Механізм державно-правового регулювання соціального страхування в Україні

РЕФЕРАТ на тему:

" Механізм державно-правового регулювання соціального страхування в Україні" .

ПЛАН

Вступ

1. Визначення змісту страхування в законодавстві України.

2. Державно-правові засади організації.

соціального страхування в Україні.

3. Державний нагляд за соціальною страховою діяльністю.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми та­кого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з держав­ним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціа­ції різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потре­бує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування систе­ми соціального страхування в Україні - одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв’язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рів­ня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концеп­ції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності вироб­ництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови під­тримання і створення додаткової зайнятості.

1. Визначення змісту страхування в законодавстві України У кожній країні права і обов’язки сторін, що беруть участь в страхуванні, регулюються відповідними законо­давчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про страхування». Цей Декрет спрямо­ваний на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, ус­танов, організацій та громадян. Зазначимо, що дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страху­вання.

Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю, у відповідності з Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням особливостей, передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні. Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків. Предметом діяль­ності страховика може бути страхування, перестрахуван­ня і фінансова діяльність, визначена Декретом «Про страхування». Іншими видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених законодав­ством України.

Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юри­дичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із стра­ховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Страху­вальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкоду­вання), а також замінювати їх до настання страхового випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія" передбачена договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахо­ваній або іншій третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

2. Державно-правові засади організації.

соціального страхування в Україні.

Для ринкової економіки властива свобода підприємництва, різноманітність його форм, орієнтація всіх суб'єктів господарювання на споживача з метою забезпечення зростання прибутку. В ринкових умовах держава безпосередньо не втручається в діяльність підприємницьких структур, їх взаємовідносини з партнерами й клієнтами, банками, тощо. Разом з тим державою визначаються найважливіші правила ринкового господарювання для всіх видів підприємницької діяльності та особливі умови для певних галузей виробничої й невиробничої сфер. Дотриманню встановлених вимог (нерідко досить суворих) сприяє система фінансових, податкових, митних та інших важелів.

Ефективність ринкової економіки забезпечується гнучким і погодженим використанням економічних та неекономічних методів управління нею. З цією метою використовується і страхування. Воно відіграє як роль одного з елементів такого регулювання економіки, так і саме виступає об'єктом управління, що функціонує в межах загальних і специфічних для нього особливостей.

Головною принциповою ознакою організації страхової діяльності на сучасному етапі є його демонополізація. Колись єдина на страховому ринку України організація Укрдержстрах, що діяла в системі державного страхування СРСР, зараз не визначає повністю страхову політику. На початку 2004 р. кількість страхових організацій, які одержали ліцензію Укрстрахнагляду на право здійснення страхової діяльності, перевищила 640 товариств. Разом з тим Укрдержстрах, на базі якого була створена Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ще значно переважає інші страхові компанії. Так, в 2003 р. її частка статутною фонду та сформованих страхових резервів складала 34,9% до загальної суми, надходження страхових сум та страхового відшкодування — 20,1, надходжень страхових платежів за рік — 38,6%.

Поряд з державним страхуванням в Україні виникло і розвивається страхування, що здійснюється акціонерними товариствами, кооперативними та іншими організаціями. Ще не знайшло поширення взаємне страхування, яке відіграє помітну роль в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Державна форма страхування виражає відносини між державною страховою організацією і застрахованим. Вона може здійснюватись в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування, монополії держави на окремі його види, або ж при відсутності будь-якої державної страхової монополії. На сучасному етапі спостерігається тенденція розвитку останнього варіанту .в Україні, хоча, звичайно, і не виключається пріоритет держави в проведенні деяких видів обов’язкового страхування.

Основними ланками системи державного страхуван­ня є регіональні управління державного страхування та інспекції, що входять в HACK «Оранта». На інспекції покладено проведення більшості видів добровільного І обов’язкового страхування: заключення договорів, оцін­ка майна, визначення і виплата страхового відшкоду­вання і страхових сум (в межах лімітів).

Роботу по особистому і майновому страхуванню се­ред населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування. Їм надано право від імені органів державного страхування заключати з гро­мадянами договори страхування і видавати страхові сві­доцтва та квитанції встановленого зразка за своїм підписом і печаткою інспекції. Вказану роботу страховий агент повинен проводити на визначеній дільниці, з оплатою його праці на комісійних засадах.

Органи державного страхування організують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страху­вання, розраховують і затверджують крупні суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпоряд­кованих підрозділів, контролюють використання коштів на проведення заходів по попередженню загибелі, пош­кодження застрахованого майна, тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь в ньому багатьох державних і громадських орга­нізацій. Вона реалізується при розробці умов страхуван­ня, врахуванні й оцінці майна і проведенні обов’язкового страхування, заключенні договорів добровільного май­нового та особистого страхування, визначенні причин виникнення матеріального збитку, обставин, пов’язаних із страховими випадками, що вже відбулись. Врахову­ючи, що при проведенні майнового і особистого страху­вання доводиться вирішувати питання, що вимагають спеціальних знань, до роботи страхових органів залуча­ються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування направлене на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різних організаційно-правових форм, захисту інтересів страхувальників, Державне регулювання цих процесів повинно сприяти посиленню ролі на страховому ринку товариств, що мають міцну фінансову й правову основу, і разом з тим не допускати на нього спекулятивні чи фіктивні компанії, які можуть нанести шкоду як страховій справі, так і страхувальникам.

Важливу роль в системі заходів державного регулю­вання страхування відіграє реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення певних видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їх об'єднань.

Згідно з Декретом «Про страхування», державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективний розвиток страхових послуг, за­побігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

3. Державний нагляд за соціальною страховою діяльністю Державний нагляд за соціальною та іншою страховою діяльністю на території України здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Основними функціями вказаного Комітету є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяль­ності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання інших страхових. зобов'язань перед страху­вальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності;

6) узагальнення практики страхової діяльності, роз­робка та надання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення ква­ліфікації кадрів для страхової діяльності.

Законодавством встановлені такі права Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю:

1) у межах своєї компетенції одержувати від стра­ховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо правильності застосу­вання страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

3) при виявленні порушень страховиками вимог за­конодавства про страхову діяльність давати їм пропозиції щодо їх усунення, а у разі невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Для одержання ліцензії страховик подає до Комітету.

— копії установчих документів та копи свідоцтва про реєстрацію;

— довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність і розміри сплаченого статутного фонду;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

• -.інформація про учасників страховика, голову ви­конавчого органу та його заступників.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю зобов’язаний розглянути клопотання страховика про ви­дачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 днів з часу одержання всіх передбачених документів.

При внесенні змін в установчий договір страховик зобов’язаний повідомити Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін з часу ре­єстрації цих змін в установленому порядку.

Під обов’язковим страхуванням мається на увазі обов’язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов’язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов’язковими. В інших країнах обов’язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Для обов’язкової форми страхування властиві декілька принципів.

По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов’язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальники — вносити встановлені страхові платежі. В законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов’язковому страхуваннюпорядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права регіональної їх диференціаціїперіодичність внесення страхових внесківобсяг страхової відповідальностірівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов’язки сторін щодо дотримання умов договору страхування.

По-друге, для обов’язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством віднесені до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та своєчасність їх виплати.

По-третє, принципом обов’язкової форми страхування є розповсюдженість її на об'єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов’язки не входить повідомляти страховий орган про появу в господарстві нового об'єкта, що підлягає обов’язковому страхуванню. Коли буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об'єкт буде врахований, а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і строками їх внесення.

По-четверте, обов’язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і виплату страхових платежів в повному обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги, страхові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок пошкодження чи загибелі застрахованих об'єктів, ще не оплачених останнім черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати страхових платежів зумовлює нарахування на них пені.

По-п'яте, обов’язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном. Виключенням є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору страхування не припиняється і втрачає силу лише в зв’язку з загибеллю майна.

По-шосте, в разі застосування обов’язкового страхування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт.

Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві принципи обов’язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють суворо обумовлений строк і повністю зумовлені виплатою страхового внеску, наприклад, при обов’язковому страхуванні пасажирів.

Висновки

Необхідність соціального страхування обумовлена потре­бою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фі­нансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов’язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їх­нього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхуван­ня.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

• -.солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безро­бітними);

• -.обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у форму­ванні відповідних фондів);

• -.рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобо­в'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);

• -.державних гарантій щодо виплат із соціального страху­вання;

• -.контролю за формуванням і використанням фондів со­ціального страхування.

В Україні система соціального страхування включає такі види:

• -.у разі тимчасової втрати працездатності;

• -.у разі безробіття;

• -.медичне обслуговування;

• -.пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відраху­вання підприємств, організацій і установ різних форм влас­ності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.

З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страху­вання України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основни­ми завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збо­ру на обов’язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, вста­новлених законодавством, а також на санаторно-курортне лі­кування та оздоровлення працюючих та їхніх сімейздійснен­ня заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших ви­трат тощо.

Основними джерелами Фонду є:

• -.збір на обов’язкове соціальне страхування (крім збору на обов’язкове соціальне страхування у разі безробіття);

• -.надходження за путівки на санаторно-курортне лікуван­ня та оздоровлення;

• -.добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;

• -.інші надходження,.

Збір на обов’язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста­нови й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів під­приємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов’язкове соці­альне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

Список використаної літератури

1. 1.Василик О. Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1997.

2. 2.Допомоги по соціальному страхуванню // Все про бухгалтерський облік. -1999. -№ 10. -с.24.

3. 3.Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» // Финансовая консультация. -№ 7−8. -с.22−23.

4. 4.Нове у соціальному страхуванні // Баланс агро. -2001. -№ 4. -с.42−50.

5. 5.Сакацька З. Соціальне страхування: проблема троьх дат // Бухгалтерія. -2001. -№ 17/1. -с.39−43.

6. 6.Система державного соціального і пенсійного страхування // Вісник ПСУ. -2001. -№ 27. -с.50−57.

7. 7.Соціальне страхування // Податки і бухгалтерський облік. -2001. -№ 73. -с.53.

8. 8.Соціальне страхування // Финансовая консультация. -2001. -№ 7−8. -с.5−22.

9. 9.Соціальне страхування: історія і проблеми // Соціальний захист. -1999. -№ 2. -с.43−52.

10. 10.Ставки зборів до Фонду соціального страхування // Записки бухгалтера. -2001. -№ 6. -с.31.

11. 11.Фінанси / за ред. Опаріна В.П. -К.: Вища школа, 2000. — с.154.

12. 12.Юрій С.І., Бескид Й. М. Бюджетна система України. — К.: НІОС, 2000. -с.398.