«А щоб краща була в мене хата...» (З історії української хати)

Cценарій Тема:

" А щоб краща була в мене хата…" (З історії української хати).

Мета: Розкрити давню історію та символіку людського житла як сімейного вогнища.

Обладнання: Ілюстрації картин з інтер'єрами та елементами хати, фотографі, записи пісень про хату.

Хід уроку

Вчитель: Діти уважно послухайте пісню і скажіть, якій темі буде присвячено наш сьогоднішній урок.

(Звучить пісня «Рідна хата»).

Так, сьогодні розмова піде про українську хату. Мета уроку — розкрити давню історію та символіку людського житла. Девізом уроку будуть слова Василя Симоненка.

" За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". Адже де би ми не були, ніколи не забуваємо про рідну домівку і завжди повертаємось до неї.

Пташки повертаються з вирію, в’ють собі гніздечка, звірі риють нори, а людина будує домівку — в'є своє родинне гніздо. У народі кажуть, що чоловік за життя повинне збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину.

Дім збудувати не великий, не багатий, але свій. В українській пісні співається.

Збудуй хати, збудуй хату з лободи, Збудуй хату з лободи, з лободи, з лободи, А в чужую не веди, не веди.

А ось як співали дівчата своїм нареченим:

Чужа хата, чужа хата — не своя, Чужа хата не своя, не своя, не своя, Як свекруха лихая, лихая.

У цьому є частина правди — тільки у власній оселі почуваєшся повноправним господарем. Ось чому. Створюючи нову сім'ю, молоде подружжя дбає про власну оселю. Рідна домівка — це колиска нашого наод Учень: — А чому хату називають колискою? Хата й справді є колискою. Адже в хаті твориться доля: в ній народжуються, живуть і вмирають, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. З хати пішли в світ такі велетні, як Тарас Шевченко. Григорій Сковорода, Леся Українка. Рідна домівка для них — незгасна обитель роду людського.

Вчитель: Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, але в давнину всі люди будували самі собі хату.

На будівництво йшло багато часу, більше року. І була хата не цегляною, а деревною чи глиняною. Спочатку треба було навозити з лісу дерева. Потім усі рідні. Близькі, сусіди допомагали будувати житло.

• -.А що знаєте ви, діти про породи дерев, які придатні для будівництва житла?

• -.Які секрети треба знати щоб, дерево було пригідним для роботи?

Учень: — Найкращі для будівництва хати дерева, які росли повільно, рівно і високо, їхні шари були дрібними і тому уклались дуже густо. Таке дерево тверде, як залізо.

Важливе значення мала також і пора року, в якій зрубували дерева. Найкращою порою для рубання вважалися три зимові місяці - грудень. Січень, лютий, бо в цей час воно найтвердіше, найміцніше.

Зовсім не рубали дерев на будову в літні місяці, оскільки в цей час по дереву кружляють соки, які роблять його крихким. Не вживали для будівництва житла дерева, які виростали на місці, де колись стояла церква, бо міг хтось померти з родини.

Після того, як на всіх деревах були обрубані гілки, газда збирав толоку для зведення свого дому.

Досвідчені газди пізнавали по звукові, чи дерево здорове, чи порожняве. Коли при ударі сокирою «дзвенить», значить воно здорове, а коли, глухо гуде", то воно псується.

Вчитель: — Діти, хто з вас знає прикмети про хату?

Учениця: — Н е свисти у хаті, бо когось висвещиш.

— Коли закладаєш фундамент на хату, то треба класти на покуті або н 4 кути гроші (щоб велися завжди) вовну (щоб було тепло), жито (для довголіття).

— Не можна починати будуватися у високосний рік, бо хата спустіє.

Учень: — Коли входять перший раз у нову хату, то беруть із собою хліб, скатерку, рушник… За охоронців хати вважають ластівку або лелеку…

— На межі, на роздоріжжі, на могилі, на току не можна ставити хати, бо буде зле життя в хаті.

Учениця: — Не можна ставити хату на таких місцях, де колись стався якийсь злочин, де закопане щось нечисте, бо буде страшно в хаті житися.

— На столі не можна залишати ніж, сірники, ключі, бо за образяться домашні божества.

— Як сниться піч — печаль буде.

Учень: А ще є такі прикмети, пов’язані з хатою:

— Не можна через поріг щось давати, бо посваритесь.

— Не можна викидати сміття після заходу сонця, бо будуть злидні.

— Якщо підмітати до порога, то все добро вийде з хати.

— Місце для хати вибирають проти сонця, а також там, де худоба лягає, або де мурашки сиплять мурашковину.

Вчитель: — Коли хата вже була побудована, що відбувалося далі?

Учень: — Входини були завершальним етапом будівництва хати.

Найперше пускали кота, або якусь іншу живу істоту. Далі священик окроплював святою водою всі кутки хати.

Першими заходили господар з іконою та господиня з хлібом, їхні діти.

Якщо поряд стояла стара хата, то, переходячи в нову, господар кликав із собою домівника. Після того обряду господар пригощав будівельників, сусідів. Гості заходили до хати і, знявши чоловічі шапки, вітали родину і бажали їм і дому:

" Здрастуйте вашій хаті, щоб ваша хата була багата, щоб на столі була закуска і жарена гуска" .

Вчитель: — Як в наші часи почали називати входини? (новосілля).

Вчитель: У хаті кожна деталь, навіть найменша, виконувала важливу роль.

Ще на зорі своєї цивілізації, коли в людей було міфологічне ставлення до сприймання світу, він уявлявся їм в трьох світах.

Перший — небо, де живуть святі божества.

Другий — земля з її світом і з самою людиною.

Третій — під землею. Там древні предки поселили всі хвороби, лихо, смерть.

— А яким частинам світу умовно відповідає власне житло, стріха, підвальна частина? (відповіді учнів).

Учениця: Поріг, як і двері, був межею між зовнішнім світом і внутрішнім (хатним). Це символ рідного дому. Під порогом хоронили родичів, там жили предки, отже, він був межею між підземним світом і світом живої людини.

Порогові віддаються шану йдучи до вінця, вирушаючи в останню путь.

Учень: Також межею між світами було й вікно. Через вікно людина підтримувала зв’язок з небесним світом, з богами, сонцем. Через вікно в дім можуть проникати не тільки добрі духи, а й нечисті сили, особливо вночі. Для охорони від злих сил вікно оточували магічним орнаментом. Це були «очі» хати.

Учениця: Ось яка є цікава легенда про появу вікна.

Люди не вміли будувати хат аж до потопу. Після того, як сім'я Ноя почала множитися. Він побудував спочатку курінь, а пізніше й хату. Це сподобалося всім людям. І вони почали собі будувати хати, одна тільки біда: не було вікон, і там було дуже темно.

Одного разу жінка, вхопивши решето, бігала по подвір'ю й хотіла спіймати промінь сонця для освітлення хати.

Раптом з’явився ангел і прорубав сокирою в стіні отвір. Жінка плаче: «Як же я тепер тут зігріюся?» .

Ангел її втішив і порадив взяти дерев’яну раму. Натягнути на неї свинячий міхур і затулити ним отвір взимку. З того часу почали будувати хати з вікнами.

І тому в народі кажуть, що вікно до господи заглядають ангели.

Учень: Не випадково вікно асоціюється з поняттям «око». В російській мові «оконце», у вірменській «аки». І звичайно, воно часто згадується у піснях, прислів'ях та обрядах.

Як сонечко стане з-за гір виходить, Як сонечко стане в віконце святить.

Учениця: Будучи опорою перекриття хати, вважався надійним захисником від усього злого. Це був символ міцності сім'ї. На сволоці робили часто орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами. На ньому записували важливі дати з життя родини, на ньому зберігали гроші, цінні папери, пахучі сухі трави.

Учень: Долівка (підлога) завжди була з червоної глини.

Якщо в хаті була дівчина, то її ззовні прикрашали малюнками квітів, якщо ж ні, то звичайним орнаментом.

Учениця: У кожній хаті були меблі, піч що і становило інтер'єр хати.

Учень: Гордістю кожної оселі була піч. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч — друга мати: і обігріє, нагодує, й осушить. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Піч і комин обожнювались як захисники вогню. Вогонь був священний. Вірили, що через піч і комин здійснюється безпосередній зв’язок з небесним світом. Чорти, відьми влітали і вилітали з хати лише через комин на кочерзі, лопаті. Піч була священна. Її боялись, їй поклонялись, при ній не сварились. Сказав би, так піч хаті. Піч стояла ліворуч.

Учень: Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу. Збоку — діжа для вимішування тіста. Біля печі - лопата для саджання хліба в піч.

У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше. Закривали під заслінкою.

Учениця: Навпроти печі оздоблювали парадний кут, який називали покуть. Це було місце для образів. Прикрашали його вишиваними рушниками, цілющим зіллям і квітами. Тут садили найпочесніших гостей, сиділи наречені.

Домашній посуд (дерев'яні ложки і миски, полумиски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що містився збоку від дверей і над ними. Тут же була і хлібна полиця.

На покуті ставили стіл — символ єдності родини, застелений скатертиною. На нього клали хліб, який накривали рушником. Біля столу розміщувалась довга дерев’яна лава, яку свята прикрашали домотканими ряднами. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей, встановлював добрі стосунки.

Учениця: Хліва від столу, здебільшого у кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, стрічки. Вона переходила покоління в покоління. Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледащицею, а тому матері бабусі привчали дітей до праці. В неї класи все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі - коралі, брошки і т.д.

Скриню виробляли з липи, тополі, берези.

Дівчина залишаючи батьківський Бім вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалась нею все життя. Щоб полотно й одяг у скрині не псувався, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі).

Учень: Уздовж тильної стіни хати будували дерев’яний настил у рівень з пічною лежанкою, це був піл. Удень він використовувався для хатних робіт, а вночі на ньому родина спала. На свята піл застеляли килимами.

На стіні над спальним помостом часто прилаштовували жердки або вішалки для одягу. У багатьох оселях до сволока підвішувалась колиска. Майже в кожній оселі був ткацький верстат, який стояв біля вікна.

Учениця: Дуже цікавим був інтер'єр гуцульської хати.

Стіни в середині рівно обтесані, але не білені. Житло складається з двох протилежних покоїв, у яких є завжди підлога. В одному з тих покоїв (як правило на лівому боці) мешкає сам гуцул зі своєю сім'ю, а праву половину хати тримає незаселеною для гостей.

Крім начиння для приготування їжі, ліжників, на жердці і пари, образів на стіні. Печі, у спільні гуцули більше нічого не тримають. У вітальні є образи, кахлева піч. На стіні, просто на дереві, висить зброя (топірець, пістолети). У всіх хатах є залізні клямки. Вікна малі, інколи загратовані.

Усередині дому є дуже широке ліжко, посередині стіл, а довкола стін-широкі лави. До спальні прилягає комора. Там складають святкове вбрання. Перед вікнами є досить високий ганок, аби оберегти хату від снігових заметів.

Гуцули люблять своє помешкання класти на пагорбах. При виборі місця на хату враховується, що господар мав неподалік свого житла достатньо води. Тому й усі їхні оселі розташовані під стрімкими ріками або потоками.

Вчитель: — Рідна хата! Оспівана вона в піснях, прославлена у віршах, майстерно описана у творах видатних людей.

Учень: — Німецький географ, мандруючи по Україні, приємно вражений красою сіл, помешканнями, де проживають люди. Він писав про українцівЖивуть у чисто вдержаних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожної неділі миють їх, як це роблять голландці, але ще кожних дві неділі їх білять. Тому їх хати виглядають білі, неначе свіжовибілене полотно.

Учениця: Т. Г. Шевченко відзначав, що біла хата — найвизначніша прикмета українського села:

" Хати біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піджмурки в яру гуляють… («Сон»).

Вчитель: — Діти, пригадайте твори художньої літератури, в яких описується традиційне житло.

Учениця: — В. Бобляк «Іванчик» (роман).

Січкариха з болем сприймає повідомлення сина про переїзд до нової хати: «Вона таки сплакнула сухими сльозами, як прощалася з належаним місцем. Гай-гай! На цих увігнутих досередини давно не мазаних стінах, мокрих восени і білих від інею зимою, бабі була знайома кожна вапняна грудочка. На печі вона вродила Олену і Іванка, тут вмерли тато. На сволоку, що роздягає стелю на дві половини, чоловік її, Антін Січкар, видряпав цвяхом, а потім чорно висмалив розпеченим шворнем день. Число і рік їх весілля. Ці знаки, ці гіркі й солодкі сліди її життя стали для баби рідними, як діти.

Учень: — О. Довженко писав: «Біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без „можна“, без „увійдіть“ житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід серед зелені і квітів» .

Учень: — А. Малишко:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,.

В чужій чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі,.

І рідну хатину свою.

Бо дивляться вдалеч засмучені очі,.

Хоч тінь там моя промайне, Бо святиться вогник темнії ночі,.

Мов кличе додому мене!

Вчитель: — Український народ — талановитий, співучий. Свою рідну домівку, власну оселю він оспівав у піснях.

Є ось пісенька Лисички з пери «Коза-Дереза», яку написав відомий український композитор М. Лисенко:

А сьогодні у неділю треба відпочити, Свою хатку гарнесеньку треба прикрасити — 2 р.

— А щоб краща, а щоб краща Була в мене хатка,.

Треба піти у гайочок — 2 р.

Квіточок нарвати Також є безліч народних пісень. В яких згадується хата.

" Чия то хатина"

— Чия то хатина стоять над водою,.

Чия то дівчина ходить самотою.

" Коло мої хати зацвіли блавати"

— Коло мої хати зацвіли блавати, Хтіла мене мати восени віддати.

" Садок вишневий коло хати" сл. Т.Г.Шевченка

— Садок вишневий коло хати Хрущі над вишнями гудуть.

Плугаторі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.

А ось яку чудову пісню співає Павло Двірський:

— Смерекова хата — батьківський поріг, Смерекова хата на крутій горі,.

Як прийду до неї. Коліном припаду 2 р.

Грудочку землі своєї до вуст прикладу.

На домашнє завдання вам було задано знайти пісні, легенд, перекази, прислів'я, загадки про хату. Давайте послухаємо учнів, які вивчили пісню про хату.

— Б.Лепкий. «Любіть свою хату» .

І к.

Любіть свою хату бідну, не багату, Тут ви бігали домами дрібними ногами 2 р.

ІІ к.

Тут ви підростали, Божий світ пізнали Звідси вас вели за руки в школу на науку. 2 р.

ІІІ к.

Тут ваша утіха, радість і потіха, Гей, нема-то, нема в світі, як батьківська стріха. 2р.

Вчитель: — Будиночки колись були хоч і невеликими, але теплими і чепурними, завжди вінами до сонця. Навколо хати — призьба, в теплі сонячні дні на ній, можна було відпочивати або щось робити, присушувати одяг. Обсаджувати хату мальвами, м’ятою, півниками, нагідками, квасолею. Всі дуже любили свою домівку. Хату тримали в чистоті й порядку, а допомагали в цьому діти.

На камені малювали півнів, різні квіти, а якщо з дітей хтось умів гарно малювати, то старався сам виконати цю роботу. Всі знали, що хата без малюнків — н хата, а пустка. Дбали, щоб у домі був красивий посуд. Глечики, куманці, миски були дуже яскравими (вчитель демонструє).

Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестрою (вчитель демонструє). Рушники висіли на стінах, вікнах, образах. В багатьох сім'ях рушники стали сімейною реліквією.

Діти пояснюють значення слова «реліквія» .

Учень: Це річ, яку особливо шанують і зберігають як пам’ять про минуле.

ЇЇ передають із покоління в покоління.

Вчитель: Чи є сімені реліквії у ваших сім'ях? Розкажіть про них (фотографії, образи, сорочки).

Вчитель: Багато реліквій були оберегами хати. Слово «оберіг» утворилося від «берегти». Це річ, яка оберігає.

Богиню добра Берегиню, часто вирізали над дверима чи вінами, вишивали на рушниках, одязі, випалювали з глини і носили на грудях.

Вона захищала оселю, всю родину, а надто маленьких дітей від хвороб, лиха, звіра, смерті. Її уявляли в образі жінки із піднятими руками.

— А про які хатні обереги, можливо, чули ви від своїх бабусь, чи дідусів?

Учень: Крім того, що часто був реліквією вживався ще як оберіг. Він висів над вікнами і дверима. Знаки сонця, вишиті на рушникові, мали оберігати від злих духів, хвороб, нещасть.

Учениця: Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралася родина.

Тут, біля родинного вогнища, вчили поважати свій рід, людей. бути добрими, чуйними до ближніх своїх.

Учень: Ще одним оберегом у хаті завжди був хліб. Як символ сонця він мав завжди бути на столі. З хлібом обов’язково заходили в нову хату.

Вчитель: Які ще є традиції, пов’язані х хлібом? (відповіді учнів).

Вчитель: Також вважається оберегом, вона приносить щастя в родину, тому її прибивали на порозі. Охоронцями хати вважали ластівку і лелеку. Вони приносили щастя і добробут в той дім, в якому оселилися.

Найголовнішою богинею була жінка — мати. Її називали богиня-мати. Вона була хранителькою родинного вогнища, домашнього затишку.

Вчитель: — А що ви знаєте про хатних духів, які могли оберігати хату і робити зло в ній?

Учень: Божество друге після Берегині. У домовика перетворювався шанований член родини, який помирав, але далі опікав родину, турбувався про її добробут, домашніх тварин. Він міг і жорстоко покарати, особливо тих, хто ставиться з неповагою до могил своїх предків. Домовики сидять на горищі, іноді на печі, ому треба варити їсти в двох горнятках борщ і кашу і виставляти на горище. Домовик повинен першим зайти в нову хату. Дружиною домівника була кікімора.

Вчитель: Хата не тільки житло, а й священне місце. В її інтер'єрі, в організації внутрішнього простору відбиваються богаточисленні українські народні традиції, символи, життєві правила, звичаї та обряди. Вони відбиваються в ряді прилів'їв та приказок:

Учениця: — Постав хату з лоботи, а в чужую не веди.

— Люд добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати.

— Що хата має, тим і приймає.

— Чим хата багата, тим і рада.

— Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха.

Учень. — Де будь, там будь, а свою хату не забудь.

— Де хата не метена, там дівка не плетена.

— Рушник на кілочку — хата у віночку.

— Хата господинею красна.

— У своїй хаті, й кути помагають.

— Не носи сміття під чужу хату.

Словникова робота:

Учні записують в зошити слова, з якими ознайомились на уроці.

Призьба — виступ внизу хати.

Сволок — головна балка, на яку спирається стеля, вважають символом оселі.

Покуль — парадний святий кут у хаті, де розміщували ікони.

Комин — димозабірний, пристрій над піччю.

Оберіг — предмет, що оберігає від лиха, хвороб, талісман.

Закладини — обряд, пов’язаний з оберіганням нового житла.

Вчитель: Ми здійснили невеличку подорож у давню, українську хату і побачили. Чи вона багата, які речі домашнього вжитку вона зберігала. Пам’ятаймо про них, адже вони характеризують побут нашого народу.

— Які речі домашнього вжитку були в традиційній українській родині? Які з них залишилися і понині, а про які лиш тільки довідуємось із розповідей старших людей?

Вчитель: Ви вдома, учні, мали розпитати бабусь і дідусів, якого була їхня домівка. (розповідь дітей) Вчитель: Підберіть слова — синоніми до слова хата (оселя, господа, домівка, помешкання, отчий дім, будинок, світлиця).

Вчитель: А зараз якщо правильно розв’яжете кросворд, то отримаєте назву науки, яка вивчає явища народного побуту і культури.

1. 1.Стоїть у куточку, підв'язане поясочком, хто його рушить, танцювати мусить (віник).

2. 2.Без серця вродилась, людям пригодилась, дам пити — п'є, попрошу — віддає (бочка).

3. 3.В кожній хаті я буваю, проходові заважаю (поріг).

4. 4.Чорна труба веде з двора і дивиться в небо (комин).

5. 5.Дзинь-дзились, дзинь-дзилинь, усіх зранку будить він (будильник).

6. 6.Без рук, без ніг, кланяється в кожен бік (колиска).

7. 7.Маленьке, горбате, весь дім стереже (замок).

8. 8.Поле скляне, межі дерев’яні (вікно).

9. 9.Що це за дорога? Вгору іде похило, що не крок, то ярок (драбина).

10. 10.Горить стовп, а диму немає (свічка).

11. 11.Чотири брати під одним капелюхом (стіл).

12. 12.В лісі рубне, вдома загне, на ярмарку торгує, з жінками жартую (сито).

13. 13.По сінях то сяк, то так, а в хат ніяк (двері).

14. 14.Спереду горб, ззаду горб, шиї нема, а замість голови дірка (горщик).

Вчитель: На завершення давайте проспіваємо пісню, в якій оспівується рідна хата.

" Душі криниця"

1. 1)Висиха душі криниця,.

І життя не було.

Якщо раз чи два на місяць Не поїду у село.

Приспів:

Як побачу рідну хату, Завеснію, наче цвіт.

Здраствуй мамо, здраствуй тато,.

І мого дитинства цвіт.

1. 2)Сяду з вами на порозі,.

Поклонюся я землі,.

Стану справжнім, як природа, Як вечеря на столі.

Приспів:

3) І хоч так мені привітно.

Та душа щемить сама,.

А ще літо, я ще літо,.

А батьки уже зима.