Економіка та мистецтво Стародавньої Індії

Зміст

• Вступ
• 1. Економіка і суспільний лад
• 2. Мистецтво Стародавньої Індії
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність нашої теми полягає в тому, що Індія — країна, яка збагачена різноманіттям державних мов, релігій, культур, мистецтв та багато іншого. Стародавня Індія, як і зараз, географічно розташована так, що має сусідів з різних культур. (рис.1) Вона, тобто Індія, зі стародавніх часів мала, окрім географічних, економічні та соціальні стосунки із цими державами, що безумовно вплинуло на розвиток її культури. Також актуальним можна назвати, що мистецтво Стародавньої Індії - це унікальність усіх часів і народів, наприклад, Тадж Махал (рис.2).

Мета нашої роботи. На протязі усієї роботи ми хочемо показати унікальність мистецтва Стародавньої Індії та соціально-економічні чинники, які вплинули на розвиток цього мистецтва: архітектуру, живопис, музику та інше.

Для виконання поставленої мети було висунуто наступні задачи:

основуючись на історичні факти, дослідити соціально-економічні становища та їхні зміни під час усього життя Стародавньої Індії,

детально розглянути індійське мистецтво в стародавні часи.

Предмет дослідження: історичні факти.

Об'єкт дослідження:

— мистецтво Стародавньої Індії,

— соціально-економічне положення цієї країни, яке змінювалося або зміцнювалося всередині самої Індії.

Робота має задум виконуватися методом історичного дослідження.

Структура роботи об'ємом ____ сторінок складається: зі змісту, двох розділів, висновку, списку літератури, ілюстрацій та додатку.

стародавня індія мистецтво економіка

1. Економіка і суспільний лад

Протягом довгого часу північні племена жили в умовах кочового скотарського побуту, це підтверджується аналізом мови. Так, на давньоіндійській мові: «гопаті» — назва вождю племені, в буквальному перекладі - «володар корів». Слово «боротьба» («гавішті») означало «спрага придбання корів». У найдавнішій релігійної поезії боги і богині часто порівнюються з биками і коровами. З коровами також порівнюються зоря і хмари. Під час народних свят влаштовувалися змагання в кінському бігу і жертвопринесення коня, які мали на меті релігійно-магічний захист країни. Про розповсюдження скотарства свідчать основні продукти харчування населення того часу — молоко, масло, сало і м’ясо. Навіть у порівняно пізньому збірнику законів Ману перше місце відводиться саме цим продуктам харчування: «Їжа, яку вживають відлюдники в лісі, — це молоко, сік (священної рослини) сома, м’ясо, не приготовлене штучно, називається по своїй природі жертовною їжею». Цілком можливо, що найдавніші індо-арійські племена, що жили в умовах кочового скотарського побуту, вторглися в північну Індію в пошуках нових пасовищ. На цей факт примушені вказувати навіть ті історики, які, кілька ідеалізуючи найдавнішу індо-арійську культуру, вважають арійців землеробами, виробляючи слово «арієць» від нібито санскритського кореня «ри-ар» (орати). Однак цю етимологію не можна вважати доведеною.

Можна припускати, що землеробство, засноване на штучному зрошенні, виникло в цій частині Індії вже в глибокій старовині. У законах Ману згадується землеробство і вказується, що землеробство дозволяється брахману поряд із збиранням зерна, причому збирання зерна і дикого рису вважається особливо «святим» заняттям. В іншому місці законів Ману забороняється відхиляти протягом вод, тобто привласнювати собі, очевидно, общинну воду. У Ведах можна знайти молитви, звернені до Інду, з проханням окропити хлібні поля водою. Організація штучного зрошення, яке відігравало велику роль в господарському житті країни, була в значній мірі функцією держави. Сіяли різні види зернових, зокрема ячмінь. Відомі були рис і кунжут. Незважаючи на родючість ґрунту і на хороше зрошення в різних районах північної Індії, неврожаї і голодовки були частим явищем. У політико-економічних трактатах, як, наприклад, в «Артхашастра», вказуються засоби для боротьби з цими народними лихами. Каутілья, автор цього трактату, рекомендує в якості таких засобів утворення запасів зерна, надання роботи нужденному населенню, організацію громадської допомоги і звернення за допомогою до союзників. Звичайно, особливе значення в цьому відношенні набувало розширення і поліпшення зрошувальної мережі.

Ремісниче виробництво в стародавній Індії досягло значного розвитку. Гончарна справа, обробка дерева, текстильне виробництво і металургія існували з давніх часів. Особливо слід відзначити текстильне виробництво, яке в деякій мірі ґрунтувалося на застосуванні бавовни. Геродот повідомляє, що індійські воїни, що входили до складу військ перського царя Ксеркса, носили одяг зроблений з бавовняної тканини. Чільне місце серед інших ремесел займала металургія, заснована на застосуванні бронзи і заліза. Одним з найдавніших відомих металів була мідь, згадувана в Ведах. Залізо, що одержало назву «темно-синьої міді», служило для виготовлення зброї і знарядь. Геродот повідомляє про те, що індійські воїни були озброєні луками та стрілами з залізними наконечниками.

Розвиток сільського господарства і ремісничого виробництва призвело до появи надлишкових продуктів і до появи найдавнішої мінової торгівлі. У стародавніх релігійних книгах Ведах згадується про обмін різних предметів. Розвиток торгівлі призводить до утворення заможного прошарку торговців, що в свою чергу сприяє поступового розпаду стародавніх общин, майновим і класового розшарування. Найдавніший соціальний лад Індії після «арійського» завоювання, який ми можемо відновити по найбільш древнім письмовим джерелам, з релігійних збірників (Вед) і збірникам законів, характеризується наявністю сільської громади, досить значним розвитком патріархальної сім'ї і виникненням найдавнішого рабовласництва. Специфічною формою соціального ладу стародавньої Індії є наявність особливої ??сімейної громади, великої родини, довго існувала у формах застійного патріархального побуту.

Сучасні дослідники історії стародавньої Індії вказують на те, що в стародавній Індії існували громади, засновані на загальносімейної власності, на загальне житло, на загальному споживанні та сімейних релігійних обрядах. У давньоіндійській мові (санскрит) збереглися особливі слова, що служили для позначення родоплемінних і сімейно-общинних груп. Ці слова: «джана», відповідне старогрецького слова «рід» (yevoc); «бач» (давньослов'янське слово «весь» — «село»), за друга — велика родина; нарешті, «грама» — сільська громада. У міру зростання продуктивних сил кровну спорідненість замінюється новою соціальною групою — громадою.

Сімейна община перетворюється в сільську територіальну громаду, що знаходить своє відображення в релігійних звичаях і термінах. Так, «родичами» вважаються ті, які здійснюють спільний культ предка і називаються «сапінда», хоча ступінь споріднення встановити в таких випадках буває надзвичайно важко. Сільська громада, підпорядковувалася общинними і родоплеменими радами (сабха, саміт), також сільськими старостами (вішьпаті), була основою застійного і малорухливого соціального ладу, пережитки якого збереглися в Індії, зокрема у глухих північно-західних районах до дуже пізнього часу.

Велике значення в стародавній Індії мала патріархальна сім'я, в якій все майно і вся влада були зосереджені в руках чоловіка і батька. Тільки батько — глава патріархальної сім'ї - мав виключне право здійснювати жертвопринесення на честь предків. Це була своєрідна релігійна санкція необмеженої влади давньоіндійського патріарха. Закони яскраво характеризують принижене становище жінки в давньої індійської патріархальної сім'ї. Так, у законах Ману ми читаємо:

" Дівчинка, молода або навіть літня жінка нічого не повинна робити по своїй волі навіть у власному будинку. У дитинстві жінка повинна підкорятися своєму батькові, в молодості - своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Жінка ніколи не повинна прагнути до розлуки зі своїм батьком, чоловіком або синами: покидаючи їх, вона піддає обидва (і своє і чоловікових) сімейства презирства. Вона повинна коритися тому, кому можуть віддати її батько або брат з дозволу батька" .

В інших місцях законів Ману вказується, що дружина повинна шанувати свого чоловіка, як бога. Жінка не мала права на спадщину. Древній релігійний закон вимагав, щоб вдова після смерті чоловіка сходила слідом за ним на багаття.

Звичай самогубства вдови згадується в Атхарва-Веда. А в епічній поемі «Рамаяна» вдова, що спалює себе після смерті свого чоловіка, називається жінкою, яка з'єднується зі своїм богом, тобто зі своїм чоловіком. Особливо характерно та обставина, що в збірнику законів Апастамба серед спадкоємців не згадуються вдови, очевидно, позбавлені права спадкування.

Зміцненню патріархальної сім'ї сприяв звичай первородства, що існував в стародавній Індії, так само як в інших країнах стародавнього Сходу. Згідно з цим звичаєм переважне право на спадкування мав старший син, який за законом Ману міг «один взяти все батьківський маєток. Решта повинні жити під його опікою, як (вони) жили під опікою батька». Також і в іншому збірнику, законів давньої Індії, в законах Апастамба, йдеться про те, що старший син є єдиним спадкоємцем. Дещо пізніше, в епоху ослаблення патріархальної сім'ї, право на спадкування отримують і інші сини. Однак за старшим сином завжди зберігається право первородства і переважне право на спадкування більшої частини майна батька. Так, закон виділяв для старшого сина особливу додаткову частину, яка дорівнювала однієї двадцятої і кращої частини всього майна. Звичай первородства сприяв концентрації майна в одних руках і тим самим сприяв зміцненню патріархальної сім'ї. Це прагнення зміцнити патріархальну сім'ю зберігається до дуже пізнього часу. Навіть у V ст, н. е. вважалося найбільшим нещастям, якщо в родині немає спадкоємця, який міг би здійснювати релігійні обряди в честь предків і бути главою сім'ї. Так, в «Шакунтала», певною староіндійської драмі поета Калідаса, царю повідомляють про те, що «купець-мореплавець по імені Дханавріддха загинув під час аварії корабля. Він бездітний, і все його майно, вельми велике, доводиться за законом царській короні». Цар відповідає: «Це жахливо бути бездітним! Так, немає спадкоємця, і багатство прахом піде, чужим дістанеться, коли помре глава сім'ї. Ось і я так помру, і закінчиться слава роду Пуру» .

Виходячи з вище сказаного, виникає питання; який зв’язок все це має із мистецтвом? Всі ці історичні факти вплинули так або інакше на розвиток мистецтва Стародавньої Індії. А саме: корова — священна тварина, образ якої можна побачити и в древньому живописі і в архітектурі; сімейні клани створювали родинні символи або інше, що теж зафіксовано в мистецтві; жінка, яка не мала права голосу сама могла бути творцем мистецтва або, наприклад, зображенням на картині.

У стародавній Індії, так само як і в інших давньосхідних країнах, існував звичай продажу дітей. Принаймні відгомони цього звичаю збереглися в древніх релігійних збірниках та збірниках законів. Існувала навіть особлива форма шлюбу, звана «арша», при здійсненні якого «наречений повинен дати батькові нареченої бика і корову», як на це вказують закони Апастамба. Нарешті, зовсім неприкритою формою продажу нареченої є форма шлюбу, що отримала назву «асура». Про неї в збірнику законів Апастамба говориться: «Якщо наречений платить гроші (за свою наречену) за своїм станом і одружується на ній (потім), то цей (шлюб) називається обрядом асура» .

Індійські весілля, як в стародавні так і в сучасні часи мають яскравий вигляд. Весільних зображень, як в живописі, так і в архітектурі дуже багато. В давні часи батьки не мали права розмовляти із дочкою на теми інтимного характеру. Зараз все набагато простіше, діти дізнаються з інтернету про подібне, раніше ніж батьки встигають про це розповісти. А в ті часи, щоб пояснити індійській дівчині її шлюбний обов’язок — який і досі священний, створили Камасутру. Камасутра — це не вульгарне зображення інтимних стосунків, а логічний процес сімейного життя. При чому цей витвір мистецтва розташовано на стінах священних храмів (було створено таких храмів 85. а зараз залишилося 22). [1]

Общинне землеволодіння сходить до дуже давніх часів. Землею володіли як сільські, так і сімейні громади. Одночасно зі зміцненням патріархальної сім'ї з’являється право приватного володіння землею, причому глави патріархальних сімей, зосереджуючи у своїх руках досить значне майно, володіють також і землею. Тому вони називаються «урвараса» («той, хто отримує орну землю») або «кшетраса» («той, хто отримує поле»). У книзі «Джатакас» описана система сільського господарства, заснована на праві приватного володіння землею. У законах Ману формулюється право першого займанщиною в наступних словах: «Знаючі минуле (мудреці). оголошують: поле належать тому, хто розчистив ліс». Звичайно, це право на приватне володіння землею поширюється лише на орні землі, в той час як пасовища довго ще входять до складу громадських земель.

Майнове розшарування і можливість використовувати в господарстві додаткову робочу силу призвели до появи рабовласництва в його специфічній формі домашнього східного рабства. Найважливішими джерелами рабства були війни і боргова кабала. Бранці, захоплені під час війни, звичайно зверталися в рабство. У рабство зверталися також і неспроможні боржники, які не мали можливості сплатити в термін взяту позичку. Кабальним боржникам, за словами автора «Артхашастри», надавалося право викупити себе на свободу або бути викупленими іншими особами за певну суму. Люди, що відбувалися з привілейованої групи вільних (аріїв), могли бути звернені в боргову кабалу лише на певний термін. Взагалі в рабство зверталися головним чином представники тубільного підкореного населення Індії. Захищаючи інтереси заможних верств населення, законодавці прагнули захистити особисту свободу аріїв. Так, Каутілья у своєму трактаті пише:

" Варварам не забороняється продавати або закладати своє потомство, але для аріїв не має бути рабства" .

Одночасно з цим Каутілья встановлює суворі покарання для тих, хто звертає в рабство неповнолітніх аріїв. Однак рабство загрожувало і аріям. У цьому ж трактаті Каутілья докладно перераховує різні випадки продажу або передачі шляхом закладу в рабство людей, що належать до аріям; отже, аріїв в деяких випадках фактично звертали в рабство.

Раби, в повному розумінні цього слова, які по-індійськи називалися «Дасаєв», звичайно поділялися на чотири групи: народжені вдома, куплені, захоплені під час війни, отримані у спадщину. Все це свідчить про досить значному розвитку рабства. Раби виконували всю чорну роботу. Значну кількість будівель створили саме раби.

2. Мистецтво Стародавньої Індії

До другого тисячоліття до н. е. створені традиції письма санскритської мови, ці тексти з разу в раз були усно передані. Пізніше, коли на Індійській території з’явилося багато рабських держав (Магала, Омала, Анга), суспільне життя і відблиски культури рясно відбилися в епосах «У Рамаяні» і «В Махабхараті» .

У ранній час панувала Ведична релігія — ведизм. Пантеону сотворили найважливіші сили природи — боги: Агніс (вогонь), Дьяусас (небо), Ішас (зоря), Ваюс (вітер). Церемоніал пожертвування вів і наглядав жрець-брахман. Вони досліджували і пояснювали старі релігійні листи і для представлення фатальних значень без магічного чаклунства досягти переваги. Пізнавши значення, ведизм замінила нова релігія — брахманізм. Вона дотримувався тих же самих принципів, тільки по-іншому їх трактувала. Провідні боги Брахма (бог творець), Вішну (бог опікун) і Шива (бог руйнівник) склали трійцю. (рис.3) Вони та інші герої, і напівбоги стали основними Індійськими об'єктами мистецтва. Брахманізм повідомляє громадські підрозділи. Класи розподілені по виконанню роботи в громаді: брахмани (знахарі), кшатрії (воїни), (землероби) і нижчі (слуги, раби).

VII — V ст. до н. е. в Північній Індії піднеслася держава Магаді, що охопила майже всю долину річки Ганг. Керована маурійскою династією, Магаді стала імперією, що охопила всю Індію. У III в. до н. е. Індія дала відсіч нападам Олександра Македонського. Виросли міста, процвітало зрошувальне землеробство, ремесло. У IV — III в. до н. е. поширилося лист (візерунки), які є пам’ятками головного в маурійского династії владики Ашоки (268 — 238), виколоті на скелях.

За повідомленням літературних джерел, дерев’яні споруди владик виділяються розкішшю. Палац наймогутнішого владики Ашоки стояв на кам’яному фундаменті, було 80 пісочних колон. Палаци були прикрашені скульптурами і дерев’яними виробами. Триповерхові будівлі мали величезні зали, мальовничі стіни, прикрашені дорогоцінними каменями, золотими і срібними рослинами і образами тварин. Фассади прикрашали загостреними арками і балконами. З палацу Гангу по напрямку йшли до терассе, обсадженій садами з фонтанами і басейнами. Місто оточувала дерев’яна стіна з численними баштами і воротами, та широким ровом. (рис.4)

Як протест проти деспотичної держави здався ряд різних філософських і релігійних вчень, які визнавалися перед брахманізмом, відкинувши ведичний авторитет. Одне з навчань — буддизм. Основоположник цього вчення — Сідхарта Гаутама, син впливового князя, який жив в Північно-Східній Індії VI в. до н. е. Проживши 29 років, він покинув палаци, дружину, сина і через 7 років поневіряння і роздумів почав поширювати нове вчення, яке суперечить Богу, і оголошує всім людям рівність, покірність долі. Він показав нову дорогу в звільнення, яке сам назвав, як «згаслий» — нірвана. (рис.5)

Нірвана — це теж духовне життя — обмеження від зовнішнього світу і глибокого внутрішнього зосередження. Сідхарта Гаутама досяг нірвани і назвався Будда, тобто «прозрілим», він досліджував весь розум, волю і злиття почуттів, що означало «точне знання» найвища благодать. Найважливіший і оголошений принцип забороняв жертвопринесення і вживання м’яса.

Інше вчення — джайнізм, сформувалося приблизно в один і той же час, що Буддизм. Творцем Вардама, прозваним Махавіра (героєм) або Джина (переможцем). Джайнізм не визнавав ні демонів, ні богів, тільки люди досягли досконалості. Найважливіший принцип — заборона мучити або вбивати живих істот так, як життя жука також цінне, як життя людини.

Удача супроводжувала Буддизм. Він швидко поширився в Південній Індії між простими людьми. Підтримували і правлячі класи. Він прослужив з брахманських жерцями, які претендували на виняткову допомогу в державі. Ашока визнав Буддизм державною релігією. Увійшовши в силу Буддизму, віддав наказ почати будувати кам’яні будівлі: светіліща і монастирі, які вже потрапляють в нашарувалися архітектурну традицію. Светіліща прикрашали скульптурами, рельєфними образами старих світів, мотивами легенд. Після розпаду маурійской імперії в I в. більша частина Північної Індії дісталося Кушанскому королівству, якому належить частина Середньої Азії, Афганістану, навіть Китаю. Так з Індії по інших країнах Азії жваво почав поширюватися Буддизм. У III в. королівство почало занепадати. Знову ожила і почала рости династія Магаді. Вона стала центром держави Турт.

Важко розуміється раціоналізм Буддизму і джайнізму, строгий аскетизм і атеїзм почав не подобатися широким верствам населення, сформувався індуїзм — головна релігія Індії. Особлива її риса — теїзм.

З трійки виділяється бог Вішну. Він досить наблизився до людей, за десять своїх «сходів» на землю. На своїй батьківщині в індії буддизм не утвердився і в 17 в був остаточно витіснений.

Висновок

Актуальність нашої теми доведена в тому, що Індія — країна, яка збагачена різноманіттям державних мов, релігій, культур, мистецтв та багато іншого. Стародавня Індія, як і зараз, географічно розташована так, що має сусідів з різних культур. Вона, тобто Індія, зі стародавніх часів мала, окрім географічних, економічні та соціальні стосунки із цими державами, що безумовно вплинуло на розвиток її культури.

Мета нашої роботи. На протязі усієї роботи ми показали унікальність мистецтва Стародавньої Індії та соціально-економічні чинники, які вплинули на розвиток цього мистецтва: архітектуру, живопис, музику та інше.

Для виконання поставленої мети було виконано наступні задачи:

основуючись на історичні факти, дослідили соціально-економічні становища та їхні зміни під час усього життя Стародавньої Індії,

детально розглянули індійське мистецтво в стародавні часи.

Робота виконувалася методом історичного дослідження.

Список використаної літератури

1. http://nashzhitomir.net/fotografii/hram-kamasutry-t9064.html

2. Артхашастра // Хрестоматія з історії Стародавнього Світу, голов. Ред. Багрій М.А., М., 1950

3. Закони Ману // Хрестоматія з історії Стародавнього Світу, голов. Ред. Багрій М.А., М., 1950

4. Всесвітня історія // голов. редактор Є.М. Жуков Т. IV. М., 1958

5. Історія народів східної та центральної Азії з найдавніших часів до наших днів. М., 1986

6. Ільїн Г. Ф. Основні проблеми рабства у стародавній Індії. — Історія та культура древньої Індії. М., 1963

7. Нариси історії Індії до XIII ст., Медведєв Є.М., М., 1990

8. Енциклопедичний словник, Брокгауз Ф. А., Ефрон, Т.4, 45, 61 «Терра», 1990

Додатки

Рисунок 1

Рисунок 2. Тадж Махал.

Рисунок 3. Шива, що танцює. Х-ХIII ст. бронза, 96×80×23 см. Музей Гиме, Париж.

Рисунок 4. Палаць Ашоки

Рисунок 5. Голова Будди.