Основні форми забезпечення банківських позик та їх аналіз

ВСТУП

В умовах ринкової економіки банківська діяльність на всіх її етапах супроводжується ризиками, вони притаманні практично всім банківським операціям. Адже банк, вступаючи в кредитні правовідносини, наражається на ризик неповернення своїх кредитних коштів вчасно своїми позичальниками. Це може підірвати його репутацію серед вкладників, які довіряють йому свої заощадження і за рахунок яких банк здійснює активні операції з кредитування, а також може призвести до банкрутства банку, оскільки банк не буде в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями вчасно за першою вимогою.

У взаємному зв’язку між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу — кредит породжує різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов’язання повернути позичену суму, а для кредитора — право вимагати її отримання у попередньо узгодженому обсязі і терміни. З прадавніх часів кредитні операції різних форм проводились в умовах ризику неповернення кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів протидії як самим першоосновам ризиків, так і їх наслідків. Саме тому розвиток кредитних відносин в умовах щораз сильнішої конкуренції, мінливої кон’юнктури і політичної ситуації привів до формування різних систем антиризикових заходів.

Кожен кредит вимагає забезпечення. Принцип забезпеченості має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за кредитом, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно, яке враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства, тощо).

Інститути забезпечення зобов’язань існують в українському законодавстві вже не одне десятиріччя. Але останнім часом вони переживають своєрідне відродження. Справа в тому, що в умовах планової економіки, відсутності комерційного кредитування, заборони звернення стягнення на основні фонди, інститути забезпечення зобов’язань не мали можливості отримати належного розвитку. Тому довгий час форми забезпечення кредитів існували, по суті, тільки номінально.

Нині в Україні формуються нові економічні відносини, розвиваються підприємництво і конкуренція. У цих умовах принципово змінюються й діяльність комерційних банків, їхній підхід до проведення активних операцій. Сьогодні для комерційних банків головним критерієм надання кредитів стає прибутковість позичкових операцій.

Варто підкреслити, що у деяких випадках кредит може бути повернений кредиторові третьою особою — гарантом, поручителем або страховиком, якщо позичальник не спроможний сам це зробити. Якщо надана в кредит сума не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність, тому, важливу роль відіграє достатнє забезпечення того чи іншого кредиту. Саме тому, аналіз забезпеченості банківських позик відіграє важливу роль в процесі банківської діяльності.

Актуальність розгляду зазначеної проблеми полягає в тому, що надійність забезпечення безпосередньо впливає на ефективність банківської системи в цілому, тобто на кредитну політику банку та прибутковість банківських установ. В зв’язку з цим виникнення безнадійної заборгованості в багатьох випадках безпосередньо пов’язане з помилками при використанні різних форм забезпечення зобов’язань.

Усе вищевикладене дає підстави стверджувати, що подальший розвиток кредитних відносин пов’язаний і залежить від розвитку способів забезпечення виконання кредитних зобов’язань, ефективність застосування яких, у свою чергу впливає на рентабельність банківської установи, дає банку можливість зміцнити свою незалежність і тим самим зменшити кредитний ризик.

Метою дослідження даної роботи є вивчення теоретико методологічних основ форм забезпечення банківських кредитів в Україні, аналіз застосування комерційними банками в процесі кредитування різних форм забезпечення.

При цьому реалізація цієї мети потребує вирішення конкретних завдань:

— обґрунтування поняття та сутності засобів забезпечення виконання зобов’язань;

— вивчення чинної нормативно-правової бази з питань забезпечення кредитних зобов’язань;

— обґрунтування особливостей різних видів засобів забезпечення кредиту;

— аналіз фінансової діяльності банку на прикладі ПАТ «БАНК ФОРУМ».

Об'єктом дослідження даної роботи є сфера відносин, що регламентує порядок та способи застосування різних форм забезпечення банківських кредитів в Україні.

Предметом дослідження даної роботи є різні форми забезпечення зобов’язань, що застосовуються комерційними банками в процесі кредитування з метою мінімізація кредитних ризиків, а саме, застава рухомого майна, іпотека (застава нерухомості), гарантія, порука, неустойка.

Для розкриття змісту предмету даної роботи мною використовувались наступні методи дослідження: нормативний, методи емпіричних досліджень, тобто використовувались статистичні дані, аналіз документів, реальні спостереження.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ПОЗИК»

1.1 Роль та місце забезпечення в процесі кредитування

Проблема непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якими стикаються комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банки намагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитний ризик, за допомогою різноманітних способів забезпечення повернення позичок.

Слід ще на початку зазначити, що під забезпеченням можна розуміти види та форми гарантованих зобов’язань позичальника перед кредитором по поверненню кредиту у випадку можливого його неповернення позичальником.

Забезпечення в процесі надання позики відіграє роль страхування від непередбачених обставин, адже всі позики, навіть ті, які надаються під проекти, що здаються дуже надійними, пов’язані з відомим ризиком, і хоча ризик, звісно можна мінімізувати шляхом ретельного аналізу кредитної заявки, зовсім позбутися його не можливо.

Якщо звернутися до практики банкірів англо-американської школи, то, як відмічає Ольшанський А.І., на думку останніх в процесі кредитування будь-якого позичальника необхідно мати два, а краще три «пояси безпеки», що захищають кредитора від невиконання позичальником умов кредитної угоди стосовно повернення суми позики. «Перший пояс» — це вхідні грошові потоки, адже дохід — головне джерело погашення кредиту позичальником. «Другий пояс" — це активи, що пропонуються позичальником в якості забезпечення погашення кредиту. «Третій пояс» пов’язаний з гарантіями, які надаються юридичними (а в багатьох країнах і фізичними) особами в якості забезпечення кредиту [5, c.25].

Спробуємо, перш ніж перейти власне до розгляду конкретних способів забезпечення кредитів, з’ясувати яке ж місце посідає забезпечення в процесі кредитування та дати більш повне визначення способам цього забезпечення, для чого звернемося до теорії банківської справи та з’ясуємо основні особливості кредитних відносин, пов’язані з існуванням в них власне поняття забезпечення.

Відомий московський фахівець, професор Лаврушин О.І., в своєму хрестоматійному підручнику «Банківська справа» виділяє забезпечення кредитів як одного з «китів» системи кредитування серед інших, зокрема суб'єктів кредитування та об'єктів кредитування.

Слід сказати, що як і будь-яка система, система кредитування, може функціонувати лише за умови наявності всіх її елементів, а отже, можна цілком погодитись з шановним Лаврушиним О.І., що базові елементи системи кредитування, які було зазначено дещо вище, не можна відокремити один від одного. Успіх в діяльності комерційного банку по здійсненню операцій кредитування приходить лише в тому випадку, якщо кожен з них (базових елементів системи) доповнює один одного, посилює надійність кредитної угоди. З іншого боку, спроба розірвати їх єдність неминуче порушує всю систему, підриває її, може призвести до порушення поверненості банківських позичок [2, c. 12−13].

Поверненість кредиту, в теорії, представляє собою основну властивість кредитних відносин, що відрізняє їх від інших видів економічних відносин, і на практиці знаходить своє відображення в окремому механізмі. Цей механізм базується, з одного боку, на економічних процесах, що лежать в основі зворотного руху кредиту, а з другого — на правових відносинах кредитора та позичальника, що витикають з їх місця в кредитній угоді.

Оскільки в кредитній угоді приймають участь два суб'єкти — кредитор та позичальник, зазначений вище механізм враховує місце кожного з них. Кредитор, надаючи кредит, виступає організатором кредитного процесу, захищаючи свої інтереси. Виходячи з об'єктивної економічної основи, кредитор вибирає такі форми вкладення залучених коштів, кількісні параметри позички, методи її погашення, умови кредитної угоди, при яких би створювалися передумови для своєчасного та повного повернення вартості, що було надано в позику. Однак зворотній рух зазначеної вартості залежить від кредитоспроможності позичальника, що використовує її в своєму обігу, від загальної економічної кон’юнктури ринку.

Отже, загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми (способу) забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на їх використання, організацію контролю банку за достатністю та прийнятністю даних джерел.

Якщо все ж звернутися до практики банківської діяльності, то можна відзначити той факт, що мета прийняття забезпечення по позиці полягає в тому, щоб отримати окремі права понад основних прав по угоді у відношенні порушення вимог проти клієнта, якщо умови повернення позики останнім було не виконано. Отже, забезпечення приймається, у випадку, коли банківські фахівці вважають, що особисті зобов’язання клієнта недостатні для її повного погашення.

Спробуємо коротко сформулювати основні причини виникнення самого терміну забезпечення в теорії та практиці кредитування, звернувшись знову ж до практики банкірів англійської школи, позиція яких з цього приводу є дуже цікавою. Отже, на їх думку, першою причиною є те, що у випадку неплатоспроможності позичальника банк може уникнути всіх наслідків його банкрутства (якщо позичальник — приватна особа або товариство) або ліквідації (якщо позичальник — акціонерна компанія). Якщо було б отримане адекватне забезпечення, то вся сума боргу повинна бути відшкодована за рахунок його продажу, причому додатково отримані кошти можуть бути віднесені до активів, що мають бути розподілені серед інших кредиторів. Якщо ж позичка була незабезпечена, банк зможе відстоювати свої інтереси на суму позики, що йому належить у змаганні з іншими кредиторами і, можливо, отримає лише незначну частину боргу тільки після того, як сумарні активи компанії, що належать до розподілу, будуть співставлені з її сумарними зобов’язаннями [15, c.32].

Інша причина стосується не стільки здатності позичальника погасити позику, скільки його «бажання» це зробити, тобто сумлінності у відносинах між банком та позичальником, яку зарубіжні банкіри ставлять далеко не на останнє місце, що, мабуть, слід робити й вітчизняним. Дозволити позичальнику представляти банк в якості джерела легкодоступних коштів, які можна повернути, коли заманеться, не можна вважати ні вдалою банківською практикою, ні проявленням «доброти» до клієнта. Більше того, для банка життєво необхідно, що б його позики постійно знаходились в обігу; банк — це головним чином джерело короткострокового кредиту. Таким чином, затримка у виплаті великої позики може негативно позначитись на потоку грошових коштів банку. Прийняття забезпечення дозволяє уникнути цієї проблеми. Отже, забезпеченість виступає важливим елементом кредитування, з чим не можна не погодитись. В цьому зв’язку позики можуть мати пряме та непряме забезпечення, або взагалі не мати його.

Зазначимо, що у вітчизняній банківській практиці, як в зарубіжній, забезпечення теж виступає одним з критеріїв класифікації кредитів. Так згідно Положення Національного банку України «Про кредитування» з точки зору забезпечення виділяють наступні види кредитів: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові).

Отже, повертаючись, відзначимо, що вся справа, мабуть, в якості забезпечення. Якщо воно є, якщо воно ліквідне і достатнє, то це не так погано для кредиту, і навряд чи таке забезпечення слід ігнорувати. З іншого боку, було б невірним не приймати до уваги позитивні якості незабезпечених (бланкових) кредитів, особливо тоді, коли вони надаються першокласним позичальникам і гарантом (і в цьому змісті забезпеченням поверненості кредиту) є все майно позичальника.

Але все ж забезпечення залишається фундаментальним елементом системи банківського кредитування. Його прийнято вважати «останньою лінією оборони» при вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту. Згідно згадуваного вище Положення НБУ «Про кредитування» принцип забезпеченості кредитів, як вже відмічалось, є однією з умов надання банківської позики. Зміст його, згідно статті 9 зазначеного Положення, полягає в наявності у банка права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

1.2 Значення аналізу банківських кредитів в Україні та методика аналізу

Предметом аналізу є причинно-наслідкові зв’язки, що визначають результати процесів та їх зміни.

Всі визначення предмету аналізу банківської діяльності, які найчастіше зустрічаються в літературі, можна згрупувати таким чином:

— фінансова та інша діяльність комерційного банку;

— різні процеси і явища, що відбуваються як усередині банку, так і в масштабах економіки в цілому.

При уважному розгляді наведених визначень предмету банківської діяльності можна зазначити, що банківський аналіз вивчає не саму фінансову діяльність банку, а її економічні результати.

Предметом аналізу є причини створення і зміни результатів фінансової діяльності. Пізнання причинно-наслідкових зв’язків у діяльності банку дозволяє розкрити сутність економічних явищ і на цій основі дати об'єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності діяльності банку, обґрунтувати плани й управлінські рішення. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв’язки різних аспектів діяльності банку, можна досить швидко визначити, як зміняться основні фінансові показники, обґрунтувати будь-яке управлінське рішення, розрахувати зміни суми прибутку, економічні нормативи фінансової стійкості при зміні кон’юнктури різних ринків.

Таким чином, предметом аналізу банківської діяльності є причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на діяльність банку.

Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є:

— заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

— якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

— показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити про ефективність його роботи;

— показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують його фінансову стійкість;

— темпи росту банку;

— різні ризики, що впливають на діяльність банку.

Субктами аналізу є всі ті установи що здійснюють цей аналіз, а також установи які користуються даними аналізу (банки, приватні підприємства та інші).

Основною метою аналізу діяльності банку, в тому числі аналізу забезпеченості позик є пошук резервів підвищення ефективності роботи банківської установи, максимізація його прибутку за мінімізації ризику.

В економічній літературі аналіз банківської діяльності класифікується за різними ознаками. Виходячи з періодичності проведення, аналіз фінансової стійкості класифікується наступним чином: щоденний; щотижневий; місячний; квартальний; річний.

В залежності від спектру досліджуваних питань, аналіз банківської діяльності поділяється на: повний, коли вивчаються всі аспекти діяльності банку, тобто зовнішні та внутрішні його зв’язки; тематичний, коли вивчається тільки вузьке коло питань, що дозволяє виявити можливості поліпшення окремих напрямків діяльності комерційного банку.

За суб'єктами (користувачами) розрізняють аналіз: внутрішній, що проводиться для внутрішнього користування та представляє собою комерційну і банківську таємницю; зовнішній, що проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.

За охопленням досліджуваних об'єктів аналіз класифікується таким чином: суцільний, коли досліджуються всі об'єкти для визначення всебічного фінансового стану банку; вибірковий, коли вибирається один або декілька об'єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу.

Приймаючи до уваги мету і характер проведення, розрізняють аналіз: попередній, що проводиться до здійснення певної операції для обґрунтування управлінських рішень і планових завдань, прогнозування й оцінки очікуваного виконання плану, попередження небажаних результатів, оперативний, що проводиться одразу після будь-якої операції або у випадку зміни ситуації за короткий проміжок часу (добу, декаду і тощо); підсумковий (заключний), що проводиться за визначений звітний період часу (місяць, квартал, півріччя, рік); його цінність полягає в тому, що діяльність банку вивчається комплексно і всебічно за звітними даними за відповідний період; перспективний, що застосовується для прогнозування основних фінансових показників (капіталу, валюти балансу, обсягу кредитно-інвестиційного портфеля і тощо) і результатів фінансової діяльності.

Кожен банк має проводити аналіз якості свого кредитного портфеля. Аналіз кредитних операцій повинен проводитися і в напрямку оцінки рівня захищеності від можливих втрат. Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного ризику, тим більшим має бути рівень їх захищеності.

Для оцінки цього рівня використовують такі показники:

— коефіцієнт забезпеченості позики;

— коефіцієнт забезпеченості збиткових кредитів;

— коефіцієнт захищеності позики від втрат сумою резерву;

— коефіцієнт покриття збитків за рахунок резерву;

— ступінь повноти формування резерву;

— коефіцієнт покриття позик власним капіталом [1, c.38].

Коефіцієнт забезпеченості позик (Кз.п) являє собою співвідношення забезпечення кредитів (застава, гарантії, страхування тощо) (Зк) і загальної суми кредитів (П):

(1.1)

Цей показник характеризує рівень захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство.

Коефіцієнт забезпеченості збиткових кредитів (Кз.зб) розраховується як відношення кредитного забезпечення (Зк.зб) за збитковими позиками (Зк.зб) до списаних кредитів за аналізований період (Сп):

(1.2)

Цей коефіцієнт свідчить про рівень захищеності банку від збитків за позиками з урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася.

До внутрішніх факторів захисту кредитного портфеля від можливих збитків належить створення резервів, яке дає змогу захистити банк від можливих збитків у разі неповернення кредитів. Рівень такої захищеності від втрат аналізується за допомогою коефіцієнтів: коефіцієнта захищеності позик сумою резерву; коефіцієнта покриття збитків за рахунок резерву.

Коефіцієнт захищеності позик сумою створеного резерву (Кзах) розраховується як відношення резервів на покриття збитків за позиками (Рзб) до загальної суми позик (П)

(1.3)

Коефіцієнт покриття збитків за позиками (Кп.зб) розраховується відношенням резервів на покриття збитків за позиками (Рзб) до збиткових позик (Пзб):

(1.4)

Ступінь повноти формування резерву (Кп) розраховується як відношення фактично створеного резерву (Рф) до розрахункової суми резерву (Рр) виходячи з кредитного ризику

(1.5)

Коефіцієнт покриття позик власним капіталом (Кз.к) розраховується відношенням власних коштів банку (Вк) до загальної суми позик (П):

(1.6)

Цей коефіцієнт показує, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про посилення захищеності кредитів власним капіталом [21, c.102].

Отже, можна зробити висновок, що способи забезпечення зобов’язань — це спеціальні заходи майнового характеру, які спонукають сторони до належного виконання зобов’язань і застосовуються лише до зобов’язань, для яких вони прямо передбачені в законі або встановлені угодою сторін.

1.3 Організаційне та інформаційне забезпечення аналізу

Як зазначалося вище, в Україні на даний час комерційні банки в процесі кредитування використовують такі форми забезпечення зобов’язань: неустойка, гарантія, порука та різні види застав. Вказані форми забезпечення банківських кредитів закріплені в широкому колі чинних нормативних документів, а саме:

Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16.01.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний нормативний документ є більш досконалим ніж Цивільний кодекс Української РСР та регламентує широке коло цивільно-правових відносин.

Закон України «Про банки і банківську діяльність», який був прийнятий 07.12.2000 року зі змінами та доповненнями. Цей закон визначає структуру банківської системи, економічні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків, а також визначає основні принципи банківських операцій, зокрема, принципи кредитування.

Закон України «Про заставу», який був прийнятий 02.10.1992 року, але до нього були внесені суттєві зміни та доповнення, останні зміни були внесені 18.11.2003 року. Даний нормативний документ регламентує порядок застосування застави, дає характеристику окремим видам застави, порядок та умови укладання договорів застави, а також порядок реалізації заставленого майна.

Закон України «Про іпотеку», який був прийнятий 05.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний закон регламентує окремий вид застави, а саме, іпотеки, як вид забезпечення зобов’язань нерухомим майном.

Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який був прийнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який був прийнятий 18.11.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який був прийнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон визначає загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управляння цими коштами.

Закон України «Про нотаріат», який був прийнятий 28.09.1993 року, останні зміни в нього були внесені 01.01.2004 року. Даний закон встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.

До інформаційного забезпечення аналізу банківських позик належать, насамперед, баланс банку і фінансовий звіт.

Баланс комерційного банку — це бухгалтерський баланс, у якому відображається стан власних, залучених і позичених коштів, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Баланси комерційних банків є головною складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. Керівництво банку, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ при встановленні кореспондентських відношень, наданні міжбанківських кредитів і тощо.

Результати діяльності комерційних банків, всі здійснені витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються в звіті про прибутки і збитки, який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку.

У звіті після статей доходів і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку — балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподатковуванню) «перетворюється» в оподатковуваний прибуток.

Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дозволяють деталізувати (розшифрувати) балансові рахунки (наприклад, при визначенні показників ліквідності, детальному аналізі кредитного портфелю банку на якість виданих позичок тощо).

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами: структурою управління банком; структурою його функціональних підрозділів та служб. Згідно з положеннями законів України «Про господарські товариства» та «Про банки і банківську діяльність» структура управління кооперативними, пайовими та акціонерними банками з недержавною формою власності є такою (рис. 1.1)

Рисунок 1.1 — Структура управління банком

Виконавчим органом державного банку є правління, повноваження якого визначаються статутом. Кандидатури голови та членів правління державного банку обов’язково узгоджуються з Національним банком України.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами учасників. Комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку з недержавною формою власності як із власної ініціативи, так і за дорученням загальних зборів, спостережної ради та на вимогу учасників банку, які володіють у сукупності більше ніж 10% голосів. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банку.

З метою оперативного контролю за поточною діяльністю виконавчого органу всі банки створюють службу внутрішнього аудиту, який підзвітний та підпорядкований правлінню банку. Його повноваження та порядок роботи визначаються відповідним положенням про внутрішній аудит, затвердженим виконавчим органом банку.

Незалежно від виду комерційного банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій усі вони обов’язково створюють функціональні підрозділи, які виконують базові банківські операції, а також підрозділи, які відповідають за управління ризиками банківської установи.

Забезпеченням банківських позик займається управління кредитних операцій, яке здійснює кредитування юридичних та фізичних осіб. Так, відділ загальної організації кредитних операцій визначає загальну політику банку і механізм її реалізації в конкретних економічних умовах; розробляє загальну методику кредитування, оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника; вивчає кредитні ризики і визначає способи їх мінімізації.

Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій, але їх функціонування забезпечує нормальну діяльність банківської установи. До таких відділів відноситься відділ аналізу та статистики, який здійснює аналіз банківської діяльності.

До речі, створення підрозділів з питань аналізу й управління ризиками та внутрішнього аудиту є однією з обов’язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій

Таким чином, основні форми забезпечення банківських кредитів регламентуються широким колом чинних нормативних документів. А досконале інформаційне та організайне забезпечення аналізу банківської діяльності має значний вплив, адже саме від нього залежить достовірність та результативність проведеного аналізу.

2. ОСНОВНІ ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ПОЗИКТА ЇХ АНАЛІЗ

2.1 Характеристика основних форм забезпеченості банківських позик

Неустойка

Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Визначення поняття неустойки наводиться в ч. 1 ст. 549 Цивільного Кодексу України. В подальшому ця стаття визначає два різновиди неустойки — штраф та пеню. Чіткого розмежування понять неустойки та її різновидів немає ні в науці, ні в законодавстві. Зміст поняття неустойки, передбачає можливість сплатити її грошима або шляхом передання майна. Неустойку слід відрізняти від підвищених процентів, що сплачуються позичальником на користь комерційного банку відповідно до договору у випадках прострочення повернення кредиту. Критерієм для розмежування неустойки від інших платежів є текст закону чи договору, що не суперечить законодавству.

Гарантія

В статях 560−569 Цивільного кодексу України вперше у вітчизняному законодавстві сформульовані розгорнені положення про гарантію. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Порука

В силу поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання зобов’язання цією особою в цілому або в частині. Зобов’язання щодо поруки належать до категорії додаткових. Вони покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов’язання.

Отже, порука є одним із видів забезпечення, сторонами договору поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов’язанні і поручитель (він не є учасником забезпеченого порукою зобов’язання, а в зобов’язанні поруки є боржником).

Заклад та застава майна

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про заставу», заклад — застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю. За угодою сторін предмет закладу може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Особливістю є й те, що заставодержатель відповідає за втрату, недостачу або пошкодження предмета закладу, якщо не доведе, що це виникло не з його вини. Це робить заклад економічно невигідною формою забезпечення для банку-кредитора. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незручним. В банківській практиці як предмет закладу найчастіше використовується золото та інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.

Застава майна — це один з класичних цивільно-правових інститутів, що має багатолітню історію, яка бере свій початок ще за часів римського права. Порядок забезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою регулюється Законом України «Про заставу» (в редакції від 01.01.2004 року) і договором застави. Відповідно до ст. 1 Закону застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов’язання. Застава майна суб'єкта правовідносин є однією з поширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Значення застави полягає в тому, що вона:

По-перше, забезпечує наявність і збереження цього майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися з кредитором.

По-друге, застава майна боржника забезпечує заставодержателю можливість забезпечення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами.

По-третє, реальна загроза втратити майно в натурі є хорошим стимулом для боржника виконати свої зобов’язання належним чином [22, c.118].

Рисунок 2.1 — Передача (без передачі) заставного майна

Предметом застави може бути як майно, так і майнові права, при цьому майно не повинно бути вилучене з цивільного обігу, тобто заставодавець може відчужувати це майно і на нього може бути звернуто стягнення (ст. 4 Закону України «Про заставу»; ст. 576 Цивільного Кодексу України). Усе, що може бути продано, може бути і заставлено. Це правило ґрунтується на необхідності забезпечити можливість при невиконанні позичальником своїх зобов’язань реалізувати заставлене майно і за рахунок отриманих коштів забезпечити банку повернення боргу. Безумовно, предмет застави повинен бути ліквідним. Критерієм ліквідності є швидкість його реалізації, відносна стабільність цін, довго тривалість зберігання.

Частиною 4 ст. 4 Закону України «Про заставу» прямо передбачено, що предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.

Відповідно до чинного законодавства, заставлене майно може знаходитись у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи (банк, нотаріальні органи). Заставодержатель зобов’язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено законом чи договором. Заставодавець зобов’язаний страхувати заставлене майно, яке залишається у його володінні.

Згідно з чинним законодавством розрізняють п’ять видів застави (рис. 2.2.).

Рисунок 2.2 — Основні види застави

Розглянемо коротко ці види.

Застава транспортних засобів.

Останнім часом широкого розповсюдження набуло кредитування, зокрема, фізичних осіб на придбання та під заставу транспортних засобів, а саме: нового транспорту безпосередньо у відповідного торгового підприємства; транспортного засобу з відповідним терміном його використання.

Застава автомобіля ставить багато проблем як для банку, так і для заставодавця. По-перше, автомобіль безперервно експлуатується. По-друге, у випадку, коли автомобіль залишається в експлуатації у заставодавця, з’являються ризики викрадення і угону, понаднормативного зносу і експлуатації, несанкціонованого продажу, поломки, дорожньо-транспортних пригод тощо. По-третє, при закладі автомобіль необхідно поставити на стоянку з відповідною охороною або в гараж. Не можуть бути предметом застави автомобілі, одержані безоплатно інвалідами війни, особами з числа реабілітованих жертв політичних репресій в Україні, які є інвалідами внаслідок репресій, інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо, а також придбаних на пільгових умовах інвалідами внаслідок загального захворювання, з дитинства та ін.

Застава товарів в обороті або у переробці. Кредитування під заставу товарів в обороті (переробці) здійснюється, як правило, тільки для клієнтів банку, які мають стабільне фінансове становище, позитивну кредитну історію і в переважній більшості використовується тільки як засіб додаткового забезпечення до інших видів забезпечення. Суть цього виду застави полягає в тому, що заставодавцю надається право змінювати склад і натуральну форму заставленого майна за умови, що його загальна вартість не буде меншою від вказаної в договорі застави (право відчуження і заміни предмета застави).

Застава майнових прав. Згідно із ст. 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов’язаннями, в яких він є кредитором, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому. В цьому випадку в договорі повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця, про що заставодавець має повідомити боржника. При прийнятті в заставу майнових прав по депозитному договору необхідно враховувати наступне.

Застава цінних паперів. На основі ст. 53 Закону застава векселя чи іншого цінного папера, що передаються індосаментом, здійснюється шляхом вчинення передатного надпису (індосаменту) і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Цінні папери, які не передаються індосаментом, переходять за угодою сторін. Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом застави лише у випадках, якщо вони передані кредитору заставленого зобов’язання. При заставі акцій відкритих акціонерних товариств з метою встановлення права власності необхідно вимагати у заставодавця сертифікати акцій, виписку з реєстру власників іменних акцій. В забезпечення кредиту як об'єкта застави позичальником можуть бути надані різні цінні папери: акції, облігації, казначейські зобов’язання, векселя, депозитні сертифікати.

Іпотека. Одним із поширених видів забезпечення кредитних зобов’язань є застава житлових будинків і квартир. Офіційно цей кредит називається іпотечним, тому що позичальнику надається кредит під заставу нерухомості (іпотеку).

Відповідно до Закону України «Про іпотеку», іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язань нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Отже, за заставним зобов’язанням кредитору, по-перше, видається майно, яке може бути об'єктом стягнення, по-друге, його вимоги задовольняються за рахунок цього майна в першу чергу, оскільки він має перевагу перед всіма іншими кредиторами.

2.2 Аналіз якості кредитного портфеля

Аналіз забезпеченості банківських позик є складовою частиною аналізу якості кредитного портфеля.

Здійснення ефективної кредитної діяльності (КД) певною мірою залежить від здатності економічного аналізу оцінити цю діяльність у всій її повноті та різноманітності. Найбільш важливим є аналіз якості кредитного портфеля, який вивчають в таких напрямках.

1. За галузевою структурою наданих кредитів: вкладення у промисловість, сільське господарство, лісове господарство, торгівлю та промислове харчування, будівництво, транспорт та зв’язок.

2. За видами забезпечення: забезпеч (надані під заставу, надані під гарантію, застраховані) і незабезпечені. Товарно-матеріальні цінності, передані у заставу, є більш ліквідними, ніж вимоги за цінними паперами, ощадними вкладами, товарні вимоги тощо. Відшкодування втрат згідно з гарантією і за строковим полісом потребує деякого часу і супроводжується ризиком непогашення або часткового погашення витрат банку внаслідок виникнення непередбачених обставин. Тому ці види забезпечення є менш ліквідними і ризикованими порівняно із заставою.

3. За терміном погашення: непрострочені, прострочені, пролонговані. Для більш детального аналізу прострочені кредити додатково групуються за тривалістю порушення термінів повернення основного боргу: від 1-ЗО днів; від 31−60 днів; від 61−180 днів; >180 днів.

4. За термінами надання: короткострокові (1 року) та довгострокові (1 року). Метою такого групування є оцінка кредитної політики. Якщо в портфелі переважають короткострокові кредити, то банк вирішує поточні проблеми, не наважуючись вкладати кредитні кошти у більш ризиковані довгострокові проекти

5. За класифікаційними видами: стандартні, субстандартні (нестанд), сумнівні, збиткові (небезпечні, безнадійні). Умови віднесення кредитів до відповідних груп та рівнів кредитних ризиків для кожної групи встановлюється НБУ і можуть змінюватись ним залежно від ситуацій, що складаються на фінансовому ринку.

Досліджується насамперед динаміка та структура кредитів.

Аналіз погашення наданих кредитів має на меті прискорення їх оборотності та підвищення на цьому ґрунті ефективності використання кредитних ресурсів КБ. Здійснюється за обсягом, питомою вагою непрострочених, прострочених та пролонгованих кредитів. Обсяги і терміни простроченої заборгованості по наданим позикам аналізуються в залежності від терміну її виникнення: 1−30дн, 31−60дн, 61−180дн, >180дн.

Зниження всіх прострочених кредитів > ЗО днів м.б. наслідком покращення оперативного контролю за рухом кредитних коштів, посилення вимог до фін стану позичальників, підвищення рівня аналізу кредитоспроможності позичальників. Вкінці визначають, питому вагу списаних позик у загальному обсязі кредитів та у обсязі прострочених кредитів.

Частка списаних позик характеризує ефективність роботи з безнадійними кредитами і позитивно впливає на якість кредитного портфелю, звільняючи його від ризиків та зменшуючи частку прострочених позик, що банк може здійснити за рахунок резерву на покриття витрат внаслідок кредитних ризиків. Це дозволить підвищити якість кредитного портфелю.

кредит банк позика аналіз

3. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «БАНК ФОРУМ

3.1 Загальна характеристика діяльності банку

Публічне акціонерне товариство «БАНК ФОРУМ» працює на українському ринку з 1994 року. Сьогодні ця фінансова установа входить у групу найбільших банків України і в десятку лідерів вітчизняного фінансового ринку. Найбільшим акціонером ПАТ «БАНК ФОРУМ» в 2008 році став один з провідних європейських банків — Commerzbank (Німеччина).

" БАНК ФОРУМ" проводить політику прозорості та відкритості. Щорічно фінансові звіти Банку підтверджують незалежні міжнародні аудитори. Щорічно «БАНК ФОРУМ» отримує високий рейтинг провідних міжнародних рейтингових агентств «Moody's, що Investors Service і Fitch Ratings» .

" БАНК ФОРУМ" має багаторічний досвід співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями і кореспондентські відносини з багатьма провідними банками світу. З 2001 року ПАТ «БАНК ФОРУМ» тісно співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) і реалізує в україні ряд спільних програм: програму кредитування малого і середнього бізнесу, програму мікрокредитування, програму сприяння розвитку міжнародної торгівлі, іпотечного кредитування. У грудні 2007;го «БАНК ФОРУМ» став учасником всеукраїнської програми ЄБРР підвищення енергетичної ефективності.

" БАНК ФОРУМ" першим з українських банківських установ провів приватне розміщення 10% своїх акцій серед іноземних інвесторів (2005 рік), а в 2006 році випустив і успішно розмістив єврооблігації.

Юридичні особи — клієнти Банку можуть скористатися вигідними депозитними і кредитними програмами для розвитку бізнесу, а також такими високоякісними послугами, як обслуговування розрахункових рахунків, у тому числі за допомогою електронних систем «Клієнт-банк» і «Інтернет-Клієнт-Банк», до їх послуг Smsбанкінг, фінансування експортно-імпортних операцій, корпоративні платіжні картки, зарплатні проекти, операції з цінними паперами, дилінговий центр та інші.

" БАНК ФОРУМ" став переможцем тендеру міністерства фінансів України і отримав право надавати послуги зарплатних проектів бюджетним організаціям за допомогою власних платіжних карток. Банк має найвищий статус принципального члена міжнародних платіжних систем Visa International і Mastercard Worldwide.

З 2001 року БАНК «ФОРУМ» став уповноваженим банком Пенсійного фонду України по обслуговуванню пенсіонерів. Пенсіонери— клієнти Банку мають спеціальної пенсійною програмою, згідно з якою багато послуг надається їм безкоштовно, а також нараховуються підвищені відсотки на вклади і залишки по рахунку.

Приватні особи — клієнти Банку можуть збільшити свої заощадження, розміщуючи їх на депозитних рахунках, які дозволяють знімати відсотки щомісяця, накопичувати їх до кінця дії депозиту або знімати гроші і поповнювати депозитний рахунок без втрати відсотків. «БАНК ФОРУМ» є членом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

" БАНК ФОРУМ" має розгалужену регіональну мережу філій і відділень, що постійно розвивається. На сьогоднішній день відкриті відділення банку в найбільших містах всіх областей України. Сумське відділення банку № 3400 знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Петропавлівська 123.

Отже, ПАТ «БАНК ФОРУМ» — універсальний банк, який надає весь спектр банківських послуг, дотримується найбільш сучасних стандартів банківського бізнесу і на сьогодні обслуговує понад 300 000 клієнтів.

Керівництво поточною діяльністю згідно з відповідно оформленою довіреністю Банку, здійснює директор, і несе особисту відповідальність за виконання покладених на нього завдань та функцій.

Директор і головний бухгалтер призначаються на посаду і звільняються з посади за рішенням Правління Банку відповідно до діючої в Банку номенклатури посад. Кандидатури на посаду директора і головного бухгалтера погоджуються з Національним банком України.

Облік і звітність організовуються згідно з правил встановленими Національним банком України, чинним законодавством та вимогам управління Банком.

Зробимо загальний аналіз діяльності банку. Всі дані про банк взято з офіціальної звітності банку, розміщеної на сайті http://www.forum.ua/.

Почнемо з активів (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Структура активів банку

Отже, згідно таблиці можна зробити такі висновки:

Чисті активи Банку в 2008 р. збільшились на 6 094 млн. грн., або на 42,3%. Станом на 01.01.2009 року обсяг чистих активів складав 20 513 млн. грн. Станом на 01.01.2009 року балансовий капітал Банку склав 1 889 млн. грн., у тому числі, статутний капітал — 1 621 млн. грн. Акціонери Банку постійно підвищували рівень капіталу Банку відповідно до необхідності виконання нормативних вимог НБУ та ЄБРР. У 2008 році балансовий капітал Банку збільшився на 542 млн. грн., у тому числі, за рахунок проведення додаткової емісії акцій — на 500 млн. грн.

Обсяг активів станом на 1 січня 2010 року склав 19,453 млн грн. Найбільшу питому вагу займають кредити та забогованість клієнтів. Відбулося збільшення активів за статтею грошові кошти та боргові цінні папери.

Тепер розглянемо структуру пасивів (табл. 3.2)

Таблиця 3.2 Структура пасивів

Сукупні пасиви Банку за 2008р. зросли на 6 566 млн. грн., у тому числі за рахунок інших зобов’язань — на 5 552 млн. грн. Темп зростання зобов’язань Банку склав 42,5%. Сукупні пасиви Банку станом на 1 січня 2010 року зменшилися на 67 646 тис.грн. Зменшення відбулося за статтями інші зобовязання, інші фінансові зобовязання, борогові цінні папери та ін.

Завдяки позитивним змінам у динаміці активів та кредитного портфеля прогресивні зрушення відбулися і в їх структурі. У кредитному портфелі АКБ? Форум? за 2009 рік переважають кредити юридичним особам. Дещо зменшився обсяг іпотечних кредитів, але водночас зріс обсяг споживчих кредитів фізичних осіб, та інших кредитів фізичних осіб. В цілому обсяг кредитного портфеля в 2010 році в порівнянні з 2007 зріс в 1,75 раза.

Таблиця 3.3 Структура кредитного портфеля

Структура кредитного портфеля в 2009 році згідно документації банку зображеа на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 — Структура кредитного портфеля банку У структурі кредитів, наданих суб'єктам господарювання, частка позичок для юридичних осіб становить 72,8%, іпотечні - 13,6%, споживчі - 10.8%.

За видами діяльності кредити, надані суб'єктам підприємницької діяльності, розподіляються так, як зображено на рис. 3.2.