Громадське дошкільне виховання в Україні за часів незалежності

Короткий нарис розвитку громадського дошкільного виховання в україні (з 1991 р.).

Із проголошенням незалежності України та побудовою нової самостійної держави гостро постало питання про докорінне реформування системи народної освіти, зокрема громадського дошкільного виховання. З перших кроків цього відбудовного періоду було прийнято низку державних та відомчих документів, спрямованих на відродження національної системи освіти, перебудову її структури та визначення змісту і методів освітньо-виховної роботи на всіх її рівнях.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»), (1993), Закон України «Про освіту» (1996) визначили основні стратегічні напрями розвитку освіти на період розбудови нової держави. Досягнення в цій галузі, як і в інших сферах суспільного та економічного життя, 1996 р. було закріплено та підтверджено Конституцією України.

Щодо громадського дошкільного виховання, то воно також регламентувалось багатьма документами, які визначали нові підходи до структури дошкільних навчальних закладів, вироблення нових освітніх програм, підготовки педагогічних кадрів тощо.

Згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI ст.»), Законами України «Про дошкільну освіту» та «Про охорону дитинства» (обидва — 2001 р.) у країні створено бага-топрофільну систему громадського дошкільного виховання, складниками якої є як державні дошкільні навчальні заклади, так і різноманітні приватні установи або альтернативні типи дошкільних закладів. На цей час в Україні відповідно до Закону «Про дошкільну освіту» створено такі типи дошкільних навчальних закладів: дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років; дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; будинок дитини — дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків; дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок); дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечуються дошкільна освіта з урахуванням стану здоров’я дітей, їхнього розумового, психічного та фізичного розвитку тощо.

Відповідно до зазначених законів освітньо-виховна робота проводиться з дітьми раннього та дошкільного віку за різними програмними документами, як відомчими, так і варіативними або авторськими. Нині в Україні найпоширенішими є програми «Малятко» (створена колективом науковців АПН України та викладачами педагогічних навчальних закладів) та «Дитина» (створена колективом викладачів Міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів імені Бориса Грінченка). В регіонах України діють освітні програми, розроблені працівниками методичних кабінетів керівних органів освіти цих міст («Дитина в дошкільні роки» — м. Запоріжжя; «Українське дошкілля» — м. Львів та ін.). Низку авторських програм спрямовано на роботу з обдарованими дітьми або з такими, які потребують особливого підходу («Надія» — м. Одеса, «Ранній інтелектуальний розвиток», за методикою М. Веракси — м. Львів тощо); діють програми альтернативних дошкільних закладів, які працюють за методикою С.Ф. Русової, системою М. Монтессорі, вальдорфською педагогікою тощо.

Особливе місце у визначенні стратегії дошкільного виховання, головних завдань та змісту освіти в сучасних дошкільних закладах належить документу, який створено широким колом науковців, викладачів вищих навчальних закладів та коледжів, практичних працівників. Це — «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні», прийнятий 1998 р. Міністерством освіти України та Академією педагогічних наук України. Програма освітньої роботи, яка визначена у цьому документі, охоплює основні сфери життєдіяльності людини і має такі розділи: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам». Кожен розділ розкриває напрями та очікувані результати освітньо-виховної роботи, форми практичної діяльності дітей, які забезпечують засвоєння ними знань, набуття необхідних навичок. Відмітною ознакою цього документа є його спрямованість на впровадження самобутніх засад виховання, забезпечення гармонійного розвитку дітей на основі їх входження у сучасне життя, культуру українського народу, оволодіння рідною мовою тощо.

Упродовж останнього десятиріччя значно підсилено підготовку педагогічних кадрів для дошкільних навчальних закладів. Крім дошкільних факультетів, які існували в Україні до 1990 р. (у Києві, Рівному, Слов’янську, Одесі, Бердянську), створено нові дошкільні факультети та педагогічні коледжі (у Полтаві, Глухові, Харкові, Мелітополі, Івано-Франківську, Умані, Миколаєві та інших містах). Створюються також приватні та комерційні вищі навчальні заклади, ліцеї та коледжі. У цих закладах діє багаторівнева система навчання: бакалаврат, підготовка спеціалістів, магістратура. Така багатоступенева освіта потребує розмежування рівнів підготовки фахівців, а отже, й розробки освітньо-кваліфікаційних стандартів до кожного з них.

Змінюються також форми й методи навчального процесу у вищій школі. Йде пошук інтерактивних методів навчання, впроваджується інтегроване навчання, вдосконалюється теоретична та практична підготовка фахівців у галузі дошкільного виховання.

Розвиток теорії дошкільного виховання здійснюється багатьма вченими, психологами та педагогами, методистами з окремих методик освітньої роботи дошкільних навчальних закладів. Найактуальнішими проблемами у цій галузі нині є демократизація, гуманізація та індивідуалізація навчально-виховного процесу.

Нижче подаємо уривки з основних державних документів, які, починаючи з 1991 р., визначають розвиток дошкільної освіти, та орієнтують на її подальше вдосконалення та перебудову.

Дошкільне виховання Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної ос-зіти, становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, іитячих дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має та меті забезпечення фізичного та психічного здоров’я дітей, їх повно-дінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рід-тою мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення іізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та нших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, по ваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях.

Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання.

Родинне виховання На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей.

Суспільне виховання Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних виховних закладах.

Для забезпечення готовності дітей до подальшого навчання, виявлення і розвитку обдарованих дітей, а також тих, що потребують корекції здоров’я, має бути створено необхідну мережу дошкільних виховних закладів різних типів і профілів, а саме:

загальні з профільними групами художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого напрямів, гуманітарні з вивченням іноземних мов тощо;

компенсуючі та комбіновані.

Можуть створюватись групи короткотривалого перебування, прогулянкові, оздоровчі тощо.

Стратегічні завдання реформування дошкільного виховання:

створення належних соціально-економічних і морально-психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку й виховання, зміцнення здоров’я;

піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання та подальший розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою позитивних зрушень у демографічній ситуації;

оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відповідно до вікових особливостей дітей дошкільного віку.

Зміст базового компонента дошкільної освіти Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизований за сферами життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам».

Сфера «Природа» формує елементарний природодоцільний світогляд, несе ціннісно-змістову наповненість за екологічним та природничим напрямами, сприяє усвідомленню дитиною себе як частки природи, формує відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї і внаслідок її дій у довкіллі.

Сфера «Культура» вводить дитину у світ практичної та духовної діяльності людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань національної та світової культур.

Сфера «Люди» формує соціальну компетентність: навчає диференціювати людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитися в межах дозволеної поведінки, оволодівати культурою діалогу, адекватно реагувати на вчинки і слова інших, дотримуватись правил хорошого тону, співпереживати і співдіяти.

Сфера «Я сам» відкриває дитині світ власного внутрішнього життя, прагнень, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з можливостями; привертає увагу до особливостей власного фізичного, психічного та соціального розвитку Документ розрахований на науковий загал, залучений до розробки програмно-методичного забезпечення дошкільної освіти, задає стандарт психолого-педагогічних умов розвитку, виховання та навчання дітей дошкільного віку, ставить вимоги до змісту освітніх програм, професійної компетентності педагогів, організації розвивального середовища.