Функціонально-семантичні та стилістичні особливості фразеологічних одиниць з компонентом «око/очі» (за романом В. Шкляра «Залишинець»)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НПУ ІМЕНІ М. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ІМЕНІ А. МАЛИШКА КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Функціонально-семантичні та стилістичні особливості фразеологічних одиниць з компонентом «око/очі»

(за романом В. Шкляра «Залишинець»)"

студентки 3 УСК групи Ковальової Юлії

керівник Куц О.В.

Київ-2013

ЗМІСТ Вступ Розділ І Фразеологізм як лінгвістична одиниця

1.1 Поняття про фразеологізми

1.2 Класифікація фразеологізмів

1.2.1 Семантична класифікація

1.2.2 Функціональна класифікація

1.2.3 Граматична класифікація

1.2.4 Генетична класифікація

1.2.5 Синтаксична класифікація

1.2.6 Лінгвістичний аналіз Розділ ІІ Функціонально-семантичні та стилістичні особливості фразеологічних одиниць з компонентом «око/очі» (за романом В. Шкляра «Залишинець»)

2.1 Лексема «око» у мовній картині світу українців

2.2 Функціонально-стилістичні особливості фразеологізму «око/очі»

Висновки Список використаної літератури

ВСТУП Кожна розвинена мова має у своєму складі значний фразеологічний словник, тобто сукупність стійких словосполучень-фразеологізмів, що вживаються носіями мови завжди у звичному, усталеному оформленні. Саме вони найвиразніше передають дух і нев’янучу красу мови, яку витворив народ протягом багатьох віків для потреб спілкування в усній та писемних формах. Безперервний розвиток мови також супроводжується постійним оновленням її фразеологічного фонду. Фразеологія національної мови збагачується і вдосконалюється, вбираючи в себе безцінні скарби з приказок, прислів'їв, афоризмів і професіоналізмів, анекдотів, каламбурів, тобто з усього того, що протягом століть плекає в своїй пам’яті народ. Відповідно, вчені постійно намагаються систематизувати, дослідити семантику, лексичні особливості стійких сполучень слів, розкрити особливості джерел поповнення українського фразеологічного словника.

На сьогоднішній день можна назвати велику кількість учених, науковців, які досліджували поняття «фразеологізми» в мові, їхні особливості, природу, семантику, сфери поширення та ін. Так, В. Виноградов та його послідовники В. Архангельський, О. Бабкін, М. Шанський, Л. Ройзензон, В. Жуков, Р. Попов, І. Чернишова досліджували такі кардинальні питання, як обсяг і об'єкт фразеології, ознаки фразеологізму, специфіка фразеологічного значення, методи дослідження.

Серед вагомих досліджень і проектів дослідницьких груп М. Толстого, Є. Бартмінського, В. Мокієнка, В. Телії помітні також монографії й українських учених: «Фразеологія української мови» Л. Скрипник, «Формування фразеологічного фонду української літературної мови (кінець ХVIII — початок ХІХ ст.) (1984) О. Юрченка, «Українська фразеологія: Чому ми так говоримо» (1977; 1982) Ф. Мєдведєва, «Фразотворення в українській поетичній мові радянського періоду: Семантико-типологічний аспект» (1985) В. Калашника, «Теоретичні питання фразеології» (1987) М. Алефіренка, «Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень)» (1997) Ю. Прадіда, «Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія» (1999) А. Івченка, «Нариси з української фразеології: Психокогнітивний та етнокультурний аспекти» (2004) О. Селіванової та ін. особливого значення набуває довідкова література: «Фразеологічний словник з української мови» в 2 кн. (1993, укладачі: В. Білоноженко, В. Винник, І. Гнатюк та ін.), «Словник фразеологізмів української мови» (2003, укладачі: В. Білоноженко та ін.), «Історія та етимологія української фразеології: Бібліографічний покажчик» (1864 — 1998) А. Івченка та ін.

Проте, не дивлячись на таку велику кількість наукових праць про дослідження особливостей фразеологізмів, досить актуальним і на сьогодні залишається питання «що таке фразеологія?», лексико-семантичний аналіз стійких сполучень слів.

Для вивченні природи фразеологізмів, їх функціональних різновидів учені використовували різноманітні методи та прийоми, серед яких можна виділити такі: описовий, зіставний, порівняльно-історичний, структурний методи, що сприяє їх поглибленому аналізові, вмотивованості, логічності зроблених висновків.

Мета: провести лексико-семантичний аналіз фразеологізмів «око-очі» (на основі роману В. Шкляра «Залишинець»).

Об'єкт дослідження: фразеологізми «око-очі».

Предмет дослідження: поняття про фразеологізми, їх класифікації, функції та експресивно-стилістичні властивості стійких сполучень слів, лексико-семантичний аналіз фразеологізмів «око-очі».

Методи дослідження: описовий та структурний.

Мета роботи передбачає виконання низки завдань:

1) дослідження поняття про фразеологізми;

2) з’ясувати особливості класифікацій стійких сполучень слів;

3) висвітлити їх основні функції та експресивно-стилістичні властивості;

Розділ І. Фразеологізм як лінгвістична одиниця

1.1 Поняття про фразеологізми

фразеологізм шкляр стійкий сполучення

Термін фразеологія (від гр. phrasis — вираз, спосіб вираження, зворот і logos — слово, вчення) в сучасній українській мові вживається принаймні в чотирьох значеннях: 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; 2) сукупність фразеологізмів у мові; 3) своєрідні засоби вираження думки, притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту тощо; 4) сукупність пишномовних нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змісту [27, С. 7]. Фразеологія — порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики та об'єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною і структурною різноманітністю тих одиниць, що сприймаються як стійкі сполуки слів.

Предметом фразеології виступає дослідження природи фразеологізмів, властивих їм структурних і семантичних ознак, а також джерел формування і закономірностей функціонування у мовленні [9, С. 226], взаємовідношень з іншими лексичними одиницями (словом, словосполученням, реченням), з’ясування історико-етимологічної основи фразеологічних одиниць, внутрішня форма яких утрачена; вивчення законів розвитку фразеологічного складу; вироблення наукової системи опрацювання різнотипних фразеологічних структур у загальномовних та в спеціальних фразеологічних словниках тощо [13, С. 326]. Об'єктом ж фразеології є сукупність усіх фразеологізмів мови, що мають повний набір категоріальних значень, за якими відрізняються від слова як значеннєвої одиниці мови:

1) лексичне значення виражається сполученням кількох слів: воно єдине, узагальнене і, як правило, експресивне; семантично неподільне на значення окремих слів, що входять до його складу;

2) компоненти фразеологізму не можуть вільно сполучатися з усіма словами, а лише з обмеженим рядом (кількома словами);

3) фразеологізм характеризується стійкістю граматичної форми й усталеністю порядку слів;

4) слова у складі фразеологізму часто мають переносне значення.

В лінгвістиці є декілька різних підходів до трактування поняття «фразеологізм».

Фразеологізм (крім особливих випадків, фразеологічна одиниця (ФО), фразеологічний зворот, фразеологічний вислів, стійкий вислів, вираз, ідіома, фразера) — відтворюване, цілісне за значенням, стійке за складом і структурою словосполучення [27, С. 7].

Фразеологізм — лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично оформлених за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично [22, С. 137].

Як зазначає відомий лінгвіст Скрипник Л., фразеологізм — це стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілісність і відтворюються в процесі мовлення як готові словесні формули [24, С. 7].

Фразеологізмом називається семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (сполучень та речень), не створюється у процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням, наприклад: З перших же днів закохався в неї, як сам признався собі - по самі вуха (А. Головко)[9, С. 226]. Таким чином, фразеологічні одиниці відзначаються рядом ознак, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць, хоча вони мають з ними немало спільного:

· будучи складним цілим, і ті й інші не конструюються щоразу в процесі мовлення, а відтворюються як готові значеннєві одиниці (М.Шанський та Є.Малиновський);

· і ті й інші (у своїй переважній більшості) відзначаються стійкістю складу й структури (В.Жуков);

· велика група фразеологічних одиниць, маючи лексичне значення і вільно реалізуючи граматичні категорії зближується з лексемами і функціонально: такі фразеологізми входять у синонімічні взаємини із словами і виконують певні синтаксичні функції певних частин мови;

· семантичну цілісність, стійкість фразеологізмів, експресивно-емоційну маркованість відстоює Бабкін О.

Крім основних ознак фразеологізмів, можна назвати й такі, як: контекстуальна зумовленість їхнього уживання, надслівність, внутрішньокомпонентні зв’язки, строгий лексичний склад (В.Архангельський), стильова закріпленість, неможливість перекладу на іншу мову, а тому утруднений пошук відповідника у кожній мові тощо.

У структурно-семантичному плані фразеологічні одиниці є більш складними утвореннями, ніж слово. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє ці лінгвістичні структури, є цілеоформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму. Складові частини слів — морфеми — не є самостійними частинами мови, не існують поза оболонкою слова, компонентами ж фразеологічних одиниць є цілі слова з властивими їм формами словозміни, що здатні функціонувати і поза фразеологічним зворотом.

В інтегрованому змісті фразеологізмів слова-компоненти втрачають буквальну семантику і позначають інші культурні коди — характеристичний, поведінковий, духовний, моральний тощо. Наприклад, гнути горба «дуже багато, важко працювати», накивати п’ятами «втікати». Виникнення і вживання фразеологізму зумовлене постійним відчуттям лексичної недостатності, намаганням вербалізувати людські емоції, утілені в когнітивні моделі душевного стану [27, С. 8].

Досить цікавим є обґрунтування природи фразеологізмів у статті Л. Юрчук, основними положеннями якої користувалися укладачі академічного «Фразеологічного словника української мови» у 2 кн. (1993). Авторка вважає, що якісну характеристику фразеологізмові дають «диференційні ознаки в їх сукупності», називаючи, зокрема, такі з них: 1) він має специфічне, фразеологічне значення; 2) значення фразеологізму не може проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей; 3) його постійний, відтворюваний за традицією компонентний склад. Фразеологізм — це мовна одиниця, що виражає специфічне фразеологічне значення, граматичні категорії та має постійний, відтворювальний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність [29; 24 — 26].

При аналізі фразеологічного матеріалу, основними аргументами для виділенні фразеологічних одиниць (ФО) у відносно самостійний рівень мовної структури, як зазначає Алефіренко М.Ф., служать: 1) своєрідне вираження на фразеологічному рівні загальномовних закономірностей, що зумовлюються місцем фразем у системі мови та характером їхньої взаємодії з одиницями інших рівнів; 2) наявність у ФО ознак, спільних для всіх одиниць даного класу, які, виражаючи їх внутрішні закономірності, становлять специфіку фразеологічної підсистеми мови; 3) відмінний від інших одиниць (у межах даного класу мовних елементів) розвиток внутрішньої взаємодії фразем, унаслідок чого вони суттєво відрізняються від інших класів мовних явищ; 4) генетичне, онтологічне і функціональне відношення фразеологізмів до одиниць різних рівнів мовної структури, внаслідок якого не просте збільшення кількості мовних елементів, а створюються нелінійні, притаманні тільки рівневі фразем, інтегральні ефекти; 5) емерджентність одиниць фразеологічного рівня мови, яка виражається у провідній ролі цілого утворення стосовного його складових частин, коли структурно-семантичні ознаки фразеологізмів не визначаються властивостями їхніх компонентів — одиниць нижчих рівнів мовної структури; 6) специфічні внутрішньо фразеологічні зв’язки і відношення, які, на відміну від інших мовних одиниць, визначають семантичні і граматичні властивості фразем; 7) своєрідні зовнішні фразеологічні відношення фраземних знаків, які служать виявом їх спеціального функціонально-комунікативного призначення; 8) інваріантні обмеження мовленнєвих трансформацій ФО, поза якими видозмінена фразера взагалі функціонувати не може, оскільки вона зумовлює їхню дефразеологізацію [1; С. 8]

Отже, довести «право» фразем на самостійний рівень у мовній структурі - це значить показати, по-перше, наявність у фразеологізмів всіх інваріантних ознак мовної системи; по-друге, якісну своєрідність фразем у системі одиниць мови; по-третє, їхні ієрархічні зв’язки з іншими одиницями суміжних рівнів, по-четверте, особливі синтагматичні та парадигматичні відношення фразеологізмів у системі мови. Іншими словами, приналежність ФО до відносно самостійного рівня мови визначається загальномовними й індивідуальними ознаками. Фразема — це не односторонній елемент мови (конструктивний, стильовий чи розрізнюваний), а двостороння мовна одиниця із своєрідно організованою матеріальною субстанцією — однією з головних передумов правильного розуміння їхнього знакового характеру, ролі у процесі збереження й перекодування відображеної свідомістю реальної дійсності [1; С. 9]. Як бачимо, фраземи, з одного боку, характеризуються всіма основними властивостями, притаманними одиницям мови, а з другого — відрізняються від інших мовних одиниць тільки їм властивими ознаками. Це свідчить про те, що вони належать до явищ мови, а не мовлення, які не можна об'єднувати з одиницями суміжних рівнів.

1.2 Класифікація фразеологізмів Наукова систематизація різнорідного фразеологічного матеріалу — одне з актуальних питань молодої лінгвістичної дисципліни. Вітчизняні вчені, спираючись на ті чи інші ознаки фразеологізмів, дотримуючись певних принципів, запропонували ряд класифікаційних схем, що використовуються у теоретичній і методичній літературі.

Залежно від того, за якою ознакою розподіляються фразеологізми на групи, по різному їх і класифікують. Відповідно, виділяють різну кількість груп. Звичайно називають семантичну, генетичну, функціональну, ідеографічну, експресивно-стилістичну, морфологічну, синтаксичну класифікації, класифікацію фразеологізмів з погляду їх лексичного складу, структури. Розглянемо деякі з них.

1.2.1 Семантична класифікація У фразеології найбільш популярною є семантична класифікація за В. В. Виноградовим, згідно з якою виділяються три групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — це стійкі неподільні словосполучення, зміст яких не виходить із значення слів, що входять до фразеологізму: бити баглаї (ледарювати), розводити антимонії, дати драла, бити байдики, врізати дуба, не до солі, точити ляси, собаку з'їсти, пиши пропало, чорта з два, сон в руку, пекти раків (червоніти), дати кучми (побити), на руку ковінька (вигідно), собаку з'їсти (набути досвіду). Їхня нерозкладність викликана чотирма причинами: 1) наявністю в складі невживаних або відмерлих, незрозумілих слів (в чорта на куличках); 2) наявністю граматичних архаїзмів (нічтоже сумняшеся); 3) дією експресивної індивідуалізації (чого доброго); 4) наявністю лексичних значень компонентів, що не мають відношення до розуміння цілого (сидіти на бобах). Семантична єдність зрощення часто підтримується повною синтаксичною не розчленованістю або немотивованістю, відсутністю живого синтаксичного зв’язку між його морфологічними компонентами: так собі, хоч куди, як пити дати, собі на умі.

Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку, компоненти фразеологічних зрощень перебувають у зв’язках омонімічності.

За визначенням В. Виноградова, фразеологічні зрощення являть собою «своєрідні складні синтаксичні слова». Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невивідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних зрощень і з’ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення.

Фразеологічні єдності також семантично неподільні фразеологічні одиниці, але їхнє цілісне значення певною мірою мотивоване значенням компонентів: не нюхати пороху (не бути ще в боях), прикусити язика (замовкнути), закинути вудку, тягнути лямку, мілко плавати, покласти зуби на полицю, товкти воду у ступі, вітер у кишенях свистить, кров з молоком (здоровий), тримати камінь за пазухою, без ножа різати. Мотивованість у них опосередкована. Більшість із фразеологічних єдностей є образними висловами, причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно (виносити сміття із хати, вивести на чисту воду, накрити мокрим рядном). Живучості внутрішньої форми ФЄ сприяє наявність контрасту (робити з мухи слона), паралелізму (переливати з пустого в порожнє). Звуковою формою вони не рідко збігаються з вільними сполученнями слів: намилити голову (кому), взяти за боки (кого). Для фразеологічних єдностей характерні римовані співзвуччя (всякої тварі по парі, катюзі по заслузі), алітерація (ні ладу ні складу). Сюди належать і каламбури (прокатати на вороних, сон рябої кобили). Фразеологічні єдності можуть виникати внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, уживатися в першій граматичній формі: нуль уваги (виступає звичайно як предикат), блекоти наїстися (об'їстися)(як правило, має форму питального речення чи вживається в порівнянні):

«[Світлана:] Я… за нього заміж вийду! [Кряж:] Ти що, блекоти наїлась?» (М.Зарудний); «Він у нас трохи теє…ніби блекоти об'ївся» (Григорій Тютюнник).

Фразеологічні сполучення — такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв’язку з іншими словами. Так, наприклад, слово брати утримує своє лексичне значення, але у поєднанні з різними іменниками виявляє конкретні значення єдиного цілого фразеологізму: нічого в рот не брати (нічого не їсти); брати рушники (свататися); брати гору (перемагати когось, щось); брати близько до серця (болісно переживати що-небудь); брати на глум (глузувати) тощо. Тобто, фразеологічні сполучення — «тип фраз, створюваних реалізацією зв’язаних значень слів» [7; С. 159]. У них значення слів виокремлюється чіткіше, різкіше, вони аналітичні: зачепити честь (самолюбство, гордість, інтереси), порушити питання (справу, клопотання). Слово із зв’язним значенням допускає синонімічну заміну: глупа ніч — пізня ніч, малиновий дзвін — милозвучний дзвін; поєднується з одним словом (безпросипне п’янство) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере). Синтаксичний зв’язок компонентів фразеологічних сполучень, відповідаючи живим нормам мови, позбавлені гнучкості (рос. мертвецки пьян, але не можна сказати мертвецкое пьянство). Фразеологічні сполучення практично не мають омонімів.

Семантична класифікація і концепція В. Виноградова здобули чи не найбільше прибічників (В.Жуков, О. Бабкін, В. Телія). Різною мірою її розробляли й українські лінгвісти, зокрема Г. Удовиченко, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, Д. Баранник, Н. Москаленко, Ф. Медведєв, М. Алефіренко, Л. Скрипник та ін.

Дуже швидко виявилися й вразливі місця семантичної класифікації В. Виноградова: окремі підгрупи в середині типів виділяються на основі різних критеріїв; нерідко важко визначити межу між фразеологічними зрощеннями і фразеологічними єдностями (а тому їх об'єднуються в одну групу — ідіоми); два перші типи ФО різко протиставлені третьому — як цілісні (зрощення і єдності) аналітичному (фразеологічні сполучення). Значна кількість ФО залишилася неохопленою.

Тому Шанський М. до названих В. Виноградовим типів додає четвертий — фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням фразеологічні звороти, які не тільки семантично подільні, але й повністю складаються зі слів з вільним значенням. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються як готові структурні і значеннєві одиниці. Серед них розрізняють вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження (вовків боятися — у ліс не ходити; хрін від редьки не солодший; серйозно й надовго) й номінативного, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формулою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують номінативну функцію (трудові успіхи, вищий учбовий заклад, палії війни тощо). Г. Удовиченко дещо видозмінив класифікацію В. Виноградова, виділивши ідіоми, фразеологічні вирази та фразеологічні сполучення [27; С. 124].

Названі В. Виноградовим та М. Шанським класифікаційні групи розширили Л. Ройзензон та І. Абрамець, виділивши п’ятий тип — фразеологічні суміщені омоніми (махнути рукою, зустрічати хлібом-сіллю, викинути білий прапор). У них переносне значення (що не випливає із суми планів змісту компонентів) може співіснувати, бути наявним одночасно з його прямим значенням (дорівнювати сумі планів змісту у компонентів) [23; С. 56]. Внутрішня форма фразеологічних суміщених омонімів практично збігається із самим змістом ситуації, дією, поведінкою суб'єкта, оскільки зумовлена жестами, мімікою, взагалі рухами людини. Численну групу серед них становлять соматичні фразеологізми: (поглядати) з-під лоба, вивертати очі з-під лоба, схиляти голову (чоло, шию)(перед ким, чим), вішати носа, вішати голову, вішатися на шию (кому) (про жінок у ставленні до чоловіків), гнути коліна «виражати покірність».

Близький до семантичної класифікації В. Виноградова розподіл за ступенем гранично-змістової злитості елементів, здійснений на українському матеріалі П. Дудиком. Учений виділяє п’ять типів фразеологізмів: ідіоми, фразеологічні єдності, фразеологічні вирази, фразеологічні сполучення та фразеологічні словосполучення.

1) Ідіоми об'єднуються семантичною неподільністю, синтаксичною нерозкладністю й замкненістю; зміст ідіоми прямо не випливає з лексичного значення її елементів (бути на близькій нозі).

2) У фразеологічних єдностях значення компонентів трохи ослаблене вільнішою семантичною зв’язністю структурних одиниць (намилити голову, пальці знати).

3) Терміном фразеологічні вирази передусім об'єднуються прислів'я і приказки (за моє жито ще мене й бито; що легко нажить — з дому біжить). Вони повністю складаються зі слів з вільними значеннями, не виступають семантичним еквівалентом окремого слова.

4) Фразеологічні сполучення — ходові формули, що приховують у собі метафору, мають досить прозору внутрішню форму (прибитий горем, голуба кров, Хома невірний). Сюди належать і фразеологізми-професіоналізми: вигнати діди (гончарське) «нагріти, виробити так, щоб вогонь виходив з горна»; дати дуб (чинбарське) «обробити шкіру дубленням» (Полтавщина).

5) Фразеологізовані словосполучення об'єднуються неметафоричністю, синтаксичною неподільністю компонентів (шкода й гадки, невелике цабе, ось тобі на) [11; С. 81−83].

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б.О. Ларіним.

У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні за граматичною будовою та прямі за значенням.

Класифікація Б.О.Ларіним відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних сполучень, вона включає:

· перемінні словосполучення;

· стійкі сполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності й метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

· ідіоми, які відзначаються у порівнянні із стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеко від первісного лексичним і граматичним складом й помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість [16; С. 200 — 224].

1.2.2 Функціональна класифікація Для усного монологічного мовлення Д. Баранник запропонував функціональну класифікацію, виділивши п’ять основних груп:

1) фразеологічні метафори народного характеру: брати в шори, пасти задніх, хитрий як лисиця (ідіоми, приказки);

2) фразеологічні метафори літературного характеру: аннібалова клятва, троянда й виноград (крилаті метафоричні сполучення);

3) фразеологічні образні узагальнення літературного характеру: який Сава, така й слава (прислів'я);

4) фразеологічні образні узагальнення літературного характеру: бути чи не бути, не той тепер Миргород (крилаті синтаксично закінчені одиниці);

5) специфічна жанрова фразеологія: що й треба було довести (стабільні «робочі» формули). Ці групи, додає автор, будуть одночасно і систематизацією фразеологізмів «за особливостями сприймання їх в усному монологічному мовленні» [4; С. 34 — 38].

Класифікацію у функціональному аспекті запропонував також С. Гаврин, виділивши шість основних типів:

1) образно-виразні стійкі сполуки, куди належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня) або сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), усталені порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи й літоти (гармонію не проб'єш), тавтологічні сполуки (ливом лити), сполуки, утворені на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще);

2) еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів (сказано-зроблено, рад не рад; хоч куди;, ні пуху, ні пера);

3) термінологічні фразеологізми (соціальний реалізм, заломлення променів, річ у собі, колінчастий вал, культ особи). Заміна в них одного з компонентів синонімом (ланцюгова реакція — послідовна реакція) руйную термінологічність;

4) афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи (друзі пізнаються в біді, буття визначає свідомість);

5) контекстологічні сполуки (фразеологічні сполучення за В. Виноградовим);

6) ідіоми — стійкі сполучення із втраченою внутрішньою формою (собаку з'їсти, була не була) [8; С. 58 — 67].

На думку Гаврина С. Г., такого роду систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови.

1.2.3. Граматична класифікація Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць з певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологізмів за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В. Л. Архангельським. В останній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою словосполучень, тоді як термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці зі структурою речень [2; С. 68 — 69].

1.2.4 Генетична класифікація Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, була розроблена на початку 60-х років ХІХ століття Л. Булаховським. Ця класифікація включає вісім груп:

1) прислів'я та приказки;

2) професіоналізми;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо;

4) цитати й образи зі Старого й Нового Завітів;

5) ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів (французьких, німецьких. Італійських, англійських);

7) крилаті слова російських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей [6; С. 102 — 103].

Класифікація ФО зроблена на матеріалі російської мови. Інакше б до сьомої групи увійшли численні відшарування й українських письменників-класиків, наприклад: Адамові діти, апостол правди і науки, споборники святої волі (Т.Шевченко); досвітні вогні, слово, чому ти не твердая криця (Леся Українка); лупайте сю скалу, голос духа чути скрізь, з вершин і низин, вічний революціонер (Іван Франко), а також Панаса Мирного, Павла Тичини, Максима Рильського, Остапа Вишні та ін.

У фразеологічному складі української мови виділяють різну кількість генетичних груп. Л. Скрипник виділяє такі:

1) питомо українські фразеологічні одиниці;

2) запозичені фразеологічні одиниці;

3) фразеологічні кальки і напівкальки.

До першої групи належать спільнослов'янські фразеологізми — вони увійшли до мови в спільнослов'янський період, тобто до V-VI ст. н.е. (водити за ніс, з голови до п’ят, як на долоні, див. також відшарування текстів Святого Письма: умивати руки, берегти як зіницю ока); власне українські фразеологізми, які відображають особливості національної історії, культури, побуту; тобто ті, що ґрунтуються навколо вітчизняних власних назв; одиниці, пов’язані з історією України; крилаті вислови українських історичних діячів, письменників [24; С. 149].

Схожу схему подає в монографії «Українська фразеологія: Чому ми так говоримо» і Ф. Медвєдєв:

1. фразеологічні одиниці, творцем яких є український народ;

2. загальнослов’янська фразеологія. До неї автор відносить насамперед вислови «біблійного фразеологічного набутку» (корінь зла, око за око, зуб за зуб, перекувати мечі на рала та ін.). Більшість з цих запозичень утратили ознаку свого походження й уживається тепер з новим, переносним значенням;

3. давньоруська фразеологія [старослов'янська], виникнення якої пов’язане з «окремим існуванням давніх діалектів східних слов’ян». Більша частина таких фразеологізмів — книжного походження, частина — має або мала в минулому народно-говірний характер: іду на ви, всісти на конь (коня) «почати війну, осідлати коня», взяти на щит «захопити город», товкти воду в ступі, указати путь «прогнати», перемивати кісточки тощо [19; С. 10 — 11].

За часом походження Спринчак Я. О. поділяє фразеологізми на три генетичні групи:

1) спільнослов'янські, тобто наявні в усіх або в більшості слов’янських мов: давнє бити въ очи, укр. бити в очі, біл. біць у вочы, рос. бить в глаза, пол. віс w oczy, болг. бия на очи;

2) східнослов'янські, представлені тільки в східнослов'янських мовах, а в інших слов’янських мовах уживані як запозичення з них: укр. роззявити рота, біл. разявіць рот, рос. разевать рот; укр. під гарячу руку, біл. пад гарячую руку, рос. под горячую руку та ін.;

3) властиві окремим східнослов'янським мовам: укр. передати куті меду, пекти рака (раків), хлопець-друзяка (російською відповідно перестараться, краснеть от стыда, рубаха-парень); біл. ен сайго дайшоу, быв у кузні і у млыне (укр. — він свого домігся, пройшов крізь вогонь і воду) [25; С. 33 — 38].

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного походження фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна, навіть при спеціальних дослідженнях, точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

1.2.5 Синтаксична класифікація Спроба класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру фразеологічної структури, а з особливостей їх природніх структурних зв’язків з іншими одиницями у системі мови, належить М.Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю він вирізняє як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного зв’язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення — невід'ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому вигляді, ФО не може бути визначена через саму себе, через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів. Вона об'єктивно виділяється із своїм оточенням, разом з яким створює структуру. Так, словосполучення вивести із себе недостатнє без належного оточення (вивів із себе — кого), тобто без іменника із семантикою особи у знахідному відмінку. У контексті «він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю» слова, що вказують на час (вчора), місце (на вулиці), причину дії (через дрібницю) не є структурно необхідними, вони виражають лише ситуативні зв’язки фразеологічної одиниці.

На матеріалі дієслівних ФО у цій класифікації виділяються:

а) фразеологічні одиниці з однопозиційним оточенням, яке може бути виражене й окремим словом у певній граматичній формі (лізти на стіну вимагає оточення, вираженого іменником у називному відмінку з семантикою особи), синтаксичними конструкціями (у фразеологічній конструкції комар носа не підточить у функції оточення виступає головна частина складеного синтаксичного цілого), і варіативними засобами (над нами не капає і на нас не капає);

б) фразеологічні одиниці з двопозиційним оточенням, у яких структурно необхідними елементами є суб'єктивне і залежне оточення (хто + взяв слово + з кого; що + червоною ниткою проходить + через що);

в) фразеологічні одиниці з трипозиційним оточенням: суб'єктним і двома залежними (хто + коле очі + кому + чим) [26; С. 56 — 58].

Ці основні групи в свою чергу поділяються на підгрупи — з однорідним, неоднорідним і варіантним оточенням, вираженими різними граматичними формами слів і синтаксичними конструкціями.

Метод аналізу фразеологічним одиниць за оточенням загострює увагу на дослідженні структурних зв’язків фразеологічних одиниць, що допомагає вирізними ФО на фоні інших лінгвістичних одиниць, сприяє визначенню їхньої семантики тощо, але класифікація всього фразеологічного фонду за цією схемою занадто деталізована і складна.

1.2.6 Лінгвістичний аналіз фразеологічних одиниць у синхронному плані ґрунтується на двох основних граматико-структурних класах:

1) фразеологічні одиниці - словосполучення, семантико-структурною особливістю яких є співвіднесення з окремим словом і функціонування в ролі члена речення. Цей різновид фразеологічних одиниць має загальну назву лексичні ідіоми [3; С. 10] (впадати в око, тертий калач, на всі застави).

2) Фразеологічні одиниці - фрази, що мають організацію простих або складних речень (Вік прожити — не поле перейти; Що посієш, те й пожнеш; Мавр зробив своє діло, мавр може йти.)

Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з’ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію у мовній системі.

Розділ ІІ. Функціонально-семантичні та стилістичні особливості фразеологічних одиниць з компонентом «око/очі"(на основі роману В. Шкляра «Залишинець»)

2.1 Лексема «око» у мовній картині світу українців Фразеологізми — це своєрідні мовні знаки, які становлять основу національного обличчя мови, бо в них, як у жодній іншій одиниці мови, яскраво виражається специфічний мовний колорит, особливості образного народного мислення, власне національне сприйняття «мовної картини світу», віддзеркалення характерних особливостей культури та побуту.

Останнім часом збільшився інтерес до фразеологічних одиниць, у складі яких наявні іменники зі значенням частин тіла людини або тварини. Соматизм (від грец. — soma — тіло) — це субстантивний компонент фразеологічних одиниць, що позначає елементи (частини) тіла. Широке вживання останніх у складі фразеологічних одиниць обумовлено тим, що він є однією із найдавніших пластів лексики рідної мови і входить у ядро основного словникового складу мови. Одним із прикладів таких соматичних фразеологізмів є лексичні одиниці «око/очі», які, за довгий час свого функціонування в українській мові, набули нових характерологічних ознак та розширили значення власних первісних понять.

Походження поняття «око» — 1. «орган зору; [петля, отвір (спец.); бездоння глибина, номер у лото; отвір у дуплянці для вильоту бджіл» СУМ, віченьки, вічі, [вічжан] (назва барана), [вічканя] (назва вівці), вічко, [окрайка] «біла вівця з чорними плямами навколо очей», [оканя] (ент.) «метелик-аргус», окань «той, хто має великі очі», очата, оченята, оченьки, очиська, очиці, очища, [назва вівці], [очкар](зоол.), [очки] «окуляри», очко (зменш.), очко «одиниця рахунку в спортивних змаганнях та іграх, картярська гра», очкове «податок на вулик» СУМ, [очна] «очна ставка», очник «окуліст», очниця «очна ямка»; - р.м. око, бр. вока, др. око, п. ч. слц. оkо, вл. нл. woko, нл. hoko, болг. око, схв. око, слн. оkо, стсл. око; - псл. оkо; - споріднене з лит. akis «око», лтс. acs, прус. ackis, дінд. aksi «тс.», ав. asi «очі», тох. A ak «око», вірм. akn «око; отвір, дірка». 2. Око (заст., міра ваги, об'єму) — р. око, бр. ока, оkо (міра ваги в Туреччині), схв. oкa (міра ваги й об'єму); запозичення з турецької мови; тур. okka «міра ваги» походить від ар., джерелом якого є гр., що зводиться до лат. uncia «міра ваги, унція». 3. Око «один» (після назв десятків при лічбі: двадцять з оком тощо); - oko «тс.»; - очевидно, пов’язане з око «орган зору», очко [12; С. 170 — 171]. Отже, слово око — спільнослов'янське, походить з індоєвропейської мови, де оки означало «дивитися». Інші значення цього слова українська мова запозичила з з турецької та інших мов народів світу.

В СУМ лексична одиниця «око» (мн. очі, рідко вічі, очей — перев. з прийм. у). 1. Орган зору у людини, всіх хребетних та деяких безхребетних тварин. Я не нездужаю нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевч.); Паче ока берегти (стерегти та ін.) — пильно оберігати, старанно доглядати, охороняти кого-, що-небудь. — Буду, — каже Василь, — тебе, моя зозуленько, як око берегти (Кв. — Осн.); Бите око у кого — хтось настільки досвідчений, що вміє відразу помітити, визначити, що-небудь. Блимати (кліпати, блимнути, лупати, лупнути) очима: а) безтямно раз у раз розкривати іі закривати очі від подиву, розгубленості, ніяковості та ін.; б) мовчати, нічого не нерозуміючи або не знаючи, що відповісти. А все не важиться він бабусю налаяти; лупа очима, не кашляє, та ходить, — не знає, що вже йому робити (Вовчок); в) дивитися, поглядати; г) ніяково почувати себе перед ким-небудь, відчувати сором, докори сумління та ін. перед ким-небудь, за що-небудь. Брати (взяти) на [пильне] око кого — пильно стежити за ким-небудь. Від людських очей — від погляду чужих, сторонніх людей. На високих білих стінах дворів, що ховали від людського ока жінок, спочивали галуззя жердель та горіхів (Коцюб.). В око взяти кого, що — почати спостерігати за ким-, чим-небудь. В очах жовтіє (пожовкло, темніє, потемніло, зеленіє, позеленіло та ін.) у кого — комусь стає погано; млосно від болю, втоми, слабості, хвилювання та ін. Ївга стоїть, як дерев’яна, труситься, а в очах жовтіє (Кв.-Осн.). В очі (у вічі) [сміятися (говорити) тощо] - відкрито, неприховано, в присутності того, про кого йде мова, або звертаючись до нього. — Йосипенко вже не в тій силі, що був, — шушукались дворові між собою, і не стали так падати біля його, як спершу падали. А Василь у вічі сміється: — А що, взяв? (Панас Мирний). Кидати (кинутися) в очі (вічі) — рідко, привертати чию-небудь увагу, впадати в око (вічі). Він був височенький на зріст, тонкий станом, з смуглястим матовим лицем і не кидався в очі красою (Нечуй-Левицький). На очі не пускати (не пустити) — не дозволяти з’являтись, приходити комусь куди-небудь до когось; не хотіти бачити кого-небудь. І оком не моргнеш (не змигнеш та ін.) — дуже швидко. Не встиг Василь і оком моргнуть, як Марусю відорвало від нього й понесло, мов хвилею, убік (Хотк.). Око за око — не прощаючи, відплачуючи кому-небудь за зло, кривду, образу тим самим тощо. Оком не моргнути (змигнути) та ін.: 1) не виявити своїх справжніх почуттів, думок, настроїв тощо; 2) не вагатися, не задумуватися, роблячи що-небудь. Очей не відірвеш (не відведеш), очей не можна відірвати — від чого-небудь гарного, привабливого і т.п. Очима землю рити — дивитися вниз, під ноги. А ідеш мимо і дивишся в землю — знов кричать. — Ей! Що очима землю риєш? Мабуть, сумління нечисте носиш? (Хотк.). Перебігти очима — поверхово перечитати, передивитися що-небудь. Перти тумана в очі, діал. — уводити кого-небудь в оману, обдурювати, морочити голову комусь. — Ну, не пріть тумана в очі, а говоріть по правді, — сказав Густав (Франко). Плювати в очі кому — виражати в різкій формі зневагу кому-небудь. А Мортко всьому перечить і кожному в очі плює (Франко). Ходити з темними очима — бути неосвіченим. — А хіба уже як мені, то вік ходити з темними очима? — Та як на мене, то хоч би і всі учились, — тільки за що, діти? (Васильченко). Різати око: 1) неприємно вражати, 2) різко виділятися, бути дуже примітним, викликаючи до себе негативне ставлення. Послана на кушетці й неторкана постіль особливо ріже око (Коцюбинський). Розкрити (розкривати) очі кому, на що — допомагати правильно зрозуміти справжній стан чого-небудь. Світ за очі (рідко — за очима): 1) будь-куди, куди завгодно, аби не залишатися на тому самому місці. Як маю я журитися, Докучати людям; Піду собі світ за очі - Що буде, те й буде (Шевченко). Спускати з ока (з очей) чиїх — позбуватися чийого-небудь нагляду. Як (мов, наче і т. ін.) в око вліпити — влучно, дотепно сказати або точно відгадати, передбачити що-небудь. — Правда, правда! — озвалися навкруги голоси. — Наче в око вліпив (Гр.), 2. розм. Здатність бачити; зір// Особлива здатність бачення, властива людині завдяки певній професії, досвіду та ін. 3. перен., розм. Піклування, догляд [30; С. 449 — 452].

Око, як один із знаків української культури, також має декілька значень. Око (мн. очі = вічі; зменшено-пестливі - оченята, оченьки, очиці, віченьки) — 1) орган зору в людини, у всіх хребетних тварин та деяких безхребетних; також погляд, зір і в переносному значенні - піклування, догляд; у народній естетиці символізують привабливість, красу («Чорні брови, карі очі», «Виплакала карі очі за чотири ночі», «Які очі, така й врода»), людську сутність («Очі - дзеркало душі», «Очі без душі сліпі, вуха без серця глухі», «людське око бачить глибоко»), вдачу («Очі грають, зуби скакають»), розум, проникливість, пильність («Око, око, не дивися так глибоко», «Очима і стріляє, і молить, і благає», «Невчене око загляне їм в душу глибоко-глибоко». «Зіркі очі бачать і вдень і вночі»), жадібність («Бачить око, да зуб не йме», «В нього те око бачить, на яке дають», «Їв би очима, та душа не приймає»), заздрощі («Очі завидющі, руки загребущі», «Як заздрісне око, то ціле тіло терпить»), нахабство («Лізе в очі, мов оса (як сновида)», «Безсоромні очі все перекліпають», «Як сіль в очі встряв»); у народі вірять в добре і лише (погане) око; світле око — чисте сумління; погане око — безсоромні, «все перелупають», їх «і сором не бере»; про погану людину кажуть: «Псові очі, а чортові душу продав»; за повір'ями «праве око свербить — радіти, ліве — на сльози», погане (недобре) око (отже завидюще) може зурочити, як у Панаса Мирного: «Боїшся, що б не зурочив… У мене не такі очі»; з відси сполучення з [лихого (поганого)] ока, з [лихих (поганих)] очей, тобто з погляду, який може зурочити, принести нещастя, наприклад, у Квітки-Основ'яненка: «Явдоха узяла води, нашептала над нею, збризнула його [сотника] тою водою, далі злизала язиком хрест-на-хрест через вид, щоб з очей чого не сталось»; об'єкт численних вірувань і повір'їв; за допомогою ока людина може вплинути на долю іншої людини, особливо негативно (звідси зочити, тобто нашкодити, навести вроки за допомогою очей, погляду); оком дня наші предки називали Сонце, очима ночі - Місяць і зорі, і, навпаки, людські очі порівнювали із Сонцем і Місяцем; з очима ототожнюються вікна, пор. народну загадку про око: «Стоїть палата, навколо мохната, одне вікно, і те мокре»; різнокольорові очі - ознака належності до нечистої сили; особливі властивості приписують очам деяких тварин: заворожувальну силу має погляд вовка, коли він першим подивиться на людину; погляд жаби наводить причину або випадання зубів; магічну силу мають косі очі зайця, вони можуть зурочити, наслати безсоння або сонливість, викликати пожежу; народний афоризм «Очі не бачать — серце не болить» виражає силу впливу зорових вражень на почуття людини, пор. синоніми: очі важкі, вогненні, гарячі, глибокі, гострі, іскристі, променисті, принизливі, сяючі, яскраві; погляд бездонний, блискучий, важкий, відкритий, гарячий, гіпнотичний, глибокий, гнівний, гордий, гострий, жагучий, журливий, зіркий, іскристий, палкий, пекучий, пломеніючий, променистий, шалений. В очі лис, поза очі біс (прислів'я); В чужім оці порошинку бачиш, а в своїм і поліна не помічаєш (прислів'я); Не доглянеш оком, то вилізе боком (прислів'я); Рученьки терпнуть, злипаються віченьки (Павло Грабовський); Лізе у вічі мов оса (М. Номис); Соньки-дрімки у віченьки (М. максимович); у сполученні: Геть з-перед очей! — уживається як лайливий вираз на означення бажання негайно прогнати, вигнати кого-небудь, аби його більше не бачити; З очей сталося — зочено, зурочено; І в вічі не бачити — ніколи не бачити або не мати чого-небудь; Мороз з очима — сильний мороз; Позичити в сірка очей — соромно в очі кому-небудь дивитися; 2) Всевидющеє око (Недремне, Боже) Око — Бог (див.); Недремне Око — це й іконописний сюжет з немовлям-Христосом з розплющеними очима на гронах винограду в білій сорочині; Оком Божим називали й Сонце. А ти, Всевидющеє Око! Чи ти дивилося з висока, Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих (Т. Шевченко); 3) вовче око — за народними повір'ями, «погане», «зле» око, що має недобрий вплив на все, чого тільки торкнеться: подивитись на дерево — воно враз засихає; погляне на свиню з поросятами — вона неодмінно їх з'їсть; подивитися на курчата — вони виздихають; недобре око спричиняє хвороби, різні нещастя; це не залежить від волі людини; такі очі бувають під густими зрослими бровами і самі чорні (кажуть: «Бійся карих та чорних очей»), вирячені або запалі, косі, заздрісні; йде повір'я від спекотного блиску сонячного ока, що спричиняє посуху, неврожаї та хвороби, від блискотливого ока Перуна, що насилає смерть і пожежі, від злих очей нечистої сили; 4) стара одиниця ваги (1,2 кг.), а також міра об'єму хмільних напоїв (1 — 1.5 л.); пляшка такого розміру; після назви десятків — число один (двадцять з оком — 21) [14; С. 414 — 415].

З лексичною одиницею «око» пов’язано також багато асоціацій. Зір; за око; ніс; зуб; синє; бачити; зіниця; бачення; каре; лінза; окуляри; орган; очко; частина тіла; бачити світ; безодня; берегти; Бог; велике; вирячене; глибоке; голова; дзеркало; душа; за око, зуб за зуб; зелене; землі; контакт; космос; красиве; лікар; лого; надбите; Наталя; небо; недобре; око за око; очі; підприємства; пізнання; плюнути; погляд; приємне; провалля; розум; світ; світло; бачити, всевидюще, світ; кругле; погляд; бачення; бачити; білизна; біль; біологія; веселе; вій; всевидюще; всеосяжне; всесвіт; всюдибачення, гостре, група, дзеркало людини; дивитись; дивитися; доброзичливе; зіниці; зірниця; іменник; кристалик; небо; незасмучене; обличчя; овал; пильне, погане, правда, розум, світогляд; сльоза; сонце; удар; усмішка; чорне; я бачу; яблучко, як зіницю ока; сіре; сіро-голубий; тигряче; туш для вій; фарба; чисте; чорне; яструба [18; С. 215 — 216].

Отже, лексема «око» — східнослов'янського походження, яка, беручи свій початок з індоєвропейської мови, набула різноманітних значень на фоні української культури. Відповідно, крім первинного розуміння лексичної одиниці «око» як «процесу споглядання — дивитися», сьогодні вона позначає ще й «одиницю виміру» та числівник «один». «Око», як один із знаків української культури, має також декілька значень. Це: 1. орган зору в людини, у всіх хребетних тварин та деяких безхребетних; також погляд, зір і в переносному значенні - піклування, догляд; у народній естетиці символізують привабливість, красу; 2. Всевидющеє око (Недремне, Боже) Око — Бог; 3. вовче око — за народними повір'ями, «погане», «зле» око, що має недобрий вплив на все, чого тільки торкнеться; 4. стара одиниця ваги, а також міра об'єму хмільних напоїв. До того ж, ми можемо навести приклад великої кількості синонімів, що співвідносяться із словом «очі»: очі важкі, вогненні, гарячі, глибокі, гострі; погляд бездонний, блискучий, важкий, відкритий, гарячий, гіпнотичний, глибокий, гнівний, гордий, гострий, жагучий тощо. Проте тут перераховано не всі можливі компоненти стійких сполучень слів із лексемою «око/очі». Адже асоціативний словник української мови подає ще близько ста асоціацій, як можуть вживатися з вище названими лексичними одиницями.

2.2 Функціонально-стилістичні особливості фразеологізму «око/очі»

Фразеологізм «око/очі», як і інші стійкі сполучення слова, виконує низку важливих функцій, які прослідковуються на лише в людському мовленні, а й в художній літературі.

Оцінна функція. Фразеологізми викликають у читача (слухача) певне ставлення до зображуваного, дають йому оцінку — позитивну чи негативну. Схвалення, прихильність, співчуття чи захоплення викликають ФО всевидюще око, вірне око, гостре око, ясні очі, мати пристріляне око, око не дрімає, світле око, хазяйське око, як риб’яче око та ін. Їх широко використав у своїх творчості Василь Шкляр: «Тіна зиркала на нього ясними очима, як ластівочка» [31; С. 48].

Навпаки, несхвальне ставлення, осуд, відразу чи зневагу викликають фразеологізми лихе око, поганий на око, очі завидющі тощо. Особливо майстерно виклристав Василь Шкляр таку оцінку в контекстах: «Стерегла його від лихого ока, на люди не виходила, щоби не подивилося яке криво та й не зурочило синочка"[31; С.83]. З типових для українського селянина образів постали оцінні іронічні, несхвальні чи зневажливі фразеологізми: «Е, коли б сліпий очі мав"[31; С.67], «Якби з ока випав"[31; С. 281].

Виразну позитивну й негативну оцінку виявляють компаративні фразеологізми, побудовані на несумісності або порівняні об'єднуваних понять: «Так мені це потрібно, як більмо в оці», «Очі в неї сині, як волошки"[31; С.234−265].

Емоційно-експресивна функція. Емоційні мовні одиниці також містять компонент оцінки, виражають позитивні чи негативні почуття, характеризують психічний стан мовця, передбачаючи існування додаткового стилістичного колориту. Емоційне завжди експресивне. В основі експресивних мовних одиниць лежать соціопсихологічні та власне мовні критерії оцінки виражальних засобів. Експресивне з’являється там, де є можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення [27; С.253].

Навіть окремі фразеологізми різних типів досить часто використовуються як один з найважливіших засобів емоційного зображення та відсвіження експресії. Звичайно в художньому тексті переважають фраземи з відчутним позитивним та негативним емоційно-експресивним, оцінним значенням, а тому все оточення, контекст окремого речення експресивно фонує: «Аж прислухались, а то співав Ходя; і то так дико, ніби не співав — завивав, аж око в’януло"[31; С.345]. «Якось не тішили моє око рідні краєвиди — поки рідна земля поневолена, мені ніколи милуватись» [31; С.91]. І куди мої очі дивилися на той час, коли впустили до табору оцих виродків? [31; С.255].