Украинская книжка у Киргизстані

Украинская книжка у Кыргызстане

Н.А. Харченко Известный киргизький письменник Ч. Т. Айтматов, розмірковуючи щодо книжки, пише, що вона виступає однією з ланок у Московській духовній зв’язку людей, що їх повертатися до своїх витоків, проникати у потаємні глибини духу, контакти з справжнім, минулим і майбуттям.

Для жителів Киргизстану українська книга була закритою: бібліотеки республіки її набували, а читачі, котрим вона є частиною духовного світу, могли доторкнутися чи вивчення історії, художню культуру, літературу, про роль якої Т. Г. Шевченка писав:

Наша дума, наша пісня.

Не вмре, не загине…

От де, люди, наша слава,.

Слава України!

Без золота, без каменю,.

Без хитрої мови,.

А голосна та правдива,.

Як добродії слово.

Истоки українському книжковому культури сягають історії Київської держави, «яке дозволило дозріти зрости й України, і Блоруссии, і Великоросії» (1, 107). Одне з найважливіших пам’яток, розповідають про утворення цього держави, основних його історичних віхи, «Повістю временних літ» Нестора, яка завдяки виданню «Ізборника» в «Бібліотеці всесвітньої літератури» доступний для кожного кыргызстанцу.

Рукописной української книжки цього періоду в бібліотеках Киргизстану, природно, немає. Але з бібліографічних джерел можна назвати визначні пам’ятки і спробувати ознайомитися з ними або у репринтном, або у оглядовому варіантах. Це рукописи XIV — XV століть: «Панедикты Антіоха», «Київське євангеліє», «Королівське євангеліє» та інших (2).

В вивчення історії книжки будь-якої культури дуже важливе останнє місце посідають першодруковані книжки, звані инкунабулами. До них найчастіше дослідники відносять лише видання І. Гутенберга до 1501 р., але бібліотеки Краківського і Тюбингенского університетів, Паризька національна, Мюнхенська крайова бібліотеки у цей ранг включають друковану роботу латинською мові Юрію Михайловичу Котермака з українського Дрогобича, именовавшего себе Юрієм Дрогобичем. Понад 500 років як розв’язано (1483 р.) її опублікував видавець Зільбер. Праця найвідомішого астронома, медика, чиї лекції слухав Микола Коперник, є яскравим прикладом наукових, міждержавних культурних зв’язків і пронизаний твердженням, що людина спроможна пізнати світ: «Але й далекі від очей простори неба, менш віддалені від розуму людей» (3, 253). Про це раритете можна докладно довідатися з цієї оглядів ІНІСН «Книжка про книжки», присвячених 500-річчю видання.

Основателем друкарства в Україні, як у Росії, вважають Івана Федорова, оскільки він відомий як московськими, а й львівськими виданнями. У 1574 р. вийшла світло перша українська датована книга «Апостол», і було це повторення московського видання, але у ньому є післямова самого видавця: «Ця убо повість виявляє, звідки начася і како совершися друкария ця». Це оповідання першодрукаря про гоніннях і нелегку долю у слов’янського світу. На Україні Іваном Федоровим опублікована і «Абетка», нині що є в Гарвардському університеті, бібліотеках Готи (Німеччина) і Копенгагена (Данія) (4).

В Національної бібліотеці Киргизстану є мініатюрний подарунок «Абетки» (репринтное видання) і оригінал «Острозької біблії» (1581).

Глобальные інформаційні системи вможливлюють використання кожного раритету, та його достовірний пошук ще довго обслуговувати бібліографія, досить повно подана у бібліотеках Киргизстану, особливо наукових. Вона сьогодні дозволяє простежити найбільш рідкісні та особливо цінні видання Ставропигейкого братства, Києво-Печерської лаври, майже всіх центрів української книжки XVI — XVII ст. У тому числі: «Окружна біблія», «Соборна грамота», «Вчення дітям», «Часослов», «Учительноє Євангеліє», «Лізло многоценное», «Граматика і словник» Л. Зизания, «Лексикон славеноросский» П. Берынды і ще видання, надруковані на старославянском, староукраинском, латинському, грецькою мовами.

Ретроспективные бібліографічні видання, які висвітлюють широке коло першоджерел історію України, її відомих наукових діячів, класиках літератури, дають великі відома і дозволяють бажаючим відшукати їхні адресу (5). Познайомившись ж із ними оригіналі, можна зробити собі ясність до кількох спірних питань, спростувати усталені стереотипи, вкорінені найчастіше через неправильної інтерпретації справжніх текстів, котрий іноді державної політики часу й.

Национальная бібліотека Киргизстану в 60-х рр. уже минулого століття придбала збори відомого бібліофіла В. А. Крилова. У ньому поруч із вже зазначеними первопечатными виданнями виявлено роботи першого ректора Київського університету професора М. М. Максимовича: «Спогади про Золотоноші» (1848), «Опис Києво-Печерської лаври з додаванням грамот і виписок, пояснюють нього, також планів Лаври і обох печер» (Київ, 1831).

Утверждение сучасного літературного української починається з її появою творів письменників кінця XVIII — на початку ХІХ ст. пов’язано з творчістю Г. С. Сковороди, І.П. Котляревського, чия «Енеїда» «стала пам’ятником української вольності й культури, який, з одного боку, завершував традицію старовинної поезії, з другого — служив прологом нової демократичної літератури ХІХ століття» (6, 40).

Особую роль цьому зіграло творчість Т. Г. Шевченка, де з початку українська література знаходить свою національну визначеність і входить у світову сцену. У Киргизстані воно представлено й українською, і російською, і на киргизькому мовами. «Він не звернутися зі своєю Украйні також, було не присвятити всього себе з того що віяло нею святинею чистого спогади, що освіжало і зігрівало їх у найважчі і темні хвилини життя <,…>И він лишився вірним своїм початковою дням, вірний своєї Украйні також. Він співає перекази її минулого життя, співає її справжнє», — так писав 1860 р. Н. А. Добролюбов, аналізуючи «Кобзаря» Т. Г. Шевченко.

Национальная бібліотека Киргизстану у фонді рідкісних й ринок цінних книжок зберігає видання 1939 р. «Великий народний художник: 3 75 репродукціями художніх творів Т.Г. Шевченка». У сприйнятті історії культури — це абсолютно окрема тема його творчества.

В 1848 р. Т. Г. Шевченка входить у експедицію гидрографа А.І. Бутакова для описи маловідомого тоді Аральського моря. Сьогодні, як його зникає, відомості про неї стають дедалі більше цінними для історії. До. Герн писав: «Тарас привiз із собою безлич ескiзiв, знятих ним под годину подорожі степом й под годину плавання морем, почасти олівцем, почасти ж злегка тронуті акварельними фарбами, де потрібно було б виявити особливості степового колориту» (7, 68). Поруч із портретами видатних особистостей античності, його сучасників, знайомих, у цій експедиції написано чимало сюжетів, які сам він і дослідники його творчості називають киргизькими: «Киргизький хлопчик топить грубку», «Місячна ніч серед гір», «Киргизькі діти», «Киргизка над ступою» і др.

«Кыргызы — самоназва тюркоязычного народу <,…> Як відомо, у минулому „киргизами“ чи „киргиз-казахами“ російські називали і казахів. Етнонім „кыргыз“ знайшов щонайширший свій відбиток у топонимии Сибіру та Азії. Тим самим було вважатимуться встановленим, термін „кыргызы“, безумовно, застосовувався представників різних країн і народів від заходу Європи до Сходу Азії, і відомий у історії вже 2300 років» (8, 168 — 169). У передмові до видання український художник, професор Авт. Бурчек коментує: «У цій стране Тарас Григорович знайомиться із новим народом — киргизами. Який прекрасний малюнок „Киргиз грає на домрі“! Скільки тут тепла, гармонії! Або взяти „байгушів“, із їхнього милими личками, із їхні великими живими очима, що немов втілюють в собі весь біль загнаного, забитого царатом народу. Підкреслюючи свою любов до киргизького народу, своє глубоке співчуття, Шевченка на іншому плані малює й самого собі. Велика любов втілена в малюнку „Киргизький хлопчик біля грубки“» (9, 88).

Библиотеки республіки мають багатьма виданнями про життя та творчість Т. Р. Шевченка: М. Зощенка, До. Паустовського, П. Тичини, Я. Купали, А. Малишко, А. Корнійчука й ін. Усі вони, досліджуючи його твору, запрошує нас до прочитанню, бачачи тут гармонію, втілення ясності духу, шляхетність, зразок стійкості і воли.

Кубанычбек Маликов — народний поет Киргизстану підтверджує цю мысль:

Принiс тобi я вiд Тянь-Шаню пiсню,.

Де кожне слово обiгрiте кров, ю.

Вкраїно, ми подруженi навiки!

З морями розмовляють твоi рiки,.

Тарас нам руки скрiплює…

В Тараса така сiм, я, що їй немає лiку.

То, було переведено російською мовою, починаючи з «Українських дум», з творчості багатьох поетів і прозаїків ХVIII — ХIХ ст. і до майже усіма письменниками радянських часів, опубліковано в «Бібліотеці всесвітньої літератури», «Бібліотеці дружби народів», серіальних і багатьох галузевих виданнях, надходило в республіку у системі обов’язкового примірника. Тому сьогодні в Киргизстані можна було познайомитися з творами Є. Гребінки, М. Костомарова, З. Руданського, У. Короленка, М. Коцюбинського, Л. Українки, Про. Гончара, А. Корнійчука, Р. Тютюнника і багатьох українських авторов.

Отдельно хотілося б на роботах, рідко можна зустріти сьогодні. Це книжки, альбоми, втілили яскраві подробиці в історії України, способу життя її народу, чудові культурні цінності. У тому числі - репринтные видання українських авторів XIX — початку ХХ ст: «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття», «Історія українського народу» М. С. Грушевського, «Українська старовина» Г. П. Данилевського, два томи «Нотаток про південної Русі» П. О Куліша, «Стефан Баторій і дніпровські козаки: дослідження, документи і замітки М.К. Любавского» А. В. Стороженко, і навіть опубліковані Москві і Санкт-Петербурзі як російські, і перекладні матеріали: «Короткий історичне опис про Малої Росії до 1765 року з доповненням про запорізьких козаків і додатками, які стосуються до цього описи, зібране з літописів, польського і малоросійського журналу чи записок генерала Гордона, Страленберга, шведського історика, з життєпису про государі Петра Великому архієпископом Теофаном Прокоповичем і греком Катифором, фамільних записок і публічних указів 1789 р.» (1848), «Опис України» Гільома Вассера Боплана (1832, перекл. з франц.), вилучення із турецького мандрівника XVIII в. землі України Эвлия Челби. І, природно, пізніші видання кінця ХХ в.: «Історія Українською РСР» удесятеро томах, «Київські графіті XI -XVII ст.» З. А. Висоцького, «Історіографія історії Украины».

Что стосується історичних малярських творів, всі вони різноманітні як і тематичному, і жанровому плані. У тому числі - серія книжок П. Загребельного про Київської Русі: «Диво», «Смерть у Києві», «Первомост», «Євпраксія», вірші та оповідання У. Мысика, М. Бажана, А. Малишко, П. Воронька і інших. Цикл книжок минуле українського народу сьогодні особливо цікава, коли відбувається переосмислення історії, з’являються погляду про нове хронології, неоднозначном ставлення до літописам та інших історичним джерелам, більш того, багато шукають історія і на жагучі питання современности.

Культурное минуле народу, його традиції, побут і досвід можна простежити по творам багатьох українських письменників і. У тому числі творчість Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, І.С. Нечуя-Левицького, М. А. Марко Вовчка, де є «щоправда неприкрашений», гумор і гострота, влучність погляду і наблюдательность.

«Живя в Україні, привчаючи до прислівнику жителів, — писав Р. Квітка, — я вивчився розуміти думки їх та змусив їх своїми словами переказати публіці». Так з’являються його знамениті комедії «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончаровке». А роман «Пан Халявский» — твір, написане їм у російському мові, перейнято високим гумором, дає Гоголя й матеріал, й повітря для нелюдського польоту, а й за Гоголем Салтиков-Щедрін у прославлених «Панів Головлевых» і «Пошехонской давнини» неодноразово згадує «Пана Халявского» (10, 14).

Повествование І.С. Нечуя-Левицького, «неквапливе, епічно щедре, хіба що зупиняє історичне мить — повну внутрішньої сили життя України минулого (в XIX ст.) і є найважливішим ланкою, якого українська література не досягла б у розвитку висот, підкорених його послідовниками і приймачами — Панасом Мирним, І. Франко, М. Коцюбинським» (11, 84).

Высоко цінували і в Україні, у Росії творчість Марко Вовчка (М. А. Маркович), її «Українські народні розповіді». Т. Г. Шевченка називав їх «натхненною книгою» та посвятив автору натхненні стихи:

Недавно я поза Уралом Блукав і добродії благав,.

Щоб наша щоправда не зникла,.

Щоб наше слово не вмирало,.

И виблагав. Господь відправивши.

Тебе нам, лагідного пророка.

I викривача жорстоких.

Людей неситих…

Книги цих та багатьох інших українських письменників і можна знайти у бібліотеках Киргизстану. Де помітні чудові пам’ятники України, білокамінне диво Софії Київської, коли тобі вдалося побувати на тамтешніх Україні? Не в кіно України й з питань телебачення, а й у бібліографічних покажчиках, якими мають культурні установи Киргизстану (12).

Украинская книга Киргизстану представлена як українською чи російській мові, а й в перекладах на киргизький мову. На полицях бібліотек можна знайти перекладні твори поета, Івана Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Бажана, Олеся Гончара, Борислава Степанюка, Василя Большака і багатьох-багатьох інших поетів і прозаїків.

В наші дні культурно-історичні зв’язок між Україною і Киргизстаном отримують не лише продовження, а й нового змісту. Поновлювальні традиції партнерства, встановлення тісних культурних контактів дозволяє очікувати одержання більш повному обсязі знову виходять українських видань — найістотніших, які живуть століття джерел документальної інформації. Цьому сприяє діяльність посольства України, з допомогою якого організовані спеціальні фонди української книжки — у Національної бібліотеці, при кафедрі україністики Кыргызско-Российского Слов’янського університету, при Центрі вивчення українського мови та культури Бішкекської гуманітарного університету, у неповній середній школі № 48 р. Бішкека.

Круг видань широкий і різноманітний. Це публікації законодавчих матеріалів незалежної України було (13), історичні джерела, які висвітлюють становлення української нації (14), розвиток дипломатичних традицій (15), пам’ятники мови та літератури (16) і ще издания.

Украинская книга поступово розширює духовні межі свого присутності Киргизстані.

Список литературы

1. Любимов Л. Мистецтво Київської Русі. — М., 1981.

2. Владимиров П. В. Огляд південноруських і западнорусских пам’яток писемності від 11 до 17 століть. — Київ, 1890, Запаско Я. П. Орнаментальне оформлення української рукописної книжки. — Київ, 1960.

3. Пам’ятні книжкові дати. — М., 1983.

4. Першодрукар Iван Федоров та його послiдовники на Українi. — Київ, 1975.

5. Слов’янські книжки кирилівського друку XV — XVIII ст.: Опис. — Київ, 1958, Книжка: друкарство на Українi. — Київ, 1965, Преса Української РСР 1917 — 1966. — Харкiв, 1967.

6. Бібліотека всесвітньої літератури. — Т. 55. — М., 1972.

7. Київська старовина.- Кн. 1. — Київ, 1899.

8. Худяків Ю. С. Кыргызский каганат // Кыргызы: Джерела. Історія. Етнографія. — Бішкек, 1996.

9. Великий народний художник: З 75 репродукцiями художнiх творiв Т. Г. Шевченка. — Харкiв, 1989.

10. Книжка про книжки. — М., 1983.

11. Пам’ятні книжкові дати. — М., 1988.

12. Софiя Київська. — Київ, 1971, Эварницкий Д. З українського старовини: Альбом. — СПб., 1900, Безцінні скарби народу. — Київ, 1984, Пам’ятки відчуття історії і культури Києва: Бібліографічний покажчик історичними місцями, з історії та культури. — Київ, 1986 і др.

13. Конституцiя України. — Київ, 1998.

14. Iсторiя України — Русі. — Київ, 1995, Нацiональнi процеси в Українi: Документи і матерiали: У 2 т. — Київ, 1995.

15. Шаповал П. Д. Українська дипломатія: Історична ретроспектива і його сучасний етап. — Бішкек, 2001.

16. Бiблiотека української лiтератури. — Киiв, 2000.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.