Норми наголошування в українській мові

Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гараж:? гаража? у гаражі; гопак? гопака. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад форма називного відмінка множини деяких іменників лікарі але 4 лікарі), форми родового й орудного відмінка однини числівника один (одного але всі до одного, один за одного, один одного; одним, але один за одним, один з одним, одні одних).

Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: гривня — гривні, гривнями.

У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови.

Акцентуаційні норми — загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією. Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.

Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад, напр.: амверс, акцемпт, арбітрамж, акредитимв, автоматизамція; відзначається здатністю рухатися у межах слова зі зміною його форм, напр.: авансувамти — авансумють.

До особливостей наголошування слів української мови належать:

• — наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везлам);
• — наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних (квартамл, кіломемтр, аристокрамтія);
• — подвійне наголошування слів (замвждим, поммимлка);
• — наголошування складних слів (привамтнорабовламсницький, рамботоргімвля);
• — наголошування іншомовних слів, які можуть становити труднощі у вимові (феноммен, домгмат, генемзис);
• — наголошування слів, форм слів, відповідники яких у російській мові або в діалектному мовленні мають відмінні наголоси (кимдати, новимй, вимпадок, віднестим,);
• — наголошування слів з метою розрізнення їх значень (вимходити і виходимти, забімгати і забігамти).

В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів:

• — дієслова вестим, нестим і под. мають наголос на останньому складі, слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу — на першому, а в минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. — на останньому (бумде, бумдуть, булам, булим тощо);
• — іменники наання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв'язамння, планувамння тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад (знанням, званням тощо);
• — абстрактні іменники наин-а, утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі (величинам, новинам тощо);
• — географічні назви нащин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від яких вони утворені (Кимївщина, Донемччина);
• — відіменникові та віддієслівні іменники з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-, мають наголос здебільшого на префіксах (замхід, ромзстріл, замтишок, перембіг, примповідка тощо); винятки розгромм, зачимн, набімр;
• — переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні (листким, сторінким тощо);
• — однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристокрамтія, демокрамтія; діаломг, каталомг тощо; числівники одинамдцять, чотирнамдцять, п’ятдесямт, шістдесямт тощо; більшість слів однакового типу творення мають різний наголос, напр.: вимикамч, шукамч і винимщувач, випромстувач; мілімемтр, кіломемтр і баромметр, термомметр тощо [17].

Нагадаємо, що наголос в українській мові:

• а)різномісний, або вільний, тобто не закріплений за якимось складом слова: наукОвий, фаховИй;
• б)рухомий, тобто змінюваний у різних формах того самого слова: зАхист — захищАти — захИщений, анАліз — аналізувАти — проаналізОваний;
• в) розрізнювальний, тобто допомагає розрізнювати:
  • — значення слів: об'Єднання (спілка, організація: об'Єднання підприємців) — об'єднАння (дія: об'єднАння зусиль), вИгода (користь: економічна вИгода) — вигОда (зручність: маєток з усіма вигОдами), господАрський (належить господАрству: господАрський розрахунок) — госпОдарський (належить госпОдареві: госпОдарські звички);
  • — граматичні форми слів: свіжі новИни — не чув новинИ, будемо скликАти — негайно склИкати.

Щоб уникнути помилок, наголошуючи слова, радимо запам’ятати такі правила:

1. Двоскладові та трискладові іменники чоловічого роду в множині мають наголос на закінченні:

! Коли ці іменники уживають з числівниками два, три, чотири, то наголошують перший чи другий склад: два вЕкселі, три Автори, чотири дирЕктори, два Округи, три інспЕктори.

Незначна група подібних іменників має нерухомий наголос у всіх відмінках:

рОзмір рОзміри прибІчник прибІчники застУпник застУпники.

• 2. Двоскладові та трискладові іменники жіночого роду із закінченняма в множині наголошуйте на закінченні:
• 3. Іменники наанн (я) майже всі зберігають наголос дієслів, від яких вони утворені. У таких словах може бути наголошений суфікс (запитАти — запитАння, поєднАти — поєднАння, читАти — читАння, навчАти — навчАння) чи префікс (вИрахувати — вИрахування, вИкоренити — вИкоренення).

! Деякі іменники мають подвійне наголошення: подАннЯ, віддАннЯ. Як правило, вони різняться за значенням і сполучуваністю: видАння (книг, друковане) і виданнЯ (про дівчат). Такі слова в сучасній літературній мові мають сталий наголос у всіх формах: видАння (однина) — у видАнні, видАнням, видАнню і видАння (множина) — у видАннях, видАннями, видАнням.

! У деяких випадках наголос дієслова та утвореного від нього іменника не збігаються: вИзнати — визнАння, зобов? язАти — зобовґЯзання.

• 4. Назви процесів, дій та їх наслідків мають різне наголошення: спростувАння (заперечення, відхилення) — спростОвання (промова, стаття із спростуванням). За аналогією можна використовувати: обґрунтувАння — обґрунтОвання, угрупувАння — угрупОвання.
• 5. Прикметники в українській мові потрібно наголошувати:
  • а) на закінченні: фаховИй, валовИй, новИй, чіткИй, вузькИй, легкИй, стійкИй;

! У всіх відмінках однини та множини більшість прикметників зберігає наголос початкової форми: фаховИй — фаховОго, фаховОму, фаховИм, на фаховОму, фаховІ, фаховИх, фаховИм, на фаховИх; валовИй — валовОго, валовОму, валовИм, валовІ, валовИх, валовИми, на валовИх. Порівняйте також: позачасОвий — позачасОвому (-вім), позачасОвим, на позачасОвому (-вім); позачергОвий — позачергОвому (-вім), позачергОвим, на позачергОвому (-вім).

• б) на корені: цІлий, рІзний, докорІнний, вичЕрпний.
• 6. Пам’ятайте, що числівники наголошують так:
  • а) усі кількісні числівники надцять мають наголошений склад нА:

дванАдцять, п’ятнАдцять, одинАдцять, чотирнАдцять;

!Треба пам’ятати, що числівники чотирнАдцять не становлять винятку з цього правила. Такий наголос зберігають збірні числівники одинАдцятеро, чотирнАдцятеро.

• б) числівники шістдесЯт, сімдесЯт, вісімдесЯт мають наголос на другому компоненті;
• в) порядкомвий числівник дрУгий не змінює наголосу у відмінкових формах: дрУгого, дрУгому, дрУгим і под.
• 7. У дієсловах з основою на приголосний у початковій формі наголос падає нати: навестИ, заповістИ, розповістИ.

В особових формах, у формі минулого часу таких дієслів наголошуйте останній склад: розповімО, наведетЕ, заповілА, крім форм наказового способу: розповІмо, наведІмо, обговорІмо і под.

• 8. Характерним для української мови є наявність
• 9. Окремі слова часто вживають з помилковим наголосом, тому особливості їхнього наголошення треба запам’ятати або перевіряти за словником.

Наголошування займенників.

• 1. У формах родового і знахідного відмінків наголос міститься на кінцевому складі (мене, тебе, цього, того, чого, мого, твого). Але у поєднанні з прийменниками до, від, за, біля, при наголос переходить на основу: біля мене, до тебе.
• 2. Займенники самий, сама, саме, самі мають наголос на першому складі, якщо їх вжито для підкреслення точно ви­зна­че­ного часового або просторового поняття (у сполученні з вказівним зай­менником той на позначення тотож­ності). Займенники сам, сама, саме, самі вживають у значенні «самостійно, без допомоги» .
• 3. Заперечні займенники ніхто, ніщо в непрямих відмінках мають по­двій­ні наголоси за­ле­ж­но від значення: нікого тут нема, але нікому води подати. Нічого робити, нікому сказати (заперечення можливості здійснення дії) [18].

Отже, вловлюючи в інформаційно насиченому мовному потоці відзвуки неправильно наголошених слів, погляньте ще раз на ці правила. А щоб перевірити себе, не забувайте частіше користуватися словниками та довідниками — авторитетними помічниками кожного сучасного мовця.