Економічний аналіз виробництва

Контрольна робота Економічний аналіз виробництва

План

Теоретична частина

1. Предмет, зміст та завдання економічного аналізу

2. Методика аналізу організаційно-технічного рівня виробництва Практична частина: вирішення задач Використана література

1. Предмет, зміст та завдання економічного аналізу

Економічний аналіз — наука прикладна. Спираючись на теорію пізнання, вона має забезпечувати практичну користь, підвищувати економічну ефективність практичної діяльності людини.

Емпіричний та теоретичний аналіз дозволяє не лише раціонально обґрунтувати якісь поточні явища або їх ближню перспективу, а й зазирнути за горизонт середньої та далекої перспективи. Раціонально керувати — означає передбачати.

До основного принципу, на якому базується економічний аналіз, слід віднести те, що все пізнається в русі, в певних зв’язках та взаємозв'язках. Рух — непорушна передумова розвитку природи, суспільства, економіки і, в кінцевому рахунку, — самої людини. Сам рух — явище крайньої складності, що поєднує в собі повторення, розвиток за спіраллю, критичність з конструктивністю і ін.

Економічний аналіз відігравав важливу роль на різних етапах розвитку нашого суспільства і відповідно господарства. Аналітичні здібності людини виникли та вдосконалювалися у зв’язку з об'єктивною необхідністю постійної оцінки своїх дій, вчинків в умовах оточуючого середовища. Це завжди спонукало до пошуку найбільш ефективних способів праці, використання ресурсів. Зі збільшенням чисельності населення, вдосконаленням засобів виробництва, зростанням матеріальних та духовних потреб людини аналіз поступово став першою життєвою необхідністю цивілізованого суспільства.

Аналіз (від грец. — analisis) буквально означає розподілення об'єкта, що досліджується, на складові частини, елементи, які внутрішньо притаманні цьому об'єкту. Такий розподіл дає можливість ретельно вивчити окремі сторони досліджуваного об'єкта (явища, процесу). Водночас, такий розподіл руйнує цілісність об'єкта, не дає повної уяви про взаємодію окремих частин цілого. Тому розподіливши економічні явища на складові частини, провівши достатньо глибоку деталізацію, необхідно потім відновити єдність досліджуваного явища. Зворотний процес аналізу абстрактного дослідження — синтез, орієнтований на об'єднання однорідних елементів явища в єдине ціле, що дозволяє узагальнити результати аналізу, підвести підсумки.

В практиці дослідження економічних явищ аналіз і синтез тісно взаємопов'язані. В тісному зв’язку з аналізом і синтезом знаходяться такі категорії пізнання, як індукція і дедукція. Дослідження економічних процесів починається, якщо користуватися методом індукції, з малого, з одиничного — з окремого господарського факту, явища, ситуації, які в сукупності і становлять господарський процес у тому чи іншому елементі народного господарства (бригада, цех, підприємство, об'єднання, галузь). Однак спосіб індукції повинен використовуватися спільно з методом дедукції. Це означає, що аналізуючи одиничне, необхідно одночасно враховувати загальне. Наприклад, вивчаючи діяльність виробничої бригади і окремих виконавців, необхідно водночас звернути увагу на показники цеху, в склад якої входить бригада. За такою ж схемою у взаємозв'язку розглядаються цех і підприємство, підприємство і об'єднання тощо.

Економічний аналіз — це комплексне всебічне дослідження всіх сторін діяльності підприємства на основі використання відповідних джерел інформації, вивчення окремих елементів економічної роботи, виявлення і вимірювання впливу факторів на результати діяльності підприємства, зіставлення затрат і результатів, узагальнення результатів аналізу і, нарешті, обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень з метою вибору оптимального.

Предметом економічного аналізу є діяльність підприємства, його підрозділів, а також інших господарських формувань, спрямована на досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат.

Із означення предмета економічного аналізу випливає, що аналіз має справу з процесами і кінцевими виробничо-фінансовими результатами господарської діяльності підприємств. Сукупним об'єктом аналізу є господарська діяльність підприємства, проте економічний аналіз вивчає не саму господарську діяльність підприємства (технологічний процес, організацію виробництва), а економічні результати господарювання.

Господарську діяльність досліджують багато економічних наук, таких як економіка підприємства, менеджмент, бухгалтерський облік, аудит. Але ці науки розглядають господарську діяльність в різних аспектах. Визначення предмета науки є важливою методологічною проблемою. В економічному аналізі це питання теж остаточно не визначено. Науковці і практики порізному визначають його предмет. В літературі наводяться різні визначення предмета економічного аналізу.

Під предметом розуміється: господарська діяльність підприємств, господарські процеси та явища, деталізований склад об'єктів, інформаційний потік, причинно-наслідкові зв’язки економічних процесів.

Господарська діяльність — це складний об'єкт дослідження, що вивчається багатьма економічними та іншими науками, які досліджують ту чи іншу сторону господарської діяльності з метою вдосконалення системи управління об'єктом, підвищення ефективності його функціонування.

Щоб виокремити ту частину в даному об'єкті, яка стосується тільки аналізу, слід виходити із сутності та цілеспрямованості аналізу як функції управління, змісту, характеру, форми і взаємозв'язку процесів господарської діяльності як функцій даного об'єкта, що підлягають управлінню. Будь-який процес — це сукупність послідовних дій чи послідовну зміну явищ, станів у вигляді причинно-наслідкових зв’язків. Результати процесів плануються на майбутнє, обліковуються відповідно до фактичного утворення і після цього аналізуються. Але аналізуються безпосередньо не власне результати як наслідки процесів, а причини їх утворення чи зміни.

Причинно-наслідкових зв’язків у господарській діяльності багато. Вони мають різну природу, підпорядкованість та взаємозв'язок. Основу їх виникнення та дії складають різні за характером, рівнем узагальнення і ступенем прояву в конкретній ланці господарської діяльності закони. На одному рівні чи в одній ланці причина породжує наслідки, а на іншому — вони вже виступають більш загальною причиною утворення нових наслідків. Причина може породжувати декілька наслідків на одному і тому ж рівні безпосередньо або через інші причини, що впливають на них.

За результатами детального системного розгляду господарської діяльності як об'єкта управління можна зробити висновок, що предметом економічного аналізу є причини утворення та зміни її результатів. Шляхом аналізу з’ясовують сутність та зміст причин, їх позитивний та негативний вплив на результати праці, ступінь цього впливу, сталість та довготерміновість дії, а також умови, що їх породжують та сприяють їхньому розвитку.

В економічній літературі наведено досить багато визначень предмета економічного аналізу. Одні вважають його предметом господарську діяльність та її ефективність, інші - господарські процеси, які складаються під дією різних суб'єктивних та об'єктивних чинників. Існує також думка, що предметом економічного аналізу є економіка підприємств як сукупність виробничих відносин, що розглядається у взаємозв'язку з технічною стороною виробництва та економічною політикою держави, або як інформаційний потік, який досліджується для обгрунтування управлінських рішень.

При визначенні предмета економічного аналізу відзначалось, що процеси господарської діяльності та її кінцеві результати складаються під впливом об'єктивних зовнішніх чинників. Постійно впливаючи на господарську діяльність, вони відображають, зазвичай, дію об'єктивних економічних законів. В ринковій економіці — це, насамперед, закони товарного виробництва (головним чином, закон вартості), закони попиту і пропозиції тощо.

Однак наведені варіації визначення предмета економічного аналізу не відрізняють його від інших функцій управління виробництвом. Тому предметом прийнято вважати безпосередньо причини утворення та зміни результатів господарської діяльності або, іншими словами, — причинно-наслідкові зв’язки господарської діяльності.

Найбільш вдалим визначенням предмета економічного аналізу є визначення та його обґрунтування, наведене професором С.І.Шкарабаном: «Предметом економічного аналізу є причинно-наслідкові зв’язки економічних процесів діяльності підприємств. Тільки розкривши причиннонаслідкові зв’язки різних сторін діяльності, можна досить швидко визначити, як зміняться основні результати господарської діяльності за рахунок того чи іншого фактора, провести обґрунтування будь-якого управлінського рішення, розрахувати, як зміниться сума прибутку, беззбитковий обсяг продажу, запас фінансової стійкості, собівартості одиниці продукції за умов зміни виробничої ситуації».

Предмет економічного аналізу розкривається через його об'єкти: ресурси, виробництво, фінансові результати.

Таким чином, об'єктами економічного аналізу є: обсяг виробництва і продажу, забезпеченість трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, фінансовий стан підприємства та інші.

Виділяти об'єкти економічного аналізу є сенс тільки з точки зору раціональної організації аналітичної роботи, оскільки об'єкти розкривають предмет аналізу. У ході економічного аналізу господарські процеси досліджуються у їх взаємозв'язку, взаємозалежності, взаємообумовленості.

З огляду на вищевказане, можна дати таке означення змісту економічного аналізу.

Зміст економічного аналізу збагачується в міру розвитку і вдосконалення суспільного виробництва, його організації та управління.

В ринкових умовах вимоги до економічного аналізу значно зростають. Так, для успішного функціонування в конкурентному середовищі економічний аналіз повинен задовольняти такі вимоги:

— оцінювати роботу підприємства у контексті з перспективами розвитку виробництва;

— забезпечувати високу об'єктивність висновків, робити їх на підставі ретельно перевірених і детально вивчених даних;

— повністю використовувати всі джерела інформації, використовувати способи розрахунків, котрі дають точні результати;

— бути конкретним, розкривати фактори, що впливають на рівень техніко-економічних і фінансових показників;

— забезпечувати чіткість господарських рекомендацій, точно визначати, що, де, коли, як і якими засобами можна добитися щоб покращити роботу підприємства;

— мати систематичний характер, проводитись за заздалегідь підготовленою програмою, за точно визначеною періодичністю, що встановлюється в залежності від змісту і мети аналізу;

— бути оперативними, своєчасно реагувати на швидкоплинні зміни та виклики; з цією метою дані оперативного контролю обліку повинні негайно оброблятися і досліджуватися;

— впливати на виробничий процес передусім шляхом використання передового досвіду і негайного усунення недоліків, що виникли.

За змістом та особливістю формування інформаційної бази виділяють управлінський і фінансовий аналіз.

Управлінський аналіз пов’язаний з управлінським обліком, фінансовий — з фінансовим обліком.

Суб'єкти внутрішнього управлінського аналізу — адміністрація та залучені до нього аудитори і консультанти. Інформаційна база цього аналізу дуже багата і охоплює потоки нормативної, облікової, планової, звітно-статистичної, зовнішньо-публічної інформації, а також дані спеціальних обстежень, експертного опитування, преси тощо.

Суб'єкти фінансового аналізу — адміністрація підприємства, зовнішні користувачі (кредитори, аудитори, податківці, спеціалісти ринку цінних паперів). У країнах ринкової економіки економічний аналіз поділяється на внутрішній І зовнішній.

Внутрішній аналіз використовує всі джерела інформації про стан підприємства, резерви виробництва. Результати внутрішнього аналізу мають конфіденційний характер і тому доступні лише обмеженому колу осіб, які керують діяльністю підприємства.

Це, зазвичай, комплексний аналіз, здатний надати керівництву підприємства необхідну інформацію для прийняття управлінських рішень. Деталізована аналітична інформація як результат внутрішнього аналізу служить одним із ефективних засобів конкурентної боротьби.

Зовнішній аналіз базується, зазвичай, на даних бухгалтерської звітності, тобто на тій вельми обмеженій частині інформації про діяльність підприємства, яка доступна для кола окремих зацікавлених сторонніх осіб і організацій (акціонери, інвестори, кредитори, податківці).

Результатами зовнішнього аналізу є загальна оцінка майнового і фінансового стану підприємства. Тому окрім сторонніх осіб і організацій споживачами аналітичної інформації є керівництво підприємства.

За часом дослідження процесів і явищ економічний аналіз поділяється на ретроспективний (послідовний) і перспективний (стратегічний).

Стратегічний аналіз визначає стан і напрямок розвитку економічної системи у майбутньому. Інформаційною базою стратегічного аналізу служать результати прогнозування.

Аналітико-прогностичне забезпечення управлінських рішень займає нині центральне місце у стратегічному управлінні передових компаній світу.

Ретроспективний аналіз поділяють на оперативний і поточний.

Оперативний аналіз проводиться безпосередньо в ході господарської діяльності або відразу після підбиття підсумків з метою оперативного впливу на техніко-економічні і фінансові показники діяльності підприємства та його підрозділів. Цей аналіз дозволяє оперативно визначати недоліки та їх вплив на результати діяльності, що допомагає своєчасно уникнути небажаних наслідків. Джерелами інформації для оперативного аналізу є щоденні (щозмінні) дані, які об'єктивно характеризують стан на дільниці, в цеху, на підприємстві. Оперативний аналіз охоплює такі інтервали діяльності об'єкта дослідження: зміна, доба, тиждень, декада, місяць.

Отже, оперативний аналіз характеризується такими особливостями: терміновістю, дієвістю, достовірністю, масовістю, цілеспрямованістю.

Поточний аналіз відрізняється від оперативного тим, що тут використовується звітна, облікова і позаоблікова інформація. Система показників підсумкового аналізу значно ширша в порівнянні з оперативним аналізом.

За ступенем охоплення кола діяльності підприємства економічний аналіз поділяється на комплексний і тематичний (цільовий, локальний).

Комплексний аналіз охоплює всі сторони діяльності підприємства:

тематичний — окремий напрямок на замовлення органів управління, наприклад, використання робочого часу, якість продукції, використання матеріальних ресурсів, забезпеченість виробничими ресурсами, рентабельність окремих видів продукції тощо.

Новим, малодослідженим видом економічного аналізу є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Суть цього аналізу полягає у зіставленні функцій окремих об'єктів з затратами на їх реалізацію на етапах проектування, виробництва і експлуатації з метою мінімізації останніх.

Тому основне призначення ФВА полягає у виявленні і мобілізації резервів економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів в процесі виробництва продукції.

В ринкових умовах важливого значення набуває маркетинговий аналіз, який проводиться службами маркетингу підприємства. Дослідження ринків збуту продукції, її конкурентоспроможності, попиту і пропозиції продукції, цінової політики, ємності ринку служить передумовою формування виробничої програми підприємства. Маркетинговий аналіз стає складовою частиною економічного аналізу. Економічний аналіз в управлінні виробництвом - слід розглядати як цілеспрямований процес впливу або як об'єднання зусиль персоналу для досягнення певних цілей.

Провідну роль в управлінні виробництвом відіграє прийняття рішень, ефективність яких є неодмінною умовою успішного функціонування підприємства.

Тому не дивно, що прийняття рішень займає центральне місце в теорії управління.

Потреба у прийнятті управлінського рішення виникла тоді, коли є декілька альтернатив. Звідси прийняття рішення — це вибір курсу дій із великої кількості можливо здійснених альтернатив.

Вибір оптимального курсу дій пов’язаний з переробкою значної кількості інформації відносно проблеми, що вирішується.

Враховуючи, що рішення завжди повинно привести до конкретний дій, особа, що приймає рішення, повинна бути впевнена в обґрунтованості своїх дій.

Слід пам’ятати, що рішення в управлінні виробництвом приймається, зазвичай, в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів. Втілення будь яких рішень у реальність супроводжується різними непередбачуваними обставинами, насамперед, зовнішніми факторами.

Тому прийняття управлінських рішень та їх втілення завжди пов’язані з ризиком. Ризик не тільки притаманний господарській діяльності, але і стає невід'ємною частиною будь-якої виробничо-комерційної діяльності. Усунути ризик не є метою управлінської діяльності, тому що здійснити це неможливо.

Метою управління є гарантія того, що взятий на себе ризик повинен бути обґрунтованим ризиком, що врешті-решт повинно забезпечити максимальну віддачу від затрачених ресурсів.

Звідси стає зрозумілим прагнення кожного керівника отримати в своє розпорядження якомога більше інформації, щоб максимально обмежити себе від можливих невдач. Якість рішення значною мірою залежить від повноти і якості інформації. Первинним джерелом економічної інформації служать дані бухгалтерського, статистичного і оперативного обліку. Однак вищезазначена інформація не може бути безпосередньо використана органами управління для вироблення рішень.

Вона не дає можливості осмислити стан і розвиток господарських явищ і процесів, не дозволяє оцінити резерви виробництва, розробити заходи щодо перспективних напрямків діяльності підприємства.

Ці та інші задачі управління вирішує економічний аналіз, який на підставі первинних даних та спеціальних прийомів дозволяє отримати таку інформацію, таку систему показників, яка може безпосередньо використовуватися в управлінні виробництвом.

Економічний аналіз, як і планування, організація, облік, контроль, координація (регулювання), мотивація є функцією управління. Як функція управління, економічний аналіз орієнтований насамперед на оцінку виконання зобов’язань і стану підприємства, виявлення і реалізацію резервів виробництва і, що найголовніше, на обґрунтування управлінських рішень.

Прийняттю будь-якого рішення повинні передувати аналітичні розрахунки, тому кожен представник апарату управління повинен бути добре обізнаний в теорії і особливо в методології економічного аналізу.

Розглянемо зміст деяких категорій економічного аналізу.

Слово «резерв» походить або від французького preserve, що в перекладі означає «запас», або від латинського «reservere» — «зберігати» .

В спеціальній літературі і в практичній діяльності «резерви» використовуються у подвійному значенні:

Резерви — наявні запаси або можливості, призначені для використання, або такі, що можуть бути використані.

Резерви — не використані (в сфері матеріального виробництва) трудові, матеріальні, технічні і фінансові ресурси, які можуть бути використані додатково або більш ефективним способом в результаті удосконалення техніки, технології, покращення організації праці, механізації і автоматизації виробництва, зниження норм витрат матеріальних ресурсів, скорочення простоїв та здійснення інших організаційно-технічних заходів.

Класифікація виробничих резервів:

— за виробничими ознаками виділяють внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, загальнодержавні резерви;

— за ознакою часу резерви поділяються на поточні і перспективні;

— за стадіями життєвого циклу виробу виділяють резерви на стадіях передвиробничої, виробничої, експлуатації і здавання на брухт (останні дві стадії стосуються переважно виробництва продукції, що відноситься до основних фондів);

— за стадіями процесу відтворення резерви бувають у сфері виробництва і у сфері обігу;

— за характером впливу на результати виробництва резерви поділяються на екстенсивні (додаткові ресурси) і інтенсивні (більш повне використання ресурсів);

— за способом виявлення резерви поділяються на явні і приховані;

— за способом реалізації резерви поділяються на використані і невикористані;

— за елементами виробничого процесу виділяють резерви використання робочої сили, засобів пращ і предметів праці.

З поняттям «резерв» тісно пов’язано поняття «фактор». Власне за допомогою дослідження впливу факторів на результативний показник виявляються і оцінюються резерви виробництва. Під фактором в аналізі розуміють умови досягнення певного господарського результату, який характеризується відповідним показником, або ж причини, які впливають на цей результат. Класифікація факторів:

— за можливістю вимірювання фактори поділяються на такі, які можна виміряти (кількісні), і такі, які неможливо виміряти методом економічного аналізу (якісні);

— за ступенем спільності для різних підприємств фактори поділяються на загальні (характерні для всіх підприємств) і специфічні (характерні для галузі І навіть окремого підприємства);

— за терміном дії фактори поділяються на постійні (діють впродовж всього досліджуваного періоду), тимчасові (діють протягом частини періоду), а також випадкові для нормальної роботи підприємства;

— за характером причин, що відображаються факторами, вони поділяються на об'єктивні (не залежать від підприємства) і суб'єктивні (залежать від підприємства).

Крім зазначених вище ознак фактори поділяються на зовнішні і внутрішні, екстенсивні та інтенсивні, основні і другорядні, прямі і непрямі, складні (комплексні) і прості.

Поняття «фактор» розглядається у нерозривному зв’язку з поняттям «результативний показник» .

Зазначені поняття відображають відповідно такі категорії діалектики, як «причина» і «наслідок» .

Виявлення ланцюжка причинно-наслідкових зв’язків дуже важливе в економічному аналізі і особливо у пошуку резервів виробництва.

Фактор (причина) завжди дієвий, він є свого роду джерелом розвитку, руху і тому незмінно породжує наслідки.

В економічному аналізі слід завжди виходити із передумови: одне і теж явище у одному випадку може бути фактором, а в іншому — результативним показником (наслідком). Так, прибуток за інших рівних умов є фактором (причиною) зміни рівня рентабельності, а відносно величини собівартості прибуток є наслідком, тобто рівень прибутку від реалізації продукції залежить від величини затрат.

Фактори можуть бути кількісними і якісними, основними і неосновними, внутрішніми і зовнішніми. Основними факторами (елементами) виробничого процесу є робоча сила, засоби праці і предмети праці. Модель — це відображення, аналог явища або процесу в основних, суттєвих для цілей дослідження рисах. Модель повинна врахувати всі можливі взаємозв'язки, закономірності і умови розвитку, щоб на її основі можна було виконати дослідження.

Будь-яка модель повинна в першу чергу виконувати аналітичну і прогностичну функції, без яких побудова її була б недоцільною ні для теорії і тим більш для практичного використання.

В економічних дослідженнях модель замінює неіснуючий процес (явище, об'єкт) і тому стає єдиним інструментом перевірки гіпотези про розвиток процесу (об'єкта, явища).

За характером взаємозв'язків показника, що аналізується, з чинниками, що визначають його рівень, всі економічні моделі можна поділити на дві групи; детерміновані і стохастичні (імовірні).

До детермінованих відносять ті моделі, результат реалізації яких повністю і однозначно визначений набором заданих параметрів (балансові моделі, моделі оптимального планування).

Стохастичні моделі описуються ймовірними (стохастичними) залежностями (кореляційні моделі, виробничі функції). Вони ґрунтуються на теорії ймовірності.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод.

Зобов’язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють у собі економічні вигоди.

У ході економічного аналізу всі явища вивчаються у взаємозв'язку та взаємообумовленості. Причинний або факторний аналіз виходить з того, що кожна причина, кожний фактор отримує відповідну оцінку. З цією метою усі фактори класифікуються за групами:

— суттєві та несуттєві;

— основні та допоміжні;

— визначні та невизначні.

Як правило, вивчаються суттєві та випускаються несуттєві. Головна задача: розкрити та зрозуміти причини виконання та невиконання бізнес-плану. В процесі аналізу не тільки відкриваються та аналізуються основні фактори, що впливають на господарську діяльність, а й вимірюється сила їх впливу.

Зміст економічного аналізу залежить від соціально-економічного устрою, в умовах якого функціонує підприємство. В умовах планової економіки головною в економічному аналізі була оцінка виконання підприємствами планових завдань (переважно кількісних показників виробництва та реалізації продукції), що централізовано затверджувалися.

В ринковій економіці зміст аналізу докорінно змінюється відповідно до змін, які відбуваються у характері та цілях господарської діяльності підприємств з різними формами власності та організаційно-правовими формами функціонування.

Особливості досліджень економічного аналізу обумовлюються: виділенням в економічному просторі самостійних господарюючих суб'єктів та розширенням їх складу, необхідністю поглиблення внутрішнього та зовнішнього аналізу, високою динамічністю ринкового середовища, наявністю комерційного ризику та його оцінкою, вибором ділового партнера, наявністю великої кількості конкурентів та непрогнозованістю їх поведінки та іншим. Окрім цього в сучасних умовах значно має зрости оперативність економічного аналізу та розширитись обсяг додаткової інформації, залученої до його проведення.

Отже, змістом економічного аналізу є комплексне дослідження процесів господарської діяльності підприємств та їх структурних підрозділів, визначення причинно-наслідкових зв’язків і тенденцій розвитку з метою обґрунтування управлінських рішень та оцінки їх ефективності.

До найважливіших завдань економічного аналізу відносяться:

— підвищення рівня науково-економічного обґрунтування планів, нормативів (в процесі їх розробки);

— об'єктивна і всебічна оцінка виконання планів і дотримання нормативів (за даними обліку і звітності);

— визначення економічної ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

— виявлення і вимірювання внутрішніх резервів на всіх стадіях виробництва і реалізації продукції;

— оцінка альтернативних варіантів управлінських рішень для вибору оптимального;

— оцінка впливу факторів на зміну показників у порівнянні і зобов’язаннями, завданнями і даними за попередні періоди;

— вивчення новацій, сприяння їх впровадженню у виробництво управління та аналіз ефективності від їх використання;

— дослідження конкурентоспроможності свого підприємства кон’юнктури ринку.

Підвищення науково-економічної обґрунтованості бізнес-планів та нормативів досягається в першу чергу здійсненням ретроспективного аналізу господарської діяльності. Побудова часових рядів за значний період дозволить встановити певні економічні закономірності в господарському розвитку. Далі виявляються основні фактори, що впливали в минулому і можуть значно вплинути в майбутньому на господарську діяльність підприємства. Особливу увагу слід звернути на аналіз господарської діяльності в поточному періоді, бо він передує плановому. В зв’язку з тим, що планова робота випереджає звітну за поточний період, виникає необхідність вивчення очікуваного виконання плану. Ретроспективний та поточний аналіз завершаються перспективним (прогнозним) аналізом, який і дає вихід на планові показники.

Об'єктивне та всебічне вивчення виконання бізнес-планів і додержання нормативів за кількістю, структурою та якістю виготовленої продукції. На промислових підприємствах у процесі аналізу ретельно досліджується виконання виробничої програми за кількістю та асортиментом найважливіших виробів, комплектністю та якістю продукції, ритмічністю виробництва, реалізацією продукції.

Визначення економічної ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. На промислових підприємствах окремо досліджується ефективність використання: засобів і предметів праці (будівель, споруд, технологічного обладнання, інструментів, сировини та матеріалів), робочої сили (за кількістю та професійним складом працюючих, основного, допоміжного управлінського персоналу, продуктивністю праці і ін.), фінансових ресурсів.

Контроль за виконанням вимог комерційного розрахунку і оцінка кінцевих фінансових результатів. Уся виробнича діяльність підприємств і їх фінансові результати залежать перш за все від дотримання ними принципів комерційного розрахунку. Він найповніше відповідає вимогам ринкових відносин, що складаються.

Принцип матеріальної зацікавленості є однією з основних рис комерційного розрахунку, що забезпечує необхідне поєднання інтересів підприємства і колективу. Він сприяє здійсненню планових зв’язків між підприємствами різних форм власності, між підприємствами і державою. Самостійність підприємств у межах закону і відповідальність їх перед державою з питань оподаткування, ефективність використання ресурсів — відмітні особливості комерційного розрахунку.

Правильна оцінка додержання принципів комерційного розрахунку і фінансових результатів вимагає поділу факторів, які вплинули на показники, що досліджуються, на такі, що залежать та не залежать від підприємства. Видалення впливу побічних факторів дозволяє більш правильно проаналізувати результати зусиль колективу того чи іншого підприємства. Поділ факторів на такі, що залежать та не залежать від підприємств, є особливо необхідним в умовах ринкових відносин.

Виявлення та вимірювання внутрішніх резервів на всіх стадіях виробничого процесу. Економічний аналіз, будучи прикладною дисципліною, виправдовує себе лише тоді, коли він приносить реальну користь. Дійсна корисність економічного аналізу полягає в виявленні невикористаних резервів на всіх етапах виробничого процесу, збільшенні випуску продукції та підвищенні її якості, зменшенні витрат на виробництво та ре-алізацію продукції, підвищенні рентабельності та збільшенні прибутку, покращанні використання виробничих ресурсів. Реалізація цього традиційного завдання в нинішній економічні ситуації ускладнюється необхідністю врахування комерційних ризиків.

Обґрунтування оптимальності управлінських рішень. Успіх господарської діяльності на всіх ступенях управлінської ієрархії залежить від рівня керівництва, своєчасності прийнятих управлінських рішень. Прийняти правильне управлінське рішення, виявити його раціональність та ефективність можливо лише на основі попереднього економічного аналізу.

Завдання економічного аналізу не вичерпуються лише наведеним списком. Багатоваріантність господарських ситуацій висуває перед аналізом багато завдань автономного характеру. Всі вони можуть бути виконані за допомогою загальних та ок-ремих методик.

Досвід господарського розвитку показує, що перед економічним аналізом весь час з’являються все нові і нові завдання. Цей процес буде продовжуватися і в майбутньому.

Практика підтверджує, що за допомогою економічного аналізу можна дати повну характеристику об'єкта управління. Результати економічного аналізу служать цілям управління як засіб обґрунтування управлінських рішень і одночасно як засіб контролю за їх виконанням. Накопичені за допомогою економічного аналізу знання про закономірності розвитку об'єкта дослідження сприяють підвищенню ефективності виробництва, поповнюють систему знань науки управління. Врешті-решт, які б задачі не ставилися перед економічним аналізом, він служить насамперед цілям управління як засіб прийняття рішень. Дійсно, якщо ґрунтовно проаналізувати функції управління, то можна зробити такий висновок: кожний управлінський акт складається із аналітичної і конструктивної частин. Аналітична частина обґрунтовує рішення, а конструктивна — це власна дія як результат рішення:

Процес прийняття рішення показує на значну роль економічного аналізу в його обґрунтованості, особливо на етапі оцінки і аналізу варіантів, який дозволяє відібрати найкращий варіант для подальшого порівняння результатів з поставленою задачею (метою). При цьому задачею аналізу є правильне обґрунтування мети і системи обмежень для кожного варіанта управлінських рішень, відбір оптимального варіанта.

Але роль економічного аналізу цим не обмежується. Економічний аналіз важливий на будь-якому етапі процесу управлінських рішень. Варто підкреслити, що інформація необхідна на всіх стадіях розробки, реалізації і виконання рішень, оскільки вона притаманна будь-якому етапу управлінського процесу і насамперед вона потрібна на стадії кінцевого регулювання.

Багатогранність економічних явищ (процесів), особливо в сучасних умовах, висуває нові вимоги до економічного аналізу. В ринкових умовах економічний аналіз повинен бути орієнтований не на пояснення фактичного стану підприємства за даними періодичної звітності, а служити джерелом обґрунтування управлінських рішень.

Водночас аналітик не повинен обмежуватися складанням аналітичних записок і звітів, а проводити повсякденну, кропітку і оперативну роботу над проектами управлінських рішень.

Слід пам’ятати, що в умовах ринку додаються нові вимоги щодо рівня обґрунтованості рішень, ігнорування яких може призвести до сумних наслідків, наприклад, до банкрутства, від якого не застраховане жодне підприємство. В умовах, коли необхідно підвищити гнучкість і адаптивність організації до зовнішнього середовища, відповідно ускладненню і розвитку управління повинен вдосконалюватися і розвиватися економічний аналіз. Йому належить важлива роль у приведенні системи управління у відповідність зі складністю керівництва, оскільки результати економічного аналізу служать інформаційним і рекомендаційним матеріалом для вироблення, обґрунтування і втілення управлінських рішень.

Економічний аналіз водночас дозволяє оцінити результати реалізованих управлінських рішень шляхом порівняння запланованих і фактичних значень показників, які кількісно характеризують, що намічено і що досягнуто; визначити відхилення між ними, виявити і оцінити чинники, що викликали ці відхилення.

Особливістю економічного аналізу є його іманентний зв’язок зі всіма функціями управління. Так, в процесі розробки планових завдань економічний аналіз шляхом порівняння альтернативних варіантів забезпечує відбір найбільш прийнятого, оптимального планового завдання.

Регулювання (координація) в сучасних умовах господарювання являє собою уточнення всередині планового періоду завдань, обмежень параметрів, спрямованих на виконання планів, зобов’язань, договорів, контрактів; взаємоузгодження одержаних даних про тенденцію функціонування виробничого процесу з ресурсами і резервами на підприємстві. Всі зазначені заходи здійснюються на основі результатів попередньо проведеного економічного аналізу і особливо оперативного, для якого характерні передусім регуляторні функції.

З огляду на вищевикладене, для адаптації управління до безперервних змін в умовах ринку спеціалісти економічного профілю (бухгалтери, фінансисти, економісти, аудитори) повинні досконало володіти методикою економічного аналізу, умінням робити узагальнення і висновки на основі проведених досліджень. Віддаючи належне прагненню керівників мати якомога більше аналітичної інформації, слід стверджувати, що отримати всю бажану інформацію в реальних умовах практично неможливо. Отримання такої інформації вимагає значних витрат часу і засобів, що знижує, а інколи і позбавляє цінність інформації для прийняття рішень.

Тому, коли йдеться про прийняття управлінських рішень в умовах відсутності певної інформації, слід зважити на важливу, перевірену багаторічним досвідом тезу: прийняття рішення — це не тільки наука, але і значною мірою мистецтво.

Отже, як наука, управління базується на професійних знаннях та інформаційному забезпеченню управлінських рішень, як мистецтво — на досвіді, інтуїції і, врешті-решт, на професійних здібностях (таланті) управлінського персоналу.

2. Методика аналізу організаційно-технічного рівня виробництва

Одним з основних напрямів аналізу є вивчення рівня техніки, технології, організації виробництва та управління.

Аналіз рівня техніки доцільно почати з вивчення складу обладнання за терміном його експлуатації, ступеня оновлення і зношення. З цією метою порівнюють результати аналізу стану основних виробничих фондів із середніми за галуззю показниками і даними споріднених підприємств.

Ступінь оновлення показує, наскільки інтенсивно діє процес модернізації техніки.

Важливим показником технічного рівня виробництва є частка прогресивного обладнання в загальній його кількості. Чи належить обладнання до прогресивного в тій чи іншій підгалузі визначають галузеві проектно-технологічні інститути, його склад періодично переглядають і встановлюють, чи технічна база підприємства відстає від інших підприємств галузі.

Важливим показником технологічного рівня є ступінь механізації, який характеризують:

а) коефіцієнт механізації робіт (відношення обсягу продукції або робіт, виконаних механізованим способом, до їх загального обсягу);

б) коефіцієнт механізації праці (співвідношення робочого часу, затраченого на механізовані роботи, всього відпрацьованого часу на цей обсяг продукції чи робіт);

в) коефіцієнт механізації з трудомісткості (співвідношення коефіцієнта механізації праці до коефіцієнта механізації робіт).

Усі загальні коефіцієнти можна обчислити не лише на підприємстві загалом, айв окремих цехах і під час виробничих процесів. Порівняння коефіцієнтів за кілька років, а також у цехах показує, як здійснюється механізація процесу виробництва, а порівняння прогнозних звітних коефіцієнтів використовують для оцінювання виконання завдання щодо підвищення ефективності виробництва. Потім з’ясовують причини ситуації, що сталася.

На завершальному етапі аналізу технічного рівня виробництва треба визначити вплив його змін на продуктивність праці, фондовіддачу, обіговість наявних засобів. З цією метою вивчають динаміку фондой енергоозброєності робітників — показників, що характеризують технічне озброєння праці.

Між фондоозброєністю і продуктивністю праці є функціональна залежність. Отже, щоб визначити вплив зміни фондоозброєності робітників на продуктивність їх праці, потрібно у розрахунках враховувати відмінність у методології визначення показників продуктивності праці робітників і їх фондоозброєності.

Продуктивність праці вимірюють шляхом ділення обсягу продукції Q на середньооблікову кількість робітників г, зайнятих у всіх змінах, а фондоозброєність — шляхом ділення основних виробничих фондів F на кількість робітників у найбільшій зміні г. Для узгодження цих показників треба ввести до розрахунку як один із множників співвідношення кількості робітників у найбільшій зміні до загальної середньорічної чисельності робітників. Тоді співвідношення між розглянутими показниками можна подати у вигляді такої розрахункової формули:

де — середньорічний виробіток на одного робітника;

— фондоозброєння;

— частка робітників у найбільшій зміні всього;

— фондовіддача.

Користуючись цією формулою, можна зіставити відсотки виконання завдання за всіма врахованими показниками у ній, а також темпи їх зміни.

Прийоми визначення показників технічного озброєння праці за даними аналізованого підприємства наведені у табл. 1.

Таблиця 1. Основні показники технічного озброєння праці

Темпи зростання фондой енергоозброєності робітників на заводі доволі високі, причому, фондоозброєність відносно активної частини фондів (113,5%) й енергоозброєність робітників (112%) зросли майже однаково. Однак завдання щодо зростання цих показників не виконані, і це негативно вплинуло на зростання продуктивності праці робітників. Підставивши відсотки фондоозброєності (95,4%), частки робітників у найбільшій зміні (102,1) і фондовіддачі (103,3%) у наведену вище розрахункову формулу, отримаємо відсоток виконання завдання щодо продуктивності праці робітників (100,6%):

.

Отже, виконання завдання щодо продуктивності праці досягнуто в результаті пришвидшеного зростання фондовіддачі, а саме поліпшення використання техніки при одночасно негативному впливі невиконання завдання щодо фондоозброєності робітників.

Невиконання завдань з механізації праці гальмує подальше зростання її продуктивності.

Аналіз рівня технології виробництва. Характеризує ступінь розвитку засобів виробництва і прогресивність технології.

Об'єктами аналізу можуть бути: технологія виробництва по підприємству (об'єднанню) в цілому; технологія за окремими підрозділами; технологія виробництва окремих виробів або груп виробів, агрегатів, вузлів, деталей; окремі технологічні процеси. Вибір об'єкта аналізу залежить від стану виробництва і від конкретних завдань, поставлених перед ним.

Проводити аналіз доцільно у такій послідовності:

а) аналіз основних показників рівня технології з метою визначення ступеня його прогресивності й економічності з урахуванням специфіки даного виробництва;

б) виявлення технічних та організаційних факторів, що зумовили незадовільні показники;

в) розробка основних напрямків удосконалення технології виробництва на найближчі роки і визначення прогресивних показників, яких необхідно досягнути до кінця періоду.

Важливим узагальнювальним показником рівня технології є питома вага продукції, виготовленої за допомогою прогресивних технологічних методів, у загальному обсязі товарної продукції (у ціновому, трудовому або натуральному виразі).

Кожний технологічний процес має свої особливості та властиві для нього показники. Тому питому вагу продукції, виготовленої за допомогою прогресивної технології, визначають відповідно до цехів.

Удосконалення технології у металообробних цехах пов’язане також із підвищенням рівня оснащеності пристроями і спеціальними інструментами різних видів.

Для визначення рівня технологічного оснащення визначають коефіцієнт технологічного оснащення як співвідношення числа детале-операцій, виконаних із застосуванням пристроїв, до загальної кількості детале-операцій. Цей коефіцієнт також можна визначити за даними технологічних карт. Крім цього, показниками технологічного рівня є співвідношення за різними групами обладнання машинного і допоміжного часу та застосування типових технологічних процесів. Рівень технології пов’язаний зі станом технологічної дисципліни. Її аналіз проводять за допомогою вибіркового методу у таких трьох напрямках:

а) виявляють найтиповіші відхилення від технологічного процесу і причини, що їх зумовили;

б) оцінюють дотримання графіка перевірки обладнання на технологічну точність;

в) аналізують систему перевірки оснащення на технологічну точність.

Про технологічну дисципліну роблять висновок, врахувавши також динаміку таких показників, як втрати через брак і доплати робітникам — відрахування за порушення встановленої технології.

Рівень технології залежить і від ступеня механізації та автоматизації технологічного контролю, застосування прогресивних (наприклад, не руйнування підконтрольних виробів без зупинки обладнання тощо), статистично-математичних, у тому числі вибіркових, методів контролю і т. ін.

Ефективність удосконалення технології проявляється у першу чергу в зниженні трудомісткості і матеріаломісткості продукції.

Для оцінювання рівня технології вивчають також норми часу і коефіцієнти корисного використання матеріалів для виробів деталей і окремих технологічних процесів.

Аналіз організаційного рівня виробництва. Для його оцінювання використовують відповідну систему показників. До них належать ступінь неперервності виробництва, а саме співвідношення середньої тривалості технологічного циклу (технологічна трудомісткість окремих виробів, зважаючи на частку випуску кожного виробу у виробничій програмі з урахуванням процесу виконання норм) до загальної тривалості виробничого циклу.

Установки рівняння відповідають пропонованим вимогам. Наприклад, коефіцієнт множинної кореляції 0,99; коефіцієнт апроксимації 3%. Коефіцієнти еластичності чинників відповідно 0,42, 0,14; 0,17; 0,24; 0,02; 0,01 дозволяють проранжувати фактори Кт, Ко, КТР, Ктек, Ккооп. Середньовимірювальна тривалість технологічного процесу по підприємству становить 300 нормо-годин, відсоток перевиконання норм — 115%; фактичний цикл дорівнює: 300×100 / 115 = 260,9 години, або 16,3 дня (завод працює у дві зміни). Коефіцієнт неперервності Кн = 16,3×100 / 78 = 20,9%; за попередні роки — відповідно 19,9 і 20,2%. Це означає, що близько 80% всього часу деталі простоюють (у цехах, коморах, на робочих місцях), транспортуються, перебувають на перевірці у ВТК і т. ін.).

Цей показник можна порівняти з іншими підприємствами, виробництвами, цехів, дільницями, а також у динаміці.

Ступінь неперервності виробництва значною мірою залежить від введення поточних методів і характеризується коефіцієнтом поточності - співвідношенням трудомісткості (ваги, собівартості, кількості) деталей, які обробляють на поточних лініях, до загальної трудомісткості (або іншого показника) щодо відповідного цеху.

Коефіцієнт поточності по заводу загалом визначають шляхом вимірювання коефіцієнтів по цехах на питому вагу кожного з них в сукупній трудомісткості. На заводі він нижчий від запланованого, хоча порівняно з попереднім роком спостерігається певне зростання.

Потрібно також виявити зміну середньої тривалості виробничого циклу через структурні зміни, а саме вплив асортименту.

Для того, щоб визначити частку вини останніх, треба визначити коефіцієнт кооперування, а саме питому вагу (в %) закупівельних напівфабрикатів і комплектуючих деталей у вартості продукції даного підприємства та порівняти її із запланованими і досягнутими у попередньому періоді.

До показників одночасно організаційного і технічного рівнів виробництва належить коефіцієнт спеціалізації - питома вага продукції, що відповідає виробничому профілю підприємства, у загальному обсязі випуску. Даний завод повністю спеціалізований, оскільки питома вага іншої товарної продукції, що не відповідає його профілю, становить менше 1%.

Організаційний рівень виробництва характеризує також ритмічність.

Коефіцієнт серійності визначають шляхом ділення вартості продукції на число найменувань виробів, які випускають. Чим більша його величина, тим вища концентрація виробництва і значніші економічні переваги, що з неї випливають.

Спеціалізація окремих підприємств, яку проводять у середині господарських об'єднань, дає змогу збільшити, а пізніше й оптимізувати масштаби виробництва, застосувати масово-поточні методи його організації, що скорочують тривалість виробничого циклу, трудомісткість і собівартість продукції, яку виробляють.

Перехід на потік створює умови для механізації автоматизації виробництва шляхом організації конвеєрів і автоматичних ліній. Посилення внутрішньозаводської предметної спеціалізації окремих виробничих дільниць також сприяє поліпшенню організації виробництва. Тому необхідно розробити заходи, спрямовані на оптимальну спеціалізацію цехів, дільниць, робочих місць, скорочення втрат часу (на отримання документації, заготовок, оснащення, інструменту, транспортних засобів тощо), забезпечення ритмічності виробництва і випуску продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, термін підготовки виробництва.

Узагальнюючі показники технічного та організаційного рівня виробництва визначаються як функції приватних показників:

f1 де, F2 — функції-залежності між показниками, що узагальнюють і чинниками;

X1, X2, …Xn — приватні показники, що впливають КТУ на;

X'1, х'2, …Х'п-приватні показники, що впливають на Коу.

Окремі показники ОТУП рекомендується визначати за однією з формул:

де Пфi — фактичне значення I-го фактора, що впливає на узагальнюючий показник ОТУП;

Пнi — те ж, нормативне або планове.

Формулу рекомендується використовувати, коли перевищення фактичного значення чинника над нормативним позитивно впливає на ОТУП. Наприклад, рівень механізації і автоматизації виробництва, рівень прогресивності технологічних процесів, коефіцієнт пропорційності часткових процесів за потужністю і т.д.

Формулою рекомендується користуватися в зворотному випадку, тобто коли перевищення фактичного значення чинника над нормативним негативно впливає на ОТУП. Наприклад, значення таких факторів, як середній вік технологічного обладнання фірми, середній вік технологій, коефіцієнт частоти травматизму, показник плинності кадрів та ін До чинників, що впливає на технічний рівень виробництва, рекомендується відносити такі:

1) рівень механізації та автоматизації виробництва (відношення основних і допоміжних робітників, які працюють зі спостереження за автоматами і за допомогою машин, до загальної чисельності основних і допоміжних робітників);

2) рівень прогресивності технологічних процесів (відношення прогресивних процесів до їх загальної кількості відповідно до офіційних методиками);

3) середній вік технологічних процесів;

4) середній вік технологічного обладнання;

5) фондоозброєність праці працівників фірми (відношення вартості активної частини основних виробничих фондів до чисельності всіх працівників фірми).

До факторів, який впливає на організаційний рівень виробництва, рекомендується відносити такі:

1) рівень спеціалізацією виробництва (відношення, наприклад, вартості річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції, виробленої за той же період);

2) рівень кооперування виробництва (відношення річного обсягу комплектуючих виробів до загального обсягу продукції, виробленої за той же період);

3) коефіцієнт змінності роботи технологічного обладнання;

4) укомплектованість штатного розкладу фірми,%;

5) питома вага основних виробничих робітників в чисельності працівників фірми,%;

6) показник плинності кадрів за рік,%;