Мікроклімат приміщень

Реферат на тему:

Мікроклімат приміщень Мікроклімат приміщень — це сукупність фізичних чинників та умов навколишнього середовища, які зумовлюють його теп­ловий стан і впливають на теплообмін людини.

Основними чинниками, які формують мікроклімат при­міщень, є: температура, швидкість руху та вологість повітря, а також радіаційна температура, тобто середня температура по­верхонь обгороджувальних конструкцій і предметів.

Температура повітря визначається термометрами (ртутни­ми, спиртовими й електричними та термографами в градусах за шкалою Цельсія.

Середня температура приміщення визначається на рівні зросту людини (1,5 м від підлоги) у п’яти точках: одна з них знаходиться в центрі приміщення, а інші чотири — в його кутах. Після проведення вимірювань визначають середню арифметичну величину, яка і є показником середньої темпе­ратури. Дослідження повторюють через 10−15 хв.

Величину перепаду температури по горизонталі одержують шляхом визначення різниці температур у трьох точках: на відстані 0,5 м від зовнішньої стіни, в центрі приміщення та на відстані 0,5 м від внутрішньої стіни.

Величина перепаду температури по вертикалі характеризується різницею в показниках термометрів, які розташовані відповідно на відстані 10 см від підлоги, 1,5 м від підлоги та 10 см від стелі.

Добовий перепад температур ви­значається шляхом зіставлення по­казників денної та нічної темпе­ратур.

Оптимальними у більшості при­міщень слід вважати: середню тем­пературу в приміщенні в межах 18- 22 °C, перепади температури по го­ризонталі та вертикалі - до 2-З °С, добовий перепад — до 2 °C (при ви­користанні центрального опалення) та до 5 °C (у разі застосування місце­вого опалення).

У таблиці наведено розрахункові показники температури повітря в різних приміщеннях житлових та лікувально-профілактичних зак­ладів.

Розрахункові показники температури повітря в житлових будинках та лікувально-профілактичних закладах.

Найважливішими показниками фізіоло­гічних реакцій організму у відповідь на вплив мікрокліматичних параметрів є тем­пература тіла і шкіри та інтенсивність по­товиділення. Температуру шкіри визнача­ють за допомогою електротермометра. Ре­комендується проводити вимірювання температури шкіри в наступних симетрич­них точках (справа та зліва): на лобі - 3- 4 см від його середньої лінії, на грудній клітці - на рівні IV-V ребер та по сере­дині латеральної поверхні плеча і кисті між великим і вказівним пальцями з тильного боку.

Для оцінки інтенсивності потовиділен­ня використовують йодокрохмальний ме­тод Мінора. На ділянку шкіри, припудрену крохмалем, прикладають листок фільтру­вального паперу, змоченого розчином суміші рицинової олії, етилового спирту та 10% настойки йоду. У разі підвищення інтенсивності потовиділення відбувається забарвлення аркуша паперу в темно-синій колір. Якщо синє забарвлення не реєструється або з’являються лише окремі ма­ленькі точки, можна зробити висновок про те, що мікроклі­мат відповідає зоні комфорту. Натомість такий стан, за якого з’являються великі темні плями, є ознакою порушення про­цесів терморегуляції.

Життєдіяльність людини неодмінно супроводжується утво­ренням тепла внаслідок біохімічних процесів, що відбувають­ся в тканинах і органах. У стані спокою доросла людина в середньому продукує тепла 3,34−6,27 кДж/кг маси тіла за 1 год. Залежно від характеру і важкості роботи, яка виконується, теплопродукція людини коливається в широких межах і під час виконання важкої роботи може сягати 2000 кДж/год і більше. Якщо повністю буде виключено можливість віддачі тепла в навколишнє середовище, температура тіла людини може протягом відносно короткого проміжку часу підвищи­тися до 42−44 °С, і внаслідок денатурації білків та інших при­чин така гіпертермія неминуче призведе до смерті.

Житло призначене насамперед для захисту людей від впливу несприятливих метеорологічних: холоду спеки, вітру, атмосферних опадів. У житлі мають бути створені оптимальні умови перебування, які відповідають культурним потребам людини і її творчих сил зміцненню здоров’я і запобігання захворюванням.

Значна частина життя людини проходить у житлі. Тісний контакт між людьми, скупченість їх у житлі сприяють недостачі і поширенню багатьох інфекційних захворювань. Так, у перенаселених житлах створюються особливо сприятливі умови для виникнення такого інфекційного захворювання як туберкульоз.

Повітря перенаселених помешкань змінює свій склад і фізичний стан: підвищується температура і вологість, у такому повітрі з’являються шкідливі речовини (амонійні сполуки, леткі органічні кислоти, які випаровуються з поверхні шкіри та одягу людей, накопичуються з повітря, яке видихається. Крім того у разі проникнення продуктів не повного згорання палива у печах або газу у газових установках, повітря може містити сітки, сірки, чадний газ. Забруднене повітря насамперед негативно діє на центральну нервову систему, яка в свою чергу впливає на фізіологічну функцію усього організму, це проявляється у вигляді головного болю, поганого апетиту, швидкої втомлюваності. Несприятлива дія забрудненого повітря виражається також у зміні глибини і ритму дихання.

Недостатня освітленість житла і пов’язаний з цим низький рівень ультрафіолетового випромінювання порушують обмін речовин, викликають функціональні зміни з боку центральної нервової системи.