Профілактика глистяних захворювань

Реферат на тему:

Профілактика глистяних захворювань Серед 250 видів гельмінтів, які здатні паразитувати в організмі людини, в Україні поширено 30 видів. А у зв’язку з міграцією населення, що стала пожвавленою останнім часом, ймовірне завезення ще й «екзотичних» паразитів, які можуть прижитися на наших теренах і стати нам «рідними» .

В Україні щороку офіційно реєструють понад 600 випадків гельмінтозів на 100 тис. населення, 80% яких припадають на дітей, — каже професор Сергій Крамарев. — Але справжня кількість хворих на гельмінтози в Україні значно більша! Взяти до уваги хоча б такий факт: за статистикою, у 2004 році в нашій державі виявили 320 814 випадків гельмінтозів, водночас аптечна мережа продала аж 4 165 500 упаковок антигельмінтних препаратів.

В Україні 75% виявлених паразитозів становить ентеробіоз, 20% - аскаридоз. Тими чи тими гельмінтами уражена п’ята частина дітей, які відвідують дитячі заклади.

Останнім часом у нас стало більше гельмінтозів, які раніше були рідкісним явищем. Ідеться про опісторхоз, ехінококоз, дирофіляріоз тощо. Зокрема, кількість випадків останнього паразитозу зросла у 52 рази! А переносять збудників дирофіляріозу звичайнісінькі комарі. Почастішав токсокароз, збудником якого є собачі аскариди. Відомо, що тільки в 1 г собачих фекалій міститься 40 млн яєць токсокарозу.

Попри зростання в Україні кількості гельмінтозів, ВООЗівська стратегія боротьби з ними на 2001;2010 роки, на жаль, щось у нашій державі не дуже відчувається. Фахівця-паразитолога серед дня із свічкою з вогнем не знайдеш та й сама галузь паразитології вважається неперспективною. Тож недаремно гельмінтози виявляють зазвичай випадково.

Гельмінти — це одні з найдавніших істот на білому світі, тому ступінь виживання у них дуже високий. Дорослі особини чудово почуваються без кисню та світла, до того ж мають «залізні» нерви, яким людина може тільки позаздрити. Найбільші особини сягають до 20 м довжини, найменші - всього кілька міліметрів.

Небезпечними для людини можуть бути і дорослі паразити, і їхні личинки. Залежно від різновиду гельмінти можуть паразитувати в тонкій і товстій кишках, печінці, жовчному міхурі та жовчних протоках, шлунку, кровоносних судинах, м’язах, тканині мозку, очних яблуках.

Гельмінти здатні до переміщень в організмі людини. Личинки легко розносяться по організму кровотоком, а для дорослих особин неважко переповзти з одного місця на інше, для деяких видів — навіть крізь м’язи.

Гельмінти не лише «об'їдають» господаря, вони ще й зумовлюють найрізноманітніші хвороби його органів та систем організму.

В організмі людини гельмінти можуть зумовлювати широкий спектр патологічних змін. Найчастіше паразитози себе видають зниженням імунітету, апетиту, частими респіраторними хворобами, алергією, порушеннями травлення, нервовими розладами, анемією, болем у м’язах тощо. Уражені гельмінтами діти вередливі та плаксиві, перебірливі у харчуванні.

Перше, що згадає пересічна людина, коли їй сказати про діагностику гельмінтозів, — це аналіз калу на яйця глистів (ентеробіоз). Однак самі фахівці, зокрема, професор Катерина Бодня, кажуть, що цей аналіз не завжди проводиться високоякісно. Значною мірою якість аналізу залежить від добросовісності лаборанта. До того ж перелік гельмінтів далеко не закінчується на ентеробіозі.

Переважну більшість гельмінтів не можна виявити за аналізом випорожнень. Для цього потрібно робити значно складніші та інформативніші аналізи — серологічні дослідження крові на наявність антигенів до певного виду гельмінта. Фахівці стверджують, що в нас достатньо лабораторій, які проводять такі аналізи, та все ж є одне суттєве «але». На жаль, на відміну від безкоштовного аналізу калу, серологічні дослідження в Україні проводять лише на комерційній основі. А якщо лікар запідозрює не один, а кілька видів гельмінтів?.. До того ж ніхто не відстежує періодичність проведення таких аналізів з профілактичною метою, як то є, скажімо, з тим же ентеробіозом.

З усього викладеного високопрофесійними фахівцями слухачі зробили висновок: серологічні дослідження на гельмінти мають бути такими ж обов’язковими і доступними, як флюорограма чи гінекологічний аналіз (для жінок), урологічний (для чоловіків).

Захиститися від зараження яйцями чи личинками гельмінтів людина може, дотримуючись елементарних правил гігієни. Якщо мити з милом руки перед кожним вживанням їжі, після гри з кішкою чи собакою, відвідання туалету, то ефект захисту буде досить високим.

Ефективними є засоби зміцнення імунітету. Якщо імунна система людини буде потужною, то є висока ймовірність, що яйце гельмінта не затримається в її організмі. Воно пройде всіма відділами травного тракту і вийде назовні.

Та таких заходів профілактики все-таки замало. Якби нам ще на рівні держави виробити таку культуру гігієни, як у Європі! Там є нормою мити та чистити за допомогою пилососів тротуари, прибирати в громадських місцях за своєю собачкою екскременти, накривати дитячі майданчики з піском спеціальними кришками. Для лікування глистових хвороб є специфічні медикаментозні препарати, які призначає лікар, та перевірені практикою народні методи. Підбір ліків та схема лікування зумовлюється типом гельмінтозу, тяжкістю його перебігу.

Якщо є підозра на гельмінтоз, але не встановлено, які саме глисти в людини, народна медицина пропонує універсальні глистогінні засоби. Рекомендується якомога більше їсти моркви, пити морквяного соку. Допомагає настій березових бруньок. Беруть чайну ложку бруньок, заливають склянкою води, кип’ятять на водяній бані протягом 30 хвилин і настоюють дві години. Приймають настій протягом тижня по? склянки двічі на день. Також рекомендується натще серце пити по 200 г соку спілої дині. Тільки за умови, що диня вирощена без отрутохімікатів, бо тоді сік дині може зумовити сильне отруєння.

Народна медицина застосовує й такі глистогінні засоби:

• Клізми з відвару полину цитварного. Застосовуються для вигнання гостриків і аскарид.

• Зварити в склянці молока велику головку часнику до м’якості, молоко процідити, охолодити і зробити з нього клізму, заливши її на всю ніч. Дорослій людині вводять цілу склянку рідини, а дитині досить? чи? склянки. Робити це протягом семи днів.

• Столову ложку квіток пижма звичайного залити 0,5 літра окропу, кип’ятити 10−15 хвилин, процідити. Застосовувати як клізму один раз на день (затримати рідину на 5 хвилин). Дітям не годиться!

• Квітки ромашки аптечної, квітки пижма звичайного, корінь тирличу жовтого — по одній частині і трава полину гіркого — 2 частини, кора жостеру ламкого — 3 частини. Столову ложку суміші заварити в термосі на ніч склянкою окропу. Процідити. Пити натще ранком і ввечері по склянці три дні поспіль.

Ще раз нагадуємо: лікування захворювань, спричинених гельмінтами, повинен проводити лише лікар. Користуватися рекомендованими народними глистогінними засобами слід обережно, оскільки деякі з них протипоказані при певних захворюваннях. Наприклад, глистогінні засоби не можна вживати під час вагітності, менструацій, за тяжких з високою температурою хвороб і кишкових захворювань.

2. Особиста гігієна хворого Особиста гігієна — це основа здорового способу життя, умова ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворю­вань. Особиста гігієна розробляє принципи збереження і зміцнен­ня здоров’я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному особистому житті й діяльності.

В епоху науково-технічного прогресу, який супроводжують хімічні й фізичні забруднення навколишнього середовища та нега­тивні наслідки урбанізації, особиста гігієна стає вагомим чинником запобігання серцево-судинним та іншим поширеним захворюван­ням. Вона дозволяє ефективно боротися з гіпокінезією, нервово-психічним перенапруженням, суттєво послаблює несприятливі на­слідки впливу різних професійних шкідливостей та чинників навко­лишнього середовища. Як свідчать дані ВООЗ, велика частина населення в усіх країнах світу серйозно порушує правила особистої гігієни, курить, зловживає алкогольними напоями, не приділяє на­лежної уваги фізичній культурі, загартуванню та іншим елементам здорового способу життя. Суспільне значення особистої гігієни ви­значається тим, що недотримання її вимог у повсякденному житті може негативно впливати і на здоров’я інших людей (пасивне ку­ріння, поширення інфекційних захворювань і гельмінтозів). Щоб запобігти такому становищу, знання та навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з раннього віку.

До сфери особистої гігієни входять гігієна тіла і порожнини рота, фізична культура, загартування, запобігання шкідливим звич­кам, гігієна одягу і взуття, гігієна відпочинку і сну та інші види.

Забезпечення чистоти тіла, догляд за шкірою і волоссям є дав­німи елементами особистої гігієни. Шкіра яка має кілька мільйонів терморецепторів, потових та жирових залоз, бере без­посередню участь у процесах теплообміну. Через шкіру шляхом інфрачервоного випромінювання, випаровування і проведення організм втрачає понад 80% тепла, що потрібно для підтримання теплового комфорту органі­зму. Через шкіру виділяєть­ся 10−20 мл поту за годину. Під час важкої роботи і пе­регрівання ця кількість може збільшуватися до 300−500 мл і більше. Щодоби шкірою дорослої людини виділяєть­ся до 15−40 г шкірного жиру, до складу якого входять різні жирові кислоти, білки й інші речовини, відбувається злу­щення до 15 г лусочок оро­говілого епідермісу.

Через шкіру виділяєть­ся велика кількість різних речовин (пропан, оцтова кис­лота, ацетон, метанол, орга­нічні та неорганічні сполу­ки, ферменти). Сукупність цих та інших речовин сприяє розмно­женню на шкірі бактерій і грибів, особливо на ділянці промежини і анального отвору.

Понад 90% загальної кількості мікроорганізмів знаходиться на шкірі рук, де накопичуються пилові й мікробні аерозолі, забруднен­ня з предметів, одягу. Забруднена шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом неприємних запахів. Шкіра бере участь у газообміні, виділяючи діоксид вуглецю, їй належить провідна роль у забезпе­ченні організму вітаміном D2, який утворюється у верхніх шарах шкіри з дегідрохолестерину під впливом ультрафіолетового випро­мінювання. Проникнення в шкіру гноєтворних мікроорганізмів може призвести до локальних і генералізованих запальних процесів.

Разом із тим, шкіра, особливо чиста, має бактерицидні власти­вості. Кількість мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру, протя­гом 2 годин знижується більше ніж на 90%. Бактерицидність доб­ре вимитої шкіри в 15−20 разів вища, ніж немитої. Тому потрібно систематично обмивати все тіло теплою водою (бажано під душем) не менше одного разу на тиждень. Якщо замість душу використо­вується ванна, то після миття треба обов’язково ополіскувати тіло чистою проточною водою під душем. Крім обов’язкових умивань вранці й перед сном, щоденно ввечері слід мити ноги. Необхідно також щоденно мити зовнішні статеві органи, що є елементом осо­бистої гігієни. Волосся рекомендується мити в міру необхідності, але не менше одного разу на тиждень при сухій шкірі й один раз на 3−4 дні при жирній.

Для більш ефективного усунення забруднень з поверхні шкіри та волосся застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби (СМЗ). Мило — це різновид водорозчинних солей вищих жирних кислот і лугів, які мають поверхнево-активні властивості. Розрізняють мило туалетне, господарське, медичне, лікувальне, технічне. Стикаючись з епідермісом, луг, що входить до складу мила, переводить його білкову частину в легкорозчинні лугові альбумінати, які видаля­ються під час змивання. Тому часте миття сухої шкіри з милом діє на неї негативно, збільшуючи сухість і викликаючи свербіння й утворення лупи, а також випадання волосся. Кількість вільних лугів у туалетних сортах мила не повинна перевищувати 0,05%.

Додавання до мила ланоліну (входить у рецептуру «Дитячого» та «Косметичного» мила) пом’якшує подразнювальну дію лугів. Відновленню кислої реакції шкіри, що визначає її бактерицидну дію, сприяє споліскування шкіри слабким розчином оцтової кисло­ти, яблучного оцту.

Залежно від призначення і товарної групи у процесі виробниц­тва в туалетне мило вводять різні барвники, ароматичні речовини, лікувально-профілактичні та дезінфікувальні засоби. Так, наприк­лад, до складу туалетного бактерицидного мила «Гігієна» входить бактерицидна речовина гексахлорофен, який не має запаху і дозво­ляє використовувати його для знезаражування шкіри рук і тіла, особливо стосовно грампозитивної мікрофлори. Добрі бактерицидні властивості має мило «Сейфгарт» та інші. Гарячі (40−60 °С) мильні розчини знищують 80−90% мікрофлори з інфікованої поверхні шкіри. Для дезінфікувального ефекту руки після намилювання протягом 1,5−2,0 хвилин рекомендують обробляти мильною піною, після чого необхідно змити її теплою водою.

Висновок

Отже, можна зробити наступні висновки:

Гельмінтозами вражена чверть людей на планеті, — розповідає завідувач паразитологічного відділення обласної СЕС Мар’яна Миронюк. — Найбільше потерпають діти. За деякими даними, кількість уражених гельмінтозом дітей може сягати 70−80%. Вони не сприймають правил особистої гігєни, а тому систематично ковтають забруднений грунт і воду.

Клінічна картина при гельмінтозах дуже різноманітна. Залежно від збудника та стадії розвитку, хвороба протікає під маскою гострих респіраторних захворювань, пневмоній, гепатитів. Збудники ентеробіозу, гострики сприяють поширенню вторинної інфекції жіночих статевих органів, можуть викликати нічне нетримання сечі у хлопчиків.

Деякі паразити, прижившись у жовчовивідних шляхах, іноді повністю блокують відтік жовчі. Такі пацієнти потрапляють до інфекційних стаціонарів з діагнозом «гепатит» чи до хірургічних з підозрою на жовчнокам’яну хворобу. Токсокари (гельмінти собак і кішок), потрапляючи в сітківку ока, можуть стати причиною втрати зору.

Продукти обміну всіх без винятку гельмінтів призводять до алергізації організму, порушують вітамінний та мінеральний обмін. Характерними проявами отруєння гельмінтозними токсинами є загальна слабкість, головний біль, швидка втомлюваність, втрата апетиту, зниження працездатності, плаксивість і поганий сон у дітей. Інвазія деяких видів гельмінтів може протікати з міграцією личинок у мозок, печінку, серце з розвитком міокардиту, менінгоенцифаліту.

Як уберегтися.

— Мити руки перед їжею.

— Обдавати окропом перед вживанням зелень, овочі, фрукти.

— Не купувати рибу чи м’ясо на стихійних ринках.

— Не вживати непровареного м’яса.

— Не купатися у забруднених водоймах.

— Застосовувати спеціальні засоби для відлякування комарів (кровососні комахи переносять деякі гельмінтози).

— Виганяти глисти у собак і кішок, вчасно прибирати їхні екскременти, зокрема і на вулиці.

Особиста гігієна — це основа здорового способу життя, умова ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворю­вань. Особиста гігієна розробляє принципи збереження і зміцнен­ня здоров’я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному особистому житті й діяльності.

Література

1. 1.Габович Р. Д., Познанський С. С. Гигиена. — К., 1993.

2. 2.Гигиена детей и подростков / Под ред. Г. Н. Сердюковской. — М., 1989.

3. 3.Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І.Даценко. — Львів, 2001.

4. 4.Загальна гагієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В. А. та ін. — Тернопіль, 2003.