Особливості організації та ведення обліку готової продукції та товарів

Зміст

Вступ

1. Основи побудови бухгалтерського обліку в Україні

1.1 Економічна сутність, предмет, об'єкти та методи бухгалтерського обліку

1.2 Правове регулювання бухгалтерського обліку і фінансової звітності

1.3 Мета, завдання, функції та вимоги до бухгалтерського обліку

1.4 Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності

1.5 Облікова політика підприємства

2. Особливості організації та ведення обліку готової продукції та товарів

2.1 Сутність, поняття готової та особливості її обліку

2.1.1 Поняття готової продукції та її оцінка

2.1.2 Порядок формування первісної вартості готової продукції

2.1.3 Переоцінка готової продукції

2.1.4 Документування господарських операцій, пов'язаних з рухом готової продукції

2.1.5 Синтетичний та аналітичний облік готової продукції

2.2 Облік товарів

2.2.1 Поняття та класифікація товарів, торгова націнка

2.2.2 Формування цін на товари і контроль за їх дотриманням

2.2.3 Облік придбання товарів

2.2.4 Облік бартерних (товарообмінних) операцій

3. Типові кореспонденції бухгалтерських проведень з обліку готової продукції та товарів

4. Облік готової продукції і товарів на прикладі ДП «Воютицький спиртовий завод»

5. Висновки

6. Література

7. Додатки

Вступ

Бухгалтерський облік дозволяє вести не тільки поточні кореспонденції підприємства, але й слугує базою для створення, реорганізації та ліквідації підприємства. Єдиний підхід до бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємств у світі є важливим елементом ефективності їх роботи та прозорості ведення справ у функціонуючій ринковій економіці країни.

Сучасна система бухгалтерського обліку націлена на забезпечення співставного, своєчасного та повного фінансового звітування, що дозволяє належним чином оцінити економічну діяльність та надійність ділової інформації.

Бухгалтерський облік та звітність, згідно з державними стандартами, необхідні для створення довіри клієнтів, коли підприємства виходять на внутрішні та зовнішні ринки капіталів. В поєднанні із здоровою податковою політикою, принципи бухгалтерського обліку оптимізують отримання надходжень, підсилюючи здатність підприємства забезпечувати відповідний рівень послуг.

В роботі розглянуті принципи, етапи та основні документи необхідні для створення (реєстрації), реорганізації та ліквідації підприємства, наведені основні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку України, в додатках поданий приклад статуту дочірнього підприємства та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. N 996-XIV.

Робота має теоретично-дослідний характер. Метою курсової роботи є розгляд основного документообороту, його облік в реєстраційний період підприємства, а також причини та документооборот при припиненні діяльності підприємства через його реорганізацію або ліквідацію.

Закони про бухгалтерський облік постійно удосконалюються, доповнюються та видозмінюються. Тому для плідної праці бухгалтер постійно повинен слідкувати за змінами в законах, читати бухгалтерську пресу, останні положення та новини, володіти сучасною термінологією та програмним забезпеченням для пришвидшення та полегшення своєї діяльності, оскільки, зміни, яких зазнає бухгалтерський облік в сучасних умовах, ускладнюють його сприйняття, особливо стосовно відображення нетипових господарських операцій в різних галузях народного господарства України.

1. ОСНОВИ ПОБУДОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність, предмет, об'єкти та методи бухгалтерського обліку (5 [6, 9,10])

Управління підприємством вимагає повної та різнобічної інформації про здійснювані господарські процеси,їх зміст та обсяг, стан та використання матеріально-технічних ресурсів, зобов'язання та фінансові результати діяльності. Від дієвості та оперативності бухгалтерського обліку залежить фінансовий стан господарюючих суб'єктів, що займаються підприємництвом, а також своєчасність отримання достовірної та повної інформації для прийняття управлінських рішень.

Практика реформування бухгалтерського обліку в Україні свідчить про його постійне удосконалення. Зміни, яких зазнає бухгалтерський облік в сучасних умовах, ускладнюють його сприйняття, особливо стосовно відображення нетипових господарських операцій в різних галузях народного господарства України.

Поняття обліку є досить широким і багатогранним, оскільки він пов’язаний з господарською діяльністю людей. Необхідність в обліку виникла у глибоку давнину в процесі матеріального виробництва, а господарська діяльність сприяла його поширенню.

Облік розвивався відповідно до економічних запитів суспільства. До XV ст. його розглядали як додаток до торговельної діяльності. Вперше бухгалтерський облік як окрему складову бухгалтерського обліку виділив італійський чернець і математик Лука Пачолі. Він 1494 р. Написав трактат «Прорахунки та записи», в якому обґрунтував поняття бухгалтерських рахунків і принципи подвійного запису.

У XVII — XVIII століттях промислова революція в Англії дала новий поштовх розвиткові обліку. З того часу розпочався збір даних про затрати на виготовлення одиниці продукції. На початку XX століття лідерство у сфері обліку перейшло від Англії до США.

У1990 р. Облік отримав статус професії, ставши, подібно до юридично — медичної, інженерної та архітектурної справ самостійним видом діяльності, який потребує ліцензії, дотримання кодексу професійної етики, обов’язкового мінімуму кваліфікації та освіти.

Облік — це процес, який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та реєстрації фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над господарськими об'єктами, то такий облік називається господарським. Бухгалтерський облік відіграє важливе значення в управлінні підприємством. З одного боку, обліку притаманна інформаційна функція, яка проявляється в системі спостереження, вимірювання, реєстрації, обробки та передачі до керівництва інформації про господарську діяльність підприємства, з іншого — функція контролю, яка згідно із законодавством є обов’язком бухгалтера.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачем для прийняття рішень.

Предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби, джерела їх утворення, витрати, доходи, фінансові результати діяльності підприємства та господарські процеси, які відбуваються в ході його звичайної і надзвичайної діяльності.

На підприємствах різних галузей народного господарства предмет бухгалтерського обліку має свої особливості. Так, на машинобудівному підприємстві предметом бухгалтерського обліку є весь процес виготовлення і реалізації машин та обладнання, у будівельній організації предметом бухгалтерського обліку є процес створення і реалізації будівельної продукції (готових об'єктів, будівельно — монтажних робіт). Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих об'єктів. Об'єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом та використанням, джерела утворення господарських засобів за їх видами і господарські процеси, що зумовлюють рух господарських засобів, коштів і джерел їх утворення. Господарські операції, які не впливають на зміну стану і наявності господарських засобів, коштів і джерел їх утворення, у бухгалтерському обліку не відображають.

Метод бухгалтерського обліку — це система прийомів, яка забезпечує суцільне, безперервне, взаємопов'язане та об'єктивне відображення (в узагальненому вигляді у грошових вимірниках) об'єктів бухгалтерського обліку, що має на меті отримання інформації для управління ними.

Метод бухгалтерського обліку складається з окремих взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих методичних прийомів, основними з яких є:

— документування;

— інвентаризація;

— рахунки;

— подвійний запис;

— оцінка;

— калькулювання;

— балансове узагальнення;

— звітність.

Документування — відображення господарських операцій на певних носіях інформації: на паперових бланках або технічних носіях (магнітних стрічках, магнітних дисках, дискетах); це письмове свідчення про здійснення господарської операції, що надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Інвентаризація - це спосіб перевірки наявності товарно — матеріальних цінностей (ТМЦ) і грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру, оцінки всіх залишків майна підприємства і зіставлення з даними бухгалтерського обліку.

Рахунки — це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських процесів та їх результатів.

Подвійний запис -це принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що зумовлює рівність оборотів по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків. Будь — яка господарська операція викликає зміни у двох видах господарських засобів, грошових коштів, або у одному виді засобів чи коштів, і в тій же сумі змінюється відповідний вид джерел.

Оцінка — це відображення об'єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх в цілому по підприємству.

Калькулювання — це спосіб обчислення собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції.

Балансове узагальнення — це спосіб узагальнення і групування інформації про активи підприємства за складом і розміщенням та джерелами їх утворення на певну дату.

Звітність — це система підсумкових взаємопов'язаних і взаємозумовлених показників, які характеризують господарську і фінансову діяльність підприємства, результати використання його активів та стан зобов’язань.

1.2 Правове регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні (2 [169−172])

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-XIV визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні та поширюється на всіх юридичних осіб, незалежно від організаційно — правових форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством.

Законом передбачено:

1) державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності з метою захисту інтересів користувачів та удосконалення бухгалтерського обліку і звітності;

2) застосування принципів та методів ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які визначаються національними положеннями

бухгалтерського обліку та не суперечать міжнародним стандартам;

3) розробка галузевими міністерствами та іншими органами виконавчої влади методичних рекомендацій щодо застосування національних П (С)БО відповідно до галузевих особливостей;

4) напрямки діяльності методологічної ради з бухгалтерського обліку тощо.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

організації розробки та розгляду проектів національних П (С)БО, інших нормативно — правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

методологічного забезпечення впровадження сучасної технології збору та обробки обліково — економічної інформації;

розробки рекомендацій щодо удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Бухгалтерський облік в Україні ґрунтується на міжнародно визнаних нормах обліку та звітності, основні вимоги яких встановлені вищезгаданим Законом та ведеться на підприємстві безпосередньо з дня його реєстрації до моменту ліквідації.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство:

— самостійно обирає форму організації бухгалтерського обліку;

— визначає облікову політику підприємства;

— має право виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення реєстрації фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження опрацьованих документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений ним орган (посадова особа), який керує підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку. Забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів. Керівник не може делегувати свою відповідальність будь — якому іншому, за винятком випадків, коли він більше місяця самостійно не може виконувати свої обов’язки через хворобу, відпустку, тривале відрядження, ділову поїздку тощо. На період відсутності вся відповідальність покладається на його заступника, що має право першого підпису, незалежно від того, чи було це відображено в спеціальному акті чи ні.

Відповідно до Закону бухгалтерський облік може вестись і стороннім спеціалістом. Але такий спеціаліст обов’язково повинен бути зареєстрований як підприємець.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства:

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

— організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

— бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з недостачею та відшкодуванням втрат від недостачі, крадіжками і псуванням активів підприємства;

— забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Бухгалтерський облік ґрунтується на первинній інформації. Законом передбачено, що власник підприємства несе відповідальність за організацію робіт на підприємстві таким чином, щоб всі господарські операції, які відбуваються в межах комерційної, фінансово — господарської діяльності підприємства, були задокументовані.

Первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення на паперових або машинних носіях. Для контролю та впорядкування обробки даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи, в яких повинні бути зазначені обов’язкові реквізити.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом їх подвійного запису на взаємопов'язаних рахунках.

Регістри бухгалтерського обліку, як і первинні документи, повинні мати: назву, інформацію про період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому були здійснені.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які складали та підписали ці документи.

Підприємство повинно вживати всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечення їх належного зберігання протягом встановленого строку.

Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятих у межах їх повноважень, передбачених законами. Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів фінансово — господарського контролю зняти копії документів, що вилучаються. В цьому випадку на такі документи повинен бути складений реєстр у порядку, встановленому законодавством.

На підставі даних бухгалтерського обліку, підтверджених результатами проведених інвентаризацій, підприємства зобов’язані складати фінансову звітність, яку підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належить підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів, складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які належать до сфери їх управління. Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно у державній та комунальній власності.

Об'єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу.

1.3 Мета, завдання, функції та вимоги до бухгалтерського обліку (5[6], 2[28−30], 3[14−15])

Бухгалтерський облік дає інформацію про майно підприємства, його капітал, зобов’язання, господарські процеси та їх результати. Особливістю бухгалтерського обліку є те, що всі господарські операції реєструються на підставі первинних документів.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Основними завданнями бухгалтерського обліку є:

— збір, обробка та відображення первинних даних про стан господарської діяльності;

— систематизація, групування та зведення даних з метою одержання підсумкової інформації про фінансово — господарські операції підприємства;

— забезпечення достовірною і своєчасною інформацією внутрішніх і зовнішніх користувачів облікової інформації про господарські процеси і явища, що здійснювалися на підприємстві. Та про наявність і стан майна підприємства та його джерел;

— формування інформаційної бази для планування, стимулювання, організації, регулювання, аналізу і контролю фінансово — господарської діяльності підприємства.

Відіграючи важливу роль в системі управління господарською діяльністю підприємства, бухгалтерський облік виконує ряд функцій.

Контрольна функція полягає в простежені фактичного виконання планів, тобто визначення того, наскільки дія відповідає плану. Ця функція має велике значення в умовах розвитку ринкових відносин та наявності різних форм власності. Працівники бухгалтерії, аудиторських фірм, податкових служб здійснюють контроль за збереженням, наявністю та рухом майна підприємств та організацій, правильністю та своєчасністю розрахунків з державою та іншими суб'єктами господарських відносин.

Інформаційна функція — одна з головних функцій бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є основним джерелом інформації, яка надходить до різних рівнів управління. На її підставі приймаються відповідні рішення.

Забезпечення збереження майна — функція, яка має велике значення в умовах ринкових відносин та наявності різних форм власності. Виконання даної функції залежить від діючої у нас системи обліку та визначених посилань:

— наявності спеціалізованих складських приміщень, обладнаних засобами оргтехніки;

— удосконалення самої системи обліку, застосування науково обґрунтованих методів недостач, витрат, крадіжок;

— використання сучасних засобів обчислювальної техніки для збору, обробки та передачі інформації.

Функція зворотного зв’язку означає, що бухгалтерський облік формує та передає інформацію зворотного зв’язку, тобто інформація про фактичні параметри розвитку об'єкту управління.

Основним компонентом інформаційної системи зворотного зв’язку в бухгалтерському обліку, в якості входу є неупорядковані дані, процесу — обробка даних, виходу — упорядкована інформація.

Аналітична функція полягає в процесі вивчення всієї системи прийняття рішень з метою її удосконалення. На цьому етапі важливо зрозуміти, чи було виконане поставлене завдання і що спричинило його невиконання: недоліки планування або контролю, неправильний вибір мети.

Планова функція передбачає процес порядку дій, який включає постановку цілей, пошук шляхів їх досягнення і вибір найкращої альтернативи. Для перспективного планування важлива інформація про майбутній прибуток і потреби в грошових коштах.

На виконання Програм реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1706 від 28 жовтня 1998 р., бухгалтерський облік має задовольняти певним вимогам.

Перша вимога — раціональність та економічність побудови бухгалтерського обліку. Раціонально організований та добре поставлений облік — основа правильного ведення господарства.

Для виконання вимог бухгалтерського обліку облікові працівники мають бути добре обізнані у своїй справі, набуваючи для цього необхідні теоретичні та практичні знання й постійно підвищувати кваліфікацію. Облікові працівники мають бути вимогливими до себе, до якості своєї роботи, постійно здійснювати самоконтроль, перевіряти свою роботу.

Друга вимога — ясність і зрозумілість обліку.

Третя вимога — простота, чіткість, точність і повнота поточних і звітних даних. Попередження всілякого роду спроб перекручування дійсності, усунення серйозних недоліків в організації бухгалтерського обліку і посилення його ролі в здійснені контролю за господарською діяльністю; надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Четверта вимога — дійовість і достовірних поточних і звітних даних згідно Положенням 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», схваленими Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України.

П’ята вимога — порівнювання звітних даних останнього періоду з даними за минулі звітні періоди, планами, прогнозами, даними бізнес — планів підприємства. При цьому необхідна оцінка об'єктів, єдність показників за об'єктами обліку та фінансової звітності тощо.

1.4 Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності (5[7−9])

Принципи бухгалтерського обліку — це основні засади, на яких здійснюються функції суб'єктів господарської діяльності у мікроекономічному середовищі.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ведення обліку та складання звітності ґрунтується на використанні таких принципів:

- принцип автономності;

— принцип безперервності;

— принцип єдиного грошового вимірника;

— принцип історичної (фактичної) собівартості;

— принцип обачності (обережності, консерватизму);

— принцип нарахування та відповідності доходів і витрат;

— принцип періодичності;

— принцип повного висвітлення;

— принцип послідовності;

— принцип перевалювання (переваги) сутності над формою;

Принцип автономності означає, що кожний суб'єкт господарювання як юридична особа веде облік майна і зобов’язань та складає фінансову звітність відокремлено від особистого майна та зобов’язань засновників.

Принцип безперервності полягає у тому, що підприємство відповідно до його засновницьких документів має намір вести свою господарську діяльність безперервно і постійно.

Принцип єдиного грошового вимірника у бухгалтерському обліку полягає у відображенні господарських операцій у єдиному грошовому вимірі з метою їх узагальнення, групування та порівняння з нормативними показниками, суміжними звітними періодами.

Принцип історичної (фактичної) собівартості - це відображення у бухгалтерському обліку сировини, матеріалів, засобів праці, виробленої продукції за собівартістю їх придбання або виробництва, тобто за фактичними витратами.

Принцип обачності - це відображення у бухгалтерському обліку витрат і доходів на підставі достовірно обґрунтованих первинною документацією господарських операцій. Обачність і обережність ґрунтуються на запобіганні зростанню витрат виробництва, можливих втрат у господарюванні від стихійного лиха, виробничих аварій та інших негативних явищ завдяки створенню страхових резервних фондів.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат застосовується у бухгалтерському обліку для визначення моменту проведення витрат і отримання доходів. За цим принципом витрати і доходи відображаються в обліку у тому періоді, у якому вони були нараховані, тобто відбулися незалежно від того, коли фактично отримано кошти від покупця.

Принцип періодичності обліку передбачає поділ безперервної господарсько діяльності підприємства на звітні періоди для виявлення результатів цієї діяльності за певні відрізки часу та складання звітності.

Принцип повного висвітлення полягає в тому, що фінансова звітність повинна включати всю інформацію про фактичні і потенційні результати операцій підприємства.

Принцип послідовності - це постійне застосування підприємством обраної облікової політики. Цей принцип передбачає додержання у бухгалтерському обліку і фінансової звітності протягом тривалого часу обраних методів визначення доходів, нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів, зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів, створення резервів, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Принцип превалювання сутності над формою передбачає, що операції повинні обліковуватись таким чином, щоб відобразити їх економічний зміст, а не юридичну форму, тобто перед бухгалтером стоїть завдання показати, перш за все, як дана операція впливає на цінності підприємства, а не які при цьому виникають права і зобов’язання.

Отже, принципи бухгалтерського обліку взаємопов'язані між собою та визначають правила його ведення.

1.5 Облікова політика підприємства (5[34−36])

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та п. 3 П (С)БО1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» облікова політика — це «сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності».

Основне призначення облікової політики полягає в тому:

- упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

— методологічному та методичному забезпеченні відображення майна підприємства, господарських операцій та результатів його діяльності;

— надання бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

— забезпечення ефективності обліку.

Облікова політика будь — якого підприємства повинна забезпечувати дотримання принципів організації бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Кожне підприємство самостійно визначає свою облікову політику, яку воно повинно застосовувати постійно, тобто із року в рік. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених П (С)БО6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

На вибір облікової політики підприємства чинить вплив значна кількість різноманітних факторів, основними з яких є: специфіка та обсяги діяльності; організаційно — правова побудова; стратегія і тактика фінансово — господарського розвитку; аспекти системи господарювання; свобода в прийнятті рішень з питань ціноутворення та вибору партнерів; забезпеченість технічними засобами функцій менеджменту; рівень інформаційного заб Зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом або розпорядженням про облікову політику, що затверджується керівником підприємства.

Визначаючи свою облікову політику, підприємство самостійно:

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад;

— розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

— затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення, які зобов’язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Специфіка і обсяг діяльності кожного підприємства зумовлюють необхідність розробки робочого Плану рахунків. Цей План містить значну кількість альтернативних варіантів обліку за багатьма розділами і напрямками. В плані документації вказується перелік типових та самостійно розроблених форм документів, складається розрахунок потреби в бланках, зазначаються форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності та перелік осіб, що мають право підпису первинних документів.

Важливим аспектом формування наказу про облікову політику є розкриття методики ведення обліку окремих фактів господарської діяльності, щодо яких діючі стандарти та інші нормативні акти не містять конкретних рекомендацій щодо правил їх обліку. Тому підприємство повинно самостійно встановити відповідний спосіб ведення обліку з конкретного питання, виходячи з діючих положень. Особливості ведення бухгалтерського обліку, які обрані підприємством при визначенні його облікової політики, застосовується з 1 січня нового року всіма структурними підрозділами незалежно від місця їх знаходження, включаючи виділені на окремий баланс. Подання інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності забезпечує можливість зіставлення фінансових звітів одного підприємства за різні звітні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств.

2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ТОВАРІВ

2.1 Сутність, поняття готової продукції та особливості її обліку

2.1.1 Поняття готової продукції та її оцінка (2[367−368], 3[344−345])

Готова продукціяпродукція, яка закінчена в обробці, пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам та стандарттам.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П (С)БО9 «Запаси» та 16"Витрати".

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Готова продукція за характером класифікується наступним чином:

- за формою: уречевлена, результати виконаних робіт, надання послуг;

— за ступенем готовності:готова, напівфабрикати, неготова (незавершене виробництво);

— за технологічною складністю:проста, складна (основна, побічна, супутня);

Завданням обліку готової продукції та її реалізації є:

— перевірка виконання плану випуску продукції та її відвантаження;

— правильне і своєчасне оприбуткування та списання готової продукції;

— отримання відомостей про номенклатуру, кількість і вартість відвантаженої продукції;

— визначення стану розрахунків із покупцями за відвантажену продукцію;

— контроль за зберіганням готової продукціїта її реалізацією;

Готова продукція оформляється здавальною накладною і передається на склад. Накладні виписують у цехах у двох примірниках.Один примірник передається комірнику, а другий з розпискою в прийманні продукції залишається в цеху. На невеликих підприємствах готова продукція прямо з виробництва відвантажується покупцям. Виконані роботи та послуги оформляються приймально-здавальним актом.

На складі готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку.В картці або в книзі визначаються назва продукції,її номенклатурний номер, одиниця виміру, розмір, марка, ціна за одиницю. Облік готової продукції на складі ведеться в міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В картках або книгах складського обліку робляться запаси про надходження та відпуск готової продукції і щоденно виводяться її залишки.

В бухгалтерії на підставі здавальних накладних ведуть аналітичний облік у вигляді накопичувальних відомостей випуску готової продукції за місяць.

Відпуск (відвантаження)продукції покупцеві оформляють видатковою накладною або приймально-здавальним актом. У цих документах зазначають номер і дату оформлення, номер і дату договору із замовником, назву і реквізити замовника, назву й номенклатурний номер продукції, шифр складу, одиниці вимірювання, кількість, відпускну ціну та вартість.

Документи випусують у трьох примірниках,їх підписують особи, які здають і приймають готову продукцію.

В аналітичному обліку поточний облік руху продукції всередині підприємства, її відвантаження ведеться за обліковими цінами, а саме за плановою собівартістю окремих видів готових виробів і оптовими цінами підприємства на окремі види виробів, встановленими у прейскурантах або у протоколах узгодження цін між постачальником та покупцем.

Прибуток та видаток готової продукції в синтетичному обліку відображаються за фактичною виробничою собівартістю.У звязку з цим підприємствам наприкінці звітного періоду необхідно розрахувати відхилення фактичної виробничої собівартості продукції від її вартості за обліковими цінами.

Наприкінці місяця незалежно від того, за якою ціною здійснюється поточний облік, оцінка готової продукції і реалізованих товарів доводиться до фактичної виробничої собівартості шпяхом складання спеціальних розрахунків розподілу відхилень між фактичною собівартістю й обліковою ціною.

Фактична собівартість товарного випуску продукції визначається так: незавершене виробництво на початок місяця плюс витрати за місяць мінус незавершене виробництво на кінець місяця мінус списання непоправного браку мінус списання нестачі незавершеного виробництва.

За даними відомості випуску звіреної з розрахунком собівартості товарної продукції роблять запис за кредитом рахунку 23 «Виробництво» у кореспонденції з дебетом рахунку 26 «Готова продукція"по дебету 901 «Собівартість реалізованої готової продукції».

Для відображення вартості готової продукції за обліковими цінами зручно вести два субрахунки:

261 «Готова продукція в облікових цінах»

262 «Відхилення фактичної виробничої собівартості від облікових цін».

Тоді визначена фактична виробнича собівартість готової продукції буде списуватись наприкінці місяця з кредиту рахунку 261 «Готова продукція в облікових цінах» і кредитом рахунку 262 «Відхилення фактичної виробничої собівартості від облікових цін» за позитивного результату і зворотному записі-за негативного.

2.1.2 Порядок формування первісної вартості готової продукції (1[198−200])

Одним із основних завдань цінового обліку готової продукції є приведення різної продукції промисловості до єдиного виразу. Ціновий показник дає можливість зробити підсумок різної продукції, як одиничних виробничих одиниць, так і промисловості вцілому.В отриманні єдиного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

В бухгалтерському обліку готова продукція повинна оцінюватись у відповідності до П (С)БО 9 «Запаси» за первісною вартістю.Але оскільки така вартість може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. Для визначення первісної вартості продукції використовують П (С)БО 16 «Витрати».

Витрати на виробництво готової продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці,інші прямі витрати, а також постійні та змінні виробничі накладні витрати.

Накладні виробничі витрати можуть бути як змінними, так і постійними.Всі змінні витратипрямі та накладні розподіляють на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничої потужності згідно з методом стандартних витрат.

Оцінка готової продукції при її продажу залежить від облікової політики підприємства, в частині запасів при їх вибутті.При цьому можуть застосовуватися методи, передбачені П (С)БО 9 «Запаси». Порядок визначення вартості готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки:

— оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, тобтопервісна вартість;

— оцінка, що визначається за домовленістю сторін;

Порядок проведення уцінки готової продукції аналогічний порядку проведення уцінки інших запасів.Він зазначений Положенням про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежить, до групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових ТМЦ.

2.1.3 Переоцінка готової продукції (7[214−215])

Згідно з Положенням про порядок уцінки і реалізації залежалої продукції з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення і залишків товарно-матеріальних цінностей, затвердженим наказом Мінекономіки і Мінфіну України від 15.12.1999. № 149/300,підприємства мають право проводити уцінку готової продукції, яка не мала збуту протягом трьох місяців і не корестується попитом у споживачів, а також продукції, яка частково втратила свою первинну якість. Уцінка готової продукції (товарів) здійснюється до рівня цін її можливої реалізації (якщо вона не втратила товарний вигляд і придатна до використання) й оформляється описом-актом.На суму зробленої уцінки в бухгалтерському обліку підприємства робиться запис по дебету рахунка 946 «Втрати від знецінення запасів» у кореспонденції з кредитом рахунка 26 «Готова продукція»

Постановою Кабінету Міністрів України «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій» від 19.04.93. № 273 підприємствам і організаціям усіх форм власності дозволено на початок кржного місяця проводити дооцінку залишків товарно-матеріальних цінностей, у тому числі і готової продукції, у разі зміни цін на виробничі запаси (у частці витрачених на виробництво продукції покупних матеріалів, що підлягають дооцінці, а також електро-, теплоенергії, відображених у прямих затратах виробництва) із спрямуванням суми дооцінки ра поповнення власних оборотних коштів підприємства.

Дооцінка проводиться за даними інвантаризації. На суму проведеної дооцінки залишків готової продукції на складах підприємства в бухгалтерському обліку роблять запис по дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів».

2.1.4 Документування господарських операцій, пов’язаних з рухом готової продукції (1[200−202])

Для обліку випуску готових виробів з виробництва бухгалтерія складає відомість випуску готової продукції, зданої на склади підприємства, в натуральному і вартісному виразі.Дані цієї відомості використовуються для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів і на рахунок синтетичного обліку.

Ціна проставляється на підставі номенклатури-цінника, наявність якого є однією з важливих умов організації обліку готової продукції.В ньому вказується вид кожного виробу, його відмінні ознаки, привласнений йому код, сукупний номенклатурний номер, що закріплюється на весь час виробництва і збуту продукції в даній організації та облікова ціна.

При використанні ЕОМ в бухгалтерському обліку, крім номенклатури-цінника, розробляється комплекс довідників продукції, яка оподатковується та не оподатковується різними видами податків, довідники середньоквартальної та середньорічної собівартості, платників та вантажоотримувачів.У вигляді довідників формалізуються способи визначення суми рахунку за продукцію, відвантажену на внутрішній ринок та на експорт. У довідниках зазначається найменування виробу, коди видів товарної продукції вироби та змінні параметри (ціна, собівартість, ставки податків).Всі ці дані записують на машинний носій інформації та використовують для оперативного управління запасами продукції і для складання відповідної внутрішньої звітності.

Відпуск готової продукції та її відвантаження оформляються наказом-накладною, який включає два документи: наказ по складу і накладну на відпуск.Наказ по складу виписує відповідна служба на підставі договору з покупцем із зазначенням найменування покупця, його коду, кількості та асортименту продукції, терміну відвантаження.

Матеріально-відповідальна особа (комірник) комплектує продукцію за кожним наказом і передає експедитору для відправлення, записуючи кількість у графі «Відпущено». Документ у двох примірниках підписується начальником служби, комірником, експедитором. Один примірник залишається у комірника, другийу експедитора. У картках складського обліку в графі «Видаток» простаставляється кількість відпущеної продукції, а документ передається бухгалтеру. Експедитор видає продукцію, одержує документ про приймання вантажу покупцем або транспортною організацією, передає до бухгалттерії наказ-накладну і документ одержувача або транспортної організації.

Бухгалтерія виписує рахунок-фактуру, де фіксується асортимент, кількість, ціна і вартість відвантаженої продукції. Окремим рядком записується сума податку на додану вартість (ПДВ), нижчесума з урахуванням ПДВ. Під час укладання договору постачальник і одержувач домовляються про франко-місце, до якого всі витрати з відвантаження продукції несе постачальник.

Розрізняють такі види постачання:

- франко-склад постачальника, коли всі витрати, повязані з відвантаженням, сплачує підприємство-одержувач;

— франко-станція відправлення-постачальник включає в оплату відпускну вартість готової продукції та доставку до станції відправлення;

— франко-вагон станція відправлення-постачальник включає в оплату доставку до станції відправлення, навантаження у вагон;

— франко-вагон станція призначення-всі витрати з навантаження, включаючи залізничний тариф, оплачує постачальник;

— франко-станція призначення-постачальник оплачує витрати з навантаження, залізничний тариф, вивантаження з вагону;

— франко-склад покупця-крім зазначених витрат, постачальник оплачує вантажно-розхвантажувальні роботи на станції покупця, вавртість перевезення до його складу і на складі,інші необхідні обумовлені витрати.

2.1.5 Синтетичний та аналітичний облік готової продукції (7[209−212])

Синтетичний облік наявності і руху готової продукції за фактичною собівартістю ведеться на активному рахунку 26 «Готова продукція». Оприбуткування випущеної з виробництва продукції відображається по дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 23 «Виробництво». Підприємства реалізують свою продукцію покупцям на підставі укладених договорів. Відпуск готової продукції покупцям оформляється накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. № М-20).

У накладній зазначається назва, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість, ціна кожного виду і сорту продукції, що відпускається.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» постачальник (продавець) повинен надати підприємству-покупцю податкову накладну, форма і порядок заповнення якої затерджені наказом ДПА України. В податковій накладній, крім інших реквізитів, вказуються ціна, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає сплаті постачальнику. У разі звільнення від оподаткування готової продукції згідно зі ст. 5 Закону в податковій накладній зазначається «Звільнено від ПДВ» з посиланням на відповідний пункт ст. 5 Закону. Податкова накладна виписується в двох примірниках, оригінал якої надається покупцеві, а копія зберігається у підприємства як звітний і розрахунковий податковий документ.

Для проведення розрахунків з покупцем постачальник виписує рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи, що підтверджують факт передачі (відпуску) матеріальних цінностей і їх оплату з зазначенням суми ПДВ.

Постачальник може включити до рахунка-фактури покупця, крім вартості відвантаженої продукції, вартість тари, відвантаженої продукції (якщо вона не включена у відпускну вартість продукції і оплачується понад її відпускну вартість), а також транспортні витрати.

Аналітичний облік відвантаження і реалізації продукції, а також розрахунків з покупцями і замовниками підприємства ведуть у відомості № 16 відвантаження, відпуск і реалізація продукції. Записи у цій відомості здійснюються у лінійному (позиційному) порядку, що дає можливість бачити, за яким розрахунковим документом, яка сума підлягає до сплати покупцем (замовником), а також робиться відмітка про оплату. При спрощеній формі облік відвантаження і реалізації продукції ведуть у відомості ф. № В-6.

Законодавством для обліку реалізації встановлено метод нарахування.

При методі нарахування датою реалізації вважається дата передачі права власності на продукцію (роботи, послуги) згідно з базисними умовами поставки, визначеними сторонами, незалежно від строку здійснення платежів. У цьому разі датою реалізації вважається дата відвантаженої продукції покупцям (а для робіт, послуг — дата оформлення документів, які засвідчують їх виконання).

Відповідно до національного Плану рахунків на відпускну вартість відвантаженої (реалізованої) покупцям готової продукції в бухгалтерському обліку підприємства робиться запис по дебету рахунка 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» і кредиту рахунка 701 «Доходи від реалізації готової продукції».

Одночасно робиться запис на списання виробничої собівартості реалізованої продукції:

Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»

К-т рах.26 «Готова продукція».

Сума податкового зобов’язання по ПДВ, визначена за встановленою ставкою до суми доходу від реалізації готової продукції, відображається записом по дебету рахунка 701 «Доходи від реалізації готової продукції» в кореспонденції з кредитом рахунка 641 «Розрахунки за податками».

Якщо на рахунок підприємства надходять кошти від покупців у порядку попередньої оплати за продукцію, що підлягає відвантаженню, то в бухгалтерському обліку роблять запис:

Д-т рах. 31 «Рахунки в банках»

К-т рах. 36 «Розхрахунки з покупцями і замовниками».

Одночасно одержана плата зараховується в дохід від реалізації звітного періоду записом:

Д-т рах. 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»

К-т рах. 701 «Доходи від реалізації готової продукції».

При реалізації продукції в порядку попередньої оплати у підприємства виникає зобов’язання перед бюджетом по сплаті ПДВ, сума якого обчислюється за встановленою ставкою до суми доходу від реалізації і в бухгалтерському обліку відображається записом:

Д-т рах. 643 «Податкові зобов’язання»

К-т рах.641 «Розрахунки за податками»

Відвантажена (реалізована) покупцем попередньо оплачена готова продукція за виробничою собівартістю списується з балансу записом:

Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»

К-т рах. 26 «Готова продукція».

Після відвантаження покупцям попередньо оплаченої готової продукції на суму податкового зобов’язання роблять запис:

Д-т рах. 701 «Доходи від реалізації готової продукції»

К-т рахю 643 «Податкові зобов’язання».

2.2 Облік товарів

2.2.1 Поняття та класифікація товарів, торгова націнка

Під товаром розуміють матеріальну або нематеріальну власність, яка реалізується на ринку. Одиницею бухгалтерського обліку товарів є їх найменування або однорідна група (вид).

Підприємства торгівлі, постачання та збуту придбають товари для їх подальшого продажу, причому в обліку товари можуть відображатися за роздрібними (продажними) цінами або купівельною вартістю.

Товаром можуть бути продукти як фізичної, так і розумової праці, результат послуги, сама здатність до праці, земля та її надра-все, що має споживчу та продажну вартість і може обмінюватись на інший товар (гроші) власником цієї споживчої вартості. У вузькому значенні під товаром розуміється продукт праці, що призначений для обміну. У громадському харчуванні товар-це придбані для іх подальшого продажу чи переробки продукти, сировина.