Вплив християнства на культуру Українських земель

Вплив християнства на культуру Українських земель

У дохристиянську добу, людність на території сучасної України складалась із декількох племен, що мали схожі вірування. Слов’янські племена полян, древлян, волинян, радимичів, тиверців сповідували язичницьку віру. Вони вірили в багатьох богів, що представляли наймогутніші явища природи. Зокрема, популярними у слов’ян ІХ ст. були Перун — божество блискавки, покровитель князівської дружини, Дажбог — сонячне божество, покровитель руської землі, Стрибог — бог вітру, Велес — покровитель скотарства та поезії, Сварог — бог-коваль, що навчив людей землеробству й ремеслу. Вірили у міфічних істот: лісовиків, мавок, русалок та ін. Людина була безпорадною перед силою природи, що викликало страх, а згодом священні обряди. Більшість дотримувалася цих заборон щоб не накликати гнів природи, мудріші - розуміли їх суть і мету.

Я не вважаю язичництво чимось абсолютно негативним або нерозумним. Звичайно, жертвоприношення є негативним проявом, але я не думаю що в основі їх лежить лише страх. На мою думку це скоріше розуміння нашими предками універсального закону: «якщо хочеш щось отримати спочатку треба щось віддати». Взагалі, язичницькі вірування демонструють розуміння нашими предками багатьох світових законів у їх спрощеній демонстрації. Наприклад, все має своє продовження: «зрубавши дерево слов’янин мав посади його плід, щоб воно (у нашому розумінні його душа) продовжило своє існування». В умовах сучасності, коли щорічно скорочується кількість лісів, такий закон став би дуже актуальним. Сильною стороною язичництва є повага до природи та гармонійне існування людини в ній. Це чомусь зовсім відсутнє у християнській ідеології, і саме через це людство знаходиться на шляху екологічної катастрофи. Хоча я не є прихильником повернення до язичництва і тим паче не вважаю таке можливим, але повинен сказати про деякі його переваги, про які ми забуваємо.

За Повістю минулих літ, 860 рік ознаменував вдалий похід київського князя Діра на Константинополь. Похід і справді приніс договір що обіцяв торгові вигоди, щоправда була ще одна умова — прийняття Руссю християнства. Візантійський чернець Фотій, після походу писав: «Русичі прийняли хрещення та старанно виконують християнські обряди». Це була перша спроба християнізації Київської держави, що очевидно обмежилась лише наверненням еліти в нову віру. Отже незважаючи на поразку від русичів, Візантія більше виграла від цієї угоди, отримавши замість орд язичників надійний північний тил. Київська Русь в продовж всього існування залишатиметься надійним щитом для християнського світу.

Варто згадати княгиню Ольгу, як першого відомого нам представника правлячої династії, що прийняла християнство. Остаточну християнізацію Русі як відомо провів у 988 році Великий князь Володимир. Літопис розповідає про приїзд до князя представників різних релігій: ісламу, іудаїзму, християнства за західним і східним канонами. Врешті-решт Володимир віддає перевагу східному християнству (ортодоксе, згодом православ’я).

Можна уявити замилування язичника, звиклого до простого способу життя, надмірною пишністю візантійський церков та палацу. Хоча це стало не головним аргументом у виборі нової віри. Скоріше за все літописна історія про іноземних місіонерів — лише легенда. Адже вибір на користь візантійської релігій був очевидним. По-перше частина руської верхівки вже була християнізована, ще після походу Діра, крім того багато хто пам’ятав мудре правління Ольги і поважали її вибір. По-друге Візантія була головним торговим партнером Київської Русі та найбагатшою і найавторитетнішою імперією в ті часи, залишаючись «другим Римом» в уяві сучасників. Нарешті християнство, з його культом імператора — намісника бога на землі, було ідеальною на той час ідеологією для майбутньої імперії. Ця релігія наділяла володаря особливою недоторканістю та зверхністю, проголошуючи його помазаником божим.

Християнство, поряд з іншими реформами Володимира Великого змогло остаточно об'єднати руську землю. Всюди від Києва до Новгорода споруджували схожі церкви, однаково справляли служби, більшість тепер офіційно вшановувала одного бога. Відбулася консолідація населення руських земель. Разом із владою місцевих князьків, зменшились тенденції до сепаратизму. Згодом племена перестали бути полянами, древлянами або уличами — всі вони стали русичами.

Величезна кількість місіонерів хлине з Візантії на Руські землі, константинопольські будівники та ремісники споруджують нові церкви. Справжньою перлиною стає споруджена Ярославом Мудрим Софія Київська. Русь — молода християнська держава припиняє походи у напрямку Царгорода. Та незважаючи на Візантійські сподівання встановити релігійний протекторат, Русь досить скоро звільняється від такої залежності, обравши першого митрополита-русича Іларіона.

Потрібно сказати, що незважаючи на болючий процес хрещення Русі, християнство досить мирно (у порівнянні з Європейськими державами) приживається на новому грунті. Це зумовлено тим що старі вірування не намагаються викорінити, навпаки вони здобувають нове життя. Старі язичницькі свята перетворюються в християнські. Нова не стерла з народної свідомості мавок та русалок, віднині народ вважає їх нечистою силою. До сьогодні до нас дійшло достатньо прикладів язичницьких свят: Івана купала, Новий рік, «зелені свята». Збереглися і досі традиції колядок та щедрівок. Фольклорна традиція знає велику кількість веснянок та інших обрядових пісень, які набули нового релігійного змісту. На відміну від західноєвропейських держав християнство не руйнує наших звичаїв, легенд та переказів. Цей унікальний приклад свідчить про те що деякі положення християнства вже давно були знайомі нашому народу. У творі «повчання Володимира Мономаха» видно те прагнення до порозуміння та людинолюбство, що характерне для християнства.

Збагачення архітектури, поява монументального живопису є заслугами нової релігії. На відміну від Західних держав, культурні нововведення не мали на меті усунути інші прояви мистецтва. Школи не стали суто клерикальними. Є археологічні знахідки предметів побуту, на яких є певні написи давньоруської мовою, де вказується ім'я майстра що виготовив цей предмет. Це говорить про те, що навіть люди далекі від церкви та влади вміли писати й читати. Отже навернення в нову релігію не загальмувало розвиток Київської Русі.

Потрібно згадати, що прийняття християнства зробило можливим європейське визнання Київської держави, що яскраво видно з політики «династичних шлюбів» Ярослава Мудрого. В усякому разі, Русь хоча б деякий час після монголо-татарської навали не була об'єктом експансії із заходу. Тимчасові об'єднання на фоні спільної віри, батьківщини і кровної спорідненості руських князів у період феодальної роздробленості, зробили можливим боротьбу із кочовиками.

В період польського панування, церква зумовлює об'єднання у боротьбі із утисками селян та козаків. Православна віра стає єдиною умовою прийняття в козаки, а згодом одним із символів Гетьманської держави.

Сьогодні принципи християнської православної релігії глибоко вкорінилися в ментальність українського народу у вигляді взаємоповаги, милосердя, високої духовності та щирості.

Висновок

Українське православ’я несе в собі елементи язичницьких звичаїв. Воно по-суті являє синкретизм двох релігій. Залишки язичницьких вірувань і досі помітні в українських «зелених святах», колядках та щедрівках, що мають водночас християнське пояснення. Це е проявом унікального синкретизму двох різних вір в одній культурі. Прийняття християнства створило передумови для подальшого розвитку багатьох видів мистецтва: архітектура, поезія, письменництво, музика, монументальний та світський живопис. Нові релігійні сюжети стали основою багатьох мистецьких творів. Безумовно християнство справило позитивний вплив на українську культуру, та я вважаю за потрібне згадати і негативні наслідки його прийняття. Найвагоміший з них — нераціональне використання природних ресурсів, необачне ставлення до природи. Християнство, як не дивно, нічого не згадує про стосунки людини з природою, на відміну від язичництва. Поставивши спочатку Бога, а згодом людину в центр всесвіту, ми зовсім забули про те що її оточує.

Список літератури

слов’янський вірування християнство людинолюбство

1. Повість минулих літ

2. П. П. Толочко, О. П. Толочко, Київська Русь (Україна крізь віки 4 том) — К., 1998.

3. Грушевський М. Про старі часи на Україні - Володимир і Ярослав. Християнство на Україні.