Особливості формування практичних вмінь у студентів під час розроблення технологічного процесу
Завдання, що вирішуються на першій операції, зводяться до необхідності встановлення зв’язків, які визначають відстані та повороти оброблюваних поверхонь відносно поверхонь, що залишилися необробленими, а також рівномірного розподілу фактичних припусків між ними. Перша стадія характеризується визначенням поверхонь, що будуть використовуватись як бази в наступних операціях. Такими поверхнями… Читати ще >
Особливості формування практичних вмінь у студентів під час розроблення технологічного процесу (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Реферат на тему:
Особливості формування практичних вмінь у студентів під час розроблення технологічного процесу У процесі теоретичного вивчення дисциплін «Різання матеріалів» і «Практикум у навчальних майстернях» студенти усвідомлюють, що для виготовлення будь-якої деталі або виробу необхідно розробити технологію, тобто певну послідовність прийняття рішень і дій. У масовому та багатосерійному виробництвах технологічний процес розробляють інженери-технологи. В одиночному та дрібносерійному виробництвах токар чи фрезерувальник одержує креслення виробу і самостійно розробляє алгоритм технологічного процесу.
Практичний курс згаданих вище дисциплін частково наближений до одиночного чи дрібносерійного виробництва, тому одночасно технологами і безпосередніми виконавцями навчальних або навчально-дослідних завдань є студенти. Будь-яке виробництво неможливо розпочинати без технологічної підготовки, до якої входить обґрунтований виріб заготовки, обладнання, операцій і переходів, інструментів, пристроїв, режимів обробки. Тривалі спостереження за діяльністю студентів показали, що на початковій стадії розробки технологічного процесу, вони допускають ряд суттєвих помилок, які призводять до виготовлення виробів, що не відповідають вимогам креслення, зокрема, точності обробки, шорсткості поверхонь і якості виробу загалом. Аналіз таких спостережень і констатуючого зрізу показав, що найбільша кількість помилок допускається під час вибору технологічних, конструкторських і вимірювальних баз виготовлюваного виробу. У зв’язку з цим в лекційні та практичні курси вище зазначених дисциплін додатково підібрано і введено навчальний матеріал, який грунтовніше розкриває суть певних категорій (складальна одиниця, технологічне устаткування, налагодження та інші) і дає можливість студентам удосконалювати вміння технологічно мислити, а в кінцевому результаті виготовляти вироби згідно креслення необхідної геометричної форми та розмірів.
Важливим етапом розробки технологічного процесу є вибір основних баз, зокрема, технологічних, конструкторських і вимірювальних. Наприклад, від правильного вибору технологічних баз значною мірою залежить:
очність виготовлення розмірів;
равильність взаємного розташування поверхонь;
тупінь складності пристроїв, різальних і вимірювальних інструментів;
агальна продуктивність обробки заготовки.
Основні положення відносно термінології, класифікації та теорії базування викладені в ДСТУ 2232−93 [1].
Для студента вихідними даними при виборі баз є: робоче креслення деталі, технічні умови на її виготовлення, вид заготовки та стан її поверхонь. Перш ніж вибрати бази для конкретної операції необхідно чітко сформулювати завдання, що вирішуються в результаті виконання операцій. Такі завдання випливають із вимог креслення та технічних умов на виготовлення деталі.
Завдання, що вирішуються на першій операції, зводяться до необхідності встановлення зв’язків, які визначають відстані та повороти оброблюваних поверхонь відносно поверхонь, що залишилися необробленими, а також рівномірного розподілу фактичних припусків між ними. Перша стадія характеризується визначенням поверхонь, що будуть використовуватись як бази в наступних операціях. Такими поверхнями, як правило, є основні бази, від яких задано більшість розмірів, що координують розташування інших відповідних поверхонь деталі. Відхилення від цього правила можливе лише тоді, коли основна база має недостатню протяжність для надійного базування деталі. Визначивши технологічні бази для першої операції, вибирають технологічні бази для наступних. У більшості випадків можна реалізувати декілька варіантів базування. Готових рішень у даному випадку немає, тому студентам доцільно рекомендувати деякі положення:
1.Базові поверхні повинні бути простими за формою та мати достатню протяжність. Заготовка повинна займати в пристрої відповідне їй місце під дією власної ваги, а не в результаті прикладання затискних зусиль.
2.Неприпустимо використовувати для базових поверхонь поверхні зі слідами роз'єму штампів, ливарних форм, залишками ливникової системи чи іншими дефектами. Базові поверхні повинні бути чистими.
3.З погляду на експлуатацію деталі, чорнові базові поверхні повинні бути найбільш відповідальними. При їх обробці на наступних операціях забезпечується рівномірність припусків і однорідна за якістю поверхня.
4.З метою забезпечення правильного взаємного розташування оброблюваних поверхонь відносно необроблюваних, базами для першої операції вибирають ті поверхні, які в готовій деталі повинні залишитися необробленими.
5.Після першої операції технологічні бази замінюють, оскільки двічі використовувати одні й ті ж бази вкрай небажано, а в більшості випадків — недопустимо.
6.На всіх наступних операціях необхідно дотримуватися принципу суміщення технологічних, конструкторських і вимірювальних баз, а також принципу їх сталості.
7.Бази повинні забезпечувати можливість обробки з однієї установки максимальної кількості поверхонь.
Як свідчать результати практичної роботи, безкомпромісного варіанту базування не існує, оскільки кожний варіант дає можливість виконати лише певну частину завдань, які необхідно виконати. На початковій стадії визначається важливість завдань, що розв’язуються тим чи іншим варіантом базування, а потім, відкидаючи менш важливі, необхідно вибрати оптимальний для конкретних виробничих умов. Вибравши базу для першої операції, студент легко вибирає бази для всіх наступних операцій, керуючись принципом сталості баз. Водночас, з погляду на компактність технологічного процесу, необхідно намагатися, щоб прийнята схема базування забезпечувала можливість отримувати максимальну кількість параметрів, що належать різним поверхням.
Таким чином, правильний вибір технологічних, конструкторських і вимірювальних баз забезпечує точність дотримання розмірів, підвищує загальну продуктивність виконання виробу, а також розкриває в студентів творче технологічне мислення і вдосконалює набуті практичні вміння з розробки технологічних процесів на виготовлення деталей або виробів.
Література:
1. ДСТУ 2232−93. Базування та бази в машинобудуванні. Терміни та визначення. — К.: Держстандарт України, 1993. — 35 с.