Удосконалення діагностичних та лікувальних заходів при хламідіозі великої рогатої худоби в умовах ТОВ «Обрій» Кролевецького району Сумської області

ДИПЛОМНА РОБОТА на тему «Удосконалення діагностичних та лікувальних заходів при хламідіозі великої рогатої худоби в умовах ТОВ „Обрій“ Кролевецького району Сумської області»

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Висновок з огляду літератури

2. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Матеріали і методи дослідження

2.2 Характеристика господарства

2.3 Результати власних досліджень

2.4 Обговорення результатів власних досліджень

2.5 Розрахунок економічної ефективності

3. ОХОРОНА ПРАЦІ

4. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

5. ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ МЕТОДИК ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТОК

ВСТУП

У здійсненні задач по збільшенню чисельності поголів'я великої рогатої худоби, важлива роль приділяється ветеринарному обслуговуванню тваринництва. При цьому першочерговою задачею є розробка і впровадження нових систем ветеринарно-санітарних і профілактичних заходів, що забезпечують стійке благополуччя з інфекційних хвороб тварин.

Сьогодні серед інфекційних хвороб, що знижують ефективність тваринництва в багатьох регіонах України, зокрема в Чернігівській області, значне місце займає хламідіоз великої рогатої худоби. У залежності від серовару і вірулентності штаму, ендоі екзогенних факторів, хламідії спричинюють різні форми захворювань або безсимптомне хламідієносійство. У биків хламідії спричинюють уретрит, орхіт, баланопостит, везикуліт, у корів — аборт, народження мертвого чи слабкого потомства, цервіцит, вагініт, ендометрит, безплідність, мастит, у телят — пневмоентерит, гастроентероколіт, поліартрит, бронхопневмонію, кератокон’юнктивіт, кератокон’юнктивіт, енцефаломієліт. Незважаючи на те, що в Україні ця проблема у значній мірі вивчена окремими авторами, виникає нагальна потреба у подальшому вивченні клініко-епізоотологічних особливостей перебігу і прояву хламідіозу у великої рогатої худоби, виділенні, ідентифікації і вивченні біологічних властивостей збудника хвороби, удосконаленні методів лабораторної діагностики і розробки науково обґрунтованих заходів боротьби з цим захворюванням.

Тому, метою нашої роботи було провести серологічний моніторинг, вивчити симптоматику захворювання, виділити, ідентифікувати і визначити біологічні властивості збудника, удосконалити існуючі методи терапії хламідіоза великої рогатої худоби. Для досягнення мети були поставлені наступні задачі: вивчити епізоотичну ситуацію щодо хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Сумської області; з’ясувати клініко-епізоотологічну симптоматику у новонароджених телят; з’ясувати гістоморфологічні зміни у новонароджених телят; вивчити у порівняльному аспекті патолого-анатомічні і гістологічні зміни у новонароджених і старших телят, які загинули внаслідок природного перехворювання хламідіозом; провести дослідження патологічного матеріалу від корів, що абортували на хламідіоз; вивчити культурально-морфологічні, тінкторіальні і серологічні властивості ізолята хламідій, визначити його патогенність для лабораторних тварин і здатність розмножуватися в культурах клітин; визначити найбільш ефективну схему терапевтичних заходів при лікуванні молодняка великої рогатої худоби, хворого на хламідіоз.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

В даний час хламідіоз великої рогатої худоби має широке поширення, проте, до цих часів є маловивченою інфекційною хворобою. Методам діагностики, профілактики і боротьби з цією хворобою в даний час приділяється мало уваги, не дивлячись на те, що хламідіоз великої рогатої худоби є типовим зооантропонозом [3; 6]. У більшості скотарських господарств наявність хламідіозу приховується ветеринарними лікарями або його діагностика не проводиться взагалі.

Етіологія. Збудники хламідіозу великої рогатої худоби відносяться до відділу Gracillicutes, порядку Chlamydiales, родини Chlamydiaceae, видам: Chlamydophila psittaci, Chlamydophila pecorum і Chlamydophila abortus. Відсоток гомології ДНК виду Chlamydophila psittaci із ДНК виду Chlamydophila pecorum складає від 1 до 20%. Вид Chlamydophila pecorum не викликає хворобу у птиць, відкритий у 1992 році [1; 129].

Епізоотологічні дані. До хламідіозу сприйнятлива велика рогата худоба не залежно від віку, статі і породи. Окрім великої рогатої худоби сприйнятливі багато видів тварин: вівці, кози, свині, коні, кішки, собаки, миші, голуби, горобці і інші види, а також людина. Джерело збудника інфекції: клінічно хворі тварини, безсимптомні носії і реконвалесценти — носії. Хламідіоносійство може тривати до 2−3 років.

Часто, окрім великої рогатої худоби, джерелом збудника є птиці (голуби, горобці), кішки, миші, полівки і щури. Не можна виключати обслуговуючий персонал, як джерело збудника інфекції. Для хвороби характерна природна вогнищевість, резервуаром є близько 39 видів диких птиць. Крім того, резервуаром збудника інфекції можуть бути різні мишоподібні гризуни і дикі хижаки. Так само є відомості, що хламідії виявлені в рослинах. Хламідії виділяються з організму різними шляхами: з молоком, сечею, калом, навколоплідними водами, спермою, мокротою, а також з ексудатом зі свищів уражених суглобів. Зараження відбувається трансплацентарним, аліментарним, аерогеним, кон’юнктивальним, статевим, лактогенним (різновид аліментарного), трансмісивним і контактним (при проникненні збудника через пошкоджену або мацеровану шкіру) шляхами. У трансмісивному шляху передачі грають роль кровососучі комахи і паразитоформні кліщі, у тому числі кліщі видів Ixodes ricinus і Dermacentor marginatus [53; 172].

Для хвороби характерна стаціонарність. При виникненні хвороби в благополучних господарствах відзначають епізоотії, а в стаціонарно неблагополучних господарствах хвороба виявляється зазвичай у вигляді ензоотичних спалахів і спорадичних випадків (хворіє переважно молодняк). Сезонність при хламідіозі зазвичай не виражена, хворобу реєструють круглий рік. Але в деяких господарствах відзначають зімово-весняну, весняно-літню або літньо-осінню сезонність. Сезонність пов’язана з плануванням масових отелів в певну пору року.

Хворобу реєструють у великої рогатої худоби різного віку, але частіше захворює молодняк до 6-ти місячного віку, незалежно від статі. Джерелом збудника інфекції є хвора велика рогата худоба і хламідіоносії. Так само джерелом збудника є кішки, що знаходяться на території комплексу. Ймовірно, певну роль, як джерело збудника, грають інфіковані миші, щури, птиці і обслуговуючий персонал. У інфікованих корів хламідії виділяються в зовнішнє середовище з сечею, калом, молоком, навколоплідними водами, ексудатом із статевих органів, мокротою і повітрям, що видихається. Чинниками передачі є підлога, підстилка, годівниці, напувалки, корм, вода, контаміновані збудником хвороби, молоко, молозиво, плоди, що абортували, і плодові оболонки, а також інвентар (мітли). Дорослі тварини заражаються аерогенним і аліментарним шляхами. Так само зараження відбувається при лежанні: статеві органи і мацерована шкіра здорових корів стикаються із підлогою, контамінованою навколоплідними водами і ексудатом із статевих органів хворих корів [69; 174].

Можливо, певну роль грає трансмісивний шлях зараження. Молодняк заражається трансплацентарним, аліментарним і аерогеним шляхами. Сприяють виникненню хвороби серед великої рогатої худоби: підвищена вологість і загазованість повітря, великий вміст позитивних аероіонов у повітрі (особливо в холодну пору року), а також велика запилена і мікробна засміченість повітря (при утриманні у літньому таборі). Сприяють захворюванню гіпопротеїнемія, гіпоглікемія і знижений вміст каротину у крові, висока молочна продуктивність. Серед молодняка великої рогатої худоби виражена весняна і осіння сезонність, хвороба у молодняка виявляється у вигляді ензоотичних спалахів. Серед корів виражена літньо-осіння сезонність, що пов’язане із плануванням масових отелень на літній період. Серед корів реєструють спорадичні випадки хвороби, інколи ензоотичні спалахи, хоча можливо, що інтенсивність епізоотичного процесу серед корів вища, оскільки низька чутливість серологічного методу дослідження (РТЗК) не дозволяє це встановити.

Перебіг і симптоми хвороби. При хламідіозі спостерігають гостру, хронічну, латентну і абортивну форми перебігу хвороби. Хронічна характерна для дорослих тварин і молодняка старше 6-ти місяців. Для молодняка до 6-ти місяців характерна гостра форма перебігу. Латентна форма широко поширена як серед дорослих тварин, так і серед молодняка. Абортивна форма перебігу спостерігається рідко серед всіх вікових груп. Інкубаційний період при хламідіозі може тривати від 2 днів до 1 року, що залежить від вірулентності збудника.

Виділяють декілька клінико-анатомічних форм хламідіозу: уретрит, орхіт, аборт, ендометріт, вагініт, гастроентерит, бронхопневмонія, поліартрит, енцефаліт, кон’юнктивіт, мастит, проте часто хвороба перебігає у змішаній формі. У корів хвороба виявляється у формі абортів, народження мертвих і нежиттєздатних телят, виродків, ендометріту, цервіциту, вагініту, маститу і в інших формах (пневмонія, ентерит) [96; 152]. Аборти відбуваються на 7−9-ому місяці стельності, але можуть бути і на 4-ому місяці. Після аборту знижується молочна продуктивність, інколи розвивається ендометріт, цервіцит, вагініт. Рідко спостерігають сальпінгіт. Після аборту, народження мертвих і нежиттєздатних телят може розвиватися атрофія яєчників і оваріальні кісти. Інколи у інфікованих корів народжується здоровий приплід. Для хламідіоза характерний вузликовий висип на слизистій оболонці піхви. У хворих корів відзначається підвищення температури тіла, лейкопенія протягом перших 3−5-ти днів, потім знижується зсідання крові, спостерігають лейкоцитоз, лімфоцитоз, нейтрофільоз із зрушенням ядра вліво, еозинопенію. У биків хвороба частіше перебігає латентно або у формі легкого уретриту. Рідше спостерігають орхіт, епідидиміт, фунікуліт, постіт і простатит.

У корів хвороба виявляється народженням мертвих і слабких телят, народженням виродків, абортами, цервіцитами, вестібуловагинітамі, ендометрітами, маститами, інколи пневмонією, гастроентеритами і артритами. Народження виродків при хламідіозі зустрічається дуже рідко. Аборти зустрічаються лише у корів з першою стільністю. Народження мертвих і слабких телят так само зустрічається у корів з першою стільністю і, інколи у корів тих, що дають сумнівну реакцію в РТЗК. Нерідко у інфікованих корів народжуються клінічно здорові телята. Специфічною ознакою хламідіоза у корів є висип на слизовій оболонці піхви у вигляді горбиків. Наявність горбикового висипу на слизовій оболонці піхви при хламідіозі описана і в роботі Хамадєєва Р. Х. Спочатку горбики мають розміри з макове зерно і ледве помітні, забарвлення цих горбиків червоне. Через деякий час горбики збільшуються у розмірах, стають прозорими і мають червоно-помаранчевий колір (везикули). Далі горбики досягають розміру просяного зерна і набувають білуватого забарвлення (гранулеми). Слизова оболонка піхви довкола горбиків гиперемійована або гиперемійована повністю. Лікування такого вагініту протягом 3 тижнів цинк-іхтіолової маззю і фуразолідоновими паличками не дає ефекту, що дає можливість виключити кампілобактеріоз, тріхомоноз і вірусні хвороби. Проте горбиковий висип на слизовій оболонці піхви мають не всі серопозитивні корови. Горбиковий висип найбільш характерний для корів тих, що дають сумнівну реакцію в РТЗК. Інколи після отелення у корів виникає пневмонія або гастроентерит, що можливо є ознакою хламідіозу (у таких корів часто народжуються телята з природженим поліартритом). Крім того, у деяких корів виникають артрити, що так само характерний для хламідіозу [68; 141].

Патологоанатомічні зміни. Плоди, що абортували, до 6-ти місяців стільності не мають яскраво виражених уражень: велика кількість червонуватої рідини в плевральній і черевній порожнинах, червонуватий набряк підшкірної клітковини. Абортовані плоди на 7−9 місяці стільності мають виражені ураження: анемія слизових оболонок, набряки шкіри і підшкірної клітковини (особливо голови), крововиливи, асцит, збільшення лімфовузлів, печінки і селезінки [81; 145]. У корів на розтині знаходять катарально-гнійний ендометріт, цервіцит, вагініт з множинними крововиливами, вузликовий висип. У власній пластинці слизової матки і піхви рясна лімфо-гистіоцитарная і плазмоцитарна інфільтрація. Спостерігають метаплазію ендометрію, фіброз сполучно-тканинної основи ендометрію, атрофію маткових залоз. Рідко спостерігають катарально-гнійний сальпінгіт. У яєчниках виявляють атрофію і кісти.

У легенях виявляють дрібні рубці, синехії між долями, інколи — активну катарально-гнійну пневмонію. У кишечнику виявляють складчатість і потовщення слизової оболонки, рясну клітинну інфільтрацію власної пластинки слизової оболонки. Нерідко виявляють ендокардит, гломерулонефріти і клітинні інфільтрати у міокарді. Плодові оболонки набряклі, в котіледонах дрібні некротичні вогнища. Відзначають гепатит і спленіт з лімфогистіоцитарною інфільтрацією.

Методи діагностики. Існуючі методи діагностики хламідіозу (клиніко-епізоотологічний, бактеріологічний, серологічний і інші) дозволяють правильно оцінити епізоотичну ситуацію й здійснювати протиепізоотичні заходи. Однак досягти швидкого й повного виявлення всіх заражених тварин, а також надійного оздоровлення поголів'я великої рогатої худоби й інших видів тварин з їхнім застосуванням вдається далеко не завжди. Тому неодноразово вітчизняними й закордонними вченими вживали спроби вдосконалення діагностики цієї інфекції. Значна увага приділялася алергійному методу діагностики. Але поки не вдалося одержати високоефективний алерген, придатний для масових досліджень тварин. Тому була поставлена мета — вишукати такий препарат [54; 152].

Для постановки діагнозу на хламідіоз треба враховувати епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни, дані серологічного дослідження, результати «вірусологічного дослідження», мікроскопії і біопроби. Підстава для постановки діагнозу — виділення культури хламідій. Патогномонічним для хламідіозу телят є виявлення хламідій в цитоплазмі синовіоцитов і ентероцитів. З патматеріалу виготовляють мазки-відбитки, які забарвлюють одним з декількох методів: по Стемпу, Маккіавелло, Хіменесу, Кастаньеда, Романовському-Гімзе або забарвлюють акридіновим помаранчевим. У телят за життя проводять риноцитоскопію — ватним тампоном беруть мазок з вентральних носових ходів і готують мазки-відбитки. Одночасно з мікроскопією мазков-відбитків проводять зараження 6−7-денних курячих ембріонів або лабораторних тварин (білих мишей, морських свинок). Можливе зараження культур клітин: нирки ягняти, легких мишат, Hela, Hep [96; 176].

Одним з методів діагностики є серологічне дослідження. У лабораторії частіше проводять реакцію тривалого зв’язування комплементу і реакцію зв’язування комплементу, рідше використовують реакцію імунофлюоресценції. Інколи використовують реакцію гемагглютінації, реакцію гальмування гемагглютінації і реакцію мікроаглютинації. Ці реакції використовують для виявлення групоспецифічного антигена і антитіл до нього. У практиці ці серологічні методи мають достовірність.

Для встановлення видової належності збудника застосовують реакцію нейтралізації. В даний час розроблений ефективніший і специфічний метод серологічної діагностики хламідіозу — іммуноферментний аналіз. Метод заснований на виділенні антитіл до групоспецифічного антигену. Специфічність іммуноферментного аналізу досягає 98,7%. [15]

Для діагностики хламідіозу за допомогою полімеразної ланцюгової реакції розроблений діагностичний набір «Хламорн». Полімеразна ланцюгова реакція — не серологична реакція, більш специфічна, ніж імуноферментний аналіз. Ця реакція дозволяє по декількох молекулах ДНК збудника поставити діагноз, проте можлива наявність псевдопозитивних результатів. Існує алерген для діагностики хламідіозу (орнітозний алерген). Результат алергічного дослідження враховують через 1−2 доби після введення алергену. В даний час алергічну діагностику хламідіозу не застосовують [6; 71; 126].

Спостереження й спеціальні дослідження показують, що цей метод, при якому виявляють специфічні антитіла у реакції зв’язування комплементу (РЗК або РТЗК), у більшості випадків дає можливість правильно оцінити стан господарства й поставити діагноз, але не дозволяє при одно-двох дослідженнях виявити всіх (100%) заражених тварин. Це пов’язано, з одного боку, з тривалим інкубаційним періодом і повільним накопичуванням у крові специфічних антитіл (1−2 місяця й більше), і з іншого боку — з нестабільністю збереження діагностичного титру антитіл і тимчасовим або постійним їх зникненням із крові [47; 159]. Крім того, для постановки первинного діагнозу на хламідіоз серологічним методом (РЗК, РТЗК) необхідно, щоб титр антитіл у підозрюваної в захворюванні (абортувавшої) тварини зріс через 11−20 днів в 2 рази й більше, чого в умовах виробництва також часто не відбувається.

Більше прийнятним для діагностики хламидиоза є метод прямої імунофлюоресценції. При застосуванні цього методу було встановлено, що він у сукупності із РТЗК більш об'єктивно відтворює інфекційний статус тварин. На додаток до загальноприйнятої РТЗК цей метод дозволяє залежно від епізоотичної ситуації виявити від 8,3% до 85,7% заражених хламідіями тварин [91; 171]. Крім цього, пряма імунофлюоресценція, на відміну від інших діагностичних тестів, дає можливість швидко й з високим ступенем специфічності визначити шляхи й інтенсивність виділення хламідій з організму хворих тварин і тим самим визначити ступінь їх епізоотичної небезпеки.

Лікування. Тетрациклін і ерітроміцин використовуються кілька десятків років для лікування хламідійних інфекцій, але ці лікарські засоби усе ще широко використовують, це вказує на те, що стійкість до них не завжди є великою проблемою [32; 160]. Ефективність макролідів, таких як ерітроміцин або азалід, таких як азітроміцин імовірно пов’язана з їхньою здатністю досягати високих внутрішньоклітинних концентрацій, особливо в макрофагах. Макроліди виявляються навіть у цитоплазмі клітин і фагосомах/лізосомах, тоді як азаліди схильні накопичуватися у фагосомах. Тетрацикліни так само проникають у клітини, але їх внутрішньоклітинне розташування мало специфічно для певних частин клітини. Бета-лактамні антибіотики (пеніциліни й цефалоспоріни) або аміноглікозиди (гентаміцин) повільно проникають у клітини й мають помірну або низьку активність відносно хламіді. Існують значні технічні складності у визначенні стійкості хламидий до антибіотиків; Suchland зі співробітниками (2003) встановив, що мінімальна пригноблююча (МПК) різних антибіотиків для різних видів хламідій залежить від того, яку культуру клітин використовували в лабораторії, часі між зараженням і додаванням антибіотика, концентрації клітин і обраної стратегії пасажування. В основному, стійкість in vitro недостатньо корелює зі стійкістю при клінічному прояві у хворих [86; 156].

У цей час стійкість до основних антибіотиків, використовуваним для лікування гострих хламідійних інфекцій у людей, в основному не є великою проблемою. Клініцисти, вдоволені цією ситуацією, незважаючи на це повинні бути пильні. Препаратами першого вибору є антібіотікитетрацикліни. Лікування цими препаратами не завжди дуже ефективно, при їх використанні слід розраховувати на 2 курси лікування з інтервалом 3−4 дня. Ефективніший дібіоміцин, що наголошується практикуючими ветлікарами. Деякі лікарі рекомендують вводити непролонговані тетрацикліни у подвійній добовій дозі: 1) у тій же дозі, але 4 рази в день; 2) у подвійній разовій дозі. При важкому перебігу хвороби можна вводити внутрішньовенно доксицикліна гудрохлорид. Після лікування тетрацикліном інколи спостерігають хламідіоносійство. Хламідії можуть набувати резистентністі до тетрацикліну [110; 153].

Антібіотіки-макроліди можуть бути препаратами як першого, так і другого вибору. Вагітних корів, хворих хламідіозом, слід лікувати еритроміцину фосфатом. Так само для лікування хворих можна застосовувати тілозін. Менш активний олеандоміцин, але його можна застосовувати при резистентності хламідій до еритроміцину і тілозіну. Деякі лікарі рекомендують застосовувати антібіотіки-макроліди в подвійній разовій дозі. Із антібіотиків-лінкозамідів при хламідіозе можна застосовувати кліндаміцин. Препарат можна застосовувати при нирковій недостатності. Двократне збільшення дози можливе при важкому перебігу хламідіозу.

Левоміцетин володіє не дуже сильною антіхламідійною активністю, проте левоміцетин сукцинат розчинний можна застосовувати при хламідіозному менінгіті і енцефаліті. У виняткових випадках левоміцетин можна застосовувати як резервний антибіотик при інших формах хламідіозу У малій дозі левоміцетин викликає персистенцію хламідій.

Резервним антибіотиком при хламідіозі є ріфампіцин. До ріфампіцину швидко розвивається резистентність. Ріфампіцин активніший за тетрациклін і макроліди, чинить бактерицидну дію. Ріфампіцин можна застосовувати при хламідіозном менінгіті і енцефаліті. Бета-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспоріни, карбапенеми і монобактами) володіють слабкою антіхламідійной активністю і призводять до персистенції хламідій. Іншими резервними препаратами є хіміотерапевтичні засоби групи фторхінолонів. Проте є відомості про низьку чутливість хламідій до монофторхінолонів. Фторхінолони можна застосовувати при хламідіозному менінгіті і енцефаліті, вони надають бактерицидну дію. Резистентність до фторхінолонів розвивається дуже рідко. Після лікування фторхінолонами на резистентні до них штами слабко діють всі інші хіміотерапевтичні засоби. З фторхінолонів у ветеринарії застосовують флумеквін і енрофлоксацин.

Краще в якості імуноактивного засобу застосовувати ронколейкин (інтерлейкин-2), що дозволяє вилікувати тварин навіть з важким імунодефіцитом. Ронколейкин застосовують в дозі 1−2 тисячі МЕ/кг (дорослі тварини) і 3−5 тисяч МЕ/кг (телята) по 3 ін'єкції з інтервалом 3−7 діб.

У 2010 році проводилися деякі заходи, спрямовані на ліквідацію хламідіозу великої рогатої худоби. Основною ланкою були лікувальні заходи. Хворих тварин (корів) виявляли за допомогою серологічних досліджень і лікували антибіотиками тетрациклінового ряду (окситетрациклін). Антибіотики застосовували внутрішньом'язово у дозі 3 мільйони ЕД 2 рази в день на протязі 5−6 днів. Ефективність лікування склала 100%. Протягом 1 місяця після лікування протихламідійні антитіла зникли з крові тварин. З інших заходів проводили дезинфекцію (профілактичну — 2 рази), дератизацію і регулярну заправку дезковріков між базами, на санпропускнику і в профілакторії.

Імунітет. Хламідії - слабкі антигени і викликають утворення відносно невеликої кількості антитіл. У молоці і молозиві так само виявлені антитіла, але в титрах вище сироваткових. Ці антитіла виявляють тривалий час. При хламідіозі утворюються комплемент зв’язуючи і нейтралізуючі антитіла. Сироваткові антитіла відносяться до імуноглобулінів класів М і G, а антитіла молока і молозива — до імуноглобулінів підкласу G 1 [11; 151]. У телят, що отримали антитіла з молозивом, до 35-го дня життя антитіла в крові не виявляють, тобто колостральний імунітет вже не попереджає хворобу. Високовірулентні штами хламідій після дачі молозива, що містить антитіла до них, все одно викликають системну інфекцію у телят. Хламідії у вірулентному стані виділені з крові із титром антіхламідійних антитіл 1:256.

На хламідії виробляється невелика кількість інтерферону. Хламідії малочутливі до інтерферону. Інактивований збудник не викликає вироблення інтерферону. Імунітет при хламідіозі нестерільний, проте після вакцинації інактивованими вакцинами виникає стерильний імунітет.

Профілактика й заходи боротьби. Комплектування держпідприємств, станцій і пунктів штучного запліднення, скотарських господарств проводять здоровими тваринами із благополучних щодо хламідіозу господарств. Необхідно дотримуватися принципу «все вільно — все зайнято». Завезених з інших господарств тварин треба карантинувати протягом 30 днів і досліджувати протягом цього періоду. Биків-плідників, ялівок, корів і молодняк старше 6 місяців варто досліджувати серологічно на хламідіоз 2 рази на рік. Не можна допускати контакту великої рогатої худоби з іншими видами тварин і птахами. Персонал, що має симптоми респіраторної хламідійної інфекції (тривалий кашель), не можна допускати до роботи без лікування. Встановлюють суворий облік випадків абортів, мертвонародження, безплідності, маститів, орхитів, уретритів, пневмоній, поліартритів. Варто розслідувати кожний випадок абортів, народження мертвих і нежиттєздатних телят, слабких телят і передчасних пологів. Регулярно проводять дератизацію, дезінсекцію, дезакаризацію й дезінфекцію. Не дозволяють гніздитися й годуватися птахам на тваринницьких об'єктах. Плаценту й абортовані плоди піддають технічної утилізації. У родильних відділеннях і профілакторіях бажано щодня проводити дезінфекцію. Між приміщеннями й перед входом у профілакторій треба розміщати дезковрики, дезбар'єр повинен бути завжди заправлений. При встановленні діагнозу на хламідіоз господарство оголошують неблагополучним і накладають обмеження. Хворих тварин ізолюють протягом 30 днів і піддають лікуванню. Гній, підстилку й залишки кормів знезаражують біотермічно [61; 147]. Для дезінфекції приміщень, вигульних майданчиків, інвентарю й предметів догляду використовують 4% розчин їдкого натру або формаліну триразово з інтервалом 1 година. Вимушений забій хворих тварин проводять на санбойні. У неблагополучних господарствах всіх тварин вакцинують. Обмеження знімають через 30 днів після останнього випадку одужання хворих тварин і проведення заключних заходів. Благополучним вважається господарство, у якому: клінічні ознаки хвороби відсутні протягом 3 років, у сироватці крові тварин не налічується специфічних антитіл, тварин вакцинують протягом 2 років підряд.

У цей час застосовують 5 протихламідійних вакцин: 1) вакцина культуральна інактивована проти хламідіозу великої рогатої худоби (СКЗНИВИ), 2) емульсин-вакцина проти хламідіозу тварин культуральна інактивована ВИЭВ (зі штаму ДО-8-ДО), 3) вакцина проти хламідіозу великої рогатої худоби інактивована емульсійна (зі штаму 250), 4) вакцина проти хламідіозу великої й дрібної рогатої худоби поліштамна інактивована емульсійна, розроблена у ВНИВИ, 5) вакцина проти хламідіозу великої й дрібної рогатої худоби культуральна інактивована (штам В-75; виробник ТОВ Бліц).

Вакцина СКЗНИВИ має лікувальні властивості. Вакцину вводять підшкірно в області шиї 3-и разово з інтервалом 7−21 діб при першому застосуванні й дворазово з інтервалом 7−14 днів при ревакцинації (через 6 місяців).

Вакцина ВИЭВ більше імуногена й застосовується 1 раз на рік, хоча вважається, що імунітет після її введення триває протягом 8 місяців і одного введення в рік недостатньо. Є відомості, що за допомогою цієї вакцини вдалося ліквідувати хламідіоз у ряді господарств. Вакцина ВИЭВ випускається у 2 модифікаціях: для підшкірного й внутрішкірного введення.

Вакцину зі штаму 250 (виробляється на Україні) вводять внутрішньом'язово в ділянці середньої третини шиї на глибину 2−2,5 см у дозі: молодняку віком 1 місяць — 1мл, старше 1 місяця — 1,5 мл, дорослій тварині - 2мл. Через 6 місяців після щеплення вакциною зі штаму 250 роблять ревакцинацію. Живі протихламідійні вакцини в цей час не застосовують, тому що можлива реверсія вакцинного штаму у польовий.

1.1 Висновок з огляду літератури

Сьогодні серед інфекційних хвороб, що знижують ефективність тваринництва в багатьох регіонах України, зокрема в Чернігівській області, значне місце займає хламідіоз великої рогатої худоби. У залежності від серовару і вірулентності штаму, ендоі екзогенних факторів, хламідії спричинюють різні форми захворювань або безсимптомне хламідієносійство. У биків хламідії спричинюють уретрит, орхіт, баланопостит, везикуліт, у корів — аборт, народження мертвого чи слабкого потомства, цервіцит, вагініт, ендометрит, безплідність, мастит, у телят — пневмоентерит, гастроентероколіт, поліартрит, бронхопневмонію, кератокон’юнктивіт, кератокон’юнктивіт. Нерідко хламідіоз великої рогатої худоби перебігає в асоціації з збудниками ПГ-3, інфекційного ринотрахеїту, аденовірусною інфекцією, вірусною діареєю, сальмонельозом, пастерельозом, мікоплазмозом, що в значній мірі загострює інфекційний процес і ускладнює діагностичні, лікувальні і профілактичні заходи.

Незважаючи на те, що в Україні ця проблема у значній мірі вивчена окремими авторами, виникає нагальна потреба у подальшому вивченні клініко-епізоотологічних особливостей перебігу і прояву хламідіозу у великої рогатої худоби, виділенні, ідентифікації і вивченні біологічних властивостей збудника хвороби, удосконаленні методів лабораторної діагностики і розробки науково обґрунтованих заходів боротьби з цим захворюванням.

2. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Матеріали і методи дослідження

Дана дипломна робота виконувалась на базі фермерського господарства ТОВ «Обрій» Кролевецького району Сумської області, вірусологічному і епізоотологічному відділах СОДЛВМ та кафедри ветеринарно-санітарної експертизи, мікробіології, зоогігієни і якості та безпеки продуктів тваринництва СНАУ.

Метою нашої роботи було провести серологічний моніторинг, вивчити симптоматику захворювання, виділити, ідентифікувати і визначити біологічні властивості збудника, удосконалити існуючі методи терапії хламідіоза великої рогатої худоби.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

— вивчити епізоотичну ситуацію щодо хламідіозу великої рогатої худоби у тваринницьких господарствах Сумської області;

— з'ясувати клініко-епізоотологічну симптоматику у новонароджених телят;

— з'ясувати гістоморфологічні зміни у новонароджених телят;

— вивчити у порівняльному аспекті патолого-анатомічні і гістологічні зміни у новонароджених і старших телят, які загинули внаслідок природного перехворювання хламідіозом;

— провести дослідження патологічного матеріалу від корів, що абортували на хламідіоз;

— вивчити культурально-морфологічні, тінкторіальні і серологічні властивості ізолята хламідій, визначити його патогенність для лабораторних тварин і здатність розмножуватися в культурах клітин;

— визначити найбільш ефективну схему терапевтичних заходів при лікуванні молодняка великої рогатої худоби, хворого на хламідіоз.

Об'єкт дослідження. Корови, нетелі, телята червоної степової і гольштино-фризської порід із тваринницьких господарств Сумської області.

Предмет дослідження: статистичні матеріали державних підприємств ветеринарної медицини; культурально-морфологічні, тінкторіальні, серологічні, патогенні властивості хламідій (ізолят 1098), «Набір для серологічної діагностики хламідіоза великої рогатої худоби і свиней методом імуноферментного аналізу», лікарська форма оксиветина.

Методи дослідження. При виконанні роботи використовувалися бактеріологічні, серологічні, вірусологічні, гематологічні, біохімічні, епізоотологічні, клінічні, зоогігієнічні і статистичні методи досліджень.

Базою даних із епізоотичної ситуації і клінічної характеристики хламідіозу великої рогатої худоби слугували матеріали ветеринарної звітності Управління ветеринарної медицини в Сумській області, Сумської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини, районних лабораторій ветеринарної медицини і власні дослідження, проведені згідно «Методичним вказівкам по епізоотологічному обстеженню» (И.А. Бакулов і співпрац., 1982) і «Методів епізоотологічного дослідження і теорії епізоотичного процесу» (С.И. Джупина, 1991).

Виділення, ідентифікацію хламідій, вивчення основних біологічних властивостей ізолятів проводили відповідно до «Методичних вказівок до лабораторних досліджень на хламідійні інфекції сільськогосподарських тварин» (1986) і «Методичних рекомендацій з лабораторної діагностики хламідіозів сільськогосподарських тварин» (1999) з використанням діагностичних наборів біофабричного виробництва для діагностики хламідійних інфекцій сільськогосподарських тварин.

Матеріалами для виділення хламідій служили окремі ділянки плаценти і паренхіматозні органи плоду корів, що абортували, з яких готували 10% суспензію на розчині середовища Ігла (рн 7,2−7,4) з наступним очищенням і додаванням у встановленому порядку антибіотиків. Після чого отриману суспензію вводили в дозі 0,3 см³ у жовтковий мішок 6−7-добових курячих ембріонів. Заражені ембріони поміщали в термостат і інкубували при температурі 37,5 ± 0,5°С і відносній вологості 75%. Загибель ембріонів протягом перших 3 діб вважали неспецифічною. В подальшому ембріони овоскопірували, тих що загинули — розтинали, витягали оболонку жовткового мішка, невеликий шматочок якої ретельно відмивали фізіологічним розчином і готували по два мазки-відбитки для проведення морфологічних досліджень. Іншу частину жовткової оболонки поміщали в пеніцилінові флакони і зберігали при температурі -25 ± 2 °C. Нову партію ембріонів (серійні пасажі) інфікували хламідіоутримуючою суспензією оболонок жовткових мішків загинувших курячих ембріонів не пізніше ніж через 24 години після їхнього розтину. Досліджуваний матеріал контролювали на стерильність шляхом висіву на МПА, МПБ, середовища Сабуро і Кітт-Тароцці. Забруднений матеріал знищували у встановленому порядку. Летальну дозу (ЕЛД 50/0,3 см³) для курячих ембріонів визначали за методом Ріда і Менча.

Імунні сироватки до ізолятів хламідій одержували шляхом гіперімунізації морських свинок, вільних від спонтанних хламідійних антитіл. Тварин імунізували очищеною суспензією хламідій внутрішньочеревно чотирьохкратно з 7-добовим інтервалом в дозі 1−2 см³.

Патогенність хламідій, виділених з патматеріалу (плацентарна тканина) корови (інв. № 1098), що абортувала, вивчали на курячих ембріонах, білих мишах, білих пацюках, морських свинках, вагітних морських свинках і в культурі клітин. Курячі ембріони 6−7-добового віку заражали в жовткову порожнину в дозах від 0,2 до 0,3 см³ загальноприйнятим методом. Білих мишей, масою 16−18 г, і білих пацюків, масою 34−36 г заражали суспензією жовткових мішків інфікованих курячих ембріонів з титром 10−4,0 ЕЛД50/0,3 см³ інтраназально, підшкірно, внутрішньом'язово і внутрішньочеревно в дозах від 0,1 до 0,5 см³. Морських свинок, масою 250−300 г, заражали внутрішньом'язово, підшкірно і внутрішньочеревно, а вагітних морських свинок, масою 400−450г — внутрішньочеревно суспензією хламідій у дозі від 0,5 до 1,0 см³. Загинувших і вимушено забитих тварин розтинали, з паренхіматозних органів і перитонеальної рідини готували мазки-відбитки і досліджували їх методами світлової мікроскопії. При цьому мазки-відбитки фарбували азур-еозином за методом Романовського-Гімза і карбол-фуксином модифікованим методом Стемпа.

Вивчення ефективності набору для серологічної діагностики хламідіозу великої рогатої худоби методом імуноферментного аналізу проводили в порівнянні з наборами для серологічної діагностики хламідіозів сільськогосподарських тварин у РЗК і РТЗК біофабричного виробництва (Херсонської біофабрики), дослідженню піддавалися проби сироваток крові корів і ялівок, у яких результат вагітності і післяпологових ускладнень характеризувалися абортами, народженням мертвого і нежиттєздатного приплоду, затримкою посліду, ендометритами, маститами, а також сироватки крові телят, з клінічним проявом хвороби діареєю, бронхопневмонією, артритами, кон’юнктивітом.

З метою вивчення ефективності лікування і профілактики хламідіозу у великої рогатої худоби проводили досліди на трьох групах корів, підібраних за принципом аналогів, з яких перша була контрольною.

Лікування проводили комплексно з використанням етіотропних препаратів та патогенетичних засобів. При виборі етіотропних засобів для лікування хворих на хламідіоз тварин враховували, що хламідії чутливі до антибіотиків тетрациклінового ряду, фторхінолонів та макролідів. Із патогенетичних засобів використовували препарати тимолін і тетравіт.

Лікування тварин починали з імунокорегуючої терапії і підвищення неспецифічної резистентності організму. На 3−5 добу від початку імунокорегуючої терапії розпочинали етіотропне лікування.

Досліди проведені на трьох групах корів, підібраних за принципом аналогів, з яких перша була контрольною.

Тварин першої (контрольної) групи (20 голів) лікували оксітетрацикліном- 200 пролонгованої дії, у дозі 1 мл на 10 кг маси тіла тварини, який вводили внутрішньом`язово, тричі, з інтервалом 72 години.

Тварин другої (дослідної) групи (20 голів) лікували комплексно, використовуючи егоцин L.A. у дозі 1 мл на 10 кг маси тіла, який вводили внутрішньом`язово, щоденно, протягом п`яти днів; тетравіт у дозі 5 мл на тварину, один раз на тиждень, чотирьохразово; тималін в дозі 10 мг внутрішньом`язово, щоденно, протягом 10 днів.

Тварин третьої (дослідної) групи (20 голів) теж лікували комплексно, використовуючи: фармазин-200 у дозі 3 мл на 100 кг маси тіла, внутрішньом`язово, щоденно, протягом семи днів; тетравіт у дозі 5 мл на тварину, один раз на тиждень, чотирьохразово; тималін в дозі 10 мг внутрішньом`язово, щоденно, протягом 10 днів і супозиторії хламіциду внутрішньопіхвово, один раз на добу, щоденно, протягом п`яти днів.

Ефективність лікування корів контролювали щоденним клінічним обстеженням тварин і лабораторно. З цією метою від тварин на 21-й та 40-й дні після лікування відбирали проби крові, робили зішкреби зі слизової оболонки вагіни. Сироватки крові досліджували на хламідіоз в РЗК, а із зішкребів готували мазки і фарбували їх за Романовським — Гімзою і досліджували на наявність хламідій в світловому мікроскопі.

Лікування вважали ефективним, якщо на 40-й день в сироватці крові не виявляли специфічних протихламідійних антитіл, а в зішкребах із слизової оболонки піхви не виявляли хламідій.

Підрахунок економічної ефективності оздоровчих заходів здійснювали із загальноприйнятими вимогами, які були запропоновані в «Методичних рекомендаціях з написання дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня 7.130 501 «спеціаліст» (2003).

2.2 Характеристика господарства

Кролівець — селище міського типу, центр району, розташоване за 152 км від обласного центру. ТОВ «Обрій» розташовано на околиці cмт. Кролівець.

В цьому господарстві добре розвинені 2 основні галузі сільського господарства: рослинницька галузь, площа пахотної землі якої складає 2176 тис. га та тваринницька галузь. Рослинницька галузь даного господарства практикується на вирощуванні озимих і ярових зернових культур. Щодо врожайності відносно зернових, то в минулому році вона становила в середньому 20−25 центнерів з гектара в залежності від полів. Також приблизно 30% посівної землі засівається технічними культурами: кукурудза, соняшник. Біля 20% пахотних земель відводяться на посіви зеленої маси для тварин, а саме люцерни, конюшини (табл. 1).

Таблиця 1. Розмір земельних угідь в ТОВ «Обрій»

Тваринницька галузь даного господарства складається з 1 МТФ. Всього в господарстві налічувалось на 01.01.10 року 1414 голів великої рогатої худоби, із них 500 голів корів (табл. 2). Тварини утримуються в типових приміщеннях, територія ферми частково огороджена, при в'їзді на їх територію є шлагбауми, санпропускники та дезбар'єри в задовільному стані. Майже всі приміщення знаходяться в задовільному стані, забезпечені дезковриками. Гній прибирається механічним транспортером 1 раз на добу.

Таблиця 2. Характеристика тваринницької галузі господарства

Основні фонди включають: будівлі, машини, обладнання, вимірювальні прилади, транспортні засоби, робочий і продуктивний скот, багаторічні насадження (табл. 3, 4, 5). Однією з особливостей структури основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення являється те, що в них поряд із знаряддям праці функціонують специфічні засоби праці - біоорганізми (різноманітні види тварин і багаторічні насадження), в які перенесена минула праця людей

Таблиця 3 Виробництво продукції і продуктивність праці

Таблиця 4 Валовий доход сільгосппідприємства

Таблиця 5 Затрати на основне виробництво

В господарстві практикується прив’язний метод утримання тварин. Середній надій на одну голову за даними зоотехнічної служби на 01.01.10 року становив 7,2 л на одну голову. Середньодобовий приріст молодняку становив 0,353 кг на добу. Вихід телят на 100 голів корів у 2010 був 79 голів.

В господарстві переважна більшість корів червоної степової і гольштино-фризської порід. Запліднення корів штучне. Дане господарство обслуговують два фахівця ветеринарної медицини: головний лікар та фельдшер. В господарстві розроблено та затверджено план профілактичних протиепізоотичних та діагностичних заходів: фахівцями районної державної лікарні ветеринарної медицини проводяться діагностичні дослідження на туберкульоз, відбираються проби крові для дослідження на лейкоз, бруцельоз, лептоспіроз. Лабораторні дослідження проводяться на базі Кролівецької районної лабораторії ветеринарної медицини та Сумської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини. Епізоотична ситуація в ТОВ «Обрій» на протязі останніх років була благополучна щодо туберкульозу, лейкозу, лептоспірозу та інших хвороб. Але під час масових розтелів у зимово-весняний період 2010 року в господарстві було виявлено захворювання серед корів із симптомами ураження статевої функції.

2.3 Результати власних досліджень

Клініко-епізоотологічна характеристика хламідіозу великої рогатої худоби При вивченні епізоотологічних особливостей, клінічних ознак і патоморфологічних змін при хламідіозі великої рогатої худоби в господарствах Сумської області нами встановлено, що основним джерелом збудника інфекції є хворі тварини і тварини хламідіоносії, що виділяють, особливо, в період отелення в навколишнє середовище хламідії з вагінальними витьоками, абортованими плодами, плодовими оболонками. У хворих хламідіозом корів, особливо в первісток, дуже часто зараження плоду відбувається внутрішньоутробно.

Спостереження, проведені нами за 2008;2010 роки, показують, що захворювання хламідіозом у великої рогатої худоби частіше проявляється в зимовий період, ніж у літній, а в телят найбільший відсоток захворюваності, вимушеного забою і загибелі реєструється з третьої декади грудня до третьої декади березня. Значне число неблагополучних пунктів з хламідіозу великої рогатої худоби зареєстровано в господарствах в зонах інтенсивно розвиненого молочного і м’ясного скотарства. За п’ять років спостережень захворювання хламідіозом у господарствах цих районів реєструвались з частотою від одного до п’яти разів. Індекс епізоотичності коливався від 0,2 до 1,0 і в середньому по Сумській області склав 0,7. Показник частки неблагополучних пунктів у цих випадках був мінімальний — 0,25, максимальний — 1,0 і середній — 0,52; показник напруженості епізоотичності ситуації коливався від 0,1 до 1,0 і в середньому склав — 0,36.

Таким чином, наведенні дані є констатацією факту присутності хламідійної інфекції на тваринницьких фермах господарств Сумської області і орієнтують на перспективність розробки заходів боротьби і профілактики хламідіозу великої рогатої худоби з урахуванням епізоотичної ситуації. Хламідіоз великої рогатої худоби (мал. 1) характеризувався абортами (27,0%), мертвонародженнями (9,1%), народженням нежиттєздатних нащадків (18,6%), а післяпологові ускладнення — затримкою посліду (5,4%), ендометритами (20,3%), вагінітами (21,5%), маститами (8,6%).

Малюнок 1. Динаміка прояву хламідіозу серед великої рогатої худоби

Симптоматика хламідіозу у новонароджених телят В деяких господарствах Сумської області на підставі серологічних, вірусологічних, клініко-епізоотологічних, патолого-анатомічних і гістоморфологічних досліджень діагностували хламідіоз у ВРХ. У новонароджених телят хламідіоз відзначався гострим ентеритом з наступним розвитком пневмонії.

Гістоморфологічні зміни у новонароджених телят Не дивлячись на те, що у новонароджених телят хламідіоз перебігав у формі гострого ентериту, гістоморфологічні зміни у них виявились у всіх паренхіматозних органах і центральній нервовій системі. Типовими мікроскопічними змінами були гіперемія капілярів і судин з явищами екстравазації, некробіотичні, дистрофічні процеси і лімфогістіоцитарна проліферація у печінці, селезінці, нирках, міокарді; набряк і розволокнення проміжної тканини легень, підслизового шару сичуга і тонкого відділу кишечника; осередкова проліферація мікроглії у головному мозку.

Хламідії спричинювали первинний пошкоджувальний ефект на ендотелій кровоносних судин організму, що призводив до появи численних крововиливів різної форми і величини на епікарді і ендокарді, серозних і слизових оболонках, скупчення ексудату солом’яно-жовтого кольору в серцевій сорочці, грудній і черевній порожнинах.

На початку захворювання в порожнинах накопичувався серозний ексудат, а з розвитком патологічного процесу серозні оболонки вкривалися плівками фібрину, що асоціювалося з розвитком серозно-фібрінозного перикардиту, плевриту, перитоніту.

Симптоматика урогенітального хламідіозу у великої рогатої худоби

На підставі аналізу результатів вивчення симптоматики хламідіозу у корів, нетелів і телиць визначено три форми клінічного перебігу хвороби: типову, стерту і безсимптомну. Типова форма перебігу хламідіозу характеризувалась спорадичними абортами корів і нетелів протягом року, народженням нежиттєздатного приплоду, затримкою посліду, розвитком ендометриту.

У корів хламідійна інфекція проявлялася внутрішньоутробним ураженням плоду, абортами, народженням нежиттєздатних телят, затримкою посліду, ендометритами, вагінітами, маститами.

Плодові оболонки у більшості випадків були набряклі, котіледони інфільтровані з великою кількістю некротичних вогнищ з мозаїчним малюнком. Характерні зміни спостерігали в органах і тканинах абортованих плодів, що характеризувалися набряком підшкірної клітковини в ділянці голови, шиї, черева, а також скупченням у черевній і грудній порожнинах значної кількості рідини солом’яного кольору.

Для стертої форми перебігу хвороби були характерні перегули, вагініти, уретрити, цервіцити і хронічні ендометрити. Безсимптомна форма характеризувалася тривалою неплідністю, прихованими ендометритами й сальпінгітами.

Показники крові у великої рогатої худоби при хламідіозі відрізнялися від таких у здорових тварин: загальна кількість лейкоцитів, в тому числі паличкоядерних нейтрофілів і еозинофілів у хворих тварин, достовірно була вищою, ніж у здорових. Підвищена кількість лейкоцитів вказувала на наявність запальних реакцій у хворих на хламідіоз корів, а еозинофілія була обумовлена алергічним станом організму. Кількість еритроцитів, базофілів, лімфоцитів і моноцитів, у порівнянні із показниками у контрольних тварин, достовірно була нижчою. Кількість гемоглобіну і сегментоядерних нейтрофілів, як у хворих, так і у здорових корів знаходилася на одному рівні.

Патоморфологічні зміни у великої рогатої худоби в залежності від форми клінічного перебігу хвороби При типовій формі хламідіозу патоморфологічні зміни виявляли в абортованих плодах та плаценті корів. У корів після аборту спостерігали затримку посліду, катаральний або катарально-гнійний ендометрит, який супроводжувався точковими крововиливами на слизовій оболонці шийки матки, вагіни та в регіональних лімфатичних вузлах, некрозом котиледонів і плаценти. У порожнині матки знаходили гнійно-катаральний або фібринозний ексудат. Плодові оболонки були набряклі, місцями міжкотиледонний хоріон був студенисто інфільтрований. У котиледонах виявляли багато дрібних некротичних вогнищ сірувато-жовтого кольору.

Абортовані плоди були добре розвинуті, з волосяним покривом. У всіх плодів знаходили набряк шкіри і підшкірної клітковини, скупчення великої кількості рідини в черевній та грудній порожнині. Множинні крапкові крововиливи виявляли на слизовій оболонці гортані, трахеї, язиці, очей, сичуга, на костально-легеневій плеврі, ендоі епікарді, тимусі і у портальних лімфатичних вузлах. Легені були стухлі, з ознаками набряку та з крововиливами.