материнського оточення.

2. Герой намагається визначити і розрізнити маскулінності і фемінінності сторони себе, щоб інтегрувати їх.

3. Він шукає цінності і способи психологічного функціонування.

Архетип Коханця (Принц) — допомагає нам відчувати задоволення, домагатися близькості, бути відданими і йти за своїм щастям. Син-коханець, за Юнгом представлений у вигляді інфантильного Принца, Дурника, який повинен подолати стадію інфантилізму і піти від підлеглі-мости Домінуючої Матері (Мачуха) і стати героєм або знайти заміну матері у вигідному шлюбі і продовжувати участь сина-коханця, каструючи себе даними вибором.

В архетипі любовника можна спостерігати кілька моделей поведінки:

1) просте пробудження пристрасті;

2) відчайдушне бажання привернути коханого;

3) набуття глибокої і довгої любові;

4) прихильність до сім'ї, друзів, колег;

5) духовну любов до всього людства або навіть відчуває до всіх істот.

Архетип жертви: любов — жертва стосується як Попелюшки так і її батька.

Захоплення, самоприниження в любовних відносинах.

Структурний аналіз казки Попелюшка:

У цій казці стільки цікавого, що не знаєш, з чого почати обговорення. Сюжет, виявляється, набагато складніше, ніж це здається на перший погляд.

Головний герой: Попелюшка Психіка героїні за Фрейдом складається з 3-х компонентів, рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я», саме тим я буду оперувати розглядаючи персону Попелюшки.

" Воно" (id) — несвідома частина психіки, яка містить у собі біологічні уроджені інстинктивні потяги (сексуальні). «Воно» насичено сексуальною енергією «лібідо». Будучи несвідомим й ірраціональним, «Воно» (інстинкти) спрямовує поведінку людини відповідно до «принципу задоволення». Задоволення і щастя — головні цілі людини в житті - для героїні - це самоціль — вдале заміжжя.

юнг фрейд архетип попелюшка

" Я" (ego) — свідомість, розумна, раціональна частина психіки. «Я» формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини. Тому «Я» підпорядковується «принципу реальності» — реалії жахливі - вона «рабиня Мачухи».

" Над-Я" (super-ego) — слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль судді, критика, цензора, совісті. «Над-Я» у Попелюшки виступає - через подолання комплексу Електри, який, в свою чергу, полягає в «сексуальному потязі» дівчинки до батька і ворожих почуттях до Мачухи. Ці переживання містяться в сфері несвідомого і утворюють осередок збудження, не проникаючи в свідомість.

Якщо «Я» прийме рішення чи здійснить дію в угоду «Воно», але на противагу «Над-Я», то відчує покарання у вигляді почуття провини, сорому, докорів совісті. «Над-Я» підпорядковується «ідеалістичному принципу». Власне, сама Попелюшка — це дівчина, сирота, батько алкоголік, не реалізовані мрії. Ця її доктрина Попелюшки вийти заміж, іншого вона незнає, тобто вона вважає, якщо вона вийде заміж вирішаться всі її проблеми, як то кажуть стану королевой. Прості хлопці її не цікавлять, в неї мрія лише принц. Тобто по суті, це недосяжна мрія. Вона дівчина яка немає ні зовнішності, ні освіти, нічого, вона хоче реалізуватись заради вдалого заміжжя. Вийти заміж за принца і це все вирішить її проблеми, але це їй недосяжно.

Для досягнення її потрібна людина яка має її підштовхнути. На радість, з’являється Хрещена Фея, добра фея — це прототип аферистки, людина яка підштовхує. Не відомо чи вона це робить з доброї мети, але знову ж таки, яка добра мета, якщо вона посилає Попелюшку, після 12 має зникнути весь форс з Попелюшки: гарний одягі вона знову з"явиться у своєму старому одязі. Тобто, фея над нею грається. Вона дає Попелюшці таку ідею, але сама не втручається в її ідею. Значить для реалізації потрібна Фея, батько її неможе допомогти. Отже, що вона робить: вона приходить на бал, де зустрічає принца, ну звичайно що принц — єдиний чоловік в якого вона ніби закохана, насправді вона його перший раз бачить, тож кохати вона його не можить, але він багатий, красивий, тобто він її цікавить, вона вірить в те що вони будуть разом.

Чи зміниться Попелюшка, коли вона вийде заміж? Напевно такі ні, якщо вона вийде заміж за принца, вона залишиться Попелюшкою. Як Бернс казав: людина яка буде на кухні мити посуд. Тому що, вище суспільство її не приймуть, знатні дами нехтуватимуть нею, адже вони мають освіту і вишкіл. Освіту Попелюшка не здобуде. Спеціально задовільнити принца вона теж не може, тому що в неї нема підходу.

У казці Попелюшка подана як працьовита дівчина, але насправді Попелюшка абсолютно не є працьовитою, вона не любить працювати. Вона скидує свою роботу, завдяки Феї на щурів. Вона тільки мріє вдало вийти заміж аби в неї були прислуги, тобто Попелюшка меркатильна особа. І, меркактилізм паразитарний Попелюшки, вона хоче що її забезпечував чоловік. Вона завжди була принижена, насправді, Попелюшка мені нагадує героїню В. Гюго — Козетту, яку Жан Вольжан взяв з притони 7-ю дівчинкою і зробив з неї леді, але душа Козети залишилась у тією дворовою дівчини, тобто, навіть коли Жан Вольжан потребував допомоги, вона плюнула на нього, хоч він залишив всі гроші. Це і є Попелюшки: люди які одноразово проживають життя,їхні відчуття це справжня фікція, їхнє намагання — це вийти заміж, виїхати зі своєї провінції у велике місто, знайти собі так званого принца, прилаштуватися, але для того щоб отримати принца вони не роблять.

Цікаво, що Е. Берн у своїй праці розглядає ситуації сучасної, реальної Попелюшки. Знаючи, як поводяться реальні люди, неважко уявити, що відбувалося з Попелюшкою після весілля. Вона виявила, що бути Принцесою зовсім не весело. Спробувала ще разок зіграти з Принцом в «А нумо, дожени», однак і це її не розважило. Спробувала дражнити сестер, коли ті робили візити, але виявилося, що в новій ситуації вони стали без відповіді, як овечки. Це було нецікаво. Король-батько іноді дивно на неї поглядав. Але він був не такий молодий, як хотів здаватися, так що вона заборонила собі думати про нього. Королева-мати була з нею мила, але трималася, як це і личить, з королівським достоїнством. Що стосується інших Придворних, то по відношенню до них слід було триматися з гідністю. У належний час в Емми народився син, якого всі дуже чекали. У зв’язку з цим було багато шуму і торжеств. Але більше дітей у них не було. Маленький Герцог підріс, ним зайнялися бабусі і няні, а Попелюшка нудьгувала, як раніше. Особливо важко було вдень, коли чоловік їхав на роботу, і ввечері, коли він в компанії Придворних Джентльменів спускав гроші за картковим столом.

Незабаром вона зробила дивне відкриття: найцікавішими для неї людьми виявилися посудниці і служниці, зайняті на кухні. Спочатку вона зберігала це в секреті, намагаючись знайти вибачити привід, щоб довше побути на кухні. Але потім, не втримавшись, стала давати служницям слушні поради, які свідчать про глибину її пізнань у цій сфері. Подорожуючи в кареті по маленькому «королівству», іноді з сином, а іноді одна, перетинаючи квартали бідноти, минаючи убогі сільські хатини, вона виявила те, що в глибині душі давно прекрасно знала: в «королівстві» тисячі жінок були посудницями. Вона зупинялася, щоб поговорити про їх працю.

Скоро у неї увійшло у звичку відвідувати найбідніші будинки, де жіноча праця була особливо тяжка. Їй подобалося надягати старе плаття, сидіти з бідними жінками, говорити з ними і допомагати їм. Чутка про її чудасії пройшла по «королівству». Принц сердився, але вона знала, що їй потрібно, і вела себе як і раніше. Одного разу її супроводжувала одна з придворних дам. З часом, цими прогулянками зацікавилися й інші дами. Незабаром у знатних дам увійшло в моду з ранку надягати старе плаття і виїжджати в місто, щоб допомогти бідним жінкам в їх сірій роботі, а заодно послухати всякі цікаві історії…

Попелюшка (Берн, вводить ім'я Емма) і він вирішили розповісти батькам про їхні стосунки, поки ті не дізналися правду з боку. Для Емміних сестер це було повною несподіванкою. Раніше вони мліли, слухаючи по радіо записи виступів Принца, а тепер палали від ревнощів, дізнавшись, що їх «бідна Попелюшка» виходить за нього заміж. Але Емма не докоряла їм за минуле погане обходження з нею, давала їм безкоштовні квитки на концерти свого Принца і навіть представила їх декому з його друзів.

Принц — інфантильний мажор, який привик задовольняти всі свої потреби. Попелюшка стала йому цікава, не тому що вона була красунею якоюсь чи освіченою, а новою при дворі. Принц її захотів тому що вона зникла, це як таємниця. І його інфиктилізм, виявляється навіть в тому, що він не роздумуючи бере її хрустальну туфельку, і починає шукати по кожній жінці, тобто тут йому вже абсолютно байдуже на весь світ, насправді Принц не був бідний. Він походив із заможної сім'ї, отримав хорошу освіту, але хотів стояти на власних ногах і стати артистом. Поступово він цього домігся і навіть здобув популярність. Його можна порівняти з функціонуванням комп’ютера. Кожна людина несе в собі риси маленького хлопчика. Він деколи відчуває, мислить, діє, говорить і реагує точно так само, як це робив у дитинстві. Це стан «Я», за Берном, називається «Дитина». Його не можна вважати дитячим або незрілим, це стан тільки нагадує дитини певного віку, в основному двох-п'яти років. Вік у цьому стані Я є важливим чинником.

Батько Попелюшки — невдаха — алкоголік, який одружився 2 раз з Мачухою, він абсолютно не виконує своїх батьківських обов"язків, йому байдуже на власну доньку, його не цікавить те що з неї знущаються, він це переносить спокійно, мазохістичний тип.

Король — лідер, багата людина, яка в принципі так само деградувала, людина яка перестала цікавитись своїм королівством, він хоче скинути свої справи на свого сина, більше нічого його не цікавить в цьому житті. За Бернсом, Король (відповідає стану батько): людина відчуває, думає, діє, говорить і реагує точно так само, як це робили його батьки, коли він був дитиною. Це стан Я може активізуватися при вихованні власних дітей. Навіть тоді, коли це стан Я не виглядає активним, воно найчастіше впливає на поведінку людини в якості Батьківського впливу, виконуючи функції совісті. Він просто доживає свій вік. І навіть в тому показана деградація короля, що коли Принц хоче одружитись з тою дівчиною що має найменшу туфельку, батько не противиться тому.

Сестри: в Попелюшки є дві зведені сестри, доньки Мачухи, одна з них повна, друга худа і обидві не красиві. Вони так само ведуть паразитарний спосіб існування, знущаються над Попелюшкою, вимагають гроші на одяг в матері, вони подібні до Попелюшки. Прагнення ті самі: вийти заміж за принца, не працювати, мати прислуги, бути багатими. Різниця: Попелюшка в казці є жертвою, а вони є ніби мучениками тої жертви, тому до Попелюшки мають співчуття. Але насправді, і Попелюшка і ті зведені сестри це абсолютно одинакові люди. Взагалі, ця казка, вона показує безцінність людського життя, безцінність прагнень, що король, якому байдуже на все життя що батько алкоголік, що Мачуха, всюди нереалізовані власні ідеї, комплекси, натхнення, люди ці ні до чого не прагнуть, нічого не бажають, і коли звернути увагу на таких людей то здається дуже сумним що нашому світі більшість людей є саме такими.

Казка вміщує одночасно Персону (Попелюшка) і Тінь (Мачуха), при цьому Тінь у чоловіків зазвичай уособлює інший чоловік, у жінки — інша жінка. Але підсвідомість чоловіка містить жіночий елемент, який чоловік витісняє з його зовнішнього життя, а підсвідомість жінки — чоловічий. Ці образи Юнг називає відповідно Анімою та Анімусом.

Аніма — не характеризує якусь одну жінку, хоча усвідомлюється через реальних жінок (і перш за все, через образ матері). У чоловічій свідомості існує колективний образ жінки, з допомогою якого він розуміє жіночу природу. Анімус жінки виявляє в ній, перш за все, її чоловічі риси.

Тобто, якщо говорити в загальному, архетипи аніма та анімус відображають припущення Юнга, що кожна людина несе в собі певні психологічні характеристики протилежної статі. Аніма відображає жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус — чоловічі (маскулінні) характеристики в жіночому. Як і більшість інших архетипів, ця пара бере початок в найбільш глибинних, примітивних шарах досвіду предків людини, коли чоловіки і жінки засвоювали певні емоційні та поведінкові тенденції протилежної статі.

У сенсі колективного несвідомого Тінь — це природна, інстинктивна людина, і вона майже не змінилася з тих часів, коли виникло людське суспільство, коли людина стала людиною розумною. Тінь не може бути до кінця перетворена вихованням, і багато в чому вона залишається чисто імпульсивною — те, що притаманно особливо дітям. Найяскравіший приклад втілення архетипу Тіні в міфології - образ Диявола. Тінь — це підсвідомі бажання, несумісні з соціальними стандартами.

Персона існує на противагу Тіні - це соціальний образ людини, ідеальний з моральної та соціальної точки зору. Це певне узагальнення людини як істоти цивілізованої, колективне «я» людства як такого.

Персона є тою маскою, яку кожен з нас одягає, спілкуючись з іншими людьми. Вона презентує нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали суспільство.

Персона може не збігатися з справжньою особистістю індивіда. Поняття особи у Юнга аналогічно поняттю рольової поведінки в соціології, коли ми чинимо так чи інакше відповідно до нашого уявлення про очікування оточуючих від нашої поведінки.