Щоденник як джерело соціальної інформації

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара Кафедра соціології

Контрольна робота з курсу: «Соціологія масових комунікацій»

на тему: «Щоденник як джерело соціальної інформації «

Дніпропетровськ

1. Ідеологічний дискурс в кінематографічному тексті з точки зору радянської ідеології. «Пірати 20 століття»

Ідеологію трактують як комплексний підхід, який контролює утворення, видозміну та застосування знань, переконань, соціальних репрезентацій та відображає цінності певної суспільної групи. Внаслідок взаємодії дискурсу та ідеологічних чинників, які обумовлюють різні аспекти життєдіяльності людини, утворюється ідеологічний дискурс — сукупність текстів різних жанрів, які містять ідеологічну оцінку об'єкта, метою якої є нав’язування поглядів, настанов, суджень, притаманних окремій суспільній групі.

Одним з атрибутів держави, створеної комуністами, була комуністична мораль. Основні її засади були викладені в програмі КПРС, прийнятій XXII з'їздом КПРС. Ці принципи названі «моральним кодексом будівника комунізму». Серед них — відданість справі комунізму; добросовісна праця на благо суспільства, колективізм і товариська взаємодопомога; гуманне ставлення та взаємна повага між людьми: людина людині друг, товариш і брат; чесність і правдивість, моральна чистота, простота і скромність у суспільному й особистому житті; нетерпимість до ворогів комунізму.

За радянських часів більшість творів мистецтва, літератури та кінематографу створювалися під невпинною увагою з боку партії і оцінювалися з точки зору комуністичної моралі та її ідеологічного впливу на суспільство. З 1946 по 1991 роки було поставлено понад 400 фільмів, пов’язаних з тематикою ідеологічної конфронтації.

Наведемо типову структуру «конфронтаційних» медіатекстів жанру action (бойовики):

Історичний період, місце дії: будь-який відрізок часу з 1917 по 1991 роки, СРСР, США, інші країни.

Обстановка, предмети побуту: скромні житла і предмети побуту радянських персонажів, розкішні житла і предмети побуту західних персонажів (якщо останні знаходяться на Заході, а не на території СРСР), уніфіковані фактури військових об'єктів — баз, кабін літаків, танків, палуб військових кораблів, відсіків підводних човнів і т. і.

Прийоми зображення дійсності: як правило, умовно-гротескне зображення життя людей у «ворожих державах» .

Персонажі, їх цінності, ідеї, одяг, статура, лексика, міміка, жести: позитивні персонажі (військові будь-яких родів військ, мирні громадяни) — носії демократичних ідей; агресори (військовослужбовці, диверсанти, терористи) — носії антигуманних ідей. Розділені ідеологією і світоглядом (буржуазним і комуністичним) персонажі, як правило, володіють міцною статурою і виглядають згідно з настановами джерела медіатексту: у радянських фільмах західні персонажі показані грубими і жорстокими фанатиками з примітивною лексикою, вічно насупленими особами, з неприємними жестикуляцією і тембрами голосів.

Істотна зміна в житті персонажів: негативні персонажі вчиняють злочин (військова агресія, диверсії, вбивства) .

Виникла проблема: порушення закону — життя позитивних персонажів, як, нерідко, і життя всіх мирних персонажів демократичної країни (в тому чи іншому її розумінні) під загрозою.

Пошуки вирішення проблеми: збройна боротьба позитивних персонажів з ворожою агресією.

Вирішення проблеми: знищення або полонення агресорів, повернення до мирного життя.

Фільм «Пірати 20 століття» став найкасовішим фільмів за всю історію радянського кіно — його в рік виходу, 1980;1981 роках, подивилося більше 90 мільйонів глядачів.

Радянське суховантажне судно «Ніжин», яке опинилося в центрі дії фільму «Пірати 20 століття», рухається у міжнародних водах з вантажем опіумного маку, отриманого для фармакологічної промисловості, до порту Владивосток. В дорозі команда корабля піднімає з води людину на ім`я Салех, який розповів, що його корабель зазнав аварію. Дотримуючись подальшого курсу, «Ніжин» зустрічає покинуте судно «Меркурій», і, намагаючись дізнатися, що сталося з кораблем, «Ніжин» підходить до нього якомога ближче, а капітан відправляє на корабель групу моряків. «Меркурій» виявляється піратським судном, а Салех — одним з піратів. Незабаром команда радянського корабля потрапляє в полон до піратів, які, забравши вантаж маку, підривають «Ніжин», залишаючи пов’язаних членів екіпажу вмирати. Але морякам вдається звільнитися і втекти від переслідувачів. Однак так могло здатися тільки на перший погляд. Жорстокі пірати ще зустрінуться на шляху відважних моряків, і тоді в океанських водах розіграється напружена боротьба між не знаючими пощади піратами і невеликою командою радянських моряків.

Історичний період, місце дії: кінець 70-х років 20 століття, океан.

Обстановка, предмети побуту: палуба і каюти корабля.

Прийоми зображення дійсності: фактури, інтер'єри, костюми і пр. виглядають цілком реалістично, але елементи умовності добре помітні у властивих даному жанру сценах бійок і перестрілок.

Персонажі, їх цінності, ідеї, одяг, статура, лексика, міміка, жести: позитивні радянські моряки (серед них виділяється харизматичною чарівністю і силою персонаж, зіграний М. Єременком) і негативні іноземні контрабандисти (всі вони позбавлені будь-яких позитивних людських якостей, один з бандитів відмінно володіє прийомами карате).

Істотна зміна в житті персонажів: іноземні бандити віроломно нападають на радянський корабель.

Виникла проблема: життя радянських громадян на кораблі знаходиться під загрозою.

Пошуки вирішення проблеми: мужній радянський моряк вирішує дати відсіч бандитам.

Вирішення проблеми: перемога радянського позитивного героя-супермена.

Таким чином, з точки зору радянської ідеології герої радянських фільмів повинні бути носіями всіх позитивних рис, обов`язково проявляти мужність і героїзм, на відміну від ворогів — представників «західного» способу життя.

2. Щоденник як джерело соціальної інформації. Мінеко Івасакі «справжні мемуари гейші»

Мінеко Івасаки (народилась 2.11.1949р.) — одна з самих відомих японських гейш, доля якої лягла в основу книги А. Голдена «Мемуари гейші», а також знаменитого фільму, поставленого за мотивами літературного твору. Після публікації книги на Мінеко обрушилася хвиля критики. За наклеп Івасаки подала на Голдена до суду, і сама вирішила написати автобіографію. Так під її пера вийшов автобіографічний роман «Справжні мемуари гейші», який по суті є щоденником, починаючи з раннього дитинства по 2002 рік.

Мінеко Івасаки — найпопулярніша гейша ХХ століття і найбільш високооплачувана гейша Японії. Мінеко народилася в сім'ї збіднілого аристократа Сінедзо на прізвище Танака з клану Мінамото, її мати походила з піратського роду. Під час революції Мейдзі предки Мінеко Масако відмовилися переїжджати в нову столицю Токіо, тим самим втратили титули і стали простими людьми. До моменту народження дочки сім'я тримала крамничку, де продавалися розписані батьком кімоно. Через те, що Сінедзо доводилося утримувати всю свою рідню, сім'я бідувала. Старших дівчаток Яеко і Кікуко батьки продали в будинок гейш «Івасаки окія», щоб поправити фінансове становище, але мати Мінеко народила ще дев’ять дітей. В «Івасаки окія» потім продали ще одну дочку — Куніко, пізніше ще одну — Томіко і саму Мінеко, якій було п’ять років. Господиня будинка гейш вирішила зробити Мінеко своєю спадкоємницею.

Мінеко стала «майко» (починаючої гейшею) у віці 15 років, а коли їй виповнилось 21 рік, вона офіційно стала гейшею та вважалася кращою танцівницею Японії та найбільш високооплачуваною гейшею. Мінеко отримувала запрошення на банкети зі знаменитостями: вона розважала таких відомих людей як Дж. Форд, принц Чарльз і королева Єлизавета II, А. Гуччі і заробляла близько 500 000 доларів на рік.

Приводом для ведення щоденника стало інтерв'ю для письменника Артура Голдена, на яке Мінеко на умовах конфіденційності погодилася, коли той працював над книгою «Мемуари гейші». Однак Голден розкрив інкогніто Мінеко, згадавши її в розділі подяк. Після публікації книги на Мінеко обрушилася хвиля критики і навіть загроз за те, що вона порушила традиційну для гейш обітницю мовчання. За це, а також за наклеп, Мінеко подала на Голдена до суду і сама вирішила написати автобіографію.

Основна задача ведення щоденника Мінеко Івасаки — спростування уявлення про гейш як висококваліфікованих повій: «жити життям гейші - життям, заповненої разючими професійними вимогами». Щоб навчитися тонкощам свого мистецтва, дівчатка, що потрапляють в школи гейш, вчаться роками. Тому з початку ведення щоденника авторка ретельно описує всі види професійної підготовки, від занять мистецтвом (традиційні види співу, традиційний танець, мистецтво ведення чайної церемонії, мистецтво складання квіткових композицій — ікебана, поезія, каліграфія, живопис) до хатніх обов`язків. З часом стратегія записів поступово змінюється, Мінеко більш уваги починає приділяти питанням організації власного бізнесу та міжособистісних стосунків. ідеологічний кінематографічний action щоденник Щоденник Мінеко Івасаки переважно можна вважати «щоденником духу», духу традицій та культури Японії.

Щодо «коду» автора можна сказати, що вихована в дусі японських традицій Мінеко Івасаки не дозволяє собі жодного вільного висловлення, її мова дуже витримана та літературна (навіть у разі особистих негараздів та глибоких переживань). Дуже яскраво це простежується в описі сцени в лікарні, коли вона ображається на лікаря на цілком зрозумілі питання щодо стану її здоров`я після оперативного втручання. Крім того, існує деяке перевантаження ретельними подробицями традиційного одягу гейш перед кожним заходом. Тому щоденник Мінеко Івасаки уявляється занадто консервативним і навряд чи може зацікавити велику кількість читачів.

Щоденник Мінеко Івасаки написаний на 349 сторінках, та можна стверджувати, що світогляд авторки щоденнику ніяк не пов`язаний з релігійними поглядами, на жодній сторінці немає посилань до вищих сил або слідування певним релігійним канонам. В той же час авторка жорстко дотримується традиційних правил поведінки, притаманних її професійній діяльності. Але при цьому неодноразово наголошує на самостійності прийняття рішень, що й характеризує її як цілком сучасну людину з чіткими уявленнями про сучасний світ та місце людини в ньому.

На світогляд і світосприйняття авторки щоденнику, безумовно, впливають два фактори. З одного боку, це модель традиційної поведінки японської жінки: «Я не можу втриматися від того, щоб не зробити зауваження своїй 19-річній дочці, коли бачу, що вона спить у неналежній позі. З моєї точки зору, це нескромно. Моя мати називає це невмінням контролювати себе». З іншого, модель поведінки сучасної жінки, яка вміє заробляти великі гроші, що й пояснює намагання Мінеко жити самостійно, створити свій власний бізнес та насамкінець, видати свій щоденник, що є порушенням тих самих укорінених в її свідомості традицій.

На думку Мінеко Івасаки, історія її життя покликана пояснити європейським і американським читачам, чим насправді є ця унікальна професія, «пролити світло на найдавнішу професію в Японії». У спотворення образу гейші внесли свою лепту американські солдати в часи Другої Світової війни — гейшами вони називали японок, які пропонували їм сексуальні послуги (це послужило асоціацією гейша — повія), власне, ці японки також називали себе гейшами, щоб зацікавити клієнтів, але при цьому гейшами не були. Також слід враховувати, що більшість виданих не в Японії (на Заході) романів про гейш і їх побут є не більш ніж стилізацією на догоду жадібної до «східних вишукувань» публіці.

Як правило, твори, в назві яких є слово «мемуари» притягують, адже чекаєш чогось насправді особистого. Але у щоденнику Мінеко Івасаки для європейського читача не все є «прозорим». Так, цілком не зрозуміло для нас ставлення до своєї справжньої родини і на цьому фоні щанування «родичів» з будинку гейш. Історія самого великого кохання в житті авторки сприймається як звичайний адюльтер, про власного чоловіка згадується десь проміж рядків. Відсутні почуття та емоції авторки, в той же час постійна присутність детальних описів, насамперед, одягу. Складається враження, що позаду щоденника багато недоговореного. Щоденник Мінеко Івасаки, скоріш за все, не найкращий зразок для вивчення культури Японії. Але, щонайменше, книга змушує читачів замислитися, що ми живемо в світі стереотипів.