Судьба суб'єктивного жанру у тих європейської культури XVII — XX століть

Судьба суб'єктивного жанру у тих європейської культури XVII — XX століть

Солонин Ю.Н., Дудник З. І.

Современная європейська культура зобов’язана XVII віці, окрім інших культурних починань, складових нині її сутність, що й твердженням, а то й відкриттям, тих незліченних форм і деяких видів висловів духовному житті людину, які ми узагальнюючим чином називаємо суб'єктивними. З погляду формально понятого еволюціонізму, витоки цих форм сягають значно більше раннім періодам європейської культури, навіть до її засадам, якщо взяти у увагу, наприклад, що європейська сповідальна література починається з «Сповіді» блаж. Августина. І те, що зробив XVII століття, перед ним зробила ні одна європейська культурна епоха. Він забезпечив легітимацію суб'єктивності і форм її висловлювання на духовної, інтелектуальної та мистецької життя, не просто визнав би її однакову гідність з об'єктивними формами буття й діяльності, але просунув значно вперед рангом значимості і заклав передумови її наступного переважання.

Если залишатися лише доти суто інтелектуальних технік цієї легітимації, то доречно вкотре звернути увагу, що картезіанський принцип cogito мав як абстрактно-философскую сферу свого осмислення і освоєння. Він незабаром вирушив у світ загальних уявлень, і цілком життєвих конкретизаций і зіставлень.

Само «мислити» в салонної культурі XVII століття розумілося над дусі вченого раціоналістичного пуризму, бо як складне внутрішнє напружене стан чоловіки й, в такий спосіб, неминуче соприкасалось з «відчувати», «висловлювати», що виступили фундаментальними модусами існування, поруч із «мислити». Розкриття цих модусів існування, нерідко сопрягающегося з ризикованими експериментами у сфері чуттєвої життя, стали служити виникаючі літературні форми суб'єктивного жанру.

Их модифікація і з’ясування питань генези їх взаємовпливів — надзвичайно цікаве завдання, як і з’ясування питань авторства в аспекті соціально-психологічних і культурно-антропологических характеристик. Варто звернути увагу, що у цей час стверджується новим типом автора — освічена і з відчуттям жінка. Вона непросто входить у світ готових жанрових форм, але приносить з собою нові уявлення та відкриває нові літературні жанри. Так само важливо і те, що вона формує специфічну культурне середовище, на яку різні техніки висловлювання станів, складні комунікативні процедури стають умовою і передумовою її існування. Поза розмов, обміну листами, розрахованими на публічне сприйняття, але виконаними в принципово особистісної манері, поза поширення чуток, переказу анекдотів, дотепів, публічних читань і обговорень літературних новинок, формування оцінок, критичних вердиктів тощо. неможливо показати життя і реальне середовище існування на той час, претендує на бодай якусь значимість.

Но, безсумнівно, що б місце у цій космосі суб'єктивних жанрів займають мемуари.

Европейская мемуаристика виникає межі XVI — XVII століть. Істинний розквіт її посідає XVII століття, й Франція стала її батьківщиною. Цій справі, нерідко превращавшемуся в справжнє захоплення, віддали данина політичні діячі та військові, державні мужі та приватні особи, представники кліру і миряни. Свої спостереження залишили нам як, наділені художнім смаком, і невигадливі, простакуваті спостерігачі зовнішніх подій і бандитських звичаїв, якими було передано свої й зауваження і думки невигадливою стилем, як, схильні до глибокому самоаналізу, цікавилися лише внутрішнім світом, якими було передано найтонші відтінки своїх почуттів та найпотаємніші спонукання, і поверхневі фіксатори подій, люди, байдужі до внутрішній стороні своїх власних вчинків і ще менше схильні визнати її в оточуючих, крім гру-бого своєкорисливості, інтриги чи цинічного розрахунку. Нерідко мемуари виростали в багатотомні твори, прискіпливо описали деталі скороминучого часу й упустившие головне, але найчастіше це були невеликі, небагатослівні записи, які є безцінними історичними пам’ятниками, отразившими життя її найістотнішому відношенні. Деяким мемуарами судилося стати пам’ятниками високої літератури, зразками стилю, і вершинами національної словесності []. Найважливішим знаком їх художнього лідерства служить факт появи неозорого числа фіктивних мемуарів, нерідко наділених усіма прикладами високого літературного якості.

За минулі чотири сторіччя існування цей рід літератури зазнав істотне розвиток. Він виник у обстановці розкладання феодалізму, тобто того суспільства, у якому чоловік був поєднана передусім із своїм станом, родом занять, походженням і традицією, — отже, виступав у образі певної колективності, представительствовал групові цінності, чесноти і гідності. Належав їм і потім (і який завжди) — собі.

На зміну цьому суспільному організму приходив нового стану життя, що його нині буржуазним, у якому людина затверджувався насамперед як індивідуальність, як собі монад, зосереджена своєму особистому інтересі. Це суспільство людей, зайнятих пристроєм свого життя, сприймають її як унікальну і абсолютну цінність. Приватний людина, приватний інтерес стали головними елементами постійно дробящегося суспільства.

Групповое, громадське відходило другого план, ставало тлом. А внутрішній світ, витканий з переживань, надій, страхів, прагнень, гідних і недостойних намірів, заздрості, ненависті, образ і зловтіхи, несправедливих пристрастей, пораненого самолюбства, невдоволеною помсти, безпідставних мрій і цинічних розрахунків, знаходив значимість тим єдиним сфери істинної життя, у якій відбувалися найважливіші в людини події та процеси.

Во зовнішнього життя осіб лише стверджував себе, підпорядковуючи її можливості, але він все-таки залишалася лише частиною (і часом не найважливішою частиною) самореалізації людини. Якщо раніше він апелював до зовнішніх факторів до пояснень собі своїх проблем, нині, замикаючись на собі, він постав разом із цим загадкою себе. Головною проблемою в людини ставав вона сама. Мемуари, щоденники, листи були объективированной формою чи способом висловлювання суб'єктивного й таємного змісту. Його головний мотив став пошук особистістю своєї ідентичності, дійсності, перебування себе.

У почав цієї інтимній одіссеї стояв блаж. Августин зі своїми «Сповіддю». Як відомо, його напружений, драматичний шлях перед самим собою завершився успішно. Він знайшов себе у благодаті, ниспосланной християнським Богом. Не так благополучно ситуація з нашим сучасником. Наданий себе чоловік у початку нового громадського буття ще почувався часткою якогось важливого загального стану речей, носієм якогось космічного початку будівництва і через капіляри своїй індивідуальній духовності прагнув поринути у сенси вищого закону життя. Але із перебігом розвитку суспільства і культури з якогось магічного закону ці досліди опинялися всі менш вдалими. Дедалі частіше людина починав сприймати свою індивідуальність, замкнутість, предоставленность себе як абсурдність свого буття. Самотність, покинутость ставали невідворотним долею людини сьогодення. Щоб самовиразитися, заявити себе, про присутність тут, він мусить вдаватися до дедалі трагічним жестам, однією із стало його власне існування. Через війну що відбуваються зрушень об'єктивні жанри мистецтва ставали дедалі більше суб'єктивними — й у формі, й у змісті.

Если література ставала сповідальним жанром, нерідко знаходячи структуру і стилістику інтимних записок, щоденника, то класичні форми інтимній літератури поступово деградували. Тип культури та спосіб життя, форми спілкування сприяють неухильному спаду потреби вести щоденники, писати листи, іншим чином фіксувати своїх поглядів, почуття, оцінки. А сучасна людина взагалі не слід перед перспективою розучитися писати, позбутися вміння висловлювати свої переживання, викладати що займають його спонукання. Важко уявити людини, склонившегося вечорами над щоденниковими записами. Ким голосував би він міг бути зі свого соціальному становищу, роду занять? Дозвілля пожирає телевізор, лист замінено телефонним дзвінком, факсом, у разі - вітальної листівкою.

Итак, жанр сповіді, щоденника став вироджуватися. Але доти за зазначені чотири століття він пройшов цей шлях розвитку та філіації, у результаті якого виникло незліченну кількість технік і форм самовираження у записаному слові. Грані між класичними літературними жанрами і мемуаристикой, щоденником зі своїми підкресленою нелитературностью і підвищеним психологізмом ставали дедалі більше проблематичним і нашого часу, мабуть, стерлися.

Список литературы

Михайлов А. Д. Проте й вигадка історії // Сен-Симон. Мемуари. Обрані глави. М., 1991. Кн. 1. З. 6−8.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.