Методика організації та проведення основних форм позаурочної роботи

• Зміст
• Вступ
• Розділ 1. Позаурочні організаційні форми навчання: їх суть, значення, методика проведення
• 1.1 Поняття позаурочної, позакласної та позашкільної роботи
• 1.2 Характеристика основних форм позаурочної навчальної діяльності
• 1.2.1 Семінарські заняття
• 1.2.2 Практикум
• 1.2.3 Факультативні заняття
• 1.2.4 Екскурсії
• 1.2.5 Предметні гуртки
• 1.2.6 Домашня навчальна робота учнів
• 1.2.7 Консультації
• Розділ 2. Методика організації та проведення виховних позаурочних форм занять
• 2.1 Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи
• 2.2 Досвід вчителів трудового навчання щодо організації і проведення основних форм позаурочної роботи
• Розділ 3. Експериментальна частина
• Висновки
• Список літератури

Вступ

Актуальність. Становлення загальноосвітньої школи як базової ланки у системі безперервної освіти пред’являє нові вимоги до знань, зокрема в забезпеченні їх узагальненості й системності. Важливо домогтися не стільки запам’ятовування конкретних відомостей, скільки досягти усвідомлення загальних закономірностей, виробити в учнів здатність вводити нові знання в систему раніше засвоєного, сформувати уміння пізнавальної діяльності на рівні їхнього вільного практичного застосування.

Реалізація названих завдань вимагає значного розширення сфери, урізноманітнення видів та зміни характеру навчальної діяльності школярів, яка має стати більш творчою, самостійною, позбавленою постійної дріб'язкової опіки з боку вчителя. Тож у шкільну практику все ширше входять лекції, семінари, навчально-практичні заняття, інтегральні уроки, дидактичні ігри тощо. Всі ці заняття передбачають розширення змісту і зміну характеру навчально-пізнавальної діяльності школярів. Найголовнішою їх ознакою є вихід за межі лише шкільних ситуацій, спроба ввести учнів у сферу соціальних, виробничих відносин, сформувати в них не лише основи знань, а й навички соціальної поведінки. З’явились і спеціальні заняття, присвячені формуванню загальних навчальних умінь, особливо вмінь організації навчальної діяльності, оскільки формування їх на уроках з різних предметів паралельно з вивченням програмового матеріалу не дає бажаних наслідків. Засвоєння таких знань на спеціальних міжпредметних заняттях з наступним відпрацюванням практичних дій під час вивчення різних навчальних предметів через систему доцільно дібраних завдань дає змогу уникнути дублювання в роботі педагогічного колективу та підвищує ефективність роботи.

Об`єктом дослідження являється основні форми позаурочної роботи в школі.

Предмет дослідження — можливості використання основних форм позаурочної роботи.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з`ясувати в чому полягають особливості проведення основних форм позаурочної роботи в школі навчального та виховного характеру.

Головна мета роботи вимагає виконання певних завдань:

1) дати характеристику основних позаурочних форм навчання, можливостей їх використання;

2) з`ясувати особливості використання різних форм позаурочних занять виховного характеру.

Практична значимість даного дослідження полягає в тому, що виникає необхідність переосмислити функції різних форм позаурочних занять щодо освіти, виховання й розвитку школярів, шукати нові види позаурочних форм роботи, розробляти підходи до конструювання раціональної системи занять з метою повнішої реалізації їх педагогічних можливостей.

Розділ 1. Позаурочні організаційні форми навчання: їх суть, значення, методика проведення

1.1 Поняття позаурочної, позакласної та позашкільної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен з них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнацької та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв’язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.

Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп’ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.

1.2 Характеристика основних форм позаурочної навчальної діяльності

1.2.1 Семінарські заняття

Семінарські заняття поділяють на підготовчі (просемінарські), класне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське заняття — перехідна від уроку форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми — власне семінарів. Розрізняють такі види власне семінарських занять: розгорнута бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв’язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару — міжпредметні семінари-конференції. їх практикують у старших класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти.

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, збирати певний фактичний матеріал, відвідувати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимога до учнівських доповідей і повідомлень — наявність невідомого іншим учням матеріалу, елементів власного дослідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Семінарське заняття можна організувати й таким чином: всі учні готують усі питання і виступають з повідомленнями за бажанням або за викликом. Учитель також заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослідницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певного розділу програми. У підготовці до нього використовують більше джерел інформації: тривалі спостереження, матеріали екскурсії/результати дослідів на пришкільній ділянці, літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершення вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, стисло характеризує виступи, за потреби робить доповнення й виправляє помилки, радить учням, як працювати над проблемою надалі, якщо вона їх зацікавила. За доповіді, повідомлення і змістовні доповнення він виставляє учням оцінки.

Цікавий процес підготовки і проведення підсумкового (синтетичного) — семінару з історії запропонував учитель О. Кузьменко. За три тижні до семінару він знайомить учнів з провідною його проблемою, ставить перед ними попередні дидактичні завдання, ознайомлює їх з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації учні ділять сторінки розвороту зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекцій учителя, у другій і третій — самостійно здобутий матеріал, у четвертій — власні думки та коментарі до прочитаного. Цю колонку заповнюють і безпосередньо під час семінару.

Формують 6—8 тимчасових навчальних груп (по 3—4 учні) залежно від дидактичних завдань уроку, сформованості загально навчальних умінь та навичок школярів. Учитель призначає координатора — здібного, ерудованого, комунікабельного учня, якому передає управлінську функцію. Заздалегідь створюють також арбітраж, що виконує дві функції: журі (нараховує бали) і експертного органу (вирішує найбільш спірні питання та ситуації), з батьків учнів, учителів, гостей, колишніх учнів, які свого часу брали участь у таких заняттях.

У кожній групі вчитель призначає консультанта, з яким працює поглиблено: рекомендує складнішу літературу, роз’яснює малозрозумілі місця, передбачає суперечливі позиції, коментує термінологію. Протягом першого тижня з консультантами проводить одну співбесіду, другого і третього — по 2 — 3. На прохання окремих консультантів — індивідуально.

За тиждень до семінару консультант організовує 2—З заняття для своєї групи, під час яких з’ясовує характер прочитаного учнями матеріалу, визначає спеціалізацію в групі. Під час семінару він виконує двояку роль: надає товаришам допомогу й періодично виступає від імені групи як її учасник.

У групах учитель проводить індивідуальні добровільні консультації у формі ненав’язливих співбесід у неформальній обстановці. Кожна група отримує домашнє завдання: виробити більш чи менш спільну думку з головної проблеми семінару. Координаторові докладно роз’яснюють регламент, дають поради щодо змісту вступного слова, вчать вести дискусію тощо.

Напередодні заняття в кабінеті переставляють меблі, щоб компактно розмістити групи, кожна з яких має прапорець з номером. За партою — координатор. Уздовж стіни — парти для членів арбітражу, гостей. На дошці записують тему семінару.

У короткому вступному слові вчитель доповнює попередні дидактичні завдання, вже відомі учням, а координатор обґрунтовує актуальність теми.

Відтак він пропонує кожній команді визначити своє ставлення до проблеми (на виступ — 3 хв. «конкурс колективної думки»). Після виступу останньої групи арбітраж протягом хвилини радиться й називає кращу команду, вмотивовуючи своє рішення. Команда, визнана кращою (група К), відтепер захищається.

Координатор пропонує решті команд ставити групі К запитання, пов’язані з колективною думкою з головної проблеми (на підготовку — 1 хв.). Кількість запитань необмежена. їх можуть ставити також члени арбітражу, гості, вчитель. Група К відповідає. Мета цього етапу — підготовка до регламентованої дискусії.

Відтак координатор оголошує фазу оцінних реплік. Суть її в тому, що після хвилинної наради команди повідомляють про своє ставлення до колективної думки групи К з головної проблеми уроку та до її відповідей на запитання. На цьому етапі семінару починаються мікродискусії: кожної команди з групою К. Якщо група К, незважаючи на перемогу в конкурсі думок, не впоралася зі своєю роллю, координатор має право запропонувати її команді, що посіла друге місце, і семінар починається ніби спочатку — із запитань новій групі К.

За 15 хв. до закінчення учитель коротко визначає ступінь реалізації дидактичних завдань, дає узагальнену оцінку знань учнів з теми. Відтак оцінюється дискусійна частина уроку (кожна команда за п’ятибальною системою). Вчитель називає кращі команди і найактивніших учасників. Індивідуальні оцінки, як правило, не виставляють, бо вони потребують детального аналізу й обґрунтування. Це робиться на колоквіумі, який проводять на наступному уроці.

Досвід переконує, що такий двогодинний семінар з елементами групової навчальної діяльності корисний лише за умови ґрунтовного попереднього лекційного курсу і наступного колоквіуму, поєднання з іншими формами навчальної роботи.

1.2.2 Практикум

Передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практикум відводиться 10—15 год. навчального часу протягом 2—3-х тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спостереження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдання можуть бути однаковими й різними для різних груп учнів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Головна мета практикуму — практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й систематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретична інтерпретація отриманих результатів.

1.2.3 Факультативні заняття

Серед форм диференціації, які створюють передумови для активізації самостійної діяльності школярів і сприяють реалізації творчого потенціалу особистості, чільне місце займають факультативи.

Аналіз теоретичних надбань з проблеми шкільних факультативів дає підстави для висновку, що не всі її аспекти досліджено достатньо вичерпно. Маю на увазі, зокрема, загальні дидактичні основи факультативного навчання, обґрунтування педагогічних функцій і завдань факультативів на різних рівнях шкільної освіти. Не розроблено чіткої дидактичної класифікації й відповідної їй системи факультативів, які забезпечували б реалізацію цих функцій.

Факультативне навчання підпорядковано меті й завданням шкільної освіти, тому його загальні функції збігаються з функціями обов’язкового навчання, розвивальною, освітньою і виховною метою. Щоб реалізувати першу Й третю з цих функцій, факультативні заняття мають більше потенційних можливостей, ніж обов’язкові, що умовлено передусім їх організаційними особливостями (добровільність вибору, порівняно малий кількісний склад груп, психолого-педагогічні особливості учнів, широкий контингент керівників занять тощо).

Одна з істотних особливостей навчально-виховного Процесу в підлітковий період має полягати в інтенсифікації інформаційної, загальнорозвивальної його функцій на основі широкого, різнобічного інформування підлітків Про довкілля і власну особистість та залучення їх до нових видів діяльності. Через обмеженість навчального часу не можна задовольнити цю вимогу на обов’язкових заняттях. Саме факультативне навчання має значні резерви. Співвіднесення загальної спрямованості доцільних впливів На особистість підлітків з визначеними функціями факультативів свідчить, що такі впливи можуть бути здійснені головно в процесі реалізації розвивальної функції факультативів. Ось чому саме ця функція має стати в основній школі провідною й позначитися як на змісті факультативів, так і на організації їх вивчення.

Передусім зміст факультативів має орієнтуватися на тих підлітків (а їх більшість), які мають різнобічні інтереси, але ще не визначилися з головним, а отже, повинен охоплювати різноманітність проблем, висвітлювати різні сторони навколишнього світу, показувати учням, чим потрібно цікавитися і що робити, задовольняти принцип науковості. Інформація має бути досить глибокою й вірогідною, відповідати сучасному науковому розумінню предмета розгляду, а обсяг і зміст знань такими, щоб, з одного боку, відобразити інформацію, достатню для розуміння сутності наукової картини світу, а з іншого — забезпечити доступність навчання, орієнтуватися на зону найближчого розвитку. Водночас зміст факультативного навчання повинен бути систематизованим відповідно до основних сфер довкілля, щоб учням легше було сприймати великий обсяг інформації, систематизувати її (тобто структурувати в певний спосіб відповідні наукові відомості).

У навколишньому світі виділяють три тісно взаємопов'язані сфери: природу, суспільство, культуру. Оскільки людину як суб'єкт і продукт суспільного розвитку в руслі ідей гуманітаризації освіти можна виділити в окремий предмет вивчення, то, відповідно, існують чотири блоки наукових знань про довкілля.

Описаний науковий зміст можна відобразити в багатьох факультативних курсах конкретного спрямування. Проте їх велика кількість призведе до розпорошеності й фрагментарності знань. Учні не встигнуть прослухати й десятої частини цих курсів. Можливий інший шлях — один синтетичний факультативний курс висвітлюватиме довкілля, відображатиме зазначені основні блоки інформації, вивчатиме його протягом двох — трьох років навчання. Проте за такого підходу важко створити учням умови для вільного пошуку себе, задовольнити запити тих, хто вже визначився зі сферою свого інтересу, оскільки факультативний курс утримує багато зайвої з огляду на цей Інтерес інформації.

Отже, доходимо висновку про доцільність створення банку факультативів, який включає певний орієнтовний мінімум назв. Під банком факультативів розуміємо певний їх набір, підпорядкований одній меті — загальному розвиткові підлітків. Ця мета об'єднує зміст факультативних курсів, зумовлює подібність їх структури, а також організацію й методику вивчення.

Зміст та структура факультативних курсів для учнів 5 — 6-х класів, 7-го та 8 — 9-х класів мають певні специфічні особливості. У факультативних курсах для учнів 5 — 6-х класів (15 — 20 назв) найважливіші сфери дійсності викладено узагальнено, оглядово. Основними особливостями структурування змісту є забезпечення системності знань та поєднання індуктивного та дедуктивного методів розгляду матеріалу з переважанням дедуктивного, що дає змогу лаконічно викладати зміст.

Лаконічні факультативні курси у 5 — 6-х класах мають такі переваги перед тривалими курсами:

1) учні мають змогу задовольняти змінний інтерес, випробувати себе в різних галузях знання;

2) створюються умови для перегрупування учнів щоразу, коли розпочинається вивчення нового курсу (три-чотири рази впродовж навчального року), що значно розширює сферу спілкування учнів.

Кожному блоку наукових знань про довкілля в банку факультативів відповідає певна їх група. Основу такого банку становлять 15 факультативних курсів.

Наукову інформацію про природу викладено в двох курсах: 1. Земляни і космос. 2. Як врятувати природу.

Наукові знання про суспільство відображають також у двох курсах: 1. Твоя професія. 2. Які народи живуть на Землі.

Дані про людину розкрито у групі факультативних курсів: 1. Пізнай і зрозумій себе. 2. Як стати товариською людиною. 3. Тобі, дівчинко. 4. Тобі, хлопчику.

Інформація про матеріальну й духовну культуру, яка доступна, цікава учням даного віку і особливо потрібна в період самовизначення особистості, розкривається в банку факультативів найповніше, висвітлюючи всі основні її сфери: матеріальне виробництво, техніку, науку, літературу, мистецтво, спорт тощо. Водночас навчальні предмети не дублюються. До певної міри цим завданням відповідають такі факультативні курси: 1. Які бувають машини. 2. Скільки всього наук. 3. Що читати? 4. Види спорту. 5. У світі прекрасного. 6. Барви українських обрядів. 7. З бабусиної скрині, з дідусевої майстерні.

Щоб досягти спільної розвивальної мети даних факультативних курсів, доцільно передбачити певні спільні складові змісту: значення проблеми для людства (чи особистості); історичний розвиток проблеми; сучасний стан та перспективи; досягнення з цієї проблеми в Україні; характеристика можливих способів участі учнів у її розв’язанні.

Виходячи з вікових особливостей середніх підлітків, їхнього намагання реалізувати себе в конкретній діяльності, доцільно створити для учнів 7-го класу факультативні курси як теоретичного змісту, що стосуються сфер діяльності, так і практичного спрямування, пов’язані з основними групами професій (орієнтовно 5−7 назв). Наприклад, практикум може включати такі практичні заняття: визначення учнями сфери свого інтересу (до груп професій за предметами праці); предмета свого інтересу (професії); схильностей до умов праці, що характерні для різних груп професій.

Для самовизначення учнів 8−9-х класів, їхньої професійної орієнтації зміст факультативних курсів повинен також відображати на відповідному теоретичному рівні всі зазначені сфери дійсності, але головно — різні види професійної діяльності.

Такий підхід до педагогічних функцій та змісту факультативного навчання в основній школі забезпечує їх раціональне узгодження зі змістом загальноосвітніх навчальних предметів і спеціальних курсів, сприяє повноцінному розвиткові особистості.

Ця форма організації навчання — єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями (7 — 9 кл.) і сходинка від засвоєння предмета до вивчення науки, засіб ознайомлення учнів з методами наукового дослідження (10 — 12 кл.).

Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Кожен може обрати не більше двох факультативів. За освітніми завданнями існують такі види факультативів: а) з поглибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчення додаткових дисциплін; в) з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерства освіти України або авторськими (підготовленими досвідченими вчителями). Лабораторією дидактики Інституту педагогіки АПН України розроблено програми та зміст факультативних курсів для 5 — 6 класів. За змістом факультативи об'єднано в такі серії:

I. Про тебе (1. Пізнай і зрозумій себе. 2. Як стати товариською людиною. 3. Тобі, дівчинко. 4. Тобі, хлопчику).

II. Людина і природа (1. Які народи живуть на землі. 2. Земляни і космос. 3. Як урятувати природу).

III. Ким стати? (1. Твоя професія. 2. Скільки всього наук. 3. Які бувають машини).

IV. Красиве і корисне (1. У світі прекрасного. 2. Що б почитати. 3. Види спорту).

V. Народні скарби (1. Барви українських обрядів — із глибини віків. 2. З бабусиної скрині, з дідусевої майстерні).

Такі заняття проводять найдосвідченіші вчителі школи, запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти, науково-дослідних інститутів виробництва. На відміну від інших організаційних форм навчання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи формуються за інтересами).

У програмі факультативів обов’язково відображено сучасні досягнення в галузі науки, техніки культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної й трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної діяльності. На факультативних заняттях використовують різні методи навчання, але перевагу надають тим, що привчають учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо).

Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять в кінці курсу. Підсумкові оцінки вносять до атестату про середню освіту.

Ефективність системи навчання значно зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, учні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх організаційних формах класно-урочної системи.

1.2.4 Екскурсії

Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — сприймання учнями предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм — програмні та позапрограмні; за змістом — тематичні й комбіновані; за часом проведення щодо матеріалу, який вивчається, — вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предмета — ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Виходячи зі змісту навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і проводять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учитель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії.

Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використовуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спостереження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано активізувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організовують спостереження і виконання учнями практичних завдань.

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Передусім це бесіда на самому об'єкті, під час якої учні отримують відповіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й практичні знання навчальної програми з предмета. Проте основна робота проводиться на навчальних заняттях. За матеріалами екскурсії учні готують звіти у вигляді невеличких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповідний матеріал.

Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобувають наочні знання в природних умовах; отримують багатий матеріал для спостережень; сприймають явища в цілісності; накопичують багатий матеріал для наступної роботи. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів.

Екскурсії проводять відповідно до загальношкільного плану навчальних (комплексних і з окремих предметів) і поза-навчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Підготовка до екскурсії започатковується складанням перспективного тематичного плану й визначенням в ньому місця для цього виду занять. З урахуванням оточення (виробничого. культурного, економічного) учитель намічає об'єкт екскурсії. При цьому він виходить насамперед з того, щоб зміст екскурсії відповідав програмі і вимогам безпеки, був доступним для розуміння учнів. Обираючи об'єкт виробничої екскурсії, вчитель обов’язково має враховувати рівень технології й технічної оснащеності підприємства, його можливості для розв’язання. актуальних завдань школи (політехнізація змісту освіти, профорієнтація тощо). Об'єкт екскурсії попередньо вивчається вчителем.

Це допомагає йому правильно визначити обсяг і зміст інформації, яку треба довести до свідомості учнів під час екскурсії, опрацювати методику її організації і проведення.

Під час попереднього ознайомлення з об'єктом намічається маршрут екскурсії, виявляються джерела можливої небезпеки (залізничні переїзди, підйомні крани, небезпечні місця). Якщо екскурсія проводитиметься спеціалістом, заздалегідь обмежується обсяг і рівень пояснень, щоб запобігти перевантаженню свідомості учнів спеціальною термінологією, деталями, другорядним матеріалом.

На етапі підготовки деталізується мета і складається розширений план проведення екскурсії, В ньому відмічаються питання, з яких будуть організовані спостереження в процесі Проведення екскурсії, опрацьовуються проблемні завдання для учнів, відбираються основні й додаткові джерела інформації, готуються наочні посібники (схеми, таблиці, фотографії) й необхідне обладнання (вимірювальні інструменти, гербарні папки, олівці, блокноти, фотоапарат, компас і т. ін.). План екскурсії включає види роботи учнів, перелік об'єктів спостереження, способи й форми наступного опрацювання зібраного матеріалу, розрахунок часу. В плані зазначаються також форми організації навчальної діяльності учнів — будуть всі вони виконувати одну і ту саму роботу, об'єднаються в невеликі групи чи виконуватимуть індивідуальні завдання. При цьому враховуються вікові та індивідуальні можливості учнів, їхній попередній досвід екскурсійної роботи.

Перед екскурсією вчитель проводить бесіду з учнями, під час якої повідомляє їм дату, місце, мету, завдання й маршрут екскурсії, пояснює правила безпеки й поведінки на екскурсії, стисло характеризує екскурсійний об'єкт, радить, за чим і як треба буде спостерігати, як і що записувати, фотографувати, як рухатись за маршрутом. Завдання для учнів формулюються з розрахунку стимуляції їхньої активної діяльності під час спостережень. Слід чітко, відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів розподілити обов’язки між ними. Якщо потрібно за планом поділити учнів на ланки, То необхідно призначити ланкових і довести завдання кожній ланці, виділити відповідальних за наочний посібник і обладнання, старших на маршруті. Учитель повідомляє учням запитання, відповіді на які вони мають одержати в ході екскурсії, й рекомендує їм спеціальну додаткову літературу. План екскурсії за етапами її проведення, вказівки щодо спостережень за об'єктами пізнання, та питання, які треба з’ясувати, учні записують у робочі зошити, залишаючи під кожним пунктом місце для фіксації вражень. Перед початком екскурсії необхідно також проінструктувати учнів щодо способу опрацювання здобутої на цих заняттях інформації, складання? письмових звітів, підведення підсумків.

Організація навчальної роботи учнів на місці проведення екскурсії започатковується вступною бесідою в якій дається стисла характеристика об'єкта пізнання. На природничо-географічних екскурсіях, наприклад, звертається увага учнів на особливості спостережуваних природних явищ, їх взаємозв'язок, зміни, що викликаються природними процесами і господарською діяльністю людини. Вступна бесіда на екскурсії до тваринницької ферми включає загальні відомості про колгосп (радгосп) і саму ферму, організацію Праці на ній (оренда, сімейний підряд), цифрові дані й відповідну історичну інформацію, яка збагачує уявлення учнів про розвиток даної галузі сільського господарства. Під час вступної бесіди на екскурсії до промислового виробництва учні одержують необхідну інформацію про сировину, з якої виготовляється продукція, технологічні стадії її переробки, фізичні й хімічні процеси, що відбуваються при цьому, про обладнання, апаратуру, машини й механізми, які полегшують працю людини або замінюють її фізичні функції. Акцентується увага екскурсантів на функціях робітників, психологічних вимогах до них у зв’язку з умовами праці на даному об'єкті. Нагадуються правила техніки безпеки.

На промисловому виробництві, щоб не відволікати уваги учнів, вступну бесіду краще проводити в музеї підприємства, технічному кабінеті, в клубі, навчальній аудиторії, попередньо обладнавши ці приміщення відповідними Ілюстраціями, схемами, моделями та іншими наочними посібниками. На виробничих екскурсіях сільськогосподарського профілю вступна бесіда проводиться безпосередньо біля екскурсійного об'єкта, а на природничо-географічних екскурсіях — з такого місця, звідки зручно оглядати навколишню місцевість.

На виробничих екскурсіях доцільно спочатку оглянути діючий об'єкт в цілому, а потім проаналізувати окремі його складові. Під час демонстрації агрегату, бажано звернути увагу учнів на прийоми його праці, підготовку робочого місця, пояснити сутність запроваджених ним раціоналізаторських пропозицій. Ще краще заздалегідь домовитися з одним із передових робітників, щоб дім розповів учням про свою роботу, підкресливши важливість знань, одержаних ними в школі для оволодіння даною професією.

Бесіду по ходу екскурсії слід вести з таким розрахунком, щоб звернути увагу учнів на основне, водночас не докучаючи довгими поясненнями, що втомлює учнів. Рекомендується розкривати перед учнями міжпредметні зв`язки.

Керівництво навчальною роботою учнів на екскурсіях, як правило, здійснює спеціаліст даного об'єкта. Щоб забезпечити єдність вимог щодо характеру, змісту й порядку подання інформації про спостережувані об'єкти, учитель заздалегідь повинен домовитись з екскурсоводом, що й за чим демонструвати і як пояснювати учням демонстровані предмети, процеси і явища.

В кінці екскурсії, незалежно від того, на яких об'єкта вона проводилась, учитель має перевірити роботу учнів, чи все виконано за планом, чи зроблені записи, зарисовки, виміри, чи відібрано потрібні експонати. Потім проводиться заключна бесіда, на якій учитель відповідає на запитання учнів, з’ясовує їхні враження від екскурсії і ставить завдання щодо оформлення її матеріалів (у вигляді реферату, альбому, стенда і т. ін.).

Матеріали екскурсії доцільно використовувати на інших заняттях з предмета. Вони можуть лягти в основу учнівської конференції яка проводиться в кінці вивчення теми чи розділу курсу.

Використання матеріалів екскурсії в процесі наступної роботи в школі значно підвищує її ефективність, сприяє повнішій реалізації педагогічних можливостей екскурсії як навчального заняття.

Розробка методики організації і проведення уроку-екскурсії з природознавства здійснюється на основі загальних дидактичних закономірностей, але з урахуванням особливостей уроку-екскурсії взагалі і конкретно кожного її виду.

Ефективність уроку-екскурсії насамперед залежить від підготовки його вчителем. Ця робота здійснюється у такій послідовності:

1. Визначення теми уроку-екскурсії за програмою з природознавства.

2. Визначення виду уроку-екскурсії.

3. Складання логічно-понятійної схеми власне предметного змісту уроку-екскурсії за підручником з природознавства.

4. Конкретизація змісту відповідно до тих об'єктів, які є на місці екскурсії. (Учитель попередньо добре вивчає маршрут і місце уроку-екскурсії).

5. Визначення освітньої, розвиваючої і виховної цілей конкретного уроку.

6. Розробка методики проведення уроку-екскурсії.

7. Підготовка школярів до нього.

8. Підбір необхідного обладнання.

1.2.5 Предметні гуртки

Створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати радіопередачі в школі.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочними організаційними формами навчання. їх завдання — поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання школярів; має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять. Нижче наведено план роботи історико-краєзнавчого гуртка.

1.2.6 Домашня навчальна робота учнів

Мета як форми організації пізнавальної діяльності учнів — розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності. Вона тісно пов’язана з уроком. Цей зв’язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потребує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв’язку завдань, знаходження в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Окрім того, виконуючи домашнє завдання, учні готуються до сприймання нового матеріалу на наступному уроці. Проте це не означає, що домашню навчальну роботу слід обов’язково давати на кожному уроці. Вона доцільна лише тоді, коли її необхідність і корисність випливає з процесу уроку.

Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам’ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ін.).

Домашніми завданнями можуть бути: робота з текстом підручника; виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв’язування задач. Досвідчені педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм; поспілкуватися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерегти природне або побутове явище, провести дослід та ін.

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для учнів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацювати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих випадках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.

Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кожного предмета, вчителі повинні виходити з того, що вона має вкладатися в загальні часові межі домашньої навчальної роботи учнів залежно від класів, у яких вони навчаються. У 1-му класі — до 1 год., у 2—3-му класах — до 1,5 год., 4—5-му — до 2 год. у 6—7-му — до 2,5 год., у 8-му — до 3 год., у 9—12-му класах — до 4 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини того, що зроблено на уроці у 1—7 класах, і половини — у 8—12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. Домашнє завдання учням пропонують у той момент, коли воно природно випливає з процесу пізнавальної діяльності (і в середині, і наприкінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок.

Украй важливо привчити школярів виконувати домашнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впоратися з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки навідними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуацію в попередніх завданнях та ін. Обов’язок учителів і батьків — створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і привчити її виконувати завдання в день його отримання, напередодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримувалися певних педагогічних вимог. Виконання домашніх завдань у школах-інтернатах і групах подовженого дня має деякі особливості, Передусім ця робота здійснюється під безпосереднім керівництвом педагога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою: обов’язкове для всіх і щоденне виконання домашніх завдань виробляє звичку до систематичної самостійної навчальної праці; під керівництвом педагога в учнів швидше формуються раціональні прийоми самостійної роботи, створюються умови для диференціації домашніх завдань залежно від успіхів кожного учня, надання допомоги тим, хто не встигає.

Успішність учнів значною мірою залежить від їх. уміння організувати виконання домашніх завдань. Учитель готує учнів до виконання домашніх завдань під час уроку: формує навички самостійної роботи, роз’яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літератур рою, проведення спостережень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди «Учись вчитися», які містять матеріали про правильну організацію самостійних занять, виконання домашніх завдань, застосування знань. Практикують також бесіди з учнями на теми: «Як готувати уроки», «Бережи хвилину» та ін. Бажано* щоб діти поділилися своїм досвідом підготовки домашніх завдань, розповіли, як вони долають труднощі.

Класний керівник повинен цікавитися дозування домашніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, домагатися того, щоб вчителі детально інструктували їх, розповідали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів.

Важлива умова ефективності самостійної роботи учнів — систематична перевірка вчителем виконання домашніх завдань, об'єктивна оцінка їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями записів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань.

1.2.7 Консультації

Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв’язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Під час консультації з конкретної теми доцільно ставити учням запитання також з уже засвоєного навчального матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.

Розділ 2. Методика організації та проведення виховних позаурочних форм занять

2.1 Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи

Масові форми виховної роботи До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Читацька конференція — важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає їм глибше зрозуміти зміст та поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки"

Конференції проводять на матеріалі одного або кількох творів однієї теми, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Залежно від типу конференцій та індивідуальних особливостей читацького колективу визначають структуру її проведення. У 5—7 класах вона наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до конкретного твору, читають напам’ять уривки з нього, ставлять інсценівки або переглядають діафільм, кінофільм. У старших класах учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких розмірковують про моральні риси, якості та вчинки персонажів, аналізують художні особливості творів.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні.

Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими школярами.

Зустрічі з відомими людьми краю влаштовують переважно для середнього та старшого шкільного віку.

Групові форми виховної роботи До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіоі телепередачами, екскурсії, походи та ін.

Політичні інформації поділяють на оглядові й тематичні. Оглядові політінформації — короткі популярні повідомлення про найважливіші події, які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю одного або кількох питань, органічно пов’язаних між собою. У процесі політичного інформування учнів важливо забезпечити новизну, своєчасність, оптимальний для них обсяг, якість інформації (достовірність, надійність, повнота), а також селективність їх засвоєння.

Аналізуючи ефективність політінформації, доцільно з’ясувати актуальність теми, рівень підготовленості учнів-політінформаторів, зацікавленість та активність слухачів. Учитель має звернути увагу на доступність інформації, використовувані учнями джерела, уміння узагальнювати, робити висновки. Поза його увагою не може бути й політична спрямованість інформації. Дуже важлива під час політінформації позиція й активність учителя.

Година класного керівника — дієвий засіб формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів. їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Годину класного керівника наприкінці кожного місяця доцільно присвятити підведенню підсумків навчально-виховної роботи класу.

Орієнтовна структура і зміст години класного керівника:

1. Підготовчий етап. Передбачає повідомлення учням теми, основних її питань для попереднього обдумування, доручення окремим із них самостійно підібрати матеріал, залучення учнів до читання літературних творів, статей, журналів, газет, перегляду кінофільмів, спектаклів, телепередач, добору ілюстративних матеріалів, репродукцій картин, портретів, плакатів, виготовлення таблиць, схем, проведення анкетного опитування. Вся ця робота стисло фіксується в конспекті.

2. Зміст години класного керівника⁰.

а) вступна частина — повідомляється тема, мотивується її актуальність і необхідність, вказуються основні питання, визначаються завдання, які треба вирішити, учнів у загальних рисах вводять у суть теми. Вступ розрахований на 3 — 7 хв.

б) основна частина — всебічно висвітлюють суть теми, ґрунтовно розкривають головні її питання, пояснюють зміст невідомих понять, наводять приклади, які б спонукали учнів до гуманних вчинків, пробуджували позитивні почуття і викликали осудливе ставлення до негативних дій. На цьому етапі переглядаються і аналізуються кіноі діафільми, репродукції творів видатних художників, обговорюються прочитані твори, книги, журнальні чи газетні статті, прослуховуються фонозаписи, виступають запрошені, учні класу. Для виступів запрошених осіб, перегляду й аналізу кінота діафільмів, картин художників, обговорення книги, статті, дається лише план. Основна частина триває до 35 хв.;

в) підсумкова частина — короткі висновки й узагальнення на основі матеріалу, що розглядався стислий аналіз виступів, а за потреби — їх доповнення чи уточнення, підсумки сказаного, спонукання учнів до формування в собі позитивних якостей, про які йшлося, завдання для самостійної роботи над собою, рекомендування певної літератури для самостійного читання.

г) підсумкове слово класного керівника (5—7 хв.). Класний керівник має подбати, щоб учні не були пасивними слухачами і спостерігачами, а брали активну участь у проведенні цього заходу.

Тему класної години доцільно дати учням заздалегідь, а також розподілити необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).

Важлива роль у позакласній виховній роботі належить гурткам художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають змогу виявити свою творчість. Учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських стосунків, більше тягнуться до книги. Ретельно слід підходити до репертуару художньої самодіяльності.

Різноманітні форми та методи роботи з періодичною пресою передбачають, зокрема, колективне читання й обговорення чергового номера газети, огляд газет з певної теми, використання їх матеріалів на політінформаціях тощо. Передусім необхідно дізнатись, які газети передплачують учні, як вони їх читають, з ким і як обговорюють прочитане, що цікавить їх найбільше.

Можна запланувати обговорення з учнями окремих матеріалів з газет, виготовлення альбомів з газетних вирізок, ознайомлення школярів з роботою місцевої друкарні й редакції та ін. Вчителеві самому слід регулярно читати газети, добираючи матеріал для читання й обговорення на політичні, моральні, спортивні та інші теми. Підібрані статті доцільно поділити на такі, що призначені для читання вголос, для самостійного читання і для переказу. Можна дати учням завдання: навчитися правильно, грамотно читати конкретну статтю і переказувати її зміст. Розподіляючи матеріал для читання, враховують уподобання учнів.

Щоб привчити їх грамотно читати періодичну пресу, варто запропонувати таку пам’ятку: 1. Читати газету щодня. 2. Обов’язково читати статті, які висвітлюють найактуальніші питання сьогодення. 3. Переглядати заголовки всіх статей, що допоможе зосередитися на цінному матеріалі. 4. Потрібну статтю читати уважніше, визначаючи в ній головне. 5. Звертати увагу на незрозумілі слова, з’ясовувати за допомогою словника їх зміст. 6. Читаючи газету, на політичній карті знайти місця, про які йдеться в ній. 7. Прочитане обговорювати на політінформаціях, а також з товаришами.