Організація природоохоронної роботи й екологічне виховання школярів у літніх таборах

Організація природоохоронної роботи й екологічне виховання школярів у літніх таборах Зміст Вступ Розділ 1. Позашкільні заклади як форма організації освітнього процесу влітку 1.1 Загальна характеристика позашкільних закладів освіти

1.2 Особливості соціально-педагогічної діяльності в умовах літнього оздоровчого табору Розділ 2. Екологічне виховання школярів

2.1 Сутність, завдання та принципи екологічного виховання учнів

2.2 Методи екологічного виховання

2.3 Форми та засоби екологічного виховання у процесі навчання Розділ 3. Організація природоохоронної роботи у літніх таборах

3.1 Особливості природоохоронної діяльності школярів

3.2 Природоохоронна самоосвіта учнів Висновки Список джерел Додатки Вступ Проблема екологічної освіти і виховання в Україні вкрай актуальна і має велике значення для сьогодення та майбутнього. Тому, враховуючи великий досвід громадських організацій, науковців і педагогів, необхідно об'єднати зусилля з досвідом установ системи освіти у розв’язанні проблем екологічної освіти та виховання в Україні.

Екологічна освіта та виховання — актуальна соціально-педагогічна та психологічна проблема, змістом якої є формування та розуміння сучасних екологічних проблем, виховання відповідальності за стан довкілля, оволодіння навичками етичної поведінки в природі. Такої мети можна досягти лише спільними зусиллями громадських організацій.

Природа — могутнє джерело пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу.

Людина — частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці.

Шкільний вік — найважливіший етап у становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.

Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого — розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дітей екологічної вихованості, яка передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі. Слід визнавати, заохочувати і підтримувати їхню роль як посередників між самою людиною та природою.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми: «Організація природоохоронної роботи й екологічне виховання школярів».

Мета роботи: Дослідити форми організації освітнього процесу влітку, екологічне виховання та з’ясувати основні напрями, методи та засоби його розвитку. вивчити особливості екологічного виховання в ДНЗ і механізми стимулювання цього процесу.

Завдання:

1. Проаналізувати літературні джерела з проблеми дослідження.

2. Визначити сутність екологічного виховання.

3. Дослідити організацію природоохоронної роботи.

4. Ознайомитися із методикою екологічного виховання.

5. Розглянути природоохоронну самоосвіту учнів.

6.Обґрунтувати теоретичні та методичні засади екологічного виховання позашкільній діяльності учнів.

7. Уточнити зміст базових понять екологічної освіти: «екологічне виховання», «природоохоронна діяльність»

Об'єкт: екологічне виховання школярів.

Предмет: екологічне виховання та природоохоронна діяльність учнів у літніх таборах.

Методи: досягнення поставленої мети навчання і виховання Практичне значення: розвиток у дітей умінь і навичок правильно вирішувати ті чи інші питання, які стосуються природного середовища Розділ 1. Позашкільні заклади як форма організації освітнього процесу влітку У розділі подається аналіз, характеристика навчальних позашкільних закладів освіти. Виявлені фактори та принципи позашкільного виховання. Основні позашкільні установи, форми організації та методи позашкільної роботи.

1.1 Загальна характеристика навчальних позашкільних закладів освіти Головна особливість діяльності позашкільних закладів полягає в тому, що вона будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, визнаній самостійності особистості дитини на взаємоповазі і взаємній зацікавленості у суспільному успіхові у результаті діяльності.

Багатство духовних зв’язків є необхідною умовою і гарантом всебічного розвитку особистості. Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психологічно-педагогічних умов, за якими дитина з першого дня перебування у позашкільному закладі змогла б реалізувати хоча б мінімум товаристських очікувань.

Педагогічний процес у позашкільному закладі - явище більш виховне, аніж дидактичне, бо основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки.

Цей процес за своєю природою схожий на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдосконалюватися й оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід'ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позашкільного виховання, бо схильність дитини до оновлення має сильну енергію.

Отже, позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчанням. Перед ним не ставиться завдання опрацьовувати державний стандарт загальної освіти.

Вагомими принципами діяльності позашкільних закладів є її індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособистісних взаємин.

У діяльності позашкільних закладів дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона їх розвиває, доповнює і вдосконалює.

У цьому і полягає закон творчої поведінки, що заперечує функціональний підхід до дитини, особливість методів позашкільного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організаційних оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.

Оптимальне функціонування позашкільних закладів забезпечується здатністю і вмінням його організаторів «притягувати таланти «, залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою роботою, яка має велике духовне і соціальне значення.

Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Його ще називають «творчим процесом «, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль.

Дитина у такому процесі виявляє свої кращі риси характеру, свідомо керує власними почуттями і бажаннями, робить їх відповідними ситуації.

В одних випадках це може виявитись у само отримуванні, в інших — в само активізації, в умінні тримати себе в руках, долати в собі негативні емоції, стан бездіяльності, страху та ін.

Для організатора позашкільного педагогічного процесу найважливішим результатом є розвиток людських якостей вихованців, їх вміння досягти мети, докладати до цього певні зусилля — духовні, фізичні, нервові, морально-психічні.

Кінцевий результат для педагога позашкільних закладів — це поява у дітей більшої творчої енергії і наснаги, міра осмислення ними більш складних і гідних творчих цілей.

Саме цим і пояснюється випереджаючий характер позашкільного педагогічного шкільного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися в обстановці симпатії і щирої теплоти.

Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної культури та інтелектуальної співтворчості.

Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного процесу — надзвичайно важливий момент.

Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних педагогічних секціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання розвитку дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, збагачення досвіду соціальних дій, тощо.

Основні напрямки діяльності позашкільних закладів: організація виховної і освітньої роботи з дітьми; інструктивно-методична робота з вчителями, працівників позашкільних установ, громадськістю і активом учнів, вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду з позашкільної роботи.

Одним з таких позашкільних закладів є табори, вони поєднують у своїй роботі виховну і оздоровчу функції. У міських таборах відпочивають переважно діти однієї школи і тут зберігається класний колектив. У заміських таборах формується тимчасовий колектив учнів з різних шкіл, що вимагає від вихователів і вожатих спеціальних знань і великих організаторських здібностей. Крім сезонних, існують стаціонарні табори, які працюють протягом року. Важливіші з них — міжнародний табір «Артек «в Криму, «Орлятко «на Кавказі, та ін. Ці табори є основними центрами методичної роботи з підвищення майстерності вожатих. Табори праці і відпочинку для старших класів, як правило, міських шкіл створюються на період літніх канікул і організовують свою роботу.

У них організовуються масові заходи для дітей: бесіди, лекції на різні теми, зустрічі з діячами мистецтва, літератури, вечори, походи, масові свята, конкурси і змагання, тощо. Також проводять методичну і організаторську роботу. Організовують клуби любителів природи, художників, краєзнавців, допомагають педагогічним колективам шкіл якнайкраще організувати з дітьми виховну і освітню позаурочну роботу [ 6 ].

Табори праці і відпочинку вперше були засновані в 1965;1967р., в Донецькій, Московській, Куйбишевській та ряді інших областей на базі колгоспів і радгоспів.

Спеціалізовані позашкільні заклади ведуть масову роботу, створюють гуртки і клуби, проводять методичну роботу — кожний відповідно до свого профілю.

Характерною особливістю позашкільної роботи є те, що вона здійснюється на основі добровільності: кожен учень за власним бажанням вибирає для себе той чи інший вид діяльності, позашкільну роботу потрібно вести так, щоб зацікавити учнів, бо інтерес тут є визначальним стимулом, який спонукає їх до активної самостійної діяльності.

На основі аналізу результатів діяльності позашкільних виховних закладів та наявності визначених умов маємо змогу згрупувати позашкільні заклади за такими параметрами:

А.-позашкільні виховні заклади, що знаходяться в стані занепаду в зв’язку з відсутністю можливостей перебудови їх діяльності;

В.- Позашкільні виховні заклади, які знаходяться у стадії реорганізації, пошуку шляхів вдосконалення соціально виховної роботи та матеріального виживання;

С.- Позашкільні виховні заклади, що визначили перспективи діяльності, які, в основному, перебудовували свою роботу відповідно до об'єктивних умов [6, С. 168].

Позашкільні заклади широко практикують зокрема туристичні походи та екскурсії.

Важливу роль у позакласній і позашкільній роботі відіграють різні форми змагань учнів. Змагання викликають живий інтерес у школярів, сприяють піднесенню загального тонусу життя колективу, а через те практикуються у різних галузях позаурочної роботи.

У змаганнях здебільшого виступають кілька колективів, що борються за досягнення вищих результатів з певного виду діяльності. Можуть бути й індивідуальні змагання та конкурси між учнями.

1.2 Особливості соціально-педагогічної діяльності в умовах літнього оздоровчого табору Робота літнього тимчасового дитячого оздоровчого табору має багато переваг у вирішенні проблеми розвитку якостей творчої особистості, а саме: — в центрі діяльності таких таборів знаходяться не навчальна робота, а інша системотворча діяльність (праця, спорт, мистецька діяльність тощо); оздоровчий табір надає широкі можливості для роботи різновікових колективів школярів; в умовах табору змінюються міжособистісні стосунки, а саме: вихователь виступає не як контролер, дії якого обмежені вимогами уроку, а як активний учасник творчої діяльності, радник чи просто рівнозначний член творчого колективу; організація діяльності дитячого колективу в умовах табору набуває надзвичайної інтенсивності, наповненості (звичайний день роботи табору може включати багато різних форм виховної роботи).

З метою допомоги практичним працівникам літніх оздоровчих таборів за місцем проживання, дитячих об'єднань тощо, потрібно створити єдиний координаційний центр, що здійснює підготовку вихователів до роботи у канікулярний період. Ця підготовка може мати вигляд практичного семінару чи виїзного табірного збору (в залежності від можливостей організаторів) [17, С. 32].

Підготовка соціального працівника до роботи в таборі може проходити за таким планом:

1. Усвідомлення соціальними педагогами сутності і специфіки роботи дитячих та юнацьких організацій в сучасних умовах.

Період соціально-економічного оновлення суспільства та його відбиття на діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій. Проблема розвитку творчого потенціалу вихованців та її вирішення в роботі дитячих та юнацьких самодіяльних організацій, що діють сьогодні.

Оглядова характеристика сучасних дитячих організацій на Україні. Зміст, найбільш типові форми та методи роботи. Діяльність Союзу піонерських організацій України. «Пласт» як організація українських скаутів. «Джура» як система виховання майбутніх козаків. Основні творчі знахідки у діяльності цих організацій. Діяльність молодіжних організацій України, сучасні форми та методи роботи, заходи, що сприяють вирішенню задачі розвитку творчого потенціалу [5, С. 34].

2. Ознайомлення соціальних педагогів з психолого-педагогічними основами роботи з тимчасовими дитячими та юнацькими об'єднаннями.

Специфіка роботи з колективами вихованців різного віку. Бачення головної творчої задачі в роботі з колективом молодших вихованців, підлітків, старших школярів. Урахування вікових властивостей у вирішенні задачі розвитку якостей творчої особистості. Різновіковий чи «змішаний» колектив вихованців. Необхідність єдиної творчої мети, що спрямовувала б діяльність вихованців різного віку. Значення «вантажу» знань, вмінь, навичок, що вихованець принесе в роботу постійно діючого шкільного колективу. Можливості «творчої релаксації», що надає тимчасовий колектив (нова система відношень, відсутність виливу шкільних стереотипів, можливість виявити себе у нових видах творчої діяльності). Вміння соціального педагога визначити рівень сформованості якостей творчої особистості. Позитивні зрушення у сформованості якостей творчої особистості школяра як головний критерій оцінки ефективності роботи літнього оздоровчого табору [5, С. 37].

3. Засвоєння соціальним працівником основ професійно-педагогічної діяльності організатора роботи тимчасового дитячого чи юнацького об'єднання в умовах табору.

Сутність та специфіка роботи соціального педагога як організатора діяльності дитячих та юнацьких колективів в умовах літнього табору. Методичний вантаж педагога. Професійні обов’язки педагога-організатора. Відповідальність за життя та здоров’я дитини. Урахування в роботі специфіки, традицій роботи школи, умов району, міста. Творча особистість педагога-вихователя. Особистісні риси, творчі здібності, їх вплив на розвиток творчого потенціалу вихованців. Наявність творчого захоплення, хобі [5, С. 38].

4. Засвоєння поняття таборової зміни, її основних етапів, логіки їх розвитку.

Таборова зміна як надзвичайно концентрований за змістом та виховною ефективністю період діяльності дитячого чи юнацького тимчасового колективу. Етапи таборової зміни: підготовчий, організаційний, основний, підсумковий. Підготовка табору, приміщень до прийому дітей. Створення святкової, доброзичливої атмосфери (роль наочності). Виконання правил техніки безпеки, забезпечення турботи про життя та здоров’я вихованців. Організаційний період — початок творчої сумісної діяльності тимчасового колективу. Знайомство, адаптація дітей у нових умовах. Перші організаційні форми виховної роботи: екскурсія по табору, «вогник» знайомств, відкриття таборової зміни, експрес талантів; їх спрямованість па розкриття якостей творчої особистості школяра. Основний період роботи. Три основні виховні ситуації, що повинні скластися під час основного періоду роботи табору.

Ситуація «друга» — наявність в колективі хоча б однієї людини, з якою вихованця пов’язували б близькі міжособистісні стосунки. Розвиток товариськості, емпатійності, здатності до долання конфліктних ситуацій.

Ситуація «Справи» — наповненість кожного дня роботи табору цікавими творчими справами. Колективна творча діяльність як виховна система, що дозволяє забезпечити обов’язкове залучення дитини до сумісної творчої діяльності. Система роботи творчих гуртків, секцій, клубів за інтересами. Обов’язкове урахування інтересів кожної дитини, розвиток її творчих надбань. Роль педагога-вихователя як каталізатора творчої діяльності колективу. Відчуття емоційного захисту, комфортності, що повинно панувати у дитячому колективі.

Ситуація «Відповідальності» — це відчуття морального обов’язку дитини перед колективом, друзями, педагогом, турботи про успіх загальної справи, відповідальності за кожний день життя колективу, відчуття власної гідності. Підсумковий період. Вміння соціального педагога побачити й оцінити ефективність виховної роботи. Аналіз результатів роботи, педагогічні висновки.

Практичні завдання: розробити методику проведення «вогника знайомств» для колективів різного віку; розробити перелік творчих завдань для бригад, екіпажів для першого організаційного збору колективу; розробити сценарій концерту — творчої презентації колективу педагогів; розробити план проведення свята відкриття табору; розробити орієнтовний перелік творчих гуртків, секцій, клубів, що працюють у таборі; розробити маршрути, критерії оцінок, завдання для станцій «Експресу талантів» [5, С. 40].

5. Оволодіння системою колективного планування. Види, форми колективного планування роботи дитячого колективу в умовах табору.

Специфіка роботи літнього табору, його умови та їх відображення у перспективному плані роботи. Зв’язок перспективного плану з річним календарем. Колективне планування як процес, що забезпечує єдність завдань, змісту і форм виховної роботи, їх доцільність і влучність. Структура колективного планування (від дитини — до плану роботи колективу, табору). Конкурси на кращу пропозицію до плану роботи екіпажу, загону, табору. Захист кращих пропозицій. Колективне обговорення та затвердження планів роботи. Передбачення найближчої післядії запланованих форм роботи. Наочне, яскраве оформлення планів. Денний план роботи загону як основний елемент управління життям дитячого колективу. Розвиток у вихованців здатності до генерації нових ідей, здатності до самоконтролю, самопланування власної діяльності, відчуття, що його ідея, ініціатива лягла в основу табірного плану.

Практичні завдання: розробити умови конкурсу на захист кращої пропозиції до плану роботи; розробити маршрути для проведення «розвідки корисних справ»; розробити ідею, назву, зміст проведення нових форм організації діяльності вихованців, що можуть увійти до плану роботи табору; розробити кілька варіантів можливого наочного оформлення планів роботи[5, С. 42].

6. Ознайомлення із системою самоврядування в житті тимчасового дитячого колективу в умовах табору.

Основні принципи самоврядування в діяльності дитячих та юнацьких колективів в умовах літнього табору. Органи самоврядування. Залежність від специфіки, умов, виховних ідей роботи табору спрямованості діяльності дитячих колективів, назв органів самоврядування, дитячих колективів, символіки і ритуалів. Робота табірних штабів. Вибори органів самоврядування. Обов’язкове представництво всіх колективів у органах табірного самоврядування. Створення тимчасових «Рад Справи» як найбільш ефективно працюючих органів самоврядування. «Система чергового командира» як засіб організації життя колективу вихованців і залучення кожного до роботи в органах самоврядування. Система доручень в умовах тимчасового літнього оздоровчого табору. Зміст найбільш поширених доручень. Методика зміни творчих доручень як засіб заохочення вихованців до різноманітних видів творчої діяльності. Участь вихованців у роботі органів самоврядування як засіб розвитку самостійності, ініціативності, вимогливості до себе, впевненості у своїх силах. Періодичні звіти органів самоврядування дитячому колективу. Участь в роботі органів самоврядування педагогів. Позиція радника, рівнозначного члена колективу. Підлеглість педагога рішенням органів дитячого самоврядування. Зміна складу органів самоврядування, перевибори. Проведення дня чи свята самоврядування. Доцільність цієї виховної форми. Тактовна допомога дорослих.

Практичні завдання: створити перелік назв табірних органів самоврядування; визначити функції, зміст роботи органів самоврядування в умовах табору; розробити приблизний перелік назв та змісту доручень для колективів різного віку; розробити перелік «Рад Справ», відповідно до плану роботи [5, С. 43].

7. Оволодіння методикою проведення тематичного дня-свята в роботі табору. Організація роботи табору як системи днів-свят.

Поняття тематичного дня-свята. Його значення в житті оздоровчого табору. Методика проведення найбільш типових табірних днів. Вибір тематичних днів-свят в залежності від специфіки, умов роботи табору, можливостей місцевості, традицій роботи. Тематичний день як масове театралізоване свято. Тематичний день як комплекс різноманітних організаційних форм виховної роботи. Наповненість, доцільність всіх виховних форм дня-свята, забезпечення участі кожного вихованця в плануванні, організації, проведенні тематичного дня. Передбачення форм роботи для колективів різного віку. Емоційна збалансованість, урахування емоційного навантаження під час проведення дня-свята. Розвиток почуття прекрасного, емоційної активності, здатності до винахідництва, фантазії, уявлення, задоволення від процесу творчості у вихованців. Імпровізаційний, експромтний характер творчих завдань для дня-свята. Непотрібність довгочасної підготовки за готовими сценаріями.

Практичні завдання: розробити план та методику проведення найбільш типових табірних днів-свят (День Казки, День Іменинника, Батьківський день); розробити методику проведення днів-свят, що знайомлять вихованців з новими формами економічного життя (День Праці, Місто веселих майстрів, День кооперативів, Ярмарок); розробити методику проведення Дня Здоров’я, Дня Фантастики, Дня «Все навпаки», Дня Театру, Дня Кіно, Дня Гри та Іграшки, Карнавалу; розробити назву, зміст та методику проведення авторського дня-свята, що міг би стати традиційним в роботі даного табору [5, С. 45].

8. Організація спортивно-оздоровчої роботи в умовах табору. Зміст, форми, методи роботи.

Спортивно-оздоровча робота в умовах табору як найважливіший напрямок діяльності дитячих та юнацьких колективів. Зміцнення здоров’я дітей, їхньої загартованості, повернення з новими силами до навчально-виховного процесу. Проведення Днів Спорту чи Малих Олімпійських Ігор в умовах літнього табору за місцем проживання вихованців. Допомога шкільних викладачів фізичної культури, керівників спортивних гуртків, секцій. Заняття спортом як гарантія розвитку таких якостей творчої особистості як: сміливість, готовність до ризику, самостійність, енергійність, гордість, почуття власної гідності. Спортивне свято як різновид дитячого театралізованого свята (наприклад, Свято м’яча, резинки та стрибали). Залучення кожного вихованця до різних організаційних форм спортивно-оздоровчої роботи.

Практичні завдання: розробити план проведення Малих Олімпійських ігор; розробити перелік та зміст конкурсів для проведення Веселих стартів для вихованців різного віку; розробити перелік та зміст завдань для проведення туристської естафети; розробити маршрут, план проведення, перелік обладнання для проведення одноденного походу; розробити план проведення спортивного свята [5,С. 45].

9. Організація народознавчої та пошуково-краєзнавчої роботи в умовах літнього табору.

Вітчизнознавство як комплекс історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного краєзнавства. Можливості краєзнавчої роботи в умовах табору, що працює за місцем проживання школярів. Вивчення історії міста, району, вулиць, де мешкають вихованці. Поєднання пошуково-краєзнавчої роботи з розвідкою корисних справ. Допомога батьків, громадськості, ветеранів у пошуково-краєзнавчої роботі. Проведення заочних та очних мандрівок вулицями району, області. Розвиток почуття національної гідності, гордості за свою Батьківщину. Отримання інформації про традиції, звичаї, свята інших народів.

Практичні завдання: розробити перелік завдань, конкурсів для пошуково-краєзнавчої роботи дитячих колективів; розробити план та зміст конкурсів для проведення фольклорного свята; розробити напрями для створення літопису вулиці чи району; розробити маршрути мандрівок вулицями району, міста [5, С. 47].

10. Оволодіння методикою організації гри в дитячих та юнацьких об'єднаннях в умовах табору.

Значення гри в діяльності дитячих та юнацьких колективів в умовах роботи літнього табору. Виховний потенціал гри, вміння його визначити та доцільно застосувати. Класифікація ігор, що доцільні до використання в роботі табору. Ігри організаційного періоду (ігри-знайомства, колективні спортивні ігри, ігри в колі). Масові ігри. Урахування вікових властивостей дітей при проведенні масовок. Ігри з використанням музики, пісень, хореографічних елементів. Рухливі та спортивні ігри. «Тихі» ігри чи ігри в приміщенні. Інтелектуальні ігри. Місце гри в організації та проведенні тематичного святкового дня. Різноманітність ролі педагога-організатора в проведенні гри в залежності від мети змісту гри. Захист моральних прав, гідності кожної дитини під час проведення гри. Розвиваюча, творча гра. Експромтний характер творчої гри. Залучення вихованців до створення сюжету гри, її умов, підведення підсумків, визначення переможців. Корисність ігор, що «підтягують» межі можливостей дитини. Розвиток впевненості у своїх силах та здібностях, емпатійності у відношенні до людей, самовідданості, емоційної активності, почуття прекрасного, чарівного, захоплення від процесу творчості в процесі організації та проведення гри.

Практичні завдання: розробити перелік ігор, доцільних для проведення в організаційний період роботи табору; створити кілька авторських масових ігор для найбільш поширених тематичних днів-свят; скласти та провести ланцюжок інтелектуальних ігор для дітей певного віку; скласти та провести ланцюжок рухливих ігор; скласти та провести ланцюжок «тихих» ігор в приміщенні [5,С. 50].

11. Проведення підсумкового періоду роботи табору.

Останні дні табірної зміни — підсумок педагогічної ефективності та доцільності останніх днів зміни яскравими, масовими справами (Карнавал, Ярмарок, Свято прощання тощо). Проведення підсумкових фестивалів, творчих оглядів, концертів. Визначення переможців, вручення винагород, призів, подарунків. Необхідність «емоційного подарунку» для кожної дитини, створення атмосфери, у якій вихованець відчує гордість за свої творчі досягнення. Проведення конкурсів, змагань з метою підсумкової діагностики розвитку якостей творчої особистості. Урахування і фіксація результатів діагностики. Створення традицій літнього оздоровчого табору. Прощання з вихованцями. Підсумкова бесіда з батьками. Проведення педагогічної наради чи підсумкової конференції. Тематичний день-свято в роботі літнього оздоровчого табору є провідною комплексною формою, за допомогою якої вирішується ціла низка педагогічних завдань. В умовах Дня-свята кожен вихованець отримує можливість на емоційне «занурення» до теми, сюжету, до виявлення своїх якостей у різних формах виховної роботи. Головна вимога, якої повинні дотримуватись соціальні педагоги, — забезпечення інтенсивності, наповнення і завдяки цьому — ефективності тематичного дня-свята. Організаційні форми проведення тематичного дня-свята потребують специфічних умов, саме тому їх пропонують для застосування в роботі літнього оздоровчого табору [5, С. 52].

Отже, життя табору відзначається своїм темпом і різноманітністю. Тут немає часу на тривалу підготовку. Справи повинні бути організовані так, щоб кожен мав можливість попробувати свої сили і в художній самодіяльності, і в спорті, і в творчій праці, і т.д. Така різностороння діяльність забезпечується різними формами роботи (збори, лінійки, концерти, вишивка). Активний відпочинок дітей передбачає тісний зв’язок роботи табору з оточуючим життям, навколишньою природою. А це сприяє створенню найефективніших умов для професійної орієнтації та самовизначення особистості у професійній діяльності, а також забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та реалізації змістовного дозвілля.

Розділ 2. Екологічне виховання школярів в умовах табірного життя В літньому таборі повинна бути форма екологічного виховання учнів, мета якого розвинути у дітей і підлітків здатність чуйно ставитися до природи, передбачувати наслідки своїх дій, розуміти взаємозвязок різних явищ у природі. [12, с. 26.] Мета екологічного виховання: формувати у дітей відповідальне ставлення до навколишнього середовища, що відбувається за умов його екологічної свідомості.

А.Н. Захлєбний вважає, що метою екологічної освіти і виховання має бути формування системи наукових знань, поглядів і переконань, що забезпечують відповідальне ставлення школярів до навколишнього середовища в усіх видах їхньої діяльності, формування екологічної культури. І.Т. Суравегіна визначає мету екологічного виховання, як «формування відповідального ставлення до навколишнього середовища, що будується на базі нового мислення». [12, ст. 19]

2.1 Сутність, завдання та принципи екологічного виховання учнів Екологічне виховання-це виховання любові до природи. Дійсно, це складова частина такого виховання, але нерідко прийоми, за допомогою яких виховують таку любов, дуже сумнівні. Наприклад, із цією метою в неволі тримають диких тварин або без належного доглядуморських свинок і хом’яків, які страждають на очах у дітей. І діти звикають не помічати їх страждань. Часто, з виховною метою, під час походів, літніх прогулянок дітям пропонують збирати квіти або ловити метеликів, бабок таінших комах. Такі заняття стають постійною літньою забавою дітей. [12, с. 16]

Екологічне вихованняскладова частина етичного виховання, тому під екологічним вихованням розуміється єдність екологічної свідомості впливають екологічної свідомості та поведінки, гармонійної з природою. На формування екологіної свідомості впливають екологічні знання і переконання.

Екологічна поведінка складається з окремих вчинків (сукупність етапів, конкретних дій, умінь і навичок) і ставлення людини до вчинків, що впливають на мету і мотиви особистості.

Сутність екологічного виховання має дві сторони:

· Екологічна свідомість;

· Еколочна поведінка.

Таким чином, визначаючи сутність екологічного виховання, по-перше, ураховуються особливості цього процесу:

1. Поступовий, «східчастий» характер:

А) формування екологічних уявлень;

Б) розвиток екологічної свідомості та відчуттів;

В) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;

Г) вироблення навичок і звичок поведінки у природі;

Д) подолання в характері школярів споживацького ставлення до природи.

2. тривалість;

3. складність;

4. стрибкоподібність;

5. активність.

Подруге: величезне значення психологічного аспекту, що містить:

· Розвиток екологічної свідомості;

· формування відповідних потреб, мотивів та настанов особистості

· вироблення етичних, естетичних почуттів, навичок і звичок;

· виховання стійкості волі;

· формування екологічної свідомості діяльності. [12, с. 17]

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури; процес формування сукупності рис, якостей і навичок поведінки особистості, що забезпечує відповідальне ставлення до природи, спонукає дитину брати участь у природоохоронній діяльності та сприяє набуттю досвіду розв’язання складних проблем.

Одне з найголовніших завдань вихователів — перетворити природу на об'єкт духовних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості, шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина не зашкодить тому, кого любить (чи що) любить.

Основні завдання екологічного виховання:

· сприяти накопиченню екологічних знань;

· виховувати любов до природи,

· прагнення берегти, примножувати її багатства;

· формувати вміння і навички діяльності у природі.

· розвивати уявлення про цілісну картину світу природи,

· сприяти усвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових природи

· стимулювати бажання сприймати й оцінювати естетичні властивості природних явищ,

· розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовні стани в процесі споглядання об'єктів природи.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії у природі. Це, зокрема, уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Етична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів, обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отже, любов до природи повинна виховуватись з самого початку життя [12, с. 19]

І.Д. Звєрєв вважає, що основне завдання екологічної освіти — це теоретичне засвоєння школярами знань про природу, її особливості, діяльність у ній людини, екологічні проблеми і шляхи їх розв’язань у побуті, у процесі відпочинку. Одне із основних завдань екологічного виховання — ознайомлення дітей із проблемами розумного використання природних ресурсів свого краю.

Зважаючи на це, екологічне виховання — це педагогічний процес, що спрямований на формування екологічної культури особистості. Досягнення поставленої мети [12, с 19]

2.2 Методи екологічного виховання Роль методу в системі виховання і навчання є визначальною. Метод навчання та виховання — це впорядкована діяльність вихователя та дітей, спрямована на досягнення поставленої мети навчання та виховання. [12, с. 28.]

Одним з найефективніших методів екологічного виховання є екологічні ігри. Під час проведення ігор формується турботливе ставлення до природи. Ігри та вікторини екологічної тематики стимулюють інтерес учнів до проблем навколишнього середовища і надають таким розвагам емоційного забарвлення.

За характером пізнавальної діяльності дітей розрізняють репродуктивні, проблемно-пошукові та творчі ігри. Їх доцільно об'єднувати у три основні групи: динамічні, або рухливі, інтелектуальні та духовно — естетичні. Динамічні ігри сприяють фізичному розвитку, інтелектуальні - розвивають мислення, духовно — естетичні допомагають дізнатися про внутрішній світ дитини, її емоційно — творчу сферу.

Головна мета екологічних ігор: розвинути потребу в спілкуванні з природою, опанувати норми екологічного грамотної поведінки, усвідомити багатогранну цінність природи, сформувати потребу в природоохоронній діяльності, почуватися частинкою природи, Землі та Всесвіту.

Серед змістових і організаційних методів екологічного виховання особливе місце займає бесіда. Екологічне виховання, в першу чергу, націлене на виховання у дітей культури ставлення до навколишнього середовища, а виховання, за переконанням В. О. Сухомлинського, — перш за все постійне духовне спілкування вчителя і дітей. Саме бесіда виявляє моральну позицію дитини в її ставленні до тварин, рослин, людей. Виховувати почуття, ставлення — це означає словом та ділом викликати у дитини певну реакцію, спеціально створити певну ситуацію або використати природну обстановку.

Саме участь у бесіді, індивідуальній або колективній, надає дитині можливість зрозуміти доцільність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого або чужого вчинку. Під час бесіди дитина повинна зробити висновок, що екологічно допустимо, а що — ні, що є моральним і гуманним, а що аморальне та жорстоке.

Екологічні екскурсії - один із методів вивчення предмета екології. Проводять такі екскурсії з різною метою і в різних біогеоценозах: у лісі, парку, на луках, поблизу боліт і озер. Об'єктами вивчення при цьому є рослинний і тваринний світ, абіотичні умови природного середовища. Під час екскурсії діти вчаться спостерігати за об'єктами та явищами, аналізувати їх, робити висновки та узагальнення.

Кожна екскурсія повинна готуватися заздалегідь. Для її проведення вихователь сам повинен добре знати особливості обраного ландшафту: його географічне розташування, кліматичні умови, ґрунти, характерних представників флори та фауни, пристосування їх до умов існування.

Метод екологічних асоціацій (від лат. з'єднання) полягає у педагогічній актуалізації асоціативних зв’язків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь — якими проявами природних об'єктів і відповідними соціальними проявами.

Метод художньої репрезентації природних об'єктів (від фр. представництво) полягає в актуалізації художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва. Особливе значення у процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам.

Метод екологічної лабіалізації (від лат. нестійкий) полягає в цілеспрямованій колекційній дії на певні взаємозв'язки в образі світу особистості, унаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності. [12, с. 31]

Метод екологічної рефлексії (від лат. відображення) полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, яка поведінка дитини може «виглядати» з погляду тих природних об'єктів, яких вона стосується.

Метод екологічної ідентифікації (від лат. ототожнювати) полягає у педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єкта, ситуацій, обставин, у яких вона перебуває. Метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об'єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення дітей про цей об'єкт.

Метод екологічної емпатії (від грец. співпереживання) має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання дитини за стан природного об'єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об'єкти через ототожнення з ними, а також переживання особистих емоцій та почуттів із приводу стану природних об'єктів. Таким чином, формується суб'єктивізація природних об'єктів.

Метод екологічної турботи полягає у педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об'єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, оцінки, тобто участі в життєвих ситуаціях природних об'єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає учнів до підвищення своєї екологічної компетентності - до опанування необхідних знань, умінь, навичок.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає у педагогічній організації традицій і ритуалів, пов’язаних із діяльністю, спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів). Цей дає можливість мотивувати і структурувати діяльність учнів через організацію екологічних клубів, рухів тощо. Важливою умовою реалізації цього методу є наявність відповідної символіки, статуту.

Метод екологічних експектацій (від англ. очікування) полягає у педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи.

Отже, для формування в дітях екологічного світогляду, необхідно шукати творчі шляхи, залучаючи мистецтво, туристичні походи, відроджуючи традиції, створюючи дискусійні бесіди тощо.

2.3 Форми та засоби екологічного виховання у процесі навчання Виховання процес творчий. О. Вишневський мав рацію, порівнюючи процес виховання з роботою художника, який малює всю картину одночасно — спочатку весь сюжет штрихами, а відтак через деталізацію домагається очікуваного результату. Зусилля вихователя завжди зорієнтовані на всю систему цінностей. Можливо саме тому, їх на систему екологічних цінностей, можливе автоматичне впливання на моральні цінності дітей. Серед кодексу цінностей сучасного українського виховання не знайти окремих екологічних, але якщо добре поміркувати, екологічність у широкому розумінні цього слова є в будь — якій цінності сучасного виховання. Отже, можна визначити основні форми та засоби екологічного виховання.

Форми організації - зовнішній вияв узгодженої діяльності вчителя та учнів, яка відбувається у відповідній послідовності та режимі. Беручи до уваги специфіку екологовиховного процесу, можна розрізнити такі форми екологічного виховання.

Екологопсихологічний тренінг — комплексна форма екологічного виховання, застосована та спрямована на корекцію екологічної свідомості особистості. Як засіб можна використовувати структурні вправи та елементи тренінгу, які вчитель повинен добирати відповідно до віку дітей. Пропонуються два варіанти тренінгових вправ згідно з їхньою спрямованістю:

· співпереживання та самоусвідомлення причетності до природи

· актуалізація готовності до розв’язання екологічних проблем Усний журнал — одна з форм масової охорони природи. Спілкування учасників заходу, зміст виступів повинні мати імпровізуючий характер.

Важливою вимогою до організації усного журналу є обов’язкова художня ілюстрація до кожної рубрики, сторінки. Набір засобів має бути різноманітним: музичні твори, номери художньої самодіяльності, інсценівки, кінофрагменти, діафільми, фотоматеріали тощо. Також цікавою формою є інтерв'ю, репортажі, бесіди, плакати, телепередача, живі малюнки.

Екологічний вечір — класична форма екологічного виховання. У сценарії можна використати елементи народознавства або повністю присвятити захід обрядам, що тісно пов’язані за своїм змістом з природою. Саме така форма сприяє формуванню національної свідомості майбутнього громадянина.

Екологічний патруль — робота екопатруля в таборі спрямована на доведення кожній дитині важливості екологічних знань та дотримання норм екологічно грамотної поведінки. Протягом певного часу екологічний патруль збирає інформацію про різні види негативної поведінки й діяльності дітей на території табору, а потім за допомогою вожатих готує свій виступ, який повинен бути емоційним і театралізованим, для кращого усвідомлення учнями своєї поведінки, збереження власного здоров’я і стану навколишнього середовища.

Екологічна стежка — створює умови для виконання системи завдань? Що спрямовують діяльність учнів у природному оточенні. Цим визначається і низка вимог до організації екостежки: вибір місця і довжини маршруту та природних об'єктів, підготовка екскурсоводів тощо. Цей захід сприяє тому, що діти вивчають об'єкти та явища у самій природі, визначають види рослин і тварин, з’ясовують шляхи впливу людини на довкілля, дізнаються про види природокористування, накопичують досвід оцінювання характеру і взаємодії людини з природою, опановують навички екологічно грамотної поведінки у природному середовищі, розвивають уміння пропагандувати ідеї охорони природи серед однолітків, розширюють свій світогляд щодо сучасних природоохоронних проблем та шляхи їх подолання. [12, с. 24]

Екологотуристичні походи — спрямовані на пізнання природи і розуміння її законів. Створюються сприятливі умови для дітей, які прагнуть краще пізнати рідний край, вивчити його багатства, зрозуміти красу природи.

Екологічні акції - дієва форма екологічного виховання. Акція може бути епізодичною або постійною. Такі заходи формують активну життєву позицію дитини.

Крім того, серед нетрадиційних форм екологічного виховання досить поширеними є:

· екологічна естафета

· екологічний турнір

· екологічний бумеранг

· екологічна вікторина. [12,c. 27]

Дієві засоби екологічного виховання:

Творча «терапія» — відображення людиною за допомогою засобів мистецтва довкілля та почуттів, викликаних ним. Досить широко можуть бути використані засоби образотворчого мистецтва, ліплення (глина, пластилін), моделювання природними матеріалами.

Імітаційне моделювання — прогнозування та демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом відбиття створеної моделі через особистісну участь у неї.

Прикладами можуть бути:

· імітація дощу (у структурі пояснення кругообігу води)

· імітація дерева, його росту та розвитку Особливого сенсу тут набувають почуття, що посідають дуже важливе місце в екологічному вихованні учнів.

Розділ 3. Особливості природоохоронної роботи у літніх таборах У розділі розкрито природоохоронну самоосвіту та діяльність дітей, користування ними різними підручниками, збирання народних прикмет та звичаїв, проведення різних цікавих ігор та вікторин на природі, спілкування учнів з природою, класифікація охорони природи.

3.1 Особливості природоохоронної діяльності школярів Виховувати у школярів громадянську відповідальність за стан рідної природи, залучати їх до охорони і відтворення природних багатств — одне з актуальних завдань сьогодення. [4, с51]

Життя та діяльність людини, як і кожного живого організму, проходить в умовах певного середовища.

Взаємодія дитини з природою дає не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Втрати, що їх при цьому зазнає природа, лише частково можуть бути компенсованими самою природою. Як правило, порушений стан у природі відновлюється протягом тривалого часу. Нерідко більшість таких порушень взагалі неможливо відновити без сторонніх зусиль.

Чим охорона природи та як вона пов’язана з екологією?

Природоохоронна школярів у літніх таборах — це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і розвиток природних продуктивних сил природи в інтересах суспільства [9, с. 158.]

На основі цього можна виділити таку класифікацію охорони природи:

· Охорона атмосферного повітря (Заходи попередження забруднення повітря)

· Охорона водних ресурсів (Насліди забруднення водойм)

· Охорона ґрунтів (Причини руйнування ґрунтів)

· Охорона лісів і рослинних ресурсів (Відновлення лісу)

· Охорона флори і фауни (Прямий і непрямий вплив людини на природу) [11, с56]

Однією найнеобхіднішою та обов’язковою умовою є спілкування учнів з природою. Саме на цьому В. О. Сухомлинський загострював свою увагу.

Спілкування забезпечує органічну єдність розумового, трудового, морального, естетичного, емоційного сприйняття особистості, становлення гармонійного розвитку дитини. Важливість такого положення полягає в тому, що гармонійність і цілісність особистості об'єктивно передбачає високий рівень її екологічної культури, а суб'єктивно — забезпечується єдністю та взаємопроникненням вільного часу для підлітка у взаємодії з природою. Виходячи з цього спілкування природою сприяє цілісному та гармонійному формуванню особистості. [10,с.52]

3.2 Природоохоронна самоосвіта учнів Природоохоронна самоосвіта — це засіб поглиблення знань учнів, їх творчих здібностей, дослідництва, формування умінь і навичок самостійно вирішувати різні проблеми захисту природи. Найкраще сприймається, осмислюється та інформація, яка опрацьовується самостійно, до якої учні виявлять поглиблений інтерес. З іншого боку, самоосвітня робота повинна регулюватись, цілеспрямовуватись, щоб врахувати ці фактори, самоосвітня робота організовується на основі індивідуального, диференційованого підходу.

На гурткових заняттях можна використовувати цікаві посібники. До того ж вони мають певну практичну цінність.

Також дітям можна запропонувати зібрати народні прикмети, загадки, приказки, прислів'я, висловлювання видатних людей про природу і впорядковування їх, наприклад, під назвою «Народна мудрість про природу», «Природа у висловах видатних людей», «Прикметам вір, але й перевір».

Зацікавити дітей можна за допомогою різних ілюстрованих збірок: «Homo sapiens», «Сторінки гумору», «Люди, збережіть нас!», «Лісова аптека»; конкурсів малюнків, популярного плакату на природоохоронну тематику, де вміщуються найцікавіші оригінальні малюнки, копії художніх творів на тему природи. Можливо проводити тематичні бесіди про цінності лісу, його вплив на біосферу, клімат, оточуюче середовище. Складати інструкції збирання ягід, грибів, лісових горіхів і ознайомлення з ними «збирачів».

Уся ця робота сприяє безперервному зростанню і зміцненню інтересів учнів до рідної природи та глибоко вивчення її.

Самоосвітня робота учнів більше всього розвивається під час літніх канікул. ЇЇ характерною особливістю є довільність у виборі тематики. Такий підхід забезпечує реалізацію принципу диференційованого планування природоохоронної самоосвіти школярів, а також підвищує їх інтерес, оскільки вони можуть вибирати питання, які найбільш цікавлять. [11, с. 37]

Творчою самоосвітою дітей можна пояснити активність і високу результативність їх участі у різноманітних змаганнях на природоохоронну тематику. Проведення бесід про цінності лісу, його вплив на біосферу, клімат, розповіді про кількість кисню, який виділяє одне здорове дерево. Збирання ягід, грибів, лісових горіхів тощо [11, с. 39]

Висновки Дослідивши детально тему курсової: «Організація природоохоронної роботи й екологічне виховання школярів у літніх таборах» можна сказати, що визначальним для розвитку екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості, відповідальності. Це педагогічне завдання можна втілювати лише через освітню виховну систему на основі принципово нових ідей, методів, підходів, які враховували структуру екологічних знань, соціальні функції сучасної екології, традиції, звичаї, історичний досвід українського народу для того, щоб збагнути себе, своє місце в природі, зв’язки між природою і Всесвітом. Гарним прикладом всього вищесказаного є літні табори, великий його внесок у формуванні особистості виховує любов до природи та екологічну вихованість, втілює всі цікаві ідеї у життя.

Екологічна освіта та виховання у літніх таборах — одне із актуальних завдань сьогодення і шляхи його вирішення слід шукати негайно. Екологічне виховання передбачає перш за все, формування у дитини емоційного, бережливого ставлення до об'єктів природи, здатності бачити їх красу, а не детальні біологічні знання особливостей кожного виду рослин і тварин. У всіх позашкільних закладах формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється у конкретній поведінці на емоційному рівні. Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.