Історія України другої половини XVII — початку XVIII ст. у відображені автора літопису Самовидця

Львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра давньої історії України та архівознавства Есе на тему:

Історія України другої половини XVII — поч. XVIII ст. у відображені автора літопису Самовидця Підготував:

студент ІСТ-35

Хома Михайло Львів 2013

Літопис Самовидця вважається одним з найвидатніших історіографічних пам’яток, і одним з найдостовірніших історичних джерел XVIIпоч. ХVІІІ ст. Як на мене ця пам’ятка має цілком світський, український характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., такими, як літописи Граб’янки і Величка, праця Самовидця є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю явищем української писемності XVII ст.

Цінність цього визначного документа історичної та суспільно-політичної думки України другої половини XVII століття визначається, перш за все, тим, що літопис Самовидця доносить до нас повідомлення, оповіді, найрізноманітнішу інформацію (цікавим, як на мене є те, що ця інформація супроводжувана певними суб'єктивними оцінками автора або ж взагалі без будь-яких оцінок), що практично не збереглися в ніяких інших письмових джерелах доби козацької держави.

Перечитуючи літопис Самовидця я звернув увагу на стиль і мову оповідача. Незважаючи на будь-яку історичну тему у творі, автор веде свій виклад чіткою, ясною, прозорою мовою, майже позбавленою книжності, прикрас, впливу латинської, німецької або польської літератури. Може, тому, за свідченнями сучасників, Самовидців літопис цінували, читали та використовували у художній та науковій творчості такі видатні українці, як Тарас Шевченко і Михайло Максимович, Іван Франко, Дмитро Яворницький, Микола Костомаров, Орест Левицький.

Цікавим також є питання, про особу автора літопису Самовидця. Оскільки, як на мене, дуже цікавим є питання, ким же був автор цього славетного історичного джерела? Зрозуміло, що «Самовидець» — то явно є псевдонім, за яким ховається справжній автор. Зауважимо, що літопис Самовидця (подібно до інших козацьких історичних джерел XVII ст.) без назви й імені автора зберігався в списках. Існує багато версій різних вчених і дослідників, про автора літопису. Та як на мене все-таки найбільш імовірним є припущення, що літопис створений генеральним підскарбієм, наказним ніжинським полковником (за часів гетьманування Івана Брюховецького), брацлавським протопопом і стародубським священиком Романом Ракушкою-Романовським (1622—1703).

Ознайомившись з біографією Романа Ракушки-Романовського, я побачив, що ця особа за своє довге, для XVII століття життя, бачила дуже багато, справді була очевидцем переважної більшості доленосних історичних подій доби: Хмельниччини й так званого Переяславського «возз'єднання» 1654 року, «Чорної Ради» у Ніжині 1663 року і обрання гетьманом Демьяна Многогрішного (рік 1669 й)…

І всі ці події викладені жваво, яскраво, гострим поглядом не стільки байдужого спостерігача, скільки активного учасника історичного процесу. Саме в цьому, як на мене — цінність літопису Самовидця.

Події автор літопису починає вести з 1648 року. Чому саме цей рік? Як на мене воно і не дивно, оскільки цей рік в історії України має важливе значення, саме 1648 в багатьох українців ініціюється з часом початку відновлення незалежності України.

Автор літопису описує події що траплялися поза військовими справами «в той час не було милосердя межи народом людським». Літопис Самовидця. Підготував Я. І. Дзира. Київ, 1971, С. — 52. Літописець не робить ніяких винятків, описуючи жорстокість татарів та козаків, що не тільки євреїв та шляхту губили, але й посполитих, які в неволю татарську мусили йти, особливо молоді ремісники. Як на мене автор літопису не сприймав повстання Хмельницького як визвольне і героїчне, оскільки зрозуміло, що він, не завершав би огляду таким історично важливих подій негативним образом сарани. «Того ж року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великіє починила». Там само: С. — 56.

Цікавим підтвердженням того факту, що Самовидець не вважав повстання Хмельницького визвольним і героїчним, показано в записах літописця за 1949 рік. Прочитавши текст літопису за цей рік, ми можем побачити, що автор говорить про осіб, які ідуть в козаки, як про людей, які хочуть лише поживитися із цього повстання за рахунок євреїв, і простого бідного населення. Літопис Самовидця. Вказ.пр. С. — 56−59.

Цікавим також є те, що автор описуючи період другої половини ХVІІ століття, дуже реалістично описує усі події. Із самого тексту Самовидець бачив «конотопське чудо» 1652 р, був присутній при облозі Смоленська 1654 р, брав участь у поході військ Юрія Хмельницького 1662 р, у Чорній раді 1663 р, спостерігав за боєм військ Брюховсцького з армією С. Яблоновського під Білою Церквою 1665 р, 1669 р перебував у Новгород-Сіверському, коли гетьманом вибрали Д. Многогрішного тощо.

Не встигли очистити від ворожих військ Лівобережжя, як поставлений наказним гетьманом Дем’ян Многогрішний зрадив Дорошенка і отримав від Москви гетьманську булаву. Затиснений з двох сторін Дорошенко закликав на допомогу давніх противників турків, сподіваючись з їх допомогою утримати і Москву і Варшаву, а також забезпечити стабільну допомогу турецького васала — Кримського ханства. Турки декларували незалежність козацької держави і тут же втрутилися в боротьбу за Україну. Ще страшнішою стала Руїна. Вражений і зневірений Дорошенко, покинутий соратниками, зложив булаву перед новою московською маріонеткою гетьманом Іваном Самойловичем. Дорошенка тримали в Сосниці, а потім відправили воєводою у Вятку подалі від України. А турки видобули з монастиря Юрася Хмельницького, нарекли «князем» і продовжилася Руїна! Всі ці події фіксував автор літопису — Самовидець. Він писав про такі речі та явища, які не збереглися в жодних документах або ж були перекручені у залежності від політичних поглядів їх авторів.

Так під 1682 роком згадується подія про обрання царем Петра. Як на мене автор літопису досить негативно ставиться до нового царя, оскільки той свій прихід до влади ознаменував рядом катувань, не лише на території Росії, а й в українських містах Києві, Чернігові і інших. Там само: С. — 136.

Після обрання гетьманом Івана Мазепи, автор у літописі показує хороші стосунки Мазепи з Петром І. Як на мене автору літопису симпатизує цей проросійський гетьман, який виконує усі накази царя.

Літопис Самовидця завершується 1702 роком, з повідомленням про війська шведського короля в Польщі.

Очевидною ознакою «Літопису Самовидця» є те, що перед нами — твір повністю світський На відміну від літератури, створеної церковними книжниками церковнослов’янською чи близькою до неї мовою, «Літопис Самовидця» написаний світською українською книжною мовою, близькою до народно розмовної.

Також слід розглянути спільність літопису Самовидця, із іншими козацько-старшинськими літописами цього часу. Літопис Самовидця є одним із найбільш вірогідних історико-літературних творів української історіографії другої половини ХVІІ ст., в якому детально описані події в Гетьманщині з 1648 до 1702 р. Як на мене Самовидець, безперечно, — прихильник автономії України у складі Москви.

Щодо козацького літопису Григорія Граб’янки, то він багато уваги приділяє соціально-економічним аспектам походження українського козацтва, історії Визвольної війни проти Польщі, труднощам економічного розвитку в період Руїни. Наявність понад 50 списків даного твору свідчить про його популярність в народ. Описані в ньому події хронологічно охоплюють період з найдавніших часів до 1709 р. тобто до загибелі Г. Граб’янки. Щодо політичних поглядів Граб’янки, то на мою думку вони є похожими із поглядами Самовидця, оскільки він також в більшій мірі прихильник автономії у складі Росії. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Переклад із староукраїнської Р. Г. Іванченка — Київ: Товариство «Знання» України, 1992, — 192 с.

Найбільш повно історичні події, зокрема економічні відносини в Гетьманщині в другій половині ХVІІ ст., висвітлені у літописі Самійла Величка

Весь текст літопису пронизує переконання Самійла Васильовича Величка (1670−1728) відносно того, що на українських землях повинна бути своя власна державність. Як на мене, то це свідчить про те, що Величко був патріотом України, і це насамперед відрізняло його від інших літописців. У своєму 4 -томному творі автор, який тривалий час працював у генеральній військовій канцелярії, широко використовує різні історичні документи, трактати, інструкції, царські грамоти. Опис подій у Гетьманщині він доводить до 1720 р. Літопис написаний барвистою мовою у стилі українського бароко. Величко С. Літопис. (Переклад з книжної української мови В. Шевчука). — К., 1991. — Т.1. — 371 с.

Таким чином проаналізувавши літопис Самовидця, і порівнявши його з іншими козацько-старшинськими літописами можна зробити висновки, що це одна із найбільш достовірних історичних пам’яток цієї епохи. Щодо порівняння з іншими пам’ятками цієї доби, то Самовидець має багато спільного із Григорієм Граб’янкою, насамперед їхнє позитивне ставлення до автономії у складі Московської держави. В свою чергу Самійло Величко має свої погляди на ці події. Він є яскравим представником патріота, який у своєму творі відстоює права самостійності.

Літопис Самовидця посідає своє чільне місце серед історичних джерел того періоду, і як на мене від першої до останньої сторінки відбиває живу атмосферу другої половини XVII ст.

літопис самовидець руїна хмельниччина

Список використаних джерел

1. Величко С. Літопис. (Переклад з книжної української мови В. Шевчука). — К., 1991. — Т.1. — 371 с.

2. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Переклад із староукраїнської Р. Г. Іванченка — Київ: Товариство «Знання» України, 1992, — 192 с.

3. Літопис Самовидця. Підготував Я.І. Дзира. Київ, 1971, — 175 с.