Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Оцінка ділової активності ПАТ «Краснодонвугілля»

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Перед початком роботи машиніст гірських выемочных машин повинен прийняти зміну у попереднього машиніста, дізнатися від працівників попередньої зміни про відмічені ними несправності, небезпеки і інші явища, які можуть привести до збоїв в роботі, до аварій і нещасних випадків. При цьому він зобов’язаний перевірити: концентрацію метану в місці розташування машини і в можливих місцях скупчення… Читати ще >

Оцінка ділової активності ПАТ «Краснодонвугілля» (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Дипломна робота Оцінка ділової активності ПАТ «Краснодонвугілля»

РЕФЕРАТ Оцінка ділової активності ПАТ «Краснодонвугілля»

Об'єктом дослідження є Публічне акціонерне товариство «Краснодонвугілля».

Предметом дослідження оцінка ділової активності на прикладі ПАТ «Краснодонвугілля».

Метою дослідження є розкриття сутності й економічного змісту ділової активності, її аналіз на досліджуваному підприємстві та розробка заходів щодо її підвищення.

В дипломній роботі використано такі методи наукового дослідження: факторний аналіз, структурний аналіз, теоретичний аналіз наукових літературних джерел, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Вступ Розвиток ринкових відносин в Україні приводить до відповідальності та самостійності підприємств та інших суб'єктів ринку у розробленні та ухваленні управлінських рішень. Їх ефективність значною мірою залежить від об'єктивної, своєчасної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства загалом і ділової активності зокрема. Економічна наука до кінця XX століття не приділяла достатньо уваги розгляду ділової активності підприємств як особливої категорії соціально-економічних відносин. Тим часом ділова активність у ході еволюції людства й світового господарства зазнавала суттєвих якісних змін й відігравала вирішальну роль у його прогресі.

З метою уникнення кризових явищ у виробничо-фінансовій діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання треба розвивати ділову активність, що мінімізує ризик неуспіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції. Ділова активність — доволі широке поняття, яке охоплює практично всі аспекти роботи суб'єктів господарювання.

Термін «ділова активність» з’явився в Україні в 90-і роки з розвитком підприємництва й виникненням таких понять, як діловий ризик і діловий крах, запобігання якого вимагає активних дій від підприємців.

За сучасних умов суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу ділової активності, основи, на якій ґрунтуються оптимальні рішення про обсяги майна підприємства та раціональність його використання.

Ділова активність мінімізує ризик неуспіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції. Зауважимо, що у вітчизняній літературі сутності та змісту ділової активності досі приділялося мало уваги. Термін «ділова активність» в економічній літературі почав використовуватися водночас із застосуванням для аналізу фінансового стану підприємств України закордонних методів.

Отже, актуальність теми дипломної роботи зумовлена настійливою необхідністю подальшого дослідження теоретичних та прикладних проблем аналізу та оцінки ділової активності підприємства.

Проблеми визначення сутності та оцінювання ділової активності розглядаються в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, а саме: Войнаренко М. П., Гарасюк О. А., Заікіна О.О., Куриленко Т. П., Нейф Н. М., Гринькевич О. А. та ін. У той же час механізми оцінки ділової активності залишаються слабо розробленим, оскільки кожен з авторів пропонує різні методики розрахунку її показників, які, в основному, характеризують тільки окремі аспекти ефективності окремого суб'єкта господарювання.

Метою дослідження є розкриття сутності й економічного змісту ділової активності, її аналіз на досліджуваному підприємстві та розробка заходів щодо її підвищення.

Основні завдання дипломної роботи:

— проведення техніко-економічного аналізу діяльності товариства;

— аналіз фінансового стану товариства;

— розкриття сутності та економічного змісту ділової активності;

— вивчення показників ділової активності;

— аналіз ділової активності на ПАТ «Краснодонвугiлля»;

— оцінка стану охорони праці на досліджуваному підприємстві;

— оцінка стану підготовки цивільної оборони на досліджуваному підприємстві;

— висновки та пропозиції щодо заходів підвищення рівня ділової активності товариства.

Об'єктом дослідження є Публічне акціонерне товариство «Краснодонвугілля».

Предметом дослідження є оцінка ділової активності на прикладі ПАТ «Краснодонвугілля».

В дипломній роботі використано такі методи наукового дослідження: факторний аналіз, структурний аналіз, теоретичний аналіз наукових літературних джерел, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Інформаційною базою дослідження є дані річних звітів, фінансова звітність за 2011 — 2013 роки, нормативно-правові акти, наукові праці та публікації.

Дипломна робота складається з вступу, шести розділів, висновків та переліку використаної літератури.

1. Загальна характеристика ПАТ «Краснодонвугілля»

діловий активність собівартість баланс

1.1 Загальні відомості про ПАТ «Краснодонвугілля»

Публічне акціонерне товариство «Краснодонвугілля» (ПАТ «Краснодонвугiлля») засновано вiдповiдно до наказу Мiнiстерства палива та енергетики України вiд 08 червня 2004 року № 289 шляхом перетворення Державного пiдприємства «Краснодонвугiлля» у вiдкрите акцiонерне товариство вiдповiдно до Указу Президента України «Про корпоратизацiю пiдприємств» вiд 15 червня 1993 року № 210/93.

ПАТ «Краснодонвугілля» входить до складу Гірничодобувного дивізіону групи метінвест і на сьогоднішній день є однією з найбільших компаній в Україні з видобутку коксівного вугілля марок «Ж» і «К».

Підприємство входить у трійку кращих вугільних підприємств Луганської області та в десятку найбільших вуглевидобувних компаній країни.

Краснодонвугілля розташований в північній частині Донецького вугільного басейну в межах Краснодонського району Луганської області. До складу ПАТ «Краснодонвугілля» входять п’ять вугледобувних підрозділів, дві вуглезбагачувальні фабрики, ремонтні, транспортні та енергетичні підрозділу. Компанія має власну медичну службу, а також розвинену соціальну сферу.

ПАТ «Краснодонвугiлля» здійснює свою діяльність згідно таких Законів України: «Про охорону навколишньої природного середовища», «Про охорону атмосферного повiтря», «Про вiдходи», «Про забезпечення санiтарного й епiдемiологiчного благополуччя населення», Водний кодекс, Земельний кодекс та iншi нормативнi документи, Державнi санiтарнi норми i правила, Державнi стандарти України.

Основною дiяльнiстю ПАТ «Краснодонвугiлля» є видобуток i збагачення вугiлля, що коксується.

Середньооблiкова чисельнiсть штатних працiвникiв облiкового складу на 2013 рік 13 863 особи.

Коксiвний вугiль, який добувається на пiдприємствi застосовується для виплавки чорних металiв, тому пiдприємство залежить вiд металургiйної галузi, яка iсторично схильна до циклiчностi та впливу загальної економiчної ситуацiї.

Пiсля перiоду тривалого зростання до 2008 року ПАТ «Краснодонвугiлля», як i будь-яке iнше пiдприємство її галузi, пiддалось негативному впливу спаду свiтової економiки, починаючи з останнього кварталу 2008 року, який характеризувався рiзким падiнням попиту i цiн на металургiйну продукцiю, а вiдповiдно i на вугiльну продукцiю товариства. Пiсля цього настав перiод поступового вiдновлення економiки, оскiльки уряди багатьох країн впроваджували стимулюючi програми для пiдтримки слабких економiк.

Протягом цього перiоду ПАТ «Краснодонвугiлля» вiдзначило спад попиту на його продукцiю i поступове падiння цiн на вугiлля.

Види економічної діяльності:

— підземне видобування кам’яного вугілля;

— агломерація кам’яного вугілля;

— виробництво машин для добувної промисловості і будівництва;

— виробництво іншого електроустаткування, не віднесеного до інших групувань;

— збір, очищення та розподіл води;

— оптова торгівля паливом;

— бари;

— вантажний залізничний транспорт;

— пошта і зв’язок;

— операції з нерухомістю;

— здавання в найм без обслуговуючого персоналу;

— діяльність в сфері інформатизації;

— послуги, надавані переважно юридичним особам;

У перспективi Підприємство розглядає можливiсть участi у торгiвлi квотами на викид в атмосферу парнiкових газiв у рамках Кiотського протоколу.

Прогнозує виконання зобов’язань з обмеження i скорочення викидiв у атмосферу шляхом використання новiтнiх технологiй в Дегазацiї та використання шахтного газу метану. Основним видом дiяльностi ПАТ «Краснодонвугiлля» є видобуток i збагачення вугiлля, що коксується.

Компанiя також проводить iнженернi i маркшейдерськi роботи з розвiдки, будiвництва та експлуатацiї родовищ корисних копалин, iншi види робiт. Краснодонвугiлля вiдпрацьовує промисловi запаси родовищ вугiлля Краснодонського геолого-промислового району Луганської областi з кутами залягання пластiв вугiлля вiд 0 до 60 градусiв на глибинi 400−1200 метрiв.

Середня глибина вiдпрацювання запасiв становить 711 метрiв, середня потужнiсть вугiльних пластiв — 1,72 м.

Ринок збуту вугiльної продукцiї, головним чином, знаходиться у межах України. Товариство має гарантований ринок збуту. Основними споживачами продукцiї, що виробляє емiтент є коксохiмiчнi заводи України. Покупцi вугiльної продукцiї у 2013 роцi: — ТОВ «Метiнвестхолдiнг» — 100%.

Основним постачальником матерiальних ресурсiв, що використовуються при видобутку вугiлля є ТОВ «Метiнвестхолдiнг» .

Цiни на матерiальнi цiнностi визначено в договорах купiвлi-продажу. Дiнамика цiн на товарно-матерiальнi цiнностi для ПАТ «Краснодонвугiлля» коливається у залежностi вiд ринкових цiн.

У сьогоденних умовах видобутку та виробництва вугiльної продукцiї собiвартiсть є одним з основних показникiв для обгрунтування продажних цiн i забезпечення конкурентноспроможньої позицiї на вугiльному ринку.

Пiдприємство має шанси зберегти та розширити свою частку на ринку вугiлля, але не є одноосiбним лiдером серед вугледобувних пiдприємств.

Основними конкурентами є: ПАТ «Шахта «Красноармiйська-Захiдна № 1», ОП «Шахта iм. Засядька» .

Родовища Донецького вугiльного басейну характерезуються чи не найскладнiшiми у свiтi умовами експлуатацiї, а бiльшiсть вугледобувних пiдприємств регiону — низьким технiчним рiвенем i високою зношенiстю основних фондiв, агресивним середовищем їх використання. При цьому витрати на виробництво вугiлля в Українi постiйно перевищують його цiну, що призводить до збитковостi виробництва.

Переважна бiльшiсть (понад 90%) вiтчизняних вугледобувних пiдприємств збитковi й потребують значної систематичної фiнансової пiдтримки.

Таким чином, основними завданнями є зниження собiвартостi продукцiї i пiдвищення якостi, шляхом розвитку шахтного фонду i впровадження новiтнiх технологiй.

Забезпечення промислової безпеки — один iз прiоритетних напрямкiв перспективної технiчної полiтики ПАТ «Краснодонвугiлля». В умовах шахт Краснодона, що вiдносяться до сверхкатегорiйних, небезпечних по газу i пилу, раптовим викидам вугiлля i газу, в першу чергу необхiдно вирiшувати задачi промислової безпеки.

Висока аварiйнiсть технологiчного обладнання, травматизм не дозволяють в повному обсязi використовувати виробничий потенцiал i є одним iз утримуючих чинникiв у пiдвищеннi ефективностi виробництва. На дiяльнiсть Товариства впливає цiла низка iстотних зовнiшнiх проблем, вiд яких залежить результат роботи пiдприємства, а саме, кризовi явища в економiцi країни, невдосконаленiсть податкового законодавства, пiдвищення цiн на енергоносiї тощо.

Виробництво основних видiв продукцiї Товариства не залежить вiд сезонних змiн i є безперевним на протязi усього року.

Товариство є пiдприємством, що здiйснює видобуток та збагачення кам’яного вугiлля. Зазначенi види дiяльностi являються енергоємними, а також пов’язанi з транспортуванням власної продукцiї залiзничним транспортом. Погiршення ситуацiї в галузi може бути пов’язане з ризиками, як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому ринках, слiдством яких може бути пiдвищення цiн на енергоносiї, зростання залiзничних тарифiв, встановлення обмежень для металургiйних пiдприємств по експорту продукцiї, коливання цiн на ринку вугiльноїї продукцiї.

На внутрiшньому ринку основний ризик — зниження рiвня затребуваностi виробленої емiтентом продукцiї через зрiст цiн на електроенергiю та енергоносiї, зростання залiзничних тарифiв i цiн на паливно-мастильнi матерiали, якi спричиняють збiльшення собiвартостi продукцiї, слiдством якого є зниження її конкурентоспроможностi та зменшення прибутку емiтента. Крiм того, пiдприємства гiрничої промисловостi пiдданi ризику перевиробництва Фактором ризику являється, також, значний знос основних фондiв, потреба в модернiзацiї виробництва.

Гiрничi пiдприємства вiдносяться до сфери з тривалим iнвестицiйним циклом, що потребує залучення значних iнвестицiйних ресурсiв. Враховуючи значний знос основних виробничих фондiв, нестача коштiв може стати причиною зниження обсягiв виробництва. Крiм того, iснує потреба в значних ресурсах для пiдтримання гiрничо-геологiчних умов розробки родовищ.

В теперiшнiй час багато гiрничодобувних пiдприємств потребує значних вкладень в розвиток. Основними заходами, що дозволяють мiнiмiзувати негативний вплив галузевих ризикiв, являються наступнi:

— розширення ринкiв збуту за рахунок завоювання нових ринкiв та посилення позицiй на ринку;

— укладання довгострокових контрактів;

— постiйний монiторинг вiтчизняних i зарубiжних ринкiв сировини, матерiалiв i обладнання, укладання договорiв з надiйними та перевiреними постачальниками;

— впровадження комплексної програми довгострокового розвитку пiдприємства, спрямованої на пошук внутрiшнiх резервiв по зниженню енергоспоживання, пiдвищенню продуктивностi працi, скороченню непродуктивних витрат.

Економiка України схильна до негативного впливу падiння ринкової кон’юнктури та економiчного спаду, що спостерiгаються в iнших країнах свiту. Останнi роки ознаменувалися вiдносною полiтичною стабiльнiстю та реалiзацiєю урядом України економiчних i податкових реформ, нацiлених на розвиток законодавчої, податкової та нормативної баз.

Майбутня стабiльнiсть економiки в значнiй мiрi залежить вiд успiху цих реформ i вiд ефективностi прийнятих економiчних, фiнансових та монетарних заходiв, а також вiд здатностi уряду забезпечити новi та iснуючi борговi зобов’язання.

Компанія є експортером в країни: Болгарія, Домініканська республіка, Гондурас, Індонезія, Італія, Йорданія, Південна Корея, Оман, Філіппіни, Саудівська Аравія, Таїланд, ОАЕ, Туніс, Туреччина, Єгипет, Великобританія.

Стратегiя ПАТ «Краснодонвугілля» направлена на:

— збереження обсягiв видобутку вугiлля;

— розробку високоефективних технологiй;

— створення стабiльного рентабельного виробництва при безумовному забезпеченнi безпечних умов працi гiрникiв та передбачає технiчне переоснащення шахт;

— пiдвищення ефективностi виробництва на основi оптимiзацiї органiзацiйних i технологiчних процесів;

— перехiд на новi принципи управлiння виробництвом i промисловою безпекою;

— забезпечення конкурентоспроможностi товарної вугiльної продукцiї.

Iстотнi фактори, якi можуть вплинути на дiяльнiсть емiтента в майбутньому: наявнiсть ринкiв збуту продукцiї, цiноутворення на вугiльну продукцiю.

1.2 Структура управління підприємством. Основні структурні підрозділи Структура ПАТ «Краснодонвугiлля» станом на 01.01.2014 року.

Апарат управлiння, у його складi: «Учбово — курсовий комбiнат», дитячий футбольний клуб «Молода Гвардiя». Структурнi пiдроздiли:

— «Шахтоуправлiння «Молодогвардiйське» — код ЄДРПОУ 26 262 619, мiсцезнаходження: 94 415, Луганська область, м. Молодогвардiйськ.

— Шахта «Дуванна» — код ЄДРПОУ 26 175 613, мiсцезнаходження: 94 420, Луганська область, м. Суходiльськ.

— «Шахта iм. М.П. Баракова» — код ЄДРПОУ 26 262 648, мiсцезнаходження: 94 420, Луганська область, м. Суходiльськ 4.

— «Шахтоуправлiння «Суходiльске-Схiдне» — код ЄДРПОУ 33 425 532, мiсцезнаходження: 94 420, Луганська область, м. Суходiльськ.

— «Шахтоуправлiння «Самсонiвське-Захiдне» — код ЄДРПОУ 26 262 625, мiсцезнаходження: 94 472, Луганська область, Краснодонський район, с. Самсонiвка.

— Групова збагачувальна фабрика «Самсонiвська» -код ЄДРПОУ 26 175 607, мiсцезнаходження: 94 415, Луганська область, м. Молодогвардiйськ.

— Центральна збагачувальна фабрика «Дуванська» — код ЄДРПОУ 26 262 654, мiсцезнаходження: 94 420, Луганська область, м. Суходiльськ.

— «Управлiння з монтажу, демонтажу та ремонту гiрничошахтного обладнання» -код ЄДРПОУ 26 262 660, мiсцезнаходження: 94 407, Луганська область, м. Краснодон, проспект 60-рiччя СРСР.

— «Краснодонвантажтранс» — код ЄДРПОУ 26 262 708, мiсцезнаходження: 94 404, Луганська область, м. Краснодон, вул. Першоконна, буд. 1А.

— «Краснодонвуглепостачання» — код ЄДРПОУ 26 262 690, мiсцезнаходження: 94 400, Луганська область, м. Краснодон, вул. 10 квартал, 1-а лiнiя, буд. 1.

— «Медична служба» — код ЄДРПОУ 34 165 413, мiсцезнаходження: 94 407, Луганська область, м. Краснодон, проспект 60-рiччя СРСР, буд. 8.

— Вiдокремлений пiдроздiл «Санаторiй — профiлакторiй «Схiдний» — код ЄДРПОУ 21 824 751, мiсцезнаходження: 94 466, Луганська область, Краснодонський район, с. Великий-Суходiл.

— Вiдокремлений пiдроздiл «Санаторiй — профiлакторiй «Молодогвардiйський» — код ЄДРПОУ 21 845 196, мiсцезнаходження: 94 415, Луганська область, м. Молодогвардiйськ.

Рис. 1.1. Організаційна структура ПАТ «Краснодонвугілля»

2. Аналіз техніко-економічних показників діяльності ПАТ «Краснодонвугілля»

2.1 Аналіз показників виробництва та реалізації підприємства Головним завданням промислових підприємств є виробництво високоякісної продукції для найбільш повного задоволення потреб народного господарства і населення.

Головною метою аналізу виробничої програми, динаміки росту промислової продукції є систематичне сприяння розвитку виробництва, поліпшенню якісних показників праці і продукції шляхом контролю за виконанням підприємствами планових завдань і договірних зобов’язань.

Головним завданням підприємств в умовах ринкової економіки є збільшення випуску продукції.

Обсяг виробництва є вихідним показником /базою/ для розрахунків практично всіх основних і узагальнюючих показників, що використовуються в практиці обліку, планування, аналізу і звітності за різні проміжки часу /місяць, квартал, рік, зміну, годину/. Виходячи з обсягу виробництва, визначається потреба в ресурсах, основних і обігових фондах. На основі обсягу виробництва визначаються як планові, так і звітні показники ефективності використання ресурсів: продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача, собівартість, кінцевий результат діяльності підприємства — прибуток. [10, с. 113]

У зв’язку з цим пошук резервів подальшого росту масштабів виробництва має велике значення у справі ефективності виробництва в цілому.

Основнi види продукції що випускає ПАТ «Краснодонвугілля»:

— вугiлля донецьке марки Ж (ЖР 0−200 коксiвний) ТУ У 10.1−23 472 138−198:2010;

— вугiлля донецьке марки К (КР 0−200 коксiвний) ТУ У 10.1−23 472 138−198:2010;

— концентрат для коксування Ж (Ж 0−100 коксiвний) ТУ У 10.1−23 472 138−198:2010;

— концентрат для коксування К (К 0−100 коксiвний) ТУ У 10.1−23 472 138−198:2010.

Основними споживачами продукцiї, що виробляє емiтент є пiдприємства групи «Метiнвест Холдинг» .

Джерела сировини — шахти ПАТ «Краснодонвугілля». Методи продажу — згiдно договорiв купiвлi-продажу.

ПАТ «Краснодонвугілля» виробляє i реалiзує вугiльну продукцiю значною мiрою великим покупцям, контрактiв з дрiбними покупцями ПАТ «Краснодонвугілля» не має. Дохiд вiд продажу вугiльної продукцiї, товарiв, супутньої та iншої продукцiї визнається в момент передачi ризикiв i вигод вiд володiння товарами. Зазвичай це вiдбувається при вiдвантаженнi товару. Коли ПАТ «Краснодонвугілля» погоджується доставити вантаж до певного мiсця, виручка визнається, в момент передачi вантажу покупцевi в обумовленому мiсцi.

ПАТ «Краснодонвугілля» використовує стандартнi правила IНКОТЕРМС, такi як оплата перевезення до пункту призначення (СРТ), франко-перевiзник (FCA), франко-борт (FOB) i доставка до кордону (DAF), якi визначають момент переходу ризикiв i вигод.

Продажi враховуються на основi цiн, зазначених у контрактах та специфiкацiях до них.

Видобуток вугiлля за останнi три роки: 2011 рiк — 5647 тис. т, 2012 рiк — 5394,4 тис. т, 2013 р. — 5461 тис. т.

Виробництво концентрату за останнi три роки: 2011 рiк — 4025,2 тис. т, 2012 рiк — 3831,5 тис. т, 2013 рiк — 3471,3 тис. т.

Реалізованою вважається продукція, оплачена покупцями, гроші за яку поступили на розрахунковий рахунок.

Вироблена підприємством продукція реалізується споживачам у відповідності до складених договорів. Реалізація продукції є економічним важелем та інструментом управління, засобом поєднання виробництва та споживання, показником оцінки діяльності підприємства, джерелом формування фондів економічного стимулювання, найголовнішою умовою забезпечення безперервного процесу відтворення. Жодне суспільство не може безперервно виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого продукту знов у засоби виробництва, чи елементи нового виробництва.

Вироблена підприємством товарна продукція може бути реалізована покупцям після її упаковки і доставки на станцію відправлення, тому момент випуску продукції не співпадає з моментом її відвантаження, а в силу діючих форм розрахунків, — з моментом оплати.

Таблиця 2.1 — Обсяг виробництва і реалізації основних видів продукції товариства за 2013 рік

Вид продукції

Обсяг виробництва

Обсяг реалізації

тон

тон

тис.грн.

Питома вага, %

вугiлля донецьке марки Ж (ЖР 0−200 коксiвний)

4 241 368 тонн

1 115 577 тонн

534 841,99

18,77 781

вугiлля донецьке марки К (КР 0−200 коксiвний)

1 153 005 тонн

37 224 тонн

15 049,96

0,52 839

концентрат для коксування Ж (Ж 0−100 коксiвний)

1 851 040 тонн

1 760 166 тонн

1 706 507,8

59,91 392

концентрат для коксування К (К 0−100 коксiвний)

540 130 тонн

538 896 тонн

591 866,67

20,77 989

Як видно з таблиці 2.1, у натуральній формі найбільше в 2013 році було вироблено та реалізовано вугiлля донецьке марки Ж (ЖР 0−200 коксiвний). У % до загальної суми реалізованої продукції найбільшу питому вагу має концентрат для коксування Ж (Ж 0−100 коксiвний), а саме майже 60%.

В таблиці 2.2 проаналізуємо обсяг виробництва та реалізації продукції підприємства.

Таблиця 2.2 — Обсяг виробництва та реалізації продукції ПАТ «Краснодонвугілля» за 2011 — 2013 рр.

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення

2013 р. від 2011р.

2013 р. від 2012 р.

Видобуток вугілля, тон.

— 185 996

Видобуток вугілля, тис.грн.

Видобуток вугілля середньодобовий, тон.

— 530

Оптова ціна 1 тони товарної продукції, грн.

776,71

825,14

956,52

179,81

131,38

Реалізація готової товарної продукції, тон.

— 1 128 627

— 748 990

Після проведених розрахунків в таблиці 2.2, можемо зробити наступні висновки: видобуток вугілля протягом досліджуваних років мав тенденцію зниження і склав в 2013 році 5 461 004 т., що на 185 996 т. менше ніж у 2011 р. та на 66 604 т. більше ніж у 2012 р., але в грошовому еквіваленті видобуток збільшився протягом 2011 — 2013 рр., що обумовлено зростанням його вартості.

Основними заходами, що дозволяють мiнiмiзувати негативний вплив галузевих ризиків та сприяють зростанню обсягів випуску продукції та її реалізації, являються наступнi:

— розширення ринкiв збуту за рахунок завоювання нових ринкiв та посилення позицiй на ринку.

— укладання довгострокових контрактiв.

— постiйний монiторинг вiтчизняних i зарубiжних ринкiв сировини, матерiалiв i обладнання, укладання договорiв з надiйними та перевiреними постачальниками.

— впровадження комплексної програми довгострокового розвитку пiдприємства, спрямованої на пошук внутрiшнiх резервiв по зниженню енергоспоживання, пiдвищенню продуктивностi працi, скороченню непродуктивних витрат.

Одним із суттєвих завдань аналізу виробничої програми є виявлення і мобілізація резервів зростання обсягу виробництва продукції. Основними джерелами резервів зростання виробництва є

— впровадження заходів науково-технічного прогресу;

— створення додаткових робочих місць;

— підвищення продуктивності праці за рахунок її інтенсифікації (суміщення професій, наукова організація праці, підвищення кваліфікації, розповсюдження передового досвіду тощо);

— поліпшення використання робочого часу (скорочення цілоденних і внутрішньо змінних втрат, непродуктивних втрат).

2.2 Аналіз персоналу та фонду оплати праці ПАТ «Краснодонвугілля»

Фонд оплати праці - основна складова частина фонду споживання.

Зарплата становить ту частину суспільного продукту, яка в грошовій формі виплачується працівникам для задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб.

На кожному стані розвитку суспільства рівень зарплати повинен відповідати вкладові кожного працівника, що дасть йому змогу достатньою мірою задовольнити свої матеріальні і духовні потреби. Надбавки до зарплати повинні бути чітко вираженого стимулюючого характеру і завжди зв`язуються з діловими якостями конкретного працівника. [3, с. 105]

З метою підвищення ефективності виробництва система зарплати повинна стимулювати зацікавленість робітників, спеціалістів і службовців у результатах праці, сприяти раціональному витрачанню коштів на зарплату, дотримання встановлених співвідношень між зростанням продуктивності праці та середньої зарплати.

Середньооблiкова чисельнiсть штатних працiвникiв облiкового складу на 2013 рік 13 863 особи.

Середня чисельнiсть позаштатних працiвникiв та осiб, якi працюють за сумiсництвом 38 осiб. Чисельнiсть працiвникiв, якi працюють на умовах неповного робочого часу 5 осiб.

За звiтний перiод, у вiдповiдностi з вимогами виробництва, проведено навчання новим та сумiжнiм професiям 762 працiвникiв, пiдвищена квалiфiкацiя — 7574 працiвникам.

В таблиці 2.3 проаналізуємо забезпеченість товариства трудовими ресурсами та ефективність використання персоналу підприємства.

Таблиця 2.3 — Ефективність використання персоналу підприємства

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення

2013 р. від 2011 р.

2013 р. від 2012 р.

Обсяг реалізації, тис. грн.

— 723 559

— 605 569

Фонд оплати праці, тис. грн.

822 339,8

917 426,3

74 469,2

— 20 617,3

Середньооблікова чисельність робітників, осіб.

— 1552

— 777

Продуктивність праці одного робітника, тис. грн/осіб

233,77

234,26

187,69

— 46,08

— 46,57

Середньомісячна заробітна плата 1 робітника, грн.

4445,56

5222,14

5390,90

945,34

168,76

Продуктивність праці вимірюється співвідношенням виробленої продукції до витрат часу.

Середньомісячна заробітна плата 1 робітника визначається діленням фактично нарахованого фонду заробітної плати (включаючи основну та додаткову зарплату, нараховані суми виплат за чергові відпустки, суми премій, одноразових заохочень та винагород за підсумками роботи, що виплачуються з фонду матеріального заохочення) на середньоспискову чисельність робітників і службовців підприємства в даному періоді.

За даними таблиці 2.3 можемо визначити, що фонд оплати працi в 2013 році склав 896 809 тис. грн. що в порiвняннi з 2011 роком є більше на 74 469,2 тис. грн., а відносно 2012 року менше на 20 617,3 тис. грн. Заробiтна плата працiвникiв ВАТ «Краснодонвугiлля» виплачується своєчасно, два рази на мiсяць, протягом 2011;2013 рр. вона мала тенденцію підвищення, що є позитивним для підприємства. Продуктивність праці в товаристві в 2013 році зменшилась на 46,08 відносно 2011 р, відносно 2012 року на 46,57.

Найважливішою умовою збільшення фонду оплати праці, а також зростання зарплати залежить від підвищення продуктивності праці так, щоб випереджувати зростання заробітної плати. Виконання такої умови знаходиться під дією ряду факторів, як усередині підприємства, так і поза ним.

До таких факторів належить зміна:

— структури виробництва;

— рівня кваліфікації працівників;

— умов праці;

— міжгалузеве, внутрігалузеве і районне регулювання зарплати та ін.

Однак, незважаючи на це, принцип випереджаючого зростання продуктивності праці порівняно зі зростанням зарплати повинен дотримуватись як у самому підприємстві, так і по його відділах. Дотримання цього принципу необхідно також для збереження у робітників постійного стимулу до підвищення продуктивності праці.

Оптимальне й економічне обґрунтування співвідношення між зростанням продуктивності праці і зарплати має забезпечуватися за рахунок удосконалення методики формування фонду оплати праці. Якщо створення фонду оплати праці поставлено в пряму залежність від кінцевого результату роботи колективу, то зникає потреба введення спеціальної системи контролю.

Джерелами коштів, які спрямовані на підвищення зарплати, є:

— економія фонду оплати праці, одержана за рахунок додаткових заходів щодо підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, зменшення чисельності персоналу, скорочення втрат робочого часу;

— економія фонду оплати праці, досягнута завдяки проведенню заходів з удосконалення організації зарплати;

— приріст фонду оплати праці від збільшення обсягу виготовлення продукції, обчислені на підставі стабільних нормативів.

Основнi напрямки стратегiї кадрової програми ПАТ «Краснодонвугiлля» :

— встановлення вiдповiдностi робiтникiв характеру виконання посадових обов’язкiв;

— оцiнка ефективностi їх працi;

— регулярне проведення кадрових монiторингiв з метою виявлення спонукальних i стримуючих факторiв службового просування;

— розробка i використання нових технологiй вiдбору, оцiнки, перемiщення i просування кадрiв;

— введення банку кадрової iнформацiї;

— прогнозування i планування потреби у кадрах.

Задача підвищення продуктивності праці вельми актуальна для всіх галузей народного господарства. Особливого значення вона набуває для вугільної промисловості у зв’язку з тим, що перед нею президентом та урядом України поставлені задачі по збільшенню обсягу видобутку вугілля в перспективі до 100 млн. т. на рік.

Для подальшого підвищення продуктивності праці в товаристві пропонується:

— планомірне здійснення робіт по розвитку бригадних форм організації і стимулювання праці, поліпшенню організації виробництва і праці, у тому числі по застосуванню передових прийомів і методів роботи, підвищенню якості нормування праці і поліпшенню управління виробництвом;

— послідовне проведення заходів, направлених перш за все на підвищення технічного рівня виробництва;

— підвищення кваліфікації працівників, що сприяє розширенню діапазону їх теоретичних знань, практичних вмінь і навичок, а також підвищує безпеку праці.

2.3 Аналіз собівартості продукції ПАТ «Краснодонвугілля»

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, розподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. [12, с. 207]

Витрати є складною економічною категорією, яка поєднує в собі за змістом і процес формування необхідного обсягу економічних ресурсів на підприємстві, і процес їхнього використання. На витрати, на відміну від інших показників, активно впливає багато чинників виробництва. Фактично немає жодної більш-менш суттєвої зміни в техніці, технології, системі організації праці й виробництва, яка не позначилася б на загальному рівні виробничих витрат. На основі дослідження підпорядкування витрат підприємства управлінським діям у класичному їх розумінні - планування, обліку, аналізу та контролю — встановлено, що витрати відповідають усім ознакам об'єкта, на який доцільно спрямовувати дію відповідних управлінських інструментів.

Фактичні витрати розподіляють пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності - до нормативних витрат згідно з технологічними картами чи укрупненими нормативами.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні та накладні.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) в плануванні та обліку групуються за статтями, які товариство визначає самостійно, виділяючи в окремі статті змінні і постійні витрати. [38, с. 123]

Важливе значення в економічному аналізі приділяється дослідженню поточних витрат підприємства та собівартості продукції, оскільки вони є узагальнюючими показниками діяльності й безпосередньо впливають на фінансові результати роботи підприємства. Мета економічного аналізу витрат — удосконалення їхньої структури та оптимізація їхнього рівня для поліпшення фінансових результатів діяльності підприємства.

Витрати в ПАТ «Краснодонвугілля» враховуються за методом нарахування. На рахунках «Собiвартостi реалiзованої продукцiї, робiт, послуг» ведеться облiк виробничої собiвартостi реалiзованої продукцiї, робiт, послуг. Адмiнiстративнi витрати, витрати на збут, iншi операцiйнi витрати та iншi витрати не включаються до складу виробничої собiвартостi готової та реалiзованої продукцiї, а тому iнформацiя про такi витрати узагальнюється на рахунках облiку витрат звiтного перiоду — «Адмiнiстративнi витрати», «Витрати на збут», «Iншi операцiйнi витрати», «Iншi витрати».

В таблиці 2.4 проведемо аналіз валових витрат підприємства, їх структури і динаміки.

Таблиця 2.4 — Аналіз валових витрат підприємства, їх структури і динаміки

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Матеріальні витрати

24,7

23,2

22,4

Витрати на оплату праці

29,8

28,4

28,7

Відрахування на соціальні заходи

13,4

13,5

13,7

Амортизація

15,3

16,4

18,3

Інші операційні витрати

16,8

18,5

17,0

Всього

Після проведених розрахунків в таблиці 2.4 можемо зробити висновок, що вартість валових витрат товариства протягом 2011;2013 років коливалась. Найбільшу питому вагу в витратах товариства протягом досліджуваних років займають витрати на оплату праці, а саме в 2011 році 29,8%, 2012 році - 28,4%, в 2013 році - 28,7%.

Більш детально структуру витрат товариства представлено в діаграмі.

Рис 2.1 Валові витрати підприємства протягом 2011;2013 років Одним з найважливіших чинників, що впливають на витрати на видобуток вугілля, є ресурсозбереження. Особливість ресурсозбереження на шахтах полягає в тому, що більшість використовуваних при видобутку вугілля матеріалів має залишкову вартість і може бути використана повторно. Сьогодні великим недоліком в організації робіт з ресурсозбереження є відсутність детального планування цих робіт з указівкою необхідних термінів і обсягів виконання, а також належного обліку та контролю за виконанням намічених планів. Повторне використання матеріальних цінностей дозволить зменшити собівартість видобутку вугілля за елементом «Матеріальні витрати» на 15−20%.

Для поліпшення повторного використання матеріальних цінностей, а також утилізації брухту чорних і кольорових металів необхідно на кожному підприємстві створити замкнені виробничі структури, що спеціалізуються винятково на цих процесах. Такими структурами можуть бути як самостійні спеціалізовані дільниці, так і малі підприємства. Ці дільниці повинні мати самостійний, відокремлений від основного підприємства облік і розрахункові чи поточні рахунки.

Найважливішим елементом діяльності цих структурних підрозділів є те, що вони повинні складати детальні плани повторного використання матеріальних цінностей, які мають бути пов’язані з часом відпрацьовування промислових запасів і максимально забезпечувати найбільш повне видобування усіх раніше використаних матеріальних цінностей, що мають залишкову вартість.

Далі в таблиці 2.5 проаналізуємо собівартість продукції.

Таблиця 2.5 — Аналіз собівартості продукції

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Обсяг реалізації продукції, тис. грн.

Собівартість реалізованої готової товарної продукції, тис.грн.

Собівартість 1 т. реалізованої готової товарної продукції, грн.

721,36

870,66

1066,3

Чистий прибуток (збиток), тис. грн.

— 144 288

— 323 735

— 802 569

Як можемо спостерігати з таблиці 2.5, собівартість 1 т. реалізованої готової товарної продукції протягом досліджуваних років мала тенденцію збільшення, що є негативним фактором роботи товариства. Також протягом 2011;2013 років ми спостерігаємо чистий збиток в діяльності товариства, що свідчить про не прибуткову його діяльність.

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості та підвищення прибутку має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємстві режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва, керуванню й інших непродуктивних витрат.

Основними джерелами резерву зниження собівартості продукції є:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання і застосування нового вигляду сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; зменшення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.

3. Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, покращення якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості.

4. Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.

5. Галузеві та інші чинники. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в об'єднаннях, що діють, і на підприємствах; інші чинники. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на вищій технічній основі, з кращими економічними показниками.

2.4 Аналіз основних фондів ПАТ «Краснодонвугілля»

Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Економічна статистика визначає основні фонди як сукупність створених суспільною працею матеріально-речових цінностей, які цілком і в незмінній формі діють протягом тривалого часу і поступово втрачають свою вартість.

Основні фонди діляться на виробничі і невиробничі. Виробничі основні фонди — це матеріальні блага тривалого використання, які беруть участь у виробничому процесі. [5, с. 113]

Невиробничі основні фонди — це матеріальні блага тривалого використання, які не беруть участі у процесі виробництва, і є об'єктами суспільного і особистого використання (фонди комунального і житлового господарства, установи освіти, медицини, науки, культури, мистецтва).

За ступенем участі різних елементів основних фондів у виробничому процесі їх ділять на активну і пасивну частини.

До активної частини (знаряддя праці) відносять виробничі і силові машини і устаткування, а також вимірювальні та регулювальні прилади, виробничі інструменти, транспортні засоби.

До пасивної частини (умови праці) належать основні фонди, які забезпечують нормальні умови процесу виробництва (будівлі, споруди, виробничий та господарський інвентар, інші види основних фондів).

На основі складу основних фондів слід оцінити їх структуру — питому вагу окремих груп у загальній вартості.

Аналіз структури основних фондів в динаміці дозволяє оцінити зміни, що відбуваються протягом певного періоду та визначити доцільність цих змін. Аналіз складу, структури і динаміки основних засобів ПАТ «Краснодонвугілля» за 2011 — 2013 рр. проведемо в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 — Аналіз складу, структури і динаміки основних засобів ПАТ «Краснодонвугілля» за 2011 — 2013 рр.

Види основних засобів

2011 рік

2012 рік

2013 рік

Відхилення 2013 р. від, тис. грн.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

2011 р.

2012 р.

Будинки, споруди та передавальні пристрої

68,11

79,1

75,6

— 398 695

Машини та обладнання

29,28

19,11

22,3

— 207 271

Транспортні засоби

1,93

1,15

1,2

— 26 193

— 2199

Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

0,4

0,21

0,2

— 5501

Малоцінні необоротні матеріальні активи

0,26

0,42

0,6

Інші основні засоби

0,02

0,01

0,01

Разом

— 314 477

За даними таблиці 2.6 можемо сказати, що вартість основних засобів в товаристві протягом досліджуваних років коливалась. Відбулось зниження в 2013 році вартості будинків та споруд та транспортних засобів. Найбільшу питому вагу в структурі основних засобів займають протягом досліджуваних років будинки та споруди, а саме 68,11% в 2011 році, 79,1% в 2012 році та 75,6% в 2013 році.

Більш наочно дані таблиці 2.6 представимо в діаграмі.

Рис 2.2 Структура основних засобів ПАТ «Краснодонвугілля» за 2011 — 2013 рр.

В таблиці 2.7 представлено аналітичний баланс ПАТ «Краснодонвугілля» за 2011 — 2013 рр.

Таблиця 2.7 — Аналітичний баланс ПАТ «Краснодонвугілля» за 2011 — 2013 рр.

Статті балансу

Відхилення 2013 р. від 2011 р.

Темп зросту,%

на поч. року

на кін. року

на поч. року

на кін. року

на поч. року

на кін. року

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

І. Необоротні активи

Нематеріальні активи

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

— 2006

67,3

Незавершене будівництво

4,6

3,5

3,5

2,7

2,7

0,5

145,5

Основні засоби

39,4

47,5

47,5

1,5

128,3

Довгострокова дебіторська заборгованість

13,1

13,1

12,1

12,1

12,1

— 1

114,2

Відстрочені податкові активи

2,1

;

;

;

;

3,5

— 0,5

Усього за розділом І

56,2

68,2

68,2

75,9

75,9

77,6

9,4

125,2

ІІ. Оборотні активи

Виробничі запаси

1,7

2,2

2,2

1,8

1,8

1,3

— 37 925

— 0,9

71,1

Незавершене виробництво

0,4

0,3

0,3

0,3

0,3

0,7

0,4

309,2

Готова продукція

2,2

0,5

0,5

0,2

0,2

0,1

— 22 284

— 0,4

27,7

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

28,8

19,3

19,3

13,5

13,5

16,1

— 3,2

103,5

Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом

0,01

0,01

0,01

0,01

0,01

0,01

за виданими авансами

9,3

7,9

7,9

1,1

— 445 938

— 7,9

Інша поточна дебіторська заборгованість

1,7

0,3

0,3

0,1

0,1

0,3

115,4

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

1,1

0,1

0,1

0,01

0,01

0,01

— 2344

— 0,09

54,1

в іноземній валюті

0,0

0,01

0,01

0,01

0,01

— 835

— 0,01

;

Інші оборотні активи

0,2

0,1

0,1

0,2

0,2

0,2

0,1

369,3

Усього за розділом ІІ

43,8

31,8

31,8

24,1

24,1

22,4

— 419 858

— 9,4

77,4

ІІІ. Витрати майбутніх періодів

0,1

0,01

0,01

0,01

0,01

0,01

163,4

Баланс

Статутний капітал

21,7

25,3

25,3

20,3

20,3

20,3

— 5

Інший додатковий капітал

12,1

12,4

12,4

29,4

29,4

18,6

6,2

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

— 488 133

— 7,2

— 548 221

— 9,4

— 548 221

— 9,4

— 750 813

— 10,3

— 750 813

— 10,3

— 1 513 500

— 20,8

— 965 279

— 11,4

276,1

Усього за розділом І

26,6

28,3

28,3

39,4

39,4

20,4

— 341 470

— 7,9

79,3

ІІ. Забезпечення таких витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

9,7

9,4

9,4

10,2

10,2

;

;

;

;

;

Усього за розділом ІІ

9,7

11,1

11,1

10,2

10,2

;

;

;

;

;

ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

14,7

17,1

17,1

13,8

13,8

13,4

— 24 997

— 3,7

97,5

Відстрочені податкові зобов’язання

;

;

;

;

;

;

0,6

0,6

;

;

;

;

;

Інші довгострокові зобов’язання

13,1

15,4

15,4

12,4

12,4

26,1

10,7

211,3

Усього за розділом ІІІ

27,8

32,5

32,5

26,7

26,7

44,7

12,2

151,3

ІV. Поточні зобов’язання

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

0,01

0,01

0,01

;

;

;

;

;

;

;

;

;

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

33,5

24,8

24,8

21,2

21,2

28,3

3,5

141,7

Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

0,01

0,01

0,01

0,01

0,01

0,01

— 30

65,9

з бюджетом

0,3

0,4

0,4

0,2

0,2

0,2

— 13 365

— 0,2

48,1

зі страхування

0,3

0,5

0,5

0,3

0,3

0,3

— 4978

— 0,2

82,4

з оплати праці

0,6

0,8

0,8

0,6

0,6

0,6

— 2346

— 0,2

94,7

Інші поточні зобов’язання

1,1

1,6

1,6

1,4

1,4

1,5

— 0,1

117,5

Усього за розділом ІV

35,9

28,1

28,1

23,7

23,7

34,9

6,8

136,5

Баланс

В 2013 роцi капiтальне будiвництво в товариствi було направлено на пiдтримку потужностi по вибодутку вугiлля та збагачувальних фабрик; значнi кошти використанi на технiчне переозброєння шахт з метою зниження собiвартостi продукцiї та економiї матерiальних i паливно-енергетичних ресурсiв.

В 2013 роцi в модернiзацiю та вiдновлення обладнання товариства було вкладено 68 394 тис.грн. Крiм того, на капiтальнi ремонти будiвель i споруд в 2013 роцi витрачено 2350 тис.грн.

Основнi напрямки капiталовкладень це:

— пiдготовка та вiдпрацювання Орловської дiлянки пласта I-3−1 СП «Шахта Молодогвардiйська» з урахуванням запасiв вугiлля по пласту I-3−1 вiд СП «Шахта «Самсонiвська-Захiдна», на що було проiнвестовано 6880 тис. грн.;

— коригування проекту запасiв по пласту К-2, що прирiзаються вiд СП «Шахта «Самсонiвська-Захiдна» до СП «Шахта «Молодогвардiйська» на що було вкладено 4602 тис. грн.;

— удосконалення вентиляцiї шахти «Суходiльска-Схiдна», на що було витрачено 40 331 тис.грн.;

— будiвництво шахти «Самсонiвська — Захiдна», на що було витрачено 15 298 тис. грн.

Однією з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва, насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціональніше використовувати основні фонди. Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:

— введення в дію основних фондів;

— поліпшення використання діючих основних фондів.

Приріст основних фондів підприємства досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню підприємства.

Однією з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їх освоєння.

Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємства, у тому числі знову введених в експлуатацію, може бути досягнуто завдяки:

— підвищення інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;

— підвищення екстенсивності їх навантаження. Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається, перш за все, за рахунок технічного удосконалювання останніх.

Інтенсивний шлях використання основних фондів підприємства включає технічне його переозброєння, підвищення темпів оновлення основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів.

Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві і в його виробничій ланці. Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

— постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій ділянці, між окремими виробництвами усередині кожної галузі промисловості, між темпами і пропорціями розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;

— поліпшення догляду за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, що сприяє правильної експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті і збільшує міжремонтний період;

— проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємства, підвищення змінності роботи підприємств.

Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина — на складі. Своєчасний монтаж не встановленого обладнання, а також введення в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

2.5 Аналіз фінансових результатів діяльності ПАТ «Краснодонвугілля»

У здійсненні виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб'єктів бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових чинників. Мета кожного господарюючого суб'єкта — якомога ефективніше їх використовувати. Ефективність використання чинників виробництва виражається в кінцевому підсумку в фінансових результатах діяльності господарюючих суб'єктів.

Фінансові результати — це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб'єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі.

Фінансові результати — це приріст (або зменшення) вартості власного капіталу підприємства, що виник у результаті його підприємницької діяльності за звітний період. В результаті підприємницької діяльності виготовляється готова продукція, реалізуються товари, надаються послуги.

Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, робіт, послуг). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв, а також мати доходи і витрати, що збільшують або зменшують розмір прибутку від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. [26, с. 185]

Визначення фінансового результату полягає в обчисленні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат.

Загальний прибуток підприємства є кінцевим результатом діяльності підприємства. Виділяють такі види прибутку:

— прибуток від реалізованої товарної продукції, робіт, послуг;

— прибуток від операційної діяльності;

— прибуток від звичайної діяльності;

— прибуток від надзвичайної діяльності.

Чистий прибуток — прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.

Фiнансовi результати ПАО «Краснодонвугiлля» значною мiрою залежать від:

1) свiтових факторiв, якi впливають на цiни на сталь, залiзну руду i вугiлля;

2) фiскальної та економiчної полiтики, що реалiзовується урядом України;

3) полiтики групи щодо принципiв включення ПАО «Краснодонвугiлля» у вертикально інтегрований процес виробництва сталi.

Проаналізуємо динаміку формування прибутку ПАТ «Краснодонвугілля» протягом 2011 — 2013 років в таблиці 2.8

Як видно з таблиці 2.8, товариство працювало не досить гарно протягом досліджуваних років, про що свідчить чистий збиток як результат діяльності товариства в 2011;2013 роках.

Таблиця 2.8 — Динаміка формування прибутку у ПАТ «Краснодонвугілля»

Показник

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення 2013 р від

2011 р.

2012 р.

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

— 723 559

— 605 569

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

— 123 335

Валовий:

прибуток

— 212 080

збиток

Інші операційні доходи

— 7668

— 3190

Адміністративні витрати

— 24 601

Витрати на збут

Інші операційні витрати

— 44 879

Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

— 18 276

— 340 687

збиток

Інші фінансові доходи

Інші доходи

— 3367

— 4023

Фінансові витрати

Інші витрати

— 18 343

Фінансові результати до оподаткування:

прибуток

збиток

Податок на прибуток від звичайної діяльності

Чистий фінансовий результат:

прибуток

збиток

Існує два основні шляхи оптимізації фінансових результатів товариства оптимізація результатів діяльності (підприємство повинне більше заробляти) і раціональне розпорядження результатами діяльності. Проте два вказані шляхи — «заробляти» і «розпоряджатися напрацьованим» — не рівнозначні.

Щоб поліпшити фінансові результати та сприяти реалізації виявлених резервів можливо застосувати як в короткостроковому і середньостроковому, так і в довгостроковому періоді наступні заходи:

— розглянути і усунути причини виникнення перевитрат фінансових ресурсів на матеріальні та інші операційні витрати;

— впровадити на підприємстві системи управлінського обліку витрат в розрізі центрів відповідальності та витрат по окремим групам товарної продукції;

— здійснити ефективну цінову політику, диференційовану по відношенню до окремих категорій покупців;

— надавати достатню увагу навчанню і підготовці кадрів, підвищенню їх кваліфікації;

— розробити і ввести ефективну систему матеріального стимулювання персоналу, тісно пов’язану з основними результатами господарської діяльності підприємства і економією ресурсів;

— використовувати системи депреміювання працівників при порушенні трудової або технологічної дисципліни.

За результатами проведеного техніко-економічного аналізу діяльності ПАТ «Краснодонвугілля», можемо зробити висновок, що в товаристві:

— видобуток вугілля протягом досліджуваних років мав тенденцію зниження і склав в 2013 році 5 461 004 т., що на 185 996 т. менше ніж у 2011 р. та на 66 604 т. більше ніж у 2012 р.;

— фонд оплати працi в 2013 році склав 896 809 тис. грн. що в порiвняннi з 2011 роком є більше на 74 469,2 тис. грн., а відносно 2012 року менше на 20 617,3 тис. грн.;

— собівартість 1 т. реалізованої готової товарної продукції протягом досліджуваних років мала тенденцію збільшення, що є негативним фактором роботи товариства. Також протягом 2011;2013 років ми спостерігаємо чистий збиток в діяльності товариства, що свідчить про не прибуткову його діяльність.

Для покращення техніко-економічного стану товариства, потрібно:

1. Збільшити видобуток та реалізацію продукції шляхом впровадження заходів науково-технічного прогресу та підвищення продуктивності праці.

2. Зменшення собівартості продукції за рахунок ресурсозбереження.

3. Для підвищення прибутковості товариства необхідна оптимізація результатів діяльності (підприємство повинне більше заробляти) і раціональне розпорядження результатами діяльності.

3. Аналіз фінансового стану ПАТ «Краснодонвугілля»

3.1 Сутність аналізу фінансового стану та його роль у забезпеченні у діяльності підприємства При умовах переходу економіки України до ринкових відносин, істотному розширенню прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного і якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості, пошуку шляхів підвищення й зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення здобуває своєчасна й об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства при виникненні різноманітних форм власності, оскільки власник не повинен зневажати потенційними можливостями збільшення прибутку фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності і фінансової стійкості необхідний ще й тому, що прибутковість будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування й диференціацію процентних ставок. [27, с. 156]

Під фінансовим станом підприємства розуміється здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення і ефективністю їхнього використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стабільністю. [6, с. 319]

У процесі постачальницької, виробничої, збутової й фінансової діяльності відбувається безперервний процес кругообігу капіталу, змінюється структура коштів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах, і як слідство фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого виступає платоспроможність.

Фінансовий стан підприємства, і його стабільність залежать від результатів його комерційної й фінансової діяльності. Якщо фінансовий план успішно виконується, це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. Навпаки, у результаті спаду виробництва та реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виторгу і суми прибутку, і як слідство — погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Стійке фінансове становище, у свою чергу, позитивно впливає на обсяги основної діяльності, забезпечення потреб необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного й позикового капіталу для найбільш ефективного його використання. [21, с. 119]

Головна мета фінансової діяльності підприємства зводиться до одного стратегічного завдання — нарощуванню власного капіталу й забезпеченню стійкого положення на ринку. Для цього воно повинно постійно підтримувати платоспроможність, рентабельність, та оптимальну структуру активу й пасиву балансу.

Процес контролю і регулювання — це порівняння фактичних результатів із плановими показниками з метою визначити відхилення й скорегувати розбіжності. Це може виразитися в діях, спрямованих на те, щоб привести фактичні результати відповідно до запланованих, або, навпаки, у перегляді планів. Процес контролю й регулювання допомагає керівництву оцінити, чи будуть довгострокові плани реалізовані. Завданням організаційної роботи є створення структур, усередині яких будуть здійснюватися діяльність, спрямована на досягнення намічених цілей, а також розподіл обов’язків між виконавцями.

За даними балансу визначають чи зуміє організація найближчим часом виконати свої зобов’язання перед акціонерами, інвесторами, кредиторами, покупцями; або їй загрожують фінансові ускладнення. По балансу визначають кінцевий фінансовий результат, по якому роблять висновок щодо здатності адміністрації зберегти й примножити довірені їй матеріальні та грошові ресурси, і який відображається у вигляді чистого прибутку або збитку в пасиві балансу.

Аналіз господарської діяльності є сполученням між обліком і прийняттям управлінських рішень. У процесі його облікова інформація проходить аналітичну обробку:

— проводиться порівняння досягнутих результатів діяльності з даними за минулі періоди часу;

— визначається вплив різноманітних факторів на результати діяльності;

— виявляються недоліки, помилки, невикористані можливості, перспективи і т.д.

На основі результатів аналізу розробляються й обґрунтовуються управлінські рішення. Затвердження планів, по суті, являє собою прийняття рішень, які забезпечують розвиток підприємства в майбутньому планованому відрізку часу. При цьому враховуються результати виконання попередніх планів, вивчаються тенденції розвитку підприємства, ураховуються додаткові резерви. На сучасному етапі розвитку економіки зростає роль фінансового аналізу як засобів керування на підприємстві.

3.2 Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського балансу Загальна оцінка фінансового стану підприємства проводиться за допомогою аналізу балансу. Під аналізом балансу розуміють попереднє загальне ознайомлення з підсумками роботи підприємства та його фінансовим станом.

Вертикальний аналіз дозволяє характеризувати структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов’язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих величин, що дозволяє відслідковувати й прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їхнього покриття. Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції змін окремих статей або їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. Основа цього балансу — обчислення базисних темпів росту балансових статей. [5, с. 158]

Аналізуючи баланс підприємства в таблиці 3.1 та 3.2, простежується тенденція збільшення суми балансу на 10%. Збільшення вартості майна в 2013 році відбулося, в основному, за рахунок збільшення вартості основних засобів на 785 466 тис. грн. відносно 2011 року, що свідчить про розширення діяльності товариства. В 2013 році також спостерігається зменшення вартості довгострокової дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, що свідчить про несвоєчасні розрахунки покупців за отриману продукцію, тому спостерігається збільшення вартості грошових коштів в національній та іноземній валюті на кінець 2013 року по відношенню до 2012 року.

Щодо пасиву балансу, протягом досліджуваних років вартість власного капіталу є незмінною, що свідчить про стабільне становище товариства. Негативним моментом є те, що в 2013 році в товаристві не було статті запланованих виплат персоналу.

Поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями в 2012 та 2013 році не було зовсім, що свідчить про повне погашення своєї заборгованості підприємством.

Найбільшу питому вагу протягом досліджуваних років в активі балансу мають необоротні активи 68,2% в 2011 році, 75,9% в 2012 році, 77,6% в 2013 році, в пасиві - в 2011 році довгострокові зобов’язання 32,5%, в 2011 році власний капітал 39,4%, в 2012 році довгострокові зобов’язання 44,7%.

Таблиця 3.1 — Вертикальний та горизонтальний аналіз активу балансу ПАТ «Краснодонвугiлля»

Статті балансу

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення 2013 р. від

Темп зросту 2013 р. до 2011 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

2012 р.

2013 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

І. Необоротні активи

Нематеріальні активи

6143,0

0,1

5254,0

0,1

4137,0

0,1

— 2006,0

;

— 1117,0

;

67,3

Незавершене будівництво

201 747,0

3,5

195 382,0

2,7

293 443,0

4,0

91 696,0

0,6

98 061,0

1,4

145,5

Основні засоби

2 774 179,0

47,5

4 429 602,0

61,0

3 559 645,0

49,0

785 466,0

1,6

— 869 957,0

— 12,0

128,3

Довгострокова дебіторська заборгованість

768 033,0

13,1

878 926,0

12,1

876 883,0

12,1

108 850,0

— 1,1

— 2043,0

;

114,2

Відстрочені податкові активи

232 730,0

4,0

;

;

251 387,0

3,5

18 657,0

— 0,5

251 387,0

3,5

108,0

Усього за розділом І

3 982 832,0

68,2

5 509 164,0

75,9

4 985 495,0

77,6

9,4

— 523 669,0

1,7

125,2

ІІ. Оборотні активи

Виробничі запаси

131 348,0

2,2

130 866,0

1,8

93 423,0

1,3

— 37 925,0

— 1,0

— 37 443,0

— 0,5

71,1

Незавершене виробництво

17 227,0

0,3

21 091,0

0,3

53 268,0

0,7

36 041,0

0,4

32 177,0

0,4

309,2

Готова продукція

30 842,0

0,5

14 970,0

0,2

8558,0

0,1

— 22 284,0

— 0,4

— 6412,0

— 0,1

27,7

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

1 126 164,0

19,3

977 781,0

13,5

1 165 421,0

16,1

39 257,0

— 3,2

187 640,0

2,6

103,5

Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом

721,0

0,01

2157,0

0,01

1406,0

0,01

685,0

;

— 751,0

;

195,0

за виданими авансами

524 452,0

9,0

574 052,0

7,9

78 514,0

1,1

— 445 938,0

— 7,9

— 495 538,0

— 6,8

15,0

Інша поточна дебіторська заборгованість

18 569,0

0,3

10 534,0

0,1

21 437,0

0,3

2868,0

0,0

10 903,0

0,2

115,4

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

5110,0

0,1

1294,0

0,01

2766,0

0,01

— 2344,0

;

1472,0

;

54,1

в іноземній валюті

835,0

0,01

184,0

0,01

— 835,0

;

— 184,0

;

;

Інші оборотні активи

3943,0

0,1

16 456,0

0,2

14 560,0

0,2

10 617,0

0,1

— 1896,0

;

369,3

Усього за розділом ІІ

1 859 211,0

31,8

1 749 385,0

24,1

1 439 353,0

22,4

— 419 858,0

— 9,4

— 310 032,0

— 1,7

77,4

ІІІ. Витрати майбутніх періодів

514,0

0,01

227,0

0,01

840,0

0,01

326,0

;

613,0

;

163,4

Баланс

5 842 557,0

100,0

7 258 776,0

6 425 688,0

583 131,0

;

— 833 088,0

;

110,0

Таблиця 3.2 — Вертикальний та горизонтальний аналіз пасиву балансу ПАТ «Краснодонвугiлля»

Статті балансу

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення 2013 р. від

Темп зросту 2013 р. до 2011р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

2011 р.

2012 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

І. Власний капітал

Статутний капітал

1 475 228,0

25,3

1 475 228,0

20,3

1 475 228,0

20,3

;

— 4,9

;

;

100,0

Інший додатковий капітал

725 007,0

12,4

2 133 678,0

29,4

1 348 816,0

18,6

623 809,0

6,2

— 784 862,0

— 10,8

186,0

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

— 548 221,0

— 9,4

— 750 813,0

— 10,3

— 1 513 500,0

— 20,8

— 965 279,0

— 11,5

— 762 687,0

— 10,5

276,1

Усього за розділом І

1 652 014,0

28,3

2 858 093,0

39,4

1 310 544,0

20,4

— 341 470,0

— 7,9

— 1 547 549,0

— 19,0

79,3

ІІ. Забезпечення таких витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

649 260,0

9,4

740 315,0

10,2

;

;

— 649 260,0

0,8

— 740 315,0

;

;

Усього за розділом ІІ

649 260,0

11,1

740 315,0

10,2

;

;

— 649 260,0

— 11,1

— 740 315,0

— 10,2

;

ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

1 000 040,0

17,1

1 000 050,0

13,8

975 043,0

13,4

— 24 997,0

— 3,7

— 25 007,0

— 0,3

97,5

Відстрочені податкові зобов’язання

;

;

41 148,0

0,6

;

;

;

;

— 41 148,0

— 0,6

;

Інші довгострокові зобов’язання

897 895,0

15,4

897 718,0

12,4

1 897 425,0

26,1

999 530,0

10,8

999 707,0

13,8

211,3

Усього за розділом ІІІ

1 897 935,0

32,5

1 938 916,0

26,7

2 872 468,0

44,7

974 533,0

12,2

933 552,0

18,0

151,3

ІV. Поточні зобов’язання

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

1474,0

0,01

;

;

;

;

— 1474,0

;

;

;

;

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

1 449 685,0

24,8

1 541 053,0

21,2

2 054 708,0

28,3

605 023,0

3,5

513 655,0

7,1

141,7

Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

88,0

0,01

112,0

0,01

58,0

0,01

— 30,0

0,01

— 54,0

;

65,9

з бюджетом

25 767,0

0,4

11 656,0

0,2

12 402,0

0,2

— 13 365,0

— 0,3

746,0

;

48,1

зі страхування

28 294,0

0,5

24 036,0

0,3

23 316,0

0,3

— 4978,0

— 0,2

— 720,0

;

82,4

з оплати праці

43 875,0

0,8

40 806,0

0,6

41 529,0

0,6

— 2346,0

— 0,2

723,0

;

94,7

Інші поточні зобов’язання

94 165,0

1,6

103 789,0

1,4

110 663,0

1,5

16 498,0

— 0,1

6874,0

0,1

117,5

Усього за розділом ІV

1 643 348,0

28,1

1 721 452,0

23,7

2 242 676,0

34,9

599 328,0

6,8

521 224,0

11,2

136,5

Баланс

5 842 557,0

100,0

7 258 776,0

100,0

6 425 688,0

100,0

583 131,0

;

— 833 088,0

;

110,0

Далі проаналізуємо динаміку і структуру необоротних активів.

Таблиця 3.3 — Динаміка і структура необоротних активів

Статті балансу

2011 р.

2012 р.

2013 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Нематеріальні активи

0,2

0,1

0,1

Незавершене будівництво

5,1

3,5

5,9

Основні засоби

69,7

80,4

71,4

Довгострокова дебіторська заборгованість

19,3

16,0

17,6

Відстрочені податкові активи

5,8

;

;

5,0

Усього

Дані таблиці 3.3 свідчать про збільшення вартості необоротних активів в 2013 році відносно 2011 року та зменшення відносно 2012 року, це відбулось за рахунок коливання вартості основних засобів та нематеріальних активів, незавершеного будівництва. Відстрочених податкових активів в 2012 році не було зовсім.

Далі простежимо зміни в структурі оборотних активів в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 — Динаміка і структура оборотних активів

Статті балансу

2011 р.

2012 р.

2013 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Виробничі запаси

7,1

7,5

6,5

Незавершене виробництво

0,9

1,2

3,7

Готова продукція

1,7

0,9

0,6

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

60,6

55,9

81,0

Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом

0,01

0,1

0,1

за виданими авансами

28,2

32,8

5,5

Інша поточна дебіторська заборгованість

1,0

0,6

1,5

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

0,3

0,1

0,2

в іноземній валюті

0,01

0,01

;

;

Інші оборотні активи

0,2

0,9

1,0

Усього

Показники таблиці 3.4 свідчать про зменшення вартості оборотних активів товариства в 2013 році відносно 2011 та 2012 років, це відбулось за рахунок зменшення вартості готової продукції, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, виробничих запасів. Значно зменшились грошові кошти товариства.

Позиковий капітал — грошовий капітал, що надається в позику капіталістам за плату у вигляді відсотка, джерелом якого служить неоплачена праця найманих робітників. Особлива історична форма капіталу, породжена капіталістичним способом виробництва. [3, с. 141]

Позиковий капітал виступає як товар. Споживною вартістю цього специфічного товару є здатність позикового капіталу приносити прибуток. Ціною тимчасового користування позиковим капіталом є позиковий відсоток. Джерелом позикового відсотка, що сплачується підприємцем-функціонером власникові позикового капіталу, є частина прибутку підприємця від функціонування цього капіталу в його руках. Позичальник-підприємець ділиться своїм прибутком з власником позикового капіталу.

Далі розглянемо динаміку і структуру позикового капіталу товариства.

Таблиця 3.5 — Динаміка і структура позикового капіталу

Статті балансу

2011 р.

2012 р.

2013 р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

52,7

51,6

33,9

Відстрочені податкові зобов’язання

;

;

2,1

;

;

Інші довгострокові зобов’язання

47,3

46,3

66,1

Усього

Аналіз таблиці 3.5 свідчить про незначне зменшення інших довгострокових фінансових зобов’язань та збільшення довгострокових зобов’язань протягом 2011;2013 років. В 2012 році в товариства з’явились відстрочені податкові зобов’язання, що є негативним фактором його діяльності.

Для оптимізації балансу підприємства, потрібно проводити наступне:

— доцільно проводити заходи по скороченню дебіторської заборгованості підприємства. Це повинно привести до оптимізації структури балансу підприємства, а відповідно і до підвищення його стійкості в частині формування фінансових активів;

— проводити відстеження (контроль) співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, оскільки значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

— слід збільшити частку грошових коштів. Для цього необхідно проаналізувати причину накопичення запасів, провести маркетинговий аналіз по вивченню попиту і пропозиції, ринків збуту. Слід більш серйозно ставитися до можливостей підприємства, збільшити надходження грошових коштів не тільки поточного, але і по інвестиційній і фінансовій діяльності. Це дозволить зміцнити економічне становище підприємства і знизити підприємницький ризик шляхом диверсифікації вкладень.

3.3 Аналіз ліквідності балансу підприємства Основне завдання аналізу ліквідності балансу — перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розраховуватися за зобов’язаннями власним майном у визначені періоду часу.

Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов’язань. Що швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, то вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по ступені їхньої ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов’язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання таких термінів.

У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи:

1. Л1. Найбільш ліквідні активи — всі статті коштів підприємства і поточних фінансових інвестицій.

2. Л2. Швидко реалізовані активи — готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані.

3. ЛЗ. Повільно реалізовані активи — виробничі запаси і витрати у незавершеному виробництві, витрати майбутніх періодів, а також оборотні активи, що не ввійшли в перші двох груп.

4. Л4. Важко реалізовані активи — необоротні активи підприємства, вартість яких відбита в першому розділі активу балансу.

У залежності від ступеня настання терміну їхньої оплати, пасиви групуються:

1. П1. Найбільш термінові зобов’язання — кредиторська заборгованість по придбаних товарах, роботам, послугам.

2. П2. Короткострокові пасиви — статті четвертого розділу пасиву балансу за винятком кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, і статті другого і п’ятого розділів пасиву балансу.

3. ПЗ. Довгострокові пасиви — довгострокові зобов’язання підприємства, відбиті в третьому розділі пасиву балансу, а також статті другого і п’ятого розділів пасиву балансу, не віднесені до другої групи.

4. П4. Постійні (стійкі) пасиви — це статті першого розділу пасиву балансу.

Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності: Л1? П1, Л2? П2, ЛЗ? ПЗ, Л4? П4.

Розрахуємо ці показники в таблиці 3.6

Таблиця 3.6 — Аналіз ліквідності балансу ПАТ «Краснодонвугiлля» за 2013 р.

Актив

На початок року

На кінець року

Пасив

На початок року

На кінець року

Платіжний надлишок (+) або недолік (-)

7=2−5

8=3−6

1 Найбільш ліквідні активи (Л1)

1 Найбільш термінові зобов’язання (П1)

— 1 539 575

— 2 051 942

2.Швидко реалізовані активи (Л2)

2. Короткостро кові пасиви (П2)

3.Повільно реалізовані активи (ЛЗ)

3. Довгостроко ві пасиви (ПЗ)

— 1 770 276

— 2 710 377

4. Важко реалізовані активи (Л4)

4. Постійні пасиви (П4)

БАЛАНС

БАЛАНС

х

х

Порівнюючи підсумки першої групи по активам і пасивам, ми бачимо, що на кінець року збільшились найбільш ліквідні активи та термінові зобов’язання. Порівняння другої групи показує тенденцію зменшення швидко реалізованих активів та короткострокових пасивів на кінець року. Зіставлення третьої групи показує зменшення вартості повільно реалізованих активів та довгострокових пасивів на кінець року. Порівнюючи підсумки четвертої групи, ми бачимо, що на кінець року зменшилась вартість важко реалізованих активів та постійних пасивів підприємства. В цілому по підприємству баланс вважається неліквідним, тому що виконується лише друге рівняння активів та пасивів.

Аналіз, проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним є аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше.

Розрахуємо показники ліквідності за формулами за 2013 рік, за 2011 та 2012 роки розраховуємо аналогічно.

1. Коефіцієнт загальної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов’язань оборотними активами:

(3.1)

де Кзаг — коефіцієнт загальної ліквідності;

ПА — оборотні активи, тис. грн;

ПЗ — поточні зобовязання.

К заг 2013 = 1 441 193/2242676 = 0,64

2. Коефіцієнт проміжної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов’язань оборотними активами без урахування товарно-матеріальних запасів:

(3.2)

де КПР — коефіцієнт проміжної ліквідності;

ДЗ — дебіторська заборгованість, тис. грн;

ГК — грошові кошти, тис.грн.;

ПФІ - поточні фінансові інвестиції, тис.грн.;

ПЗ — поточні зобовязання.

К пр 2013 = (1 441 193−93 423)/2 242 676 = 0,6

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначає ступінь покриття поточних зобов’язань поточними фінансовими інвестиціями і коштами та їх еквівалентами:

(3.3)

де КАБС — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГК — грошові кошти, тис.грн.;

ПФІ - поточні фінансові інвестиції, тис.грн.

ПЗ — поточні зобов’язання, тис. грн.

К абс 2013 = 2766/2 242 676 = 0,00

4. Коефіцієнт незалежної (забезпеченої) ліквідності:

Кзаб = ГП+Т+ГК/ПЗ (3.4)

де Кзаб — коефіцієнт забезпеченої ліквідності;

ГП — готова продукція;

Т — товари;

ГК — грошові кошти;

ПЗ — поточні зобов’язання.

К заб 2013 = 8558+2766/2 242 676=0,005

5. Частка оборотних активів в загальній сумі активів:

ЧОА = ОА/Б (3.5)

де ЧОА — частка оборотних активів в загальній сумі активів;

ОА — оборотні активи;

Б — валюта балансу.

ЧОА 2013 = 1 440 193/6425688=0,22

6. Частка виробничих запасів в оборотних активах:

ЧВЗ = З+ПБА+НВ/ОА (3.6)

де ЧВЗ — Частка виробничих запасів в оборотних активах;

З — запаси;

ПБА — поточні біологічні активи;

НВ — незавершене виробництво;

ОА — оборотні активи.

ЧВЗ 2013 = 155 249+53268/1 440 193=0,14

Таблиця 3.7 — Розрахунок показників ліквідності

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності

1,1

1,01

0,64

Коефіцієнт проміжної (термінової) ліквідності

1,02

0,9

0,6

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,003

0,0009

0,001

Коефіцієнт незалежної (забезпеченої) ліквідності

0,006

0,006

0,005

Частка оборотних активів в загальній сумі активів

0,25

0,23

0,22

Частка виробничих запасів в оборотних активах

0,15

0,14

0,14

За даними таблиці 3.7 ми бачимо, щ коефіцієнт загальної та проміжної ліквідності протягом досліджуваних років мав тенденцію зниження. Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності протягом років коливалось, але є далеко за межами норми, що є негативним фактором для підприємства.

Платоспроможність підприємства — це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно постійно платоспроможне. У разі поганого фінансового стану — воно періодично або постійно є неплатоспроможним. [6, с. 325]

Для докладного вимірювання показника платоспроможності використовується система фінансових коефіцієнтів, що відображають співвідношення між даними окремих статей балансу та інших форм фінансової звітності.

Розрахуємо показники платоспроможності за формулами за 2013 рік, за 2011 та 2012 роки розраховуємо аналогічно.

1. Коефіцієнт автономії, показує частку власного капіталу в загальній вартості активів підприємства:

КАВТ =, (3.7)

де КАВТ — коефіцієнт автономії;

ВК — власний капітал;

Б — валюта балансу, тис. грн.

Високе значення коефіцієнту свідчить про мінімальний ризик і можливості для залучення додаткових коштів. Зміни цього коефіцієнта можуть свідчити також про розширення чи скорочення діяльності підприємства (його ділової активності).

К авт. 2013 = 1 310 544/6425688 = 0,2

2. Коефіцієнт структури джерел фінансування показує співвідношення власного капіталу підприємства в його загальних зобов’язаннях перед кредиторами:

К стр. = ВК/?Зоб (3.8)

де К стр. — коефіцієнт структури джерел фінансування;

ВК — власний капітал;

?Зоб — загальні зобов’язання підприємства.

Теоретично обґрунтованим вважається значенням коефіцієнту структури джерел фінансування = 2,0, за якого 33% загального фінансування здійснюється за рахунок позикових коштів.

К стр 2013 = 1 310 544/(2 872 468+2242676) = 0,26

3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами показує фінансове співвідношення власних і позикових оборотних коштів підприємства:

К заб = ЧОА/ОА (3.9)

де К заб — коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами;

ЧОА — чисті оборотні активи;

ОА — оборотні активи.

Граничне значення для визнання підприємства неплатоспроможним = 0,1.

К заб. 2013 = (1 440 193−2 242 676)/1 440 193 = -0,55

4. Коефіцієнт заборгованості характеризує величину співвідношення довгострокових зобов’язань до власного капіталу:

К заборгов = ДЗ/ВК (3.10)

де К заборгов — коефіцієнт заборгованості;

ДЗ — довгострокові зобов’язання;

ВК — власний капітал.

К заборгов 2013 = 2 872 468/1310544 = 2,19

Таблиця 3.8 — Розрахунок коефіцієнтів платоспроможності

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Коефіцієнт автономії

0,28

0,39

0,2

Коефіцієнт структури джерел фінансування

0,39

0,65

0,26

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами

0,12

0,02

— 0,55

Коефіцієнт заборгованості

1,14

0,68

2,19

За даними таблиці 3.8 можемо зробити наступні висновки: коефіцієнт автономії та структури джерел фінансування мали тенденцію зменшення. Коефіцієнт заборгованості та забезпеченості власними оборотними коштами в 2013 році є критичним, що свідчить про визнання підприємства неплатоспроможним.

Проаналізувавши платоспроможність та ліквідність підприємства за відповідними показниками, ми визначили, що керівництву підприємства треба негайно вжити заходів щодо поліпшення його становища.

Цього можна досягти підвищенням розмірів вхідних грошових потоків за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості та скорочення вихідних грошових потоків за рахунок зниження витрат, які відносять на собівартість продукції чи покривають за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Таблиця 3.9 — Прогноз показників діяльності ПАТ «Краснодонвугілля»

Статті балансу

поч 2011

кін 2011

Темп росту,%

поч 2012

кін 2012

Темп росту,%

поч 2013

кін 2013

Темп росту,%

Середній темп росту, %

кін 2014

І. Необоротні активи

ІІ. Оборотні активи

ІІІ. Витрати майбутніх періодів

119 998,205

Баланс

І. Власний капітал

ІІ. Забезпечення витрат і платежів

ІІІ. Довгострокові зобов’язання

ІV. Поточні зобов’язання

Баланс

3.4 Аналіз фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона зв’язана насамперед із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Єдиного загальновизнаного підходу до рішення задачі кількісного визначення фінансової стійкості і побудові відповідних алгоритмів оцінки немає. Тому оцінку фінансової стійкості підприємства проведемо з використанням як коефіцієнтів, розрахованих по пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відбивають взаємозв'язок між джерелами формування засобів підприємства і структурою вкладень.

Фінансову стійкість підприємства тісно пов’язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Значний вплив на фінансовий стан підприємства — робить стан оборотних коштів, а саме виробничі запаси, тваринні на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. З метою нормального руху збуту продукції, запаси повинні бути оптимальними. Наявність менших по обсягу, але більш рухливих запасів означає, що менша сума наявних фінансових ресурсів перебуває у запасах. Нагромадження більших запасів свідчить про спад активності підприємства. Більші надпланові запаси призводять до заморожування оборотного капіталу, уповільнюють його оборотність, у результаті чого погіршується фінансовий стан підприємства.

Для характеристики джерел формування матеріальних оборотних коштів (запасів) використовується такі показники як власні оборотні кошти, власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів, загальна величина основних джерел формування запасів.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідає три показники забезпеченості запасів джерелами формування, а саме надлишок або недолік власних оборотних коштів, надлишок або недолік власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел формування запасів, надлишок або недолік загальної величини основних джерел формування запасів.

Після проведення розрахунків приведених вище показників підприємство може характеризуватися одним з чотирьох типів фінансової стійкості:

1. Абсолютна фінансова стійкість — характеризується тим, що всі запаси підприємства покриваються власними оборотними коштами, тобто організація не залежить від зовнішніх кредиторів.

2. Нормальна фінансова стійкість — підприємство використовує для покриття запасів, крім власних оборотних коштів, також і довгострокові притягнуті засоби.

3. Хитливе фінансове становище — характеризується недоліком у підприємства «нормальних» джерел для фінансування запасів.

4. Кризовий фінансовий стан — характеризується ситуацією, при якій підприємство має кредити і позики, не погашені в термін, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість, тобто знаходиться на грані банкрутства. [23, с. 542]

Визначимо тип фінансової стійкості аналізованого підприємства. Для цього розрахуємо необхідні показники.

1. Наявність власних оборотних коштів:

(ВОК) = [ф.1 р.260+р.270-р.620] (3.11)

ВОК кін. = 1 440 193−2 242 676 = -802 483

2. Величина функціонуючого капіталу:

(ВД) = [ф.1 (р.380 + р.430 + р.480 + р.630) — р.080] (3.12)

ВД кін. = (1 310 544+2872468)-4 985 495=-802 483

3. Загальна величина джерел:

(ЗД) = [ф.1 (р.380 + р.430 + р.480 + р.500 + р.630-р.080)] (3.13)

ЗД кін. = (1 310 544+2872468)-4 985 495=-802 483

Таблиця 3.10 — Класифікація типу фінансового стану підприємства в 2013 році

Показники

Початок року

Кінець року

Загальна величина запасів (З)

Наявність власних оборотних коштів (ВОК)

— 802 483

Величина функціонуючого капіталу (ВД)

— 802 483

Загальна величина джерел (ЗД)

— 802 483

ФС = ВОК — 3

— 138 767

— 957 732

ФТ = ВД — 3

— 138 767

— 957 732

Ф0 = ЗД — 3

— 138 767

— 957 732

Трикомпонентний показник типу фінансової стійкості

(0,0,0)

(0,0,0)

За даними розрахунками, ми визначили, що протягом року товариство знаходиться в кризовому фінансовому стані, тобто підприємство має кредити і позики, не погашені в термін, а також прострочену дебіторську заборгованість. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на грані банкрутства.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників:

— Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності). Коефіцієнт автономії, показує частку власного капіталу в загальній вартості активів підприємства.

Високе значення коефіцієнту свідчить про мінімальний ризик і можливості для залучення додаткових коштів. Зміни цього коефіцієнта можуть свідчити також про розширення чи скорочення діяльності підприємства (його ділової активності).

КАВТ =, (3.14)

де КАВТ — коефіцієнт автономії;

ВК — власний капітал;

Б — валюта балансу, тис. грн.

К авт. 2013 = 1 310 544/6425688 = 0,2

— Коефіцієнт фінансової залежності - зворотній до коефіцієнта автономії. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикового капіталу у фінансуванні підприємства.

Ріст цього показника в динаміку означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, а отже, і утрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

К зал = Б/ВК (3.15)

де К зал — коефіцієнт автономії;

ВК — власний капітал;

Б — валюта балансу, тис. грн.

К зал. 2013 = 6 425 688/1310544 = 4,9

— Коефіцієнт фінансового ризику. Показує співвідношення притягнутих засобів і власного капіталу. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він має досить просту інтерпретацію: показує, скільки одиниць притягнутих засобів приходиться на кожну одиницю власних. Ріст показника в динаміку свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки.

К риз = ?Зоб/ВК (3.16)

де К риз — коефіцієнт фінансового ризику;

ВК — власний капітал;

?Зоб — загальні зобов’язання підприємства.

К риз. 2013 = 2 872 468/1310544=2,18

— Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує, яка частина власного оборотного капітану знаходиться в обороті, тобто в тій формі, що дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинний бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних засобів підприємства.

Цей показник може значно варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства. Нормальної вважається ситуація, при якій коефіцієнт маневреності в динаміку незначно збільшується. Різкий ріст даного коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства. Зв’язано це з тим, що збільшення цього показника можливо або при росту власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. У зв’язку з цим різке збільшення даного показника автоматично викликає зменшення інших показників, наприклад, коефіцієнта фінансової автономії, що приведе в посиленню залежності підприємства від кредиторів.

К ман = ОК/Б (3.17)

де К ман — коефіцієнт маневреності власного капіталу;

ОК — оборотний капітал;

Б — валюта балансу.

К ман. 2013 = 1 440 193/6425688=0,22

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних засобів — показує скільки позикових коштів приходиться на 1 грн. власних засобів:

К спів = ?Зоб/ ВК (3.18)

де К спів — коефіцієнт співвідношення позикових та власних засобів;

?Зоб — загальні зобов’язання підприємства;

ВК — власний капітал.

К спів. 2013 = 2 872 468/1310544=2,19

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами — показує співвідношення власного оборотного капіталу та оборотних активів.

К заб = ВК/ОА (3.19)

де К заб — коефіцієнт забезпеченості власними засобами;

ВК — власний капітал;

ОА — оборотні активи.

К заб. 2013 = 1 310 544/1440193=0,9

Коефіцієнт майна виробничого призначення — показує яка частка майна виробничого призначення у загальній вартості активів.

К майн. = ОЗ/Б (3.20)

де К майн. — коефіцієнт майна виробничого призначення;

ОЗ — основні засоби;

Б — валюта балансу.

К майн. 2013 = 4 985 495/6425688=0,78

Таблиця 3.11 — Розрахунок коефіцієнтів фінансової стійкості

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення 2013 р. від

2011 р.

2012 р.

Коефіцієнт фінансової автономії

0,28

0,39

0,2

— 0,08

— 0,19

Коефіцієнт фінансової залежності

0,72

0,61

4,9

4,18

4,29

Коефіцієнт фінансування

1,14

0,68

2,18

1,04

1,5

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

0,31

0,24

0,22

— 0,09

— 0,02

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних засобів

1,1

0,7

2,19

1,09

1,49

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами

0,9

1,6

0,9

— 0,7

Коефіцієнт майна виробничого призначення

0,5

0,6

0,78

0,28

0,18

За даними таблиці 3.11 можемо зробити висновок що коефіцієнт автономії протягом досліджуваних років мав тенденцію зменшення, що свідчить про зменшення частки власників підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у підприємство. Коефіцієнт фінансової залежності значно збільшився, що означає збільшення частки позикового капіталу у фінансуванні підприємства. Коефіцієнт фінансування також протягом 2011;2013 років збільшився що свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зменшення фінансової стійкості. Зменшення коефіцієнту маневреності власного капіталу є негативним та свідчить про зменшення частки власного капіталу, інвестованого у оборотні активи підприємства, в загальній сумі власних коштів.

Основною умовою забезпечення фінансової стійкості підприємства є формування достатніх обсягів виторгу, що дають змогу в повному обсязі виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з працівниками, кредиторами, постачальниками. Іншими словами, підприємство буде фінансово стійким, якщо величина його вхідних грошових потоків від операційної діяльності перевищуватиме вихідні. Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що одним з важливих компонентів фінансової стійкості є наявність необхідної кількості фінансових ресурсів, які можна сформувати лише за умови ефективної роботи підприємства та отримання прибутку. Саме прибуток підприємство використовує для погашення своїх зобов’язань перед банками та іншими фінансово-кредитними установами, а також зобов’язань перед акціонерами й інвесторами. Окрім цього прибуток є одним із основних джерел фінансування розширення діяльності підприємства, реконструкції і модернізації обладнання чи його заміни. В свою чергу, для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки обсяг прибутку, але і його рівень щодо вкладеного капіталу або витрат, тобто рентабельність діяльності підприємства.

Варто зауважити, що величина чистого прибутку підприємства залежить від багатьох чинників. Одним із найважливіших з них є структура фінансових ресурсів. Для залучення коштів на підприємстві часто використовують позиковий капітал, оскільки в сучасних умовах саме він дає змогу акумулювати значні обсяги фінансових ресурсів, щоб реалізувати інвестиційні проекти. Однак у разі залучення таких ресурсів у великих обсягах, на підприємстві виникають фінансові витрати, пов’язані зі сплатою відсотків за кредит, що призводить до зменшення чистого прибутку, а отже, і до зниження рентабельності капіталу. Це, в свою чергу, зумовлює зниження фінансової стійкості підприємства. Тому, для зміцнення своєї стійкості товариству необхідно формувати оптимальне співвідношення між обсягами позикових і власних коштів.

Так, з вище вказаного, одним із факторів, що обумовлюють низьку фінансову стійкість є фінансовий потенціал підприємства.

Крім цього, на фінансову стійкість впливають й інші чинники, як внутрішнього, так і зовнішнього, щодо підприємства походження: якість виробництва продукції та попит на неї; конкурентне становище підприємства на ринку; рівень матеріально-технічної оснащеності виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв’язків із діловими партнерами; ритмічність кругообігу коштів; ефективність господарських і фінансових операцій; рівень ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо.

Найбільший вплив на фінансову стійкість підприємства мають економічні (податкова політика, рівень інфляції, конкуренція, інвестиційний клімат, стан економіки країни) і фінансові (рівень відсоткової ставки, кредитна політика, валютна політика, рівень страхових тарифів) чинники.

Важливим також є визначення меж фінансової стійкості, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви. Фінансова стійкість має характеризуватися фінансовими ресурсами, які відповідають вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємства на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

Необхідно зазначити зрештою і те, що стійкість того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності його діяльності. У нестабільному стані може опинитися й ефективно функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом як недостатньо високого рівня менеджменту, так і прояву впливу будь-яких несприятливих факторів (наприклад, неплатоспроможність покупців, що важко або неможливо було передбачити). Отже, при проведені оцінки фінансової стійкості підприємства необхідно враховувати вплив різних факторів (внутрішніх і зовнішніх).

3.5 Аналіз рентабельності ПАТ «Краснодонвугілля»

Практично не існує єдиного узагальнюючого показника для визначення економічної ефективності роботи підприємства. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства — вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Щоб забезпечити об'єктивність оцінки діяльності підприємства і мати змогу порівняти затрати та результати виробництва, обсяг виробленого продукту переводять у вартісну форму.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і фондових вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, фондовіддачу, матеріаломісткість, обчислити валовий і чистий дохід, а також показники рентабельності.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання живої праці робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві певного виду продукції, і показує, яку кількість продукції вироблено за одиницю часу.

Для предметної оцінки діяльності підприємства використовують систему загальних показників економічної ефективності, які можна подати в такій послідовності:

— виробництво валової продукції в розрахунку на середньорічного працівника, на 100 грн виробничих витрат, на 100 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

— величина валового та чистого доходу і прибутку в розрахунку на одного середньорічного працівника, на 100 грн витрат виробництва, на 100 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

— рівень рентабельності й норма прибутку підприємства. [23, с. 129]

Одержані показники економічної ефективності діяльності підприємств використовують для проведення економічного аналізу. Вони дають комплексну оцінку ефективності використання трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, окупності виробничих витрат.

Таблиця 3.12 — Основні показники ефективності діяльності

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення 2013 р від

2011 р.

2012 р.

Вартість валової продукції, тис.грн.

— 553 993

— 1 177 162

— на 1 середн. робітника, тис грн.

264,3

320,8

253,9

— 10,4

— 66,9

— 100 грн витрат виробництва

136,7

145,7

112,7

— 24

— 33

— на 100 грн основних виробничих фондів

102,3

101,9

98,9

— 3,4

— 3

— на 100 грн оборотних засобів

219,1

268,5

244,5

25,4

— 24

Виручка від реалізації, тис. грн.

— 1 318 750

— 1 177 162

— на 1 середн. робітника, тис грн.

231,7

234,3

162,5

— 69,2

— 71,8

— 100 грн витрат виробництва

119,9

106,4

72,1

— 47,8

— 34,3

— на 100 грн основних виробничих фондів

89,7

74,4

63,3

— 26,4

— 11,1

— на 100 грн оборотних засобів

192,1

196,0

156,5

— 35,6

— 39,5

Прибуток від реалізації, тис.грн.

— 629 678

— 3 605 631

— 3 487 641

— на 1 середн. робітника, тис грн.

193,1

195,2

— 45,4

— 238,5

— 240,6

— 100 грн витрат виробництва

99,9

88,7

— 20,2

— 120,1

— 108,9

— на 100 грн основних виробничих фондів

74,7

62,0

— 17,7

— 92,4

— 79,7

— на 100 грн оборотних засобів

160,1

163,4

— 43,7

— 203,8

— 207,1

Аналізуючи основні показники діяльності підприємства в період з 2011 року по 2013 рік в таблиці 3.11, слід зазначити зменшення всіх показників 2013 року порівняно з 2011 та 2012 роками, що свідчить про неефективну діяльність товариства у 2013 році.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках. [46, с. 219]

У зв’язку з тим, що наше підприємство, протягом досліджуваних років є збитковим, у розрахунку показників рентабельності немає сенсу.

Підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) всебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності товариства.

Резерви підвищення ефективності функціонування підприємства — це можливості досягнення більш ефективної його діяльності в результаті забезпечення належної дії факторів, що дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси та організаційно — інноваційний потенціал.

Склад резервів підвищення ефективності функціонування підприємства наступний:

— ресурсні резерви;

— організаційнo-технологічні резерви;

— резерви підвищення якості продукції;

— резерви основних узагальнюючих результатів роботи.

Ресурсні резерви підприємства — це резерви поліпшення використання основних і оборотних виробничих фондів (основного і оборотного капіталу), а також резерви ефективнішого використання трудових ресурсів (резерви підвищення продуктивності праці).

За результатами проведеного аналізу фінансового стану діяльності ПАТ «Краснодонвугілля», можемо зробити висновок, що в товаристві:

— простежується тенденція збільшення суми балансу на 10%;

— найбільшу питому вагу протягом досліджуваних років в активі балансу мають необоротні активи 68,2% в 2011 році, 75,9% в 2012 році, 77,6% в 2013 році, в пасиві - в 2011 році довгострокові зобов’язання 32,5%, в 2011 році власний капітал 39,4%, в 2012 році довгострокові зобов’язання 44,7%;

— в цілому по підприємству баланс вважається неліквідним;

— коефіцієнт автономії та структури джерел фінансування мали тенденцію зменшення. Коефіцієнт заборгованості та забезпеченості власними оборотними коштами в 2013 році є критичним, що свідчить про визнання підприємства неплатоспроможним;

— протягом 2013 року товариство знаходиться в кризовому фінансовому стані, тобто підприємство має кредити і позики, не погашені в термін, а також прострочену дебіторську заборгованість. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на грані банкрутства;

— зменшення всіх показників ефективності діяльності 2013 року порівняно з 2011 та 2012 роками, що свідчить про неефективну діяльність товариства у 2013 році.

Для оптимізації фінансового стану товариству потрібно:

1. Формування достатніх обсягів виторгу, що дають змогу в повному обсязі виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з працівниками, кредиторами, постачальниками.

2. Досягти підвищенням розмірів вхідних грошових потоків за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості та скорочення вихідних грошових потоків за рахунок зниження витрат, які відносять на собівартість продукції чи покривають за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

3. Проводити заходи по скороченню дебіторської заборгованості підприємства. Це повинно привести до оптимізації структури балансу підприємства, а відповідно і до підвищення його стійкості в частині формування фінансових активів.

4. Оцінка ділової активності ПАТ «Краснодонвугілля»

4.1 Сутність поняття ділової активності підприємства Термін «ділова активність» почав використовуватися у вітчизняній аналітичній літературі порівняно недавно — у зв’язку з впровадженням широко відомих у різних країнах світу методик аналізу фінансової звітності на основі системи аналітичних коефіцієнтів. Безумовно, трактування даного терміна може бути різним. [9, с. 115]

У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіталу.

У контексті аналізу фінансово-господарської діяльності цей термін розуміють вужче — як поточна виробнича й комерційна діяльність підприємства; у цьому випадку словосполучення «ділова активність» являє собою, можливо, не цілком вдалий переклад англомовного терміна «business activity», який якраз і характеризує відповідну групу коефіцієнтів з системи показників оцінки фінансового стану суб'єктів підприємницької діяльності.

Термін «ділова активність» з’явився в Україні в 90-і роки з розвитком підприємництва й виникненням таких понять, як діловий ризик і діловий крах, запобігання якого вимагає активних дій від підприємців. Термін «ділова активність» прийшов у вітчизняний економічний лексикон зі світової практики у зв’язку з реформуванням економіки й формуванням ринкових відносин. У розвинених країнах, зокрема США, ділова активність визначається на макроі мікрорівнях. [34, с. 243]

На сьогоднішній день ділова активність розглядається з трьох позицій: індивідуума; підприємства (мікрорівень); країни (макрорівень).

На рівні підприємства ділова активність найчастіше розглядається як результативність роботи підприємства щодо величини авансованих ресурсів або величини їхнього споживання в процесі виробництва. Таке визначення практично ототожнює поняття ділової активності й ефективності роботи.

В зв’язку з тим, що ділова активність виникла в ринкову епоху, то вона передбачає оцінку ринкової ситуації, яка характеризується обсягом виробництва, інвестицій, кількістю і розміром угод, станом портфелю замовлень, динамікою зайнятості, цін, завантаження виробничих потужностей, що в кінцевому підсумку у фінансовому аспекті проявляється, передусім, у швидкості обороту його засобів.

Теоретична позиція більшості фінансових аналітиків полягає в тому, щоб дати характеристику категорії «ділова активність» стосовно господарюючого суб'єкта.

У таблиці 4.1 подані окремі трактування ділової активності підприємства.

Таблиця 4.1 — Трактування авторами поняття ділової активності підприємства

Автор

Визначення, що характеризують сутність ділової активності підприємства

Войнаренко М. П. [9]

Ділова активність підприємства — це комплексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльності підприємства і визначається такими критеріями, як місце підприємства на ринку, репутація, інноваційно-інвестиційна діяльність, конкурентоспроможність.

Заікіна О.О. [19]

Ділова активність — весь спектр зусиль, спрямованих на просування підприємства на ринках продукції, праці, капіталу.

Куриленко Т. П. [25]

Увесь комплекс зусиль, що спрямовує підприємство на ринках продукції, праці, капіталу.

Марченко О. І. [30]

Бачить методику оцінки ділової активності в розгляді питання про зовнішнє фінансування. Показники ліквідності; питомої ваги позикового капіталу, рентабельності, забезпеченості відсотків за кредитами.

Анискин Ю.П.

Сергеев А.Ф., Ревякина М. А. [4]

Спираються на показники ефективності виробничої діяльності, які вимірюють прибутковість фірми і її здатність використовувати активи. Прибутковість продажів, валовий прибуток, прибутковість активів, прибутковість капіталу, прибуток на акцію, показники виплати дивідендів і покриття відсотків, рентабельність капіталу.

Гринькевич О. А. [13]

Акцентує увагу на аналізі операційного циклу. Період операційного циклу, обороту оборотних активів, середній період обороту грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень.

Нейф Н. М. [33]

Запропонував показники аналізу ділової активності, що враховує внутрішні і зовнішні взаємозв'язки. Економічна додана вартість, коефіцієнт інвестиційної ділової активності.

Снитко Л. Т. [40]

Вважає, що ділова активність комерційної організації проявляється в динамічності її розвитку. Оцінка ступеня виконання планів, норм, нормативів; коефіцієнт стійкості економічного зростання; оцінка динамічності розвитку фірми.

Лигина Н. І. [29]

Розглядає ділову активність через призму якісних показників. Становище на ринку; ділова репутація; залежність компанії від великих постачальників.

А.Д. Шеремет [45]

Ототожнює ділову активність і оборотність активів та зобов’язань. Коефіцієнти оборотності капіталу, рентабельність та оборотність капіталу.

Шиян Д.В., Строченко Н.І. [47]

Ділову активність оцінюють коефіцієнтами якості управління активами, робить наголос на порівняння отриманих коефіцієнтів зі середньогалузевими даними. Оборотність товарно-матеріальних запасів, середній термін інкасації, оборотність основних засобів, оборотність всіх активів.

Нестеренко Н. В. [34]

Ділова активність підприємства оцінюється сукупністю кількісних і якісних параметрів (зростання економічного потенціалу підприємств, обсяги поставок на експорт, імідж підприємства, його соціальна і природоохоронна активність).

Гарасюк О.А. [11]

Ділова активність означає зусилля, які підприємство докладає для виходу на ринок продукції, праці, капіталу.

Проаналізувавши основні підходи до змісту що характеризують сутність ділової активності підприємства зарубіжних та вітчизняних вчених, можна зробити висновок, що Шиян Д. В., Строченко Н.І., А. Д. Шеремет, Гринькевич О. А. бачать аналіз ділової активності суб'єктів господарювання, перш за все, в показниках оборотності. Слід зауважити, що аналіз оборотності - невід'ємна, але не єдина складова аналізу ділової активності підприємства.

Більш вдалим є підхід Снитко Л. Т., який пропонує оцінювати ділову активність підприємства враховуючи коефіцієнт стійкості економічного зростання, проводити оцінку динамічності розвитку ринку. Лигина Н. І. бере до уваги у своєму підході якісні показники оминаючи кількісні, що, на нашу думку, може бути причиною значних відхилень у розрахунку ділової активності. Підхід Анискина Ю. П. Сергеева А.Ф., Ревякинаа М. А. щодо оцінки ділової активності спирається на показники ефективності виробничої діяльності, але не розглядає інші види діяльності підприємства, які є не менш важливим аспектом у розрахунку цього показника. Підхід Марченко О. І. базується на розрахунку показників ліквідності, які не дають змоги точно оцінити ділову активність організації.

Таким чином, ділову активність підприємства можна визначити як мотивований на макроі мікрорівні процес управління ефективністю господарської діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямований на забезпечення його розвитку, збільшення трудової зайнятості й ефективне використання всіх видів ресурсів з метою досягнення ринкової конкурентоспроможності й формування сучасного інноваційно-інвестиційного потенціалу суб'єктів ринкових відносин і національної економіки в цілому.

Аналіз поданих у таблиці визначень свідчить про те, що різні автори трактують достатньо неоднозначно термін «ділова активність підприємства» і в окремих випадках характеризують її значною мірою як «ринкову активність підприємства», оскільки використовують для характеристики такі ознаки і показники, що відображають безпосередньо позицію підприємства на ринку, тощо. У той час як ділова активність підприємства, на наш погляд, більш пов’язана з внутрішніми аспектами економічної діяльності підприємства.

Ділова активність відображає рівень ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів і в той же час характеризує якість управління, а також можливості потенційного розвитку підприємства. [19, с. 144]

В умовах нестабільної економіки рівень ділової активності можна кваліфікувати як:

1) високий (достатній);

2) середній (задовільний);

3) низький (незадовільний).

Високому рівню притаманна нормальна ситуація, це коли створюються сприятливі умови для підвищення темпів зростання оціночних показників і формується стійка тенденція до поліпшення функціонування суб`єкта господарювання.

Середньому рівню ділової активності властива проблемна ситуація і означає такий збіг господарських умов та чинників за яких спостерігається погіршення стану підприємства і формується тенденція нестійкої динаміки оціночних показників.

Низький рівень характеризує кризову ситуацію. Підприємство не реагує на стратегічні питанні, які потребують термінового вирішення, оціночні показники ділової активності формують стійку негативну тенденцію і підприємству загрожують банкрутством. [25, c. 215−216]

Виокремлюють ділову активність щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зростання та активність у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виявляється у зростанні економічного потенціалу чи підвищенні ефективності його використання.

В останні роки сформулювався єдиний методологічний підхід до оцінки ділової активності як якісної характеристики ділового циклу, що проявляється в різному ступені залучення й ефективності використання ресурсів, у динаміці обсягів діяльності. Кон’юнктура ринку як барометр стану підприємства визначається розширенням або звуженням сфери ділової активності. Розширення ділової активності проявляється через зростання виробництва й укладання нових контрактів, підвищення споживчого попиту. У результаті цього відбувається збільшення місткості ринку, обсягу товарів і послуг.

Отже, ділова активність підприємства проявляється через розширення ринків збуту продукції, підтримання ділової репутації (іміджу), вихід на ринок праці і капіталу та оцінюється системою показників (коефіцієнтів), які характеризують найважливіші сторони діяльності підприємства.

4.2 Показники ділової активності підприємства На першій стадії підприємство здобуває необхідні йому основні фонди, запаси товарної продукції, на другій — ці кошти використовуються на оплату праці працівників, оплату податків, платежів по соціальному страхуванню та іншим видаткам. Закінчується ця стадія реалізацією продукції покупцям і надходженням на рахунок підприємства коштів за відвантажену продукцію. Чим швидше капітал зробить кругообіг, тим більше продукції закупить і реалізує при одній і тій же сумі капіталу. [4, с. 121]

Затримка руху коштів на будь-якій стадії веде до вповільнення оборотності, вимагає додаткового вкладення коштів і може викликати значне погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий у результаті прискорення оборотності ефект, виражається в першу чергу у збільшенні виторгу від реалізації без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку, тому що звичайно до вихідної грошової форми він вертається зі збільшенням. Якщо реалізація продукції є збитковою, то прискорення оборотності коштів призведе до погіршення фінансових результатів.

Із сказаного випливає, що потрібно прагнути не тільки до прискорення руху капіталу на всіх стадіях кругообігу, але й до максимальної його віддачі, що виражається у збільшенні суми прибутку на одну гривню капіталу.

Це досягається раціональним і ощадливим використанням всіх ресурсів, недопущенням їхніх перевитрат, втрат на всіх стадіях кругообігу. У результаті капітал повернеться до свого вихідного стану в більшій сумі, тобто із прибутком.

Аналіз і оцінка внутрішньої ділової активності здійснюються у кількісному та якісному вимірах.

Кількісні параметри оцінки ділової активності виражені динамікою синтетичних і аналітичних показників виробничо-фінансової діяльності. У практиці аналітичної роботи доцільно ці показники групувати за абсолютними та відносними значеннями приросту щодо базового рівня чи стосовно плану або за ефективністю використання виробничих ресурсів і капіталу.

Найбільш загальну систему показників кількісної оцінки ділової активності підприємства наведено у таблиці 4.2. Ці показники дають різновекторну оцінку ділової активності, і для узагальнення аналітичних висновків можна використовувати методи інтегрованої оцінки.

Таблиця 4.2 — Система показників кількісного виміру внутрішньої ділової активності підприємства

Показники динаміки кількісних змін

Показники ефективності використання ресурсів і капіталу

Обсяг реалізації продукції

Рентабельність вкладеного капіталу

Обсяг валового доходу

Рентабельність виробничого капіталу

Обсяг чистого прибутку

Рентабельність продукції

Вартість основних засобів

Продуктивність праці працівників

Обсяг виробничих запасів

Середня заробітна плата працівників

Кількість працюючих

Матеріаломісткість продукції

Приріст валюти балансу

Віддача основних засобів

Приріст власного капіталу

Граничний рівень витрат

Обсяг реальних інвестицій

Рентабельність реальних інвестицій

Активність підприємства у зовнішньому економічному середовищі може оцінюватися за такими кількісними параметрами:

— зміною частки підприємства на ринку продукції (робіт, послуг). Цей показник свідчить про зміну частки підприємства у виробництві продукції галузей, регіону, національної економіки;

— масштабами партнерських відносин на внутрішньому та зовнішньому ринках країни;

— обсягом зовнішньоекономічного обороту;

— приростом кількості робочих місць;

— динамікою фондової активності, яка виражається в збільшенні обсягу реалізації акцій, підвищенні коефіцієнта нотування, зростанні прибутковості та рівня дивідендного доходу акцій.

Якісними параметрами ділової активності підприємств у зовнішньому економічному середовищі можуть бути:

* імідж підприємства, його ділова репутація. За визначенням американських вчених Т. Пітерса і Р. Уотермана, компанії з широким діапазоном ціннісних установок досягають високих фінансових результатів. Імідж — це не об'єктивне й однозначне відображення позитивних характеристик підприємства, а спроектований фахівцями образ, в основі якого лежать його реальні якості. Від іміджу фірми залежать її популярність, стабільність, престиж, репутація. Ділова репутація (гудвіл) виступає як нематеріальний актив підприємства, що передбачає комплекс заходів, спрямованих на збільшення активних операцій, враховуючи використання ділового партнерства, здібностей керівників, домінуючі позиції на ринку тощо. Втрата іміджу може призвести до погіршення економіки підприємства і його банкрутства;

* соціальна активність підприємства, яку відображає його участь у розв’язанні складних соціальних завдань подолання безробіття, соціального захисту, формуванні соціальної інфраструктури у районах його місцезнаходження. Соціальна активність виявляється у фінансуванні соціальних програм, створенні об'єктів соцкультпобуту, доброчинній діяльності тощо;

* природоохоронна активність підприємства, яка виявляється у створенні екологічно чистих виробництв, фінансуванні рекреаційних програм, боротьбі зі шкідливими викидами та забрудненням навколишнього середовища, здійсненні внесків на охорону природи.

Стабільність фінансового стану підприємства в умовах ринкової економіки обумовлена значною мірою його діловою активністю, що залежить від шпроти ринків збуту продукції, його ділової репутації, ступеня виконання плану за основними показниками господарської діяльності, рівня ефективності використання ресурсів і стабільності економічного зростання.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється, насамперед, у швидкості обороту його коштів.

Аналіз ділової активності (оборотності) дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства.

Рис 4.1 Схема оцінки ділової активності підприємства Основні задачі аналізу ділової активності:

— вивчення і оцінка тенденції зміни показників ділової активності;

— дослідження впливу основних чинників, які змінюють показники ділової активності, і розрахунок величини їх конкретного впливу;

— підрахунок резервів і розробка конкретних заходів щодо залучення в оборот виявлених резервів.

Виділяють такі етапи аналізу ділової активності:

1) Обчислення показників ділової активності в базисному і звітному періоді.

2) Обчислення абсолютних і відносних відхилень значень кожного коефіцієнта звітного періоду від значень базисного періоду.

3) Оцінка змін показників ділової активності у звітному періоді.

4) Визначення резервів і розроблення заходів щодо підвищення показників.

5) Прийняття управлінських рішень і контроль за їх виконанням. [29, с 300−301]

У процесі аналізу вивчається динаміка показників ділової активності підприємства та порівнюється їх значення із значеннями аналогічних за галуззю, а також з показниками конкурентів.

Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, основними з яких є:

— Коефіцієнт оборотності активів;

— Коефіцієнт оборотності оборотних засобів;

— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

— Коефіцієнт оборотності основних засобів;

— Коефіцієнт оборотності власного капіталу.

Важливість показників оборотності пояснюється тим, що характеристики обороту багато в чому визначають рівень прибутковості підприємства.

Про зростання ділової активності найбільш узагальнено свідчить таке співвідношення показників:

ТРчп > Трп > Твк > 100%, (4.1)

де ТРчп — темп приросту чистого прибутку, %;

Трп — темп приросту реалізації продукції, %;

Твк — темп приросту вкладень капіталу, %.

Цю залежність ще називають «золотим правилом економіки підприємства» і вона означає, що:

— економічний потенціал підприємства зростає;

— зростання реалізації продукції (доходу) підприємства випереджає приріст вкладеного капіталу;

— прибутковість вкладеного капіталу та обороту з продажу зростає.

Розрахуємо ці показники в таблиці 4.3.

Темп приросту = ((звітний показник — базовий показник)/базовий показник)*100

ТРчп 2013 = ((-802 569-(-290 685))/-290 685)*100 = 176

Трп 2013 = ((2 252 394−2 857 963)/2 857 963)*100 = - 21

Твк 2013 = ((2 579 989−1 310 544)/1 310 544)*100 = 97

Таблиця 4.3 — Показники зростання ділової активності

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Темп приросту чистого прибутку, %

— 36

Темп приросту реалізації продукції, %;

— 4

— 21

Темп приросту вкладень капіталу, %

— 8

Як можемо спостерігати з таблиці 4.3, протягом років не виконується «золоте правило економіки» в товаристві, що свідчить про зниження економічного потенціалу та погіршення фінансового стану товариства.

Отже, коефіцієнти оборотності (ділової активності) безпосередньо впливають на фінансові результати діяльності підприємства, його платоспроможність. Як результат прискорення обороту вивільнюються матеріальні елементи оборотних активів (менше потрібно запасів сировини, матеріалів, палива, та ін.) і таким чином зменшуються затрати, пов’язані з їх зберіганням. При цьому вивільнюються грошові кошти, які були вкладені в ці запаси, що врешті-решт сприятиме покращенню фінансового стану підприємства. [30, с 136−138]

Кожен аспект ділової активності пов’язаний з цілями і завданнями, що стоять перед підприємством на стратегічному та тактичному рівнях управління. Загальновизнано, що ділова активність підприємства знаходиться в безпосередній залежності від стану, динаміки і ефективності використання виробничих ресурсів, які складають майновий базис для діяльності підприємства і визначають специфіку трудових функцій його працівників (рис. 4.2).

Рис 4.2 Схема взаємозв'язку умов економічної динаміки, обумовленої характером використання ресурсів, які формують ділову активність підприємства Слід зауважити, що не тільки наявність і використання ресурсного потенціалу підприємства виступає фактором формування і рівня прояву його ділової активності, але і, навпаки, від рівня і спрямованості прояву ділової активності залежать динаміка і ефективність використання ресурсів підприємства, вибір пріоритетного вектора економічної динаміки.

Умови, що зумовлюють залежність ділової активності підприємства від ресурсних факторів його економічної динаміки:

— динаміка зростання ресурсів повинна мати однозначну позитивну спрямованість;

— виявлення спрямованості зміни ресурсних факторів економічної динаміки є однією з найважливіших управлінських завдань, вирішення якої забезпечить зростання ділової активності підприємства;

— визначення резервної частини ресурсного потенціалу слід розглядати як джерело економічного розвитку.

Отже, підвищення ефективності використання виробничих ресурсів підприємства може розглядатися як умова розвитку ресурсного потенціалу та зростання ділової активності. Дослідження ресурсних факторів економічної динаміки формування ділової активності підприємства можна проводити за допомогою аналізу екстенсифікації та інтенсифікації, а аналіз співвідношення екстенсивних та інтенсивних ресурсних факторів дозволить визначати стадію економічної динаміки і виявляти резерви розвитку ресурсного потенціалу підприємства, залучення яких сприятиме зростанню ділової активності. [33 с. 135−136]

4.3 Аналіз показників ділової активності підприємства Ефективність використання оборотних активів на підприємстві має важливе значення, оскільки справляє значний вплив на загальну ефективність всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Це пояснюється тим, що тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів. Якщо перші неодноразово беруть участь у процесі виробництва, то оборотні фонди — один раз, повністю споживаючись у кожному його циклі. Оборот основних фондів вимірюється роками, водночас як оборотні фонди і фонди обігу протягом року здійснюють, як правило, декілька оборотів. Отже, оборотні активи, що обслуговують оборот оборотних фондів і фондів обігу, багато в чому визначають загальні темпи і ефективність виробництва.

В системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних активів. Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників.

Відносні показники ділової активності характеризують використання ресурсів: матеріальних (матеріаломісткість, матеріаловіддача), основних засобів (фондовіддача, фондоємність), трудових (фондоозброєність, продуктивність праці).

— матеріаловіддача, яка розраховується як відношення вартості товарної продукції до суми матеріальних витрат і характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів. Розраховується за формулою:

Мв = ВП/МОЗ (4.2)

де Мв — матеріаловіддача продукції;

ВП — вартість виробленої продукції;

МОЗ — матеріальні витрати на виробництво продукції.

Мв 2013 = 4 952 200/699506=7,08

— матеріаломісткість продукції (розраховується як відношення суми всіх матеріальних витрат до вартості товарної продукції). Розраховується за формулою:

Мм = МОЗ/ВП (4.3)

де Мм — матеріаломісткість продукції;

МОЗ — матеріальні витрати на виробництво продукції;

ВП — вартість виробленої продукції.

Мм 2013 = 699 506/4952200=0,14

— Фондовіддамча — це відношення вартості випущеної продукції у вартісному виразі до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці.

(4.4)

де ФВ — фондовіддача;

ОВ — обсяг виробленої продукції, тис.грн.;

— середньорічна залишкова вартість основних засобів підприємства, тис.грн.

— Фондоємність — це показник, який характеризує відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів підприємства до обсягу виробленої продукції за один рік.

Фондоємність — показник, зворотний до фондовіддачі:

(4.5)

де ФМ — фондоємність.

— Фондоозбромєність — вартість основних виробничих фондів, що припадає на одного працівника. Обчислюється діленням середньорічної вартості основних фондів на кількість працівників.

(4.6)

де ФО — фондоозброєність, тис. грн./чол.;

Ч — чисельність робітників підприємства, осіб.

— Продуктивність праці - це виробіток продукції на одного працюючого. На підприємстві продуктивність праці визначається за формулою:

Пп = ВП/Чсс, (4.7)

де ВП — обсяг продукції (шт., т, м3, м2, грн., н-год.);

Чсс — середньосписковий склад виробничого персоналу, чол.

ПП 2013 = 5 461 004/13863=393,9

Розраховані дані внесемо в таблицю 4.4.

Таблиця 4.4 — Ефективність використання основних фондів ПАТ «Краснодонвугілля»

Показник

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Відхилення 2013 р. від

2011 р.

2012 р.

Матеріаловіддача

7,02

6,89

7,08

0,06

0,19

Матеріаломісткість

0,16

0,14

0,14

— 0,02

Фондовіддамча

0,7

0,6

0,5

— 0,2

— 0,1

Фондоємність

1,3

1,6

1,9

0,6

0,3

Фондоозбромєність

258,4

314,9

51,6

— 4,9

Продуктивність праці

412,1

401,5

393,9

— 18,2

— 7,6

Після розрахунків в таблиці 4.4, ми спостерігаємо в 2013 році зменшення фондовіддачі товариства, що призвело до збільшення фондоємності. Фондоозброєність протягом 2011;2013 років коливалась.

У розрізі аналізу оборотних активів вивчається оборотність окремих видів оборотних активів і загальної їх суми. Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Таким чином, показники, що характеризують швидкість оборотності оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання.

В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні - до обігу залучаються додаткові активи.

Ефективне використання оборотних коштів характеризується такими показниками:

1. Коефіцієнт оборотності активів — відображає швидкість обороту сукупного капіталу підприємства, тобто показує, скільки разів за аналізований період відбувається повний цикл виробництва й обіг, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів:

(4.8)

де Коб — коефіцієнт оборотності оборотних коштів, оборотів;

Р — вартість реалізованої продукції, грн.;

ОК — середній залишок оборотних коштів, грн.

К об акт 2013 = 2 702 873/1440193 = 1,88

К об кт заб 2013 = 2 702 873/2054708 = 1,32

Коб дт. зад. 2013 = 2 702 873/1165421 = 2,3

Коб. зап. 2013 = 2 702 873/93423 = 28,9

Коб. гк 2013 = 2 702 873/2766 = 977,2

2. Показником, оберненим коефіцієнту оборотності, є коефіцієнт завантаження оборотних коштів, який показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції за певний період. Величина цього показника обчислюється за формулою:

(4.9)

Кзав. акт 2013 = 1 440 193/2702873 = 0,53

Кзав. зап. 2013 = 93 423/2702873 = 0,03

Кзав. гк. 2013 = 2766/2 702 873 = 0,001

3. Тривалість одного обороту (швидкість обороту) оборотних коштів визначається за формулою:

(4.10)

де Тоб — тривалість одного обороту, днів;

Д — дні періоду;

Коб — коефіцієнт оборотності оборотних коштів, оборотів.

Тоб акт 2013 = 360/1,88 = 194

Тоб кт заб 2013 = 360/1,32 = 273

Тоб дт. зад. 2013 = 360/2,3 = 159

Тоб зап. 2013 = 360/28,9 = 13

Тоб гк. 2013 = 360/977,2 = 0,36

4. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може бути використаний показник віддачі (рентабельності) оборотних коштів, котрий являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до середніх залишків оборотних коштів:

(4.11)

де Rок — рентабельність оборотних коштів, %;

ПР — прибуток від реалізації продукції, грн.

Нажаль рентабельність оборотних коштів ми розрахувати не можемо, бо протягом досліджуваного періоду діяльність товариства була збитковою.

Розрахуємо показники оборотності обігових коштів, отримані дані внесемо в таблицю 4.5.

За даними таблиці 4.5 та рисунку 4.3 та 4.4 видно, що всі коефіцієнти оборотності та завантаження мали тенденцію зменшення, що є негативним моментом діяльності товариства. Період оборотності на кінець 2013 року мав тенденцію збільшення, що також є негативним моментом.

Таблиця 4.5 — Показники оборотності оборотних коштів

Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Коефіцієнт оборотності активів

1,92

1,96

1,88

Період оборотності активів, днів

Коефіцієнт оборотності запасів

22,9

28,9

Період оборотності запасів, днів

Коефіцієнт оборотності грошових коштів

997,5

982,4

977,2

Період оборотності грошових коштів, днів

0,28

0,31

0,36

Коефіцієнт завантаження активів

0,4

0,3

0,4

Коефіцієнт завантаження запасів

0,05

0,04

0,03

Коефіцієнт завантаження грошових коштів

0,002

0,002

0,001

Для більшої наочності, представимо дані таблиці 4.5 в діаграмі.

Рис. 4.3 Динаміка показників коефіцієнтів оборотності, завантаження та періоду оборотності активів, грошових коштів і запасів Рис. 4.4 Динаміка показників періоду оборотності активів, грошових коштів і запасів

Поліпшення використання оборотних коштів підприємства і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації). Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку.

Стабільність фінансового стану підприємства в умовах ринкової економіки обумовлена значною мірою його діловою активністю, що залежить від широти ринків збуту продукції, його ділової репутації, ступеня виконання плану за основними показниками господарської діяльності, рівня ефективності використання ресурсів і стабільності економічного зростання.

За сучасних умов суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу ділової активності, основи, на якій ґрунтуються оптимальні рішення про обсяги майна підприємства та раціональність його використання. Далі проведемо аналіз ділової активності товариства, отримані дані внесемо в таблицю 4.6.

Таблиця 4.6 — Зведена таблиця коефіцієнтів ділової активності

Найменування показника

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

2,46

2,23

1,32

Період оборотності кредиторської заборгованості

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

2,5

3,1

2,3

Період оборотності дебіторської заборгованості

Для більшої наочності, представимо дані таблиці 4.6 в діаграмі.

Рис. 4.5 Динаміка показників коефіцієнтів оборотності та періоду оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості

За розрахунками таблиці 4.6 та рисунку 4.5, можемо зробити такі висновки: коефіцієнт оборотності дебіторської та коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості протягом досліджуваних років мали тенденцію зменшення, а як наслідок відбулось збільшення періоду їх оборотності, що є негативним моментом діяльності товариства.

Основними напрямками розробки заходів по підвищенню ділової активності товариства повинні стати:

1) підвищення частки прибутку в обігу. Актуальним тут є попередній та оперативний контроль за формуванням витрат обігу з метою зниження рівня останнього. Найбільш дієвим засобом організації такого контролю є бюджетування витрат і грошового відтоку;

2) прискорення оборотності активів з метою посилення позитивного впливу підвищення рентабельності діяльності, або компенсації негативного впливу останнього показника за відсутності реальних можливостей підвищення частки прибутку в обігу (домогтися позитивного ефекту за рахунок реалізації заходів першого напрямку складніше, ніж друге).

Аналізуючи ділову активність та ефективність роботи підприємства, слід пам’ятати, що теорія і практика поки що не виробили систему чітких і визначених показників для їх характеристики. Тому різні суб'єкти, які мають безпосередні відносини із конкретним підприємством, можуть у різний спосіб вирішувати ці проблеми.

Проаналізувавши рівень ділової активності на підприємстві можна зазначити, всі показники потрібно покращувати за рахунок ефективних фінансових і управлінських рішень.

Основними фінансовими заходами покращення ділової активності підприємства є:

1. Оптимізація структури капіталу.

2. Оптимізація циклу виконання робіт.

Для оптимізації структури капіталу підприємству потрібно залучити зовнішні джерела фінансування. Найкращим для підприємства буде залучення зовнішніх інвестицій з боку держави, оскільки кредитування в період кризи є неможливим.

Для оптимізації циклу виконання робіт потрібно вжити ряд заходів:

— покращення професійних здібностей робітників;

— покращити рівень мотивації.

Ефективна система мотивації на підприємстві дозволить керівникам створити сприятливий організаційний клімат на підприємстві, сформувати «відданого» підприємству працівника, а тим самим уникнути зайвих витрат на навчання нового персоналу (знизиться плинність кадрів), витрат на пошук нового персоналу, а також, що найважливіше — претензій від клієнтів за неякісне виконання робіт.

Таким чином, підприємство повинно ставити перед собою цілі, які забезпечать розвиток підприємства і його вихід на новий рівень за короткі періоди часу. Керівники повинні навчитися працювати з людьми і мотивувати їх до праці шляхом взаємної вигоди, ефективно розподіляти ресурси по відділах. Контроль за виконанням завдань повинен проводитись не дуже жорстко, але регулярно.

І в загальному підприємству слід обрати стратегію інтенсивного росту, щоб скоріше досягти запланованих результатів в зв’язку з швидкою зміною потреб ринку.

Отже, ділова активність підприємства проявляється в динамічності його розвитку, досягнення цілей, що відображають відповідні натуральні і вартісні показники, в ефективному використанні економічному потенціалу, розширенні ринків збуту продукції.

В фінансовому аспекті ділова активність підприємства знаходить своє відображення, насамперед, у швидкості обороту його коштів, відображає ефективність роботи підприємства відносно величини авансованих ресурсів або відносно величини їх споживання в процесі виробництва.

Після оцінки ділової активності ПАТ «Краснодонвугiлля», можемо зробити такі висновки:

1. Ділова активність відображає рівень ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів і в той же час характеризує якість управління, а також можливості потенційного розвитку підприємства.

2. Аналіз і оцінка внутрішньої ділової активності здійснюються у кількісному та якісному вимірах.

3. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, основними з яких є:

— Коефіцієнт оборотності активів;

— Коефіцієнт оборотності оборотних засобів;

— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

— Коефіцієнт оборотності основних засобів;

— Коефіцієнт оборотності власного капіталу;

3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості та запасів протягом досліджуваних років мав тенденцію зменшення, що є негативним моментом діяльності товариства. Період оборотності дебіторської заборгованості на кінець 2013 року мав тенденцію збільшення, що також є негативним моментом.

Коефіцієнт завантаження запасів протягом років поступово знижувався, що говорить про досить невелику частку запасів що припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції товариства.

Коефіцієнт оборотності активів та коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості протягом досліджуваних років мали тенденцію зменшення, а як наслідок відбулось збільшення періоду їх оборотності, що є негативним моментом діяльності товариства.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємства і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Основними напрямками розробки заходів по підвищенню ділової активності товариства повинні стати:

1) підвищення частки прибутку в обігу. Актуальним тут є попередній та оперативний контроль за формуванням витрат обігу з метою зниження рівня останнього. Найбільш дієвим засобом організації такого контролю є бюджетування витрат і грошового відтоку;

2) прискорення оборотності активів з метою посилення позитивного впливу підвищення рентабельності діяльності, або компенсації негативного впливу останнього показника за відсутності реальних можливостей підвищення частки прибутку в обігу (домогтися позитивного ефекту за рахунок реалізації заходів першого напрямку складніше, ніж друге).

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

З метою вдосконалення організаційних заходів щодо охорони праці на шахті ім. Баракова ПАТ «Краснодонвугiлля» розробимо інструкцію по охороні праці для однієї з найбільш небезпечних гірських професій — машиніста гірських виїмочних машин.

ІНСТРУКЦІЯ ПО ОХОРОНІ ПРАЦІ ДЛЯ МАШИНІСТА ГІРСЬКИХ МАШИН ВИЇМОЧНИХ

1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. Машиністом гірських виїмочних машин може бути особа не молодше 18 років, що пройшло попередній і періодичні (протягом всієї трудової діяльності) медичні огляди для визнання придатним до виконання робіт в порядку, встановленому Мінохоронздоров'я України.

1.2. До управління виїмочними машинами і прохідницькими комбайнами в очисних і підготовчих забоях допускаються тільки особи, що пройшли професійну підготовку і спеціальне навчання по техніці безпеки, склали іспити і що отримали посвідчення (диплом) на право управління машинами. Машиністом комбайна, що самостійно виконує роботи по ремонту, а також що працює на комбайні з автоматизованим і програмним управлінням може бути особа, що має середньотехнічну спеціальну освіту, а також навчене і атестоване в області промислової безпеки.

1.3. Машиністами гірських виїмочних машин з електроприводом можуть бути особи, яким привласнена кваліфікаційна група по техніці безпеки при експлуатації електроустановок не нижче другий.

1.4. Машиніст гірських виїмочних машин зобов’язаний: дотримувати вимоги по охороні праці і промислової безпеки, передбачені трудовим (колективним) договором (угодою), правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, Правилами безпеки у вугільних шахтах; дотримувати вимоги технічних документів, плану ліквідації аварії, інструкції по охороні праці при роботі в шахті, справжній інструкції в частині, що стосується його трудової діяльності; знати пристрій і технічні характеристики гірських виїмочних машин: агрегатів, комбайнів здобичі і прохідницьких, стругових установок, врубових машин; знати вимоги, що пред’являються, і порядок ведення роботи по монтажу, демонтажу і ремонту обслуговуваного устаткування; пристрій заземлення; знати системи пылеотсоса і зрошування; знати паспорти кріплення і управління крівлею; властивості гірських порід і їх поведінка при виїмці; знати основи гірської справи, електротехніки і гідравліки; електрослюсарна справа; мати на робочому місці керівництва (інструкції) по експлуатації машин устаткування і виробів в межах своєї професії (посади) і обслуговуваного їм робочого місця.

1.5. Машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний використовувати і правильно застосовувати що надаються працедавцями безкоштовно сертифіковані засоби індивідуального захисту, що видаються по нормах залежно від умов і виду виконуваних робіт для захисту від шкідливих і небезпечних виробничих чинників.

1.6. Машиніст гірських выемочных машин з підземними умовами праці повинен мати справний індивідуально закріплений ізолюючий саморятівник і акумуляторний головний світильник.

1.7. Машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний мати при собі індивідуальний перев’язувальний пакет у водонепроникній оболонці, а також знати місця розташування дільничних аптечок і носилок.

1.8. Машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний негайно сповіщати свого безпосереднього або вищестоящого керівника робіт про будь-яку ситуацію, загрозливому життю і здоров’ю людей, про кожен нещасний випадок, що відбувся на виробництві, або про погіршення стану свого здоров’я, зокрема про появу гострого професійного захворювання (отруєння).

2. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РОБІТ

2.1. Перед початком роботи машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний: надіти спецодяг, спецвзуттю, каску; отримати ізолюючий саморятівник і акумуляторний головний світильник, індивідуальний перев’язувальний пакет, флягу з водою; отримати наряд-допуск (завдання) і пройти цільовий інструктаж; зареєструвати свій спуск в шахту.

2.2. Перед початком роботи машиніст гірських выемочных машин повинен прийняти зміну у попереднього машиніста, дізнатися від працівників попередньої зміни про відмічені ними несправності, небезпеки і інші явища, які можуть привести до збоїв в роботі, до аварій і нещасних випадків. При цьому він зобов’язаний перевірити: концентрацію метану в місці розташування машини і в можливих місцях скупчення по шляху руху машини; справність і нормальне функціонування механізованої крепи; стан і справність живлячого кабелю і надійність його приєднання до машини; справність електричних, пневматичних і механічних блокувальних пристроїв; стан вибухозахисту електроустаткування (наявність заглушок, відсутність пошкоджень корпусів і збільшених зазорів і ін.); стан механічної частини і гідросистеми машини; стан і справність насосної установки, штрекового фільтру для очищення води від механічних домішок, забійного водопроводу, зрошувального пристрою і пиловловлюючої установки на машині; наявність масла в редукторах і в гідросистемі, відсутність течі; наявність і стан різців, зрошувачі і ін. на робочому органі машини; комплектність робочого інструменту; наявність і справність вбудованих приладів контролю газового складу атмосфери.

2.3. Під час зовнішнього огляду, перевірки, ремонту машини і іншого устаткування машиністом повинна бути відключена електроенергія за допомогою оперативних і аварійних органів управління; кнопки «СТОП», розташовані на машині і пульті управління, необхідно зафіксувати у відключеному положенні. Рукоятки разъединителей пускачів (РП) выемочной машини і допоміжних машин і механізмів (у разі комплектування РП лави від окремих пускачів) або ж відключити блокувальний разъединитель і аварійний вимикач станції. На відключених рукоятках повинен бути вивішений знак: «Не включати — працюють люди!». Після цього машиніст повинен роз'єднати штепсельний роз'єм на машині.

2.4. Якщо при перевірці і огляді выемочной машини і іншого устаткування виявлені які-небудь несправності, то подача електроенергії на машину забороняється до усунення несправностей. Машиніст повинен взяти участь у виконанні робіт по усуненню несправностей.

2.5. Після перевірки, огляду і усунення несправностей машиністові необхідно проводити подачу напруги в наступній послідовності: — з'єднати штепсельний роз'єм; - включити разъединители пускачів выемочной машини і допоміжних машин і механізмів або блокувальний разъединитель і аварійний вмикач магнітної станції; -установить рукоятку ручного аварійного вимикача в положення «Включено»; - деблокувати кнопки «СТОП» з фіксацією, управління, що знаходяться на пульті.

2.6. При подачі електроенергії на машину машиніст зобов’язаний перевірити справність освітлення і сигналізації, наявність нульового захисту в схемі управління, працездатність схеми управління і аварійного відключення, дію всіх кнопок управління, що є на машині і виносному пульті управління, промити комбайновий фільтр, перевірити роботу зрошувачів і прочистити що засмітилися, випробувати машину на неодруженому ходу.

2.7. При роботі на прохідницькому комбайні машиніст гірських выемочных машин до початку роботи на робочому місці зобов’язаний: — перевірити вміст метану в атмосфері призабойного простору вироблення; переконатися в справності призабойной крепи і в її відповідності паспорту кріплення, а також перевірити полягання крівлі в незакріпленому просторі у забою; - перевірити стан і справність електроустаткування, механічної частини і гідросистеми комбайна, живлячого кабелю, засобів боротьби з пилом і вентилятора місцевого провітрювання з його устаткуванням, заземлення устаткування, блокувальних пристроїв, вибухозахисту електроустаткування, освітлення і сигналізації; - перевірити, чи не захаращений робочий простір у комбайна устаткуванням і іншими предметами; - переконатися в наявності випереджаючих свердловин (там, де вони передбачені спеціальними заходами) і чи заповнені вони відповідною інертною речовиною; - встановити, чи є в достатній кількості необхідні протипожежні засоби і чи прибрані обтиральні матеріали і інші горючі предмети і речовини; - перевірити наявність і нормальне функціонування датчиків метану системи автоматичного контролю і апарату контролю кількості повітря, ВМП, що подається; - перевірити наявність просочувальних свердловин і встановити факт проведеного просочення масиву; - перевірити стан вентиляційного воздуховода і його відстань від забою; -проверить наявність свердловин контурної дегазації і факт її здійснення (якщо це передбачено паспортом); - перевірити якість осланцювання забою і прилеглого до нього простору.

3. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПІД ЧАС РОБОТИ

3.1. Машиніст зобов’язаний постійно контролювати справність і нормальне функціонування кабелеукладальника, траковой ланцюги. Забороняється для машини застосовувати гнучкий кабель, що має пошкодження зовнішньої оболонки, незавулканизированные счалки або більше чотирьох завулканизированных счалок на 100 м довжини кабелю.

3.2. Під час роботи машини машиніст зобов’язаний знаходитися на своєму робочому місці і виконувати тільки роботу, пов’язану з управлінням машини. Машиніст не повинен допускати до управління машиною інших осіб, що не мають на це право.

3.3. Машиніст зобов’язаний працювати в справному протипиловому респіраторі, якщо засіб пылеподавления не забезпечують зниження запиленої повітря до санітарних норм.

3.4. Під час роботи машиніст зобов’язаний стежити: — за надійним закріпленням кабелю в штепсельному роз'ємі і за тим, щоб на роз'єм не попадала вода; - за справністю електроустаткування; - за дотриманням паспорта кріплення і справністю крепи, зокрема механізованою; - за тим, щоб зубки ріжучих органів не різали крівлю і грунт пласта; -за станом зрошувального рукава і нормальною роботою зрошувачів, пиловловлювачів і відсутністю течі водою в розводці на комбайні і забійному водопроводі.

3.5. При виявленні несправності або пошкодження в процесі роботи выемочной машини машиніст зобов’язаний відключити машину і повідомити про це механікові ділянки або обличчю змінного нагляду. Включення машини проводиться після усунення пошкодження.

3.6. При тривалих перервах в роботі машиніст повинен зафіксувати всі кнопки «СТОП», що знаходяться на машині і пульті управління в розімкненому положенні, вимкнути аварійний вимикач, а потім рукоятки разъединителей поставити в положення «Вимкнено» .

3.7. При виявленні або отриманні повідомлення про порушення вентиляції, а також при отриманні розпорядження обличчя нагляду про припинення робіт машиніст зобов’язаний зупинити комбайн (і інші механізми), негайно вийти із забою на свіжий струмінь, вимкнути подачу електроенергії і чекати подальших розпоряджень. Включення електроенергії і відновлення робіт після відновлення нормального провітрювання допускається тільки по розпорядженню обличчя нагляду.

3.8. Машиніст зобов’язаний знати місцерозташування протипожежних засобів і уміти ними користуватися.

3.9. Машиніст зобов’язаний стежити за тим, щоб змащувальні і обтиральні матеріали зберігалися у відведеному для цього місці в спеціальній тарі, закритій кришками. Машиніст не повинен допускати проливання масел на грунт вироблення при заливці редукторів машин і механізмів.

3.10. Машиністові забороняється: — включати машини і механізми при несправних пристроях управління і аварійного відключення, а також при несправних пристроях дистанційного керування; - включати машину при несправності попереджувальної сигналізації; - включати в роботу машини, якщо на їх ріжучих органах відсутні окремі ріжучі елементи (зубки, різці, клеваки), передбачені схемою розташування на ріжучому органі, а також за наявності поламаних або зношених; - включати в роботу машину, якщо до зрошувального пристрою не подається вода; - відлучатися від підготовленої до роботи машини; - проводити зміни в заводській конструкції машини, електроустаткування і електросхемах; -производить виїмку вугілля при недіючих або ненормально діючих засобах пылеподавления; - подавати електроенергію на машину при місцевому скупченні метану у машини 2% і вище; - включати в роботу машину при несправних вибухозахисних оболонках і блокувальних пристроях, за відсутності заглушок на невикористаних (запасних) кабельних введеннях; - подавати напругу на несправне забійне електроустаткування, пошкоджені кабелі і при несправному заземленні; - розкривати оболонки електроустаткування і проводити ремонт у відсутності осіб енергомеханічної служби.

3.11. На ділянках з відносною метанообильностью більше 10 куб. м/т, а також на пластах, небезпечних або угрожаемых по раптових викидах або суфлярным виділеннях метану, выемочные машини повинні бути обладнані вбудованими в комбайн приладами. Машиніст зобов’язаний стежити за тим, щоб місця установки датчиків не заштыбовывались. Крім того, він зобов’язаний мати переносний автоматичний прилад безперервної дії.

3.12. У разі відключення комбайна автоматичним вбудованим приладом машиніст зобов’язаний перевірити зміст метану переносним приладом і повторювати періодично виміри протягом 15 мин. Якщо за цей час концентрація не зміниться або зростатиме, необхідно заблокувати пускову апаратуру, вийти на свіжий струмінь і повідомити про це технічному нагляду.

3.13. Транспортування кріпильних і інших матеріалів по працюючому конвеєру вирішується тільки за умови, що ці матеріали можуть вільно проходити під комбайном. Машиніст при цьому повинен знаходитися у пульта управління і, у разі потреби, зупинити конвеєр.

3.14. В період заміни (огляду) ріжучих елементів машиніст зобов’язаний знаходитися у пульта управління комбайном. Інші роботи по огляду або ремонту комбайна в цей час категорично забороняються.

3.15. При виконанні робіт по заміні (огляду) ріжучих елементів і зрошувачів на комбайні, де провертання робочого органу передбачене електродвигуном комбайна, машиніст і його помічник (ГРОЗ, електрослюсар), що проводить заміну елементів, дотримують наступний порядок виконання операцій: а) машиніст повинен відключити комбайн і конвеєр, при цьому зафіксувати кнопки «СТОП» комбайна і конвеєра у відключеному положенні, встановити швидкість подачі на нуль, вимкнути ручний аварійний вимикач, натиснути кнопку «ХІД» комбайна і конвеєра і, переконавшись в тому, що комбайн і конвеєр відключені, повідомити про це помічникові, що проводить заміну ріжучих елементів, зрошувачі, який у момент контрольної перевірки повинен знаходитися поряд з машиністом; би) помічник, отримавши від машиніста підтвердження про можливість виробництва робіт у ріжучого органу, повинен зафіксувати кнопку «СТОП блокувальна» у відключеному положенні і приступити до заміни (огляду) ріжучих елементів або зрошувачів; у) після закінчення робіт по заміні (огляду) ріжучих елементів, зрошувачів на даній ділянці ріжучого органу помічник машиніста деблокує кнопку «СТОП блокувальна», йде на безпечну відстань і повідомляє машиніста про можливість провертання ріжучого органу; г) машиніст комбайна, прийнявши повідомлення і переконавшись в тому, що його помічник віддалився на безпечну відстань від ріжучого органу, деблокує кнопку «СТОП» комбайна, включає рукоятку аварійного вимикача, подає голосом сигнал «Включаю» і короткочасним натисненням кнопок «ХІД» і «СТОП» комбайна провертає робочий орган комбайна на потрібну величину. Далі виконання операцій по заміні (огляду) ріжучих елементів або зрошувачів проводиться у викладеному вище порядку.

3.16. У разі провертання робочого органу при заміні (огляді) ріжучих елементів уручну (де це передбачено) машиніст і його помічник повинні відключати електроенергію від комбайна, конвеєра на весь період виконання робіт.

3.17. Під час роботи комбайна машиніст зобов’язаний стежити за тим, щоб комбайн нормально переміщався в місцях стиків рами конвеєра, і приймати заходи до того, щоб комбайн лижами не упирався в місці стиків і не забурював. При установці комбайна, що забурює, в нормальне положення, а також при огляді з нижнього боку спеціально підведеній для цього передній або задній частині комбайна необхідно приймати всі запобіжні засоби для виключення випадків травмування людей.

3.18. Установка секцій крепи в лаві, їх пересування услід за комбайном повинні здійснюватися в строгій відповідності з паспортом кріплення і управління крівлею лави. Забороняється включати комбайн для роботи у разі яких-небудь відступів від паспорта кріплення або неприпустимого відставання від комбайна в пересуванні секцій крепи, а також при її несправності (пошкодження огорож, козирків, противіджимних щитків і ін.).

3.19. Пересуватися по лаві машиністові і його помічникові дозволяється тільки по передбаченому для цього проходу. Пересування по комбайновій доріжці між конвеєром і забоєм, по конвеєру, кабелеукладальникові або іншим, не передбаченим для цього місцям, забороняється.

3.20. Транспортування комбайна по гірських виробленнях здійснюється по спеціально розробленому паспорту або заходам, в яких передбачається: — спосіб транспортування (перевезення по рейках, перегін своїм ходом і ін.); - безпечний маршрут транспортування; - виконання попередніх робіт по розширенню вироблень для забезпечення необхідних зазорів; - застосування засобів зв’язку і сигналізації; - розстановка робочих, що беруть участь у виконанні операції і їх обов’язку; - призначення відповідальної особи за виконання робіт і забезпечення безпеки. Залежно від способу транспортування додатково повинні бути передбачені заходи: а) при перевезенні по рейках: — підготовка комбайна до транспортування (розбирання по вузлах і ін.); - спосіб і механізація вантажних і розвантажувальних робіт; - перевірка відповідності маси вузлів вантажопідйомності транспортних засобів, що перевозяться; - перевірочний розрахунок тягових і підйомних лебідок по маршруту транспортування, а також канатів, зчеплень і пр.; би) при перегоні своїм ходом: — підготовка комбайна до перегону; - розробка надійних конструкцій наздогнала для запобігання пошкодженням шпал, тротуарів і ін., а також полків в місцях перетину з рейковими шляхами або скребковими конвеєрами; - місця установки і спосіб кріплення засобів утримання від ковзання машин. Машиніст несе відповідальність за виконання заходів при транспортуванні комбайна.

4. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПІД ЧАС РОБОТИ НА ПРОХІДНИЦЬКИХ КОМБАЙНАХ

4.1. Перед пуском комбайна машиніст зобов’язаний подати попереджувальний сигнал. Опускати робочий орган і вантажні пристрої допускається тільки після того, як машиніст переконається, що люди, що знаходяться поблизу комбайна, відійшли в безпечне місце.

4.2. Під час роботи комбайна машиніст повинен знаходитися на робочому місці, спеціально для цього передбаченому Інструкцією з експлуатації. Забороняється управляти комбайном, знаходячись в непередбаченому місці (наприклад, на гусеницях).

4.3. Машиніст зобов’язаний стежити за нормальним функціонуванням вбудованого приладу контролю змісту метану. Крім того, він зобов’язаний мати при собі переносний автоматичний прилад безперервної дії.

4.4. У міру посування забою повинні своєчасно нарощуватися вентиляційні труби. Відставання вентиляційних труб від забою більш ніж на 8 м не допускається.

4.5. При зведенні постійної крепи кабель, що живить комбайн, необхідно відключити від мережі, опустити на грунт і надійно захистити від механічних пошкоджень або ж від'єднати від комбайна і прибрати з ділянки вироблення, де проводяться роботи по кріпленню. Опускання і підвіску кабелю повинні проводити машиніст комбайна або прохідники — члени ланки.

4.6. Якщо в комплекті з комбайном передбачено застосування запобіжного щита, що захищає робочих від вывалов гірської маси, то цей щит повинен бути в справному стані. Робота на комбайні без щита або при несправному щиті, а також при відставанні постійної крепи від щита забороняється.

4.7. Машиніст зобов’язаний стежити за тим, щоб в забої підготовчого вироблення завжди були протипожежні засоби — два вогнегасники і 0,2 куб. м піску або інертного пилу. Вони повинні знаходитися не далі 20 м від робочого місця машиніста. Кінець протипожежного трубопроводу повинен знаходитися не далі 20 м від забою.

4.8. Під час роботи комбайна за відсутності автоматичного термоконтроля машиніст зобов’язаний стежити (шляхом випробування і ін.) за нагрівом устаткування комбайна, електроустаткування, кабелів, вузлів гідросистеми, редуктора і підшипників, конвеєрних стрічок, а також частин, що труться. Надмірний нагрів (перегрівши) устаткування може з’явитися причиною опіку, пожежі, а також вибуху метано-воздушной суміші. При відміченому перегріві комбайн повинен бути відключений і прийняті заходи по усуненню причин перегріву.

4.9. При роботі комбайна винні справно і ефективно діяти передбачені засоби боротьби з пилом (зрошування, пылеотсос). Робота комбайна при недіючих або ненормально діючих засобах пылеподавления не вирішується. Витрата і тиск води в системі зрошування повинні контролюватися за допомогою відповідних пристроїв автоматично. При цьому тиск води повинен бути не менше 1,5 Мпа, а витрата не менше 70 л на 1 куб. м гірської маси. Якщо засоби пылеподавления, що діють, не забезпечують санітарних норм, машиніст комбайна і члени прохідницької бригади повинні працювати в протипилових респіраторах.

4.10. Заміна затуплених ріжучих елементів повинна проводитися своєчасно. Перед заміною або оглядом комбайн виводиться із забою так, щоб його робочий орган знаходився від нього на відстані не менше 1,5 м під захистом крепи або під міцною непорушеною крівлею. Перед оглядом або заміною різців кнопка «СТОП» повинна бути зафіксована у відключеному положенні, ручний аварійний вимикач повинен бути також відключений. Таке положення вони повинні займати після кожного чергового провертання робочого органу комбайна. В період заміни ріжучих елементів машиніст зобов’язаний знаходитися на своєму робочому місці у комбайна.

4.11. При виробництві прохідницьких робіт забороняється: — знаходитися в небезпечній зоні дії робочого органу комбайна під час його роботи або зупинки при незаблокованому пусковому пристрої; - знаходитися або проходити під перегружателем; - очищати барабани і ролики, а також натягувати стрічку під час роботи конвеєра; - працювати при несправному заземленні; - залишати рукоятки управління включеними після виключення електроенергії на електропідстанції.

6. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В АВАРІЙНИХ СИТУАЦІЯХ Машиніст гірських выемочных машин у разі аварії, або що відмітив ознаки аварії, що почалася, або що отримав про це повідомлення або сигнал, зобов’язаний діяти відповідно до плану ліквідації аварії і інструкції по охороні праці при роботі в шахті, в частині, що стосується його трудової діяльності.

7. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ РОБІТ

7.1. Після закінчення зміни (якщо немає перерви між змінами) машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний передати прибулим на зміну свої робочі місця, устаткування і пристосування в безпечному стані. Передача зміни повинна проводитися безпосередньо в забої у комбайна.

7.2. В кінці зміни в очисному забої комбайн повинен знаходитися на кінцевих ділянках лави або ділянках лави із стійкою крівлею, для забезпечення безпечного огляду комбайна.

7.3. Машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний: провести контрольні включення комбайна, забійного конвеєра; перевірити справність системи подачі попереджувальної сигналізації при запуску комбайна, забійного конвеєра, справність роботи кнопок аварійної зупинки, блокувальних пристроїв; візуально оглянути вузлів комбайна, траковой ланцюги зрошування і так далі

7.4. Забороняється проводити послесменный огляд комбайна при пересуванні секцій крепи до забою в місці зупинки комбайна.

7.5. При передачі зміни звертається увага на особливості проявів гірничо-геологічних умов, указуються зони підвищеного тиску в крівлі пласта, зони інтенсивного віджимання вугілля з грудей забою для роботи в цих зонах з дотриманням додаткових запобіжних засобів.

7.6. В кінці зміни машиніст гірських выемочных машин при роботі на прохідницькому комбайні повинен відігнати комбайн від забою під постійну крепь вироблення для огляду.

7.7. Машиніст гірських выемочных машин при роботі на прохідницькому комбайні зобов’язаний: перевірити справність попереджувальної сигналізації, роботу вантажного пристрою, перегружателя, насосної станції, блокувальних пристроїв, кнопок аварійної зупинки; після виключення комбайна і блокування пускового пристрою його провести візуальний огляд всіх вузлів комбайна, вантажного пристрою, перегружателя, траків зрошування і так далі

7.8. При передачі зміни звернути увагу на прояв гірничо-геологічних умов в забої вироблення, на стан попереднього зволоження і просочення забою, на виявлені і не усунені несправності в роботі комбайна.

7.9. Після закінчення зміни машиніст гірських выемочных машин зобов’язаний повідомити бригадира або керівника робіт про всі порушення вимог безпеки, що мали місце в процесі роботи.

7.10. Покинути своє робоче місце і, використовуючи встановлені для цього маршрути і пасажирські транспортні засоби, вийти на поверхню.

7.12. Здати ізолюючий саморятівник і акумуляторний головний світильник, попередивши того, що приймає про відмічені несправності.

7.13. Здати на зберігання (прання, чищення, ремонт, дезінфекцію, знезараження) засоби індивідуального захисту, флягу і індивідуальний перев’язувальний пакет.

7.14. Провести необхідну санітарно-гігієнічну обробку тіла, використовуючи змиваючи і знезаражувальні засоби відповідно до норм. 7.15. Пройти у встановленому на шахті порядку послесменную медичну реабілітацію.

За допомогою статистичного методу розрахуємо коефіцієнти, що характеризують стан охорони праці на шахті ім. Баракова за 3 роки.

Вихідні дані представлено у вигляді таблиці 5.1.

Таблиця 5.1 Динаміка травматизму на підприємстві

Період

Кількість нещасних випадків (Т)

Загальна кількість днів непрацездатності (Д)

Середньоденна заробітна плата одного працівника

Середньо облікова чисельність працівників (П)

всього

у т.ч. зі смертельним наслідком

2011рік

;

2012рік

;

2013рік

;

Формули для розрахунку та отримані результати наведено у таблиці 5.2

Таблиця 5.2 Динаміка травматизму на підприємстві

Показник

Розрахунок

2011 рік

2012 рік

2013 рік

Коефіцієнт частоти нещасних випадків на 1000 працюючих

Кч = Т/П ?1000

5,3

5,0

4,0

Коефіцієнт важкості травматизму

Кт = Д/Т

Коефіцієнт небезпеки виробництва на 1000 працюючих

КНВ = Д/П?1000

90,62

72,88

45,43

Всі розраховані показники підприємства мають тенденцію зниження. Це позитивно характеризує політику підприємства у сфері охорони праці та забезпечення виробництва. У порівнянні 2013 року та 2011 року спостерігається тенденція зниження усіх розрахованих коефіцієнтів: коефіцієнт частоти нещасних випадків на підприємстві знизився у на 1,97; кількість днів непрацездатності, що в середньому приходиться на один нещасний випадок на 4; кількість днів непрацездатності, що в середньому приходиться на 1000 працюючих на 45,19. Ці показники вказують на ефективну політику підприємства у галузі охорони праці та промислової безпеки.

Для подальшого проведення аналізу необхідно розрахувати КП — питомий коефіцієнт травматизму різних професій або технологічних процесів. Цей показник розраховується за формулою:

КП = Н/ДО, (5.1)

де Н — кількість нещасних випадків, що приходиться на дану професію або технологічний процес у відсотках від загальної кількості травм за звітний період;

ДО — кількість працюючих на даному технологічному процесі або професії у відсотках від загальної кількості працюючих за звітний період.

Розрахунок та вихідні дані для розрахунку коефіцієнту травматизму різних професій представлено у таблиці 5.3

Таблиця 5.3

Розрахунок та вихідні дані для розрахунку коефіцієнту травматизму

Рік

Показник

Н

ДО

Кп

2012 рік Робітники видобутку Робітники підземних робіт

63,6

36,4

0,5

0,3

127,2

121,3

2013 рік Робітники видобутку Робітники підземних робіт

37,5

62,5

0,5

0,3

208,3

Наступним є розрахунок матеріальних наслідків травматизму який можна розрахувати таким чином:

МН = Д S Ф, (5.2)

де S — середньоденна заробітна плата одного працівника;

Ф — коефіцієнт матеріальних наслідків (страхові внески, штрафи, матеріальні втрати), Ф =2

Мн 2011=176*165*2=58 080 грн.;

Мн 2012=140*178*2=49 840 грн.;

Мн 2013=96*189*2=36 288 грн.

Сума матеріальних наслідків травматизму має тенденцію зменшення. Це позитивно впливає на роботу підприємства. Значення цього показника може зменшуватися за умови впровадження заходів спрямованих на поліпшення умов охорони праці.

Економія (перевитрата) від зниження або росту виробничого травматизму (Ек) розраховується за формулою:

Ек = МН1 — МН2, (5.3)

де МН1 — матеріальні наслідки травматизму у поточному році;

МН2 — матеріальні наслідки травматизму у попередньому році.

Ек 2013 =36 288 — 49 840 = - 13 552 грн.;

Сума економії у 2013 році склала 13 552 грн. Це означає, що підприємство скоротило свої витрати на матеріальні наслідки у 2013 році в порівнянні з 2012 роком за рахунок покращення стану охорони праці.

6. Цивільна оборона

6.1 Прогнозування можливих надзвичайних ситуацій на території підприємства та їх характеристика Надзвичайні ситуації в шахтах виникають через відсутність або збою в роботі систем, що обмежують або запобігають виникненню аварійної ситуації, неефективність методів усунення якої може мати важкі наслідки. Таким чином, надзвичайну ситуацію можна визначити як непередбачена подія, що загрожує здоров’ю та добробуту персоналу або роботі шахти і вимагає ефективних і своєчасних заходів для запобігання або пом’якшення його наслідків.

Всі види робіт у гірничій роботі пов’язані з особливим ризиком і можуть призвести до виникнення надзвичайної ситуації. Фактори ризику, пов’язані з підземними гірничими виробками, які включають виділення метану, створення вугільного пилу, використання енергоємних систем видобутку і можливість спонтанного займання вугілля. [17, с. 134]

Періодичні перевірки і розслідування аварій продовжують виявляти недоліки у використанні уроків минулого та застосування неефективних заходів для запобігання і зниження відомих факторів ризику. Часто такі помилки супроводжуються відсутністю адекватних заходів, що дозволяють запобігти, взяти під контроль або усунути надзвичайну ситуацію.

Система прогнозування можливих надзвичайних ситуацій на території підприємства включає:

— організаційні задачі і їх реалізація (загальна політика, пріоритетна роль і необхідність підготовки до дій в аварійній ситуації);

— контроль факторів ризику (виявлення, оцінка та зниження потенційних небезпек та факторів ризику);

— визначення заходів, які дозволяють справитися з непередбаченою ситуацією або аварією;

— розробка принципів організації аварійної бригади (її стратегія, структура, штат, навички, системи, методики);

— забезпечення необхідних площ, обладнання і матеріалів;

— навчання персоналу методам виявлення, обмеження і оповіщення про аварії, а також дій при мобілізації, при розгортанні спеціальних систем і після аварії;

— оцінка та удосконалення роботи всієї системи шляхом регулярних перевірок і випробувань;

— періодична повторна оцінка факторів ризику та перевірка ефективності системи;

— після усунення аварії - критична оцінка роботи всієї системи і визначення заходів, необхідних для її поліпшення.

Включення системи готовності до дій у надзвичайних ситуаціях у загальну систему управління (ISO 9000) дає можливість своєчасного, ефективного та безпечного стримування і контролю над будь-якою ситуацією.

Аналіз факторів ризику дозволяє виявити фактори, характерні для даного виробництва, і визначити ймовірність і наслідки можливих аварій. На цій основі фактори ризику оцінюють з допомогою відомих критеріїв і визначають, допустимий ступінь ризику. Якщо ризик високий, встановлюють, що необхідно зробити для його зниження (наприклад, знизити ймовірність аварії, зменшити її наслідки, усунути всі або хоча б частину чинників, запобігти їх виникненню). Потім розробляються і реалізуються цільові плани щодо зниження виявлених факторів ризику.

Подібним чином на цій же основі розробляють план дій в екстреній ситуації, що дозволяє прийняти найбільш ефективні заходи у разі її виникнення. Виявлення і аналіз чинників ризику дозволяє з високою точністю передбачити, за яким сценарієм буде розвиватися та чи інша ситуація. Стає можливим визначити заходи, необхідні в кожному конкретному випадку. Ці дані складають основу загальної стратегії підготовки до екстрених ситуацій.

Основні типи аварійних ситуацій, що можуть виникати на підприємстві:

1. Пожежі: підземні, у цехах та інших спорудах на поверхні, степові, лісові, побутові, на транспортних засобах.

2. Травми: виробничі, множинні, смертельні, критичні.

3. Стихійні лиха: ураганні вітри, засуха, морози.

4. Соціальні хвилювання та злочини: страйк, акції протесту, загроза бомбардування, викрадення/здирництво, саботаж, інші загрози.

5. Перебої з енергопостачанням і комунікаціями: відключення електрики, брак газу, нестача води, порушення роботи комунікацій, прорив води, розвідувальне буріння, руйнування перегородок та перебірок, обвалення, відходи, прорив дамби, тріщини в землі, аварії водопроводу.

6. Обвали: підземні, просідання ґрунту, обвалення уступів/зсуви, земляні роботи і обвалення на поверхні та будівництві. [18, с. 243]

7. Єпідеміологічні та біологічні: масові інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, множинні поразки сільськогосподарських рослин хворобами і шкідниками.

8. Самозагорання териконів.

6.2 Методи і засоби забезпечення захисту працівників підприємства у разі виникнення надзвичайної ситуації

Основними методами захисту працівників підприємства у разі виникнення надзвичайної ситуації є:

— розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту працівників підприємства і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

— забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

— розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

— збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

— створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

— здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

— оповіщення працівників підприємства про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

— організація захисту працівників підприємства та надання безкоштовної медичної допомоги;

— проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого персоналу;

— здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого персоналу;

— розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайних ситуацій та забезпечення сталого функціонування підприємства;

— реалізація визначених законодавством прав персоналу в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

— навчання та тренування персонал в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— міжнародне співробітництво у галузі захисту персоналу від наслідків надзвичайних ситуацій.

Одним з методів захисту населення є убежище (сховища). Сховищами називаються захисні споруди герметичного типу, які забезпечують колективний захист від дії вражаючих факторів сучасної зброї, від впливу високих температур і продуктів горіння при пожежах ОР і СДОР, від радиактивных речовин і біологічних засобів. Вони повинні забезпечувати надійне укриття людей щонайменше протягом двох днів. Захист людей від впливу ударної хвилі забезпечується міцними загороженными конструкціями і установкою противовзрывных пристроїв у системі вентиляції; захист від отруйних речовин, радиактивной пилу і біологічних методів досягається шляхом оснащення системи фильтровентиляции спеціальним устаткуванням (протипиловими фільтрами, фільтрами-поглощателями).

Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості (сумі місця для сидіння та лежання), за місцями розташування, забезпеченням фильтровентиляционным обладнанням, термінами будівництва.

Планування і склад приміщень у притулках залежать від місткості споруди, конструктивних особливостей, характеру використання в мирний час та з інших причин. Основними є приміщення (відсіки), де розміщуються укривні. У сховищі повинні бути місця для сидіння на 80%, для лежання на 20% схованих. Між сидіннями ширина проходів становить не менше 0,85 м.

Місткість притулку визначається виходячи з норми: не менше 0,5 м² площі на людину.

Засоби індивідуального захисту призначені для збереження життя і здоров’я людини в умовах застосування зброї масового ураження, під час аварій, катастроф, стихійних лих. Своєчасне і вміле їх використання забезпечує надійний захист від отруйних, сильнодіючих отруйних речовин, радіоактивного пилу, мікроорганізмів та інших шкідливих речовин.

Засоби індивідуального захисту поділяються на: засоби індивідуального захисту органів дихання та засоби індивідуального захисту шкіри.

Засоби індивідуального захисту органів дихання за принципом захисної дії поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

Засобами індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу є в наявності: фільтруючі протигази ГП-5, респіраториУ2К, ватно-марлеві пов’язки. [41, с. 329]

Усім, хто опускається в шахту, видають справні ізолювальні саморятівники. За кожним працівником шахти під особистий підпис у журналі закріплюється саморятівник, кількість яких має відповідати обліковій чисельності працівників, зайнятих на підземних роботах.

Евакуація в безпечні райони включає безпосередньо евакуацію населення. Евакуація населення у мирний час — це комплекс заходів щодо організованого вивезення (висновку) населення із зон надзвичайної ситуації (НС) або ймовірної надзвичайної ситуації природного і техногенного характеру та його короткочасного розміщення в завчасно підготовлених за умовами першочергового життєзабезпечення безпечних (поза зон дії вражаючих факторів джерела ЧС) районах (містах). У разі виникнення НС проводиться екстрена (невідкладна) евакуація населення. Вивезення (висновок) його із зон НС може здійснюватися при малому часу попередження і в умовах впливу на людей вражаючих факторів джерела ЧС. Евакуаціі на воєнний час підлягають:

а) працівники розташованих в населених пунктах організацій, що переносять виробничу діяльність у воєнний час в заміську зону (далі - працівники організацій, що переносять виробничу діяльність у заміську зону), а також непрацюючі члени сімей зазначених працівників ;

б) нетрудоспособное і не зайняте у виробництві населення, в тому числі персонал організацій, які припиняють свою діяльність на період війни ;

в) матеріальні та культурні цінності.

Залежно від масштабів, особливостей виникнення і розвитку військових дій проводиться часткова і загальна евакуація.

6.3 Управління підприємством в умовах надзвичайної ситуації

Згідно Кодексу гражданського захисту України, що вступив в дію з 01.07.2013року, керівник підприємства є начальник цивільного захисту об'єкту, на якого покладено відповідальність за забезпечення життєдіяльності робітників підприємства. Згідно керівник підприємства утворює штаб і призначає керівника штабу в особі головного інженера підприємства. На штаб цивільного захисту підприємства покладаються обов’язки розробки планів реагування та дії у разі виникнення надзвичайної ситуації.

Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров’ю населення. Для проведення даних заходів на підприємстві створено формування цивільного захисту. [17, с. 141]

До проведення рятувальних та інших аварійних невідкладних робіт залучаються: гірничорятувальні служби, невоєнізовані формування цивільної оборони, медичні організації та військові частини і підрозділи.

Для проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт керівництво підприємства:

— завчасно сплановує дії формувань цивільної оборони як при загрозі нападу так і під час проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт;

— перевіряє та уточняє плани цивільної оборони на навчаннях, що проводяться на об'єктах;

— організовує з робітників та службовців формування цивільної оборони та підготовує їх для роботи в осередках ураження;

— оснащує формування цивільної оборони індивідуальними засобами захисту, приладами, майном, технікою;

— виводить в найкоротші строки формування цивільної оборони та розміщує їх в завчасно намічених районах й приводить в готовність до проведення рятувальних робіт;

— організовує управління та керівництво формуваннями цивільної оборони при проведенні рятувальних робіт.

До заходів, що необхідні при проведенні рятувальних робіт відносять: розвідка маршрутів для формувань ЦО, локалізацію та гасіння пожеж, пошук і рятування людей з-під завалів та зруйнованих захисних споруд, надання першої медичної допомоги та евакуацію потерпілих, санобробку людей, знезараження місцевості, споруд, техніки. [18, с. 342]

Під невідкладними роботами в осередках ураження розуміють:

— локалізація аварій;

— ліквідація або укріплення аварійних споруд;

— прокладання шляхів на заражених територіях і проїздів у завалах;

— знешкодження боєприпасів, вогнета вибухонебезпечних предметів;

— відновлення та ремонт пошкоджених захисних споруд.

Висновки та пропозиції

ПАТ «Краснодонвугілля» входить до складу Гірничодобувного дивізіону групи «Метінвест» і на сьогоднішній день є однією з найбільших компаній в Україні з видобутку коксівного вугілля марок «Ж» і «К».

Стратегiя ПАТ «Краснодонвугілля» направлена на:

— збереження обсягiв видобутку вугiлля;

— розробку високоефективних технологiй;

— створення стабiльного рентабельного виробництва при безумовному забезпеченнi безпечних умов працi гiрникiв та передбачає технiчне переоснащення шахт;

— пiдвищення ефективностi виробництва на основi оптимiзацiї органiзацiйних i технологiчних процесів;

— перехiд на новi принципи управлiння виробництвом i промисловою безпекою;

— забезпечення конкурентоспроможностi товарної вугiльної продукцiї.

За результатами проведеного техніко-економічного аналізу та аналізу фінансового стану діяльності ПАТ «Краснодонвугілля», можемо зробити висновок, що в товаристві:

— видобуток вугілля протягом досліджуваних років мав тенденцію зниження;

— собівартість 1 т. реалізованої готової товарної продукції протягом досліджуваних років мала тенденцію збільшення, що є негативним фактором роботи товариства. Також протягом досліджуваних років ми спостерігаємо чистий збиток в діяльності товариства, що свідчить про не прибуткову його діяльність.

— простежується тенденція збільшення суми балансу;

— в цілому по підприємству баланс вважається неліквідним;

— коефіцієнт автономії та структури джерел фінансування мали тенденцію зменшення. Коефіцієнт заборгованості та забезпеченості власними оборотними коштами в 2013 році є критичним, що свідчить про визнання підприємства неплатоспроможним;

— протягом 2013 року товариство знаходиться в кризовому фінансовому стані, тобто підприємство має кредити і позики, не погашені в термін, а також прострочену дебіторську заборгованість. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на грані банкрутства;

— зменшення всіх показників ефективності діяльності 2013 року порівняно з 2011 та 2012 роками, що свідчить про неефективну діяльність товариства у 2013 році.

Для покращення техніко-економічного стану товариства, потрібно:

1. Збільшити видобуток та реалізацію продукції шляхом впровадження заходів науково-технічного прогресу та підвищення продуктивності праці.

2. Зменшення собівартості продукції за рахунок ресурсозбереження.

3. Для підвищення прибутковості товариства необхідна оптимізація результатів діяльності (підприємство повинне більше заробляти) і раціональне розпорядження результатами діяльності.

Для оптимізації фінансового стану товариству потрібно:

1. Формування достатніх обсягів виторгу, що дають змогу в повному обсязі виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з працівниками, кредиторами, постачальниками.

2. Досягти підвищенням розмірів вхідних грошових потоків за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості та скорочення вихідних грошових потоків за рахунок зниження витрат, які відносять на собівартість продукції чи покривають за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

3. Проводити заходи по скороченню дебіторської заборгованості підприємства. Це повинно привести до оптимізації структури балансу підприємства, а відповідно і до підвищення його стійкості в частині формування фінансових активів.

Після оцінки ділової активності ПАТ «Краснодонвугiлля», можемо зробити такі висновки:

1. Ділова активність відображає рівень ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів і в той же час характеризує якість управління, а також можливості потенційного розвитку підприємства.

2. Аналіз і оцінка внутрішньої ділової активності здійснюються у кількісному та якісному вимірах.

3. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, основними з яких є:

— Коефіцієнт оборотності активів;

— Коефіцієнт оборотності оборотних засобів;

— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

— Коефіцієнт оборотності основних засобів;

— Коефіцієнт оборотності власного капіталу;

3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості та запасів протягом досліджуваних років мав тенденцію зменшення, що є негативним моментом діяльності товариства. Період оборотності дебіторської заборгованості на кінець 2013 року мав тенденцію збільшення, що також є негативним моментом.

Коефіцієнт завантаження запасів протягом років поступово знижувався, що говорить про досить невелику частку запасів що припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції товариства.

Коефіцієнт оборотності активів та коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості протягом досліджуваних років мали тенденцію зменшення, а як наслідок відбулось збільшення періоду їх оборотності, що є негативним моментом діяльності товариства.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємства і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Основними напрямками розробки заходів по підвищенню ділової активності товариства повинні стати:

1) підвищення частки прибутку в обігу. Актуальним тут є попередній та оперативний контроль за формуванням витрат обігу з метою зниження рівня останнього. Найбільш дієвим засобом організації такого контролю є бюджетування витрат і грошового відтоку;

2) прискорення оборотності активів з метою посилення позитивного впливу підвищення рентабельності діяльності, або компенсації негативного впливу останнього показника за відсутності реальних можливостей підвищення частки прибутку в обігу (домогтися позитивного ефекту за рахунок реалізації заходів першого напрямку складніше, ніж друге).

Основними фінансовими заходами покращення ділової активності підприємства є:

1. Оптимізація структури капіталу.

2. Оптимізація циклу виконання робіт.

Для оптимізації структури капіталу підприємству потрібно залучити зовнішні джерела фінансування. Найкращим для підприємства буде залучення зовнішніх інвестицій з боку держави, оскільки кредитування в період кризи є неможливим.

Для оптимізації циклу виконання робіт потрібно вжити ряд заходів:

— покращення професійних здібностей робітників;

— покращити рівень мотивації.

Перелік використаної літератури

1. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII. Електронний ресурс: http://zakon.rada.gov.ua

2. Закон України «Про цивільну оборону України» № 2974-XII Електронний ресурс: http://zakon.rada.gov.ua

3. Александрова М. М., Виговська Н. Г., Кірейцев Г. Г., Петрук О. М., Маслова С. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. всіх форм навч. / Г. Г. Кірейцева (ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — К.: ЦУЛ, 2007. — 268 с.

4. Анискин Ю. П., Сергеев А. Ф., Ревякина М. А. Финансовая активность и стоимость компании. -М.: Омега-Л, 2005. -237 с.

5. Бандурка О. М., Коробов М. Я. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец." Фінанси", «Банківська справа» :" Облік і аудит". — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 2009. — 384 с.

6. Білик М.Д., Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. -К.: КНЕУ, 2005. -592 с.

7. Богданович О. Г. Аналіз ефективності діяльності підприємства на засадах узгодження інтересів груп економічного впливу // Маркетинг і менеджмент інновацій — 2012. — № 1.

8. Бутко А. Д., Заремба О. О. Методи і моделі прийняття рішень в аналізі та аудиті: Навч. посіб. — К.:КНТЕУ, 2008. — 323 с.

9. Войнаренко М. П. Ділова активність підприємств: проблеми аналізу та оцінки: [монографія] / М. П. Войнаренко, Т. Г. Рзаєва. — Хмельницький: ХНУ, 2008. — 284 с.

10. Галицкая С. В. Финансовый анализ: учеб. пособие. -М.: Эксмо, 2008. — 650 с.

11. Гарасюк О. А. Проблеми щодо сутності поняття «ділова активність підприємства» / Гарасюк О. А., Ігнатенко М.Ю. // Вісник КТУ. — 2010. — № 22. С. 63.

12. Грабовецький Б. Є. Економічний аналіз: Навч. посіб. — К.:ЦУЛ, 2009. — 256 с.

13. Гринькевич О. А. Інформаційно-аналітичне забезпечення управління діловою активністю підприємств / О. А. Гринькевич, Г. І. Кіндрацька // Економічний аналіз. — 2010. — Вип. 6. — С. 215.

14. Гриньова В. М., Коюда В. О. Фінанси підприємств в схемах: Навч. посібник — Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. — 191 с.

15. Грищук М. В. Основи охорони праці. Підручник. К.: Кондор, 2007 — 240 с

16. Гринчук В. Г. Підвищення ефективності функціонування підприємств на принципах сучасного менеджменту // Наукові праці КНТУ. Економічні науки 2010. — № 17.

17. Дзюндзюк, Б. В. Цивільний захист населення Електронний ресурс: підруч. / Б. В. Дзюндзюк, О. В. Мамонтов — Х.: ХНУРЕ, 2008.

18. Депутат, О. П. Цивільна оборона [Текст]: навч. посібник / О. П. Депутат, І. В. Коваленко, І. С. Мужик; за ред.П. І. Кашина. — Львів: «П. П. Васильович К.І.», 2005. — 338 с.

19. Заікіна О. О. Роль показників ділової активності в оцінці управління підприємством // Фінанси і статистика. — 2008. — № 7. — С.144−148

20. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. — Тернопіль: Економічна думка, 2002. — 268 с.

21. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. К.: МАУП, 2007. — 148 с.

22. Керб Л. П. Основи охорони праці. — К.: ЦУЛ, 2008. — 305 с.

23. Костирко Р. О. Фінансовий аналіз: Навч. Посібник. -Х.: Фактор, 2007. -784 с.

24. Крамаренко Г. О. Фінансовий аналіз і планування: Навч. посібник — Д.: Видавництво ДАУБП, 2008. — 224 с.

25. Куриленко Т. П. Теоретичні аспекти визначення ділової активності. — К.: АМУ, 2009. — 354 с.

26. Кушваха Р. А. Ефективність — одна з найважливіших категорій в економіці та її значення в процесі господарювання // Науковий вісник — 2009. № 15.

27. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. -К.: КНЕУ, 2010. -387 с.

28. Литвин Б. М. Фінансовий аналіз: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. — К.: Хай-Тек Прес, 2008. — 336 с.

29. Лыгина Н. И. Аспекты предпринимательства и деловой активности в экономических системах / Н. И. Лыгина, И. Г. Паршутина // Вестник Тамбовского университета. — Сер.: Гуманитарные науки. — 2009. — № 5. — С. 300−307.

30. Марченко О. І. Фінансові аспекти ділової активності підприємств / О. І. Марченко // Фінанси України. — 2007. — № 5. — С. 136−143.

31. Миценко, І. М. Цивільна оборона: навч. посіб. для студ. ВНЗ / І. М. Миценко, О. М. Мезенцева. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2004. — 404 с.

32. Мних Є. В. Економічний аналіз: підручник. — Київ: Знання, 2011. — 630 с.

33. Нейф Н. М. Методологические подходы к оценке деловой активности предприятия / Н. М. Нейф, Н. А. Дозорова // Вестник Ульяновской государственной сельскохозяйственной академии. — 2011. — № 3. — С. 135−140.

34. Нестеренко Н. В. Ділова активність як невід'ємна частина фінансового стану підприємства / Н. В. Нестеренко, О. Діхтяр // Економічний аналіз. — 2012. — № 10. — Частина 3. — С. 411.

35. Перехрест Т. В. Методологія оцінювання ефективності діяльності підприємства // Науковий вісник — 2010. — № 3.

36. Петряєва З.Ф. Фінансовий аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — Х.: ХДЕУ, 2008. — 164 с.

37. Післякризовий розвиток економіки України: засади стратегії модернізації / [Я. А. Жаліло, Д. С. Покришка, Я. В. Белінська, Я. В. Бережний та ін.]. — К.: НІСД, 2012. — 144 с.

38. Рудницька О. М. та ін. Фінанси підприємств. Навчальний посібник / О. М. Рудницька, О. Й. Вівчар, Р. Й. Желізняк, І. Я. Цигиль. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2007. — 208 с.

39. Славюк Р. А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 317 с.

40. Снитко Л. Т. Управление деловой активностью организаций потребительской кооперации: теоретические основы и методическое обеспечение: [монография] / Л. Т. Снитко, Л. Е. Клименко. — Белгород: Кооперативное образование, 2010. — 322 с.

41. Стеблюк, М. І. Цивільна оборона та цивільний захист: підруч. / М. І. Стеблюк. — К.: Знання-Прес, 2007. — 487 с.

42. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Левченко Н. М., Шевчик В. П., Пилявець В. М., Макарець С. М. — Міністерство аграрної політики України. Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів, 2009. — 334 с.

43. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Буряк П. Ю., Римар М. В., Бець М. Т. та ін. Під заг. ред. П. Ю. Буряка, М. В. Римара. — К: ВД «Професіонал», 2009. — 528 с.

44. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. Підручник / Цал-Цалко Ю.С. — Київ: Центр учбової літератури, 2008. — 566 с.

45. Шеремет А. Д. «Фінанси підприємств» — М: ІНФРА — М, 2008 р. — 328 с.

46. Шеремет О. О. Фінансовий аналіз: навч. посіб К.: Кондор, 2009. — 196 с.

47. Шиян Д. В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: А.С.К., 2009. — 229 с.

48. Шморгун Н. П. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник / Шморгун Н. П., Головко І.В. — К.: ЦНЛ, 2006. — 528 с.

.ur

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою