Національні форми залучення економіки до глобальних економічних процесів

Самостійна робота з дисципліни Теорія економічного розвитку На тему

«Національні форми залучення економіки до глобальних економічних процесів»

Вступ В даній роботі розглянуте поняття глобалізації та глобальних економічних процесів, їх сутність та формування протягом 20 сторіччя. Важливо приділити увагу категоріально-понятійним значенням: що таке глобалізація.

Глобалізація економічних процесів розгорнулася в другій половині 20 ст. На це вплинули історичні та політико-економічні події того часу. В умовах інтеграції економік та ринків країн світу утворювалися суб'єкти господарювання (ТНК), чия господарська діяльність виходила за межі однієї країни. Відповідно усі інструменти та об'єкти їхньої господарської діяльності також почали набували світових масштабів. Джерелом факторів виробництва для таких ТНК, зокрема фінансового капіталу стали різні регіони світу, що поширило їх колообіг на економіки різних країн.

Сьогодні, політико-економічна інтеграція різних держав та глобалізація капіталу являються взаємопов'язаними та взаємопричинними подіями. Утворення політичних та економічних світових спільнот дало змогу капіталу окремих країн вийти на світову арену. В свою чергу такий світовий капітал вже сам по собі являється рушійною силою для ще більшої інтеграції економік різних країн та утворення світових ринків, ще більше розкручуючи спіраль глобалізації.

Однак для кожної країни процес інтеграції в глобальні економічні процеси є різним, у кожної країни — свої національні особливості. В роботі буде розглянуто що це за особливості, яким країнам вони притаманні і як вони впливають на процес інтеграції даної країни у світову економічну спільноту.

глобалізація економічний монополія Визначення та сутність глобальних економічних процесів

Існує декілька наукових підходів щодо визначення глобалізації економіки.

Структуралістський підхід — трактування глобалізації як об'єктивного та незворотного процесу, спричиненого економічними, технологічними та політичними чинниками;(1)

Кон’юнктурний — трактування глобалізації як дискретного процесу, що може чергуватися із зворотними процесами деглобалізації, внаслідок зміни умов зовнішнього і внутрішнього середовища, унікальної конфігурації соціальних сил та історичних передумов; (1)

Конструктивістський — трактування глобалізації як стохастичного, непередбачуваного, недетермінованого та невизначеного процесу, що знаходиться під впливом взаємодій мотивацій, інтересів та ідей політичних агентів. (1)

Якщо спробувати синтезувати різні підходи і дати загально всестороннє визначення глобалізації, тоді можна її трактувати як інтеграцію світових ринків котра супроводжується зменшенням торгівельних бар'єрів між такими ринками, покращенням комунікаційних зв’язків між ними та пожвавленням прямих іноземних інвестицій.(4)

Якщо розглядати це поняття більш широко, то можна визначити глобалізацію як всеохоплюючий процес трансформації світогосподарської системи у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово кономічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

За М. Кастельсом нині формується економіка нового типа, котра є одночасно глобальною та інформаціональною. Глобальною вона являється уже зі зрозумілих нам причин, а інформаціональною вона є тому, що продуктивність та конкурентоспроможність її агентів залежить насамперед від їхньої здатності генерувати, обробляти та ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях.

Сучасна світова економіка є складною мозаїкою із держав та наддержавних транснаціональних утворень — інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). За цих обставин національні економіки перетворюються на інтернаціональні, а на світовій арені взаємодіють не країни, а країни-системи.

Йдеться про невідповідність економічних кордонів країн-систем кордонам національних держав внаслідок «проникнення» інтернаціональних відтворювальних ядер крізь національні економіки та «виривання» з них окремих анклавів для участі в глобальних циклах.(5)

Фактори глобалізації:

1. Технічні, технологічні

a. науково-технічний прогрес, розвиток нових поколінь транспорту і зв’язку;

b. революція в галузі інформаційних та телекомунікаційних технологій;

c. виникнення єдиного інформаційного простору і створення можливостей для здійснення операцій в режимі реального часу;

2. Соціально-економічні

a. поглиблення інтернаціоналізації економіки на основі її транснаціоналізації та регіоналізації;

b. лібералізація сфери руху товарів і капіталів;

c. геоекономічні трансформації, пов’язані з розпадом командно-адміністративної системи господарювання та посиленням ринкової уніфікації сучасного світу;

3. Політичні

a. взаємопроникнення макроекономічної політики урядів та центробанків;

b. зростаюча орієнтація національних держав на зовнішні зв’язки;

c. геополітичні зрушення, пов’язані з розпадом світової соціалістичної системи;

4. Культурні, морально-етичні

a. послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв;

b. зростання мобільності духовно-емоційного спілкування;

c. інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо;

Ознаки глобалізації: (1)

1. Головними суб'єктами конкуренції стають транснаціональні компанії (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ)

2. Регіональні угрупування країн посідають чинне місце у глобальному конкурентному середовищі

3. Освоєння зарубіжного ринку стає основною метою процесу господарювання

4. Поступова конвергенція національних економічних систем

5. Посилення ролі держави як регулятора соціально-економічних процесів, що відбуваються всередині національної економіки та організатора представництва місцевих товаровиробників на світових ринках

6. Нерівномірність розміщення ТНК, а отже, і матеріально-фінансових, організаційних, інформаційних ресурсів у розвинених та інших країнах

7. Соціалізація економіки, яка передбачає у найрозвиненіших країнах світу виведення зі сфери впливу законів ринку багатьох напрямків соціальної сфери (освіти, мед обслуговування), запровадження прогресивної шкали оподаткування особистих доходів

8. Зростання різниці щодо рівнів економіки та добробуту населення між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються Провідну роль у глобальній економіці відіграють транснаціональний капітал і банки, національні держави, світові та регіональні угруповання країн, міжнародні організації, мегаполіси, офшори та окремі бізнесмени-транснаціоналісти. Кожний із цих елементів може брати участь у кількох глобальних процесах.(4)

Міжнародні монополії: зародження та розвиток Зародження міжнародних монополій приходиться на кінець 19-поч.20 ст. і пов’язане з переходом капіталістичних ринкових систем провідних країн світу на монополістичну стадію розвитку, коли технологічні зміни у суспільному виробництві вимагали крупно масштабного нагромадження капіталу для реалізації міжнародних проектів у промисловій, транспортній та будівельній сферах. Саме з цього періоду крупні господарюючі об'єднання монопольного типу стають ключовими суб'єктами економічної взаємодії на національному та інтернаціональному рівнях. Найбільш яскравий приклад — США початку 20 ст., коли практично завершився процес монополізації нафтової та нафтопереробної галузей (95%), сталеливарної промисловості (60%), металургійної галузі (77%) тощо. Високий динамізм монополізації національних економік країн світу на фоні зростання інтенсивності їх зовнішньоторговельної діяльності та міждержавного переміщення капіталу вже на поч. 20 ст. призвели дож формування перших міжнародних монополістичних союзів та ТНК, як якісно нової форми концентрації капіталу. (3)

Потужного імпульсу розвитку процесів монополізації капіталу надала науково-технічна революція, котра розгорнулася в середині 1950;х рр. Вона активізувала процеси переливу надлишкового капіталу «зрілих» галузей у «молоді», швидкозростаючі галузі з високою нормою прибутку. Такі процеси спричинили зростання вартості виробленої продукції розвинутих країн світу за одночасного скорочення чисельності підприємств. Завдяки досягнутому ефекту масштабу підприємства-гіганти отримали можливість постійно нарощувати обсяги виробництва не лише без залучення додаткової робочої сили, але й навіть за умов її скорочення.(3)

Разом з тим, гігантська концентрація продуктивних сил, якої досягнули провідні країни світу у 1960;1970;х рр., обумовила необхідність проведення радикальної організаційної перебудови їх промисловості. Тому однією з характерних тенденцій у цій сфері стало розосередження виробництва на малих і середніх підприємствах — процес, зворотній укрупненню підприємств. Таке розосередження було відмічене у всіх без виключення розвинутих країнах світу, і являло собою нову форму концентрації та централізації капіталу — своєрідний «симбіоз» крупного і малого бізнесу. Її зародження обумовлювалося тією обставиною, що крупним монополіям. які користувалися необмеженими можливостями економічного диктату над немонополізованими, формально самостійними підприємствами, стало більш вигідно розосереджувати виробництво на малих та середніх підприємствах.

Що стосується територіальної експансії західних монополістичних структур на інтернаціональному рівні, то вона стала можливою за рахунок інтенсифікації вивозу капіталу та динамізації процесів трансформації монополій провідних країн світу у ТНК.

Так, формування сучасних багатонаціональних корпорацій розпочалося у США ще у 1950;х роках, і до початку 1980;х років їх загальна чисельність складала 320. (3)

Структурна перебудова світових монополій у цей період мала своїм проявом, зокрема, відхід провідних країн світу від розвитку на своїх територіях традиційних виробництв та їх перенесення у держави з нижчим рівнем економічного розвитку, котрі все більшою мірою почали «втягуватися» у світогосподарську систему. Це пов’язано з тим, що:

а) в країнах-лідерах утворилося перенагромадження капіталу;

б) загострення екологічної кризи та прийняття законів, що спонукало монополії перебазовувати виробництво у країни, що розвиваються.

Постійне нарощення масштабів вивозу монополістичного капіталу у дану групу держав дозволило західним монополіям глибоко укорінитися в їх національних економіках.

Водночас надмірна концентрація монополістичного капіталу у відносно невеликій групі країн, що розвиваються спричинила поглиблення асиметричності їх економічного розвитку Глобалізація економічні процесів включає в себе:

· глобалізацію виробництва (виникнення ТНК, вивіз виробництва в країни з більш дешевим трудовим ресурсом тощо);

· глобалізація системи просування товарі та послуг (виникнення представництв міжнародних компаній в різних країнах світу, політичні курси різних країн на завоювання нових ринків збуту чи перешкоджання іншим потрапити на цей ринок);

· глобалізація фінансової системи (ТНБ, боргові зобов’язання державних органів перед іншими держава-кредиторами, колообіг цінних паперів та похідних цінних паперів на світовому ринку ЦП, вихід на міжнародні біржі);

· глобалізація ринків робочої сили (трудова міграція, наприклад турків та азіатів в країни Європи, афро-американців та латино-американців в країни Північної Америки);

· глобалізація ринків інформації (сюди можна включити як приклади засоби мас-медіа, інтернет-простір тощо);

· глобалізація обміну результатами інтелектуальної діяльності (науково-технічні здобутки, винаходи, роботи тощо).

Отже ми можемо зробити висновок, що глобалізація економічних процесів є багатогранним процесом, котрий охоплює різні сфери економічної діяльності. Варто додати, що глобалізація економічних процесів протікає в тісному тандемі з політичною глобалізацію — утворенню політичних союзів, об'єднань, організацій і співтовариств держав в основі яких лежать спільні інтереси (СНД, ЄС, СОТ, Світовий Банк, МВФ тощо).

Наслідки глобалізації

Для визначення рівня глобалізованості даної країни використовують індекс глобалізації, розрахунок якого вказано нижче.

Іг = 0,34*Іге + 0,37*Ігс + 0,29*Ігп де Іг — індекс глобалізації, Іге — індекс глобалізації економіки, Ігс — індекс соціальної глобалізації, Ігп — індекс політичної глобалізації.

Процес глобалізації, як і будь-який інше явище має як свої переваги, так і недоліки, котрі розглянуто нижче. (1)

1. Глобалізація сприяє прискоренню уніфікації та поширенню передових технологій, стійкого функціонування інформаційної мережі, розвитку творчості та нововведень (+)

Глобалізація породжує загрозу консервації технологічної і соціальної відсталості ряду країн через їх не конкурентоспроможність і слабкість власної ресурсної бази (-)

2. Глобалізація відкриває можливості економічного зростання на основі інтенсифікації економічного, наукового, культурного розвитку народів планети (+)

В той же час вона може сприяти поглибленню нерівності економічного і соціального розвитку в глобальних масштабах, посилення диспропорції в світовій економіці(-)

3. Глобалізація сприяє удосконаленню механізму розподілу ресурсів, підвищення ефективності їх використання на основі розвитку глобальної конкуренції(+)

Проте існує загроза, що глобалізація сприятиме поглибленню розриву між товарними та фінансовими ринками, посиленню турбулентності міжнародних фінансових потоків, глобальних криз (-)

4. Підвищення якості життя, покращання добробуту сімей, розширення можливостей вибору та доступу до нових ідей, знань (+)

Глобалізація може сприяти деградації неконкурентоспроможних виробництв, зростання безробіття, викликаного структурною перебудовою та новими вимогами до якості робочої сили (-)

5. Глобалізація створює передумови для посилення міжнародної координації, зменшення загрози міжнародних конфліктів, локальних воєн (+)

При цьому вона може породжувати загрозу зростання конфліктів різного характеру і масштабу, створення глобальної сітки злочинного бізнесу, міжнародного терроризму (-)

6. Глобалізація сприяє загальному поширенню ідей гуманізму, демократії, захисту громадянських прав та основних свобод людини (+)

Втрати національної ідентичності, руйнування звичного способу життя, ціннісних орієнтирів, поширення єдиних стандартів на національні культури (-) (1)

Національні форми і особливості залучення до глобалізації

Кожна країна по-своєму інтегрується у світову економічну та політичну спільноту, тому глобалізація для всі протікає по-різному.

Зокрема для країн Європи результатом глобалізації стало утворення єдиного економічного та політичного простору — Європейського Союзу. В цьому альянсі Європа виступає як єдиний організм для решти світи і відчуває себе більш захищеною політично та економічно від зовнішніх факторів. Однак будь які збої всередині системи ЄС (наприклад фінансові труднощі хоча б одного з членів союзу) призводять до ланцюгової реакції проблем, що розгортаються у кризи великих масштабів.

Для США глобалізація відкриває можливості виходу на європейські та азійські фінансові ринки, маючи потужну банківсько-інвестиційну систему. Увесь світ прив’язаний до американської валюти, що дає можливість США впливати на багато країн світу через свою фінансову та монетарну політики.

Для азійських країн глобалізація економічних процесів дає можливість виходу на нові ринки збуту. Маючи найбільший ресурс трудової сили, ці країни мають змогу залучати багато виробництв на територію своїх країн. А це сприяє їхньому розвитку і набуття досвіду, котрі вони вже зараз використовують для створення своїх національних брендів (товарів). До того ж, надаючи майданчик для виробництва багатьом світовим підприємствам (починаючи від мобільних телефонів і закінчуючи електротехнікою) азійські країни набувають важелів впливу на економічні та політичні процеси в решті (залежних) країн світу.

Для африканських країн глобалізація несе переважно передумови до політичних змін. Розширення та глобалізація інформаційного простору спонукає народи країн Африки до повстань і протистоянню авторитарним режимам в своїх країнах. У зв’язку з тим, що ці країни не мають ні багатих природних ресурсів, ні технічно оснащеної робочої сили — їм важко конкурувати на економічному просторі з рештою країн світу.

Для України глобалізація принесла як позитивні зрушення, так і певні загрози. Однозначно плюсом є те, що Україна має усі економічні ресурси для того, щоб відігравати важливу роль в економічних процесах Європейської спільноти. Також змога долучитися до світових торгових організацій дає можливість виходу на новий рівень торгово-економічних відносин з іншими країнами, розвитку виробничої сфери, спрямованість на технологічний прогрес і вирощенню професійних кадрів, можливість перейняти досвід інших країн в тих галузях економіки, котрі потребують уваги. Однак глобалізація не є гарантією усіх позитивних змін, котрі можуть відбутися з економікою країни. Глобалізація — це лише ситуація, кожен учасник якої може використати її на свою користь. Проте саме для України глобалізація ховає в собі такі загрози, як політичну нестабільність та загрозу економічного і соціального застою.

Знаходячись між політичними полюсами — Росії та Європи, за умов неправильної зовнішньої політики Україна стає залежною та неспроможною вести ту політику, котра потрібна країні. Також, в ситуації коли країни Європи суттєво перевершують за технологічністю, рівнем економічного та соціального розвитку, Україні досить важко конкурувати. Тому перед урядом країни стає спокусою йти шляхом екстенсивного розвитку: продаж ресурсів (природних в тому числі), приватизаційні процеси тощо, котрі дають результати виключно в короткостроковій перспективі.

Глобалізацію не можна роцінювати виключно як позитивний, чи негативний процес. Глобалізація має дві сторони медалі. Тому покладаючись на переваги цього процесу, не слід забувати про можливі загрози.

Список використаних джерел

1) конспект лекцій з навчальної дисципліни «Трансформація економічних систем»

2) Farlex Financial Dictionary. © 2009 Farlex, Inc.

3) Я. Столярчук «Новітні тенденції міжнародної монополізації капіталу», 2006

4) Єщенко «Сучасна економіка», 2005

5) Кочетов Э. Стратегия развития: геоэкономическая модель Безопасность Евразии. Журнал Высоких гуманитарных технологий.-2000. № 1. С. 118.