«Жити хочу! Геть думи сумнi!» (заклик до боротьби за життя в поезiї Лесi Українки «Contra spem spero!»)

" Жити хочу! Геть думи сумнi!" (заклик до боротьби за життя в поезiї Лесi Українки «Contra spem spero!»).

Я знаю: скiльки б не пройшло часу, постать Лесi Українки буде завжди асоцiюватися з образом героїнi її поезiї «Contra spem spero!», рядки якої вражають драматизмом i водночас оптимiзмом дiвчини, здатної за найтяжчих обставин «пiсню веселу спiвать» .

Коли я знайомилася з бiографiєю поетеси, мене приголомшили слова її матерi у листi до Iвана Франка: «Чи ж смерть не була б кращою долею, нiж теперiшнє її життє, котре i у неї, i у всiх найприхильнiших до неї людей будить тiльки тяжкий жаль?» Це ж якi страждання своєї дитини бачила мати, щоб так подумати! Ми вiдчуваємо безмежний вiдчай цiєї матерi, але сама хвора дiвчина рiшуче протистоїть йому, проголошуючи: «Contra spem spero!» («без надiї сподiваюсь»).

Рядки вiрша з такою назвою знайомлять нас з дев’ятнадцятилiт ньою хворою на туберкульоз дiвчиною, яка палко прагнула вирватися з лещат недуги. Але я не можу сказати, що це бiографiчний епiзод iз життя поетеси. Перш за все, це фiлософський роздум, який не залишає байдужим жодного читача, поєднаний з мистецьки довершеною формою. Кожна строфа у цьому — окрема тема, що вiдбиває настрiй, почуття, думки Лесi Українки.

Для виразного розкриття цього настрою i почуттiв своєї лiричної героїнi поетеса обирає показ її внутрiшньої драми методом градацiї. Тому, мабуть, i не дивно, що й моє хвилювання зростало з кожним прочитаним рядком.

Першi двi строфи — то суцiльнi контрасти: «хмари осiннi» — «весна золота», «крiзь сльози смiятись», «серед лиха спiвати пiснi» .

I ми раптом починаємо розумiти, що через пута страждань душа дiвчини рветься до щасливого буття, нам передає жагуче прагнення хворої, скованої тяжким недугом, героїнi, до життя: «Жити хочу! Геть думи сумнi!» .

Але як вона зможе вийти переможцем у нерiвнiй боротьбi iз хворобою? Леся вiдповiдає на це питання наступними строфами, загальний змiст яких можна виразити стисло у тезi: за життя треба боротися. У художнiй формi вона показує способи цiєї боротьби: «буду сiять квiтки на морозi», «на гору круту крем’яную буду камiнь важкий пiдiймать», «все шукатиму зiрку провiдну», «…я буду крiзь сльози смiятись, серед лиха спiвати пiснi» .

Особисто мене вразив образ квiток на морозi, якi буде сiяти героїня, i, щоб вони зiйшли, «лить на них сльози гiркi». Цей символ передає, на мою думку, стан зболеної душi i готовнiсть загартовувати волю, її непохитнiсть у боротьбi проти недуги. Квiти — це вiсники прекрасного в природi, i героїня вiрить, що вони можуть стати вiсниками прекрасного i в її життi. Цьому прекрасному протиставляються образи «вбогого сумного перелогу» (таким вбачає поетеса особисте життя) i «кори льодової, мiцної» (в нiй менi вбачається асоцiацiя iз фiзичним станом хворої).

Мабуть, буде замало сказати, що героїня вiрша «Contra spem spero!» — зразок для наслiдування, до якого багато хто може звернутися у скрутний час. Вiн вчить вихованн я волi, духовної стiйкостi та послiдовностi в боротьбi (i не тiльки проти недуги!). Легше за все, впавши у вiдчай i розпач, спустити руки i чекати сумного завершення. А чи не краще разом з Лесею Українкою впевнено проголосити:

Так! Я буду крiзь сльози смiятись,.

Серед лиха спiвати пiснi,.

Без надiї таки сподiватись,.

Буду жити! Геть думи сумнi!